Конституція Конституційна реформа

4. Порядок прийняття та внесення змін до Конституції України.

3 метою забезпечення стабільності конституційного устрою Конституція мо­же бути змінена лише в особливому, за­кріпленому нею порядку, що відрізняється від внесення змін до поточного законодав­ства.

Стаття 154 Конституції визначає коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким надана можливість ставити питання про зміну положень Конституції України. Це Президент України і не менш як третина народних депутатів України від консти­туційного складу Верховної Ради України. Тільки вони можуть вносити законопроект про зміни до Конституції України на розг­ляд Верховної Ради України. Це поясню­ється тим, що саме ці суб'єкти безпосе­редньо представляють український народ. Нагадаю, що для внесення звичайного за­конопроекту на розгляд Верховної Ради України чинною Конституцією передбачене набагато ширше коло суб'єктів, яке вклю­чає Президента України, народних депу­татів України, Кабінет Міністрів та Націо­нальний банк України.

Конституційна ініціатива про внесен­ня змін до Конституції України оформ­люється у вигляді законопроекту. Зако­нопроект має бути поданим у відповідності з Регламентом Верховної Ради України в письмовій формі, з супровідною запискою, що містить обгрунтування необхідності розробки та прийняття закону, а також, у необхідних випадках, з пояснювальною за­пискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з прийняттям і впровад­женням закону, іншими матеріалами й до­датками. Якщо вказані вимоги не вико­нані, законопроект може бути поверненим Верховною Радою його ініціаторові.

Обмеження кола суб'єктів конституцій­ної ініціативи з питань внесення змін до Конституції України, надання цього права тільки Президентові й не менш ніж третині конституційного складу Верховної Ради, а також передбачення певної чіткої проце­дури здійснення цього права є суттєвою конституційною гарантією стабільності Конституції й обгрунтованості вимог вне­сення змін до неї.

Конституція України встановлює, що Законопроект про внесення змін до Конституції має бути обов'язково поперед­ньо схвалений більшістю конституційного складу Верховної Ради. Отже, для схвален­ня законопроекту необхідна більшість го­лосів загальної кількості народних депу­татів, тобто кількості депутатів, обраних до Верховної Ради. Із цієї кількості виключа­ються депутати, повноваження яких при­пинені у встановленому законом порядку, а також депутати, що вибули зі складу Вер­ховної Ради на момент схвалення. Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосува­ло не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради.

Усе сказане стосується розділів II «Пра­ва, свободи та обов'язки людини і грома­дянина», IV «Верховна Рада України», V «Президент України», VI «Кабінет Мі­ністрів України. Інші органи виконавчої влади», VII «Прокуратура», VIII «Право­суддя», IX «Територіальний устрій Украї­ни», Х «Автономна Республіка Крим», XI «Місцеве самоврядування», XII «Кон­ституційний Суд України», XIV «Прикін­цеві положення», XV «Перехідні положен­ня».

Після внесення до Верховної Ради зако­нопроекту про зміни норм цих розділів про­цес його розгляду і прийняття можна умов­но поділити на два етапи. На першому за­конопроект обговорюється і схвалюється більшістю конституційного складу Верхов­ної Ради, а на другому вже схвалений зако­нопроект на наступній черговій сесії може бути прийнятим, якщо за нього проголосу­вало не менш як дві третини конститу­ційного складу Верховної Ради. Нагадаю лише, що чергові сесії Верховної Ради Ук­раїни відбуваються двічі на рік.

Конституція України встановлює, що законопроект про внесення змін до Кон­ституції України, який розглядався Вер­ховною Радою і щодо якого закон так і не був прийнятий, може бути поданий до Вер­ховної Ради повторно не раніше ніж че­рез рік із дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Таким чином Кон­ституція забороняє повторне подання до Верховної Ради одного й того самого зако­нопроекту про внесення змін до неї, якщо він уже розглядався Верховною Радою і був відхилений, раніше ніж через рік із дня прийняття рішення щодо цього законопро­екту.

Конституцією України також передбаче­но, що Верховна Рада протягом усього строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Кон­ституції України, тобто протягом чотирьох років роботи Верховної Ради можлива тіль­ки одноразова зміна тієї чи іншої статті Конституції, окремого її положення.

