Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Астрономия->Реферат
Якщо дано сукупність показників y, що залежать від факторів х, то постає завдання знайти таку економетричну модель, яка б найкраще описувала існуючу з...полностью>>
Астрономия->Реферат
Від втрати слуху страждає чимало людей. У багатьох випадках ця втрата може бути непомітною, і лише коли вона починає перешкоджати нормальному спілкува...полностью>>
Астрономия->Реферат
Людина давно визнала необхідність вимірювати різні величини, причому виміряти як можна точніше. Основою точних вимірювань являються зручні, чітко визн...полностью>>
Астрономия->Реферат
При створенні приладів, конструкцій, машин, що відповідають певним умовам, треба знати, як поводитиметься об’єкт при невеликих перерозподілах сил змін...полностью>>

Главная > Реферат >Астрономия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Активну роль у розбудові національного православ’я відіграли українські церковно-громадські та освітньо-політичні організації Волині. Найбільший внесок у оздоровлення духовного життя краю у 20-х — на початку 30-х рр. зробила “Просвіта”. На початку 30-х рр. ініціативу у дерусифікації перебрали помірковані організації. Захисниками інтересів православних волинян стали українські посли та сенатори з Української парламентської репрезентації Волині. У 1931 р. група політичних діячів Волині ініціювала створення Товариства ім. Петра Могили, яке взяло на себе головну роль у церковно-громадському житті краю. Товариство утримувало резиденцію Луцького єпископа, виступало з меморандумами щодо відновлення Луцького братства, за посередництвом Богословської секції перекладало і видавало богословську літературу й церковно-громадські часописи українською мовою.

У міжвоєнний період на Волині було закладено основи другого відродження Української церкви. Вже у другій половині 30-х рр. у 2/3 храмів краю у відправах частково чи повністю вживалась українська мова. Нею ж здійснювалось і внутрішньоєпархіальне діловодство та листування. Важливим досягненням стало викладання у школах Закону Божого українською мовою. Досягненням міжвоєнного періоду була підготовка нової генерації національно свідомого духовенства та формування основ українського єпископату. Проукраїнський курс Волинська духовна семінарія у м.Крем’янці зайняла у 1927 р., коли її ректором став о.П.Табінський. Незважаючи на обмеження в діяльності, семінарія підготувала значну кількість національно свідомих душпастирів. Вищу богословську освіту волинські священики здобували на богословському факультеті Варшавського університету. Важливим було також створення єпископського мінімуму на Волині для організації у майбутньому канонічної ієрархії Української церкви. На Луцького вікарія Полікарпа (Сікорського) та правлячого волинського архієрея з 1934 р. Олексія (Громадського) покладались надії як на ієрархів-українців, які започаткують національний єпископат. Вагомих результатів вдалось досягнути і у розвитку волинської церковної преси та перекладі й виданні богословської літератури українською мовою.

У четвертому розділі — “Оформлення автокефалії Української церкви у роки Другої світової війни” — показано становище українського православ’я на Волині 1939-1941 рр., варіативність церковного відродження на початку німецько-радянської війни, проаналізовано церковну політику нацистського режиму, організаційну структуру та доброчинно-просвітницьку діяльність Автокефальної церкви.

Радянізація краю у 1939-1941 рр. передбачала й ліквідацію здобутків національно-церковного руху міжвоєнного періоду. Для здійснення запланованих заходів радянська влада використала вцілілих єпископів Російської православної церкви. Здеморалізовані і завербовані радянськими спецслужбами єпископи стали слухняним знаряддям втілення його політики. Восени 1939 р. в краї припинили свою діяльність духовні навчальні заклади і церковно-громадські організації. Громади віруючих, духовенство і церковнослужителі були обкладені надмірними податками. Партійні та комсомольські організації розгорнули на Волині антирелігійну агітацію. Висувались вимоги передачі церковних будівель під школи, клуби, дитячі садки. Траплялись випадки виселення священиків з парафіяльних будинків. Для ліквідації матеріальної основи функціонування парафій та чернечих обителей реквізовувались церковні та монастирські землі. За розпорядженням влади ченці та черниці виселялись з монастирів, ліквідовувалось їх господарство. За менш ніж два роки на Волині було заарештовано, вивезено і розстріляно багатьох православних священиків-патріотів. Після неканонічного приєднання Волинської єпархії до Московської патріархії планувалось використати місцеве духовенство для ліквідації Української греко-католицької церкви в Галичині. В умовах антицерковної кампанії частина патріотично налаштованих священиків перебралась на Холмщину, де брала активну участь у розбудові національного православ’я.

