Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Конспект
Цель: определить предмет философии как отношение человека к миру, так что аспекты этого отношения (онтологический, гносеологический и аксиологический)...полностью>>
Философия->Контрольная работа
Наш курс объявлен под названием «Основные понятия метафизики». Это название мало о чем дает догадываться, при том что по своей форме оно совершенно яс...полностью>>
Философия->Контрольная работа
«Имя Платона является не просто известным, значительным или великим. Тонкими и крепкими нитями философия Платона пронизывает не только мировую философ...полностью>>
Философия->Контрольная работа
Основой философии средних веков стало христианство. Новое религиозное учение полностью изменило представления человека об устройстве мира. Главным ори...полностью>>

Главная > Реферат >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Реферат на тему:

Фiлософiя науки

як об'єкт дослiдження.

За основу визначення об'єкта нашого дослiдження ми приймаємо вже iснуючу концепцiю, яка розглядає фiлософiю науки у двох фор­­­мах: як самостiйний фiлософський “напрямок”, який дослiджує особ­­­ливостi явищ науково-пiзнавальної дiяльностi та як “роздiл” вiдповiдної фiлософської доктрини у межах iнших фiлософських нап­­­рямкiв, який вивчає рiзнi проблеми та явища, пов'язанi з iснуван­­­ням науки.

Як “роздiл”, фiлософiя науки не вiдокремлюється вiд фiлософiї iсторiї, культури, релiгiї, технiки вiдповiдної фiлософської тра­­­дицiї (марксизму, неотомiзму, екзистенцiалiзму i т.п.). Тому роздiл того чи iншого напрямку iз назвою "фiлософiя науки" постiйно зустрiчається при дослiдженнях загальних проблем фiло­­­софiї.

Вирiзнення фiлософських дослiджень, що вiдносяться до “напрям­­­ку”, та дослiджень, якi вiдносяться до “роздiлiв”, можна здiйснити через розрiзнення проблем, предмету, котрi ними розглядаються та вирiшуються. У першому випадку проблематика визначається аналiзом явищ науки як реальностi, котра iснує за своїми особливими закона­­­ми. В другому - проблемами виявлення впливу науки на людину, суспiльство, iсторiю та навпаки.

Таке визначення не заперечує факту iснування в межах “напрямку” питань про взаємовiдношення науки i культури, iсторiї, технiки. Тiльки "тут" цi питання розглядаються через аналiз науки як явища, котре має iманентнi причини свого iснування, а не через пiдведення наукового пiд апрiорно визначенi загальнi закони буття, що подеку­­­ди стає причиною втрати специфiки науковостi взагалi. Так, наприк­­­лад, висловлюючись: "наука як окрема дискурсивна практика", ми заздалегідь відмовляємося застосовувати поняття "практика дискурсу" чи вживання iнших смислiв слова "наука" (наприклад: "теологiчна наука").

У межах “напрямку” не приймається розповсюджена марксизмом теза про "вiдносно самостiйний характер науки". Iсторично склалося так, що пiсля другого Мiжнародного конгресу iсторикiв науки, який вiдбувся у 1931 роцi, офiцiйно роздiлилися концепцiї дослiдження науки на екстерналiськi та iнтерналiськi, що знаменувало собою усвiдомлення суперечностей мiж теорiями, котрi розглядали науку як пiдпорядковану iманентним закономiрностям, та теорiями, котрi розглядали науку як реальнiсть, пiдпорядковану суспiльно-iсто­­­ричнiй ситуацiї. Екстерналiський пiдхiд визнає соцiально-еко­­­номiчну, культурно-iсторичну детермiнованiсть еволюцiї науки. Зразком послiдовного дотримання таких принципiв вважається Дж.Бер­­­нал, автор працi "Наука в iсторiї суспiльства". Сучаснi представ­­­ники iнтерналiзму визнають своїм лiдером А.Койре i пояснюють роз­­­виток наукового пiзнання переважно iнтелектуальними факторами.

Основу бiльшостi еклектичних уявлень про науку складає саме ця, зазначена, концепцiя про вiдносно самостiйний характер iснування науки. Проблема полягає в тому, що на тлi багатьох емпiричних да­­­них виокремлюються факти iснування взаємозв'язку практичної та пiзнавальної дiяльностi. Разом iз цим, значний обсяг фактiв свiдчить про протилежне. Коли розглядається перебiг сучасного нау­­­ково-технiчного прогресу постiйно виявляють випадки випередження теорiєю практики. Наявна самосуперечливість перекреслює вiдомi спроби дати вичерпне обґрунтування принципiв єдностi пiзнання та практики [Детально див.:15.-с.82-90.].

