Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Астрономия->Реферат
(1) Про Макса Вебера в колишньому СРСР було відомо дуже мало, але якщо про нього і писали радянські дослідники, то розкривали його праці лише в негати...полностью>>
Астрономия->Реферат
Першим письменником, який із чистих початків природнього права розвинув повне і систематичне вчення про державу, був англієць Томас Гоббс (Hobbes). Бо...полностью>>
Астрономия->Реферат
Норвезький полярний мандрівник і дослідник. Він першим пройшов Північно-Західним проходом на судні "Йоа" від Гренландії до Аляски (1903-1906). Керував...полностью>>
Астрономия->Реферат
Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. Його причини досі остаточно не з’ясова...полностью>>

Главная > Реферат >Астрономия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

МОЖЕ ПОРІЗАТИ? 105 сторінок!

Кримінологія як наука.

І. Злочинність як суспільна проблема та значення науки кримінології.

Злочинність завжди займала одне із перших місць серед найбільш гострих проблем, що турбували громадську думку. У другій половині ХХ сторіччя у різних державах її ставили по значущості на друге-третє місце.

В Конституції України взагалі найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека (ст.3). Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

З проблем злочинності, як правило, висловлюються всі, вважаючи, їх досить очевидними. Більшість політиків, які бажають влади, перш за все, обіцяють побороти саме це явище. Причому виступи останніх, громадських діячів, матеріали засобів масової інформації завжди сприймаються з живою цікавістю. І це зрозуміло, адже порушуються питання, що є найбільш життєво важливими для кожної людини. При цьому, як правило, висвітлюється досить очевидне в проблемі злочинності, те, що видно багатьом, нерідко висловлюються погляди, які досить поширені у суспільній думці, поряд з цим пропонуються певні рішення. На перший погляд, такі підходи здаються досить радикальними та такими, що можуть реалізовуватись у короткий термін.

Але досвід показує, що такого роду “прості” рішення лише на нетривалий час змінюють стан справ, а потім злочинність знову починає зростати: видозмінюються або форми кримінальної поведінки, або місця вчинення злочинів.

Багато людей вважають, що побороти злочинність можливо, керуючись лише здоровим глуздом – буденною свідомістю, не вивчаючи та не враховуючи весь накопичений у цій сфері людського досвіду, заперечуючи наукові рекомендації та ігноруючи навіть вимоги закону. У той же час, на зміну затриманим та заарештованим злочинцям приходять нові особи, які знаходяться і діють у тих же соціальних умовах, що і люди, які раніше вчиняли злочини.

Те, що є очевидним спеціалістам-кримінологам у всьому світі, що закріплено у ряді міжнародно-правових документів, до теперішнього часу нерідко нерідко огульно не сприймається дилетантами.

Вивчаючи кримінальне право, кримінальний процес, кримінально-виконавче право, криміналістику, майбутній юрист готується до того, щоб грамотно, у відповідності з законом реагувати на злочини, що вчиняються, попереджувати та розкривати їх, виявляти злочинців, забезпечувати застосування до винних передбачених законом заходів покарання.

Кримінологам у процесі всього розвитку науки, у тому числі до останнього часу, доводилось постійно обгрунтовувати її цінність, необхідність та самостійність як галузі науки, що передбачає наявність спеціалістів-професіоналів.

Що ж це за наука?

Кримінологія (грецьк. – криміно – злочин; логос – наука) – наука про злочинність. Проте фактичний зміст науки кримінологї – це досить складне та багато аспектне явище.

У даний час переважаючим є погляд на кримінологію як на загальнотеоретичну науку про злочинність, з висновками якої повинні рахуватись перш за все спеціалісти в галузі інших наук так званого кримінального циклу (кримінально-виконавчого права, криміналістики, судової статистики і т.п.).

Кримінологія вивчає злочинність, її види, конкретні склади злочинів, їх взаємозв’язки з різними явищами та процесами, результативність заходів, які приймаються по боротьбі зі злочинністю. На цьому грунті кримінологи виробляють рекомендації по удосконаленню боротьби зі злочинністю. Багато з цих рекомендацій передаються іншим спеціалістам: економістам, соціологам, юристам різного профілю для детального опрацювання з врахуванням спеціальних наукових знань та розробки цілого комплексу конкретних заходів по усуненню причин та умов кримінальних явищ.

Разом з тим, для того, щоб свідомо і ефективно використовувати надбання цієї науки у суспільному житті, необхідно ретельно та всебічно вивчити генезис її зародження і становлення, тобто її історію.

2. Історія вчень про злочинність.

Історія існування злочинності тісно пов’язана з тривалістю історії людства на Землі. Так, вже в самих перших главах “Ветхого Завета”, першої книги Мойсія, говориться про порушення першими людьми на Землі, Євою та Адамом, заборони їсти яблука в раю (глава 3), а потім в главі 4 – про вбивство, яке вчинив їх син Каїн (вбив брата Абеля). Як свідчить аналіз тексту – вбивство навмисне, із заздрощів.

