Конституція Конституційна реформа

Сучасні трансформаційні соціально-економічні і політичні процеси в українському суспільстві також можуть слугува­ти прикладом знесення певної «вежі» у формі адміністра­тивно-командної системи владарювання, господарювання, управління і права і пошуку нової соціально-правової орга­нізації суспільного буття. На жаль, сьогодні ми спостерігає­мо глибоке протиріччя між об'єктивною потребою переходу до демократичного соціально-економічного та суспільно-політичного правового устрою життя, що має грунтуватися ча засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, юридичної рівності і свободи індивідів, з одного боку, і реальною можливістю сприяння такому пе­реходу від існуючої юридичної і законодавчої систем, які Успадкували головні політико-юридичні здобутки Радянського Союзу — з іншого. В умовах, коли багато важливих завдань перехідного етапу в Україні ще не вирішені, що особливо наочно виявляється у сфері економіки, де трива­ють інституціональні зміни, зокрема процеси приватизації залишаються ще неврегульованими земельні відносини відносини приватної власності, підприємництва тощо, за­конодавство цілеспрямоване навіть не стільки на закріп­лення існуючих суспільних відносин, скільки на оператив­не (хоча й не завжди вчасне) забезпечення продекларова-них перетворень. В свою чергу, фрагментарність, несистемність таких перетворень проявляються у частій зміні одного законодавчого регулювання іншим. Саме в цьому, зокрема, полягає юридичний аспект сучасної системної суспільної кризи в Україні.

Й досі в Україні відсутня офіційно схвалена загальнодер­жавна науково обгрунтована стратегія розвитку національ­ної правової системи і системи законодавства. Тому і законо­творчий процес характеризується деякою безсистемністю. Тут залишається лише нагадати добре відоме положення В. І.Ле­ніна, яке, без сумніву, має методологічне значення, а саме:

«...хто береться за часткові питання без попереднього розв'­язання загальних, той неминуче буде на кожному кроці не­свідомо для себе «натикатися» на ці загальні питання. А на­тикатися сліпо на них у кожному частковому випадку зна­чить прирікати свою політику на найгірші хитання і безпринципність».

Саме за відсутності державної стратегії розвитку правової системи України її законодавство і нині становить швидше законодавчий масив, ніж систему, складний конгломерат нормативних актів, до того ж у більшості своїй — підзакон-них, до багатьох із яких відразу ж після прийняття вносили­ся і продовжують вноситися певні зміни та доповнення. Не­рідко чинний закон доповнюється, виправляється і навіть суттєво змінюється відомчими актами, всякого роду поста­новами та інструкціями, що видаються різними органами виконавчої влади на всіх рівнях — у тому числі на рівні уря­ду і Кабінету Міністрів. І знову, як це було за часів адмініст­ративно-командної системи управління, відомча нормо-творчість намагається підмінити закони. Але ж добре відомо, що будь-який підзаконний акт, чи то указ Президента, чи то постанова Кабінету Міністрів за відсутності законів за своєю юридичною силою і природою не здатні відповідати ступеню складності і важливості суспільних відносин, які тре­ба регулювати.

Окрім цього, багато з чинних законодавчих актів у сфері економіки виходять ще з ідеологічного гасла, що "усе в га­лузі господарства є публічно-правове, а не приватне", тоб­то мають публічно-правовий характер, ще й досі багато в чому розраховані на обслуговування потреб планово-розподільчої економіки, захист лише державних інтересів. Це стосується і норм чинного Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 році і продовжує відбивати риси, при­таманні колишній адміністративно-командній системі гос­подарювання і управління. Недосконала (внаслідок існуван­ня неповноти, пробілів, суперечностей тощо) нормативно-правова база негативно позначається на ефективності правового регулювання відповідних суспільних відносин, в цілому зумовлює нестабільність чинного законодавства. В цьому плані можна навести безліч прикладів, зокрема, при­клади законодавства про іноземні інвестиції, про підприє­мництво, податкового законодавства тощо. Безумовно, це не може не позначатися деструктивно на становленні і роз­витку національної економіки України, вітчизняного підприємництва, що, в свою чергу, гальмує формування нової правової системи України, становлення демократич­ної правової держави.

