Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Учебное пособие
Анализируя феномен войны, как крайней формы конфликта, особое внимание обратите на международную классификацию военных конфликтов, рассмотрите способы...полностью>>
Философия->Книга
Несмотря на то, что настоящая книга содержит значительный востоковедный материал, предназначается она не востоковедам – им этот материал знаком, – а ф...полностью>>
Философия->Реферат
Владимир Сергеевич Соловьев (1853-1900) - выдающийся русский мыслитель Он очень глубоко изучал каждую философскую проблему и органически объединял фил...полностью>>
Философия->Реферат
Вл Соловьев (1853—1900)– крупнейший русский философ, заложивший основы русской религиозной философии Он пытался создать целостную мировоззренческую си...полностью>>

Главная > Реферат >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Перша спроба натуралістичного осмислення світу належить Миколі Кузанському (1401-1464 рр.). Він був одним із найбільш освічених людей ХV ст.; відомий як математик, як перший творець географічної карти Європи, як реформатор Юліанського календаря. Але особливо значними були його ідеї в галузі філософії, тим більше, що вони були висловлені в епоху панування християнської ідеології. Кузанець був сином свого часу, він не раз виявлявся в складному становищі: як духовна особа він зобов'язаний був дотримувати вірність теології, як вчений і філософ він висловлював ідеї, що суперечили релігії. М. Кузанський виступав за вивчення природничих наук, раціонального знання і невтручання теології в цю сферу діяльності людини.

Створення богом світу мислиться ним у дусі неоплатонівської ідеї «еманації» («вічного» і «безупинного» творіння). Акт божественного творіння змальовується як безперервне «розгортання» божественної єдності в множини. Таким чином Бог-творець фактично виявляється тотожним своєму творінню – світу. Бог – це центр Всесвіту і його межа, він – ціле, а Всесвіт – частина. Світ наче “згортається” у Богові і Бог “розгортає” його в міру свого втілення у світ. Так формується пантеїзм, відповідно до якого Бог, на відміну від ортодоксальних християнських уявлень, “присутній скрізь” в світі, “пронизує” собою все буття, є “живою душею” світу. Творець і творіння суть одне і теж – у цьому і полягає пантеїзм Кузанця.

Одна із найзначніших робіт Кузанця «Про учене незнання» містить основну для його вчення про буття (онтології) ідею: про збіг у єдиному абсолютного максимуму й абсолютного мінімуму. Абсолютний максимум – це Бог, позбавлений людських рис; це гранично загальна філософська категорія («буття-можливість», «сама-можливість»). Бог – це нескінченне, єдине начало, більше якого і поза яким нічого не існує. Якщо, абсолютний максимум – це Бог, а що ж таке абсолютний мінімум? «Мінімум – є те, менше чого не може бути», – пояснює Кузанець. Абсолютне буття уявляється йому як збіг максимуму і мінімуму. «Абсолютний максимум єдиний, тому що він – усе, у ньому є все, тому що він – вища межа. Тому що йому нічого не протистоїть, то з ним у той же час співпадає мінімум, і максимум таким чином знаходиться у всьому».

Особливий інтерес представляє космологія Миколи Кузанського, це – найбільш радикальна частина його світогляду. Тут він набагато випередив сучасників, передбачивши відкриття М. Коперніка. Він не був прихильником геліоцентризму, так само як і геоцентризму («Земля має не більше центра, ніж будь-яка сфера»). І Сонце, і Земля рухаються, а Всесвіт не має центра. Це означало, що Всесвіт нескінченний («Світ не мав початку в часі»), і він скрізь однаковий (не має центра). Копернік у своєму відкритті «освоїв» лише частину цього твердження: він «зупинив» Сонце, зробивши його центром, навколо якого обертаються Земля й інші планети. Але обоє вони руйнували догму про Землю як центр Всесвіту і тим самим розчищали ґрунт для сприйняття наступних природничонаукових і математичних доказів нескінченності і рухи Всесвіту.

Найбільше ж послідовним у сприйнятті космологічних ідей Кузанця виявився Джордано Бруно (1548-1600 рр.), він точно і ясно заявив про нескінченність Всесвіту і про відсутність у ньому якого-небудь центра. Але він спирався вже на розрахунки і висновки Коперніка.

Микола Копернік (1473-1543 рр.) довів, що Земля не є нерухомий центр Всесвіту, вона обертається навколо своєї осі і навколо Сонця. Ця геліоцентрична система суперечила геоцентричній системі, що панувала з часів Аристотеля і Птоломея та признавалась і підтримувалася церквою. Геліоцентрична система підривала авторитет церкви та аристотелівські традиції, тому конгрегація кардиналів визнала систему Коперніка помилковою і заборонила його знамениту книгу “Про обертання небесних сфер” (правда, після його смерті, у 1616 р.).

