Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Астрономия->Реферат
Становлення та розвиток системи регулювання кредитної діяльності і комерційних банків перебуває в постійному русі залежно від зміни по­треб економічно...полностью>>
Астрономия->Реферат
В економічному житті суспільства явище заощадження знахо­диться в досить тісному зв'язку з явищем інвестування. Заоща­дження є основою інвестицій I. З...полностью>>
Астрономия->Реферат
З найдавніших часів кредитні операції проводились в умовах ризику неповерненння кредиту. Ця обставина викликала необхідність пошуку різних способів пр...полностью>>
Астрономия->Реферат
Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що ре...полностью>>

Главная > Реферат >Астрономия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

7. Вивчення латентності злочинності.

Злочинність характеризується високою латентністю (прихованістю від реєстрації).

Кримінологами був зроблений висновок про те, що так звана загально кримінальна злочинність, як правило, при всій її латентності відображається в статистиці у більшій частині, тобто представницькі, репрезентативно. А економічна - лише в досить невеликому відсотку, а тому по даних кримінальної статистики не можна судити про її фактичні тенденції. Як правило, більш тяжкі злочини частіше стають очевидними, ніж інші. Але ж кримінальна статистика фіксує не тільки розкриті, але й всі зареєстровані злочини.

Латентна частина злочинності включає:

  • приховані злочини та – злочини, які приховуються.

Прихована частина злочинності створюється за рахунок злочинів та їх

різних сукупностей, які вчинені, але про які не стало відомо правоохоронним органам та суду. Це відбувається з різних причин: потерпіла не повідомила про зґвалтування у правоохоронні органи, ревізійні органи не передали в прокуратуру (міліцію) матеріали про недостачу, т.д.

Частина злочинності яка приховується включає злочини та їх сукупності, які стали відомі правоохоронним органам, але які за різних причин не відображені в статистиці злочинності через відмову у розгляді заяв про злочини, неправильну правову оцінку явищ, тощо.

Існує ряд методик, які дозволяють судити про ступінь поширеності відповідної злочинності з врахуванням її латентності:

  1. порівняльний аналіз ряду статистичних показників (наприклад,

співставлення числа вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, ушкоджень середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень). Дослідження судмедекспертів показали, що всі злочини проти життя, здоров’я, потім йдуть такі ж пошкодження з розладом здоров’я, тілесні пошкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні пошкодження. Проте при аналізі кримінальної статистики нерідко ця піраміда виглядає перекрученою – тобто кількість вбивств зростає, а легких тілесних ушкоджень зменшується;

  1. співставлення даних кримінальної статистики, статистики

кримінально-правових деліктів, адміністративних та дисциплінарних правопорушень. Так, якщо за даними кримінальної статистики, кількість фактів образи та наклепу знижується, а по даних трудової статистики, зростає кількість розглянутих та задоволених позовів про захист гідності та честі громадян, то цілком очевидно, що ці злочини отримують все більше розповсюдження, але громадяни не бажають звертатись до кримінально-правових засобів захисту своїх інтересів;

  1. дані кримінальної статистики співставляються із заявами, скаргами,

повідомленнями про злочин, у тому числі з тими, що направляються не тільки в правоохоронні органи, але й в засоби масової інформації, інші організації;

4) порівняння проводиться з даними опитування населення по спеціальній

анкеті.

За кордоном використовується і такий метод, як експеримент: вчинялося ряд “контролюємих” дослідниками крадіжок в магазині при очевидцях, але ні на одного із злодіїв в правоохоронні органи повідомлено не було.

Таким чином, латерність злочинності – багато аспектна проблема, яка і досліджується серйозно на міждисциплінарному рівні, і підлягає вирішенню у тому ж порядку.

Тема № 3.

Особистість злочинця.

    1. Злочинець та особистість злочинця.

Особистість, особа – у широкому розумінні – конкретно, цілісна людська

індивідуальність у єдності її природних і соціальних якостей; у вужчому, філософському розумінні – індивід як суб’єкт соціальної діяльності, властивості якого детерміновані конкретно-історичними умовами життя суспільства.

Поняття “особистість” не слід цілком ототожнювати з поняттям “індивід”(одиночний представник людського роду) та “індивідуальність” (сукупність для ?????, що відрізняють ?? індивіда від усіх інших).