Демократичні соціально-економічні перетворення в Ук­раїні, зорієнтовані на реальне втілення в життя конститу­ційних принципів і норм, які стосуються прав і свобод особи, справедливості, людського виміру державної діяльності тощо, зумовлюють нагальну потребу у формуванні і розвитку са­мостійної правової системи, адекватної сучасним матеріаль­ним і духовним реаліям країни. Але формування нових сусп­ільних відносини, передусім відносин приватної власності, підприємницьких відносин та відносин, що виникають у сфері функціонування трьох гілок державної влади тощо, потре­бує не просто реформування успадкованої радянської пра­вової системи, її складових: правової та юридичної культури і свідомості, ідеології, юридичної науки, правової політики та юридичної практики, системи права і законодавства тощо, - а її трансформування, послідовного перетворення, замі­ни на якісно нову, яка б відповідала демократичній суті пе­ретворень суспільного життя в цілому. Мова повинна йти не про адміністративно-політичне скасування радянського пра­ва, а про його поступову і обумовлену заміну, що, звичай­но, набагато складніше. Доречно в цьому плані прислухатися До слів Б.А.Кістяківського, який ще 1909 року, аналізуючи суть процесу правотворення, наголошував, що "... старе право не може бути просто скасоване, бо його відміна має чинність тільки тоді, коли воно замінюється новим правом. Навпаки, проста відміна старого права призводить лише до того, що тимчасово воно начебто не діє, але потім відтворюється з новою силою".

Відомо, що в принципі реформувати або модернізувати будь-який соціальний об'єкт перетворень, якщо мається на увазі удосконалення зовнішніх проявів, ознак об'єкту, можна лише у тому випадку, якщо цей об'єкт у своїй базисній структур; має потенціал якісно позитивних змін. Він повинен відповіда­ти потребам історичного суспільного розвитку, а не станови­ти певну перешкоду на шляху соціального прогресу, як, на­приклад, успадкована від СРСР правова система, зокрема си­стема права і система законодавства. "Життя взагалі має сенс і може удосконалюватися лише тоді, — наголошував І.Ільїн,

— коли зберігається і збільшується якість, якщо цього немає

— загибель стає неминучою. А якість створюється і забезпе­чується насамперед культурою особистого дух".

Для здійснення демократичної трансформації правової си­стеми, окрім об'єктивних передумов, життєво необхідних суспільних потреб, потрібна наявність розвинутих суб'єктив­них факторів. Серед найважливіших з них можна назвати три: теоретичне усвідомлення проблеми правового розвит­ку України і наявність науково розробленої та сформульо­ваної загальної принципової моделі (концепції) національ­ної правової системи, до якої ми маємо прямувати і яка повинна бути схваленою Верховною Радою України; прий­нята парламентом України перспективна програма посту­пових правових перетворень, яка має грунтуватися на схва­леній моделі національної правової системи; наявність пат­ріотично налаштованих професіоналів, здатних реалізувати названі модель і програму. Слід додати, що модель правової системи і державна політика правових перетворень в Ук­раїні повинні стати невід'ємною складовою загальнодер­жавної доктрини демократично спрямованої трансформації українського суспільства. Що ж до кардинального перетво­рення існуючих систем права і законодавства, то воно має відбуватися в першу чергу на базі Основного Закону Украї­ни — Конституції — і передбачати як підвищення ролі правотворчого і правозастосовчого процесів в життєдіяльності суспільства і функціонуванні держави, так і посилення сус­пільного контролю, дотримання принципу соціальної спра­ведливості.

Сутність взаємодії права і закону. Визнання і застосування в законотворчій діяльності і особливо у процесі забезпечен­ня законності і справедливості в правозастосуванні консти­туційного принципу верховенства права (ст.8 Конституції України) обумовлює, в першу чергу, необхідність глибоко­го усвідомлення міри саморозвитку права як явища недер­жавного походження і міри його похідності від держави³⁴. А це, в свою чергу, актуалізує наукову розробку у вітчизняно­му правознавстві проблем методології як пізнання права, так і правотворення (зокрема законотворення) і правозастосування (зокрема законозастосування).

Сукупність юридичних норм або позитивне (статутарне) пра­во, що випливає із волі законодавця, — це конкретна дер­жавна нормативно-юридична форма виразу права як склад­ного об'єктивного соціально-культурного явища. Коріння пра­ва, справжні його джерела сягають у об'єктивний природний порядок речей, глибину реального соціального буття, суспільні індивідуальні і колективні потреби та інтереси, відносини сус­пільного виробництва (матеріального і духовного). Щодо цьо­го право у його загальному розумінні є скоріше поняттям соціологічним, ніж юридичним. З одного боку, право — твор­іння людської активності, а з іншого — одна з умов існуван­ня людини. З точки зору права, людина в суспільстві є найви­щою соціальною цінністю, метою функціонування суспіль­ства і держави. Саме тому усвідомлення сутності права неможливе без розуміння природи людської особистості у всіх її проявах, без проникнення у потреби і інтереси людини, її здібності, прагнення. «В силу безумовного свого значення, — писав професор права П.І.Новгородцев, — особистість є тією останньою моральною основою, яку перш за все треба охоро­няти в кожній генерації і в кожну епоху як джерело і мету прогресу, як образ і шлях здійснення абсолютного ідеалу. Вона ніколи не повинна розглядатися як засіб досягнення суспіль­ної гармонії; навпаки, сама ця гармонія є лише одним із засобів для здійснення завдань особистості і може бути прий­нята і схвалена лише тією мірою, якою сприятиме цій меті»⁹.

