Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Право, юриспруденция->Дипломная работа
Актуальность темы. Становление основных принципов рыночной экономики в России тесно связано с правовой реформой, проводимой в последнее время. Отношен...полностью>>
Право, юриспруденция->Книга
В этом томе на основе обобщения и анализа законодательства, регулирующего гражданские отношения в СССР, и положений советской правовой науки освещаютс...полностью>>
Право, юриспруденция->Книга
Современная практика расследования взяточничества как одного из наиболее распространенных составов преступлений коррупционной направленности показала,...полностью>>
Право, юриспруденция->Лекция
Застосовуючи працю, люди вступають у зв'язки один з одним. Ці зв'язки між людьми прийнято називати відносинами, що проявляються у різних сферах життя ...полностью>>

Главная > Контрольная работа >Право, юриспруденция

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Доказування протокольної форми досудової підготовки матеріалів

1. Суть протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

2. Діяльність органів внутрішніх справ при доказуванні протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

3. Процесуальний порядок провадження протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

1. Зміст протокольної форми досудової підготовки матеріалів

Протягом усього періоду становлення кримінально-процесуального законодавства колишнього СРСР не раз звертались до питання кримінально-процесуальних форм. Здебільшого пропозиції зводились до процесуального спрощення, а іноді – до відверто нігілістичного ставлення до процесуальних форм. Показовим щодо цього є спеціальний циркуляр Народного Комісаріату юстиції РРФСР № 93 від 5 червня 1929 р. «Про спрощення кримінального процесу», який під приводом оперативного розслідування та посилення боротьби зі злочинністю скасував обов'язкове винесення постанови про порушення кримінальної справи, а натомість мав оформлятися дозвіл у вигляді резолюції прокурора, слідчого чи працівника міліції по скаргах, заявах, що надійшли.

Така практика активно підтримувалась на сторінках юридичної преси в 20-х – на початку 30-хроків, під явно ідеологічним девізом: «Мінімум форми, максимум класової суті». Така обставина, у свою чергу, стала поштовхом до появи численних пропозицій про відмову від докладної регламентації слідчих дій. Проте перша Всесоюзна нарада прокурорських, слідчих працівників (квітень 1934 р.) рішуче засудила процесуальне спрощення, наголосила на необхідності як найсуворішого додержання процесуальних норм, висунула вимогу ліквідувати шкідливі наслідки циркуляра № 93. Порушувати кримінальні справи, як зазначалось на нараді, потрібно тільки за наявності приводу і підстав, перелічених у законі, з обов'язковим винесенням мотивованої постанови. Свого подальшого розвитку ця тенденція набула у вказівках Пленуму Верховного Суду від 7 червня 1934 р. «Про необхідністьнайсуворішого додержання судами кримінально-процесуальних норм» та в листі Прокурора СРСР від 13 серпня 1934 р. «Про якість розслідування». Слід зауважити, що на той час у науці існувала думка про надання органам розслідування більшої свободи при визначенні засобів збирання і перевірки доказів на основі загальних принципів кримінального процесу. Вона була досить революційною для свого часу і продовжує залишатись актуальною й понині, зокрема стосовно протокольної форми досудової підготовки матеріалів у кримінальному судочинстві.

Як правильно відмічають О. В. Баулін і О. І. Поповченко, тенденція диференціації кримінально-процесуальних норм дістала своє законодавче закріплення як у перших Кримінально-процесуальних кодексах, прийнятих після жовтня 1917 р., так і в подальших. Це відобразилось у правовій регламентації форм, що істотно спрощувались, а отже відповідно і прискорювали кримінальний процес. До них належали такі форми: чергова камера народного суду; судовий наказ. Незважаючи на недосконалість вони застосовувались досить тривалий час і лише наприкінці 40-х років були вилучені з кримінального процесу. І не тільки тому, що виявились не придатними в кримінально-процесуальній системі, а й через їх компрометацію в часи культу особи. У науці кримінального процесу проблема диференціації форми кримінального судочинства є предметом давніх спорів між вченими-процесуалістами. В умовах радикальної перебудови правової системи України, розроблення нового Кримінально-процесуального кодексу та інших це питання набуває особливого значення. Чи потрібна єдина форма кримінального судочинства, чи вона повинна бути диференційована для різних категорій кримінальних справ залежно від характеру злочину, складності справи, інших ознак.