В понятті “людина” виражена нерозривна єдність двох сторін її

існування: соціальної та біологічної. Проте, в кримінології у цьому терміні фіксуються тільки специфічні соціальні ознаки. Особистість – це “соціальне обличчя людини”, те ким вона стала у процесі соціального розвитку, формування та діяльності в суспільстві. Таким чином, при вживанні поняття “особистість злочинця” потрібно мати на увазі саме “соціальне обличчя” людини, яка вчинила злочин.

В кримінології вивчення особистості злочинця побудовано на аналізі закономірностей злочинної поведінки, злочинності як масового явища, її детермінації, причинності та розробці науково обґрунтованих рекомендацій по боротьбі зі злочинністю.

І в ХХ сторіччі, як і в епоху Ламбразо, ця проблема вирішувалась по-різному.

Клінічний напрямок (теорія про те, що злочинцями народжуються) при вивченні злочинності та злочинця себе не вичерпав. Він існує та розвивається, хоча все більше враховується соціальний фактор (у Франції один із його найбільш визначних представників професор Пінатель).

Дискусія про співвідношення біологічного та соціального в особистості злочинця мала безпосередній вихід на практику. Німецький вчений Ріменшнейдер відстоював ідею зародження злочину поєднанням схильності суб’єкта до злочинної діяльності та впливу оточуючого середовища. При цьому, віддаючи перевагу біологічному фактору, він зробив висновок щодо провідної ролі при вивченні злочинця таких фахівців, як психологи, застосування біотехнічних прийомів, тестів тощо.

На початку 60-х років ХІХ сторіччя розвилась антропологічна теорія, яка народжена ломбарзіанським вченням. Її прихильники виходили з існування вродженої схильності до злочину. Пізніше це стало пов’язуватись з хромосомами.

Дослідження вчених Англії, США, Австралії та інших країн виявили підвищений відсоток хромосомних аномалій серед обстеження злочинців у порівнянні з контрольною групою. При цьому, як правило, підбирались злочинці чи то з розумовими відхиленнями, чи то високі на зріст, що характерно для носіїв вказаної аномалії, які відрізнялись, на думку вчених, агресивністю та жорстокістю поведінки.

Серед вітчизняних кримінологів (в колишньому СРСР) прихильником цієї теорії був професор І.С. Ной, який вважав, що:

“Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки”.

У свою чергу Ємельянов В.П. зробив такий висновок:

“Тільки певний склад економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних факторів дає реакцію, що називається злочином... Причина злочинності – це синтез різноманітних явищ соціальної та біологічної властивості”.

Оцінюючи значення генетичної програми для формування самої поведінки, потрібно мати на увазі звичайно, що немає спеціальних генів, які б однозначно визначали, наприклад, альтруїзм, егоїзм чи антисоціальну поведінку.

Питання про можливість подолання впливу хромосомних аномалій у цьому клубку різних несприятливих факторів просто залишається без відповіді до теперішнього часу. (Приклад по сину Чекатіла який повторив батька злочин).

У той же час генетик Дубінін М.П. вважає: “Людина не отримує від народження готової соціальної програми, вона створюється у ній суспільною практикою в ході її індивідуального розвитку.” Іноді вчені посилаються у якості доказів пріоритету біологічного, вродженого у життєвій програмі людини, у т.ч. в механізмі її злочинної поведінки, на дослідження близнят. Проте німецький психолог та соціолог Вальтер Фрідріх на підставі глибоких досліджень близнят зробив такий висновок:

“Інтереси і установки визначаються суспільним середовищем і розвиваються у соціальній діяльності людини”.

Поряд з антропологічним в кримінології завжди існував і інший підхід – соціальний, який заперечував біологізацію злочинної поведінки. На початку ХХ століття Піонтковський А.А. писав, що неможливо пояснити мінливе соціальне явище - злочин – постійними властивостями природи людини, у т.ч. “злочинної людини”.

Решетніков Ф.М. Відзначав, що тлумачення злочину як симптомів біологічних чи психологічних недоліків злочинця означає ігнорування його дійсної природи як явища, породженого соціальними причинами.

Людина вчиняє злочин, будучи такою, якою вона є . І біологічні, і соціальні особливості людини детермінують злочинність. Не випадково в кримінальному судочинстві проводяться судово-психологічні, судово-психіатричні, судово-медичні та інші експертизи при вивченні злочинності, її причин та умов здійснюються міждисциплінарні та комплексні дослідження злочинців.

Проте поряд з обліком різних характеристик злочинців потрібно все ж таки відрізняти злочинців, тобто осудних осіб, які досягли певного віку та здатних усвідомлювати фактичний характер, суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними; та осіб, які не володіють такими властивостями, або неосудних. Останні не є об’єктом вивчення кримінології.

