Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Экономика->Реферат
Рыночная экономика в Российской Федерации набирает всё большую силу. В современных экономических условиях деятельность каждого хозяйственного субъекта...полностью>>
Экономика->Реферат
Гигиена – (от гр. hygienos – здоровый) это область науки, в частности медицины, изучающая влияние условий жизни, труда на человека и разрабатывающая п...полностью>>
Экономика->Контрольная работа
Расположенный в центральной части Западно-Сибирской низменности Ханты-Мансийский автономный округ в настоящее время представляет крупное административ...полностью>>
Экономика->Реферат
Банковский кризис августа 1995 года и последующий экономический кризис августа 1998 года определили принципиальное изменение ситуации, которая теперь ...полностью>>

Главная > Курсовая работа >Экономика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Вступ

Актуальність роботи величезна, адже на сучасному етапі розвитку місцевого самоврядування в Україні особливої ваги набрало питання його фінансового забезпечення. Як одна з найважливіших основ місцевого самоврядування, фінансова база діяльності місцевих органів влади не виконує свою функцію достатньою мірою, стримуючи тим самим розвиток усього місцевого господарства і самоврядування в цілому, про що, зокрема, зазначалося у Рекомендаціях парламентських слухань «Децентралізація влади в Україні. Розширення прав місцевого самоврядування» [13]. Тому одним із основних питань реформування системи місцевого самоврядування є реформа місцевих фінансів. Це неодноразово підкреслювалося в науковій літературі [4; 5; 6] та багаточисельних публікаціях, але доводиться констатувати, що попри всі зусилля уряду, змінити стан на краще поки що не вдається. Поряд із намаганнями суто кількісного збільшення місцевих бюджетів, які, в основному, є одним із виразів об’єктивного економічного стану в країні, неабияке значення має пошук нових методів фінансового забезпечення місцевого самоврядування, а поряд із цим – і більш глибоке розуміння системи відносин, пов’язаних із функціонуванням місцевих фінансів.

Тематиці вдосконалення фінансової бази місцевого самоврядування присвячено чимало робіт, серед яких можна назвати ґрунтовні дослідження таких науковців, як О.П. Кириленко [4] та В.І. Кравченка [5], які відрізняються цілісним формуванням категорії «місцеві фінанси» і формуванням його як окремої категорії на відміну від понять «місцевий бюджет», «місцеві податки і збори», які виступають порівняно з нею як часткові, охоплюючи окремі питання єдиної складової фінансової бази місцевого самоврядування. У цих роботах, зокрема, було поставлено питання про міжурядові відносини за участю місцевих рад, про самостійність місцевих фінансів, що дозволило більш чітко сформулювати поняття «фінансова автономія місцевих органів влади» Ю.В. Петренко і О.Д. Рожко [6, с. 19]. Хоча ці питання вивчали науковці, проте вони вимагають продовження правових досліджень, спрямованих на юридичне закріплення місцевих фінансів у цілому як автономних відносин у фінансовій системі держави.

Метою роботи є дослідження основних нормативно-правових актів із питань фінансів стосовно закріплення останніх як автономії, виділення головних моментів у правовому регулюванні даних відносин із формуванням їх у наступному в окрему цілісну категорію правового регулювання фінансових відносин у системі місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування у його сучасному розумінні оцінюється як автономія, тобто як відносна самостійність, відокремленість від держави. Європейська хартія місцевого самоврядування [12], Конституція України [1] і Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» [9], закріплюючи основи місцевого самоврядування, його статус, у своїх визначеннях вказують, що воно здійснюється у встановлених законом межах. У таких же межах здійснюється і фінансова автономія місцевого самоврядування, яка в літературі визначається як «база самоврядування територіальних колективів, самостійності усіх рівнів місцевої влади», «самоврядування у сфері фінансів», основна форма реалізації принципів місцевого самоврядування, фінансова автономія місцевих органів влади – «фінансова незалежність цих органів при виконанні покладених на них функцій» [6, с. 19–20]. Головною ознакою фінансової автономії автори роботи «Місцеві фінанси» вважають право місцевих органів влади приймати рішення у сфері власних фінансів [6, с. 20]. Однак навряд чи можна погодитись із цими авторами у тому, що «таку систему кожен місцевий орган влади створює сам: обирає її модель, внутрішню структуру, визначає співвідношення між окремими елементами» [6, с. 19].

