Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Реферат
В процессе познания мира человек опирается на данные своих ощущений, однако его разум обладает способностью усматривать в конкретных вещах и процессах...полностью>>
Философия->Реферат
Бесконечность есть одна из фундаментальных категорий человеческой мысли Тема бесконечности не является прерогативой ни одной специальной области культ...полностью>>
Философия->Реферат
Говоря о "времени", люди употребляют это слово в самых различных смыслах Время связано с обычной, повседневной жизнью, оно непосредственно д...полностью>>
Философия->Реферат
Одним из важнейших понятий человеческой культуры является понятие о душе Выражение типа: снять груз с души, отдохнуть душой, душа моя, отдать богу душ...полностью>>

Главная > Реферат >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

2 Марксистські традиції в дослідженні сутності людини і його співвідношень із суспільством у радянській філософії

Марксистський погляд на природу людини ґрунтувався на декількох фундаментальних принципах. До їхнього числа можна віднести такі:

  • принцип діалектичної плинності, мінливості буття і людини;

  • принцип діяльної сутності людини;

  • принцип соціально-історичної детермінованості людської природи,

  • примат матеріального над ідеальним.

Прийняття як вихідних передумов перших двох принципів ріднить марксизм із прагматизмом і деякими вченнями кінця XIX - початку XX ст. Марксизм, як і прагматизм, відкидає будь-яку позачасову, позаісторичну сутність людини. Людина в ході історії сама створює матеріальні і духовні передумови свого життя. Це відбувається в ході активної взаємодії людей з навколишньою природою, у ході діяльно-практичного формування людиною самої себе і свого середовища.

У тлумаченні природи людини марксизм виступив проти механіцизму і натуралізму, з одного боку, і проти ідеалізму, з іншого. Життя будь-якого індивіда завжди вбудована в конкретно-історичну ситуацію і реальну соціальну структуру. Суспільне буття людей визначає їх свідомість, їх мораль, їх політичні, релігійні і філософські погляди. Людина історично мінлива, але ця мінливість зумовлена тими процесами і тими відношеннями, що спостерігаються в матеріальному житті людей. Але людина зовсім не маріонетка в руках анонімних соціальних сил і інститутів, вона здатна і повинна бути творцем історії, що за допомогою творчої праці перетворює світ. Напрямок цієї перетворюючої діяльності заданий невблаганними законами історії, соціально-економічним прогресом. Якщо активність особистості збігається з «вектором руху передових сил історії», то вона виявляється здатною до історичної творчості і революційно-перетворюючої діяльності. У підсумку історія виступає наче б то в двох вимірах – як об'єктивний, природно-історичний процес і як соціокультурна творчість мас, як самодіяльність народу.

Прогрес людської свободи пов'язаний з нагромадженням і матеріальних, і духовних передумов. У міру того, як люди ставлять під свій контроль сили природи і стихійні процеси в суспільстві, розширюється і людська свобода. Вона не протистоїть необхідності, світу речей і об’єктивованих соціальних відносин, тому що свобода є здатністю людини до покладення цілей відповідно до пізнаної необхідності.

Хоча Маркс, Енгельс і Ленін постійно підкреслювали обумовленість буття людини соціальними умовами, проте поняття свободи індивіда відіграє в марксизмі виняткову роль. Це пов'язано з двома обставинами. По-перше, з тим, що марксизм заперечує абсолютну, позачасову сутність людини, по-друге, з тим, що він закликає до активної боротьби проти усіх форм відчуження людини. Аналіз Марксом сутності відчуження в умовах капіталістичного суспільства дотепер не втратив своєї актуальності.