Науки про людину будуть розвиватись та давати нам все більш повні знання про природу поведінки людини. Відомий вплив на різних спеціалістів ідей Фрейда та його послідовників. В останні роки стали висловлюватись ідеї про “космічне програмування” поведінки кожної людини на Землі.

Але підхід кримінологів носить незмінний характер: він повинен відповідати на питання про причини злочинної поведінки осудних осіб, які діють у ситуаціях, що допускають крім кримінальної інші варіанти поведінки.

Отже, стосовно до злочинців, які здатні правильно оцінювати характер своїх вчинків керувати ними, виникає питання про те, чому обраний саме кримінальний варіант поведінки. Це вже питання про причини явища. Тут значення мають саме соціальні характеристики злочинців. Ось чому таку увагу кримінологи приділяють особистості злочинця.

2. Злочинці як об’єкти та предмети кримінологічного вивчення.

Об’єктами кримінологічного вивчення є:

1) окремі особи, які вчиняють злочини;

2) різні категорії злочинців: неповнолітні, рецидивісти тощо;

3) різні кримінологічні типи злочинців.

При цьому вивчаються одночасно особи, які за аналогічних умов не вчиняли злочинів, поводили себе правомірно.

Разом з тим, кримінологічне вивчення злочинця не може бути вичерпним дослідженням всієї складної комплексної проблеми людини та її діяльності.

Кримінолог вивчає злочинність та злочинця в межах так званої часткової детермінації, коли розкриття причин та умов явища є свідомо неповним з точки зору філософії, всіх наук про людину та суспільство.

Отже, виникає завдання виділити коло тих характеристик, які дозволяють виявити найближчі причинні зв’язки щодо злочину і злочинності комплекси та ланцюги, для поглибленого вивчення яких кримінолог звертається до інших спеціалістів.

Найпоширенішим в кримінології є виділення шести груп ознак:

а) соціально-демографічні;

б) кримінально-правові;

в) соціальні в різних сферах життєдіяльності чи, як іноді говорять, соціальні зв’язки;

г) моральні властивості;

д) психологічні ознаки;

е) фізичні (біологічні) характеристики.

При цьому, особистість злочинця вивчається одночасно у двох аспектах:

- з одного боку, як об’єкта соціальних зв’язків та впливів;

- з іншого, - як суб’єкта, схильного до активної цілеспрямованої, перетворюючої діяльності.

Крім цього, виділяються характеристики, які умовно можна назвати як:

1) об’єктивні: соціальні позиції та ролі, діяльність особистості;

2) суб’єктивні: мотиваційно-споживацька сфера, ціннісно-нормативна характеристика свідомості.

Саме в межах першої групи характеристик аналізуються уже зазначені соціально-демографічні, кримінально-правові ознаки.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Економіко-кримінологічна теорія

    Реферат >> Астрономия
    ... : – має враховувати термінологію, що напрацьована у таких науках, як: кримінологія, економічна теорія, теор ... ія управління, фінансове право, цивільне, крим ...
  2. Кримінологічна політика у сфері боротьби з організованою злочинністю

    Реферат >> Астрономия
    ... є закономірне питання: якими є зміст кримінологічної політики нашо ... ій країні. Важко уявити розвиток кримінологічної науки і практичне прогнозування злочинності без ... ефективних споживачів кримінологічної інформації, серед яких мають бути як центральні, так ...
  3. Кримінологія (2)

    Шпаргалка >> Государство и право
    Предмет кримінології як науки. Формирование и успешное развитие любой науки во многом зависят от ... , так и в криминологической науке. 5. Методіки кримінологічних досліджень Наблюдение ... погіршилися їх основні криміно­логічні риси. Як зазначалось у відповідних ...
  4. Кримінологічне прогнозування злочинності

    Реферат >> Военная кафедра
    ... на два види: - прогнозування науки кримінології (прогнозування кримінологічних досліджень, визначення переспектив ... прогнозів складає сукупний кримінологічний прогноз. Будь-яке прогнозування проводиться з метою складання ...
  5. Аудит як форма фінансового контролю та складова адміністративно-правової інфраструктури детінізації економічних відносин в Україні

    Книга >> Бухгалтерский учет и аудит
    ... . Потрібно погодитися із дослідженнями кримінологів, які самі визнають що саме соц ... Н.С. Кредитно-расчетные правоотношения и финансовый контроль. – М.: Наука, 1964. – 152 с. Каленський М.М. Удосконалення фінансового ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0043370723724365