Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Психология->Контрольная работа
Психологические службы Англии имеют несколько источников своего происхождения Один из них можно проследить от сэра Сирилла Берта, первого в Англии пед...полностью>>
Психология->Курсовая работа
В настоящее время проблема устойчивости семейной системы в условиях ненормативных кризисов является достаточно важной Редко можно встретить супружеску...полностью>>
Психология->Научная работа
Понимание смысла как феномена, находящегося в пограничной зоне между субъектом и миром, в смысловой реальности, невозможно без раскрытия смыслогенеза ...полностью>>
Психология->Курсовая работа
В настоящее время в высокоразвитых странах возросла продолжительность жизни людей, удлинился период старости, который занимает около трех десятилетий ...полностью>>

Главная > Конспект >Психология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Структуралізм. На межі XIX і XX ст. структуралізм був розповсюдженою і провідною психологічною школою в США. Засновник цієї школи Е. Тітченер (1867-1927) народився в Англії і одержав психологічну освіту в Оксфордському університеті, який він закінчив у 1885 р. Там же в 1890 р. він одержав свій перший вчений ступінь магістра. Однак центр вивчення психології на той час перемістився з Англії в Німеччину, насамперед у лабораторію Вундта. Саме в Лейпціг переїхав Тітченер у 90-і роки, щоб продовжити психологічну освіту під керівництвом Вундта, і став одним з його найвірніших учнів. У Лейпцізі він займався головним чином вивченням бінокулярного зору і виміром часу реакції при пізнавальних процесах. У 1892 р. він переїхав у США, де в Корнельському університеті створив велику в цій країні наукову школу, аналогом якої послужила Лейпцігська лабораторія. Тому Тітченера іноді називають американським Вундтом.

Тітченер називав свою теорію структуралізмом, оскільки вважав, що предметом психології повинен стати зміст свідомості, упорядкований у визначену структуру, незалежно до того, як ця структура працює. Головні задачі структуралізму він бачив у гранично точному визначенні змісту психіки, виділенні вихідних інгредієнтів цього змісту і законів, за якими вони об’єднуються у структури. При цьому психіка і свідомість ототожнювалися Тітченером, а усе, що знаходиться за межами свідомості, відносилося ним до фізіології.

У своїй чотиритомній праці «Експериментальна психологія» (1901-1905) Тітченер виклав основні досягнення цієї науки з позицій структуралізму. Свідомість Тітченер розумів як людський досвід у його залежності від того, що переживає суб’єкт. Сам цей досвід, на його думку, складається з найпростіших елементів – відчуттів, образів і почуттів, які він знаходив завдяки організованій інтроспекції.

Кожен з елементів при спеціальній установці свідомості відкривається суб’єктом з метою діагностики його чотирьох характеристик: якості, інтенсивності, тривалості і виразності (ясності). Тітченер склав список елементарних відчуттів, що включав більше 44 тисячі сенсорних якостей, більшість з яких були зоровими(32 820) і слуховими (11 600).

Для того, щоб виділити і описати вихідні елементи структури, Тітченер прагнув удосконалити метод інтроспекції з тим, щоб він відкривав експериментатору реальну картину свідомості, тому що під свідомістю, згідно його думки, варто розуміти зовсім не те, що повідомляє звичайне самоспостереження, властиве кожній людині. Він підкреслював, що розуміє під свідомістю «екзистенційний термін», тобто психічну реальність, яку не слід ототожнювати з даними традиційної інтроспекції. Наприкінці життя він навіть термін структурна психологія часто заміняв визначенням екзистенційна психологія, підкреслюючи відмінність наукових даних про свідомість від життєвих даних, чи даних, отриманих в інших дисциплінах (наприклад, у фізіології).