Відкриття Коперніка мало величезне філософське значення. Адже людині необхідно було суттєво переглянути свої погляди на Всесвіт. Астрономічна теорія, що спиралась на систематичні спостереження та математичні моделі, поставила під сумнів життєвий досвід, що формувався століттями. Модель космічної планетарної «демократії» (Земля нарівні з іншими планетами обертається навколо єдиного для них центра – Сонця) ставила перед людиною проблему пошуку нової точки опори. Людина пережила кризу, що призвела до перегляду не тільки картини світу, а й розуміння самої себе. Ця зміна точки зору людини на себе саму була амбівалентною. Вона не тільки вела до своєрідного зниження космічного рангу людини, але й до надбання нею нової позитивної самосвідомості. Співвідносячи себе з космосом, людина почувала себе вільною, але відстороненою. Людина починає шукати загублену точку опори в самій собі, у своєму розумі, і це стало смислом філософських пошуків Нового часу й епохи Просвітництва (ХVII-ХVIII ст.).

Відкриття Коперніка заклали основу для наступних досліджень космосу з позицій науки. Іоганн Кеплер (1571-1630 рр.) – великий німецький астроном, математик, фізик і філософ – розвив далі ці ідеї і відкрив закони руху планет.

Але найбільш революційними були космологічні ідеї Д. Бруно, що докорінно спростовували офіційну доктрину про світобудову. Якщо Земля не є центром Всесвіту, то таким центром не може бути і Сонце; світ не може замикатися сферою нерухомих зірок, він нескінченний і безмежний. Всесвіт є безкінечна субстанція, – стверджує він, тому він єдиний, а світів – безліч.

Єдиний Всесвіт, як вважав Бруно, не створений, він існував вічно і не може зникнути; у ньому відбуваються безупинні зміни і рух, але сам він нерухомий. Він єдиний у всіх речах, що його наповнюють. Єдиний Всесвіт не може мати нічого протилежного собі, і Богу немає місця за його межами. Але «сама природа... є ніщо інше, як Бог у речах», «Бог рухає все, він дає рух усьому, що рухається». Бог є субстанція, універсальна у своєму бутті, «субстанція, завдяки якій існує, він є сутність – джерело всякої сутності, від якого все знаходить буття... Він – найглибша основа всякої природи». Це призводить до гілозоїзму та панпсихізму в розумінні природи. Душа, вважав він, є “формуюча причина, внутрішня сила, притаманна кожній речі”. Найважливішим атрибутом душі є “всезагальний розум”, універсальний інтелект, з допомогою якого Бруно намагається пояснити гармонію і красу природи. Природа наповнена неусвідомленою творчістю і творчість людини тільки подоба її.

Бруно не тільки доводив одухотвореність світу, а й висловив припущення про можливість існування життя поза Землею у формах, відмінних від земних. “Адже нерозумно і безглуздо вважати, – писав він, – начебто не можуть існувати інші відчуття, інші види розуму, ніж ті, що доступні нашим почуттям».

Центральною фігурою в боротьбі проти аристотелівського тлумачення всесвіту та способів його пояснення був Галілео Галілей (1564-1642 рр.). Він розробив принципи механіки (трактат «Про рух тіл»), сформулював перші закони вільного падіння тіл, сформулював ідею відносності руху. Власне кажучи, працями Кеплера і Галілея були закладені основи механістичної картини світу, а довершив її створення великий англійський учений Ісаак Ньютон (1643-1727 рр.).

3. Філософсько-гуманістична думка українського ренесансу XV-XVI ст.

Український Ренесанс у цілому і пожвавлення філолофсько-гуманістичної думки, зокрема, приходиться на литовсько-польську епоху в історії України. Відродження прийшло на землю України з півночі Європи, де воно проходило насамперед у формі реформації. З Західної Європи Реформація поширилася на Річ Посполиту, а звідти і на Україну. Протестантський рух своїми основними вимогами висував: обмеження привілеїв католицького духівництва, установлення простих і зрозумілих церковних обрядів, контроль мирян за діяльністю церкви, відділення церкви від держави, ведення служби не на латині, а українською мовою.

Ослаблення духовного диктату католицизму на Україні дало поштовх розвитку науки і культури, появі світської освіти. З XV століття шляхетська і міщанська молодь усе частіше стала від’їздити учитися в німецькі й італійські університети, засвоюючи в них елементи гуманізму і Ренесансу. Українці здобували освіту в Празі, Кракові, Вільно, Лейпцизі, Амстердамі, Парижі, Оксфорді, Кембриджі, Римі, Падуї, Кенігсберзі й інших наукових і культурних центрах Західної Європи. Вони привозили із собою на Україну західно-європейські ідеї, у тому числі і філософські, бібліотеки, рукописи, конспекти лекцій філософських шкіл.