У цiлому бiльшiсть учених погоджується з висновком про малопро­­­дуктивнiсть виведення пiзнання, науки безпосередньо з практики, пiдтримуючи, однак, негативну точку зору щодо спроб виведення нау­­­кових процесiв з iнтелектуальних факторiв у вiдривi вiд суспiльно­­­го буття. Невирішеність даної проблеми тримає бiльшiсть дослiдникiв на позицiях пасивного еклектицизму, хоча його недолiки загальновiдомi.

У свою чергу, третейське "вирiшення" зазначеної проблеми кон­­­цепцiєю про вiдносну самостiйнiсть науки майже нiчого не роз'яснює i навiть навпаки - заплутує проблему удаванiстю її вирiшення, оскiльки для пояснення окремих випадкiв випередження теорiєю прак­­­тики використовується лише (те чи iнше) загальне положення, спiль­­­не для всiх процесiв, що мають опосередкованiсть.

Наведемо приклади. Так, вiдомий росiйський iсторик фiлософiї Н.В.Мотрошилова обґрунтовувала тезу, що "на деякому етапi iсторiї наука, подiбно до iнших, ранiше неї створених видiв культури, кристалiзується у вiдносно самостiйну форму суспiльної свiдомостi, бо перед суспiльством порушуються (i практично, й теоретично) проблеми, так чи iнакше пов'язанi з наукою, вирiшення котрих воно може здiйснити не ранiше, анiж усвiдомить їх i осмислить шляхи їх вирiшення"[16.-с.280]. Хоча дана точка зору досить детально розг­­­лянута в лiтературi i має велику кiлькiсть прихильникiв, її не­­­долiк одразу виявляє себе, коли йдеться про взаємовiдношення про­­­цесiв суто наукових i суспiльних. Внаслiдок цього створюються до­­­датковi визначення опосередкованостi типу: "у бiльш широкому зна­­­ченнi..." та "у бiльш вузькому...".

Розглядаючи наявний подiл фiлософiв на iнтерналiстiв i екстер­­­налiстiв маємо засвiдчити його відносність. За своїми витоками iнтерналiська концепцiя наукових революцiй Т.Куна [Див.:17] опи­­­рається на соцiологiчнi поняття, аналогiчне ми бачимо в фiлософiї науки I.Лакатоса [Див.:18.-с.322-336]. Екстерналiськi концепцiї також звертаються до проблем, пов'язаних з iманентними законами розвитку наукового пiзнання. Так, у концепцiї науки Р.Мертона, по­­­ряд iз соцiально-культурною детермiнованiстю визначено, що змiни наукових iнтересiв часто вiдбуваються внаслiдок усвiдомлення конк­­­ретної проблеми, стану розробки логiчного iнструментарiю. Однак, оригiнальне застосування Р.Мертоном соцiологiчної теорiї стратифікації для визначення мiсця науки i наукового в суспiльствi [Див.:19], дозволило лише створити популярну сьогоднi гiпотезу про перетворення усталеного в суспiльствi способу пiзнання в iнсти­­­туцiоналiзований елемент суспiльства, який активно функцiонував та розвивався до початку процесу iнституцiоналiзацiї, яка явно не розкриває сутi феномена "наука". Тому стосовно цiєї проблеми, найбiльш виваженою пропозицiєю можна визнати концепцiю "трьох свiтiв" К.Поппера [Див.:20.-р.439-451], яка видiляє науку в особ­­­ливу сферу буття. У К.Поппера, "свiт", де вiдбувається наукова дiяльнiсть, не зводиться до множини iнтелектуальних процесiв, там iснують i мiжлюдськi стосунки, але цi стосунки є спiлкування нау­­­ковцiв, а не людей взагалi. Дана концепцiя дозволяє створити робо­­­чу абстракцiю об'єкта, який цiкавить саме фiлософiю науки.

Продуктивне застосування моделi К.Поппера було запропоновано Iмре Лакатосом [Див.:18.-с.322-336], який на основi iдеї "рацiональної реконструкцiї науки" запропонував концепцiю кла­­­сифiкацiї методологiй фiлософiї науки у порядку: методологiя iндуктивiстiв; методологiя конвенцiоналiстiв; методологiя фаль­­­сифiкацiонiстiв; методологiя науково-дослiдницьких програм. Однак, аналiз iдей I.Лакатоса проведений П.Фейєрабендом та Х.Патнемом ви­­­явив ряд проблем пов'язаних з поняттям "рацiональна реконс­­­трукцiя", що стало причиною втрати зацiкавленостi до такого розме­­­жування методологiй.

