Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Реферат
Россия расположена на огромном пространстве, объединяющем различные народы как западного, так и восточного типа. С самого начала в истории русского на...полностью>>
Философия->Лекция
С О Д Е Р Ж А Н И Е стр. "Основной вопрос философии (Ф.)" 2 О смысле философии. 2 1. Социально-культурные и природные предпосылки возникновения филосо...полностью>>
Философия->Реферат
Развернутая концепция диалектического единства свободы и необходимости с идеалистических позиций была дана Гегелем. Научное, диалектико-материалистиче...полностью>>
Философия->Реферат
Адаптация — это динамический процесс, благодаря которому подвижные системы живых организмов, несмотря на изменчивость условий, поддерживают устойчивос...полностью>>

Главная > Реферат >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

ФІЛОСОФІЯ

  1. Поняття світобачення. Суспільно-історичний характер, форма і функції світобачення. Світобачення – це більш ніж менш цілісне уявлення про світ, про самих себе та своє місце у тому світі. Світобачення залежить від епохи, історичних подій, різних народів, соціальних груп, організацій. Компоненти світобачення: 1)Узагальнені знання людини про світ. Знання ставлять за мету істину, а вона має бути об'єктивною; 2)Прагнення до ідеалу – моральні цінності людини. Цінності полярні до знань; 3)На цих засадах формується програма поведінки людини. Отже, світобачення – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини та життєвої позиції, дії, програми поведінки людей. Знання пізнавальне, ціннісне, поведінковий бік у їхньому взаємозв'язку.

  2. Історичні типи світобачення: міфологія, релігія, філософія. Історично першою формою суспільної свідомості є міфологія. Міфологія характерна для всіх народів періоду первіснообщинного ладу. Міфи розглядають світобудову, виникнення світу. Космос – це лад+краса, виникає з хаосу природи. Есхатологічні міфи розглядають загибель світу. Міфологія – синкретичне, єдине, неподільне світобачення первісних людей. Міфи піддані літературній обробці. Одна філософська проблема – самогубство. Камю поставив питання: чи варте життя того, щоби його прожити? Міфологія із розвитком суспільства та перетворення його у класове втрачає своє значення як цілісне, єдине неподільне світобачення, і заміняється релігією. Релігія – це віра у надприродні сили будь-якого виду. Вона подвоює світ: земний – перехідний, невічний, і потойбічний – вищий, надзвичайний. Особливість релігійного подвоєння світу полягає в тому, шо світ вищий, надзвичайний творить земний. Створюються особливі канони кожного вірування. Кожна з трьох світових релігій вважає, що вона спрямована на об'єднання народів, створення єдності людського роду. Але релігія ще й роз'єднує. Релігія як світобачення має багато спільних рис з філософією, бо філософія теж виступає як світобачення. Релігія тягне людину до Бога, а філософія заснована на розумі (інтелекті), у ній володарює вільнодумство. Філософія – “любов до мудрості” – виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були і фізиками, природознавцями. У філософії створюються трактати, теорії, а не міфи. Мета філософії – пошук єдиного в усьому (філософська проблема).

  3. Сутність філософських проблем. Основне питання філософії. Центром філософських пошуків є людина зі своїми прагненнями – “людина і світ”. Людина співвідносна зі світом через свідомість, мислення. Головним, основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до буття, духу до природи матерії. Напрями філософії: 1)Монізм – виходить з визнання єдиного початкового світу (дух – свіідосість є його початком). Напрям ідеалізму. Природа – творіння духу: ідеї Платона, Канта, Геґеля. Неопозитивісти: Л. Рассел. 2)Матеріалізм – природа породжує свідомість. Філософи Мілетської школи: Фалес Мілетський, Епікур, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Дідро, Гельвецій, Гольбах. Матеріалісти – атеїсти, гостро критикували релігію. Людвіг Феєрбах почав критику християнства у 19 столітті своєю книгою “Сутність Християнства”. 3)Дуалізм. Два рівноцінних початки світу. Природа і дух. Ідея, свідомість та матерія. Сповідував Рене Декарт. 4)Плюралізм – багато початків світу. Сповідував Лейбніц, його “Вчення про монади”.

