Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Педагогика->Реферат
Учитель. Мы приближаемся к острову Повторения. Вдали виден мыс Ошибок. Странный листок выпал из судового журнала. На нем записаны словосочетания, но с...полностью>>
Педагогика->Реферат
3. Этнопедагогический тезаурус: этнопедагогизация, воспитание как компонент жизни, жизнь как школа, школа жизни культ матери, культ ребенка, культ пре...полностью>>
Педагогика->Реферат
На современном этапе развития интеграционных процессов в образовании проблема адаптации детей с речевыми нарушениями к условиям общеобразовательной шк...полностью>>
Педагогика->Курсовая работа
Для эмоционального благополучия детей дошкольного возраста большое значение имеет их общение со сверстниками. В дошкольном возрасте сверстники становя...полностью>>

Главная > Конспект >Педагогика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Лекція 5

РОЗВИТОК ДИТИНИ В СОЦІУМІ.

СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ.

ПОНЯТТЯ НОРМИ І ВІДХИЛЕННЯ ВІД НОРМИ У СОЦІАЛЬНІЙ ПЕДАГОГІЦІ


Поняття про розвиток дитини.

Соціальне становлення дитини з позицій зарубіжних теорій розвитку.

Особливості соціального становлення у підлітковому, ранньому юнацькому віці.

Норма і відхилення: поняття і характеристики. Типи відхилень.

Категорії дітей, з якими працює соціальний педагог.

Поняття про розвиток дитини

Розвиток людини - складний процес. Він відбувається під впливом як зовнішніх впливів, так і внутрішніх сил, які властиві людині, як і кожному живому й зростаючому організму. До зовнішніх факторів відносяться перш за все навколишнє людини природна і соціальне середовище, а також спеціальна цілеспрямована діяльність з формування у дітей певних якостей особистості; до внутрішніх - біологічні, спадкові чинники. Фактори, що впливають на розвиток людини, можуть бути керованими і некерованими. Розвиток дитини - не тільки складний, але і суперечливий процес - означає перетворення його як біологічного індивіда в соціальну істоту - особистість. У процесі розвитку дитина залучається в різні види діяльності (ігрову, трудову, навчальну, спортивну та ін) і вступає в спілкування (з батьками, однолітками, сторонніми людьми і пр.), проявляючи при цьому притаманну їй активність. Це сприяє набуття певного соціального досвіду.

Встановлено, що для кожного вікового періоду розвитку дитини один із видів діяльності стає головним, провідним. Один вид змінюється іншим, проте кожен новий вид діяльності зароджується всередині попереднього. Зовсім маленька дитина повністю залежить від дорослих, навіть на найяскравіші предмети, іграшки дитина звертає увагу тільки після того, як на них вказують дорослі. Тому спочатку провідну роль відіграє емоційне спілкування дитини з дорослим. Потім предмети починають привертати увагу дитини самі по собі, а дорослий стає лише помічником в оволодінні ними. Дитина освоює новий вид діяльності - предметний. Поступово інтерес дитини переміщається з предметів на дії з ними, які він копіює у дорослих, - так формується ігрова діяльність, або сюжетно-рольова гра.
При вступі до школи дитина освоює навчальну діяльність, в цьому йому допомагають і педагоги, і інші дорослі. Поряд з навчальною діяльністю у дитини зберігаються сюжетно-рольові ігри і формуються нові види діяльності: трудова, спортивна, естетична та ін Для підліткового віку характерна активність дітей, спрямована на вирішення двох питань: яким бути і ким бути? Відповідь на перше питання підлітки шукають, в основному, в інтимно-особистісному спілкуванні, яке набуває характеру провідної діяльності. Друге питання пов'язане з інтересом до майбутньої професійної діяльності. У ранньому юнацькому віці він стає головним, тому на перше місце висувається діяльність, спрямована на якусь певну, представляє інтерес професійну сферу

Важливу роль відіграє при цьому і зовнішнє цілеспрямований вплив на цей процес. Ефект зовнішніх впливів залежить від тих внутрішніх сил і чинників, які визначають індивідуальне реагування на них кожного розвивається людини, а також від майстерності вихователя, який впливає на формування особистості дитини. Рушійними силами розвитку особистості є протиріччя, які виникають між зростаючими потребами дитини і можливістю їх задоволення.

Потреби формують ті чи інші мотиви діяльності, спонукають дитину до їх задоволення. У процесі розвитку відбувається формування дитини як особистості, що відбиває соціальну сторону його розвитку, його суспільну сутність. Соціальне і біологічне в людині - не дві паралельні, не залежні один від одного складові. У кожній особистості вони настільки тісно переплетені і взаємообумовлені, а природосообразности і внутрііндівідние відмінності так різноманітні, що дослідники в основі розвитку дитини виділяють два найважливіші чинники - спадковість і середовище, які є і джерелами, і умовами розвитку. У процесі розвитку людини вони вступають у складні взаємини і взаємодії.