Теза Маркса про те, що сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду, у своїй дійсності вона є сукупність усіх суспільних відносин. Цю тезу варто розуміти з урахуванням того, що система суспільних відносин, у свою чергу, не є щось застигле, раз і назавжди дане й абсолютно непідвласне людині. І якщо соціальна система спотворює, деформує особистість, якщо вона поневолює її, позбавляє доступу до творчості і самореалізації, то така система підлягає революційному перетворенню. У своєму аналізі соціальної системи, що існувала у XIX ст. Маркс прийшов до висновку, що їй властивий стан відчуження конкретного індивіда у всіх сферах його життєдіяльності – відчуження людини від праці, від продуктів його діяльності, від своєї власної родової сутності, від держави, від інших політичних, релігійних і соціальних інститутів. Засоби виробництва і виробничі відносини панують над виробником. Праця людини перестає бути вільною, творчим самовиразом, грою його фізичних і духовних сил.

Людина виявляється перед небезпекою втратити свою незалежність і свободу відносно держави, церкви, концернів, організацій і т.ін., які, виступаючи у своїй абстрактній всезагальності, лише насилують окремого індивіда, якщо той активно не захищається. Вершиною всієї цієї аргументації є теза про те, що конечна фаза революційно-перетворюючого процесу – це перехід до об'єктивної свободи, а загальна необхідність діалектичного розвитку перетворюється в індивідуальну свободу конкретної людини.

Людина – істота соціальна, тому що саме соціум формує людські якості (на відміну від природно-біологічних). Разом з тим люди включені в потік історичного часу й у силу цього є істотами історичними, що змінюються разом з історією. Але людина – не тільки об'єкт соціально-історичного прогресу, у ній закладена можливість бути суб'єктом історії, що діяльно створює себе саму і свій світ. Активність і творча могутність людини зростають по мірі того, як люди стають усе більш реальними суб'єктами історії. Від чого залежить і чим обумовлюється творчий потенціал особистості? Його джерело – у природі праці, у сутності практично-критичної діяльності людей, на думку представників марксистської філософії.

3 Проблема людини в психоаналітичній антропології

Емпіричною базою психоаналітичної філософії є психоаналіз. Поступово з медичної методики він виріс до рівня філософської течії, що прагне пояснити особистісні, культурні і соціальні явища. Основоположник психоаналізу – австрійський лікар – психопатолог і психіатр Зиґмунд Фрейд (1856-1939 рр.).

Концепція Фрейда складалася на рубежі XIX-XX ст. відповідно до понятійної парадигми свого часу і була одночасно симптомом і наслідком кризи раціо- і антропоцентризму. Насамперед це виявилося в тому, що сфера сенсів і цінностей, сфера того, що має значення для людини, що впливає на неї і визначає її вчинки, набагато ширше тієї області, що створюється і охоплюється його свідомістю. Саме тому постала проблема дослідження несвідомого і необхідність у новому концептуальному апараті для пізнання цієї сторони душі людини.

Створена Фрейдом модель особистості складається з трьох елементів. «Воно» (Id) – глибинний шар несвідомого, потяги, психічна самість, “киплячий казан інстинктів”, основа діяльності індивідів, «Я» (Ego) – сфера свідомого, посередник між «Воно» і «зовнішнім світом», природними процесами і соціальними інститутами; «Зверх-Я» (super-ego) – синонім “Я – ідеал”, що виникає як посередник між «Воно» і «Я» у силу постійно виникаючого конфлікту між ними. «Зверх-Я» – це внутрішньо засвоєні, інтериоризовані індивідом соціально значимі норми і релігійні заповіді, соціальні заборони, авторитет батьків і суспільної думки тощо. Наше Я немов би балансує на лезі бритви між зверх-Я і Воно. Зверху на нього давлять вимоги суспільства (мораль, різноманітні обмеження), знизу – його інстинкти і комплекси.

