Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Политология->Реферат
Важнейшей предпосылкой и одновременно фактором формирования политической системы демократического типа является наличие гражданского общества. Граждан...полностью>>
Политология->Реферат
ПОЛИТИЧЕСКАЯ ЭЛИТА - внутренне сплоченная, составляющая меньшинство социальная общность, выступающая субъектом подготовки и принятия важнейших стратег...полностью>>
Политология->Реферат
Всероссийская политическая партия "Единая Россия" – это добровольное объединение граждан Российской Федерации, поставивших своей главной цел...полностью>>
Политология->Реферат
Вооруженный конфликт в Южной Осетии происходил в августе 2008 года, 7-16 августа. Конфликт происходил на территории республики Южная Осетия, на границ...полностью>>

Главная > Реферат >Политология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Національний суверенітет характеризує властивості нації: її політичну свободу, територіальну, культурну і мовну самостійність, повноправ'я в самовизначенні й у створенні своєї держави.

  • Народний суверенітет характеризує повновладдя одно- чи багатонаціонального народу, закріпленого Конституцією та іншими правовими актами. У демократичному суспільстві народна більшість є джерелом і верховним суб'єктом влади.

  • Державний суверенітет характеризує властивості державної влади - її верховенство у внутрішній політиці та незалежний статус у зовнішній.

  • Народний суверенітет - центральний «нерв» влади, що приводить у рух її механізми з метою реалізації народовладдя.

    Наявність народного суверенітету визначається такими ознаками:

    • Конституційний імунітет: належність влади народові (народній більшості) не обумовлюється ніякими законодавчими чи підзаконними актами.

    • Неможливість відчуження будь-якими політичними впливами (прояв поліцентризму влади підриває державний суверенітет і, відповідно, принижує значущість і реальний статус народного суверенітету).

    • Конституційне право на захист у формі референдумів чи плебісцитів; природне право більшості народу на самоврядування закріплене позитивним правом.

    Питання про співвідношення суспільства і держави - це проблема пріоритету народного чи державного суверенітету. Якщо пріоритет у першого, тоді держава є функція суспільства, що є нормальним і не суперечить логіці формування народної влади. Якщо пріоритет у другого, тоді суспільство є функцією держави, що не є нормальним і суперечить логіці створення органу народного представництва.

    Мислителі минулого по-різному ставились до засобів захисту народними масами свого невід'ємного головного політичного права, але висловили одну й ту саму суть - застосування сили проти незаконної сили.

    Політична історія дала приклади того, як народні маси добровільно віддавали свій суверенітет узурпаторам-демагогам: Наполеон І і Гітлер як засіб легітимації своєї влади використовували плебісцити, щоб надати своїм режимам законної форми. Народи Франції та Німеччини самі обрали собі диктаторів. Італійський соціолог Р. Міхельс указав на бонапартистський різновид народного суверенітету - схвалену народом і закріплену в державному праві одноосібну диктатуру. Бонапартизм, виростаючи з «вивертання» народного суверенітету, стає диктатурою від імені народу.

    7.Криза влади

    Будь-яка влада може зазнати кризи і це підриває ефективність народного і державного суверенітету. У своїй гносеологічній основі криза влади є не що інше, як комплекс невідповідності (неадекватності) відправлення владних функцій сукупній суспільній потребі - потребі в стабільності. Державна політика як опосередкування ідеалів та інтересів соціальних груп не в змозі забезпечити баланс (чи консенсус) учасників політичного процесу традиційними правовими методами. Згідно з Платоном, держава в цьому випадку не може служити суспільному благу, а за Арістотелем - вона не може забезпечити користь у суспільстві. Причинно-наслідковий механізм кризи влади:

    • Втрата владою своєї легітимності, найчастіше це набуває характеру процесу, криза виявляється в перманентно-латентній формі.

    • Вузькість сфери політичного регулювання (упорядкування) - відірваність органів центральної влади від органів місцевого самоврядування, слабкі комунікації між двома рівнями влади, це і криза інклюзиви ості, коли рішення Центру ігноруються чи деформуються в низових ланках влади.

    • Монополізація державної влади політичною партією; це призводить до ідеологізації суспільного життя, політизації економіки, до «нової редакції» соціальної інженерії з усіма її недоліками.

    • Аморфність соціально-класової структури, переважання в ній маргіналів та декласованих верств; це зумовлює поляризацію і неузгодженість соціальних інтересів, відсутність конструктивних ідеалів.

