Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Астрономия->Реферат
Якщо дано сукупність показників y, що залежать від факторів х, то постає завдання знайти таку економетричну модель, яка б найкраще описувала існуючу з...полностью>>
Астрономия->Реферат
Від втрати слуху страждає чимало людей. У багатьох випадках ця втрата може бути непомітною, і лише коли вона починає перешкоджати нормальному спілкува...полностью>>
Астрономия->Реферат
Людина давно визнала необхідність вимірювати різні величини, причому виміряти як можна точніше. Основою точних вимірювань являються зручні, чітко визн...полностью>>
Астрономия->Реферат
При створенні приладів, конструкцій, машин, що відповідають певним умовам, треба знати, як поводитиметься об’єкт при невеликих перерозподілах сил змін...полностью>>

Главная > Реферат >Астрономия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Інформацію про розвиток Української церкви у 1941-1944 рр. та її ліквідацію в перше післявоєнне п’ятиріччя містять документи з фонду уповноваженого в справах РПЦ у Волинській області (Ф.Р-393 “Уповноважений Ради у справах Російської православної церкви при Раді міністрів СРСР по Волинській області, м. Луцьк, з 1969 р. — уповноважений Ради у справах релігій при Раді міністрів СРСР по Волинській області, м.Луцьк, 1945-1969”). Циркуляри, директивні вказівки, листування уповноваженого з київським та московським керівництвом, інформаційні звіти про проведену роботу розкривають механізм утвердження на Волині тоталітарної системи, нищення Автокефальної церкви, репресії проти духовенства, нівеляцію українською православ’я у краї, використання для цього контрольованої режимом Російської православної церкви. Окремі документи, що стосуються українського національно-церковного руху у міжвоєнний період зберігаються у фондах Володимир-Волинської “Просвіти” (Ф.390 “Володимир-Волинське повітове Товариство “Просвіта”. 1919-1933"), секретаріату посольського клубу у Луцьку (Ф.410 “Секретаріат Українського посольського клубу в Луцьку. 1922-1923”) та адвоката Григорія Степури (Ф.522 “Адвокат Григорій Степура в Луцьку. 1922-1929”).

Значний масив документів з історії Української церкви на Волині зберігається в Державному архіві Рівненської області. Джерела міжвоєнного періоду представлено фондами місцевого повітового староства (Ф.30 “Рівненське повітове староство. 1919-1939”) та філії Волинського українського об’єднання у Рівному (Ф.479 “Волинське українське об’єднання. м. Рівне. 1930-1938"). Серед документів староства важливими є розпорядження про викладання Закону Божого у школах, а у фонді ВУО зберігаються листи і скарги парафіян у справі розмосковлення богослужінь, заміни русифікованих священиків національно свідомими душпастирями, матеріали про церковну діяльність посла до Сейму С.Скрипника. Процес радянізації Західної України у 1939-1940 рр. розкривають документи тимчасових органів радянської влади у Рівному (Ф. Р-106 “Тимчасове управління м. Рівне. 1939-1940”). Унікальними є документи, що стосуються діяльності Автокефальної церкви у період німецько-радянської війни. Вони сконцентровані у двох фондах — окружної “Просвіти” (Ф.Р-69 “Окружна “Просвіта” в м. Рівне. 1942-1943") та Рівненського церковного управління Автокефальної церкви (Ф.Р-281 “Рівненське церковне управління. 1941-1943”). Документи фондів розкривають національно-виховну працю автокефального духовенства, його участь у просвітянській роботі. Стан українського православ’я на Рівненщині віддзеркалюють також документи фонду уповноваженого у справах РПЦ (Ф.Р-204 “Уповноважений Ради у справах Російської православної церкви при Раді міністрів СРСР по Рівненській області. 1944-1964”).

Ряд справ, що характеризують національно-церковний рух на Волині у міжвоєнний період, зберігається у Державному архіві Тернопільської області. На сьогодні у фонді Волинської духовної консисторії міститься лише частина документації цього єпархіального уряду (Ф.148 “Волинська православна духовна консисторія. м. Крем’янець. Місіонерсько-законовчительський комітет. 1918-1939").