Юридичний закон — це певний вираз зовнішньої форми правової природи речей, що безпосередньо спостерігають­ся, тобто зовнішніх проявів людських взаємовідносин. Саме тому, писав К.Маркс, правова природа речей не може "... пристосовуватися до закону — закон, навпаки, повинен при­стосовуватися до неї". Законодавець шляхом законотворен­ня, тобто встановлення норм права, які він повинен виводити з реально існуючих суспільних відносин, життє­во необхідних потреб, надає праву "в собі", як писав Ге­гель, форму загальності та істинної визначеності. Проте це не означає, що воля законодавця сама по собі є правом, вона лише засіб його об'єктивізації, конкретизації і реаль­ного застосування. Саме тому існує об'єктивна різниця між правовим полем і простором дії закону. Дія закону поширюється зверху донизу, а вплив права відбувається і знизу вгору, і зверху донизу. "Право, — наголошує Дж.Берман, — одночасно росте знизу догори, із структури і звичаїв всього суспільства, і рухається зверху донизу під впливом політики Цінностей людей, що перебувають при владі. Право допома­гає інтегрувати і те, і інше". В цьому сутність принципу верховенства права. Право повинно домінувати над владою, не допускати можливого свавілля з боку останньої, забезпечувати можливість контролю з боку громадянського сус­пільства за державною діяльністю. Реалізація принципу верхо­венства права є найважливішою передумовою панування у життєдіяльності українського суспільства правових прин­ципів, досягнення правового прогресу. Це передумова ство­рення в Україні нового, заснованого на пріоритеті загаль­нолюдських цінностей не тільки приватного, а й публічно­го права, зокрема державного, адміністративного, судового, муніципального тощо, забезпечення єдності та внутрішньої узгодженості національного законодавства, зміцнення пра­вопорядку у державній діяльності і встановлення нового, притаманного саме «державі для людини», співвідношення людини і держави¹⁰.

Сучасне національне правознавство у своєму визначенні і дослідженні права з позиції багатофакторного підходу повин­но враховувати взаємодію духовних і матеріальних засад фор­мування цього суспільного явища, впливу його ідейних і ціннісних моделей, а також досвіду їх практичної реалізації. Право не повинно цілком зводитися ані до матеріальних умов (базису) того суспільства, що його породжує, ані до надбу­дови, до відповідної системи ідей і соціальних цінностей. Право є відбиттям і одночасно детермінантою матеріального і ду­ховного, зокрема економічного і політичного інтересу і, відповідно, економічного і політичного розвитку. Право — це не тільки один із результатів взаємодії цілого ряду еконо­мічних, політичних, ідеологічних, моральних, релігійних та інших факторів суспільного розвитку, а й самостійний сус­пільно-культурний чинник, одна із причин цього розвитку. Саме тому важливим методологічним напрямом наукових досліджень права мають стати історичні дослідження, в яких предметом вивчення була б саме історія права, замість даних, які традиційно бралися з історії держави, історії економіки, філософії, культури тощо.

1. Утворення та конституція розвитку Куби

   Реферат >> Исторические личности
   ... ії історії конституційного процесу на Кубі, конституційна реформа, дана характеристика ... льшу частину країни , нова Конституційна Асамблея , утворена з представників ... проголосували за прийняття нової конституції3 (!). Конституція республіки Куба складає ...

2. Конституційний Суд України політико правова природа склад компетен

   Курсовая работа >> Государство и право
   ... ії. Конституційна законність є реально діючою системою конституціоналізму, що забезпечує повну дію конституції. Конституційна ... . Козюбра М.І. Конституційний Суд в системі органів державної влади // Державно-правова реформа в Укра ...

3. Теорія держави та права

   Шпаргалка >> Право, юриспруденция
   ... і й законодавчі. Предметом конституційного референдуму є або проект нової конституції, або конституційна реформа, або поправки ... до конституції (Франція, Японія, Швейцар ...

4. Конституційні принципи побудови і діяльності державних органів

   Реферат >> Астрономия
   ... року, “комплексна адміністративна реформа повинна радикально змінити систему ... в один з визначальних чинників її прискорення”1. Конституційні принципи побудови і діяльності державних ... самої державної влади. Але конституційна модель організації виконавчої влади ...

5. Конституційне право Франції

   Реферат >> Государство и право
   ... органів виконавчої влади - Державною радою. Конституційна рада включає дві категорії член ... , головами парламентських палат і з Конституційною радою. Конституційна рада, крім того, спостер ... “з метою привернути увагу уряду до реформ, які на думку Ради, будуть ...

Хочу больше похожих работ...