Біологічні чинники

Біологічна спадковість визначає як те загальне, що робить людину людиною, так і те відмінне, що робить людей настільки різними і зовні і внутрішньо. Під спадковістю розуміється передача від батьків до дітей певних якостей і особливостей, закладених в їх генетичну програму.
Велика роль спадковості полягає в тому, що у спадок дитина отримує людський організм, людську нервову систему, людський мозок і органи чуття. Від батьків до дітей передаються особливості статури, забарвлення волосся, колір очей, шкіри - зовнішні фактори, що відрізняють однієї людини від іншого. В спадок передаються і деякі особливості нервової системи, на основі яких розвивається певний тип нервової діяльності.
Спадковість передбачає також формування певних здібностей до якої-небудь області діяльності на основі природних задатків дитини. Згідно з даними фізіології і психології, вродженими у людини є не готові здібності, а лише потенційні можливості для їх розвитку, тобто задатки. Прояв і розвиток здібностей дитини багато в чому залежить від умов його життя, освіти і виховання. Яскравий прояв здібностей прийнято називати обдарованістю, або талантом.
Говорячи про роль спадковості у формуванні та розвитку дитини, не можна ігнорувати той факт, що існує ряд хвороб і патологій, які можуть носити спадковий характер, наприклад, хвороба крові, шизофренія, ендокринні розлади. Спадкові захворювання вивчає медична генетика, однак їх необхідно враховувати і в процесі соціалізації дитини.
У сучасних умовах поряд зі спадковістю негативно впливають на розвиток дитини зовнішні фактори - забруднення атмосфери, води, екологічне неблагополуччя та ін Все більше народжується фізично ослаблених дітей, а також дітей, що мають порушення в розвитку: сліпих і глухих або втратили слух і зір в ранньому віці, сліпоглухонімих, дітей з порушенням опорно-рухового апарату та ін
Для таких дітей діяльність і спілкування, необхідні для їх розвитку, значно ускладнені. Тому розробляються спеціальні методики, що дозволяють їх навчати, що дає можливість таким дітям іноді досягати високого рівня розумового розвитку. Займаються з цими дітьми спеціально підготовлені педагоги. Однак, як правило, у цих дітей існують великі проблеми спілкування з однолітками, несхожими на них, з дорослими людьми, що ускладнює їх інтеграцію в суспільство.


Соціальні чинники

Щоб стати людиною, однією біологічної спадковості мало. Це твердження досить переконливо підкріплюють добре відомі випадки, коли людські дитинчата виростали серед тварин. Людьми в загальноприйнятому розумінні вони при цьому не ставали, навіть якщо потрапляли в кінці кінців в людське суспільство. Так що ж робить людину людиною?

У загальному вигляді відповідь на це питання нам вже відома. Перетворення біологічного індивіда у соціального суб'єкта відбувається в процесі соціалізації людини, її інтеграції в суспільство, в різні типи соціальних груп і структур за допомогою засвоєння цінностей, установок, соціальних норм,
зразків поведінки, на основі яких формуються соціально значущі якості особистості.
Соціалізація - безперервний і багатогранний процес, який триває протягом усього життя людини. Однак найбільш інтенсивно він протікає в дитинстві і юності, коли закладаються всі базові ціннісні орієнтації, засвоюються основні соціальні норми і відносини, формується мотивація соціальної поведінки. Якщо образно уявити цей процес як будівництво будинку, то саме в дитинстві відбувається закладка фундаменту і зведення всього будинку; надалі виробляються тільки оздоблювальні роботи, які можуть тривати все подальше життя.

Процес соціалізації дитини, її формування та розвитку, становлення як особистості відбувається у взаємодії з навколишнім середовищем, яка робить на цей процес вирішальний вплив за допомогою різних соціальних факторів. Розрізняють макро-(від грец. „великий”), мезо-(„середній”) та мікро-(„малий”) фактори соціалізації особистості. На соціалізацію людини впливають світові, планетарні процеси - екологічні, демографічні, економічні, соціально-політичні, а також країна, суспільство, держава в цілому, які розглядаються як макрофактори соціалізації.

Найбільш важливе значення для соціалізації дитини має соціум. Це найближче соціальне середовище дитина освоює поступово. Якщо при народженні дитина розвивається, в основному, в родині, то надалі він освоює все нові і нові середовища - дошкільний заклад, потім школу, позашкільні установи, компанії друзів, дискотеки і т. д. З віком освоєна дитиною «територія» соціального середовища все більше і більше розширюється.