В обох випадках покарання було невідворотним, суровим та послідовним. Що Бог сказав, те і вчинив: “І нині проклятий ти від землі, яка відвернула вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї. Коли ти будеш обробляти землю, вона не стане більш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем і скитальцем на землі”1.

Проте у відповідь на слова Каїна про те, що віднині кожний, хто зустрінеться з ним, вб’є його, Бог відповів: “ … за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься в семеро.’’2

Таким чином, якщо виходити із змісту Біблії, Бог не припускав вбивства, тобто смертної кари для Каїна.

Подальша історія показала, що люди продовжували вчиняти злочини. Частина із них здійснювала це неодноразово. Одночасно змінювались уявлення про злочинність та караність за неї. Те, що в одні епохи та стосовно до певніх категорій людей вважалось злочинним, в інші - допускалось. Наприклад, заборонялось вбивство вільного громадянина Риму, але не каралось вбивство раба. В одні періоди заборонялось штучне переривання вагітності під страхом кримінального покарання, в інші це вважалось допустимим.

На питання, що ж таке злочин, чому він вчиняється і що робити з тим, хто це вчинив, здійснювали спроби відповідати ще у стародавньому світі філософи, політики, письменники та юристи. З часом ці питання відозмінились: чому вчиняються повторні злочини, що стоїть за множинністю цих суспільно небезпечних діянь?

У стародавньому світі найцікавішими з цих питань були ідеї Платона Арістотеля.

Платон вивчав причини злочинів і аналізував їх мотиви. Він писав гнів, ревнощі, бажання до насолод, помилки, незнання. Відстоював принцип індивідуалізації покарання, яке, на його думку, повинно відповідати не лише характеру вчиненого, але й мотивам винної особи, враховувати прояви шахрайства, жорстокості та юнацької довірливості. Він допускав смертну кару, відзначав особистий характер покарання, тобто те, що воно не повинно поширюватись на нащадків злочинця, навіть у випадках посягання на державний устрій. Заслуговує увагу і те, що Платон добродійство та зло пов’язував не з природними якостями особи, а з її вихованнями: “…добродійства вчити можна… і що немає нічого дивного, коли у хороших батьків бувають недобрі діти, а в недобрих батьків – хороші діти.”3

Арістотель у своїх працях особливе значення надавав рівності всіх повноправних громадян перед законом. При цьому він підкреслював важливість профілактичної ролі покарання, вважаючи, що люди утримуються від негативних вчинків не із високих міркувань, а через страх покарання, і більшість схильна віддавати перевагу суспільним інтересам, а не власним задоволенням та користі. На думку Арістотеля, чим більші були користь та задоволення, які отримані у результаті вчинення злочину, тим більш суворим повинно бути покарання. Він був твердо переконаний у тому, що злочинець стає зіпсованим по своїй волі, але дух його повинен панувати над тілом, а розум над інстинктом, як господар над рабом.

При призначенні покарання Арістотель вважав важливим враховувати обставини вчиненого злочину і не карати за злочини, що вчинені при обставинах “які перевищували звичайні сили людської природи”, тобто правомірна поведінка не повинна вимагати прояву героїзму.

Арістотель пропонував розмежовувати оцінки проступків та оцінки тих людей, які їх вчиняли, враховувати, яка роль зовнішніх обставин та роль характеристик самого правопорушника в механізмі протиправної поведінки.

Він писав: “ Коли діють свідомо, проте не прийнявши рішення завідомо, то перед нами – непідсудна справа: відбувається це поміж людьми через запал люті та через інші пристрасті. Суд тому правильно оцінює вчинене у запалі люті без умислу, так як джерелом тут є не той хто діє під силою пороку, а той, хто розгнівав його”.4

У стародвавньому Римі особливо виділялись кримінологічні ідеї Цицерона та Сенеки.

Римський оратор, юрист Цицерон самим важливим джерелом злочинів вважав “нерозумні та жадні пристрасті до зовнішніх задоволень, з безмежною необдуманістю до задоволення потреб”, а також надію на безкарність. Звідси, визнананя важливості покарання, яке переслідує мету і загальної, і приватної превенції, що забезпечує безпеку суспільства.

Сенека – римський філософ. Політичний діяч, письменник, як і Платон, вважав, що покарання повинно прагнути як до виправлення винного, так і до безпеки суспільства шляхом впливу на інших його членів.

Вкрай цікавими та повальним є ідеї римського письменника Публія Сіра про те, що будь-яке хороше законодавство повинно прагнути до викорінення злочинів, а не злочинців.

Горацій і Віргілій серед мотивів та причин злочинності називали перш за все користолюбство. Далі йшли чистолюбство, прагнення до почестей чи, як виражався Ювеналій, до пурпуру. Називались гнів, гордість, навіть жадоба крові.

Лукрецій відзначав як причину злочинності страшну бідність народу. Горацій вимагав відрізняти злодія, який вкрав в чужому саду декілька плодів, і “нічного злодія та святотатця”, злодія боязливого і грабіжника.

