Конституція Конституційна реформа

Отже, конституція — юридична база чинного законодавства. Їй підпо­рядковані закони, інші нормативно-правові акти, які приймають­ся у державі.

Правова охорона конституції є неодмінною умовою забезпе­чення її верховенства і стабільності, високоефективності дії її положень у всіх сферах життєдіяльності держави.

Належний рівень правової охорони конституції - необхідний атрибут правової держави, яка є найважливішим чинником по­будови громадянського суспільства.

Але як основний політико-правовий акт Конституція не тільки набула значення основного юридичного джерела по­точного законотворення і окреслила контури цивілізованої соціальної, правової держави, а й закріпила у своїх нормах такі демократичні цінності і принципи, які ще необхідно буде запроваджувати у практику національного законотворен­ня і законозастосування¹. Тобто вона становить фундамент не лише сучасних, а й майбутніх якісних перетворень у сус­пільних відносинах, основу формування демократичної пра­вової системи українського громадянського суспільства, роз­витку і зміцнення соціальної, правової держави, її системи законодавства. І, безперечно, справедливе твердження депутата О.О.Мороза про те, що Консти­туція України «...є своєрідним політико-юридичним дорогов­казом або компасом суспільних перетворень в Україні»². Отже, можна зробити висновок, що загальні базові позиції держав­ної стратегії переходу України від адміністративно-команд­ної системи владарювання, господарювання та управління до демократії як загального принципу організації і функціо­нування суспільного життя, а не лише як певної системи політичних прав, контури національної державності визна­чені на вищому державному рівні, рівні Верховної Ради Ук­раїни, Президента України, закріплені в Основному Законі України — Конституції. Тому важко погодитися з висновком, що «і сьогодні, як і раніше, політика реформ, їх стратегія і тактика залишаються невизначеними. Ми так і не маємо за­гальнонаціональної відповіді на питання: куди йдемо?»³.

Справді, потреби реальних соціально-економічних про­цесів, діалектика їх динаміки, зміни у взаємозв'язках з інши­ми суспільними відносинами природно вимагають і будуть вимагати постійної певної корекції конкретних заходів щодо тактики реалізації стратегічного курсу розвитку України. Про­те незмінною базовою позицією останнього має залишатися поступова трансформація адміністративно-розподільчих еко­номічних, юридичних і управлінських відносин у такі, що, по-перше, передбачають відокремлення політичної влади від економіки, по-друге, органічно поєднують механізми і дер­жавного регулювання, і ринкових саморегуляторів, і, по-третє, грунтуються на конституційних принципах верховенства пра­ва, верховенства Конституції, верховенства закону. І якщо розроблення стратегії — це в першу чергу функція науки, то тактика — це функція політики.

Щодо демократичності Конституції, то вона може бути зас­відчена лише шляхом практичної реалізації її норм у життє­діяльності суспільства, створення дієвої системи державних гарантій і захисту конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина, сприяння правовому прогресу українського сус­пільства. Реалізація правових ідей, принципів і норм Консти­туції України спрямована на демократичну трансформацію суспільства, перехід його від одержавленого стану до стану вільного, відкритого громадянського суспільства, якому відпо­відатиме демократична, соціальна, правова держава. Узагаль­нюючи свого часу практику правових держав, професор права, академік Б.А. Кістяківський писав: «Правова держава — це вища форма державного побуту, яку виробило людство як реальний факт». Для правової держави охорона і захист прав людини, забезпечення її свободи і меж в суспільстві, недопущення по­рушення простору свободи, визначеного правовим законом, — це не просто її органічні політико-правові функції, це го­ловна мета, якій мають підкорятися всі її властивості, якості, характеристики. «Всесвітня історія, — стверджував Гегель, — являє собою рух розвитку принципу, змістом якого є свідомість свободи», тобто свідомість необхідності формування і розвитку вільної, незалежної, правової особистості. І сьогодні саме стан здійснення, охорони і захисту, в першу чергу, правовими засобами, прав і свобод людини є визначальним показником рівня гуманістичності, цивілізованості, культури українсько­го суспільства та держави.

Процес впровадження норм чинної Конституції вимагає саме якісного перетворення всієї системи суспільних відно­син: економічних, соціальних, політичних тощо. І, безпе­речно, мова має йти про юридичні державно-владні відноси­ни. Правова система і система органів публічної влади висту­пають певними різнопорядковими зовнішніми контурами суспільства, демократичність яких визначає передумови сус­пільного прогресу, всебічного розвитку людини.

