Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Контрольная работа
Теодице́я (новолат theodicea — богооправдание от греч θεός, «бог, божество» + греч δίκη, «право, справедливость») — совокупность религиозно-философски...полностью>>
Философия->Реферат
В IV—V вв в Европе происходят глобальные геополитические перемены Римская империя после нашествия варварских племен распадается, начинается новый пери...полностью>>
Философия->Реферат
Для лучшей ориентации в историческом пространстве ученые разделили эпохи на несколько этапов Средними веками назвали период, идущий после античности и...полностью>>
Философия->Реферат
V - XV вв в истории Европы принято называть средневековьем или феодализмом (от латинского feodum - поместье) Феодальные государства проходили, как пра...полностью>>

Главная > Реферат >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Якщо у Фрейда несвідоме виявлялося десь на перетині долюдського і власне людського, розглядалося в біологічних і в кінцевому рахунку в механістичних термінах, то у Юнга несвідоме виражається в поняттях і метафорах власне людських – культурно-історичних – форм життєдіяльності. Ця тенденція до соціалізації і культурологізації несвідомого знайшла продовження в англоамериканських неофрейдистів, французьких структура-лістів, а також в філософсько-політичній антропології XX ст., у фокусі уваги якої виявилася проблема ірраціонального взаємозв'язку людини і влади в "масовому суспільстві".

Особливу роль в подальшому розвитку психології психоаналізу відіграли роботи Еріха Фромма (1900-1980 рр.) та Карен Хорні (1885-1952 рр.). Однієї з суттєвих відмінностей їх поглядів від представників класичного фрейдизму, було твердження, що природа несвідомого укорінена не в біологічній, а в соціальній природі людини, в суспільстві та його культурі. Це дозволило їм звернути увагу на особливості формування людини, її соціального характеру в умовах, коли її людська сутність придушена ворожими їй соціальними відношеннями.

Так, в роботі “Втеча від свободи” (1941) Фромм, аналізуючи основні протиріччя буття людини, показує, що вони зумовлені одвічною несумісністю унікального характеру кожної людини і загального характеру соціуму. В зв’язку з тим, що існування людини потребує від неї відповідальності за свій вибір, то людина найчастіше втікає від свободи, передаючи її іншим або суспільству. І саме це породжує і тоталітарні режими і авторитарні методи управління, що пригнічують людей, але викликані до життя їх власними зусиллями.

Звертаючись до читачів в роботі “Бути чи володіти?”, Фромм підкреслює, що сенс буття людини – “бути і переживати свою унікальність в акті буття, а не у володінні, накопиченні, користолюбстві і споживанні“. Він сподівається, що людина здатна розкріпачити себе від пороків західної культури і сформувати свою здатність до любові, гуманізму, створити новий світ, заснований на альтруїзмі, справжньому бутті людей, вільних від егоїзму, товарного фетишизму і агресивності.

Основна риса, що поєднує представників психоаналітичного напрямку в предметному полі філософської антропології – це опора на категорію несвідомого, з'ясування ролі неусвідомленої психічної діяльності в поведінці людини і розвитку людства.

4 Екзистенціалізм: існування людини і його сутність. Проблема свободи і відповідальності, життя і смерті в працях А. Камю, Ж.П. Сартра

Однією з впливових течій сучасної філософії є екзистенціалізм (філософія існування). Екзистенціалізм сформувався в Західній Європі в період між двома світовими війнами. У самiй назвi цього напрямку конкретизується його мета: змiнити класичну «фiлософiю сутностей» фiлософiєю людського iснування (екзистенцiї).