Як виявив порiвняльний аналiз, розкриття еврiстичностi та роз­­­виток запропонованої класифiкацiї з урахуванням наявної критики, можливе за допомогою методологiчного застосування рефлексiї, що потребує певних змiн у самiй концепцiї класифiкацiї.

Модельно, iдея рефлексiї, як методу передбачає здатнiсть до ут­­­ворення уявлення з наступним його аналiзом у незмiненiй формi. До­­­давання до "першого" уявлення нових значень та смислiв без виз­­­начення наявного у ньому з самого початку вважається методо­­­логiчною помилкою. Зупинка мислимого його перетворенням на предмет умоспоглядання, за звичай, алегорично визначається через образ "подвоєння думки", що формально виявляє заборону додавання до пер­­­шого мислимого уявлення будь-яке нове. Термiнологiчно таке под­­­воєння i називають "рефлексiєю".

Однак, звичний термiн має специфiчний недолiк, оскiльки не здiйснює вирiзнення думки про думку, а буквально ототожнює аналiзуюче уявлення з предметом аналiзу, перетворюючи вимогу забо­­­рони вносити змiни у "перше мiркування" (про предмет рефлексив­­­ної думки) на саму думку взагалi.

На мою думку, рефлексiю бiльш вдало визначати не через поняття "подвоєння", а через поняття "постуявлення", яке дозволяє дотриму­­­ватися принципу зупинки спонтанностi продуктивної здатностi до уявлень та враховує вимогу дотримання формальної тотожностi пред­­­мету з його спогляданням. Як процес постуявлення, що виникає у формi рефлексивного мiркування, фiлософiя може розглядатися як безпосереднє умоспоглядання, яке "спостерiгаючи" за уявленнями "боїться" пропустити найважливiше та додавати щось вiд себе. Споглядання повинно бути феноменологiчно чистим. Абсолютна об'єк­­­тивнiсть - ось формальне кредо фiлософiї.

У свою чергу тотальна самоконтрольованiсть перетворює фiлософiю на своєрiдного "демона рацiональностi". Завдячуючи методу реф­­­лексiї будь-яку iррацiональнiсть фiлософiя здатна перетворити на форму чистого уявлення, що дозволяє через дiяльнiсть самототожнь­­­ого Cogito умоспоглядати цi уявлення без порушення злагоди суб'єк­­­та iз самим собою.

Саме як варiант саморозгортання рефлексивного умоспоглядання можна розглянути наступну множину методологiй фiлософiї науки: iндуктивiзм, конвенцiоналiзм, фальсифiкацiонiзм, iсторизм, як предмет реконструктивної рефлексiї.

1. Iндуктивiзм.

Однiєю з найбiльш впливових методологiй науки є iндуктивiзм. Згiдно цiєї методологiї, тiльки тi судження можуть бути прийнятi як науковi, котрi або описують чiтко встановленi факти, або є їх неспростовними iндуктивними узагальненнями. Коли iндуктивiзм прий­­­має наукове положення, тодi вiн приймає його як достовiрно iстин­­­не, i, якщо воно не є таким, то iндуктивiзм його вiдкидає. Суджен­­­ня має бути або доведене фактами, або виведене - дедуктивно чи iндуктивно - з ранiше доведених суджень.

Кожна методологiя має свої особливi епiстемологiчнi проблеми. Iндуктивiзм, наприклад, повинен надiйно встановити iстиннiсть "фактуальних" положень та обґрунтованість iндуктивних виведень, визначити умови за яких емпiрична гiпотеза чи теорiя визнаються науково прийнятними.

Iндуктивiзм прагне показати, що судження не доведене - тобто є псевдонауковим - а не те, що воно хибне. Науковий прогрес, згiдно з iндуктивiзмом, полягає у розвiнчаннi iррацiональних уявлень, котрi необхiдно видалити з науки i перевести в iсторiю вiрувань (псевдонауки). Справжня наука, на думку iндуктивiстiв, починається з самих останнiх емпiричних даних. Класичний iндуктивiзм представ­­­никiв аналiтичної фiлософiї визнавав ряд фiлософських проблем у якостi наукових тiльки в формулюваннях конкретних фiлософiв: вирiшення Расселом проблеми визначених дескрипцiй [Див.:21. -с.11-27]; Фреге - про сенс i референцiї; Тарського - про iстину [Див.:22.-с.23].

