Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Педагогика->Реферат
Учитель. Мы приближаемся к острову Повторения. Вдали виден мыс Ошибок. Странный листок выпал из судового журнала. На нем записаны словосочетания, но с...полностью>>
Педагогика->Реферат
3. Этнопедагогический тезаурус: этнопедагогизация, воспитание как компонент жизни, жизнь как школа, школа жизни культ матери, культ ребенка, культ пре...полностью>>
Педагогика->Реферат
На современном этапе развития интеграционных процессов в образовании проблема адаптации детей с речевыми нарушениями к условиям общеобразовательной шк...полностью>>
Педагогика->Курсовая работа
Для эмоционального благополучия детей дошкольного возраста большое значение имеет их общение со сверстниками. В дошкольном возрасте сверстники становя...полностью>>

Главная > Конспект >Педагогика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

У сучасному науковому просторі сутність терміну „соціалізація” залишається предметом обговорень та дискусій. За останнє сторіччя в межах соціогуманітарного знання склалися різні підходи, різні теорії соціалізації, що відображають специфіку наукової школи.

О.В. Безпалько визначила три психолого-педагогічні напрями щодо розуміння процесу соціалізації особистості: соціально-філософський, соціально-психологічний і соціально-педагогічні підходи.

Представники соціально-педагогічного підходу (Т.Ф. Алєксєєнко, О.В. Безпалько, Б. Бім-Бад, В.Г. Бочарова, Ю. Василькова, Б. Вульфов, Н.М. Лавриченко, І.Д. Звєрєва, Н. Заверико, О.В. Мудрик, С. Савченко та ін.) розглядають соціалізацію як процес, який відображає хід соціального становлення особистості в конкретному соціокультурному середовищі як формування конкретного соціального типу. З позицій такого підходу соціалізація розглядається як процес і результат входження індивіда в соціальне середовище, активного засвоєння і творчого відтворення ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Представники такого підходу зазначають: соціалізація може відбуватися як в умовах стихійного впливу на особистість різних обставин життя, що мають іноді характер різноспрямованих факторів, так і в умовах цілеспрямованого педагогічно організованого виховного процесу, здійснюваного в інтересах особистості та суспільства.

Для різних класифікацій, групування підходів до розуміння сутності соціалізації можуть бути визначені різні підстави (критерії). О.В. Мудрик пропонує досить умовно визначити два підходи, до яких тяжіють усі концепції, що різняться між собою головним чином у розумінні ролі самої людини в процесі соціалізації. Перший підхід – суб’єкт-об’єктний – передбачає пасивну позицію людини в процесі соціалізації, а власне соціалізацію розглядає як процес її адаптації до суспільства, що „формує кожного свого члена у відповідності із властивою йому культурою”. (У витоків цього підходу концепції французького вченого Еміля Дюркгейма й американського – Талкота Парсонса.)

Прихильники другого (суб’єкт-суб’єктного) підходу виходять з утвердження активної ролі людини в процесі соціалізації, яка не лише адаптується до суспільства, але й впливає на власні життєві обставини й себе самого. Засновниками такого підходу можливо вважати американців Чарльза Кулі й Джорджа Герберта Міда.

Цікавими є концепції соціалізації. Зокрема, у межах суб’єкт-суб’єктного підходу склалася теорія „дзеркального Я” Ч.Кулі. Сутність теорії полягає в тому, що становлення Я людини полягає в процесі додавання „дзеркальних Я”. Тобто для кожної людини інші люди – це дзеркала, в які вона дивиться в процесі спілкування. Вона будує своє Я на основі сприйняття думок, оцінок оточуючих. Мірою дорослішання відбувається розширення кола взаємодії з різними малими групами, кожна з яких – „соціальне дзеркало”. Якщо в дитинстві таким дзеркалом стає будь-хто, то з віком у ролі „соціального дзеркала” виступають значимі люди.

Існують різні погляди, втім у психології розглядають наступні фази соціалізації як входження індивіда в суспільство: фаза адаптації (засвоєння діючих в суспільстві норм і способів поведінки), фаза індивідуалізації (викликається протиріччям між досягнутим результатом і потребою максимальної реалізації індивідуальних особливостей), фаза інтеграції (викликається протиріччям між цією потребою і прагненням групи сприйняти лише частину її індивідуальних особливостей).

Інститути соціалізації

Сім'я є головним інститутом соціалізації, через який дитина засвоює основні соціальні знання, здобуває моральні вміння й навички, сприймає певні цінності та ідеали, необхідні для життя в даному суспільстві.
Інший соціальний інститут, що має таке ж важливе значення для успішної соціалізації дитини, як і родина, це - освіта. Через освіту дитина також долучається до цінностей, які панують у даному суспільстві. Здобуваючи в процесі освіти знання, вона не тільки розвивається, але і адаптується до життя в суспільстві.

