Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Астрономия->Реферат
КОСМІЧНА РАКЕТА — багатоступінчаста ракета для виведення космічних апаратів (штучних супутників Зем­лі, АС, космічних кораблів) на орбіту супутника Зе...полностью>>
Астрономия->Реферат
Дослідження цих проблем має не тільки величезне наукове, а й велике світоглядне значення. Воно сприяє з'ясуванню місця людини і людства у світобудові,...полностью>>
Астрономия->Реферат
Гімнастика як засіб фізичного розвитку, зміцнення здоров'я, військово-прикладної підготовки і лікування був відомий ще в далекій давнині. Термін "гімн...полностью>>
Астрономия->Реферат
Ви вже знаєте, що природний супутник Землі — Місяць — є найближчим до нас небесним тілом, що наша планета разом з іншими великими і малими планетами в...полностью>>

Главная > Реферат >Астрономия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Ідеальний тип як логічна конструкція

Але яким чином Вебер конкретно застосовує метод утворення історичних понять в своїй реальній дослідницькій практиці? Вебер був одним з найвидатніших істориків та соціологів, хто спробував свідомо застосувати неокантіанський інструментарій понять у практиці емпіричного дослідження. Ріккертівське вчення про поняття своєрідно переломилось у Вебера в категорії ідеального типу.

“Цей мисленний образ поєднує певні зв’язки і процеси історичного життя в деякий позбавлений внутрішніх суперечностей космос мисленних зв’язків. За своїм змістом дана конструкція носить характер утопії, отриманої за посередництвом мисленного посилення певних елементів дійсності. Її відношення з емпірично даними фактами дійсного життя має значення в тому, що якщо абстрактно представлені в конструкції зв’язки або процеси виявляються в дійсності певною мірою значимими, ми можемо, співставляючи їх з ідеальним типом, показати і пояснити з прагматичною метою своєрідність цих зв’язків. Такий метод може бути евристичним, а для визначення цінності явища навіть необхідним. ...Ідеально-типове поняття – засіб для винесення правильного судження про каузальне зведення елементів дійсності. Ідеальний тип – не “гіпотеза”, він лише вказує, в якому напрямку повинно відбуватись утворення гіпотез. Він не відображає дійсності, але вимагає застосовувати однозначні засоби її вираження. ...Ідеальний тип створюється за посередництвом одностороннього посилення однієї чи декількох точок зору і з’єднання багатоманітності дифузно і дискретно існуючих одиничних явищ, які відповідають тим односторонньо виділеним точкам зору і складаються в єдиний мисленний образ. В реальній дійсності такий мисленний образ в його понятійній чистоті ніде емпірично не виявляється; це – утопія. Завдання історичного дослідження полягає в тому, щоб в кожному окремому випадку встановити, наскільки дійсність близька до такого мисленного образу або далека від нього. При обережному застосуванні цього поняття воно специфічним чином сприяє досягненню мети і наочності дослідження. В кожній такій утопії дійсно відображені відомі, значимі в своїй своєрідності риси нашої культури, взяті з дійсності і об’єднані в ідеальному образі. ...Так само як існують різні “точки зору”, з позиції яких ми можемо розглядати явища культури в якості значимих для нас, можна керуватись і самими різноманітними принципами відбору зв’язків, які належить використовувати для створення ідеального типу певної культури.