Уявлення про цю методологiю набули найбiльшого поширення серед науковцiв у рiзних колах суспiльства. Так, уся проблематика, що охоплюється поняттям "теорiя множин", по сутi справи, являє собою реалiзацiю настанов iндуктивiзму, який вимагає обов'язкової наяв­­­ностi емпiричної наочностi та здiйснення процедури верифiкацiї. Тобто, спочатку, "множини" мислилися як емпiрична даність, що може бути виявлена кожним математиком за допомогою звичайного абстрагування. Лише парадокси теорiї множин засвiдчили, що ми ви­­­користовуючи поняття "множина" маємо справу з теоретичною конс­­­трукцiєю, а не емпiричною наочнiстю.

Фiлософiя науки iндуктивiзму запропонувала нову схему вiдношен­­­ня суб'єкта i об'єкта пiзнання [Див.:13]. У аристотелiвськiй тра­­­дицiї викладу науки використовувалася схема, що складалася з двох елементiв: об'єктивна дiйснiсть (а) i картина цiєї дiйсностi (в), яку пропонує фiлософ чи представник будь-якої окремої науки. Спи­­­раючись на вчення Аристотеля про єднiсть форм думки i форм буття, обидва елементи узгоджувалися через вчення про iстину як вiдповiднiсть мiж думкою i дiйснiстю. Однак пiд впливом першого позитивiзму, засновником прагматизму Ч.Пiрсом було запропоновано третiй елемент структури: а) об'єктивна дiйснiсть; в) учений; с) знаковi системи, якi вчений створює для викладу своєї картини свiту.

I хоча концепцiя Рудольфа Карнапа i Чарльза Моррiса, за якою наука дослiджує вiдношення мiж фiзичними об'єктами i знаками, або символами, а наслiдком наукового пiзнання є семантичний доробок, лише тимчасово визнавалася домiнантною, нiкому не вдалося спросту­­­вати iдею наукового знання як системи, яка має бути висловлена логiчно правильною мовою i узгодженою з фактами. Особливого зна­­­чення ця iдея набула з переможним поширенням кiбернетики. По вiдношенню до суб'єкта пiзнання, i особливо навчання, виявлення свiту вiдбувається, перш за все, через знакову систему, яку треба навчитися розумiти, використовувати, зробити своєю.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Техніка з точки зору філософії

    Курсовая работа >> Философия
    ... осмислeння. Бiльш того, фiлософiя розглядалася як частина "царства духу", що ... графiки, i рeальностi матeрiальних об'єктiв. Про вiртуалiзацiю стосовно суспiльства ... Энциклопeдия., 1997. 2. Орeшников И.М. Философия науки и тeхники. Уфа.: Издатeльство УГНТУ, ...
  2. Філософія України другої половини ХІХ - поч. ХХ ст

    Курсовая работа >> Философия
    ... ї як науки про норми людської життєдiяльностi (норми мислення, буття i поведiнки). Фiлософiя відрiзня ... ) до механiстичного свiтоспоглядання, холодний безособовий об’єктивiзм якого є, на його думку, свiдченням ...
  3. Гештальтпсихологія: сутність та розвиток

    Реферат >> Психология
    ... Вольтер Франсуа Марі Аруе 2.3 Фiлософiя Д.Дiдро 2.4 Фiлософiя Голбаха ВИСНОВОК Вкоритсана лiтература Вступ ... на точну науку типу фізики.[3,86]. Келлер, тлумачивши інтелект як поведі ... вичерпне пізнання природи неможливе. Природу як об' єкт пізнання Дідро уподі ...
  4. Сучасна філософська антропологія. Основні школи і проблеми

    Реферат >> Философия
    ... вимірах – як об'єктивний, природно-історичний процес і як соціокультурна ... їх дій. Сучасна екзистенцiальна фiлософiя розглядає екзистенцію як буття до смертi. ... («Проблемы мышления в современной науке»-М., 1964), авторами якої стали П.В.Копнін, Л.С.Горбатова ...
  5. Народний демократ Т Г Шевченко Кирило Мефодіївське товариство

    Реферат >> Исторические личности
    ... середини XIX столiття, в якому поставало i утверджувалося нове, ... музика, живопис доби барокко, фiлософiя i релiгiйно-полемiчна лiтература, ... нагадати про її вселюдський обов'язок перед своєю ... // Зб. праць XV наук. Шевченкiвської конференцiї.—Одеса, ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0015749931335449