Глибинний шар психіки (“Воно”) є, на думку Фрейда, джерелом і носієм енергії лібідо (лат. libido означає бажання, потяг, прагнення), тобто енергії сексуального потягу. Лібідо має характер природного інстинкту, тобто виявляється поза залежністю від свідомості, що підпорядковується принципу реальності і випробовує на собі “тиск” “зверх-я”, тобто культури і моралі. Розвиток культури – це вироблена людством форма приборкання людської агресивності і деструктивності. Але в тих випадках, коли культурі це вдається зробити, агресія витісняється в сферу несвідомого і стає внутрішньою пружиною людської дії. Протиріччя між культурою і внутрішніми устремліннями людини викликає неврози. Оскільки культура є надбанням не однієї людини, а всієї маси людей, то виникає проблема колективного неврозу. У цьому зв'язку Фрейд порушує питання відносно того чи не є багато культур, або навіть культурних епох «невротичними», чи не стає людство під впливом культурних устремлінь «невротичним»?

У роботі “Незадоволеність у культурі” (1930) Фрейд приходить до висновку, що прогрес культури веде до зменшення людського щастя і посилення почуття провини через зростаюче обмеження реалізації природних бажань. На його думку, вся європейська культура є культурою заборони і всі головні табу стосуються саме неусвідомлених імпульсів, тому розвиток неврозів та нещасть людей, призводить до збільшення почуття вини кожної людини, відмови від власних бажань. Він поставив під сумнів ідею про виключно позитивний вплив на людину культури, показав її репресивний характер (“невротичні” культури).

Однак неминучі труднощі зведення всієї людської поведінки до проявів сексуальності, вплив подій першої світової війни, критика з боку опонентів змусили Фрейда переглянути структуру інстинктів. Він вводить нову дуалістичну схему, де діючі у психіці підсвідомі інстинктивні імпульси тлумачаться як прояв двох космічних “первинних позивів” – Життя і Смерті. Він висуває гіпотезу, що діяльність людини обумовлена наявністю як біологічних, так і соціальних потягів, де домінуючу роль відіграють так звані «інстинкт життя» – Ерос і «інстинкт смерті» – Танатос.

Вчення Фрейда, не будучи строго філософським, має значний світоглядний потенціал. Він зв'язаний, насамперед, зі специфічним осмисленням Фрейдом людини і культури. Фрейд поставив під сумнів ідею про цілковите панування розуму в житті людини і в історії, продовжуючи філософську традицію, що започаткували Б. Паскаль, С. К’єркегор, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше та ін. Культура, на думку Фрейда, основана на відмові від задоволення бажань несвідомого й існує за рахунок сублімованої (тобто трансформованої) енергії лібідо в певні форми діяльності духу. В такій можливості він бачив загальне джерело високих творчих потенцій людини, що призвели до створення нею науки, мистецтва, релігії тощо. Цим Фрейд пояснював і витоки геніальності. Великі люди – це люди з дуже сильними інстинктами, які зуміли енергію цих інстинктів втілити у великі справи.

Психологічні і соціологічні погляди Фрейда вплинули на мистецтво, соціологію, етнографію, психологію і психіатрію першої половини ХХ ст., а фрейдистська методологія пізнання суспільних явищ, що вимагає розкриття несвідомих механізмів, подавлених бажань, що лежать у їх основі, широко використовувалася послідовниками Фрейда.

Разом з тим учні і послідовники Фрейда, критикували його вчення за перебільшення ролі сексуальності і несвідомого в детермінації поведінки людей, відзначаючи значну роль соціальних чинників, що формують характер і особистість.

Найближчий учень Фрейда Карл Густав Юнг (1875-1961 рр.) теж критикував пансексуалізм Фрейда. Він вважав невиправданим тлумачення всіх проявів несвідомого як витиснутої сексуальності. І вже зовсім відвертою оманою, на його думку, був розгляд походження людської культури і творчості з позицій концепцій "Едипового комплексу" і сублімації (переключення, перетворення енергії несвідомих інстинктів на культурно прийнятні суспільством і індивідом цілі й об'єкти). Юнг радикально переосмислив фрейдівське розуміння несвідомого.

