Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Реферат
Данная тема реферата выбрана не случайно, на мой взгляд, она позволит по-новому взглянуть на современную науку, связав её начала с более старшими науч...полностью>>
Философия->Реферат
Ньютон завершил научную революцию, и с его системой мира обретает лицо классическая физика. Но не только астрономические или оптические, а также матем...полностью>>
Философия->Реферат
Актуальность данной тематики обусловлена тем, что право на свободу означает, что каждый должен иметь возможность по своему усмотрению и по своей воле ...полностью>>
Философия->Реферат
Наука и является одной из определяющих особенностей культуры, и возможно, самым динамичным ее компонентом. Реалии таковы, что сегодня невозможно обсуж...полностью>>

Главная > Контрольная работа >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Філософія Античності

  1. Філософія Стародавньої Греції.

  2. Філософія Стародавнього Риму.

  3. Філософія еллінізму

Філософи "фізису"

Своїм виникненням західноєвропейська філософія завдячує Давній Греції. Період з VI ст. до н.е. по IV ст. до н.е. називають класичним періодом Греції. В цей час грецька культура перебуває на вершині свого розвитку. Людина не мислить себе віддільною від держави-полісу. Наявність великого прошарку рабів (на 1 ві­льного припадає 4 раба) дозволяє вільним громадянам займатись інтелектуальною діяльністю і споглядати світ. Як йшлося вище, філософія - це вчення про єдину першооснову буття. У філософії першооснову ще називають субстанцією.

Першою філософською школою була Мілетська школа. В першу чергу мислителів цікавило питання: "З чого все виникло?". Першооснову світу давні греки називали «фізис» - «природа». Однак це слово не позначало фауну, флору, звірів, пташок то­що. «Природою» вони називали саме першооснову, себто вживали це слово подіб­но українському вислову ("така його природа", тобто "така його першооснова"). Виникло припущення, що речі з’являються внаслідок тих перетворень, які відбуваються з першоречовиною, - згущення, випаровування, розрідження: Визначення води, повітря, апейрона першоосновою - початок субстрактного (речовина) підходу, який пізніше витісняється більш абстрактним підходом, де сутнісна першооснова не пов'язується з чимось предметним. І разом з тим першооснова мілетців - не просто відсутні речовини, а існуючий принцип, закон виникнення та зникнення конкретно-чуттєвого розмаїття речей оточуючого світу.

Вперше питання, що саме є першоосновою буття світу, поставив Фалес (близько 624-546 рр. до н. є.) із грецького міста Мілет. Фалес першоосновою ("фізисом") вважав воду. Однак водою, він називав не тільки і не стільки ту воду, яку ми п'ємо, скільки універсальну текучість, яка є божест­венною. Саме вода, вважав Фалес, є всепроникною і такою, що дає всьому життя. На воді плаває земля - в цій формі Фалес уявляє субстанційність води, яка перебуває під усім, на ній все плаває. Але це не просто вода, а вода "розумна", божественна. Світ повен богів, але усі боги - сили, що діють у світі, вони також душі як джерела саморуху тіл. Наприклад, магніт має душу, тому що притягує залізо. Сонце та небесні тіла пливуть завдяки випарам води.

Окрім цього, Фалес залишив слід у математиці (теорема Фалеса) й астрономії (передбачив сонячне затемнення 585 р. до н. є). Він також ввів календар, визначив протяжність року в 365 днів, розділивши рік на 12 місяців.

Учень Фалеса Анаксімандр (близько 610/11) - 547/546 рр. до н.е.) за свідченням Симплікія "помітивши взаємоперетворення чотирьох елементів (води, повіт­ря, землі і вогню)..., не зауважив жодного з них гідним того, аби прийняти за першооснову, але визнав першоосновою дещо інше, відмінне від них". Таке начало Анаксімандр знайшов в алейроні. Анаксімандр вважав першоосновою "апейрон" , безмежну, якісно-невизначену і боже­ственну субстанцію. Апейрон - це щось нескінченне, безмірне, безмежне. Він вічний і невизначений, оскільки внутрішньо безкрайній. Апейрон не тільки субстанційний, але й генетичний початок космосу. З нього не тільки все в своїй основі складається, але й виникає. Апейрон і для себе все виробляє сам. Знаходячись в обертовому русі, апейрон виділяє протилежності - вологе і сухе, холодне і тепле. Парні комбінації усіх головних якостей створюють землю (сухе й вологе), воду (вологе й холодне), повітря (вологе й тепле), вогонь (сухе й гаряче). У результаті взаємодії цих стихій створюється суша, небо, зірки, місяць. Анаксімандру належать глибокі здогадки про походження життя. Живе зародилось на межі моря і суші, з мулу під дією небесного вогню. Перші живі істоти жили в морі, потім деякі з них вийшли на сушу і скинули з себе луску, ставши земними тваринами. А від них виникла людина.

Як учений Анаксімандр увів у практику користування сонячним годинником, побудував модель небесної сфери - глобус, накреслив географічну карту.