  4. Взаємини філософії і науки. Співвідношення філософії та науки має свою історію. У Давній Греції виникнення філософії відбувалося разом із природознавством. Філософія була знаряддям світопізнання. Аристотель як систематик давньогрецької філософії вважав, що філософія – це особлива галузь знань, і філософія – цариця наук, а решта – її рабині. Ця лінія підтримувался до Геґеля (1831 рік). Геґель казав, що філософія – королева наук. Філософія намагається знайти останні причини існування та світу, тим часом як інші науки розглядають лише частини проблеми. У 19 столітті був розвинений позитивізм, коли вважалося, що справжнє знання про світ дають конкретні науки. Наука сама собою є філософією, а сама філософія непотрібна. Неопозитивізм 70-х років 19 століття продовжував заперечувати філософію. Постпозитивізм робить висновки, що прагнення до узагальнень, пошук останніз причин необхідні, і без них не обійдешся. Л. Вітгенштейн вважав, що мова, її побудова і роль і є вирішенням філософських проблем. У сучасному тлумаченні цієї проблеми філософія виступає як визначене знання і невідривно пов'язана з наукою, але їх не можна утотожнювати. Знання філософії і науки мають свої особливості, що витікають з особливостей філософського і наукового мислення. Філософське знання – знання єдиного в усьому, у відриві від конкретних речей, якими займається наука. Філософія прагне вивчити способи, яими людина засвоює світ, головним є дослідження свідомості та відношення її до буття. Філософія і наука мають спільне в тому, що обидва види знань складаються з певних елементів: понять, висновків, суджень, принципів,гіпотез, що організовані у сувору логічно побудовану кракозябру, і являють собою теоретично сконструйовану картину світу. У цьому аспекті та сенсі філософія може виступати як наука. Але вони відрізняються за предметом вивчення та функціями. Предметом вивчення науки є об'єкт, що виступає як природно-історичний феномен. Предмет вивчення філософії – теоретична модель, що показує відношення людини до світу. За своїми функціями філософія і наука характеризуються прагненням до раціонального пояснення світу, достовірності. В науці це виражається у прагнення до істини, а вона повинна бути об'єктивною.У філософії достовірність доповнюється переконаннями, цінностями, світоглядними принципами. Тому філософія як світогляд ширше, ніж наука, більше за обсягом. Крім того, вона виконує евристичну функцію, вказує напрям наукових пошуків – є теоретичною розвідкою.

  5. Критерії буття в історії філософії. Вчення про буття – онтологія. Людська життєдіяльність спирається на прості та зрозумілі передумови, які ми приймаємо без сумнівів та роздумів. Найперша і найуніверсальніша з них – власне переконання людини в тому, що світ є – тут і тепер. Люди таким самим природнім чином розраховують і не те, що за всіх змін у природі, суспільстві і світі цей світ збережеться, як відносно стабільне ціле. Перший аспект філософської проблеми буття – ланцюжок думок про буття, відповіді на певні питання, кожне з яких побуджує постання наступного: чи існує світ? Де існує? (тут і скрізь) скільки існує? (тепер і завжди). Світ є, був і буде, він неперехідний. Конкретні ж речі, стани людини – перехідні. Але матерія нікуди не зникає, переходить в іншу форму. Другий аспект в філософській проблемі буття – природа, людина, думки, ідеї, суспільство існують у рівності. Вони різні за формами існування, утворюючи цілісну єдність нескінченного неперехідного світу. Існування всього, що є, було і буде у світі – передумова його єдності. Щоб світ був єдиним, він має існувати. Третій аспект пов'язаний з тим, що світ в цілому і все, що в ньому існує є дійсність, що має свою внутрішню логіку існування та розвитку. Переносячи свої підходи до речей на буття, язик сам “ламається”, чинить опір. У філософських роздумах про буття ми абстрагуємося від окремих предметів, їх ознак, станів, характеристик. Ми повинні вийти на найвищий з можливих рівнів абстракції. Результат цих пошуків та абстрагувань філософія описує за допомогою категорії буття.

  6. Основні форми буття. Форм буття є багато, оскільки філософія займається узагальненням. 4 основні форми буття: 1)Буття речей, тіл, процесів. Воно поділяється на 2 підформи: 1. Буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого; 2. Буття речей та процесів, вироблених людиною. 2)Буття людини, розділяється на дві частини: 1. Буття людини як тіла серед тіл природи, як речі серед речей природи; 2. Специфічне людське буття. 3)Буття духовного, ідеального: 1. Індивідуалізоване духовне; 2. Об'єктивізоване (позаіндивідуальне). 4)Буття соціального: 1. Індивідуальне буття (окремої людини в суспільстві та процесі історії); 2. Буття суспільства.