Об’єктом є дослідження фінансової автономії Дніпропетровської області.

Самостійність місцевих фінансів і, зокрема, місцевих бюджетів вимагає правильного розуміння, оскільки повної відокремленості у сфері фінансів немає – фінанси місцевого самоврядування є складовою частиною фінансової системи України і багатьма каналами міцно пов’язані із державними фінансами.

Дніпропетровська область – один із найбільш індустріально розвинених регіонів України. Область займає площу 31,9 тис. км2 (5,3% території України), кількість населення на 1.04.2005 р. становила 3467 тис. осіб (7,4% людності України). У містах проживає більше 81% населення області. Середня щільність населення – 110 осіб / км2, тоді як в Україні в середньому – 79 осіб / км2.

Дніпропетровська область складається з 22 адміністративних районів, тут розташовано 20 міст, 13 із яких обласного підпорядкування, 45 селищ міського типу. Найбільші міста регіону – Дніпропетровськ (1071,5 тис. осіб), Кривий Ріг (707,3 тис. осіб), Дніпродзержинськ (260, 1 тис. осіб), Нікополь (134,6 тис. осіб), Павлоград (116,9 тис. осіб), Новомосковськ (71,9 тис. осіб), Жовті Води (53,1 тис. осіб), Марганець (50,3 тис. осіб), Орджонікідзе (45,9 тис. осіб), Синельникове (31,9 тис. осіб), Тернівка (29,2 тис. осіб), Першотравенськ (28,9 тис. осіб), Вільногірськ (23,8 тис. осіб).

Загалом Дніпропетровщина за основними показниками економічного розвитку займає провідні місця в Україні: перше місце за валовою продукцією сільського господарства, видобутком марганцевої (100% від загального обсягу в країні), залізної руди (82,3%), виробництвом стальних труб (73,5%), друге місце після Донецької області за обсягом промислової продукції (15,7%) та експортом товарів. Також в області виробляється 57% феросплавів, 37% прокату, 34% чавуну, 32% сталі, 26% коксу від загальнодержавного обсягу. На область припадає майже 12% вимог банків за кредитами, наданими в економіку України, із яких більшість – довгострокові.

1. Фінансова автономія Дніпропетровської області

1.1 Сутність фінансової автономії

Фінансова автономія передбачає основи взаємних обов’язків держави і місцевого самоврядування:

держава гарантує місцеве самоврядування, підтримує його, передбачає механізм виконання рішень місцевого самоврядування та судовий захист його прав;

місцеве самоврядування поєднує інтереси територіальних громад і загальнодержавні інтереси, дотримується законів, органи місцевого самоврядування та посадові особи з певних питань несуть відповідальність перед державою, виконують деякі делеговані державою повноваження та ін.

Головне ж значення для регулювання фінансових відносин у системі місцевого самоврядування мають положення ст. 143 Основного Закону про те, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їхнє виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону та ін. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів і контролюють їхнє виконання; затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів із коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції. У випадку надання законом органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Більш детально межі фінансової автономії місцевого самоврядування визначаються Бюджетним кодексом України [8]. Слід звернути увагу на деяку невідповідність конституційного положення про те, що районні і обласні бюджети формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами, і положень Бюджетного кодексу: «бюджетна система України – сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права» (ст. 1); «бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів» (ст. 5). Тим самим Бюджетний кодекс встановлює, що місцеві бюджети не входять до Державного бюджету України, але не підтверджує положення ст. 143 Основного Закону про їх формування за рахунок коштів державного бюджету, що суттєво впливає розуміння місцевих бюджетів як самостійної ланки бюджетної і фінансової систем України. Водночас Бюджетний кодекс визначає відмінності між місцевими бюджетами і бюджетами місцевого самоврядування (ст. 5).