В утворенні абстрактних ідеальних типів слід бачити не мету, а засіб. При уважному розгляді понятійних елементів в історичному відображенні дійсності одразу виявляється наступне: як тільки історик робить спробу вийти за рамки простої констатації конкретних зв’язків і встановити культурне значення навіть самої елементарної індивідуальної події, “охарактеризувати її”, він оперує (повинен оперувати) поняттями, які можуть бути точно і однозначно визначені тільки в ідеальних типах. Хіба можуть бути такі поняття як “індивідуалізм”, “імперіалізм”, “феодалізм”, “меркантилізм”, “конвенціонально” та велика кількість інших понятійних утворень подібного роду, за допомогою яких ми, мислячи і осягаючи дійсність, намагаємось підкорити її собі, хіба можуть бути вони визначені по своєму змісту за допомогою “безупередженого” описання якого-небудь конкретного явища або за допомогою абстрагованого поєднання рис, загальних для багатьох конкретних явищ? Ідеальний тип – це мисленний образ, що не являється ні історичною, ні тим більше “справжньою” реальністю. Ще менше він придатний для того, щоб служити схемою, в яку явище дійсності може бути введене в якості окремого випадку. За своїм значенням це виключно ідеальне граничне поняття, з яким дійсність співставляється, порівнюється для того, щоб зробити виразними певні значимі компоненти її емпіричного змісту. Подібні поняття являють собою конструкції; в них ми будуємо, використовуючи категорію об’єктивної можливості, зв’язку, які наша орієнтована на дійсність, науково дисциплінована фантазія розглядає в своєму судженні як адекватні. Ідеальний тип в даній його функції – перш за все спроба охопити “історичні індивідууми” або їх окремі компоненти генетичними поняттями. Наша фантазія, безумовно, може часто обходитись без такого точного понятійного формулювання в якості засобу дослідження; однак для відображення, яке прагне бути однозначним, застосування його в області аналізу культури в ряді випадків необхідне.

Дуже часто практичне значення може бути ясно усвідомлене тільки за посередництвом співвіднесення емпіричної данності з її ідеальним граничним випадком. Якщо історик (в самому широкому значенні даного слова) відмовляється від спроби формулювати такий ідеальний тип, вважаючи його “теоретичною конструкцією”, тобто думаючи, що для його конкретної пізнавальної мети він неприйнятний або непотрібний, то в результаті, як правило, виявляється, що цей історик, усвідомлено або неусвідомлено, користується іншими подібними конструкціями, не формулюючи їх в певних термінах і не розробляючи їх логічно, або що він залишається в сфері невизначених “відчуттів”.

Ідеальний тип певного суспільного стану, сконструйований за посередництвом абстрагування ряду характерних соціальних явищ епохи, може – і це дійсно часто трапляється – уявлятись сучасниками практичним ідеалом, до якого слід прагнути, або, у будь-якому випадку, максимою, що регулює певні соціальні зв’язки.

Самі “ідеї”, що панують над людьми певної епохи, тобто дифузно в них діючі, можна, якшо йде мова про які-небудь складні мисленні утворення, осягнути з усією понятійною суворістю тільки у вигляді ідеального типу, так як емпірично вони живуть у свідомості невизначеної і весь час змінної кількості індивідів і набувають у них найрізноманітніших відтінків за формою і змістом, ясністю і сенсом.

Чим ширше зв’язки, про виявлення яких іде мова, чим багатогранніше було їх культурне значення, тим більше їх зведене систематичне відображення в системі понять і думок наближається за своїм характером до ідеального типу, тим в меншій мірі можна обходитись одним поняттям такого роду, тим природніші і неминучіші всі повторювані спроби усвідомлювати нові сторони значимості за посередництвом конструювання нових ідеально-типових понять. ...Вони мають велику евристичну цінність для дослідження і велику систематичну цінність для відображення, якщо користуватись ними як понятійними засобами для порівняння і співставлення з ними дійсності. В цій їх функції вони абсолютно необхідні. Подібним ідеально-типовим зображенням зазвичай притаманний ще більш ускладнюючий їх значення момент. Вони хочуть бути, або неусвідомлено являються ідеальними типами не тільки в логічному, але і в практичному сенсі, а саме прагнуть бути “зразками”, які вказують на те, яким явище на думку дослідника повинно бути, що дослідник вважає в ньому “суттєвим”, таким, що зберігає постійну цінність. ...Саме тому, що ідеальний тип претендує тут на емпіричну значимість, він проникає в область оціночного трактування явища – це вже не емпірична наука; перед нами особисте визнання людини, а не утворення ідеально-типового поняття. Не дивлячись на таке принципове розрізнення, змішування різних в своїй основі значень “ідеї” дуже часто зустрічається в історичному дослідженні. Елементарним обов’язком самоконтролю вченого, і єдиним засобом відвернути подібні непорозуміння є різке розмежування між співставленням дійсності з ідеальними типами в логічному сенсі слова і оціночними судженнями про дійсність, які виходять з ідеалів. “Ідеальний тип” в нашому розумінні є дещо, на відміну від оціночного судження, абсолютно індиферентне і не має нічого спільного з якоюсь іншою, не виключно логічною “досконалістю”.