Деякими процесуалістами, наприклад П. Ф. Пашкевичем, В. І. Басковим, Р. С. Абдурахмановим та іншими, обґрунтовується точку зору, що поряд із загальною розгорнутою формою кримінального процесу повинна існувати і скорочена, спрощена процесуальна форма для справ простих, ясних, за якими факт злочину і скоєння якого певною особою не викликає сумнівів. Ця теорія і була покладена в основу двох головних нормативно-правових актів, якими було запроваджено протокольну форму досудової підготовки матеріалів: Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966 р. «Про посилення відповідальності за хуліганство» і Указу Президії Верховної Ради УРСР від 20 березня 1985 р., яким до Кримінально-процесуального кодексу України було введено главу VII «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів». При обгрунтуванні спрощеної форми процесу її прихильники перш за все наголошують на перевагах організаційного характеру, на принципі «економії процесуальних засобів».

Однак незважаючи на обгрунтування зазначеними та іншими авторами необхідності спрощеної форми провадження по деяких справах з цього приводу є окрема думка професора М. С. Строговича, який категорично виступив проти спрощення кримінально-процесуальної форми, цілком однозначно висловивши свою думку з цього приводу: «Пропозиції про диференціацію форми кримінального процесу, які стали приводом до дискусії, мають повністю визначений характер і йдуть у певному напрямку: спрощення різних процесуальних форм і інститутів, ліквідації тих чи інших передбачених чинним законодавством процесуальних дій, скорочення тих чи інших процесуальних гарантій». Крім того, на його думку, «диференціація процесуальної форми можлива і в іншому напрямку: для більшої повноти і об'єктивності дослідження обставин по складних справах посилити процесуальні гарантії, встановити для них більш складні форми. Однак незважаючи на те, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів без порушення кримінальної справи і провадження дізнання зазначеним законом поширювалася лише на два склади злочину – дрібну крадіжку державного або громадського майна і хуліганство без обтяжуючих обставин, вже тоді була започаткована теоретична дискусія щодо процесуальної природи протокольної форми та доцільності її введення до судочинства. У 1971 р. в Інституті держави і права Академії наук СРСР відбулася конференція, присвячена даній проблемі, яка не розставила всі крапки над «і», а лише продовжила дискусію з приводу впровадження протокольної форми. Заперечуючи доцільність введення протокольної форми, ряд науковців наголошували, що «диференціація судочинства допустима, якщо вона спрямована на встановлення додаткових гарантій, більшу деталізацію процесуальних форм».

Дійсно, диференціація кримінального судочинства виправдана тільки тоді, коли вона встановлює такий процесуальний порядок провадження по матеріалах, який повністю забезпечує реалізацію прав і обов'язків особам, що беруть у ньому участь. Введення спрощеного порядку провадження у кримінальних справах буде доцільним у практичному плані тоді, коли воно сприятиме зміцненню законності в державі, скорочуватиме час з моменту вчинення злочину до застосування покарання до винного, чим буде виконане основне завдання кримінального судочинства по швидкому і повному розкриттю злочинів, викриттю винних та забезпеченню правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК).

Як правильно зауважив С. М. Стахівський, існуючі при протокольній формі відхилення від загальної процедури не порушують єдності порядку кримінального судочинства, оскільки не заперечують процесуальних принципів і спрямовані на виконання завдань, що є єдиними для всіх органів, які ведуть боротьбу із злочинністю. Це досягається завдяки тому, що вилучення, за допомогою яких утворюються спрощені досудові форми, не поширюються на судові стадії, де всі принципи кримінального процесу повністю реалізуються.

Необхідно також відзначити, що диференціація форми процесу є неминучим наслідком існуючої в будь-якій системі тенденції до оптимізації її функціонування, прагнення досягти мети найкоротшим шляхом, тобто диференціація у напрямку її раціоналізації – соціальне зумовлене і правомірне явище.

Практика підтвердила життєвість такого підходу до протокольної форми і це призвело до того, що законодавець у 1985 р. ввів протокольну форму до КПК УРСР. У подальшому перелік складів злочину, на які поширюється протокольна форма, було розширено і здійснювалось таке провадження стосовно більше тридцяти складів злочинів. Однак на сьогоднішній день їх кількість зменшилась до двадцяти двох.

Таким чином, введення спрощеного і прискореного порядку кримінального судочинства з урахуванням тяжкості злочину і складності з'ясування його обставин поряд з існуванням складніших форм, якими є дізнання і досудове слідство, є значним кроком вперед до раціоналізації кримінального процесу.

Адже це дозволило значно підвищити ефективність судового правозастосування, завдяки наближенню покарання до моменту вчинення злочину, розвантажити слідчий апарат і зосередити зусилля слідчих на розкритті і розслідуванні більш складних і суспільно небезпечних діянь. Крім того, значне скорочення викликів громадян для участі в слідчих діях (в тому числі як понятих) веде до зниження витрат робочого часу, що є особливо істотним у сфері матеріального виробництва.