Правові і державно-владні відносини як різновиди суспіль­них відносин взаємопов'язані між собою, проте їх не слід ототожнювати. Саме тому можна зробити попередній висно­вок, що некоректно наголошувати на необхідності розроб­лення і здійснення комплексної державно-правової реформи на тій підставі, що «Конституція України зумовила потребу реформування не лише законодавства, а й державних інсти­тутів»⁴. По-перше, така реформа має різні суспільні об'єкти реформування — правові відносини і державно-владні відно­сини. І, по-друге, не можна ототожнювати законодавство з правом. Не випадково перші концепції, розроблені в Україні, не за змістом, а за формою були концепціями саме правової реформи. Сьогоднішня невизначеність щодо об'єкта рефор­мування призводить до того, що державно-правову реформу або намагаються обмежити основними функціями держави і системою місцевого самоврядування в Україні, або навіть самі терміни «державно-правова реформа» і «правова рефор­ма» вживають як синонімічні, а це вже шлях до суперечливих методологічних і теоретичних висновків⁵.

Демократична трансформація усіх сфер життєдіяльності українського суспільства справді потребує узгоджених зусиль всього суспільства — усіх громадян, громадських організацій, політичних партій і, передусім, ініціативної, творчої діяль­ності органів державної (публічної) влади, держави, що виз­начає необхідність її першочергового власного перетворен­ня. Тобто мається на увазі перетворення успадкованих від СРСР політичних, зокрема державно-владних відносин. Це, безперечно, передбачає якісні зміни у механізмі публічної влади, її зв'язків з суспільством, потребує здійснення «пар­ламентської, адміністративної, муніципальної, судової ре­форм, реформи інших правоохоронних органів з метою ство­рення в Україні незалежної, демократичної, правової дер­жави». Але це не дає підстави ототожнювати процеси перетворення державної влади з перетворенням правової си­стеми України, розвиток якої обумовлений не стільки раці­ональними, суб'єктивними факторами, скільки об'єктивни­ми умовами.

Особливість трансформаційних процесів в Україні, їх складність і суперечливість багато в чому викликані об'єктив­ною природною необхідністю одночасного здійснення кар­динальних перетворень як у сфері публічної (державної) вла­ди, так і у сфері економіки і права. В умовах успадкованої радянської соціально-економічної системи, де політична влада була органічно взаємопов'язана з економічною, дер­жавна власність на засоби і умови виробництва — з держав­ною владою, будь-які якісні економічні зміни, зміни у юри­дичних відносинах можливі лише за моделлю, відповідно до якої саме політичні перетворення, створення демократичних юридичних процедур мають становити необхідну передумову ринкової трансформації економіки. Це визнають і окремі західні фахівці. Таким чином, можна і треба формулювати завдання наукового розроблення, офіційного ухвалення та реалізації, з одного боку, самостійної концепції трансформації системи дер­жавної влади в Україні, а з іншого — самостійної концепції кардинальних перетворень правової системи України. Не можна не визнавати, разом з авторами Концепції розвитку законо­давства України на 1997—2005 роки, необхідність створення в Україні «нового права, яке має стати в першу чергу норма­тивним вираженням загальнолюдських цінностей, принципів справедливості та людяності, засобом забезпечення прав і сво­бод людини і громадянина, основою організації та функціо­нування держави в інтересах людини і всього суспільства».

Проблеми правового прогресу українського суспільства, пе­ретворень його права, правової системи становлять пред­мет роздумів автора цієї статті.

На шляху до створення демократичної правової парадигми. Потреба у науковому підході до правових перетворень в Ук­раїні обумовлює, в свою чергу, необхідність розроблення сучасної парадигми вітчизняної юридичної науки, її пра­вознавства і державознавства. Відомо, що марксистсько-ле­нінське вчення про державу і право виходило із розуміння дер­жави як апарату класового панування і придушення. Тому похідним звідси було уявлення, що право — це державна воля, воля панівного класу, яка знаходить свій вираз і закріплення у юридичній формі, законі. Вихідним теоретичним положен­ням для такого праворозуміння була хибно витлумачена теза «Маніфесту Комуністичної партії» про право як зведену у за­кон волю пануючого класу. Відповідно, соціальна функція ра­дянської юридичної науки зводилася публічною владою пере­дусім до підтримки і захисту інтересів держави. Радянське , правознавство, яке протягом складного, суперечливого шляху свого становлення сповідувало і «правовий нігілізм», і прин­цип революційної правосвідомості, увагу сконцентрувало го­ловним чином на відомому в історії світової юридичної дум­ки нормативному підході до права (звичайно, дещо моди­фікувавши його). Згідно з цим підходом юридичні норми характеризувались як міра суспільної поведінки, основа орга­нізаційної дисципліни і законності. Право розглядалося лише як політичний елемент надбудови, невід'ємний від держави продукт та інструмент її діяльності, основа і знаряддя класо­вого панування у політичних формах. Утверджене в 20—30-х pp. праворозуміння чітко відбивало лише політичну, класову природу і сутність радянського права, його зв'язки з держа­вою і матеріальними умовами, що визначали волю пануючо­го класу.