Першi форми фiлософiї екзистенцiалiзму беруть свiй початок у вченнях росiйських фiлософiв М.О. Бердяєва, Л.I. Шестова, iспанського письменника М. де Унамуно. Пiсля пepшої свiтової вiйни вiн отримав широке поширення у Нiмеччинi. Засновники нiмецького екзистенцiалiзму – К. Ясперс (1883-1969 рр.) та М. Гaйдeггep (1889-1976 рр.). Під час другої світової війни і після неї ідеї екзистенціалізму поширились у Франції – Ж.-П. Сартр (1905-1980 рр.), А. Камю (1813-1960 рр.) та Г. Мaрcель (1889-1973 рр.). Визнавав цей напрям також iспанський фiлософ Х. Ортега-i-Гасет (1883-1955 рр.).У значнiй мiрi близьке до eкзиcтeнцiалiзму розумiння завдань фiлософiї роздiляли прибiчники персоналiзму (М. Бердяєв та Л. Шестов у Росiї, Е. Муньє та Ж. Лакруа у Фpaнцiї, У. Xокiнг, E. Брайтмен та Р.Т. Флюелiнг у США) тa чaстково прибічники нiмецької фiлософської антропологiї М. Шелер (1874-1928 рр), А. Гелен (1904-1976 рр), Е. Pотхакер (1888-1965 рр) тa iн.

Соцiальним джерелом напрямку думок, що лежав у основi цього фiлософського вчення, були процеси соцiально – економiчного, полiтичного та духовного життя Заходу в ХХ ст., якi втiлилися у piзниx формах вiдчуження людини. Феномен вiдчуження вiдбивається у тому, що власна дiяльнiсть людини стає для неї незрозумiлою та чужою, силою, що їй протистоїть або пригнiчує її, i вона не здатна панувати над нею. У покоління західної інтелігенції, що пережила першу світову війну, оманну стабілізацію 20 – 30-х рр., прихід фашизму, гітлерівську окупацію, ця філософія викликала інтерес насамперед тому, що вона звернулася до проблеми критичних і кризових ситуацій, у які найчастіше попадає людині в період жорстоких історичних випробувань.

Екзистенціалізм тлумачить сучасний етап розвитку суспільства як період кризи цивілізації, кризи розуму і кризи гуманності. Але він не виступає як захисник й виправдовувач цієї кризи. Навпаки, екзистенціалісти протестують проти капітуляції особистості перед цією кризою. Вони вважають, що катастрофічні події новітньої історії виявили несталість, крихкість не тільки індивідуального, але і всякого людського буття. Індивіду, щоб устояти в цьому світі, необхідно, насамперед, розібратися зі своїм власним внутрішнім світом, оцінити свої можливості і здібності. На передній план вони висунули проблему людини. Великий французький філософ-персоналіст Е. Муньє в книзі «Вступ до екзистенціалізму» так характеризує цю течію: “… це мислення можна було б охарактеризувати як реакцію філософії людини проти крайнощів філософії ідей чи філософії речей».

Екзистенціалізм зосереджує свою увагу на духовній витримці людини перед обличчям ворожого йому світу. Його представники відмовляються перетворювати людину в інструмент, яким можна маніпулювати: в інструмент пізнання чи виробництва. Людина, на їх думку не об'єкт, а суб'єкт, вільне, самодіяльне, відповідальне буття. Перший заклик цієї філософії: «Людина, пробудися!», тобто займи активну життєву позицію, дій у цьому світі і протидій йому всіма своїми силами.

У категорiальному апаратi eкзистенцiалiзму ключовими є такi категорiї як: «екзистенцiя», тобто «iснування», «буття», «нiщо», «сутнiсть», «погранична ситуацiя». Категорiя «екзистенцiя» була введена К’єркегором та означає неповторнiсть, унiкальнiсть iснування окремої людини «тут і тепер» на протилежнiсть її загальнiй сутностi – природній або об'єктивно-духовній у дусi Гегеля, з яким вiн проводив полемiку. Екзистенцiя вважається недоступною рацiональному пiзнанню та даною лише безпосередньому переживанню.

Переважним об'єктом філософського осмислення в екзистенціалізмі виступає поняття індивідуальність, сенс життя, цінності, що утворюють «життєвий світ» особистості. Життєвий світ, з позицій екзистенціалістів, – це не фрагмент предметного матеріального світу, а світ духовності, суб'єктивності.

Екзистенціалісти стверджують, що людина не визначається ніякою сутністю: ні природою, ні суспільством, ні власною сутністю, тому що такої сутності, на їхню думку, не існує. Має значення тільки його існування. (Французькою мовою слово існування звучить як екзистенція. Звідси і пішла назва цього філософського напрямку). Основна установка екзистенціалізму, за словами Ж.-П. Сартра, – існування передує сутності. Це означає, що людина спочатку існує, з'являється у світі, діє в ньому, а вже потім визначається як особистість.