Утворення типових понять в значенні виключення “випадкового”, відбувається у сфері “історичних індивідуумів”. Звичайно, ті родові поняття, які ми постійно виявляємо в якості компонентів історичного викладення і конкретних історичних понять, можна за допомогою абстракції і посилення певних суттєвих для них понятійних елементів перетворити в ідеальні типи. Саме це частіше за все відбувається на практиці і являє собою найбільш важливе застосування ідеально-типових понять; кожний індивідуальний ідеальний тип складається з понятійних елементів, родових по своїй природі і перетворених в ідеальні типи, і в цьому випадку виявляється специфічно-логічна функція ідеально-типових понять. ...Чим більшою мірою йде мова про просту класифікацію процесів, які зустрічаються в дійсності як масові явища, тим більшою мірою мова йде про родові поняття; навпаки, чим більшою мірою створюються поняття складних історичних зв’язків, виходячи з тих їх компонентів, які лежать в основі їх специфічного культурного значення, тим більше поняття або система понять буде наближатись за своїм характером до ідеального типу. Адже мета утворення ідеально-типових понять завжди полягає в тому, щоб повністю довести до свідомості не родові ознаки, а своєрідність явищ культури. Зрілість науки завжди проявляється в подоланні ідеального типу в тій мірі, в якій він мислиться як емпірично значимий або як родове поняття.

Один з прикладів ідеально-типової конструкції є концепція Маркса. Кожен, хто коли-небудь працював із застосуванням марксиських понять, добре знає, як високо неповторне евристичне значення цих ідеальних типів, якщо користуватись ними для порівняння з дійсністю, але в рівній мірі знає і те, наскільки вони можуть бути небезпечними, якщо розглядати їх як емпірично значимі або навіть реальні (тобто по суті метафізичні) “діючі сили”, “тенденції” і т.д.

Отже об’єктивна значимість всякого емпіричного знання полягає в тому - і тільки в тому, - що дана дійсність упорядковується по категоріям в деякому специфічному смислі суб’єктивним, оскільки утворюючи передумову нашого знання, вони пов’язані з передумовою цінності істини, яку нам може дати лише досвідне знання. «Об’єктивність» пізнання в області соціальних наук характеризується тим, що емпірично дане завжди співвідноситься з ціннісними ідеями, що і створюють пізнавальну цінність вказаних наук, які дозволяють зрозуміти значимість цього пізнання, але не здатними служити доказом їх значимості, яке не може бути дане емпірично. Притаманна нам всім віра в надемпіричну значимість останніх найвищих ціннісних ідей, в яких ми бачимо сенс нашого буття, не тільки не виключає безкінечної зміни конкретних точок зору, що надають значення емпіричній дійсності, але і включає її в себе. Життя в його ірраціональній дійсності і можливості, які в ній містяться, вичерпні, тому конкретні форми віднесення до цінності не можуть бути постійними, вони піддаються постійній зміні, яка йде в темне майбутнє людської культури. Світло, поширюване такими високими ціннісними ідеями, падає на постійно змінний кінечний зв’язок хаотичного потоку подій, що проноситься крізь час. Але з цього не виходить те, що завдання соціальних наук полягає в безперервних пошуках нових точок зору і понятійних конструкцій. Навпаки, головна мета утворення понять і їх критики полягає в тому, щоб служити пізнанню культурного значення конкретних історичних зв’язків». [2;389-414]