Свідомість має власну структуру і зміст, які приховані за явищами, що в ній проходять, подібно тому, як від звичайного сприйняття дійсності приховані реальні процеси, які вивчаються фізикою і хімією. Для того, щоб зрозуміти реальну картину свідомості, необхідне спеціальне тренування випробувачів, оскільки вони схильні повідомляти про зовнішній об’єкт (стимул), який викликає відчуття, а не про власні відчуття. Наприклад, говорять, що бачать яблуко, але не предмет визначеної форми, кольору чи розміру. Тому що об’єкт майже завжди впливає на процес сприйняття, інтроспекція ефективна тільки тоді, коли уникає «помилки стимулу», тобто не змішує відчуття об’єкта з об’єктом відчуття.

Дійшовши, як у вченні Вюрцбургської школи, до висновку про необхідність систематичної експериментальної інтроспекції, Тітченер кардинально розходився з ними в аналізі отриманих результатів. Він відкинув також їхню концепцію, відповідно до якої до відокремлених Вундтом елементів свідомості варто приєднати особливі утворення у вигляді розумових образів чи значень, які не мають сенсорного характеру. Це положення суперечило і основам структуралізму, тому що сенсорні елементи (відчуття, явища) не можуть створювати несенсорні, чисто інтелектуальні структури.

На противагу цьому Тітченер запропонував «контекстну теорію значення». Мова йшла про розмежування образу і значення. Вільний від чуттєвих образів психічний зміст, названий Вюрцбургською школою значенням, зводиться, згідно Тітченеру, до особливого різновиду чуттєво-образного досвіду. Уявлення про який-небудь об’єкт будується із сукупності чуттєвих елементів. Значна їх частина може залишати свідомість, у якій залишається лише сенсорна серцевина, достатня, щоб відтворити всю сукупність. Таким чином, наш досвід складається з безлічі психічних елементів, що утворюють контекст, у якому є «темні» м’язові й органічні відчуття. Вони становлять «серцевину» неусвідомлюваного контексту і служать реальним психічним еквівалентом безобразної думки. Якщо досліджуваний при вирішенні розумової задачі не усвідомлює чуттєво-образного складу значень, то це пов'язано тільки з недостатньою тренованістю інтроспекції.

Тітченер протиставляв свій підхід функціональному напрямку. Полемізуючи з функціоналістами, Тітченер доводив, що тільки вивчивши структуру свідомості, можна зайнятися питанням про те, як вона працює. Дотримуючись такої установки, він повністю відкидав використання даних психології у будь-якій сфері практики, тому що вважав її фундаментальною, а не прикладною наукою.

Оскільки функціоналізм у 10-і роки XX в. став пануючим напрямком в американській психології, Тітченер протиставив свою школу всім іншим школам і напрямкам. Щоб організаційно відокремитися від них, він не ввійшов в Американську психологічну асоціацію і створив свою групу «Експерименталісти», що проводила щорічні конференції. Надалі видавав «Журнал Експериментальної психології».

Вюрцбургська школа. Вюрцбургська школа в психології відома насамперед тим, що саме в ній вперше було почато експериментальне вивчення мислення. Вона була заснована німецьким вченим О.Кюльпе (1862-1915). Кюльпе, так само як і Тітченер, був учнем Вундта; під його керівництвом він навчався в Лейпцігському університеті, а пізніше писав докторську дисертацію, яку захистив у 1887 р. Вундту ж він присвятив свою першу книгу «Нарис психології, заснованої на експерименті» (1893). Після закінчення університету він працював у Вундта асистентом, потім екстраординарним професором. У 1894 р., одержавши запрошення від університету Вюрцбурга, він переїхав у це місто і у 1896 р. створив там психологічну лабораторію.