Німецько-радянська війна істотно позначилась на релігійному житті краю. Ейфорія перших місяців німецької окупації активізувала національно-церковні процеси, у яких Волинь відіграла роль центру та плацдарму, з якого розпочалось відродження Української церкви. Існувало кілька шляхів розвитку національно-церковних процесів у краї. Спочатку церковно-громадські сили Волині виступали за створення Української церкви без Москви та Варшави. Врешті довелось її відроджувати як Адміністратуру Автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом Діонисієм (Валединським). Лише наприкінці 1941 р. владика Діонисій видав указ про створення Адміністратури та призначення адміністратором архієпископом Полікарпа (Сікорського). На початку 1942 р. Адміністратура активізувала свою діяльність. У лютому того ж року у Пинську висвячено двох єпископів-українців — Никанора (Абрамовича) та Ігоря (Губу) для відродження церкви на Великій Україні. Тоді ж Собор Автокефальної церкви у Пинську постановив прийняти духовенство УАПЦ митрополита В.Липківського до складу цієї церкви у сущому сані.

Політика нацистського режиму щодо Православної церкви краю протягом 1941-1943 рр. зазнавала змін. У перші місяці військової кампанії на Сході німці толерували національно-церковний рух, одночасно не перешкоджаючи організаційному оформленню Автономної церкви. Щоб запобігти створенню єдиної Української церкви, окупанти не допустили на захоплені території архієпископа Іларіона, якого українці бачили її потенційним главою. Фашистський режим дозволив церковне відродження у канонічній залежності від Варшавського митрополита. У 1942 р. німецька церковна політика конкретизувалася. Есесівські відділи та поліційні команди мали інструкцію про недопущення створення загальноукраїнської Автокефальної церкви. Жорсткий контроль за церковним життям Волині встановлено на початку травня 1942 р. Керівництво Райхскомісаріату Україна визнало існування Автокефальної та Автономної церков. Тоді ж німці наказали припинити церковну полеміку в пресі, а наприкінці травня райхскомісар Е.Кох заборонив нові єпископські хіротонії без дозволу влади. У наступні місяці втручання окупантів у життя церкви посилилось. Заборонено відправляти Служби Божі в храмах у будні та у неділю протягом світлового дня. Завдяки негативній позиції нацистського режиму було зірвано об’єднання Автокефальної та Автономної церков. У січні 1943 р. владу митрополита-адміністратора обмежено територією Генерал-комісаріату Волинь і Поділля. Призначення і усунення священиків мало відбуватись у порозумінні з відповідним гебітскомісаром. Почалося брутальне втручання окупаційної влади в життя церкви з метою її знищення. Ув’язнено, розстріляно та спалено багатьох панотців. За неповними даними загинуло 43 священики, спалено більше 30-ти храмів.

Хоча Автокефальна церква проіснувала недовго, вона розвинула свою організаційну структуру та розгорнула просвітницько-благодійну діяльність. Єпископ Полікарп (Сікорський) своєю позицією і функціями, власним авторитетом та діями закладав основи формально ще непроголошеної, однак фактично існуючої Автокефальної церкви. Він впорядкував економічну базу функціонування парафій і монастирів. Діяльність Дубенської, Ковельської, Любомльської та інших церковних рад сприяла організації національно-церковного життя краю. В церковно-адміністративному плані предтечею Адміністратури потрібно вважати духовну консисторію Луцько-Ковельської єпархії, утвореної за указом митрополита Діонисія 11 серпня 1941 р. У грудні того ж року митрополитом-адміністратором призначено архієпископа Полікарпа. У серпні 1942 р. створено Рівненське церковне управління. Вікарієм митрополита-адміністратора, керуючим Рівненсько-Крем’янецькото єпархією призначено владику Платона (Артемюка). Для опіки над православними чехами Волині було висвячено у єпископи і призначено Дубенським вікарієм В’ячеслава (Лісицького). Авторитет Автокефальної церкви зростав, що позначилось на кількості парафій. У вересні 1942 р. Рівненсько-Крем’янецька єпархія нараховувала більше двохсот громад, а в наступному році в Автокефальній церкві діяло вже три монастирі. Незважаючи на воєнні умови, Українська церква здійснювала благодійно-просвітницьку роботу. На заклик владики Полікарпа сільські громади жертвували продукти харчування для бідних жителів Луцька, духовенство організовувало дитячі садки, підтримувало сиріт. Автокефальна церква співробітничала з “Просвітою”, організовувала урочисті відзначення українських державних свят, вшановувала пам’ять жертв сталінського режиму, проводила антиалкогольні кампанії. Для підготовки церковних кадрів у Луцьку діяли Пастирські курси, планувалось видавати журнал “Українська церква”, проводилась катехізація дітей, перекладацька робота.