У німецькій мові термін «існування» позначається словом Dasеin (буквальний переклад «тут – буття»); вводячи цей термін, німецький екзистенціаліст М. Хайдеггер хотів підкреслити, що людину можна розглядати як історичну істоту, що перебуває «тут і тепер», у цьому зупиненому моменті часу. Отже, і завдання філософії визначалася ним як аналіз наявного буття людини, схопленого «тут і тепер», у мимовільній миттєвості переживань.

Висхідний пункт цієї онтології «тут – буття» – екзистенція. Екзистенцiалiсти розумiють буття як таку нерозчленовану цiлiснiсть суб'єкта та об'єкта, як переживання суб'єктом свого «буття-у-свiтi». Екзистенцiалiсти не роблять розподiлу буття на буття як сутнiсть та буття як iснування, характерне для класичного пiдходу. Для них сутнiсть «Я» у тому, що «Я» iснує, тобто сутнiсть це i є iснування (екзистенцiя). Опис структури екзистенцiї проходить через опис модусiв людського iснування (опiка, страх, рiшучiсть, совiсть та iн.), чepeз смерть та рiзнi засоби зiткнення з нiщо, руху до нього, втiкання вiд нього тощо. Тому саме у «пограничній ситуацiї» (К. Ясперс), у моменти найглибших хвилювань людина прозрiває екзистенцiю як свою сутність.

Екзистенція, вважає. Хайдеггер, визначається конечністю людини, її положенням у світі і комунікацією (спілкуванням) з іншими людьми. Людина – це тимчасова, конечна істота, що приречена до смерті. На вiдмiну вiд фiзичного часу – чистої кількостi, нескiнченного ряду моментiв, що плинуть – екзистенцiальний час якiсний, конечний та неповторний; вiн виступає як доля (Хайдеггер, Ясперс) та невiд'ємний від того, що складає сутнiсть екзистенцiї: народження, бiль, каяття, смерть та iн. У феноменi часу екзистенцiалiсти пiдкреслюють визначальне значення майбутнього та розглядають його у зв'язку з такими екзистенцiалами, як «рiшучiсть», «проект», «надiя», пiдкреслюючи таким чином особистiсно-iсторичний (а не безособово-космічний) характер часу. Цим стверджується зв'язок часу з людською дiяльнiстю, пошуком, напруженням, очікуванням. Iсторичнiсть людського iснування вiдбивається у тому, що воно завжди знаходиться у визначенiй часовiй ситуацiї, у яку воно потрапляє та з якою повинно рахуватися. Належнiсть до окремого народу, нації, наявнiсть у iндивiда тих чи iнших бiологiчних, психологiчних та iнших якостей – все це eмпipичний вираз первiсного ситуацiйного характеру екзистенції, того, що вона є «буття-у-свiтi». Часовiсть, iсторичнicть та ситуацiйнiсть екзистенцiї – модуси її конечності.

Уявлення про смерть як самоочевидну, абсолютну межу будь-яких людських починань займає в екзистенціалізмі таке ж місце, як і в релігії, хоча більшість представників цієї філософії не пропонують людині ніякої потойбічної перспективи. Екзистенціалісти вважають, що людина не повинна тікати від свідомості своєї смертності, а, усвідомлюючи її, високо цінувати все те, що нагадує індивіду про суєтність його практичних починань. Цей мотив яскраво виражений у екзистенціалістському вченні про «пограничні ситуації» – граничні життєві обставини, у яких постійно потрапляє людська особистість. І головна «погранична ситуація» – це ситуація перед обличчям смерті, «ніщо», «бути чи не бути» – у секулярному різновиді екзистенціалізму або перед світом трансценденції – Богом – у релігійному різновиді екзистенціалізму.

“Пограничні ситуації” ставлять людину перед необхідністю вибору. Людина постійно повинна вибирати ту чи іншу форму своєї поведінки, орієнтуватися на ті чи інші цінності й ідеали. Для релігійного екзистенціалізму головний момент вибору: «за» чи «проти» Бога. «За» – значить шлях віри, любові і смиренності., в результаті чого людину чекає нескінченне блаженство. «Проти» – означає зречення від Бога, що загрожує божественною карою.

