Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Педагогика->Реферат
Загадки представляют собой своеобразную проблемную задачу, решение которой сопряжено с проявлением ребенком умственного напряжения, смекалки, инициати...полностью>>
Педагогика->Закон
Значимость разработки этой проблемы определяется несколькими аспектами: во-первых, необходимостью социализации ребенка и его личностного развития; во-...полностью>>
Педагогика->Реферат
Актуальность исследования. Многочисленные исследования доказывают, что интерес школьников к учебе резко снижается с переходом из начального звена в ср...полностью>>
Педагогика->Реферат
Актуальность темы. Изменения, происходящие в современном обществе, предполагают формирование новых направлений совершенствования образования. Большое ...полностью>>

Главная > Конспект >Педагогика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Соціальна педагогіка як відносно нова галузь наукових знань ґрунтується на загальнонаукових філософських, психологічних, соціально-психологічних та педагогічних підходах, теоріях і концепціях; розглядає у переліку основних теорій соціальної педагогіки психологічні, соціально-психологічні.

Наступні теорії розглядаються як суттєві для пояснення основних положень розвитку особистості у психологі, соціальній психології, соціальній педагогіці: психоаналітична (З.Фрейд, Е. Еріксон), предметом уваги якої була взаємодія підсвідомих та свідомих механізмів розвитку; теорія біхевіоризму (Д. Уотсон, Е. Торндайк, Б. Скіннер), яка намагалася пояснити суть та детермінанти поведінки особистості; гуманістична теорія (А. Маслоу, К. Роджерс, К. Юнг), що класифікує дитину як цілісну унікальну особистість, спрямовану на повну реалізацію Я.

Актуальність аналізу окремих зарубіжних психологічних теорій розвитку особистості, зокрема соціально-психологічних, заснована на позиції представників соціально педагогічної науки (Т.Ф. Алєксєєнко, О.В. Безпалько, І.Д. Звєрєва, С.Я. Харченко та ін.), які розглядають зазначені психологічні, соціально-психологічні позиції у переліку теорій соціальної педагогіки.

У центрі вчення психоаналізу знаходяться несвідомі психічні процеси й мотивація; духовне життя людини представники психоаналізу (З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Фромм, Е. Еріксон) розглядають з трьох позицій: динамічної (як результат взаємодії й зіткнення різних психічних сил, „економічної” (енергетична характеристика духовного життя) й топічної (структурна організація психіки).

Засновником психоаналізу австрійським психіатром й психологом З. Фрейдом було розроблено динамічну модель психіки, яка містить уявлення про три її сфери: свідоме, підсвідоме (близьке за властивостями до свідомості) й несвідоме, що відділене від перших двох особливою психічною інстанцією – цензурою. Починаючи з 1920-х рр. вчення набуває кінцевої форми й пертворюється на вчення про особистість, у якій виокремлюється три структури: Воно (міcтить уроджені несвідомі інстинкти), Я (Его) та Зверх-Я (Суперего). Таким чином, з позиції теорії фрейдизму стверджується пріоритет (домінування) біологічної основи становлення й розвитку особистості.

Розвиваючи вчення З. Фрейда, К.-Г. Юнг розглядав особистість як складне структурне явище, що поєднує в собі індивідуальне несвідоме й колективне несвідоме. Змістом колективного несвідомого Юнг вважав архетипи – наділені енергетичною силою певні загальні форми уявлень, що у процесі індивідуального життя наповнюються особистим емоційним та образним змістом.

Найбільш „соціалізованим” ученням фрейдизму є теорія відчуження німецько-американського психолога й соціолога Е. Фромма. Відчуженням („негативною свободою”) Е. Фромм назвав втрату людиною зв’язків із світом. Теорія Фромма підкреслює двоїсту природу людини, яка, з одного боку, прагне незалежності, з іншого – прагне позбутися цієї незалежності, що призводить до відчуження як фатальної основи міжособистісних стосунків. Воно може проявится у формі конформізму, мазохізму, садизму, перерости в агресивність.

Теорія научіння підкреслює домінування у процесі становлення особистості соціального чинника. З позицій біхевіоризму свідомість як предмет наукового дослідження заперечується, а психіка зводиться до різних форм поведінки; механізмом формування соціальних орієнтацій, соціальних установок людини виступає научіння. „Маніфестом” цього психологічного напряму (Дж. Уотсон, Е. К. Толмен, Е. Р. Гутри, К. Л. Халл, Скіннер, Н. Е. Миллер, Дж. Доллард) вважається стаття його засновника, американського психолога Дж. Уотсона „Психологія з точки зору Біхевіориста” (1913), однак передумови його розвитку складалися зазадлегідь.