Ст. 7 Бюджетного кодексу України [8] визначає принципи бюджетної системи України, двоє з яких безпосередньо визначають межі фінансової автономії місцевих бюджетів:

принцип єдності бюджетної системи України – єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку і звітності;

принцип самостійності – Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети.

Принципи організації місцевих фінансів визначаються також положеннями Європейської хартії місцевого самоврядування (ст. 9 та інші статті хартії), зокрема, такими з них, які відіграють роль принципів: 1) право місцевих властей на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися у межах своїх повноважень; 2) обсяг фінансових ресурсів місцевих властей має відповідати їхнім функціям, передбаченим конституцією або законом; 3) принаймні частина фінансових ресурсів місцевих властей повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів, розміри яких вони мають право встановлювати в межах закону; 4) місцеві фінансові системи повинні мати диверсифікований і підвищувальний характер, а також відповідати зростанню вартості виконання завдань місцевих властей; 5) захист більш слабких у фінансовому аспекті місцевих властей, усунення диспропорцій шляхом запровадження спеціальних процедур; 6) інформування місцевих властей про порядок виділення їм перерозподілених ресурсів; 7) нецільовий характер дотацій місцевим органам влади з метою забезпечення їхньої свободи у проведенні своєї політики; 8) доступ до національного ринку капіталу з метою здійснення позик інвестиційного капіталу. Ці принципи були сформульовані Європейською хартією місцевого самоврядування, яка була ратифікована Україною 15 липня 1997 р., внаслідок чого вони стали частиною національного законодавства. Разом із нормами Конституції та законодавства України вони утворюють фундамент побудови місцевих фінансів, який не може бути змінений у процесі поточної нормотворчої діяльності. Разом з тим вважаємо за необхідне відобразити принципи, закріплені Європейською хартією в законодавстві про місцеве самоврядування, що мало б суттєве значення і дозволило б більш чітко застосовувати їх в умовах України.

Автономність місцевих фінансів полягає не лише у відокремленості місцевих бюджетів і праві місцевих рад самостійно визначати напрями видатків із них, але і в правах із встановлення місцевих податків і зборів, що виходить за межі бюджетних відносин і дає підстави для застосування терміна «місцеві фінанси». Ці відносини на даний час регулюються Законом України «Про систему оподаткування» [11].

Процес реформування місцевого самоврядування повинен супроводжуватися адекватними йому змінами у системі місцевих фінансів. На сьогодні місцеві фінанси, місцеві бюджети мають цілий ряд вад, що не дозволяють місцевим органам влади виконувати свої функції належним чином і є відступами від принципів, зафіксованих у Європейській хартії місцевого самоврядування. Вони неодноразово називалися у науковій літературі і засобах масової інформації і немає потреби розглядати їх детально. Варто лише згадати, що це критична хронічна недостатність коштів, підкресливши, що йдеться не просто про їхню недостатність, а про те, що їх просто немає при виконанні органами місцевої влади своїх функцій. Зокрема, голова Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва й місцевого самоврядування А. Матвієнко зазначає, що «з-понад 12 тисяч сільських рад більш, як у половині єдиною бюджетною установою взагалі є … сама сільська рада з головою, секретарем та сторожем» [3]. За таких умов питання про бюджети розвитку взагалі можна не ставити. Не кращий стан справ із місцевими податками та зборами, які становлять у сукупності незначну частину місцевих бюджетів (5–6 відсотків від їхньої величини). Не реалізовані й інші вимоги Європейської хартії місцевого самоврядування, зокрема, поступовий перехід до системи формування бюджетів знизу догори [1].