Анаксімен (585-525 рр. до н.е.) вважав першоосновою повітря. Повітря зберігає властивості анаксімандрівського апейрона бути безкінечним, воно не має форми і меж. Під дією тепла повітря перетворюється у воду, потім в землю, а, нагріваючись - у вогонь. Так, на його думку, з повітря утворюються всі речі.

Таким чином, апейрон перетворився з субстанції в її властивість. Анаксімен зводив усі форми природи до повітря; все з нього виникає через розрідження і згущення. Розріджуючись, повітря стає спочатку вогнем, потім ефіром, а після згущення - вітром, хмарами, водою, землею і каменем. Розрідження він пов'язував з нагріванням, а згущення - з охолодженням. Сонце - це земля, яка розжарилась від свого швидкого руху. Земля і небесні світила "висять у повітрі, тоді як Земля нерухома - інші світила рухаються повітряними потоками". Таким чином якісні визначення він пояснює кількісними змінами. Люди також підлягають цьому принципу, оскільки душа також складається з повітря.

Піфагор (близько 570-490 рр. до н.е.) з Іонії (народився на грецькому острові Самос) - першоосновою світу вважав число. Виходячи, ймовірно із спостереження, що інтервали музичної гами можна пояснити раціонально за допомогою числових інтервалів між вібруючими струнами, піфагорійці розвинули ідею, що в основі всього сущого лежать числа. Вони створюють порядок у космосі, визначаючи і обмежуючи невизначене (апейрон).

Слід зазначити, що число не мислилось в тодішній Греції, як щось абстрактне, воно було конкретно-предметним. Ко­ли грек говорив "один", то він мав на увазі якийсь один предмет. Такий незвичний для сучасності погляд був природнім для античності. Кожному числу Піфагор та його учні ставили у відповідність певні предмети. Важливо розуміти те, що пред­мет не символізувався числом, він був числом. Найрізноманітніші комбінації з чис­лами лягли в основу світоутворення.

Цікавим був спосіб життя, який сповідували піфагорійці. Він спирався на ієрархію цінностей. На перше місце ставилось прекрасне і благопристойне, на друге - вигідне і корисне, на третє - приємне. Наука належала до прекрасного і благопристойного. До союзу приймались жінки й чоловіки. Власність була загальною. У школі було два ступені. Акусматики (послушники) засвоювали знання догматично, звідси походить легенда, що в школі Піфагора учень повинен перші п'ять років мовчати. Другий ступінь - математичний - вчені, які займалися обґрунтуванням складних проблем. Піфагорійський союз був .закритою організацією, а його вчення таємним. Сам Піфагор викладав основи свого вчення за ширмою, щоб учні лише чули його голос, а самого не могли бачити. В основі піфагорійської етики лежало вчення про "належне", яке означало перемогу над почуттями, підкорення молодших старшим, культ дружби і товариства, шанування Піфагора. Велика увага приділялась медитації, психотерапії, проблемі дітородіння. Розроблялись прийоми поліпшення розумових здібностей, вміння слухати і спостерігати. Цінувався споглядальний спосіб життя мудреця. Перед - сном обов'язковим був звіт перед собою за прожитий день: Як я його прожив? Що я зробив? Який мій обов’язок залишився невиконаним?

Речі вважаються відображенням чисел, їхня сутнісна природа відбивається в їхній математичній структурі. У числовому ряді існують відмінності: так, одиниця стоїть над числами і вважається їхнім першоначалом. Непарне число розглядається як обмежене й досконале, парне - як необмежене й недосконале. Піфагорійці надали теорії чисел довершеної форми в різних сферах. У математиці вони досягли систематизації і розробляли аксіоми. Теорема Піфагора веде до відкриття ірраціональних числових співвідношень.

За їхніми уявленнями про будову космосу, небесні світила рухаються по кругових орбітах, поділених певними інтервалами, навколо нерухомого центру. Проте всупереч науковим дослідженням у математиці й теорії музики, все-таки в піфагорійській школі переважала релігійна й містична основа. Це проявляється у їхньому вченні про переселення душ та ідеї про окремішність душі й тіла: душа є справжньою сутністю людини, яка має бути звільнена від усього тілесного шляхом очищення.

Геракліт (544-483 рр. до н.е.) із міста Ефес першоосновою світу вважав вогонь. У ході різноманітних перетворень вогню народжуються всі інші речі. Субстанцією буття виступає Вогонь, оскільки перебуває рівним самому собі, незмінний у всіх перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія.

Вогонь за Гераклітом є розумним, божественним і одухотвореним, він є "логос"(перекладається як "розум", "закон" тощо, дане поняття не має точного аналогу в сучасних європейських мовах). Геракліт можливо найперше загострив увагу на тому факті, про який ніби то вже здогадувався Анаксімандр. Повітря перетворюється у вогонь, вогонь у щось інше, і так відбувається постійно, а отже, спостері­гаючи ці взаємоперетворення, яку підставу ми маємо стверджувати, що саме во­гонь, а не вода, повітря чи щось інше є першоосновою. Головне місце у його вченні посідає основа наук - Логос. Він субстанційно-генетична причина всього існуючого.

