Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Педагогика->Реферат
Загадки представляют собой своеобразную проблемную задачу, решение которой сопряжено с проявлением ребенком умственного напряжения, смекалки, инициати...полностью>>
Педагогика->Закон
Значимость разработки этой проблемы определяется несколькими аспектами: во-первых, необходимостью социализации ребенка и его личностного развития; во-...полностью>>
Педагогика->Реферат
Актуальность исследования. Многочисленные исследования доказывают, что интерес школьников к учебе резко снижается с переходом из начального звена в ср...полностью>>
Педагогика->Реферат
Актуальность темы. Изменения, происходящие в современном обществе, предполагают формирование новых направлений совершенствования образования. Большое ...полностью>>

Главная > Конспект >Педагогика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Світогляд - сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також - життєві позиції, програми поведінки, дій людей. Світогляд - необхідна складова людської свідомості. Це не просто один з його елементів у ряді багатьох інших, а їх складна взаємодія. Різнорідні "блоки" знань, переконань, думок, почуттів, настроїв, прагнень, надій, поєднуючись у світогляді, утворюють більш-менш цілісне розуміння людьми світу і самих себе.


Соціальна філософія

Соціальна філософія - розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньому людина. Соціальна філософія в цьому розумінні зближується з теоретичною соціологією. Відмінність полягає насамперед у тому, що соціологія займається аналізом суспільства і виявленням закономірностей в його існуванні, в той час як філософія виконує критичну функцію. Соціальна проблематика у філософії сходить до античної традиції і перш за все до текстів Платона («Держава») і Арістотеля («Політика»).

Серед найбільш впливових філософських і соціологічних концепцій суспільства можна відзначити марксизм (Маркс, Енгельс) і неомарксизм (Георг Лукач), ліберальну теорію (фон Мізес, Гаєк), теорію масового суспільства (Ортега-і-Гассет), теорію менеджериального суспільства (Бернхем) тощо.

Для фахівців у галузі соціальної педагогіки, предметом якої є закономірності соціалізації дитини, суттєве значення має філософське розуміння такого феномену з позицій різних методологічних підходів (системного, культурологічного, екзистенційного, антропологічного, аксіологічного та ін.).

Основні методологічні підходи

(системний, культурологічний, екзистенційний, антропологічний, аксіологічний)

З точки зору науки, підхід – це певний погляд на об’єкт, а також певна процедура побудови дослідницького циклу, власне дослідницька стратегія (В.С. Готт, Е.П. Семенюк, Т.А. Ромм, А.Д. Урсул); це принципова методологічна орієнтація як точка зору, з якої розглядається об’єкт (Е.Г. Юдін).

Як один з найбільш актуальних у контексті соціально-педагогічного дослідження можливо розглядати системний підхід, в основі якого лежить розгляд об’єкту як системи. Системний підхід широко застосовується у педагогічних дослідженнях, у практиці соціальної роботи (О.В. Безпалько, І.Д. Звєрєва, Б.В. Купріянов, М.П. Лукашевич, Т.В. Семигіна та ін.).

У полі уваги дослідників педагогічних явищ та процесів з позицій системного підходу виступають:

  • особливості соціальних систем (людське суспільство, виховання тощо), акцентуючи на їх цілісному характері; відносній стійкості функціонування; неоднозначному зв’язку із зовнішнім середовищем, активному саморусі тощо (Л.А. Петрушенко, М.І. Рожков, Т.О. Ромм та ін.).

  • специфіка соціального виховання як соціальної системи, що пов’язана з тим, що у ряді випадків саме окремі її елементи (люди, групи інші соціальні спільності) відіграють визначальну роль у процесі соціалізації (М.П. Лукашевич, Т.О. Ромм та ін.).

  • система соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю (О.В. Безпалько, І.Д. Звєрєва, Б.В. Купріянов, Г.М. Лактіонова тощо); системні моделі соціальної роботи (Т.В. Семігина, М.П. Лукашевич тощо). Зокрема, провідна ідея концепції соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні, розробленої І.Д. Звєрєвою, полягає у розумінні її як багаторівневої системи, підсистемам якої властиві відносна самостійність, технологічність та ефективність залежно від об’єкта (напряму соціальної роботи) й суб’єкта (категорії дітей та молоді) соціально-педагогічного впливу. Кожен напрям-підсистема має соціальне спрямування, яке виявляється у меті, принципах, змісті, формах, методах і критеріях діяльності соціальних служб для дітей та молоді.

Основні принципові підходи дослідження О.В. Безпалько випливають із сучасних теорій про організацію соціально-педагогічної діяльності як системи, що реалізується на державному, регіональному та локальному рівнях. Необхідною умовою організації соціально-педагогічної роботи в громаді є взаємодія між органами виконавчої влади, державними та неурядовими організаціями, ініціативними групами з метою мобілізації зусиль громади задля благополуччя дітей і молоді.