Насамперед, Юнг протиставив індивідуальним "комплексам" Фрейда колективно неусвідомлені "архетипи". Під архетипами Юнг розумів перш за все певні структурні схеми, структурні передумови образів, що існують у сфері колективно-неусвідомленого. Архетип – це система установок і реакцій на світ стародавніх людей в ті часи, коли світ відкривався їм моторошним кошмаром навколишнього лісу, диких звірів, загрозливих явищ природи, що лякали людей, які були змушені вжитися в цей світ, адаптуватися в ньому, якось пояснити і витлумачити його. Юнг розглядає архетип як фігуру демона, людини чи події, що є підсумком великого типового досвіду багатьох поколінь предків. Тому всі найбільш діючі ідеали завжди, на його думку, більше чи менше відверті варіанти архетипу: батьківщина в образі матері, мудрість в образі літнього чоловіка або старця-засновника тощо. Архетипи створюють міфи, релігії і філософії, що впливають на цілі народи і історичні епохи. Свідомість і колективне несвідоме – це, вважав Юнг, два протилежних полюси психіки людини, між якими відбувається постійний обмін енергією. Свідомість направляє волю людини, а архетипи – інстинктами.

Юнг відзначав дві соціокультурні ситуації, однаково небезпечні для людини. Першу з них він бачив у східних релігійно-містичних культах, де особистісне начало виявляється цілком розчиненим в архаїчній стихії колективного несвідомого. Інша ситуація виражена науково-практичною експансією європейського Я, де придушується і спотворюється колективна несвідома сутність нашого психічного життя. Другий випадок є більш небезпечним, тому що архетипи всерівно "прориваються" у нашу свідомість, захльостуючи і паралізуючи раціональні структури людського буття. Прорвавшись у свідомість із всією силою, архетип владно карає ініціативу діяння, мислення. Це обертається "інфляцією свідомості". Смолоскипові ходи і паради, колективний екстаз ідолопоклонства ведуть до "придушення індивідуального", до моральної дегенерації соціуму і людини. Чим більше влада охоплена колективним божевіллям людей, тим сильніший державний тиск на всіх критично мислячих і морально відповідальних особистостей, тим більше заявляє про себе загальне усереднення, аморальність, що особливо яскраво виявилось в тоталітарних суспільствах XX ст.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Сучасна світова філософія: школи і напрямки

    Контрольная работа >> Философия
    ... , запропоновані основні нейтральності ... про­блемами науково-технічного прогресу зумовлює першочер­гову роль філософії науки в сучасн ... дно в різних школах фрейдизму. Паралельно ... лософ­сько-психологічною основою ряду напрямків сучасної ет­нографії, антрополог ...
  2. Основні етапи еволюції економічної думки

    Шпаргалка >> Экономика
    ... іко-філософських рукописів" (1844), у центрі яких знаходиться проблема відчуження ... основні школи (рис. 12.5), які розвинули ліберальну традицію й заклали фундаментальні основи сучасного ... Вони вивчали демографію і антропологію, розробляли теорії профспілкового ...
  3. Проблема взаємодії людини з природою в історії філософії

    Реферат >> Философия
    ... сторії філософії філософський проблема людина природа Філософське вирішення проблеми «людина – природа» ... сучасних філософських школах і напрямках інтерпретація проблеми «людина – природа» висвітлюється в основному або через призму філософської антрополог ...
  4. Основні вопроси філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... створив свою філософську школу — Лікей. Згодом її назвали школою перипатетиків ... підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального ... лософська антропологія Філософська антропологія — напрям у філософії, який претендує на теоретичне обґрунтування сучасного ...
  5. Проблема ментальності в українській народознавчій науці

    Дипломная работа >> Философия
    ... ітичною програмою, а насамперед проблемою філософсько-антропологічною, бо національна ... порівнянні з грецьким, для якого основною характеристикою є Пітагорейська засада: “людина ... дна школа. – 1995. - № 7-8. – С. 7-11. Медвідь В. На свій захист ( Сучасний укра ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0018050670623779