Світ - це впорядкований космос, вічний і нескінченний. Він не створений не богами, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає. Всі предмети і явища природи народжуються з вогню і, зникаючи, знову перетворюються у вогонь. "Вогню смерть - повітрю народження, і повітрю смерть - воді народження. Із смерті землі народжується повітря, із смерті повітря - вогонь" тощо. Взаємоперетворення речовин ("Ми входимо і не входимо в одну і ту ж річку, ми ті ж і не ті ж" писав Геракліт) призвело до того, що учень Геракліта Кратил взагалі відмовився шукати першооснову світу. Тому можна стверджувати, що з Гераклітом філософія, що тільки-но народилась, потрапила у певною мірою кризовий стан.

Усі зміни світостворення у Геракліта відбуваються з певною закономірністю, підкоряючись долі, яка тотожна необхідності.

Необхідність - це всезагальний закон Логос. Логос - принцип порядку і міри. Він - той самий вогонь, але є вогнем, що для почуттів, для розуму з Логосом. Усе відбувається згідно з Логосом. Рух, за Гераклітом, властивий всьому існуючому. Вся природа, не зупиняючись, змінює свій стан. "В одну і ту ж ріку не можна ввійти двічі... Народження, виникнення ніколи не зупиняється. Сонце - не тільки нове щодня, але вічно й безперервно нове."

"Онтологічний поворот " античної думки. Парменід

Дивовижним чином цю кризу подолав Парменід із міста Елеї (540-450 рр. до н.е.). Суть його поглядів на першооснову світу, викладених у віршованому творі "Про природу" (так називали свої твори майже всі філософи, що жили до Сократа) така: Ми дійсно не можемо знайти першооснову світу, в якому повітря постійно перетворюється у воду, вода у тверду речовину і т. п. Однак ми можемо з впевненістю сказати, що цей світ є, тобто існує. Це "є" і являється єдиним, що можна сказати, напевно, про змінний світ. Отже, першоосновою світу є його існування, або буття, (грецькою мовою «он», звідси походить слово "онтологія" - вчення про буття, один із розділів філософії). Отже, Парменід відкриває найважливіше філософське поняття - поняття буття, і стає засновником онтології. Буття, як вважає Парменід, є нерухомою однорідною першоосновою світу. Що стосуєть­ся "небуття" - то це лише фікція, пусте слово. Якщо ми навіть скажемо "небуття існує", то цим самим знову ж таки згадаємо про "існування" тобто "буття", а отже, "небуття" немає.

Однак, якщо буття є нерухомою однорідною першоосновою світу, яка ні в що не перетворюється, то чому світ, який постає перед нашими очима, є таким рухомим і різноманітним? На це питання Парменід чітко не відповів. Він лише стверджував, що рухомий і різноманітний світ, який ми бачимо - це лише "майя", "обман", "ілюзія" нашого сприйняття, тому не можна довіряти чуттям, а можна лише розуму, який нам з нездоланною логікою говорить, що буття є нерухомим і однорідним.

Однак незважаючи на те, що послідовники Парменіда намагалися всіляко захис­тити цю думку (наприклад, Зенон із Елеї (490-430 рр. до н.е.) стверджував, що рух — це лише ілюзія, Ахілл - найшвидша в світі людина ніколи не зможе наздогнати черепаху, оскільки за той час, коли він подолає деяку дистанцію до неї, черепаха все одно трішки відповзе від нього, і так буде продовжуватись безкінечно) анти­чна філософія з нею не погодилась. Тому філософи після Парменіда намагатимуться наперекір йому пояснити, як саме із нерухомого і однорідного буття утво­рюється рухомий і розмаїтий всесвіт, або вслід за ним відкидатимуть пізнавальні можливості нашого розуму.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Основи філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... може набувати космічного характеру (філософія античності, епохи Відродження). Натуралізм ... "особистість". 7. Хто з філософів античності вперше звернув особливу увагу на ... суспільства закладена ще філософами античності. Зокрема вона розроблялась у творчост ...
  2. Основні вопроси філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... і типи філософії Історичні типи філософії такі: 1. Філософія Стародавнього Сходу. Філософія античності. 2. Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. 3. Філософія Нового ...
  3. Філософія, її проблематика та функції

    Шпаргалка >> Философия
    ... оптимальні з них. Тема: Антична філософія 1. Загальна характеристика античної філософії. Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян ... до н. е) - найвидатніший філософ античності, учень Платона. Основні положення філософії Арістотеля найб ...
  4. Філософія Середніх віків

    Реферат >> Философия
    ... протиріч, що кращі уми з філософів античності (Сократ, Платон, стоїки) ... і переконання, у відданості античної філософії. Це згодом сприяло продуктивному перетворенню ... і до Абеляру приходять іудей, філософ (античний або, можливо, мусульманський) і християнин ...
  5. Умови виникнення та особливості античної філософії

    Контрольная работа >> Философия
    ... сце людини в світі. Виникнення античної філософії Антична філософія виникла в грецьких містах ... VI–V вв. до н.е., філософія античної Греції продовжувала розвиватися в ... метафізики. Особливості розвитку античної філософії Філософія античності розвивається за умов ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0014438629150391