Усі ці недоліки на сьогодні загальновідомі і немає потреби їх ще раз називати, стаючи на позиції критики, яка мало що може змінити в реальному стані речей. Мабуть, у сучасних умовах доцільно говорити про те, щоб, виходячи з реальностей, все ж проводити роботу в конструктивному напрямі. В умовах розпорошеності коштів між сільськими радами, які не в змозі об’єктивно сконцентрувати значні ресурси для, наприклад, капітального будівництва, очевидно, є сенс концентрувати їх у районній, а залежно від конкретних умов, і в обласній ланці, задовольняючи нагальні потреби в порядку черги. Це є деяким відступом від загальноприйнятої моделі відносин у системі місцевого самоврядування, але має економічний сенс – можливість здійснювати видатки розвитку, якщо не на всій території, то в окремих її частинах.

1.2 Економічний потенціал

Господарський комплекс області – індустріально-аграрний. У промисловості зайнято більше третини працюючих. На обласний центр – Дніпропетровськ припадає 30% загальнорегіонального обсягу промислової продукції. Промисловий комплекс – поліфункціональний: 66,7% обсягу реалізованої продукції припадає на обробну промисловість (у тому числі на металургію та оброблення металу – 44,4%, машинобудування – 6,3%, харчову – 6,2%, хімічну і нафтохімічну – 5,2% та ін.), добувну – 21,1% (у тому числі видобування неенергетичних матеріалів – 18,2%, енергетичних – 2,9%), виробництво та розподілення електроенергії, газу і води – 12,2%. В усьому обсязі реалізованої продукції значну частку – 85,1% складає сировинна продукція, тоді як частка інших груп товарів, які свідчать про технологічну здатність продукувати готовий до споживання продукт, є незначною – всього 14,9%. Звідси формується структура потреби господарського комплексу регіону у професійному та кваліфікаційному складі зайнятого населення.

Сільське господарство має сприятливі агрокліматичні умови для свого розвитку. Сільськогосподарські угіддя займають 54,2% території області, значна частина розорана. На одного мешканця у середньому припадає 0,71 га орних земель, тоді як в Україні – 0,63 га. Основними напрямами є вирощування зернових, соняшника, цукрового буряка, м‘ясо-молочне тваринництво та свинарство. Сільське господарство високопродуктивне: на одного працюючого виробляється у 1,5 рази більше продукції, ніж у середньому по Україні.

Займаючи 5,3% території з часткою населення 7,4%, Дніпропетровська область є одним з провідних регіонів України, економічний розвиток якого значною мірою визначає загальну ситуацію в державі.

Передусім це потужна промисловість, високорозвинена транспортна й фінансова інфраструктури, вдале географічне положення, багаті природні ресурси та родючі землі. Регіон підтримує економічні відносини з основними світовими ринками, наближений до багатьох ринків країн Європи та СНД.

На Дніпропетровщині виробляється 100% марганцевої та 81,9% залізної руди, 75,4% труб, 57% феросплавів, 36,4% металопрокату, 34,2% чавуну, 32,1% сталі, 30% прокату, 25,8% коксу, 19,6% шин, 16,4% цементу, 9,5% вугілля, 14,6% мінеральних добрив, 20,2% телевізорів, 33,6% м’яса.

Питома вага господарського комплексу області в загальнодержавних показниках за роки незалежності України відчутно зросла. Питома вага промислового виробництва збільшилась – з 14,5 до 17 відсотків, сільськогосподарського – з 5,4 до 6,4, іноземних інвестицій – з 5,4 до 10,5, експорту – з 14,1 до 19,2,

Роздрібного товарообігу – з 7 до 8,9. Частка області в загальному обсязі інвестицій, фонду оплати праці стабільно знаходиться на рівні 9–10 відсотків.
Про суттєве зростання ефективності роботи свідчить збільшення питомої ваги отриманого фінансового результату з 2,5 до 16,3, обсягів податкових надходжень – з 7 до 9 відсотків.

Понад 700 промислових підприємств, на яких зайнято близько 450 тисяч працівників, забезпечують друге місце Дніпропетровщини за обсягами промислового виробництва.