Якщо ж злочин є більш складним і обставини його вчинення неможливо встановити за допомогою простих процесуальних дій, законодавець дозволяє порушити кримінальну справу і провести дізнання. Наприклад, злочин вчинено кількома особами і встановлення усіх співучасників без провадження слідчих дій є неможливим. Разом з тим неприйнятним є твердження, що спрощення кримінального судочинства, відмова від досудового розслідування злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки, завжди є ослабленням процесуальних гарантій.

У процесуальній літературі існують різні точки зору щодо поняття протокольної форми. Одні автори вважають, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів є самостійною формою досудового розслідування (Д. В. Фомін), яка входить до стадії порушення кримінальної справи, але не розслідуванням, а лише перевіркою обставин вчиненого злочину (В. П. Власов, В. В. Шимановський). На думку інших, вона має елементи досудового розслідування обставин вчиненого злочину і здійснюється у формі скороченого дізнання (Т. В. Альщевський, А. А. Чувильов, І. Д. Перлов).

Існує також точка зору, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це спрощена процедура досудового діловодства (В.М. Тертишник), а також є однією із форм дізнання, здійснюваного без порушення кримінальної справи засобами і методами, що характерні для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини.

На нашу думку, такі твердження не зовсім правильні. Ми поділяємо точку зору авторів (О. В. Баулін, А. М. Денисюк, О. І. Поповченко, С. М. Стахівський та інших), які вважають, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це не різновидність дізнання і досудового розслідування і не скорочене провадження. Вона є самостійною процесуальною формою встановлення обставин вчиненого злочину, що характеризується спеціальними ознаками, які відрізняють її від дізнання та слідства.

Недаремно законодавець присвятив протокольній формі досудової підготовки матеріалів окремий розділ в КПК, а не включив її до глави 10 «Дізнання» чи до глави 11 «Основних положень досудового слідства».

Аналізуючи аргументи за існування протокольної форми досудової підготовки матеріалів і проти неї, можна дійти висновку, що її існування в сучасному законодавстві було зумовлено, а також пройшло випробування часом. Саме завдяки їй: покарання максимально наближено до моменту скоєння злочину; певною мірою розвантажується слідчий апарат; економляться процесуальні сили і засоби під час розгляду кримінальних справ.

2. Діяльність органів внутрішніх справ при доказуванні протокольної форми досудової підготовки матеріалів

Підставами для застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів являються наявність достатніх даних, які свідчать про вчинення злочину, перерахованих у ст. 425 КПК, це: 1) зараження венеричною хворобою (ч. 1 ст. 133 КК); 2) ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК); 3) крадіжка ( ч. 1 ст. 185 КК); 4) грабіж (ч. 1 ст. 186 КК); 5) викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ч. 1 ст. 188 КК); 6) шахрайство (ч. 1 ст. 190 КК); 7) умисне знищення або пошкодження майна (ч. 1ст. 194 КК); 8) порушення порядку заняття господарською та банківською діяльністю (ч. 1 ст. 202 КК); 9) заняття забороненими видами господарської діяльності (ч. 1 ст. 203 КК); 10) фіктивне підприємництво (ч. 1 ст. 205 КК); 11) ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ч. 1 ст. 212 КК); 12) порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ч. 1 ст. 213 КК); 13) обман покупців та замовників (ч. 1 ст. 225 КК); 14) фальсифікація засобів вимірювання (ч. 1 ст. 226 КК); 15) знищення або пошкодження лісових масивів (ч. 1 ст. 245 КК); 16) незаконна порубка лісу (ст. 246 КК); 17) порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК); 18) незаконне полювання (ч. 1 ст. 248 КК); 19) незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ч. 1 ст. 249 КК); 20) проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250 КК); 21) хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК); 22) порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК).



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Процес доказування у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів

    Доклад >> Право, юриспруденция
    ... процесі доказування у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів є сенс з переважною більшістю з них погодитись. Сама протокольна форма досудової підготовки матеріалів ставить ...
  2. Потерпілий в кримінальному процесі

    Реферат >> Астрономия
    ... за протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Ця форма є особливим видом провадження в стадії порушення кримінальної справи. Протокольну форму досудової підготовки матеріал ...
  3. Органы досудебного следствия их полномочия и функции в уголовном деле

    Реферат >> Государство и право
    ... ів, щодо яких закон надає право протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 111, 425 КПК Укра ... іншими учасниками кримінально-процесуального доказування; доказування у зв'язку з прийняттям підсумкових рішень ...
  4. Цивільне процесуальне право

    Шпаргалка >> Право, юриспруденция
    ... є основою для законо­давчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття від­повідних їм ... форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування ... яльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0024900436401367