  7. Буття речей і процесів природи, буття вироблених людиною речей (другої природи). Буття речей, процесів, станів природи – буття першої історичної передумови людської діяльності. Вони виникли і існували до людини, існують поза людиною, незалежно від її свідомих дій. У зв'язку із розвитком людини та виробництва виник та існує особливий вид речей та процесів, що вироблені людьми – “друга природа”. Емануїл Кант вважав парадоксом те положення у філософії, що виникло у зв'язку з тим, що філософії не просто довести, що перша природа існує незалежно від людини. Людина сприймає світ через свої відчуття, не може від них відмовитися. Тлумачення “світ = мої відчуття+сприйняття” є суб'єктивним. Світ існує, бо суб'єкт його сприймає. Існування світу ставиться в залежність від суб'єкта, що приймає: це суб'єктивний ідеалізм. Представник - Фіхте, що стверджував, що у світі існує “Я”, а також “не-Я”, існування якого залежить від існування “Я”. Про буття першої природи можна стверджувати, що її цілісність, речі, стани існують до, поза та абсолютно незалежно від свідомості людини – в цьому відмінність природи її речей, процесів як форми буття. Відмінність другої природи від першої полягає в тому, що, з одного боку, втілений в неї матеріал належить до першої природи.Знання, труд людини – в них втілене те, що нерідко звуть соціальною душею, бо предмети, створені людьми, є результатом діяльності соціуму. Друга природа дана кожному окремому людському єству, поколінню людей, об'єктивно, реально вона існує незалежно від їхньої свідомості.

  8. Буття людини. Буття окремої людини та людства в цілому є специфічне, унікальне. В людському бутті є первинна передумова – існування тіла. Потреба у житті: специфіка полягає в тому, що тіло єдине з духом. Особливість людської сутності в специфічній, унікальній для живої природи нежорсткій, неуніверсальній детермінації буття людини з боку її тіла.

  9. Буття індивідуалізованого духовного. Специфіка індивідуалізованих форм буття духу полягає в тому, що конкретні процеси свідомості виникають і зникають разом з людиною.

  10. Безсвідомісне та його рівні. До індивідуального духовного належить безсвідомісне. Відомо, що філософи до Фройда не визнавали існування безсвідомісного. Було доведено сутність буття безсвідомісного. Прояви: перший рівень безсвідомісного – несвідомий психологічний контроль людиною над життям свого тіла, координацією функцій, задоволенням певних найпростіших потреб тіла. Механізм безсвідосісного працює вірно. Частину переживань організм опускає до безсвідомісного. До другого рівня відносять, наприклад, клептоманію (потяг + злодійство). Жехто клептоманією прикривається. Третій рівень знаходить себе у деяких процесах філософської, наукової, художньої та іншої інтуїції. Інтуїція – це усвідомлення істини без розгорнутих доведень. Існують різні тлумачення: одні знаходять містичну причину інтуїції, інші – божественну. Інтуїція не любить відвідувати ледачих. Вона являє собою завершення важкого процесу пізнання.

  11. Буття об'єктивного духовного. Результати свідомісної та духовної діяльності окремої людини можуть відокремлюватися від неї самої, тоді виникає духовне другого типу – об'єктивоване, позаіндивідуальне. Матеріалізація духовного відбувається в звуковій мові. Проявляється у штучних знаково-символічних системах. Неіндивідуальне духовне існує в свідомості людини. Індивідуалізм має свої гносеологічні корені.

  12. Категорія субстанції в філософії. Субстанція – внутрішня єдність багатоманітності конкретних речей, подій, явищ і процесів, посередництвом яких і через які вона існує. Філософи вважали, що першоосновою всього є дух, ідея: це напрям ідеалізму, моністичний підхід до проблеми субстанції. Розвивали це Платон, Геґель. Має два напрямки: суб'єктивні ідеалісти вважали першоосновою світу сприйняття суб'єкта. Інші філософи визнають єдину основу всього, що існує – матерію. Це матеріалізм – мілетська школа, англійський матеріалізм 17 століття, Гоббс, Локк, Дідро. Дуалізм в особі Рене Декарта визнає два першопочатки, дух і матерію. Плюралізм в особі Лейбніца – вчення про монади. Сучасний матеріалізм вважає, що категорія субстанції – одна з універсально-логічних категорій матерії.