З 1996 року зримим було уповільнення темпів спаду виробництва майже в усіх найважливіших галузях промисловості області. Сталий розвиток почався в 1999 році, коли зростання обсягів виробництва сягнуло 102,5 відсотка. З того часу вони збільшилася в 1,7 раза. За останні 5 років обсяг реалізованої продукції зріс більш ніж у 2,5 раза і склав 63,7 мільярда гривень.

У результаті реформування економічних відносин докорінно змінилася структура виробництва. Якщо на початку 90 х років минулого сторіччя на державні підприємства припадало понад 90 відсотків усієї випущеної промислової продукції, то сьогодні основні обсяги виробництва (три чверті) забезпечують підприємства недержавного сектору.

За останні 10 років на створення нових, модернізацію і розширення діючих промислових виробництв спрямовано близько 15 млрд. грн.. інвестицій, що дало можливість освоїти випуск майже 2400 нових видів продукції.

На 150 підприємствах впроваджено системи управління якістю за міжнародними стандартами.

Про конкурентоспроможність промислової продукції області свідчать зростаючі обсяги її поставок на зовнішні ринки, які досягли 5,9 млрд. дол. США.

Дніпропетровська область – один із найбільш індустріально розвинених регіонів України. Область займає площу 31,9 тис. км2 (5,3% території України), кількість населення на 1.04.2005 р. становила 3467 тис. осіб (7,4% людності України). У містах проживає більше 81% населення області. Середня щільність населення – 110 осіб / км2, тоді як в Україні в середньому – 79 осіб / км2.

Дніпропетровська область складається з 22 адміністративних районів, тут розташовано 20 міст, 13 із яких обласного підпорядкування, 45 селищ міського типу. Найбільші міста регіону – Дніпропетровськ (1071,5 тис. осіб), Кривий Ріг (707,3 тис. осіб), Дніпродзержинськ (260, 1 тис. осіб), Нікополь (134,6 тис. осіб), Павлоград (116,9 тис. осіб), Новомосковськ (71,9 тис. осіб), Жовті Води (53,1 тис. осіб), Марганець (50,3 тис. осіб), Орджонікідзе (45,9 тис. осіб), Синельникове (31,9 тис. осіб), Тернівка (29,2 тис. осіб), Першотравенськ (28,9 тис. осіб), Вільногірськ (23,8 тис. осіб).

Загалом Дніпропетровщина за основними показниками економічного розвитку займає провідні місця в Україні: перше місце за валовою продукцією сільського господарства, видобутком марганцевої (100% від загального обсягу в країні), залізної руди (82,3%), виробництвом стальних труб (73,5%), друге місце після Донецької області за обсягом промислової продукції (15,7%) та експортом товарів. Також в області виробляється 57% феросплавів, 37% прокату, 34% чавуну, 32% сталі, 26% коксу від загальнодержавного обсягу. На область припадає майже 12% вимог банків за кредитами, наданими в економіку України, із яких більшість – довгострокові.

Дніпропетровська область знаходиться на третьому місці в Україні після м. Києва та Донецької області за абсолютною величиною та середнім показником на одного мешканця валової доданої вартості. А темпи зростання в економіці регіону є вищі, ніж у середньому в країні.

2. Економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальної одиниці у 2006 році

2.1 Сектор промислового виробництва

Забезпечено зростання промислового виробництва у 2006 році на 8,4% відносно 2005 року.

У січні-лютому 2007 року обсяг промислового виробництва збільшився на 15,2% у порівнянні з січнем-лютим 2006 року.

По Україні випуск промислової продукції зріс на 6,2%. У січні-лютому 2007 року – на 13,4%.

По інших областях темпи росту промислового виробництва склали: Харківська – 105,9% (у січні-лютому – 105,8%), Луганська – 101,7% (112,7%), Донецька – 106,1% (114,5%).

За 2006 рік обсяг реалізованої промислової продукції склав 76,0 млрд.. грн.. У січні – лютому 2007 року – 14,2 млрд.. грн..