При цьому дитина як би постійно шукає і знаходить те середовище, яке для неї найбільшою мірою комфортне, де дитину краще розуміють, ставляться до нього з повагою і т. д. Для процесу соціалізації важливе значення має, які установки формує те чи інша середовище, в якій перебуває дитина, який соціальний досвід може накопичуватися у нього в цьому середовищі - позитивний чи негативний.

Середовище є об'єктом дослідження представників різних наук - соціологів, психологів, педагогів, які намагаються з'ясувати творчий потенціал середовища і її вплив на становлення і розвиток особистості дитини.

Історія вивчення ролі і значення середовища як існуючої реальності, яка надає вплив на дитину, йде корінням в дореволюційну педагогіку. Ще К. Д. Ушинський вважав, що для виховання та розвитку важливо знати людину «яка вона є в дійсності з усіма її слабкостями і у всій величі», треба знати «людини в сімействі, серед народу, серед людства ... у всіх віках, у всіх класах ... ». Інші видатні психологи і педагоги (П. Ф. Лесгафт, А. Ф. Лазурський та ін) також показували значимість середовища для розвитку дитини. А. Ф. Лазурський, наприклад, вважав, що бідно обдаровані індивідууми звичайно підкоряються впливам середовища, натури же багато обдаровані самі прагнуть активно впливати на неї.
На початку XX століття (20-30-і роки) складається цілий науковий напрям - так звана «педагогіка середовища», представниками якого були такі видатні педагоги і психологи, як А. Б. Залкінд, Л. С. Виготський, М. С. Йорданський, А. П. Пінкевич, В. Н. Шульгін та багато інших. Головним питанням, яке обговорювалося вченими, був вплив навколишнього середовища на дитину, управління цим впливом. Існували різні точки зору на роль середовища в розвитку дитини: одні вчені відстоювали необхідність пристосування дитини до тієї чи іншої середовищі, інші вважали, що дитина в міру своїх сил і здібностей може сам організовувати середовище і впливати на неї, треті пропонували розглядати особистість і середовище дитини в єдності їх характеристик, четверті робили спробу розглянути середовище як єдину систему вплив на дитину. Були й інші точки зору. Але важливо те, що проводилися глибокі і грунтовні дослідження середовища та його впливу на становлення та розвиток особистості дитини.

Цікаво, що в професійній лексиці педагогів того часу широко використовувалися такі поняття, як «середовище для дитини», «соціально-організоване середовище», «пролетарське середовище» та ін

Однак у 30-ті роки наукові дослідження в цій області практично були заборонені, а саме поняття «середовище» на довгі роки було дискредитовано і пішло з професійної лексики педагогів. Головним інститутом виховання та розвитку дітей була визнана школа, і основні педагогічні та психологічні дослідження були присвячені саме школі та її впливу на розвиток дитини.
Науковий інтерес до проблем середовища поновлюється в 60-70-і роки нашого століття (В. О. Сухомлинський, А. Т. Куракіна, Л.І. Новикова, В. А. Караковський та ін) у зв'язку з вивченням
шкільного колективу, що володіє ознаками складно організує систем, що функціонують в різних середовищах. Середовище (природна, соціальна, матеріальна) стає об'єктом цілісного системного аналізу.

Соціальний розвиток дитини, таким чином, відбувається за двома взаємопов'язаним напрямками: соціалізації (оволодіння соціокультурним досвідом, його присвоєння) та індивідуалізації (набуття самостійності, відносної автономності). Якщо при входженні дитини в соціум встановлюється рівновага між процесами соціалізації та індивідуалізації, коли, з одного боку, він засвоює норми і правила поведінки, прийняті в даному соціумі, а з іншого - вносить свій значущий «внесок» в нього, свою індивідуальність, відбувається інтеграція дитини в соціум. При цьому відбувається взаємна трансформація і особистості і середовища. Ці процеси проявляються на всіх рівнях соціуму, в тому числі і при входженні дитини в будь-яку конкретну групу, спільність людей, і роблять вплив на формування його певних особистісних якостей.

Так, якщо не відбувається процес адаптації дитини до групи, то у неї може з'явитися боязкість, невпевненість у собі, безініціативність, що може призвести до серйозної особистісної деформації.

Якщо дитина подолала фазу адаптації і починає висувати оточуючим свої індивідуальні відмінності, які вони відкидають як невідповідні їхнім уявленням і потребам, це може призвести до розвитку у дитини негативності, підозрілості, агресивності, завищеної самооцінки.

регулюватися, хоча б частково, цілеспрямованим впливом на розвиток дитини - вихованням.
Протягом останніх десяти років в педагогіці та інших соціальних науках широко обговорюється питання про співвідношення понять «соціалізація» та «виховання». Особлива увага прикута до цієї проблеми у зв'язку зі зміною ідеології держави (відмовою від комуністичної ідеології), переглядом цілей, змісту і методів виховання. При цьому одні автори намагаються замінити виховання соціалізацією, інші розглядають виховання як частину соціалізації особистості дитини, треті під соціалізацією розуміють цивільне і моральне виховання. Є й інші точки зору. Однак безперечним для всіх є те, що виховання - один з основних факторів соціалізації особистості дитини.