М.П. Лукашевич розглядає системно-екологічну модель соціальної роботи й акцентує на таких властивостях системи, як гомеостаз (рівновага), ревербація (ефект доміно), напруга й конфлікти (що пов’язані з неповною інтеграцією й відмінностями компонентів системи) тощо. За М.П. Лукашевичем, для соціальної роботи становлять принципове значення наступні обов’язкові характеристики системи: 1) вона складається з менших систем; 2) вона є частиною більшої системи і має свої межі.

Необхідність аналізу внутрішніх закономірностей розвитку явищ у їхньому зв’язку із зовнішніми соціокультурними умовами з одного боку, та суб’єктивними установками людської особистості, її смислами й ідеалами – з іншого, зумовлюють актуальність культурологічного підходу до пізнання педагогічних явищ .

Культурологічний підхід передбачає розгляд педагогічних феноменів як культурних, пов’язаних із рішенням задач соціалізації й інкультурації особистості шляхом трансляції їй провідних фрагментів загального й спеціалізованого соціокультурного досвіду, накопиченого людством, введенням людини до норм й правил соціальної та культурної адекватності суспільству (Г.І. Гайсіна).

Особливе значення для розуміння соціокультурного підходу має культурно-історична концепція Л.С. Виготського, яка актуалізує ідеї про те, що культурні традиції, контекст побутового існування в культурі, історичний досвід нації диференціюють і структурують почуттєво-когнітивний досвід, способи сприйняття, розуміння й діяльності людини.

„Констатуючи певний стан уроджених властивостей людини, ми визначаємо лише його „вихідний стан”, який за культурного розвитку, що відбувся різним чином, може дати неоднакові результати”, – пише Л.С. Виготський У цьому контексті Виготський говорить про так звану „культурну обдарованість”, що, на його думку, „полягає насамперед у тому, щоб маючи від природи середні або погані дані, досягати за допомогою їхнього раціонального використання таких результатів, яких інша, культурно нерозвинута людина, здатна досягти лише за допомогою натуральних даних, значно більш сильних”.

Екзистенційний підхід у психології і соціальній педагогіці ґрунтується на філософії екзистенціалізму, ірраціонального вчення, що зосереджується на пізнані існування людини у ситуаціях боротьби, страждання, смерті.

Екзистенціоналізм (від лат. еxistentia - існування) виник у 20-і роки XX століття. Його найвпливовіші представники М.Хайдеггер, К.Ясперс (Німеччина), Г.Марсель, Ж.П.Сартр, А.Камю (Франція) проблему відчуження людини від самої себе вирішують на якісно новій основі, оскільки екзистенційна діалектика обертає діалектичні структури на внутрішнє буття – екзистенцію, в якій концентрується особистість на відміну від буття зовнішнього. Це дає можливість підійти до розв’язання проблеми з протилежного для марксизму боку.

Ідеї С. Кьеркегора, М. Хайдеггера, Ж.-П. Сартра набули поширення після Другої світової війни і відбивали певне суспільне розчарування в тому, що світ прагне добра і є гуманним за своєю природою. Екзістенціалісти розглядали людське існування, екзистенцію (лат. existere – існування) як „буття в світі”, тобто таке існування, що конечне (завершене). Основні прояви (модуси) людської екзистенції (існування) – це турбота, страх, рішучість, совість, любов, що виявляється через смерть і зіткнення з „нічим”.

Соціальний смисл вчення про екзистенцію розкривається у екзистенційних концепціях особистості й свободи. Особистість, згідно з екзистенціалізмом, є самоціль, колектив – засіб, що забезпечує можливість матеріального існування індивідів. Суспільство, далі, покликано забезпечувати можливість вільного духовного розвитку кожної особистості, гарантуючи їй правовий порядок, огороджуючи особистість від посягань на її свободу. Але роль суспільства залишається при тому, по суті, негативною: свобода, яку воно може надати індивіду, це „свобода від” – свобода економічна, політична тощо. Істинна же свобода, „свобода для”, розпочинається по той бік соціальної сфери, у світі духовного життя особистості, де індивіди стикаються не як виробники матеріальних благ і не як суб’єкти правових відносин, а як екзистенції. При цьому суспільство лише обмежує особистість...

Для представників екзистенціалізму (С. Кьеркегора, М. Хайдеггера, Ж.-П. Сартра, І. Ялома, Р. Мея, В. Франкла, Л. Бинсвангер та ін.) вважаються логічними наступні ідеї:

  • ідея унікального й неповторного людського життя;

  • ідея заперечення універсальних інтерпретацій; осягнення кожної конкретної людини лише у контексті її конкретного життя;

  • ідея конфлікту між усвідомленням власної смертності й бажанням бути (І. Ялом) тощо.