У секуляризованому різновиді екзистенціалізму головний момент вибору пов'язаний з формою самореалізації особистості. Ця самореалізація визначається фактом випадковості людського буття, його закинутістю в цей світ. Закинутість означає, що людина ніким не створена. Вона з'являється у світі з волі випадку, і йому нема на що обпертися. Бога немає, Бог вмер – стверджують представники екзистенціалізму. Людина не може спиратися ні на які приписи, які б виправдували її вчинки. Вона сама їх формує в ході своєї діяльності і спілкування. Вибираючи ті чи інші цінності й ідеали, роблячи ті чи інші вчинки, індивід формує себе як особистість. Як висловився Ж.-П. Сартр: «Людина сама себе вибирає». Але вибираючи себе, вона вибирає всіх людей. Кожна наша дія створює образ людини, якою вона повинна бути, за нашими уявленнями. Вибирати себе одночасно означає затверджувати ті цінності, що ми вибираємо. Звідси випливає почуття тривоги за майбутнє всього людства. Оскільки кожна людина робить свій вибір сама, і в неї немає ніяких цілевказівок, немає ніяких знамень, то для кожної людини усе відбувається так, начебто погляди всього людства звернені до неї, і начебто всі узгоджують з нею свої вчинки.

Одна з чільних установок екзистенціалізму – це протиставлення соціального й індивідуального буття, твердження радикальної розірваності цих двох сфер людського буття. Це протиставлення виливається в спосіб рішення проблем людського існування у формі антитез і парадоксів. Розгорнуті в різних площинах: сутності й існування, буття і небуття, пізнання і розуміння – вони відбивають трагізм положення людини у світі.

Здатність людини творити саму себе і світ інших людей, вибирати образ майбутнього світу є, з погляду екзистенціалізму, наслідком фундаментальної характеристики людського існування – його свободи. Людина —це свобода. Екзистенціалісти підкреслюють, що людина вільна, незалежно від реальних можливостей існування. Свобода людини зберігається за будь-яких обставин і виражається в можливості вибирати, робити вибір. Мова йде не про вибір можливостей для дії, а вираз свого відношення до даної ситуації. Таким чином, свобода в екзистенціалізмі – це насамперед свобода вибору духовно-моральної позиції індивіда.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Сучасна світова філософія: школи і напрямки

    Контрольная работа >> Философия
    ... , запропоновані основні нейтральності ... про­блемами науково-технічного прогресу зумовлює першочер­гову роль філософії науки в сучасн ... дно в різних школах фрейдизму. Паралельно ... лософ­сько-психологічною основою ряду напрямків сучасної ет­нографії, антрополог ...
  2. Основні етапи еволюції економічної думки

    Шпаргалка >> Экономика
    ... іко-філософських рукописів" (1844), у центрі яких знаходиться проблема відчуження ... основні школи (рис. 12.5), які розвинули ліберальну традицію й заклали фундаментальні основи сучасного ... Вони вивчали демографію і антропологію, розробляли теорії профспілкового ...
  3. Проблема взаємодії людини з природою в історії філософії

    Реферат >> Философия
    ... сторії філософії філософський проблема людина природа Філософське вирішення проблеми «людина – природа» ... сучасних філософських школах і напрямках інтерпретація проблеми «людина – природа» висвітлюється в основному або через призму філософської антрополог ...
  4. Основні вопроси філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... створив свою філософську школу — Лікей. Згодом її назвали школою перипатетиків ... підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального ... лософська антропологія Філософська антропологія — напрям у філософії, який претендує на теоретичне обґрунтування сучасного ...
  5. Проблема ментальності в українській народознавчій науці

    Дипломная работа >> Философия
    ... ітичною програмою, а насамперед проблемою філософсько-антропологічною, бо національна ... порівнянні з грецьким, для якого основною характеристикою є Пітагорейська засада: “людина ... дна школа. – 1995. - № 7-8. – С. 7-11. Медвідь В. На свій захист ( Сучасний укра ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0017988681793213