Ренесансні явища в культурі України кінця XV – початку XVI сторіч мали яскраво виражений наднаціональний характер. Пояснюється це в першу чергу тим, що носії духовної культури спиралися насамперед на загальні ідеї, ставили своєю метою відродження античної культури, використовували стародавні мови (насамперед латинь), орієнтувалися на єдину міжнародну «державу вчених». Особливо популярними в Україні XIV-XVI ст. були ідеї неоплатонізму, представлені вченнями ісихазму й ареопагітизму. В основі ісихазму лежить ідея безпосереднього єднання людини з Богом, що досягається самозаглибленням людини у свій внутрішній світ, наслідком чого стає стан «просвітлення». В агіографічній літературі знаходить своє вираження одна з головних особливостей української світоглядної ментальності – екзистенціальна орієнтація на внутрішнє, духовне життя людини.

Положення в Україні помітно змінюється у другій половині XVI сторіччя. Захоплення Річчю Посполитою українських земель (після підписання з Литвою Люблінської унії в 1569 р.) призвело до посилення соціального, національного і релігійного гніту. Польський уряд і католицька церква активно почали поводити політику колонізації і покатоличення українського народу (українців стали називати «малополяками», а Україна одержала назву «Мала Польща»). Усе більше і більше в Україні стало з'являтися єзуїтських шкіл, що відрізнялися відмінним підбором педагогів і здатністю виховувати в молоді беззаперечне підпорядкування римській католицькій церкві.

Усе це не могло не викликати відповідної реакції української інтелігенції. Однією з форм боротьби українського народу проти його полонізації і покатоличення стали організації православного населення міст наприкінці XVI – початку XVII сторіч, що одержали назву «братства». Найстаршим з них було Львівське братство, створене в 80-і роки XV століття. Потім виникають братства в Києві (1615 р.), Луцьку(1617 р.), і інших містах (Острозі, Галичі, Вінниці, Могильові, Любліні й ін.).

Братства організовували і фінансували будівництво церков, організацію шкіл і друкарень. І якщо на першому етапі своєї діяльності вони, оголосивши себе хранителями істинної сутності християнства, тяжіли до античності і культурних пам'ятників Київської Русі, то пізніше вибрали шлях синтезу латинської і греко-слов'янської культури. Це було викликано необхідністю логічного обґрунтування і захисту світоглядних принципів народу України. Для цього було необхідно обумовити істинність православної догматики шляхом її зіставлення з принципами католицької схоластики. Саме це і стає предметом розгляду і вивчення в братствах і братерських школах, що стали оплотом проти польської культурно-релігійної агресії.

Гуманістичні ідеї почали поширюватися в Україні в XVI в. До ранніх українських гуманістів відносять Юрія Дрогобича (1450-1494 рр.), Павла Русина (1470-1517 рр.) із Кросна, Станіслава Ориховського (1513-1566 рр.). Величезне значення для відродження української культури мала поява друкарства старослов'янською мовою, розвиток типографської справи в Україні. Велика заслуга в тому належить Франциску Скорині (бл. 1490 – бл. 1551 р.) – великому слов'янському просвітителю.

Ф. Скорина був не тільки засновником друкарства слов'янською мовою, але і неабияким мислителем свого часу. У той же час у його філософських поглядах елементи нового раціоналістичного мислення сполучалися з релігійно-схоластичним світоглядом, пафос дослідника природи – із шануванням Святого писання. У своїх працях Ф. Скорина стверджував, хоча і не послідовно, принципи рівності людей перед законом, мріяв про загальну економічну рівність, не заперечуючи основ феодальних порядків. Високо цінуючи і пропагуючи вченість і освіту, він з гуманістичних позицій покладав великі надії на кінцеву перемогу людинолюбства над злом.

Філософія українських гуманістів мала яскраво виражені риси антропоцентризму. Так, С. Ориховський, на відміну від томистської точки зору, вважав, що кожна людина має самодостатню цінність. І від нього залежить – чи стане він гідним високого покликання, чи перетвориться на тварину. Однією з основних особливостей людини він вважав самопізнання, що допомагає людині досягти внутрішнього, духовного відновлення, морального удосконалювання.

Поява в Україні значної кількості високоосвічених людей, формування книгодрукарської бази створили передумови для здійснення наступної задачі українського ренесансу – просування освіти, науки і культури в широкі шари простого народу. І ця задача стала успішно вирішуватись в 2-й половині XVI сторіччя. Почалося активне заснування нових народних шкіл як у містах, так і в селах. Тільки князь К. Острозький заснував кілька шкіл у Турові (1572 р.), у Володимир-Волинському (1577 р.) і в інших містах. Це дозволило в якійсь мірі приступити до ліквідації значного розриву в рівні освіти між елітою українського суспільства і простим народом. Через 100 років, у 1668 році, на території тільки Чернігівського, Городянського і Сосненського повітів працювали 34 школи (одна школа приходилася на 746 душ населення).