Біхевіоризм відмовляється від суб’єктивного світу людини в якості предмета психології й пропонує вважати таким поведінку індивіда (людини чи тварини) від народження до смерті. До поведінки відносяться усі реакції організма (у т.ч. окремих його органів), що спостерігаються зовнішньо, на зовнішні впливи (стимули), які можливо зафіксувати. Таким чином, одиницею аналізу поведнки оголошується зв’язок стимулу (S) й реакції (R)

Уотсон поділяє усі реакції на спадкові (деякі рефлекси, фізіологічні реакції й елементарні „емоції”) й набуті (звички, мислення, мова, складні емоції, соціальна поведінка тощо). Розвиток поведінки полягає у набутті нових реакцій на основі наявного репертура спадкових реакцій на безумовні стимули, які у досвіді індивіда пов’язуються з іншими, умовними, й в подальшому вже ці умовні стимули викликають відповідні реакції.

Представники необіхевіоризму почали додавати до схеми S – R „проміжні змінні” (образ, мета, потеба тощо), тобто ревізували основні положення біхевіоризму. Разом з тим у концепції оперантного біхевіоризма Б. Скіннера відроджуються й навіть посилюються постулати класичного біхевіоризму.

Предметом вивчення представників гуманістичної психології є цілісна людина у її вищих, специфічних лише для людини проявах, зокрема розвиток, соціалізація особистості, її вищі цінності й смисли, любов, творчість, свобода, відповідальність, автономія, глибинне міжособистісне спілкування, трансценденція тощо. Загальна методологічна платформа гуманістичної психології реалізується в широкому спектрі різних підходів. У контексті нашого дослідження заслуговують на увагу, насамперед, підходи й теорії, що розкривають проблеми сил, які зумовлюють становлення та розвиток особистості, потреб і цінностей людини (А. Маслоу, В. Франкл, Ш. Бюлер та ін.) Проблематика міжособистісних відносин, любові, шлюбу, сексуальних відносин розглядається у працях К. Роджерса, С. Джурарда, Р. Мея та ін.

Відповідно до теорії самореалізації Г. Олпорта (1897-1969) у структурі особистості розрізняли центральну мотиваційну сферу, що складається з двох рівнів активності: мотивації потреб й вищих мотивів. Мотиви розвитку породжують спрямованість на майбутнє, систему цілей, реалізація яких вимагає й забезпечує розвиток нових можливостей людини. Отже особистість – результат неперервного становлення людини, спрямованого в майбутнє.

Концепція самоактуалізації А. Маслоу (1908-1970) є суттєвою для розуміння становлення особистості з позицій гуманістичної психології. Зокрема, Маслоу доводить, що соціальність людини міститься у самій її природі, що люди мають потреби у спілкуванні, любові, повазі, співпричетності, що вони наділені природою формами „інстинктоподібності”. До базальних потреб належать фізіологічні позиви, потреби у безпеці й захисті, любові, повазі й самоактуалізації людини. Над рівнем базальних потреб Маслоу надбудовує метамотиваційний рівень – потреби в істині, добрі, красі, справедливості, єдності. Потреби самоактуалізації, на думку Маслоу, починають функціонували лише тоді, коли задоволені потреби нижчих рівнів.

Потреба у самоактуалізації, тобто потреба у здійсненні своїх здібностей і талантів, творчих потенцій, втіленні себе, може бути задоволена, на думку психологів, невеликим відсотком людей (близько 1 %).

Успіхи у практичному застосуванні ідей гуманістичної психології визначили соціальну платформу гуманістичної психології, засновану на утопічній ідеї покращення суспільства шляхом покращення індивідуумов й міжособистісних відносин (Маслоу).

У межах проблеми дослідження вимагає уваги одна зі сфер практичного застосування ідей гуманістичної психології – соціально-психологічний тренінг (К. Роджерс). Загалом психотерапевтична процедура, запропонована Роджерсом (1902-1990) на основі його системи поглядів, спрямована на те, щоб, по перше, сформувати в людини новий, адекватний її бажанню образ самої себе; по друге, зробити його більш реальним, таким, що відповідає можливостям людини, її „ідеальному Я”; по третє, створювати теплий „психотерапевтичний клімат”.

Особливості соціального становлення у підлітковому, ранньому юнацькому віці

Насамперед, необхідно зазначити про наявність у психолого-педагогічній науці принципово різних концепцій розвитку дитини в онтогенезі (напрями, концепції, теорії вікової психології), відмінних підходів до періодизації вікового розвитку (починаючи з розгорнутої періодизації Ж.-Ж. Руссо та ін.), в основі яких покладено різні критерії. Вважаємо за доцільне послуговуватися періодизаціями, які сьогодні використовують у віковій і педагогічній психології.