Таким чином, ідеальний тип не виводиться з емпіричної реальності, а конструюється як теоретична схема, і тільки тоді співвідноситься з емпіричною реальністю. Веберівський ідеальний тип близький до ідеальної моделі, якою користується природознавство. Мислительні конструкції, які носять назву ідеальних типів, пише він, “можливо, так само рідко зустрічаються в реальності, як фізичні реакції, які вирахувані тільки за припущення абсолютно пустого простору”. Вебер називає ідеальний тип продуктом нашої “фантазії”, “створеним нами самими виключно мислительним утворенням”, підкреслюючи цим його позаемпіричне походження. Подібно до того, як ідеальна модель конструюється природодослідником в якості інструмента, засобу для пізнання природи, так і ідеальний тип створюється як інструмент для осягнення історичної реальності. Завдяки своїй віддаленості від емпіричної реальності, своїй відмінності від неї, ідеальний тип може служити ніби масштабом для співвіднесення з ним цієї останньої.

Такі поняття, як “економічний обмін”, “homo oekonomicus”(економічна людина), “ремесло”, “капіталізм”, “церква”, “секта”, “християнство”, “середньовічне трудове господарство” і т.д. суть згідно з Вебером, ідеально-типічні конструкції, що використовуються в якості засобів для зображення індивідуальних історичних утворень. Одним з найбільш розповсюджених заблуджень Вебер вважає “реалістичне” (в середньовічному значенні цього терміну) тлумачення ідеальних типів, тобто ототожнення цих мисленних конструкцій з самою історико-культурною реальністю, “субстанціалізацію” їх.

У Вебера виявляються труднощі з тлумаченням конструювання ідеальних типів. З одного боку, він робив акцент на тому, що ідеальні типи “недійсні”, являють собою “утопію”,”фантазію”. З іншого боку, виясняється , що вони беруться з самої дійсності, шляхом, правда, деякої її “деформації” – посилення, виділення, загострення тих елементів, які досліднику вбачаються...типовими. Отже, емпіричний світ – це не просто хаотична багатоманітність, як думали Ріккерт та Віндельбанд; ця багатоманітність постає перед дослідником вже якось організованою у відомі єдності, комплекси явищ, зв’язок між якими – нехай ще не достатньо встановлений – все ж передбачається існуючим.

Ті, хто займався методологією М.Вебера, помічають це протиріччя і приходять до висновку, що йому не вдалось послідовно реалізувати методологічні принципи Ріккерта, що у своїй теорії утворення ідеальних типів він повертається на позиції емпіризму, який слідом за Ріккертом намагався подолати. Отже, ідеальний тип – що це: апріорна конструкція чи емпіричне узагальнення? Певно, підкреслення деяких елементів дійсності з ціллю утворення такого, наприклад, поняття, як “міське ремісниче господарство”, передбачає виділення з індивідуальних явищ чогось, якщо не загального для всіх них, то принаймні, характерного для багатьох. Ця процедура прямо протилежна утворенню індивідуалізуючих історичних понять, як їх уявляв собі Ріккерт: вона схожа скоріше на утворення понять генералізуючих.

Щоб вирішити це протиріччя, необхідно розмежовувати історичний та соціологічний ідеальні типи.

Ще Ріккерт відмічав, що, на відміну від історії, соціологія як наука, яка встановлює закони, повинна бути віднесена до типу наук номотетичних, що користуються генералізуючим методом. Що стосується наук номотетичних, то в них загальні поняття виступають не як засіб, а як ціль пізнання; спосіб утворення соціологічних понять, за Ріккертом, логічно не відрізняється від способу утворення понять природничонаукових.

Своєрідність веберівської концепції ідеального типу і ряду труднощів, пов’язаних з цією концепцією, визначаються якраз тією обставиною, що ідеальний тип у Вебера служить методологічним принципом як соціологічного, так і історичного пізнання. Як справедливо відмічає дослідник Вебера А.Вальтер, “Індивідуалізуюча і генералізуюча тенденції у Вебера...завжди переплетені”, оскільки у нього “історія і соціологія часто нерозривні” [3;47].