У перші роки своєї діяльності він частково повторював експерименти, які проводилися у Лейпцігській лабораторії, частково удосконалював інтроспективний метод. Зміна інструкції, яка дається досліджуваному перед початком експерименту, привела до того, що головна увага в роботах Кюльпе та його співробітників була сконцентрована вже не на результатах діяльності (швидкості відповіді, його точності і т.ін.), а на її процесі. Поставивши перед досліджуваним завдання і спостерігаючи за його вирішенням, Кюльпе фактично почав експериментальне вивчення процесу мислення. Тим самим було спростована думка Вундта про те, що експериментальному вивченню доступні тільки елементарні (сенсорні) процеси та що свідомість являє собою сенсорну мозаїку, тобто комплекси взаємопов’язаних сенсорних елементів – відчуттів та уявлень.

Експерименти Вюрцбургської школи показали, що досліджуваний при виконанні завдань робить розумові операції, які він зазвичай не усвідомлює. З цього випливало, по-перше, що поряд із сенсорним «матеріалом» у «тканину» психологічного життя людини включені елементи, які не зводяться до відчуттів, по-друге, що ці елементи пов’язані з діями суб’єкту, його розумовою діяльністю й, нарешті, по-третє, що неусвідомленість цих актів у момент їх здійснення вимагає внести корективи у метод інтроспекції.

Робота Кюльпе над модифікацією методу інтроспекції привела до його перетворення в метод «систематичної експериментальної інтроспекції». Вирішуючи інтелектуальне завдання (наприклад, встановлюючи логічний зв'язок між поняттями), досліджуваний повинен був дати ретроспективний звіт про стани свідомості, пережитих ним у процесі вирішення. Цей самозвіт називався систематичним, оскільки увесь процес точно розподілявся на часові відрізки і повторювався безліч разів з метою корекції описання. Було встановлено, що думку, з психологічної точки зору, можна охарактеризувати не тільки негативно (як якісно відмінну від сенсорних даних), але і позитивно, як оперуючою значеннями. Тим самим докорінно змінилося уявленя про зміст свідомості, до складу якого вводилися нові феномени – розумові образи.

Ці висновки направили Кюльпе на розробку власної програми лабораторних досліджень свідомості, яку успішно реалізували його учні. Він не сформулював цю програму в якій-небудь спеціальній роботі: ні в «Нарисах психології», ні в «Лекціях по психології», які вже після його смерті були видані в 1920 р. К. Бюлером. Кюльпе ділився своїми думками і гіпотезами з молодими психологами, був досліджуваним у їх експериментальних заняттях. Його м'який характер і доброзичлива критика сприяли створенню в невеликому колективі творчої атмосфери, завдяки якій цей колектив виявився більш ефективним генератором нових ідей, ніж десятки інших лабораторій у різних країнах.

У 1906 р. Н. Ах почав, слідом за вивченням мислення, досліджувати вольовий акт. Він виходив з того, що принцип побудови цих актів однаковий (що підтверджував і Вундт) та реагування у відповідь на подразник натисканням на ключ нічим не відрізняється від реагування словом. На основі отриманих результатів він ввів поняття детермінуючої тенденції, що спрямовує хід діяльності в обох процесах і допомагає досягти кращого результату.

В експериментах К. Бюлера досліджуваному, пропонувалися логічні й арифметичні завдання. Розмірковуючи про них, він повинен був визначити шлях, який веде до вирішення. У результаті Бюлер і Уайт прийшли до висновку про те, що сприйняття завдання є головним чинником, що визначає процес мислення, тобто саме завдання, його зміст, направляє і регулює цей процес.

Таким чином, мислення стало розглядатися не як одномоментний акт, а як процес, що має початок, час протікання і результат. Більш детальне вивчення динаміки мислення допомогло виявити нові важливі закономірності.

Насамперед до них відноситься поняття установки, що визначає хід мислення, регулюючи відповідно до завдання добір ідей. Поняття установки, прийняте у Вюрцбургській школі, істотно, відрізнялося від сучасного його трактування, але також припускало несвідому спрямованість на вирішення задачі, яка виникла у досліджуваного в момент прийняття цього завдання як мети. В залежності від цієї установки (яка в якійсь мірі розглядалася і як аналог сучасної мотивації), досліджувані виконують завдання швидше чи повільніше, більш чи менш продуктивно. Зміст спрямованості на вирішення завдання Кюльпе та його співробітники пов'язали зі значенням даного завдання або ситуації в цілому для досліджуваних.