  13. Формування науково-філософського поняття матерії. Фалес Мілетський та Анаксимен вважали, що початком світу є повітря. Узагальненого розуміння матерії не було протягом століть. Гольбах вперше спробував дати її визначення в книзі “Система природи”: “Матерія взагалі є все, що якимось чином впливає на наші відчуття”. Сучасне вищначення матерії як філософської категорії дав дєдушка Ленін:”Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дана людині в її відчуттях, існуючи незалежно від них. “ Визначення має три аспекти: 1)Матерія – філософська категорія. Категорія – думка найзагальніша, отже, матерію ніхто не бачить і не побачить. 2)Матерія – об'єктивна реальність, що існує незалежно від нас. 3)Стверджує можливість пізнання світу. Ототожнення матерії з конкретними уявленнями про форми буття може призвести до омани. Матерія складається з атомів, непроникна і має постійну масу.

  14. Сучасна наука про побудову матерії. В основі сучасних наукових уявлень про будову матерії лежить ідея про складну систему організації. Будь-який об'єкт матеріального світу може бути розглянутий у якості системи, себто особливої цілісності, що характеризується наявністю елементів та зв'язків між ними (макротіло). Можна розглядати матерію як певну організацію молекул. Атоми складаються з певних елементів: ядра, електронів та зв'язків між ними. Ядро атома – теж певна система. Вакуум складається з “віртуальних частинок”. Віртуальний електрон відрізняється від реального. Вакуум є такою організацією матерії, за якої з вакууму народжується віртуальний електрон. Існує матеріальне поле – відсутність елементарних частинок. Система сучасних уявлень про булову матерії: 1)Елементарні частинки, фізичний вакуум; 2)Атоми; 3)Молекули; 4)Макротіла; 5)Планети; 6)Зорі та планетарні системи; 7)Галактики; 8)Системи галактик; 9)Метагалактика. Людське суспільство включається до всезагальної організації живого (біосфера).

  15. Поняття руху. Основні форми руху матерії. Всі об'єкти знаходяться в постійній зміні, русі та розвитку. Рух є формою існування матерії, інколи його визнають як зміну взагалі, починаючи від простого перенесення у просторі та закінчуючи мисленням. Рух і матерія нерозривні. Рух абсолютний, а спокій – відносний. Спокій – повторюваність змін, що утворює певну якість. Виділяють два типи руху: 1)Рух, що позначає перехід від старого до нового, виникнення цього нового; 2)Рух як зміна, що не виходить за рамки певної якості. Щодо руху матерії, то перші методологічні принципи виділення основних його форм були створені Ф. Енгельсом. До основи класифікації основних форм руху матерії покладене наступне: 1. Форми руху співвідносні з певним матеріальним рівнем організації матерії, себто кожному рівню має відповідати своя форма руху. 2. Між формами руху існує генетичний зв'язок, себто форми руху виникають на базі нижчих форм. 3. Вищі форми руху якісно специфічні і не можуть бути зведені до нижчих. Є п'ять основних форм руху: 1)Просте пересування тіла у просторі (механічний рух); 2)Фізичний рух (електрони); 3)Хімічний рух (асоціація та дисоціація атомів); 4)Біологічний рух (існування живої матерії); 5)Соціальний рух (процеси існування та розвитку суспільства, суспільного життя). У розгляді взаємозв'язку основних форм руху матерії є два однаково неприйнятні підходи: 1)Редукціонізм (механіцизм) – зведення вищого до нижчого; 2)Заперечення генетичного зв'язку вищих форм руху матерії з нижчими. Константа електромагнітної взаємодії (стала тонкої структури) – безмірна величина, числове значення якої 1/137. Якби вона була іншою, складні утворення не могли б виникнути. Антропний принцип: у Космосі закладені можливості виникнення життя.