Із цього загального порядку внесення змін до Конституції України є винят­ки. Вони стосуються можливості внесення змін до розділів І «Загальні засади», ІІІ «Вибори. Референдум» та XIII «Внесення змін до Конституції України». По-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо подання до Верховної Ради України зако­нопроектів про внесення змін до цих роз­ділів є Президент України або не менш як дві третини конституційного складу Вер­ховної Ради України. По-друге, законопро­ект про внесення змін у ці розділи Кон­ституції України подається до Верховної Ради України і приймається не менш як двома третинами її конституційного скла­ду. І, по-третє, він затверджується всеукра­їнським референдумом, який призначаєть­ся Президентом України, і тільки після цього вводиться в дію. Таким чином, Кон­ституція України передбачає ускладнений порядок для внесення змін у ті розділи, що становлять її фундаментальну основу.

Конституція України встановлює та­кож, що повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII з одного й того самого питання можливе ли­ше до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо ці зміни:

1) передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина. Це положення підкреслює те значення, яке на­дається правам і свободам людини й грома­дянина в правовій державі;

2) спрямовані на ліквідацію незалежності України. Такі зміни суперечили б за­гальним засадам Конституції України, ст. 1 якої проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою;

3) спрямовані на порушення територіаль­ної цілісності України. Такі зміни супере­чать ст. 2 Конституції України, за якою територія України в межах існуючого кор­дону є цілісною і недоторканною.

Конституція України не може бути змі­нена в умовах воєнного або надзвичайно­го стану. Надзвичайний стан — це особ­ливий правовий режим діяльності держав­них органів, органів самоврядування, під­приємств, установ і організацій, який тим­часово допускає обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забез­печення безпеки громадян при стихійних лихах, аваріях і катастрофах, епідеміях і епізоотіях, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масо­вих порушеннях правопорядку, що створю­ють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Усі законопроекти про внесення змін до Конституції України розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України.

Останній повинен сформулювати мотиво­ваний висновок щодо конституційності змісту законопроекту та можливості його розгляду Верховною Радою.

Висновок Конституційного Суду є важ­ливою юридичною гарантією проти мож­ливості порушення Основного Закону. Без нього Верховна Рада України не може при­йняти законопроект до свого розгляду.

Розробка і прийняття нової Конститу­ції України спричинені якісними змі­нами, що сталися в державному й суспіль­ному житті нашої країни. Зрозуміло, що введення Конституції в дію ще не вирішує проблеми втілення в життя всього того но­вого, що вона проголошує і закріплює. Але як Основний Закон нашої держави Кон­ституція є тим орієнтиром, у відповід­ності з яким мають ухвалюватися інші нормативно-правові акти, загалом функ­ціонувати правова система країни (нага­даю, що правова система охоплює сукуп­ність усіх правових явищ, а також дер­жавних і недержавних органів та органі­зацій, діяльність яких пов'язана зі ство­ренням, реалізацією і охороною права).

Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто для їхнього фактичного втілення в поведінці будь-яких суб'єктів не потрібні їх дублювання і кон­кретизація іншими нормативними актами. Вони безпосередньо можуть використовува­тись усіма, а держава гарантує можливість звернення до суду за захистом конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

З усього сказаного й випливає значення регламентації порядку введення Конститу­ції в дію. Саме з моменту набуття Консти­туцією чинності вона стає Основним Зако­ном держави й суспільства, саме з цього моменту виникають конституційні (найго­ловніші) права, свободи та обов'язки тощо.

Конституція України набуває чиннос­ті з дня її прийняття (ст. 160 Консти­туції). Це практично означає, що набуття Конституцією чинності збігається з днем її прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 p. Доцільно зразу ж зазна­чити, що порядок набрання чинності Кон­ституцією є дещо специфічним порівняно з введенням у дію інших законів. Так, ст. 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не ра­ніше дня його опублікування. Конституція ж незалежної України, з огляду на над­звичайну важливість цього акта, була вве­дена в дію до її офіційного оприлюднен­ня, в порядку, що передбачений Консти­туцією України.

Зволікання з офіційним опублікуван­ням Конституції України, яке відбулося через певний час після її прийняття і на­брання чинності, було викликане необхід­ністю відпрацювання чіткої конституцій­ної мови, правопису й лексики, юридичної термінології, внесення редакційних та ін­ших технічних змін і доповнень за ціл­ковитої незмінності юридичного змісту, прийнятого 28 червня 1996 p.

Текст Конституції України був офіційно оприлюднений у відповідності з Законом України «Про прийняття Конституції Ук­раїни і введення її в дію». Його головними положеннями є: ствердження факту прий­няття Конституції України; визнання та­кою, що втратила чинність, Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 p. з наступними змінами й доповнен­нями; визнання таким, що втратив чин­ність, Конституційного Договору між Вер­ховною Радою України та Президентом Ук­раїни «Про основні засади організації та функціонування державної влади та міс­цевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України».