    • Слабка соціальна ефективність політичних інститутів: у несприятливому соціальному середовищі вони вимушені коливатись між логікою вибору (суб'єктивного за своєю природою) і логікою об'єктивних умов, надають перевагу волюнтаристському підходу. Це може викликати соціальний регрес.

    • Двовладдя або «класичний полінентризм» — це «поділений» суверенітет державної влади, політична аномалія, ілюзорний баланс цих сил має тимчасовий характер, у перспективі є неминучим розпад влади.

    • Існування військового істеблішменту, що досяг гіпертрофованих масштабів, домінування військово-промислового ком­плексу в економіці, інтенсифікація військових приготувань та її вплив на ринку праці тощо. Зрозуміло, що це не всі можливі причини кризи влади.

    8.Центри влади

    Поліцентризм (існування кількох позаконституційних центрів влади) – подвійний соціально-політичний феномен: з одного боку, він є неминучим внаслідок плюралізму групових інтересів, поліфункціональності держави і зростаючого рівня інституціоналізації суспільного життя; з іншого - він серйозний суперник і конкурент центральної влади, а в окремих випадках - і її супротивник.

    Центри влади формуються з державних органах, у політичних партіях і рухах, а економічних структурах тощо. За соціальною суттю це символи певних соціальних прагнень, основа для політичної ідентифікації, чинник орієнтації в конкретній ситуації і певна структура інтересів.

    Центри влади посилюють політичну суб'єктність соціально-професійних груп: ВПК як один із центрів влади впливає на всіх зайнятих у військово-промисловому комплексі; вищий офіцерський корпус в армії - генератор соціального самопочуття військових; подібна тенденція зримо виявлялася в силових міністерствах колишнього СРСР та в «тіньовому» секторі економіки. Як елементи політичної системи, вони фактична частково реалізують прерогативи центральної влади - єдиної політичної сили, покликаної суспільством санкціоновано (на основі законів) здійснювати владні функції.

    Корінь проблеми «офіційна влада - неофіційна контрвлада» полягає в площині фактичного розчленування центральної влади. Деякі центри влади є генетично асоціальними («тіньова економіка»), а деякі існують лише завдяки рафінованій полі­тичній технології.

    Так, бонапартизм є феноменом балансування центру влади між основними класами суспільства, який найчастіше знаходить опору в армії та інститутах насилля, або навіть встановлює надкласову, диктаторську форму правління. Це маскування сутності класового панування (воно визначається в конкретно-історичній ситуації), використання некомпетентності проміжних верств населення, безпосередньо незацікавлених і нічого не отримуючих від такої влади, маніпулювання орієнтацією і переконаннями мас.

    9.Розподіл влади

    Більшість мислителів минулого (Арістотель, М. Падуанський, Д. Локк) зазначали, що діяльність держави є неоднорідною і має кілька видів: законодавчу діяльність, виконання законів (управління) і правосуддя. Спираючись на ідеї попередників, Ш.-Л. Монтеск'є створив теорію «розподілу влади», що визнається як класична. На його думку, у правильно облаштованій державі не може бути єдиної влади, а повинні існувати три незалежні одна від одної влади: законодавча, виконавча і судова. їх поєднання в одному органі неминуче призводить до занедбання спільних інтересів і є несумісним з політичною свободою.

    Схема Монтеск'є мала яскраво виражений соціально-правовий зміст і стала теорією політичного компромісу між молодою тоді буржуазією і феодальною верхівкою. Законодавча влада повинна належати двопалатному парламенту, одна з палат презентувала б «третій стан», а друга - аристократію. Виконавча влада довірялась монарху, а судову втілював суд присяжних (орган «третього стану»). Виконавча влада, за Монтеск'є, обмежена законом, а суди є незалежними і керуються лише законом. При цьому різні гілки повинні «стримувати» одна одну: король отримував право вето на закони, які приймав парламент, і навіть міг його розпустити.

    Ідеологи радикального напрямку виключали можливість поділу влади між суспільними станами. Ж.-Ж. Руссо доводив, що основою державного ладу повинен бути суверенітет народу. Виходячи з цього, він вважав усі три влади особливими проявами єдиної верховної влади і тлумачив «розподіл влади» в організаційно-правовому сенсі. При цьому законодавчу владу повинен здійснювати сам народ безпосередньо (на зборах), а виконавчу -уряд, що відповідає перед народом. Лише у великих державах можливе створення представницького органу.