Так у психології з'явилося нова категорія, яка трактувалася досить широко – це значення розумового образу, значення інструкції, значення ситуації в цілому.

Таке трактування зближало позицію Вюрцбургської школи з позицією Ф. Брентано, при цьому динаміка розумових образів співвідносилась з інтенційними актами, а їхнє значення – з феноменами свідомості, про які писав учень Брентано Е. Гуссерль.

Експериментальна програма Кюльпе була в основному виконана до 1909 р., коли він переїхав у Бонн, а потім у Мюнхен, де відійшов від експериментальної психології і зайнявся безпосередньо філософією й естетикою.

Після його від’їзду експерименти були продовжені О. Зельцем, який досліджував залежність процесу мислення від структури вирішувального завдання. Серед найважливіших відкриттів Зельца особливе місце займають поняття антиципаторної схеми, що збагатило уяву про процес рішення ідеєю про можливість передбачати його результат уже на початку мовленнєвої діяльності.

З багатьох учнів Кюльпе необхідно згадати і про М.Вертгеймера, одного з творців гештальтпсихології, також Дж. Енджелла, одного з лідерів американської функціональної психології.

Експериментальне дослідження мислення, почате у Вюрцбургській школі, було продовжене іншими дослідниками і стало однією із найширших галузей експериментальної психології. Однак перші матеріали отримали саме Кюльпе і його співробітники, головними досягненнями яких стало розповсюдження експериментального методу на вищі психічні процеси (мислення і волю).

В експериментах, які проводились у Вюрцбургській школі, було вперше доведено, що мислення – це процес, який не зводиться до чуттєвих образів, і залежний від різноманітних чинників, у тому числі і від установки, яка виникає при прийнятті завдання. Ці дані наочно показали, що психологічні закономірності мислення не зводяться до логічного. Таким чином, вивчення мислення стало знаходити психологічні контури.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Історія педагогіки: курс лекцій

    Конспект >> Педагогика
    ... курсу «Історія педагогіки» 1.1. Значення, предмет, завдання та структура навчального курсу «Історія педагогіки» Розвиток ... філософ, психолог і педагог. Він був прихильником асоціативної психології. Народився в ... лекції на учительських курсах у ряді міст ...
  2. Історія психології. Лекції. Предмет історії психології

    Конспект >> Психология
    ... ійснив значний вплив на розвиток асоціативної психології. Він, як і Кондильяк ... психологии.-М., 1996. ЛЕКЦІЯ 9 Тема 8 Розвиток психології в Україні План: 1. Виникнення та розвиток психології в XVII ст. 2. Подальший розвиток психології (XVIII ст.). 3. Психолог ...
  3. Історія економіки та економічної думки. Курс лекцій

    Конспект >> Экономическая теория
    ... ктивно-психологічною школою, яка ознаменувала розвиток пол ... Курс лекций. — М., 1997. Всемирная история экономической мысли. В 6-ти томах. 1987-1997. П.І. Юхименко. Істор ... від соціалістів-утопістів. Значення цієї прац ... та рівноправної асоціації майбут­нього",— ...
  4. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... ст. – К., 1995. Історія України в особах: Литовсько-польська доба. – К., 1997. Історія України: Курс лекц ... гальмували й розвиток промислового виробництва. ... онерним товариствам. Ініціативних підприємц ... вільних асоціацій виробник ... ускладнювали психологічна, ...
  5. Історія України від найдавніших часів до сьогодні. Конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... І половині XVI ст. розвиток фільваркової системи, ... (Катеринославський Ініціативний комітет ... О. Історія України. – с.280-324. Історія України: Курс лекцій. – ... катастрофи; – сформований психологічний клімат ... вропейським Союзом, асоційованим членом якого ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0020198822021484