Стаття 161 Конституції проголо­шує, що день прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України. Це зумовлено вели­чезним історичним значенням Конституції України для українського державотворен­ня і для здійснення на цій основі укра­їнським народом права на самовизначення, забезпечення прав і свобод людини, гро­мадської злагоди й безпеки, розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, пра­вової держави в Україні. Саме тому вказане конституційне положення зобов'язує дер­жаву офіційно визнавати цей день як ви­значну подію в житті українського народу і щорічно вживати відповідних заходів що­до організації святкування.

Висновок:

Чотири роки Україна живе за но­вою Конституцією, яка визначає на­шу молоду державу як суверенну, не­залежну, соціальну, правову. За цими дефініціями — велика відповідаль­ність усіх нас, громадян України, а найперше — представників і носіїв владних прерогатив, адже дотри­мання конституційних норм є показ­ник зрілості держави і народу, їх здатності не лише "скирдувати" за­кони, а жити за ними, зробити за­конність стилем державного уп­равління.

Великий Піфагор, звичайно, був пра­вий, коли закликав народи намагатися передовсім мати гарні звичаї, аніж зако­ни: звичаї є найпершими законами. Оче­видно, тут криється багато пояснень того факту, що більшість народів і держав світу мають гарні конституції, засновані на загальнолюдських цінностях, сповіду­ють ринкову економіку, а — живуть усе-таки по-різному.

Наша вистраждана Конституція, поло­ги якої стимулювали хто як міг аж до по­яви президентського указу про референ­дум щодо прийняття її, у батьки-заснов­ники до якої набивалися багато держав­них мужів, так само як зараз багато хто з них бачить в ній значні недоліки й упу­щення, визнавалася експертами з освіче­ної Європи як цілком повнокровний Ос­новний Закон, адекватний сучасним про­цесам розвитку держави, демократичного суспільства. Проте запитайте зараз у пер­шого стрічного, а чи прочитав він хоча б раз текст Конституції України, і отри­маєте здебільшого негативну відповідь. І справа не в низькому загальноосвітньому рівні, а в переконанні громадян, що зако­ни писані не для них, що легше обійти закон, ніж скористатися ним.

Доречно тут послатися на результати травневого опитування населення, прове­деного фахівцями Українського інституту соціальних досліджень та Центром "Соціальний моніторинг". На запитання, чи готові ви особисто взяти участь в акціях соціального протесту, переважна більшість респондентів заявили, що ніколи б не взя­ли участі навіть у законних мітингах і де­монстраціях (51%), законних страйках (57%), (брали в них участь відповідно 5 і 2 відсотки). Тут можна говорити і про вияви суспільної апатії, зневіри у можливість впливу низів на верхи, проте варто замис­литися і над тим, що громадяни навіть за умов постійного падіння рівня життя не вважають для себе можливим скористати­ся конституційним правом, бо не впевнені щодо його ефективності.

Так само як не впевнені і щодо ефек­тивності механізму застосування консти­туційних норм — надто щедро він змаще­ний корупційним мастилом. Прига­дується, не так давно на квітневому засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України були оприлюднені дані про участь депу­татів Верховної Ради у бізнесовій діяль­ності. Загалом 364 народних депутати, стверджується у доповідній Державної податкової адміністрації, мають офіцій­ний дохід від комерційних структур і ма­ють відношення до господарсько-фінан­сової діяльності понад трьох тисяч підприємств різних форм власності. Зви­чайно, сам факт оприлюднення такої інформації можна розцінювати як спробу політизації моменту, тиску на депутатів з боку виконавчої влади в період проведен­ня референдуму. Проте диму без вогню не буває, і справжня співпраця законо­давців з виконавчою владою проходить не в сесійному залі, а в кулуарах, коли лобіюються інтереси власних під­приємств, які до всього ще й мають бути дійними коровами для партійних потреб.

За статистикою судової практики за­стосування антикорупційного законодав­ства, яку наводить кандидат юридичних наук, заслужений юрист М. Мельник, пе­реважна більшість притягнутих за поса­дові зловживання — це представники ви­конавчої влади, причому нижчого, і як виняток — середнього рівня. Найвищим корупціонером у нас оголошено П. Лазаренка, але лише після того, як він опинився поза межами української юрис­дикції.