У п’ятому розділі — “Ліквідація Української церкви сталінським режимом” — проаналізовано форми та методи контролю церковного життя радянською владою, кадрову та обрядову політику Російської православної церкви та її покровителів, показано масштаби репресій щодо українського духовенства.

На початку 1944 р. з приходом радянських військ на Волинь Московська патріархія у спілці з сталінським режимом почали встановлювати контроль за місцевим церковним життям. Протягом кількох місяців “вивчав” ситуацію та ліквідовував автокефальний “розкол” в краї єпископ Курський Пітирим (Свиридов). Органи радянської влади збирали відомості про кількість церков та духовенство. У липні Св. Синод РПЦ постановив утворити Волинсько-Рівненську єпархію. У звітах місцевої влади в обласні Ради Луцька та Рівного траплялась інформація про окремі громади та священиків, які заявляли приналежність до Автокефальної церкви. На початку грудня 1944 р. для взяття під контроль церковного життя краю уповноваженим Ради у справах Російської православної церкви при Раднаркомі УРСР у Волинській області призначено М.Діденка. Московська патріархія теж поширювала власний церковно-адміністративний апарат на Волинь, призначивши до Луцька правлячим архієреєм Миколу (Чуфаровського). М.Діденко у Волинській області й П.Дубовик у Рівненській продовжували збирати потрібну владі інформацію. Уповноважений контролював призначення на відповідальні посади єпархіального та деканального рівнів. Під його пильним оком приймались в єпархію нові священнослужителі, жоден священик не мав права проводити богослужіння без реєстрації уповноваженого. Уповноважені стимулювали доноси священиків один на одного та створювали атмосферу недовіри.

Для нейтралізації автокефального духовенства режим та маріонеткова РПЦ використовували автономних священиків, яких згодом також було усунуто. Заборонялося вживання української мови в богослужіннях, нищилась українська сакральна символіка. Національно свідоме духовенство не мало права займати посади в єпархіальному управлінні, деканами призначались лише колишні автономісти. Уповноважений Ради у справах РПЦ у Волинській області під час зустрічей з правлячим архієреєм неодноразово наголошував на потребі здійснювати правильну кадрову політику. Однією з її форм було переміщення непокірних священиків з престижних парафій до Волинського Полісся, а також у східні єпархії України та до північних регіонів Росії. Новий тип священно- та церковнослужителів була покликана готувати Волинська семінарія, яка перебувала під наглядом уповноваженого. З прицерковних бібліотек вилучали партитури, богословські книги та журнали “націоналістичного” змісту, а у храмах єпархій ліквідовувались синьо-жовті розписи. Особливого розмаху набула кампанія знищення хрестів-фігур, які нагадували українському народові про загиблих борців за волю України.

За перше післявоєнне п’ятиріччя радянська влада та Російська церква завдали нищівного удару українському духовенству. З 1944 по 1951 рр. на Волині було розстріляно, ув’язнено й вивезено понад сто священно- та церковнослужителів. Пік репресій припав на 1947 р., тоді постраждало 13 священиків, 5 дияконів та 2 псаломщики. В ієрархічному плані жертвами стали насамперед священики, у сумному переліку їх — 98. Найпоширеніше обвинувачення — участь у “бандах УПА” чи сприяння їм. Підставою вироку слугувала 54 стаття Кримінального кодексу УРСР. Винесені вироки передбачали термін покарання від 5 до 25 років ув’язнення. Частина репресованих священно- і церковнослужителів, пройшовши крізь радянські тюрми та концтабори, повернулася на Волинь, решта померла в ув’язненні. Застосовувала репресії до автокефального духовенства і Російська церква. Українських священиків приймали в лоно РПЦ через покуту або перевисвяту. Відомо про більше як сто випадків неканонічної пересвяти протягом 1944-1946 рр. Особливі розпорядження існували і щодо затвердження духовних нагород наданих духовенству автокефальними єпископами. Обов’язковим був дозвіл Московського патріарха на визнання чинними нагород хрестом з прикрасами, митрою, званням протоієрея. Нижчі нагороди перезатверджував єпархіальний архієрей. Такими засобами було ліквідовано організаційну структуру Автокефальної церкви і завдано потужного удару українському православ’ю.