Культура - це саме той соціальний інститут, який вбирає в себе всі створені людством матеріальні і духовні цінності. Говорячи про роль культури в соціалізації дитини, ми слідуємо словами видатного вченого, представника російської релігійної філософії Павла Олександровича Флоренського (1882-1937), який стверджував, що «культура - це середовище, що ростить і живить особистість». І в цьому сенсі важко переоцінити той вплив, який чинить на дитину в процесі його становлення і розвитку культура: література, музика, живопис, засоби масової інформації та багато іншого.
Релігія як соціальний інститут являє собою складне суспільне явище, цілісну систему особливих уявлень, почуттів, культових дій, установ і різних об'єднань віруючих. Вічні моральні цінності, які проповідує церква (любов і турбота про ближнього, чесність, терпіння і пр.), релігійні свята і традиції, релігійна музика та ін можуть надавати великий вплив на засвоєння дитиною моральних норм суспільства, правил поведінки в ньому. Тому для дитини релігія може відігравати важливу роль в процесі її соціалізації.

Історично значення різних соціальних інститутів у соціалізації дитини змінюється. На різних етапах розвитку суспільства ті чи інші інститути мають то більше, то менше значення. Наочно це можна проілюструвати на прикладі розвитку нашої країни протягом XX століття, яке умовно поділяється на три етапи: дорадянський, радянський та пострадянський.
У дорадянський період особливо сильний вплив на моральне становлення дитини та її інтеграцію в суспільство надавали сім'я і релігія. На другому етапі зростає роль освіти і культури. Проголошення пріоритетів суспільного виховання перед сімейним перемістило центр ваги виховання з сім'ї на школу. Література, кіно, живопис, музика цілеспрямовано виконували соціально значущі завдання пропаганди та формування у дітей та молоді комуністичних ідеалів, а такий важливий інститут соціалізації, як релігія, внаслідок репресування церкви фактично перестав грати в житті суспільства якусь істотну роль.
У пострадянський період, як і раніше зберігається важлива роль освіти в соціалізації дитини. Поряд з цим починає зростати значення сім'ї та релігії. Зате значно змінюється роль культури, деідеологізація якої призвела до того, що її вплив на особистість дитини стало набувати більшою мірою стихійний, спонтанний характер.

Фактори соціалізації

А. Мудрик виділяє чотири групи чинників, що впливають на соціалізацію людини. До них відносяться: мегафактори - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі; макрофактори - країна, етнос, суспільство, держава, які впливають на соціалізацію всіх, хто живе в певних країнах; мезофактори - умови соціалізації великих груп людей, що виділяються: по місцевості і типу поселення, в яких вони живуть (регіон, село, місто, селище); по приналежності до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення та ін); за належністю до тих чи інших субкультур; мікрофактори - безпосередньо впливають на конкретних людей, які з ними взаємодіють, - сім'я і сімейне середовище, сусідство, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціум.

Агенти соціалізації

Найважливішу роль в тому, яким виростає людина, як пройде його становлення грають люди, в безпосередній взаємодії з якими протікає його життя. Їх прийнято називати агентами соціалізації. На різних вікових етапах склад агентів специфічний. Так, по відношенню до дітей та підлітків такими виступають батьки, брати і сестри, родичі, однолітки, сусіди, вчителі. В юності або в молодості в число агентів входять також чоловік або дружина, колеги по роботі і пр. По своїй ролі в соціалізації агенти розрізняються залежно від того, наскільки вони значущі для людини, як будується взаємодія з ними, в якому напрямку і якими засобами вони роблять свій вплив.

Рівні соціалізації

У соціології виділяються два рівні соціалізації: рівень первинної соціалізації і рівень вторинної соціалізації. Первинна соціалізація відбувається в сфері міжособистісних відносин в малих групах. В якості первинних агентів соціалізації виступає найближче оточення індивіда: батьки, близькі та далекі родичі, друзі сім'ї, однолітки, вчителі, лікарі і т. д. Вторинна соціалізація відбувається на рівні великих соціальних груп та інститутів. Вторинні агенти - це формальні організації, офіційні установи: представники адміністрації і школи, армії, держави і т. д.

Механізми соціалізації

Соціалізація людини у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою низки, умовно кажучи, «механізмів». Агенти + фактори = механізми соціалізації. Поділяються на:
1) Соціально-психологічні механізми
2) Соціально-педагогічні механізми

До соціально-психологічних механізмів можна віднести наступні:

Імпрінтінг (запечатление) - фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей життєво важливих об'єктів, що впливають на неї. Імпрінтінг відбувається переважно в дитячому віці. Однак і на більш пізніх вікових етапах можливе запечатление яких образів, відчуттів і т. п.

Екзистенціальний натиск - оволодіння мовою і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки, обов'язкових у процесі взаємодії зі значущими особами.

Наслідування – слудування прикладу, зразку. В даному випадку - один із шляхів довільного і найчастіше мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду.

Рефлексія - внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім'ї, групі однолітків, значущим особам і т. д. Рефлексія може являти собою внутрішній діалог кількох видів: між різними Я людини, з реальними або вигаданими особами та ін.