В перший раз вводячи поняття ідеального типу в методологічних роботах 1904р, Вебер розглядав його головним чином як засіб історичного пізнання, як історичний ідеальний тип. Саме тому він підкреслює, що ідеальний тип є лише засіб, а не мета пізнання; ідеально-типові конструкції повинні, згідно з Вебером, виконувати допоміжну, службову роль при встановленні своєрідності індивідувльно-історичних явищ. Але, на відміну від Ріккерта, Вебер не обмежується задачею того, “що насправді було”, а орієнтується на історичну школу Л.Ранке; Вебер схильний піддавати історично-індивідуальне каузальному аналізу. уже цим одним Вебер вносить в історичне дослідження елемент генералізації, в результаті чого, різниця між історією і соціологією суттєво зменшується. Ось як визначає Вебер роль ідеального типу в соціології та в історії: ”Соціологія, як вже багаторазово передбачалось в якості соме по собі зрозумілого, створює поняття типів і шукає загальні правила подій, на противагу історії, яка прагне до каузального аналізу...індивідуальних, важливих в культурному відношенні дій, утворень, особистостей”[2;545]. Завдання історії, таким чином, полягає, за Вебером, у встановленні каузальних зв’язків між індивідуальними історичними утвореннями. Тут ідеальний тип служить засобом розкриття генетичного зв’язку історичних явищ, тому ми будемо називати його генетичним ідеальним типом.

Що ж являє собою соціологічний ідеальний тип? Якщо історія за Вебером повинна прагнути до каузального аналізу індивідуальних явищ, тобто явищ, локалізованих у часі і просторі, то завдання соціології – встановити загальні правила подій безвідносно до просторово-часового визначення цих подій. У цьому значенні ідеальні типи, за допомогою яких працює соціолог, напевно повинні бути більш загальними і, на відміну від генетичних ідеальних типів, названі чистими ідеальними типами. Так, наприклад, соціолог конструює чисті ідеальні моделі панування – харизматичне, раціональне і патріархальне, які мають силу в усі історичні епохи і в будь-якій точці земної кулі. Чисті принципи працюють тим краще, чим вони “чистіші”, тобто чим далі від дійсних, емпірично існуючих видів влади.

Чисті типи” соціології Вебер порівнює з ідеально-типовими конструкціями політичної економії в тому відношенні, що в обох випадках має місце конструювання такого протікання людської дії, так, ніби вона відбувалась в ідеальних умовах, і по-друге, що обидві дисципліни розглядають цю ідеальну форму протікання незалежно від локальних умов місця і часу. Передбачається, що якщо будуть виконані ідеальні умови, то в будь-яку епоху, в будь-якій країні дія буде протікати саме таким чином. Відмінність умов і вплив їх на протікання дії фіксується, згідно з Вебером, по тому відхиленню від ідеального типу, яке завжди має місце, але помітити і загальнозначимим чином виразити це відхилення в поняттях дозволяє якраз ідеально-типова конструкція.

Виходить, що генетичні ідеальні типи відрізняються від чистих тільки за ступенем – а саме за ступенем загальності. Генетичний тип застосовується локально у часі і в просторі, а застосування чистого типу не локалізоване; генетичний служить засобом виявлення зв’язку, який один раз мав місце, а чистий – засобом виявлення зв’язку, який має місце завжди. Якісна відмінність між історією та соціологією, як розумів Ріккерт, замінюється у Вебера кількісною.

Вебер в соціології вводить момент “індивідуалізації”, що виражається в тому, що він відмовляється від завдання встановлення законів соціального життя, обмежуючись більш скромним завданням – встановлення правил протікання подій..