 

ВИСНОВКИ

Українська православна церква на Волині 20-40-х рр. найбільш грунтовно досліджувалась І.Власовським та Ю.Муликом-Луциком. У працях інших українських, російських та польських істориків ця проблема висвітлена фрагментарно.

Від початку свого існування Українська церква користувалась широкою автономією. З національно-дсржавницьким рухом зростало й змагання за її незалежність. У XX ст. складовою цього процесу був національно-церковний рух на Волині.

У міжвоєнний період боротьба за Українську церкву в краї зумовлювалась, насамперед, прискореним процесом національної ідентифікації українців. Національно-церковний рух еволюціонував від опозиції до співпраці з польською владою. Важлива роль у цьому належала українцям з Наддніпрянщини, політичним та військовим діячам УНР. З кінця 20-х рр. розпочалася польсько-українська співпраця в церковній ділянці, а друга половина 30-х рр. відзначалася конфронтацією. Проте у міжвоєнний період український національно-церковннй рух заклав кадрові, організаційні, обрядові та психологічні основи другого відродження Української православної церкви у XX ст.

У 1939-1941 рр., незважаючи на радянізацію Волині, українське православ’я зберегло свій потенціал. З початком німецько-радянської війни розбудова національної церкви продовжилася. Враховуючи воєнно-політичні обставини, з кількох можливих варіантів розвитку було обрано найбільш оптимальний — проголошено Українську церкву у формі Адміністратури Автокефальної православної церкви Генеральної Губернії під керівництвом митрополита Діонисія. Німецька влада контролювала діяльність Автокефальної церкви. Ставлення нацистів до українського православ’я змінювалось — від толерування до брутального втручання і репресій. За нетривалий час Автокефальна церква розбудувала організаційну структуру, проводила освітню, видавничу, місійну та доброчинну діяльність.

У другій половині 40-х рр. радянська влада встановила тотальний контроль за церковним життям Волині. Сталінський режим у спілці з керівництвом РПЦ насаджував на відповідальні церковні посади лояльних священиків, витісняв за межі єпархії колишнє автокефальне духовенство. Проти українських душпастирів було розгорнуто широкомасштабну репресивну кампанію. Таким чином, радянська влада ліквідувала Автокефальну церкву і обезкровила українське православ’я.


 

Використана література:

1. Українське церковне відродження на Волині (20-40-ві рр. XX ст.): Монографія. – Луцьк: Ред.-вид. відділ “Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 254 с.
2. Отець Микола Малюжинський на тлі епохи: Монографія. – Луцьк: Ред.-вид. відділ “Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 94 с., іл.
3. Автономна православна церква на Волині. – Луцьк: Ред.-вид. відділ Волинського державного університету ім. Лесі Українки , 1998. – 98 с., іл.
4. Доля священиків УАПЦ Волині у 1944-1950 рр. – Луцьк, 1997. – 39 с.
5. Переклад і видання богословської літератури українською мовою на Волині у 20-30-х рр. XX ст. // Збірник навчально-методичних і наукових статей історичного факультету. - Луцьк: Вид-во Волинського державного університету “Вежа”, 1997. – Вип. 2. – С.115-118.
6. Політика Другої Речі Посполитої щодо Православної церкви на Волині // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С.362-371.
7. Роль церковно-громадського журналу “Церква і нарід” у формуванні релігійної і національної свідомості волинян у 30-х рр. // Матеріали Шостої Всеукраїнської конференції з історичного краєзнавства. – Луцьк, 1993. – С.419-420.
8. Волинські сторінки з життя українського патріарха // Праця й життя [видання Консисторії Української автокефальної православної церкви в Австралії й Новій Зеландії”]. – 1993. – ч.128. – жовт. – С.11-13.
9. Духовні наставники українського війська // Праця й життя [видання Консисторії Української автокефальної православної церкви в Австралії й Новій Зеландії]. – 1994. – ч.131. – берез. – С.17-19.
10. Журнал “Праця й життя” — важливе джерело з історії Української автокефальної православної церкви в Австралії і Новій Зеландії // Матеріали ХL наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського держуніверситету. – Луцьк, 1994. – Ч.2. – С.50-52.
11. Посол Степан Скрипник — оборонець українського православ’я на Волині у 30-х рр. XX ст. // Тези повідомлень Четвертого круглою столу “Історія релігій в Україні”. – Київ, Львів, 1994. – С.20-22.
12. Патріарх Київський і всієї України Мстислав І і Волинь // Тези доповідей та повідомлень міжнародної наукової конференції “Волинь і волинське зарубіжжя”. – Луцьк, 1994. – С.265-267.
13. Доля священиків УАПЦ у роки другої окупації Волині більшовиками // Тези повідомлень Шостого круглого столу “Історія релігій в Україні”. – Львів, 1996. – С.28-30.
14. Отець Микола Малюжинський про літургічну творчість Петра Могили // Віра [видає Об’єднання українських православних сестрицтв у США]. – 1997. ч.2-3(86-87). – квіт.-верес. – С.26-27.
15. Українське військове духовенство // Сурмач [журнал Об’єднання бувших вояків українців у В. Британії]. – 1997. – ч.1-4(131-134). – С.36-40.
16. Невідоме з життя колишнього автокефального єпископа Фотія (Тимощука) // Відомості митрополії УАПЦ у діаспорі й єпархіального управління у Великій Британії. – 1998. – ч.1(293). – січ. – С.52-57.
17. До питання доцільності автономного устрою Української православної церкви // Матеріали Восьмого міжнародного круглого столу “Історія релігій в Україні”. – Львів: “Логос”, 1998. – С.29-33.
18. Роль парламентської репрезентації в обороні українського православ’я на Волині у 20-30-х рр. XX ст. // Український православний календар на 1998 рік [видання Української православної церкви у США]. – С.Бавнд Брук, 1998. – С.243-247.
19. Служив Богові, Церкві й Україні (Пам’яті о.Миколи Малюжинського) // Відомості митрополії УАПЦ у діаспорі й єпархіального управління у Великій Британії. – 1999. –ч.2(298). – квіт. – С.46-57.
20. Церковна політика німецької окупаційної влади на Волині у 1941-1943 рр. // Матеріали Дев’ятої міжнародної конференції “Історія релігій в Україні”. – Львів: “Логос”, 1999. – Книга І(А-М). – С.53-62.
21. З історії видання богословської літератури українською мовою на Волині у 20-30-х рр. XX ст. // Наукові записки [Острозька академія]. – Острог, 1999. – Т.ІІ. Ч.ІІ. – С.309-312.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Україна в роки Другої світової війни. ... іально-економічний розвиток України від другої половини 40-х до початку 80-х рр. ХХ ст.

    Лекция >> История
    ... України від другої половини 40-х до початку 80-х рр. ХХ ст ... на території Західної України (на Поліссі та Волин ... на спад. Ще однією впливовою силою в Західній Україні була Українська греко-католицька церква ... Російській православній церкві. УГКЦ пі ... льше 20 чоловік. ...
  2. Історія України курс лекцій. Україна в 20–30-ті роки ХХ ст.

    Конспект >> История
    ... репресовано понад 40 тис. ... на православну церкву, яка на Волині, Поліссі і Холмщині була основною опорою укра ... ї інтелігенції. 20–50-і рр. ХХ ст. – К., 1994. ... Сливка Ю. Ю. Сторінки історії КПЗУ. – Львів, 1989. Стерчо П. Карпато-Українська ...
  3. Українське відродження або нова русифікація

    Книга >> Политология
    ... православній церкві й католицькому костьолу спеціальне утримання, щоб вони "на науці дітей держали". Українська ... Вже з кінця 40рр. XVII ст. на прохання російського уряду ... на Волині й залишила Правобережну Україну. Цим відбувся фактичний розподіл України на ...
  4. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... українізації в 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. Обговоримо на семінарі: Проблема індустріалізації в 20рр ... законом Українська автокефальна православна церква. Боротьба з «ворогами народу». Якщо наприкінці 20-х – на початку 30-х рр ...
  5. Історія української культури. Конспект лекцій

    Конспект >> Культура и искусство
    ... на які розпадалися Волинь та Галицька земля. Так, на Волин ... ХVІІ ст. українська культура й православна церква як ... 40рр.ХІХ ст.); українофільський, або культурницький етап (40рр.ХІХ – кінець ХІХ ст ... 20-50-х рр. ХХ ст. Видано багато мемуарної літератури. На ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0017731189727783