В екзистенціоналізмі, як і в теорії відносності, головна увага приділяється майбутньому і таким екзистенціалам, як «вибір», «план», «проект», «надія». Ключовими для екзистенціоналістів є такі категорії, як : екзистенція (існування), «буття», «ніщо», «сутність», «погранична ситуація» тощо.

Для екзистенціоналізму важливим є не відоме запитання Канта «Що таке людина?», а запитання іншого порядку: «Чи можливо стати людиною у вік абсурду? Якщо так, то як стати людиною?»

Для соціальної педагогіки мають значення ідеї екзистенційного підходу, що є основою цілого ряду практик соціальної роботи (екзистенційна психотерапія І. Ялома, теорія особистості Р. Мея, логотерапія В. Франкла) У межах теорії і практики соціальної роботи розглядається гуманістично-екзистенційна модель, яка передбачає „спонуку людини до осмислення свого екзистенційного вибору й на основі цього проектування власних відносин з людьми й соціальними інститутами, а також визначення шляхів реалізації цього проекту” тощо.

Розуміння особистості людини як цілісності зумовлює актуальність антропологічного підходу (М. Шелер, А. Камю, Е. Фромм та ін.), філософське осмислення якого передбачає дотримання методологічної та світоглядної вимоги – осягнути людину у цілісності її характеристик.

Антропологія має глибокий філософський смисл і має розглядатися в історичному контексті. Зі вченням про людину і душу тісно пов’язана теорія держави Платона. Антропологія і етика грецького філософа, так само і як його онтологія, мали на меті створення довершеного людського суспільства.

У антропології Сковороди присутні мотиви, властиві середньовічній філософській думці. Це, зокрема, відноситься до його вчення про серце як зосередженні духовного й тілесного буття людини. Вплив платонізму проявляється у обґрунтуванні ним ролі еросу у естетичних переживаннях людини і в тому, що сама любов передбачає певне „родство” з її предметом – вихідну, метафізичну схильність серця.

Антропологічний підхід виступає основою для побудови соціально-педагогічного знання (Б.В. Купріянов, В.І. Максакова, О.В. Мудрик, А.П. Огурцов, Т.О. Ромм, В.А. Сластенин та ін.).

Аксіологічний підхід розглядається як філософсько-педагогічна стратегія, в основі якої лежить принцип цінності в ролі специфічної призми, що переломлює різні соціально-педагогічні процеси. Основними категоріями аксіологічного підходу виступають категорії „цінність”, „ціннісні орієнтації”.

Сутність категорії „ціннісні орієнтації” у психології розуміють як важливий компонент світогляду особистості або групової ідеології, який виражає (представляє) переваги і прагнення особистості або групи по відношенню до тих чи інших узагальнених людських цінностей (благополуччя, здоров’я, комфорт, пізнання, громадянські свободи, творчість, праця тощо). Саме формування ціннісних орієнтацій часто розглядається як основна мета і сутність виховання, на відміну від навчання.

Аксіологічний підхід є органічно властивим гуманістичній педагогіці, оскільки людина розглядається у ній як найвища цінність суспільства й самоціль суспільного розвитку.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Психологія та педагогіка. Конспект лекцій

    Лекция >> Психология
    ... ще формується, є соціальна педагогіка. Головна функція соціальної педагогіки – досліджувати проблеми ... . 1. 2.Волкова Н. П. Педагогіка.– К.: Академія, 2002. – 576 с., розд. 1. 3.Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка. Опорний конспект лекцій: методичний пос ...
  2. Педагогіка. Фіцула. Підручник

    Книга >> Педагогика
    ... стала розвиватися соціальна педагогіка як галузь педагогіки, яка ... ди, лекції, диспути та інші. Педагогіка народного календаря ... прочитане, побачене, прослухане (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ... і магнітофонне опитування; опорні сигнали; без страху ...
  3. Основи педагогіки вищої школи. Лекції

    Конспект >> Педагогика
    ... . Будучи наукою суспільною та соціальною, педагогіка вищої школи не може об ... ів можлива за допомогою опорних сигналів. Для кожної тем лекції розробляється лист ... є порядок викладення матеріалу лекції в плані або конспекті лекцій, який затверджується начальником ...
  4. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... –912) поча­лося зі створення опорних пунктів центральної вла­ди ... журнал. – 2002. – № 6. Лекція 4 Галицько-Волинське і Литовське князівства ... ка. – К., 1992. Щербак В.О. Українське козацтво: Формування соціального ... збільшення кількості педагогічних інститутів і ...
  5. Загальні основи педагогіки вищої школи. організація педагогічного процесу та зміст освіти у вищій школі

    Конспект >> Педагогика
    ... ідний фактор соціального і економічного прогресу. Опорний конспект  Предмет, об’єкт і завдання педагогіки ... зв’язків. Методика читання лекції: чітка структура лекції, логіка викладу, повідомлення ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.001521110534668