Доповнюють джерельну базу документи й матеріали, опубліковані у збірниках та як додатки до окремих досліджень. Найвагомішими з них є збірники: “Правовое положение Святой Автокефальной православной церкви в Польше” (Варшава, 1931), “Правда о религии в России” (М., 1942), “Патриарх Сергий и его духовное наследство” (М., 1947) та ін. Незважаючи на ідеологічну заангажованість вони є цінним джерелом з історії церковного життя Волині. Велику кількість документів з даної проблематики опубліковано у збірнику “Мартирологія українських церков” (Т.1, Торонто, 1987), а також подано як додатки у дослідженнях М.Сивіцького, В.Косика, І.Біласа, Ю.Волошина та ін.

Багатою на церковну полеміку, аналітичні статі та факти є тогочасна преса, в тому числі журнали “На варті”, “Воскресное чтение”, “За соборність”, “Церква і нарід”, “Шлях”, газети “Українська нива та “Волинське слово”. В роки німецько-радянської війни інформацію на церковну тематику друкували газети “Український голос” (м. Луцьк) і “Волинь” (м. Рівне).

У післявоєнний період у “Літописі Волині” (Канада) вихідці з Волині опублікували значну кількість спогадів про українське православ’я краю 20-40-х рр.

У другому розділі — “Суспільно-політичні передумови утвердження українського православ’я” — дано короткий огляд історичного шляху Православної церкви в Україні протягом Х-ХХ ст., показано набуття нею національних ознак, боротьбу за самоуправління, участь у державотворчих процесах.

Оскільки Україна прийняла східний варіант християнства, київським князям доводилося враховувати той факт, що співпраця держави і церкви на Сході мала свої особливості. Візантійська імперія вважала кожен народ, який прийняв православ’я з Константинополя, політично залежним. Приклад Болгарії та Болгарського патріархату красномовно це підтверджує. Окремі дослідники вважають, що, охрестивши Україну-Русь у 988 р., Володимир Великий, щоб унезалежнити себе, взяв єпископів та духовенство з Болгарії. Лише за Ярослава Мудрого під тиском політичних обставин у Києві було прийнято митрополита грека, а Вселенський патріарх підвищив Київську церкву до рівня митрополії. Призначувані з Царгорода, митрополити відстоювали інтереси Візантійської імперії. Незнання ними мови, звичаїв українського народу зменшували вагу церкви в духовному та національному розвиткові України. Тому за князя Ярослава виник перший прецедент обрання місцевими єпископами згідно 28 правила Четвертого вселенського собору митрополитом Іларіона. Це обрання відбулося під безпосереднім контролем київського князя і свідчило про намір ширшого залучення церкви до національного державобудівництва. Друга спроба посадити на Київському митрополичому престолі місцевого кандидата була зроблена за Ізяслава Мстиславовича. Подальшому розвиткові національно-церковних процесів перешкодили князівські усобиці й падіння держави.

Політичний занепад Києва спонукав київського митрополита шукати володаря з відповідною політичною та фінансовою підтримкою, тож у 1299 р. митрополит Максим Грек переїхав до Володимира-на-Клязьмі, а його наступник Петро — вже до Москви. За умов бездержавного буття українського народу однією з форм збереження народу була Православна церква. Занепад Галицько-Волинської та Литовсько-Руської держав, у якій український елемент зберігав свою релігійну та національну ідентичність, негативно позначився на долі українського народу. Поступове захоплення українських земель Польщею супроводжувалось наступом на Православну церкву, особливо після підписання Люблінської унії 1569 р. Церква з її чіткою ієрархічною структурою та впливовою ідеологією, що вже набула українських рис, залишалась єдиною формою організованого життя українського суспільства, яка забезпечувала захист національних та культурних інтересів. Зовнішній тиск та внутрішні проблеми Київської митрополії змушували ієрархію, духовенство та мирян шукати виходу із ситуації. Берестейська унія 1596 р. не вирішила усіх наболілих питань. Завдяки підтримці козацької верстви було реорганізовано життя митрополії. Сильні духовні постаті, які стали біля церковного керма, спрямували свою енергію на посилення моральних якостей духовенства, зміцнення дисципліни, підвищення освітнього рівня. У той період церква дала державі багатьох освічених і діяльних керівників, сприяла розвиткові української культури, підносила релігійну та національну свідомість суспільства.