Отже, підлітковий вік – період онтогенезу, перехідний між дитинством та дорослістю, виокремлений у якості особливого періоду в ХІХ ст. Хронологічні межі періоду точно не фіксовані. В залежності від того, чи розглядається як особливий етап розвитку ранній юнацький вік, підлітковому вікові відводиться період від 10-11 до 15 років або від 11-12 до 16-17 років. Таким чином, психологи розходяться й у визначенні вікових меж юності. У західній психології загалом превалює тенденція об’єднання підліткового віку і юності у єдиний віковий період – період дорослішання, змістом якого є перехід від дитинства до дорослості, а межі можуть простягатися від 12-14 до 25 років. У вітчизняній і російській психології прийнято розглядати юнацький вік як самостійний період розвитку людини, його особистості й індивідуальності

Таким чином, відповідно однієї з сучасних вікових періодизацій (у віковій психології) розглядаємо період дорослішання, у межах якого для нас мають значення:

  • підлітковий (середній шкільний) вік – від 11 до 14 років у дівчаток і від 12 до 15 років у хлопців;

  • рання юність (старший шкільний вік) – від 15/16 до 17/18 років.

До періоду дорослішання, таким чином, відносять також період зрілої юності (від 18 до 20 років).

Не зважаючи на виокремлення відповідно двох періодів (підлітковий, ранній юнацький вік), у психологічній науці іноді цей віковий період загалом (з 11/12 до 18 років) відносять до числа кризових, втім питання про неминучість кризи і її тривалості залишається дискусійним.

Доцільно враховувати усталений у соціальній психології підхід, що розрізняє періодизацію психічного розвитку, що враховує передусім психофізіологічні зміни, і періодизацію соціального розвитку, що спирається на особливості взаємодії індивіда з соціумом на різних етапах його життя, тобто на міру його включення в суспільну діяльність і соціальні контакти, особливості засвоєння соціального досвіду і відтворення соціальних зв’язків. З таких позицій старший підлітковий і ранній юнацький вік належать до єдиного маргінального (перехідного) періоду соціалізації.

Будемо зважати також на соціально-педагогічну класифікацію віку, де вікова періодизація співвідноситься із етапами соціалізації. Зокрема, відповідно такої класифікації розрізняють молодший підлітковий вік (10-12 років), старший підлітковий вік (13-14 років), ранній юнацький вік (15-17 років), юнацький вік (18-23 роки) і т.д. Соціально-педагогічна наука при розгляді цієї вікової групи наголошує на тому, що соціальний розвиток підлітка супроводжується „утворенням якісно нового рівня соціальних домагань дорослої людини, часто з дитячим уявленням про шляхи їх досягнення. Недостатня підготовленість дитини до виконання нової, специфічної для підлітків системи ролей, як і відсутність рольової завантаженості і самостійності, властиві ідеалізм та максималізм в оцінці інших, перебування у стані внутрішнього конфлікту, зумовленого складним процесом усвідомлення своїх „хочу” і „можу”, зумовлюють виникнення численних конфліктів у соціумі, особливо з найближчим оточенням, з батьками і педагогами” тощо.

Отже, основний зміст підліткового віку розглядається або як час переходу до дорослості (з цим пов’язано уявлення Д.Б. Ельконіна, Т.В. Драгунової про „почуття дорослості” як основне новоутворення підліткового віку), або як самостійна фаза, відносно незалежна від інших. Остання точка зору на сучасному етапі превалює.

Підлітковий вік (часто разом із юнацьким) розглядається як особлива соціально-психологічна і демографічна група, що має власні установки, специфічні норми поведінки тощо, що утворюють особливу підліткову субкультуру.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Психологія та педагогіка. Конспект лекцій

    Лекция >> Психология
    ... ще формується, є соціальна педагогіка. Головна функція соціальної педагогіки – досліджувати проблеми ... . 1. 2.Волкова Н. П. Педагогіка.– К.: Академія, 2002. – 576 с., розд. 1. 3.Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка. Опорний конспект лекцій: методичний пос ...
  2. Педагогіка. Фіцула. Підручник

    Книга >> Педагогика
    ... стала розвиватися соціальна педагогіка як галузь педагогіки, яка ... ди, лекції, диспути та інші. Педагогіка народного календаря ... прочитане, побачене, прослухане (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ... і магнітофонне опитування; опорні сигнали; без страху ...
  3. Основи педагогіки вищої школи. Лекції

    Конспект >> Педагогика
    ... . Будучи наукою суспільною та соціальною, педагогіка вищої школи не може об ... ів можлива за допомогою опорних сигналів. Для кожної тем лекції розробляється лист ... є порядок викладення матеріалу лекції в плані або конспекті лекцій, який затверджується начальником ...
  4. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... –912) поча­лося зі створення опорних пунктів центральної вла­ди ... журнал. – 2002. – № 6. Лекція 4 Галицько-Волинське і Литовське князівства ... ка. – К., 1992. Щербак В.О. Українське козацтво: Формування соціального ... збільшення кількості педагогічних інститутів і ...
  5. Загальні основи педагогіки вищої школи. організація педагогічного процесу та зміст освіти у вищій школі

    Конспект >> Педагогика
    ... ідний фактор соціального і економічного прогресу. Опорний конспект  Предмет, об’єкт і завдання педагогіки ... зв’язків. Методика читання лекції: чітка структура лекції, логіка викладу, повідомлення ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0019237995147705