    Ідея розосереджування влади не була новою, вперше її було реалізовано в межах римського полісу. Якщо в грецьких полісах практично були відсутні змішані форми правління і в них влада була тотальною, то в Римі відбувся розподіл влади - інституціональний і соціальний. В результаті конфлікту між плебсом і патриціями з'явився новий елемент влади - народний трибунат. З його введенням уперше у світовій політичній практиці конфлікт інтересів різних соціальних груп набув інституціонального оформлення і йому було надано легітимного характеру.

    Римська політична система вперше реалізувала принцип змішаної форми правління. Консульська влада уособлювала владу монарха, сенат - владу аристократії, а народний трибунат — владу народу. Всі три інституційно оформлені влади відігравали роль противаг.

    Не випадково в СІЛА на новому рівні відтворені принципи римської політичної системи. Президентська влада — це елемент монархічної влади, сенат - влади аристократії, а палата представників - народний трибунат. У США Верховний суд - найвищий тлумач законів і Конституції, у Римі цим займався інститут цензорів. Він перевіряв відповідність нових законів раніш установленим принципам функціонування римського полісу (римської конституції тоді не було).

    У витоків матеріалізації ідеї «стримувань і противаг» як вихідного принципу американської державності, що його було покладено в основу Конституції США, стояв Дж. Медісон (1751-1836). Він використав досвід розподілу влади між центральними і місцевими органами влади в Британській імперії, підтвердив її ідеями Локка і Монтеск'є та зробив інноваційний внесок з урахуванням суто американської специфіки (генетична укоріненість принципу свободи і громадянський менталітет нації).

    Медісону належить парадоксальна ідея: конституційно оформлена держава не має бути поставленою в надто велику залежність від тиску «знизу». «Батьки-засновники» Конституції США визначили шість головних принципів:

    • рівні права штатів;

    • наявність трьох органів правління (трьох гілок єдиної влади);

    • рівність громадян перед законом;

    • правління законів, але не людей;

    • зміна форми правління шляхом змін у Конституції;

    • визнання Конституції США, законів Конгресу і угод США
      найвищим правом на території країни.

    Як бачимо, все це повністю відповідає загальнодемократичним нормам.

    Творці Конституції США намагались також уникнути «надмірностей» демократії створенням системи «стримувань і противаг» - цієї суто американської новації. Ця система передбачає політичну і правову незалежність Президента, законодавців і суддів, залежних один від одного у виконанні конституційних обов'язків.

    Політична незалежність гарантується тим, що всі органи влади отримують різні джерела формування (легітимації повноважень): кожному призначена «своя» категорія виборців і механізм легітимації:

    • Президента обирає весь народ через колегію виборців (це двоступенева легітимація).

    • Сенаторів обирає електорат штатів (до 1913 р. – легіслатури штатів - законодавчі збори).



  • Загрузить файл

    Похожие страницы:

    1. Політична влада (7)

      Реферат >> Политология
      ... ії); політичну; адміністративну; військову. Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних ...
    2. Політичний режим і політична влада

      Реферат >> Политология
      Тема: Політичний режим і політична влада. ПЛАН 1. Режим як найважливіший фактор функціонування політичної системи ... суспільства. 2. Політична влада та її сучасні концепції. 3.Функції і тенденції політичної влади. ВСТУП Суть пол ...
    3. Політична система суспільства

      Реферат >> Астрономия
      ... ів суспільства з політичною владою. Політична система має монополію на здійснення влади. Політична влада торкається ... , що ефективно управляється політичною владою. Характерною ознакою політичного управління є те, що ...
    4. Політичні погляди Ж. Ж. Руссо

      Реферат >> Политология
      ... за природою своєю. Виникнення політичної влади означало затвердження відносин панування ... перебудови державної влади лягла в основу ідеології політичного радикалізму. Оформлення ... перебудови державної влади лягла в основу ідеології політичного радикалізму. ...
    5. Політична ефективність змі

      Реферат >> Астрономия
      ... івності у сфері комунікації та політичної влади і до того ж у глобальних масштабах. З іншого ... ій стосується впливу ЗМІ на політичну владу і весь соціальний устрій. Чи ...

    Хочу больше похожих работ...

    Generated in 0.0021030902862549