Таким чином, підводячи підсумки, ми можемо підкреслити, що ті протиріччя, які виникали у зв’язку з утворенням у Вебера ідеально-типових понять, в значній мірі пов’язані з різними функціями і різним походженням ідеальних типів в історії та соціології. Якщо по відношенню до історичного ідеального типу можна сказати, що він є засобом пізнання, а не йогометою, то по відношенню до соціологічного ідеального типу це не завжди так. Якщо в історичній науці ідеальний тип вносить елемент загального, то в соціології він скоріше виконує функцію заміни закономірних зв’язків типовими. Тим самим, за допомогою ідеального типу, Вебер значно звужує прірву між історією і соціологією, характерну для баденської школи.

Значення веберівських ідеальних типів у сучасній соціології

В сучасній західній соціології питання методології соціального пізнання все частіше висуваються на перший план. Серед різних методологічних підходів одне з важливих місць займає конструктивна типологія, в межах якої розробляються актуальні “позаемпіричні” проблеми, в тому числі приділяється велика увага визначенню статуса загальних понять і принципів соціального пізнання. В умовах кризи позитивіських, вузькоемпіричних методів і відсутності загальнометодологічних концепцій багато буржуазних дослідників висловлюють надію, що конструктивна типологія може заповнити прірву між теорією і емпірією. Конструктивна типологія пов’язана з основними принципами вчення М.Вебера і являється відображенням неокантіанської традиції в сучасній немарксистській соціології. Безсумнівною заслугою Вебера є виділення ним – вперше в буржуазній соціології – методологічних питань, пов’язаних з призначенням типологічних понять, їх функціональною роллю і відношенням до емпіричного змісту. Стверджуючи всією своєю теорією ідеальних типів, що хід конкретних подій не може бути досліджений без абстрактних категорій, Вебер в певній мірі визнавав діалектичність пізнавального процесу, однак при цьому у відповідності з традиціями неокантіанської гносеології абсолютизував існуючі відхилення, неспівпадіння поняття і об’єкта та відривав поняття від дійсності.

Основоположником сучасної конструктивної типології, з іменем якого пов’язується сам термін “конструктивний тип”, вважається Г.Беккер. представниками цього напряму є також Дж.Маккіні, Д.Мартіндейл, Р.Парк, Ч.Луміс, Е.Хьюз та ін. значне місце питанням типологічної процедури приділили і Р.Мертон, чия парадигма типології індивідуальної адаптації нерідко розглядається як більш вільна трактовка веберівських “ідеальних типів”. Вцілому ж, перехід “до більш загальної форми конструктивного типу” був здійснений Беккером і Маккіні.

Конструктивний тип, як і ідеальний у Вебера, являє собою засіб зведення багатоманітності явищ до одноманітності, є раціональною конструкцією, концептуальним інструментом для систематичного описання соціального життя. Згідно з твердженням теоретиків сучасного типологічного напрямку, відмінність конструктивних типів від ідеальних полягає в тому, що останні являють собою один з аспектів більш загальної процедури конструктивної типології. Відповідно до цієї установки Дж.Маккіні будує своєрідну “типологію типів”, виділяючи шість пар типових протилежностей за наступними принципами: 1) відношенням до досвіду, 2) ступенем абстракції, 3) цільовим призначенням, 4) тимчасовою характеристикою, 5) просторовим параметрам і 6) функціональним призначенням.

Сучасні соціологи в різній формі наполегливо проводять думку про неадекватність типологічних узагальнень і онтологічного базису. Соціологу, що має справу з матеріалом, над яким не можна експериментувати, не залишається, на думку Беккера, нічого іншого, як конструювати типи соціальної поведінки особистості, соціальної організації. Навіть історик-ідеограф, який має справу з унікальним, і ставить собі іноді неможливу ціль повного описання, вимушений вдатися до конструкцій. Відсутність безпосередньої емпіричної достовірності типів служить в сучасній буржуазній соціології достатньою основою для їх відриву від реальності, а всяке інше розуміння питання кваліфікується як “метафізичне”, позбавлене конструктивного значення для методології соціальних наук. Щоб уникнути абсурдності при обгрунтуванні своїх методологічних установок, і Вебер, і сучасні “типологісти” роблять застереження з приводу онтологічної природи “конструйованих типів”[1;155-156].