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації можна віднести наступні:

Традиційний механізм соціалізації (стихійної) являє собою засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для його родини і найближчого оточення (сусідського, приятельського та ін.) Це засвоєння відбувається, як правило, на неусвідомленому рівні за допомогою фіксації, некритичного сприйняття панівних стереотипів.

Інституційний механізм соціалізації, як випливає вже з самої назви, функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями, як спеціально створеними для його соціалізації, так і такими, що реалізують таку функцію як другорядну (виробничі, громадські, клубні й інші структури, а також засоби масової комунікації). Треба мати на увазі, що засоби масової комунікації як соціальний інститут (преса, радіо, кіно, телебачення) впливають на соціалізацію людини не лише за допомогою трансляції певної інформації, але й через подання певних зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач.

Стилізований механізм соціалізації діє в рамках певної субкультури. Під субкультурою у загальному вигляді розуміється комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку або певного професійного чи культурного шару, який в цілому створює певний стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної або соціальної групи. Але субкультура впливає на соціалізацію людини остільки і тією мірою, оскільки і якою мірою є її носіями групи людей (однолітки, колеги та ін) референтні (значущі) для неї.

Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини з суб'єктивно значущими для неї особами. У його основі лежить психологічний механізм міжособистісного перенесення завдяки емпатії, ідентифікації і т. д. Значущими особами можуть бути батьки (у будь-якому віці), шановний дорослий, друг-одноліток своєї або протилежної статі та ін.

Розглянемо власні категорії соціальної педагогіки.

Соціально-педагогічна діяльність

Соціально-педагогічна діяльність по своїй суті дуже близька до педагогічної діяльності, з якої вона виділилася, однак має і свою специфіку. Щоб виявити її відмінні особливості, розглянемо ці види діяльності в зіставленні. Педагогічна діяльність - це різновид професійної діяльності, спрямована на передачу соціокультурного досвіду через навчання і виховання, на створення умов для особистісного розвитку учнів. Професійна педагогічна діяльність здійснюється педагогами - працівниками дошкільних закладів, вчителями, викладачами фахових навчальних закладів та ін - в освітніх установах різних типів і видів: дошкільних, загальноосвітніх закладах, установах професійної та додаткової освіти та ін Діяльність в таких установах носить нормативний характер, оскільки вона регламентована освітніми стандартами, навчальними планами, програмами, припускає використання встановлених форм і засобів навчання і виховання, методичної літератури та інших атрибутів освітнього процесу.

Соціально-педагогічна діяльність - це різновид професійної діяльності, спрямована на надання допомоги дитині в процесі її соціалізації, освоєння нею соціокультурного досвіду і на створення умов для її самореалізації в суспільстві. Здійснюється вона соціальними педагогами як в різних освітніх установах, так і в інших установах, організаціях, об'єднаннях, в яких може знаходитися дитина.
Соціально-педагогічна діяльність завжди є адресною, спрямованою на конкретну дитину і рішення її індивідуальних проблем, що виникають в процесі соціалізації, інтеграції в суспільство, за допомогою вивчення особистості дитини і її навколишнього середовища, складання індивідуальної програми допомоги дитині.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Психологія та педагогіка. Конспект лекцій

    Лекция >> Психология
    ... ще формується, є соціальна педагогіка. Головна функція соціальної педагогіки – досліджувати проблеми ... . 1. 2.Волкова Н. П. Педагогіка.– К.: Академія, 2002. – 576 с., розд. 1. 3.Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка. Опорний конспект лекцій: методичний пос ...
  2. Педагогіка. Фіцула. Підручник

    Книга >> Педагогика
    ... стала розвиватися соціальна педагогіка як галузь педагогіки, яка ... ди, лекції, диспути та інші. Педагогіка народного календаря ... прочитане, побачене, прослухане (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ... і магнітофонне опитування; опорні сигнали; без страху ...
  3. Основи педагогіки вищої школи. Лекції

    Конспект >> Педагогика
    ... . Будучи наукою суспільною та соціальною, педагогіка вищої школи не може об ... ів можлива за допомогою опорних сигналів. Для кожної тем лекції розробляється лист ... є порядок викладення матеріалу лекції в плані або конспекті лекцій, який затверджується начальником ...
  4. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... –912) поча­лося зі створення опорних пунктів центральної вла­ди ... журнал. – 2002. – № 6. Лекція 4 Галицько-Волинське і Литовське князівства ... ка. – К., 1992. Щербак В.О. Українське козацтво: Формування соціального ... збільшення кількості педагогічних інститутів і ...
  5. Загальні основи педагогіки вищої школи. організація педагогічного процесу та зміст освіти у вищій школі

    Конспект >> Педагогика
    ... ідний фактор соціального і економічного прогресу. Опорний конспект  Предмет, об’єкт і завдання педагогіки ... зв’язків. Методика читання лекції: чітка структура лекції, логіка викладу, повідомлення ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0019879341125488