Під час падіння Римської імперії народи, які прийшли з півночі, як писав відомий російський юрист, професор М. П. Чубинський, “принесли с собою багато сили, багато свіжості та життєдіяльності, але разом з тим принесли і досить первіснообщинений світогляд, який розповсуджувався, звичайно, і на галузь злочину і покарання”.5

Далі наступила епоха панування церкви, умови для розвитку наукового знання практично зникли із закінченням можливості вільно викладати свої переконання та критично відноситись до досягнутого. Пануючим стало вчення про те, що все дано людині від Бога, а в основі злочину лежить або зла воля, або призначене від Бога - злий дух, який поселився в нього.

В цей час звертають на себе увагу позиції каноністів та середньоосвідчених криміналістів. Без сумніву, їх досвід повчальний.

Каноністи рішуче заперечували смертну кару, на перший план ставили таку мету покарання, як виправлення злочинців, і здавалось, у своїх вченнях не звертали увагу на ідею відплати. Навіть релігія, на їх думку, не повинна охоронятись стратою. Проте на практиці пізніше запанував погляд, за яким церква не має права застосовувати страту, але так право може бути їй надано владою у випадках вивчення тяжких злочинів.

У так звану перехідну епоху, або період Відродження (ХУ-ХУІІ сторіччя) криміналістичні ідеї почали надходити від філософів та письменників, інших осіб.

В “Утопії” Томаса Мора знову висловлюється думка щодо попередження злочинності. Він звернув увагу на те, що при незмінності причин, що

породжують злочинність, незмінними будуть і наслідки, породжувані цими причинами.

Тренсія Бекон акцентував зусилля на удосконаленні законів, оскільки вважав що легальна форма нерідко прикриває один із видів насильства або охороняє брехню та жорстокість.

З ХУІІІ сторіччя починається бурхливий розвиток вчень про злочин та реагування на нього. Особливе значення мали роботи Монтеск’є та Беккаріа.

Шарль Монтеск’є розвивав ідею закономірного розвитку всього в світі, у тому числі людських дій, та вимагав від законодавця рахуватись із “загальним духом свого народу”. Він, до речі вимагав точного визначення кола державних злочинів і писав, що відсутність тут точності є достатнім для перетворення правління в деспотичне.

Чезаре Беккаріа у книзі “Про злочин та покарання” (1794 р.,), яка стала першою в історії спеціальною працею на цю тему, зазначив: “Закони є умови, на яких люди, які до цього існували незалежно та ізольовано один від одног, об’єднались у суспільство. Не можна надіятись на суттєве покращення моралі, якщо політика, що проводиться у моральній галузі не опирається на вічні почуття, які властиві людській природі. І будь-який закон, що йде у розріз з цими почуттями, неминуче зіштовхнеться з протидією, яка у кінці кінців виявиться сильнішою”. Беккаріа писав, що “ Ще ні одна людина не пожертвовала безкорисно навіть частиною власної волі, тільки необхідність примушувала її це робити. При цьому державі жертвувався лише той необхідний мінімум волі, який був необхідний, щоб спонукати інших захищати його. Сукупність цих мінімальних частин і складає право покарання”.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Економіко-кримінологічна теорія

    Реферат >> Астрономия
    ... : – має враховувати термінологію, що напрацьована у таких науках, як: кримінологія, економічна теорія, теор ... ія управління, фінансове право, цивільне, крим ...
  2. Кримінологічна політика у сфері боротьби з організованою злочинністю

    Реферат >> Астрономия
    ... є закономірне питання: якими є зміст кримінологічної політики нашо ... ій країні. Важко уявити розвиток кримінологічної науки і практичне прогнозування злочинності без ... ефективних споживачів кримінологічної інформації, серед яких мають бути як центральні, так ...
  3. Кримінологія (2)

    Шпаргалка >> Государство и право
    Предмет кримінології як науки. Формирование и успешное развитие любой науки во многом зависят от ... , так и в криминологической науке. 5. Методіки кримінологічних досліджень Наблюдение ... погіршилися їх основні криміно­логічні риси. Як зазначалось у відповідних ...
  4. Кримінологічне прогнозування злочинності

    Реферат >> Военная кафедра
    ... на два види: - прогнозування науки кримінології (прогнозування кримінологічних досліджень, визначення переспектив ... прогнозів складає сукупний кримінологічний прогноз. Будь-яке прогнозування проводиться з метою складання ...
  5. Аудит як форма фінансового контролю та складова адміністративно-правової інфраструктури детінізації економічних відносин в Україні

    Книга >> Бухгалтерский учет и аудит
    ... . Потрібно погодитися із дослідженнями кримінологів, які самі визнають що саме соц ... Н.С. Кредитно-расчетные правоотношения и финансовый контроль. – М.: Наука, 1964. – 152 с. Каленський М.М. Удосконалення фінансового ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0069479942321777