В Україні впродовж останніх років, вперто збільшується чисельність праців­ників центральних органів виконавчої влади та їхніх місцевих структур (від 145 тис. у 1994 р. до 180 тис. у 1999 p.), причому це без урахування чисельності місцевих держадміністрацій. Відповідно протягом 1996—1999 p.p. за даними Ра­хункової палати частка витрат на утри­мання бюрократичного апарату зросла з 1,5% до 3,1% усіх видатків Держбюджету.

Коефіцієнт корисної дії держав­ної машини загальновідомий, од­ним із виявів цього є погіршення рівня життя в Україні. Необ­хідність адміністративної реформи прямо походить з конституційних основ державного устрою, власне є продовженням конституційної ре­форми.

На останньому засіданні Кабіне­ту Міністрів перший віце-прем'єр Юрій Єхануров доповів, що перший етап адміністративної реформи за­вершено, вкорочено понад 17 тис. урядових службовців, на 167 осіб зменшено кількість заступників міністрів та керівників інших цент­ральних відомств.

Президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер об­стоює думку про те, що "обмежува­тися лише трансформацією держав­ної машини — означає прирікати адміністративну реформу на невда­чу. Необхідно, щоб усі елементи політичного ланцюжка були "зріли­ми і працювали на єдину мету, здійснюючи вплив суспільства на державну машину".

Конституція і є тим самим задо­кументованим договором про співіснування громадян і влади, суспільства і держави, про засоби взаємодії усіх цих чинників. Існує маса рецептів з історичного досвіду, як найбільш ефективно користува­тися цим арсеналом юридичних або політичних засобів у житті держави, але кожна держава має пройти свій шлях пізнання.

Список використаної літератури:

1. Конституція України

2. Нова конституція України /огляд, коментарі і текст основного закону/ - Київ.: Наукова думка, 1997

3. А.М. Колодій, В.В Копєйчиков, С.Л. Лисенков, В.В. Медведчук “Основи конституційного ладу України” – Київ.: “Либідь”, 1997.

4. О. Глущенко, В. Кампо “Конституція України” /17 уроків з курсу/ - Київ.: МП “Леся”, 1997 р.

5. Абетка української політики /довідник/ (керівник авторського колективу Микола Томенко) - Київ.: “Смолоскип”, 1998

6. Хто є хто в Україні? /Київське наукове товариство ім. Петра Могили/ - Київ.: К.І.С., 1997.

Періодичні видання:

7. Газета “Закон і бізнес, №27 (449) (1-7 липня 2000 року)

8. Газета “Урядовий кур'єр, №115 (1797) (27 червня 2000 року)

9. Газета “Юридичний вісник України”, №25 (261) (22-28 червня 2000 року)

10. Тижневик “ПіК /політика і культура/”, №24 (59) (30 червня – 6 липня 2000 року)

11. Журнал “Віче”, №1 (січень 1998)

12. Журнал “Політика і час”, №4 (квітень 1997)

1. Утворення та конституція розвитку Куби

   Реферат >> Исторические личности
   ... ії історії конституційного процесу на Кубі, конституційна реформа, дана характеристика ... льшу частину країни , нова Конституційна Асамблея , утворена з представників ... проголосували за прийняття нової конституції3 (!). Конституція республіки Куба складає ...

2. Конституційний Суд України політико правова природа склад компетен

   Курсовая работа >> Государство и право
   ... ії. Конституційна законність є реально діючою системою конституціоналізму, що забезпечує повну дію конституції. Конституційна ... . Козюбра М.І. Конституційний Суд в системі органів державної влади // Державно-правова реформа в Укра ...

3. Теорія держави та права

   Шпаргалка >> Право, юриспруденция
   ... і й законодавчі. Предметом конституційного референдуму є або проект нової конституції, або конституційна реформа, або поправки ... до конституції (Франція, Японія, Швейцар ...

4. Конституційні принципи побудови і діяльності державних органів

   Реферат >> Астрономия
   ... року, “комплексна адміністративна реформа повинна радикально змінити систему ... в один з визначальних чинників її прискорення”1. Конституційні принципи побудови і діяльності державних ... самої державної влади. Але конституційна модель організації виконавчої влади ...

5. Конституційне право Франції

   Реферат >> Государство и право
   ... органів виконавчої влади - Державною радою. Конституційна рада включає дві категорії член ... , головами парламентських палат і з Конституційною радою. Конституційна рада, крім того, спостер ... “з метою привернути увагу уряду до реформ, які на думку Ради, будуть ...

Хочу больше похожих работ...