Вплив виховання на розвиток дитини динамічно змінюється з часом. Чим менша дитина, тим сильніше виховний вплив на становлення і розвиток особистості.

В результаті виховання, самовиховання і позитивного впливу інших соціальних факторів (культурно-історичних і релігійних традицій, засобів масової інформації, дитячих громадських об'єднань, шкільного колективу, друзів та ін) відбувається природний процес інтеграції дитини в суспільство, «вростання в людську культуру» ( Л. С. Виготський), тобто її соціалізація. При цьому чим значніше і різноманітніше вплив соціального середовища на дитину, тим вільніше і більш незалежною від неї стає дитина.

Однак нерідко процес соціалізації дитини з яких-небудь об'єктивних або суб'єктивних причин ускладнюється. Так, входження дитини в суспільство може бути ускладнено внаслідок особливостей його фізичного або психічного розвитку. Або засвоєння соціальних норм і цінностей дитиною спотворюється в результаті негативного - стихійного або умисного - впливу середовища, в якій він живе, і т. д. В результаті дитина «випадає» з нормальних соціальних відносин і тому потребує спеціальної допомоги для успішної інтеграції його в суспільство.
Процес соціалізації таких дітей також відбувається насамперед через виховання, за допомогою якого здійснюється цілеспрямований вплив, управління цим процесом. Однак при цьому для кожної категорії дітей повинні бути розроблені свої методики і технології виховного процесу, що дозволяють активізувати позитивні фактори і нейтралізувати негативні.

В цілому зусилля вихователів і спеціалістів повинні бути спрямовані на соціальну адаптацію дитини, що знаходиться у важкій життєвій ситуації, тобто на його активне пристосування до прийнятих у суспільстві правилам і нормам поведінки або на подолання наслідків впливу негативних факторів. Якщо ж ступінь втрати або несформованості соціально значущих якостей настільки висока, що це перешкоджає успішному пристосуванню дитини до умов соціального середовища, тобто відбувається його соціальна дезадаптація, то в цьому випадку необхідна соціальна реабілітація дитини, яка передбачає застосування спеціальної системи заходів, спрямованих на відновлення втрачених дитиною суспільних зв'язків та відносин, відновлення його соціального статусу, що забезпечує соціальну адаптацію в суспільстві.
Таким чином, в процесі розвитку дитини в соціумі повинна здійснюватися його соціалізація, яка включає в себе соціальну адаптацію. Якщо ж цього не відбувається, спостерігається інше явище - дезадаптація, тоді виникає необхідність у соціальній реабілітації дитини.

Соціальне становлення дитини з позицій зарубіжних теорій розвитку



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Психологія та педагогіка. Конспект лекцій

    Лекция >> Психология
    ... ще формується, є соціальна педагогіка. Головна функція соціальної педагогіки – досліджувати проблеми ... . 1. 2.Волкова Н. П. Педагогіка.– К.: Академія, 2002. – 576 с., розд. 1. 3.Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка. Опорний конспект лекцій: методичний пос ...
  2. Педагогіка. Фіцула. Підручник

    Книга >> Педагогика
    ... стала розвиватися соціальна педагогіка як галузь педагогіки, яка ... ди, лекції, диспути та інші. Педагогіка народного календаря ... прочитане, побачене, прослухане (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ... і магнітофонне опитування; опорні сигнали; без страху ...
  3. Основи педагогіки вищої школи. Лекції

    Конспект >> Педагогика
    ... . Будучи наукою суспільною та соціальною, педагогіка вищої школи не може об ... ів можлива за допомогою опорних сигналів. Для кожної тем лекції розробляється лист ... є порядок викладення матеріалу лекції в плані або конспекті лекцій, який затверджується начальником ...
  4. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... –912) поча­лося зі створення опорних пунктів центральної вла­ди ... журнал. – 2002. – № 6. Лекція 4 Галицько-Волинське і Литовське князівства ... ка. – К., 1992. Щербак В.О. Українське козацтво: Формування соціального ... збільшення кількості педагогічних інститутів і ...
  5. Загальні основи педагогіки вищої школи. організація педагогічного процесу та зміст освіти у вищій школі

    Конспект >> Педагогика
    ... ідний фактор соціального і економічного прогресу. Опорний конспект  Предмет, об’єкт і завдання педагогіки ... зв’язків. Методика читання лекції: чітка структура лекції, логіка викладу, повідомлення ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0016188621520996