  16. Простір і час, їхня філософська концепція. Простір – форма буття матерії, що виражає продовженість або певне взаємне розміщення рухомих матеріальних об'єктів, їх структурність. Час – форма буття матерії, що виражає тривалість матеріальних процесів, об'єктивну перехідність їх та послідовність. Основні філософські концепції простору і часу: 1)Субстанціальна: представник – Ньютон, вважав, що простір і час – особливі субстанції, що існують незалежно від рухомих матеріальних об'єктів, тому вони мають абсолютний характер. Час не залежить від тривалості матеріальних процесів; 2)Реляційна. Емануїл Кант висунув положення про те, що коли земля була молода, вона крутилася швидше, і доба була 20 годин. Реляційна концепція (представник – Лейбніц) вважає, що час і простір висловлюють зв'язок між об'єктами та процесами. Виступив з критикою концепції Ньютона, але без успіху. Ці концепції можуть мати і матеріалістичний зміст. У Лейбніца – ідеалістична.

  17. Взаємозв'язок простору, часу і матерії, що рухається. Вираженням взаємодії простору і часу та руху матерії є теорія відносності А. Ейнштайна. За невеликих швидкостей руху розміри тіла не змінюються. За збільшення швидкості зміни відбувабться. Рух системи відліку, просторові інтервали скорочуються, а часові розтягуються. Космічний простір – замкнений. Парадоксом теорфї відносності є те, що простір має 3 виміри, а час – лише один. Час тече лише вперед і є незворотнім. Реальний простір нескінченний, не має кінця – а час вічний. Просторову організацію живих молекул характеризує асиметрія лівого і правого. Вернадський вважав, що для трьовимірного евклідового простору мікросвіту характерна асиметрія, а для макросвіту праве і ліве тотожнє. Пристосувальна активність організму багато в чому пов'язана з формуванням в процесі еволюції всередині їх багатоманітної моделі часової організації, що називається внутрішнім годинником живого організму. Цей годинник сам заводить процеси, що в ньому відбуваються. Соціальний простір і час вписані у загальнокосмічні простір і час, посідають особливий людський сенс.

  18. Становлення діалектики та її сучасне розуміння. Поняття діалектики походить від грецького dialectica techne – техніка бесіди, уміння вести усперечку. Це поняття вживається у філософії у різних значеннях. Від початку воно позначало шлях, рух, роздуми від одних тверджень, що розділяють співрозмовників, до інших, що згладжують теоретичні судження співрозмовників, і їхні погляди зближуються, стаючи правильнішими. Сократ розумів сутність діалектики як мистецтво віднайдення істини шляхом зіткнення та узгодження різних та протилежних поглядів. Сократ був філософом особливим – це полягало в тому, що він вчив діалектиці публічно, на вулиці та площі, не брав платні, не лишив по собі жодного писаного твору з діалектики. Тільки Платон розвинув та узагальнив вчення Сократа – діалектику. Платон вперше показав сутність діалектики як особливої філософії, що старається знайти єдине в багато чому. Вперше намагався створити теорію категорій мислення. Сократ називав свій метод моєвтікою – повивальним мистецтвом. Мистецтво дискусії вивчали ще й у ранньому середньовіччі. Одним з видатних тогочасних діалектиків був П'єр Абеляр. Він лишив по собі твір “Так і ні”, побудований за типом давньогрецьких спорів. При тому Абеляр старався підвести слухачів до зарані невірного висновку, а потім його спростовував. Кант, представник німецької класичної філософії, вперше висунув понття антиномії. У книзі “Критика чистого розуму” (1781), одній з найскладніших філософських книг, це поняття роз'яснене. Антиномія – це протилежні, суперечливі судження. За Кантом, рівнодоводжуване те, що світ є нескінченний у часі та обмежений у просторі, і навпаки. Але Кант лише поставив проблему суперечливості, але не вирішив її. Що зробив за нього Геґель, який вмер від холери, слава Богу, у 1831 році. Геґель створив насамперед струнку логічно побудовану систему категорій та законів діалектики. У Геґеля розглянутий рух категорій:”Ніщо перетворюється на дещо”. Відбувається відновлення духу. Природа виникає як іншобуття духу. Природа, як втілення духу, розвивається. Дух, втілений у природі або людині, приходить у пізнанні самого себе. І виникає абсолютна істина, вона ж – філософія великого Геґеля. Маркс енд Енгельс створили інакшу діалектику. Якщо у Геґеля одна одній суперечать думки, то у Маркса розвиток є нескінченний, усе, що існує, підлягає руйнації. Після смерті Маркса діалектика отримала розвиток трошки інакший – в екзистенціалізмі, “негативна діалектика” Г. Маркузе брала лише заперечення. Теологічна діалектика – діалектика релігійних вчень. Зараз діалектику трактують як вчення про всезагальний зв'язок речей, процесів, світу і про постійну зміну розвитків через зіткнення внутрішніх суперечностей, протилежностей.