Не дивлячись на те, що конструктивна типологія може мати деякі функції систематичної теорії, більшість соціологів все ж приходять до висновку, що її не можна розглядати в якості такої, оскільки конструктивні типи не являють собою “логічно взаємопов’язаної системи маси емпіричних законів”. Навіть у випадку достатньо високої абстрактності тієї чи іншої типології вона ще не являється теорією соціального процесу. Правильна інтерпритація типологічних конструкцій неможлива без врахування теоретичних і філософських передумов, у відриві від певної систематичної концепції. Не дивлячись на розрив між емпіричним і теоретичним, буржуазна соціологія не змогла дати позитивного рішення цього питання. Однією з дискутованих проблем являється також співвідношення конструктивних типів і теоретичних моделей. Оскільки “конструктивний тип сам по собі – це система, - пишуть Беккер і А.Босков, - він має характер теоретичної моделі”. Але, як виявилось, провести аналогію між типом і моделлю зовсім не просто. Маккіні, допускаючи, що типи можуть служити моделями, тим не менше залишає відкритим питання про ступінь їх тотожності. Порівняння типів і моделей виправдане в тих випадках, коли ми маємо справу з типологічними поняттями, що носять не однозначний, а достатньо складний і втражений системно-культурний характер. Наявність чіткої структурованості- найважливіша ознака моделі, однак структурний ізоморфізм моделі і об’єкта не являється обов’язковим атрибутом типологічгного поняття. Порівняльний аналіз логічних параметрів і гносеологічних функцій моделей і типів – задача спеціального дослідження. Якщо застосування моделювання практично не обмежене якимось рівнем дослідження, то конструктивні типи завжди знаходяться на певному рівні абстракції і тільки деякі з них можуть одночасно розглядатись в якості моделей. У всіх випадках цінність типологічних та модельних конструкцій повинна бути обумовлена перш за все їх евристичним значенням, функціями, які вони виконують в процесі відображення досліджуваних об’єктів. Чи є ті чи інші типи і моделі дійсності інструментом пізнання, чи навпаки, спотворюють сутність соціальних явищ – залежить від філософської, теоретичної та ідеологічної основи дослідження. Необхідно відмітити, що сам по собі типологічний метод може бути використаний в рамках різних і навіть суперечливих одне одному теоретичних схем. Типологічна процедура являється органічною частиною історичного, генетичного дослідження, оскільки без типології проведення порівняльно-історичного аналізу виявляється неможливим.

Соціальна типологія являє собою один з важливих способів теоретичного узагальнення і пізнання. Типи фіксують суттєві ознаки, загальні для тієї чи іншої групи соціальних явищ і процесів. Звісно, не можна чекати повного співпадіння поняття і його дійсного аналогу. Навіть в природничонауковій області зміст законів повністю відповідає лише модельним, ідеалізованим об’єктам і відображає необхідні і стійкі зв’язки, що не виявляються в дійсності в чистому вигляді. При відсутності діалектичного розуміння природи теоретичного пізнання цей факт може стати причиною помилкових висновків, які граничать з релятивізмом і агностицизмом. Діалектичне уявлення про загальні поняття, в тому числі і типологічні, передбачає, що поняття являє собою ідеальне, але адекватне відображення дійсних зв’язків і відношень. Різна ступінь відхилення чи наближення емпіричних випадків до загального типу свідчить не про умовний характер останнього, а про те, що поняття, абстрагуючись від другорядних, несуттєвих відмінностей, виражають головне, типове, властиве предметам і явищам самої дійсності. Цінність ідеального типу, пише Маккіні, визначається не “точністю його відповідності сприйманій реальності, а його здатністю пояснити її”. Згідно з діалектикою сходження від абстрактного до конкретного типологічні узагальнення являють собою необхідний, але проміжний етап пізнання[1;159].