До 1686 р. Київська митрополія була складовою державності українського народу. Занепад Гетьманщини супроводжувався ліквідацією автономії Української церкви. Після 1654 р. московські правителі здійснювали заходи спрямовані на приєднання Київської митрополії до Московського патріархату, яке завершилось актом 1686 р. Наступні століття для Української церкви були позначені русифікацією та нищенням набутих нею особливих національних рис. Однак, незважаючи на це, традиції українського православ’я продовжували жити. Боротьба за українську державність супроводжувалась і боротьбою за повернення Українській церкві її національних рис.

На початку XX ст. українці стали на вищий щабель свого національного розвитку. Йому відповідали вимоги незалежної Української держави та автокефалії Української церкви. Суспільна свідомість підійшла до розуміння ролі самоуправної церковної організації у вільному розвитку народу. Соціалістичні ідеї, які захопили уми багатьох діячів Центральної Ради, перешкодили використанню всього позитивного потенціалу Української церкви у державотворенні. Форма розвитку українського православ’я в підрадянській Україні у значній мірі залежала від державної політики. Радянський Союз жорстоко розправився з небезпечною національною інституцією, якою була Українська автокефальна православна церква на чолі з митрополитом В.Липківським. Майже весь її єпископат, а також велика кількість духовенства та мирян зазнали репресій.

Продовжувачем національно-церковної справи стала православна Волинь, підвладна Другій Речі Посполитій. Для українців краю це була можливість за допомогою церковної організації протистояти денаціоналізації. Тому боротьба за розмосковлення Православної церкви набула значення боротьби за одну із форм існування українців як нації.

У роки Другої світової війни українське православ’я здобуло визначальну перемогу — створило канонічний єпископат. Один із його членів — владика Мстислав (Скрипник) — в сані патріарха, очолив відроджену наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. Українську церкву. Таким чином, впродовж тисячолітнього існування Православної церкви в Україні її розвиток був тісно пов’язаний з національною кристалізацією й процесом державотворення.

У третьому розділі — “Український національно-церковний рух на Волині у міжвоєнний період” — показано його витоки та еволюцію, особливості волинської церковної політики Другої Речі Посполитої, участь українських церковно-громадських та просвітньо-політичних організацій у зміцненні національного православ’я, у формуванні основ другого відродження Української церкви.

У 20-30-х рр. український православний рух пройшов складний і своєрідний шлях розвитку — від складової загальноукраїнського руху до нового етапу відродження Української церкви. На початку 20-х рр. роль центру цього руху відігравало Володимирське духовне правління на чолі з о.А.Бордюговським, о.Д.Герштанським, Я.Пашкевичем та ін. За нових політичних обставин правління співробітничало з єпископом Крем’янецьким Діонисієм і у 1921 р. взяло активну участь у підготовці та проведенні Почаївського з’їзду. Він юридично закріпив право українців на рідну мову у відправах, засади демократизму на парафіяльному та єпархіальному рівнях, повернення місцевих традицій у церковне життя. Проте угода між керівництвом Православної церкви в Польщі та польською владою дозволила першому нехтувати вимогами українців, розмосковлення церкви в краї загальмувалось. На початку 20-х рр. припинено діяльність Володимирського правління. В результаті національно-церковний рух на Волині на чолі з А.Річинським став в опозицію до церковної влади та політики польського режиму.

Характерно, що у цей час серед провідників руху переважала орієнтація на Українську автокефальну православну церкву митрополита В. Липківського та її ідеологію. Луцький з’їзд 1927 р. показав, що національно-церковний рух повинен еволюціонувати, щоб мати змогу продовжити своє існування. Після болісної зміни персоналій у авангарді руху, на початку 30-х рр. з’явились перспективи розмосковлення церкви. Нові лідери руху відмовились від ідеї приєднання православних краю до УАПЦ митрополита В.Липківського і зосередили зусилля на досягненні так званої “внутрішньої автокефалії”. Це означало, що українці погоджувались на існуючий статус Православної церкви в Польщі, а натомість максимально реалізовували плани щодо українізації богослужінь, дерусифікації духовних навчальних закладів, активізували церковно-громадське життя. Завдяки підтримці польської влади національно-церковний рух на Волині досяг найбільших здобутків у першій половині 30-х рр. Смерть Ю.Пілсудського і зміна внутрішньо-політичного курсу Другої Речі Посполитої змусила православних волинян зосередитись на захисті досягнутого.