Рис. 2.1 Динаміка промислового виробництва

Приріст виробництва досягнуто у добувній промисловості – на 7,3% за рахунок зростання видобування неенергетичних матеріалів на 8,8%; обробній промисловості – на 8,6%, у тому числі: у харчовій – на 11,0%, целюлозно-паперовій – на 23,4%, виробництві деревини та виробів з деревини – у 4,9 рази, виробництві коксопродуктів – на 0,9%, інших неметалевих мінеральних виробів – на 21,6%, металургії та обробленні металу – на 11,1%, інших промислових виробництвах – на 58,2%, а також на підприємствах по виробництву та розподілу електроенергії, тепла, води, газоподібного палива – на 13,6%.

У січні-лютому 2007 року досягнуто збільшення обсягів виробництва у добувній промисловості (на 8,1%) за рахунок зростання видобування паливно-енергетичних корисних копалин (на 9,7%), в переробній промисловості (на 18,1%) завдяки росту виробництва у харчовій (на 20,2%), целюлозно-паперовій (на 36,8%), іншої неметалевої мінеральної продукції (на 44,9%), металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів (на 21,2%), машинобудуванні (на 17,1%), інших галузях промисловості (на 11,1%).

Рис. 2.2. Динаміка обсягів реалізованої промислової продукції по основних видах економічної діяльності, млн. грн..

Із найважливіших видів продукції у натуральному виразі досягнуто приріст виробництва вугілля готового (на 9,6%), руд і концентратів заліза неагломерованих (на 5,4%), руд і концентратів марганцевих (на 0,9%), труб (на 16,9%), сталі (на 9,2%), чавуну (на 9,0%), прокату готового (на 7,3%), коксу (на 1,4%), соди каустичної (на 5,6%), аміаку синтетичного (на 2,0%), телевізорів (на 15,7%), тролейбусів (на 80,0%), лічильників електроенергії (у 1,8 рази), елементів конструкцій збірних (на 11,0%), стінових будівельних матеріалів (на 8,2%), блоків та цегли з цементу (на 7,1%), цементу (на 5,2%), електроенергії (на 13,3%).

У січні-лютому 2007 року із найважливіших видів продукції у натуральному виразі досягнуто приріст виробництва концентратів з вугілля готового (на 12,9%), руд і концентратів заліза неагломерованих (на 6,2%), руд і концентратів марганцевих (на 10,9%), труб (на 24,7%), сталі (на 18,5%), чавуну (на 21,3%), прокату готового (на 24,8%), соди каустичної (на 23,4%), добрив азотних мінеральних чи хімічних (на 1,9%), коксу (на 6,0%), пластмаси (на 37,3%), тракторів (на 12,9%), верстатів для оброблення дерева (на 30,0%), плит кухонних (на 27,9%), телевізорів (на 53,8%), електровозів (у 1,3 рази), тролейбусів (у 1,3 рази), лічильників електроенергії (на 93,6%), елементів конструкцій збірних (на 71,5%), стінових будівельних матеріалів (на 78,0%), блоків та цегли з цементу (на 33,6%), цементу (на 15,9%), паперу та картону (на 23,1%).

Досягнуто збільшення виробництва продукції харчової промисловості: хлібців хрустких, сухарів, хліба для тостів і виробів хрустких аналогічного типу (на 9,5%), м’яса (на 14,1%), ковбасних виробів (на 15,1%), олії рафінованої (на 4,1%), олії нерафінованої (у 1,8 рази), круп (на 1,6%), цукру-піску (на 61,4%).

У січні-лютому 2007 року досягнуто збільшення виробництва продукції харчової промисловості: борошна (на 0,9%), продуктів кисломолочних (на 18,1%), молока обробленого (на 18,8%), м’яса (на 24,0%), ковбасних виробів (на 19,9%), олії нерафінованої (на 5,1%), круп (на 16,0%).

2.2 Транспорт та зв’язок

Обсяги перевезень вантажів підприємствами транспортного комплексу області за 2006 рік зросли на 1,7% і склали 106,4 млн.. тонн, вантажообіг зріс на 7,0% і становить 39,1 млрд.. ткм.