Поряд зі створенням широкої мережі народних шкіл перед просвітителями України стояла ще одна важлива задача – створення вищої школи України. Засновником першого вищого навчального закладу на Україні є київський воєвода Костянтин Острозький (1526-1608 рр.). Він заснований в 1576 році й одержав ім'я свого засновника – Острозька колегія. Поряд з богословськими дисциплінами, іноземними мовами, астрономією, математикою, фізикою й іншими науками в академії вивчалася філософія.

Про зміст філософії, що викладалася в колегії, відомостей залишилося небагато. Філософські ідеї зустрічаються в працях і в одного з перших українських релігійних полемістів Герасима Смотрицького, (помер у 1594 р.), першого ректора Острозької школи. Видатним українським письменником і релігійним мислителем був молодший сучасник Г. Смотрицького Іван Вишенський (1550-1620 рр.). Полемісти захищали позиції українського православ'я, апелюючи до іраціоналістично-екзистенціальної аргументації в дусі ареопагетизму.

До блискучої плеяди релігійних полемістів належать так само Захарій Копистенський (помер у1627 р.) і Стефан Зизаній (бл. 1570 - бл. 1621 рр.) – гарячі і пристрастні проповідники і захисники українського православ'я. Своїми виступами в церквах і міщанських будинках, на ярмарках і дорогах вони залучали на свою сторону простих людей.

Великим релігійним філософом того часу в Україні був Кирило Старовецький (помер у 1646 р.). У його працях проглядається цілісний світогляд і спроба його наукового викладу. Погляди Старовецького дуалістичні. Він різко протиставляє невидимий світ (Бога) і видимий світ. На його думку, видимий світ складається з 4 елементів, кожному з яких, як і в Аристотеля, відведене своє власне місце у світі: у центрі розташовується земля, навколо неї повітря і вода, зовнішню сферу займає вогонь. Тіло людське також улаштоване з чотирьох елементів видимого світу, а безсмертна і невидима душа живе в тілі як Бог у світі. Як у небі живе Бог, так і у верхній частині людини живе розум, що є невидимим, безсмертним, вічним. Двоїсте і психічне життя людини, тому що людські душевні здібності: воля, радість, любов, розум та інше підлеглі розуму. Розум береться людиною ззовні, а розум сам із себе породжує життя і розум.

У світогляді Старовецького є як би зародок ряду вчень, що зустрічаються пізніше в багатьох українських мислителів. Тут і представлення про людину як мікросистему, тут і думка про подвійність психічної сутності людини, і представлення про те, що знання породжуються душею із самої себе. Зрозуміло, джерело цих думок – Святе писання й антична філософія. В інших своїх роботах Старовецький розвиває основні ідеї християнської етики. Його ідеї вплинули на духовне життя України XVI-XVII століть.

Такі основні риси українського ренесансу XV-XVI століть. На думку дослідника історії філософії в Україні Д.Чижевського, «...самостійної філософської творчості цей період (XV-XVI ст.) не дав. Але саме освоєння хоч якихось основ філософської науки, традицій філософського навчання, філософського мислення саме по собі є велика цінність».



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Основи філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... Роттердамський 4. Філософія епохи відродження Метою даної теми є з’ясування студентами: відмінностей епохи, що ...
  2. Філософія. Світоглядні та філософські істини. Конспект лекцй

    Конспект >> Философия
    ... ? Тема 2. Філософія Середньовіччя, Відродження та Нового часу План Філософія Середньовіччя Філософія Відродження Філософія Нового ... ітогляд на основі теорії абсолютних цінностей. Філософія життя В.Дільтей Ф. Ніцше Культура, мораль ...
  3. Філософія, її проблематика та функції

    Шпаргалка >> Философия
    ... європейська філософія епохи Відродження 1. Гуманістична спрямованість філософії Відродження. Епоха Відродження (ХУ ... і самоцінності людини як духовної істоти. Епоха Відродження залишила нам ... ). Соціально-групові цінності - це цінності певного класу, соціально ...
  4. Основні вопроси філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... філософії Історичні типи філософії такі: 1. Філософія Стародавнього Сходу. Філософія античності. 2. Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. 3. Філософія Нового ... виробництво покликано створювати духовні цінності, які покращують матеріальне ...
  5. Нові підходи до розуміння суспільства у філософських поглядах представників епохи Відродження

    Реферат >> Философия
    ... цінностям. Тому нову епоху назвали Відродженням (з фр. - період Ренесансу). Формально філософи цього ... євий внесок у розвиток філософії. • Домінуючим аспектом філософії Відродження стає естетичне, оскільки ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0016381740570068