Політика Другої Речі Посполитої щодо Православної церкви на Волині також зазнавала змін. Перебуваючи при владі, партія ендеків провадила політику національної асиміляції. На початку 20-х рр. варшавський уряд зосередив основну увагу на організаційному оформленні Православної церкви в межах Польщі та її відокремленні від московського центру. Крім того, під виглядом натуралізації вивчалось і відбиралось лояльне владі та новій церковній політиці православне духовенство. Травневий переворот 1926 р. започаткував нову церковну політику польської влади на Волині. З метою протиставлення експансіоністським планам Радянського Союзу Ю.Пілсудський погодився на створення Прометеївської ліги, до якої увійшли представники поневолених Союзом народів. Це змушувало Варшаву до певних поступок у внутрішній політиці. Зокрема, у відповідь на політичне угодовство українців Волині їм дозволялось здійснювати розмосковлення церкви краю. В 1926 р. у Варшаві розпочато видання газети “Українська нива” — органу угодовської групи. У 1927 р. польська влада дозволила українцям провести Луцький церковний з’їзд, постанови якого не відповідали позиції Св. Синоду Польської автокефальної церкви. На початку 30-х рр. Варшава пішла далі у підтримці дій угодовців. Під тиском влади 1932 р. було висвячено в єпископи кандидата-українця, а через два роки кафедру правлячого волинського архієрея посів другий українець — Олексій (Громадський). Безпосереднім втілювачем державної політики в краї з 1928 по 1938 рр. був волинський воєвода Г.Юзевський. У другій половині 30-х рр., із зміною внутрішньополітичної ситуації в Польщі, волинська церковна політика зазнала чергової трансформації. Польсько-українське співробітництво було відкинуте владою.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Україна в роки Другої світової війни. ... іально-економічний розвиток України від другої половини 40-х до початку 80-х рр. ХХ ст.

    Лекция >> История
    ... України від другої половини 40-х до початку 80-х рр. ХХ ст ... на території Західної України (на Поліссі та Волин ... на спад. Ще однією впливовою силою в Західній Україні була Українська греко-католицька церква ... Російській православній церкві. УГКЦ пі ... льше 20 чоловік. ...
  2. Історія України курс лекцій. Україна в 20–30-ті роки ХХ ст.

    Конспект >> История
    ... репресовано понад 40 тис. ... на православну церкву, яка на Волині, Поліссі і Холмщині була основною опорою укра ... ї інтелігенції. 20–50-і рр. ХХ ст. – К., 1994. ... Сливка Ю. Ю. Сторінки історії КПЗУ. – Львів, 1989. Стерчо П. Карпато-Українська ...
  3. Українське відродження або нова русифікація

    Книга >> Политология
    ... православній церкві й католицькому костьолу спеціальне утримання, щоб вони "на науці дітей держали". Українська ... Вже з кінця 40рр. XVII ст. на прохання російського уряду ... на Волині й залишила Правобережну Україну. Цим відбувся фактичний розподіл України на ...
  4. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... українізації в 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. Обговоримо на семінарі: Проблема індустріалізації в 20рр ... законом Українська автокефальна православна церква. Боротьба з «ворогами народу». Якщо наприкінці 20-х – на початку 30-х рр ...
  5. Історія української культури. Конспект лекцій

    Конспект >> Культура и искусство
    ... на які розпадалися Волинь та Галицька земля. Так, на Волин ... ХVІІ ст. українська культура й православна церква як ... 40рр.ХІХ ст.); українофільський, або культурницький етап (40рр.ХІХ – кінець ХІХ ст ... 20-50-х рр. ХХ ст. Видано багато мемуарної літератури. На ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.002377986907959