У січні-лютому 2007 року перевезено 16,3 млн.. тонн вантажів, що більше рівня січня-лютого 2006 року на 14,2%, обсяг транспортної роботи склав 6,4 млрд.. тонно-кілометрів, і зріс на 13,1%.

Перевезено 370,4 млн.. пасажирів, що складає 97,9% до відповідного періоду 2005 року, пасажирообіг склав 8,6 млрд.. пас км.

У січні-лютому 2007 року підприємствами пасажирського транспорту області перевезено 115,8 млн.. осіб і збільшилось на 4,1%, пасажирообіг зріс на 2,7%.

Рис. 2.3. Транспортний комплекс області

У 2006 році підприємствами-операторами зв’язку області надано споживачам послуг на суму 1611,3 млн.. грн.. (по нарахуванню), що склало 122,1% до 2005 року.

У січні-лютому 2007 року підприємствами-операторами зв’язку області надано споживачам послуг на суму 269,6 млн.. грн.. (по нарахуванню), що склало 112,2% до січня-лютого 2006 року.

Упродовж 2006 року населення одержало послуг зв’язку на суму
887,5 млн.. грн.., що складає 55,1% обласного обсягу. З них на оплату послуг мобільного зв’язку (стільникового, пейджингового, транкінгового) припадало 45,3%, телефонного міського – 21,7%, телефонного міжміського – 18,1%, передачі і прийому телевізійних та радіопрограм, радіозв’язку – 8%, поштового – 3,2%, комп’ютерного – 2,1%, інших послуг зв’язку, наданих населенню – 1,6%.

На протязі 2006 року введено в дію 51,5 тис. телефонних номерів на міських та 0,8 тис. телефонних номерів на сільських АТС і становить відповідно 793,6 тис. та 70,4 тис. одиниць, введено в експлуатацію 331,8 км волоконно-оптичної, 280 км кабельної та 90 км радіорелейної ліній зв’язку.

Спостерігається незмінна тенденція щодо збільшення кількості абонентів мобільного зв’язку. У 2006 році у порівнянні з 2005 роком, кількість абонентів зросла у 1,5 рази і складає понад 2,6 млн.. абонентів, з них 52,7% становлять фізичні особи. Забезпеченість населення квартирними телефонами у розрахунку на 100 сімей складає 64 одиниці.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Регіональний розвиток соціальної інфраструктури України

    Курсовая работа >> Экономика
    ... є свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що ... етапі економічний та соціальний розвиток регіонів України характеризується поліпшенням соціальних параметр ...
  2. Корупція як соціальне явище: український контекст аналізу

    Дипломная работа >> Социология
    ... одна з основних перешкод, що гальмує економічний та соціальний розвиток поширеність цього явища підтверджу ... і Кіровоградської (2,0%), Сумської (3,7%) та Тернопільської (3,8%) областей. Зниження корупції в Дніпропетровській області помітили 6,5% респондент ...
  3. Фінансування соціально-економічного розвитку регіону (на прикладі Бабушкінського району)

    Дипломная работа >> Финансовые науки
    ... , соціальний захист та соціальне забезпечення, а також витрат цільових фондів. Найбільша частина видатків Дніпропетровської област ... величина залежить і від такого чинника, як економічний розвиток району. Місцеві бюджети можуть бути ...
  4. Соціально-економічна характеристика Знам’янського району Кіровоградської області

    Курсовая работа >> Экономика
    ... області” Виконала студентка групи: ____________________ Перевірив: ____________________ Дніпропетровськ 2007 З М І С Т Дослідження економ ... екологічного, економічного та соціального розвитку; . єдність процесів природокористування та охорони навколишнього ...
  5. Страхова компанія ВАТ ОРАНТА-ДНІПРО на ринку страхових послуг Дніпропетровської області

    Отчет по практике >> Банковское дело
    ... життя). Розвиток фондового ринку ... сприяти економічному та соціальному ... та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними. Економічний ... , Дніпропетровської області та Павлоградського району Дніпропетровської області ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0080709457397461