  19. Універсальні зв'язки буття: явище і сутність. Сутність – це внутрішній, глибинний, прихований відносно усталений бік того чи іншого процесу, предмета, речі. Явище – зовнішні, спостережувані звичайно більш рухомі, відносно мінливі характеристики того чи іншого предмета, процесу, речі. Явище і сутність – діалектично пов'язані протилежності, що не збігаються. Явищ може бути багато, а сутність одна. Окремі зовнішньо спостережувані, рухомі боки сутності виражені у різних явищах. За Геґелем сутність явна, а явище – суттєве. Явище не збігається з сутністю!!! Пізнання сутності досягається через пізнання явищ. У пізнавальному процесі складається ситуація, що явище – видимість – є прямою протилежністю сутності.

  20. Універсальні зв'язки буття: одиничне і загальне. Одиничне – це окремий предмет, явище, процес, що відрізняється за своїми часо-просторовими властивостями від інших, у тому числі подібних до нього предметів, речей і процесів. Загальне – об'єктивно існуюча схожість характерних одиничних предметів, їх однотонність в деяких відношеннях, приналежність до однієї групи явищ, одної системи зв'язків. Проблема співвідношення зв'язків одиничного і загального була і є тепер у теорії філософії предметом дискусії. У середньовіччі виникла дискусія між реалістами та номіналістами. Реалісти вважали, що існує лише загальне, а одиничне – це прояв загального, і саме воно реально не існує. Номіналісти стверджували, що реально існує одиничне, а загальне – це номен, найменування. Тоді, у середньовічній схоластичній філософії намітилася боротьба матеріалізму та ідеалізму. Матеріалізм стверджує, що реальноіснує і одиничне, і загальне, але вони існують не окремо, а лише у зв'язку. Загальне існує лише через одиничне. Одиничне – лише в тому зв'язку, за яким іде до загального. Загальне і одиничне невідривно зв'язані. Особливе – таке явище, яке відносно до одиничного виступає загальним, а відносно до загального – одиничним.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Основні поняття науки. Наукова комунікація. Фундаментальна або філософська методологія (1)

    Реферат >> Маркетинг
    ... зація наукових досліджень» Тема: «Основні поняття науки.Наукова комунікація. Фундаментальна ... всесвіту і перейшла у сферу філософії. Платон і Арістотель розглядали методолог ... наукової діяльності, вихо­дячи за межі філософії, хоча й спирається на розроблен ...
  2. Поняття особистості у соціології

    Реферат >> Астрономия
    ... сказав з цього приводу сучасний німецький філософ Ю. Хабермас, "моя концепція мене ... описує її соціальне поводження 2-ма основними поняттями: “соціальний статус” і “соці ... С. Фролов. Соціологія. Підручник. М., 1996 Філософія. РНД.1997 Д. Хьелл, Д. Зиглер Теор ...
  3. Філософія і світогляд

    Дипломная работа >> Философия
    ... ?". Таким чином, вже у древньогрецькій філософії формулюються основні поняття та створюється те проблемне ... поле філософії з якого будуть збирати вс ...
  4. Основні історичні етапи розвитку науки

    Реферат >> Философия
    ... структурі натурфілософії народжувались деякі математичні та природничі поняття. Так, пі ... які закономірності, принципи, основні поняття які лежать в основі цих ... і, переконливості, продуктивності, евристичності гіпотез. Філософія науки по-новому розуміє статус ...
  5. Історія взаємовідносин людини і природи. Основні поняття популяційної екології людини

    Учебное пособие >> Экология
    ... наукових напрямів та течій в філософії, природничих науках. Саме в цей час ... та добових змін в природі. В філософії формується два світогляди ... 2003р.) Тема 2: Основні поняття популяційної екології людини План 1. Предмет і основні поняття екології людських ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0017910003662109