Висновок

Соціологія, як і інші гуманітарні дисципліни, у своїй дослідницькій практиці не може обійтись без опори на певні загальні принципи і категорії. Вебер вказував на принципове значення теорії у сфері соціальних наук. Теоретичне узагальнення в його концепції – це “ідеальний тип”, де певні явища дійсності перетворені в їх індивідуальній своєрідності, логічній несуперечливості та культурній значущості. Ідеальний тип не є копією дійсності, однак він виконує функцію логічного еталону, порівнюючи з яким емпіричні явища і процеси, можна чіткіше виявити їх причинну зумовленість, тенденції й закономірності розвитку. Ця концепція ідеальних типів сприяла подоланню позитивістсько-натуралістичної орієнтації в науках про суспільство, ряд її моментів набув розвитку у працях К.Поппера, теоретиків франкфуртської школи та ін.

Список використаної літератури:

1. Аллахвердян С.Д. Конструктивная типология как метод социального познания //Социологические исследования.-1981,№2

2. Вебер М. Обьективность социально-научного и социально-политического познания //Избр.произведения.-М.,1990

3. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность. Социология М.Вебера и веберовский ренесанс.-М.,1992

4. Громов И., Мацкевич А., Семенов В. Западная социология.-СПб.,1997

5. Давыдов Ю.Н. Современная западная социология:словарь.-М.,1990

6. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку ХХст.).-К.,1993

7. Макаренко В.П. Вера, власть и бюрократия (критика социологии М.Вебера).- Ростов на Дону,1988

8. Риккерт Г. Границы естественнонаучного образования понятий.-СПб.,1903

9. Ручка А.О., ТанчерВ.В. Курс історії теоретичної соціології.-К.,1995

10. Соколов. Культурология.-М.,1996

11. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг.ред. В.І.Воловича. -К.,1998

12. Weber M. Gesammelte Aufsatze zur Wissenschaftslehre.-Tubingen,1951



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Предмет соціологічного знання

    Реферат >> Социология
    ... творчості німецького соціолога Макса Вебера (1864-1920) проблеми ... зіставлення з ідеальними типами) і іншими способами. Дослідження Вебером ролі протестантизму і ... 1996. –С.12-27. Иванов Д.В. Эволюция концепций глобализации // Телескоп.-2002.- № 4.-С.2 -7. ...
  2. Філософія і культура

    Реферат >> Астрономия
    ... дещо звузиться. Цікавою є культурологічна концепція Макса Вебера, де поняття культури розглядається ... . Зберігаючись у формах історичних типів культури, вони стають надбанням досв ... значенні філософії як формуючої образів ідеального буття, світоглядних орієнтир ...
  3. Культурологія. Конспект лекцій. Зміст та історія становлення. Феномен культури

    Книга >> Культура и искусство
    ... ія культури ТЕМА 4 КОНЦЕПЦІЇ КУЛЬТУРОГЕНЕЗУ Трудова концепція Ігрова концепція Психоаналітична (фройд ... теорії історичного коловороту Концепції другого типу – циклічні, не ... Максом Вебером (1864–1920) для впорядкування емпіричного матеріалу. Ідеальний тип  ...
  4. Держава і ринок: філософія взаємодії

    Дипломная работа >> Экономика
    ... Экономика, 1995. — 540 с. Гайденко П. П. Социология Макса Вебера // Вебер М. Избр. произведения. — М.: Прогресс, 1990. — 283 ... оду, або різні типи держав. Під типом держави необхідно розум ... чного розвитку України. Ідеальна концепція соціальної сфери покликана ...
  5. Культурологія (2)

    Методичка >> Культура и искусство
    ... мецький соціолог, філософ і історик Макс Вебер (1864 – 1920 рр.) в роботах ... і ним концепція розуміння, вчення про ідеальний тип та постулат ... Базову роль в доктрині М. Вебера відіграє ідея „ідеального типу”. Під „ідеальним типом” він розумів раціональну ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.003803014755249