На жаль, слід визнати, що й досі ми остаточно не позбули­ся правової спадщини радянського періоду, коли право юри­дичне закріплювало фактичну диктатуру партдержноменкла-тури, панування адміністративно-командних методів управ­ління в економіці і становило легітимну основу тоталітарного політичного режиму в суспільстві, причому цей режим розг­лядався як джерело самого права. Досі не здійснена фунда­ментальна конструктивно-критична науково-дослідницька робота у галузі історії права радянських часів. Проте певні зру­шення у сучасному українському правознавстві відбувають­ся, хоч вони і не завжди мають глибоке науково-теоретичне обгрунтування. Наприклад, навряд чи є коректною позиція повної відмови від політичного, класового підходу і звертан­ня лише до загальнолюдських цінностей — свободи, рівності, справедливості. Ще не вироблене більш-менш стале і узгод­жене сучасне праворозуміння, хоч воно становить світогляд­не підґрунтя правознавства. Бо від того, як ми розуміємо по­няття «право», багато в чому залежить не тільки спрямованість наукових юридичних досліджень, а й загальна орієнтація дер­жавної правової політики, юридичної практики.

Саме наукове визначення сучасного поняття права, право­вих принципів та застосування їх у процесі демократичної трансформації українського суспільства, формування якісно нової системи національної державної влади і самоврядуван­ня може забезпечити ефективне досягнення конституційне закріплених цілей відродження громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, пошук міри і межі оптимального співвідношення економічної свободи та ефективності і соціальної справедли­вості та юридичної рівності. Такий пошук здійснюється люд­ством протягом багатьох століть, і кожного разу спроби вирі­шити цю проблему грунтувалися на певній системі ідей і уяв­лень, яка вважалася на конкретний історичний час здатною пояснити існуючі суспільні суперечності, знайти шлях до їх подолання і накреслити перспективу розвитку суспільства. Існу­вання усталеної системи основних соціальних, в тому числі правових, цінностей суспільства є однією з важливих умов його стабільного стану і функціонування. Коли порушуються умови цілісності системи соціальних цінностей, послаблюються їх взаємодія і гармонія — дезорганізується увесь суспільний процес. А якщо це «відбувається зненацька і відразу, — наго­лошував П.Сорокін, — збільшуються шанси міжнародної або громадянської війни». Саме в цьому, зокрема, полягає ак­тивна роль суспільної свідомості у її взаємодії з суспільним буттям.

У сучасному світі, в тому числі і в Україні, відбуваються переоцінка багатьох соціальних цінностей, їх нове осмислен­ня у світлі історичного досвіду XX сторіччя і глибоких супе­речностей теорії і практики радянського соціалізму. І знову, як це вже було кожного разу, коли суспільство опинялося у кризовому стані, воно інстинктивно починає звертатися до фундаментальних джерел і шукати там знамення часу, щоб створити собі новий «дороговказ» щодо соціальних цінностей суспільного прогресу. Коли суспільна свідомість, в першу чер­гу у формі науки, під впливом кардинальних перетворень об'єктивної реальності стає нездатною раціонально, на старій теоретичній і методологічній основах, пояснити те, що відбу­вається навколо, виникає потреба у розробці нової парадиг­ми як інтелектуального засобу якісного прориву в усвідом­ленні навколишнього світу — природи і суспільства. Можна погодитися з тим, що парадигма — це не просто нова теорія, яка являє собою безпосередню реакцію на кризові явища в суспільстві, а «система ідей і уявлень, здатна розв'язати супе­речності, що виникають у науці, дати пояснення емпірично­му матеріалу, що нагромадився, і відкрити шлях до подаль­шого поглиблення знання»⁶.

1. Утворення та конституція розвитку Куби

   Реферат >> Исторические личности
   ... ії історії конституційного процесу на Кубі, конституційна реформа, дана характеристика ... льшу частину країни , нова Конституційна Асамблея , утворена з представників ... проголосували за прийняття нової конституції3 (!). Конституція республіки Куба складає ...

2. Конституційний Суд України політико правова природа склад компетен

   Курсовая работа >> Государство и право
   ... ії. Конституційна законність є реально діючою системою конституціоналізму, що забезпечує повну дію конституції. Конституційна ... . Козюбра М.І. Конституційний Суд в системі органів державної влади // Державно-правова реформа в Укра ...

3. Теорія держави та права

   Шпаргалка >> Право, юриспруденция
   ... і й законодавчі. Предметом конституційного референдуму є або проект нової конституції, або конституційна реформа, або поправки ... до конституції (Франція, Японія, Швейцар ...

4. Конституційні принципи побудови і діяльності державних органів

   Реферат >> Астрономия
   ... року, “комплексна адміністративна реформа повинна радикально змінити систему ... в один з визначальних чинників її прискорення”1. Конституційні принципи побудови і діяльності державних ... самої державної влади. Але конституційна модель організації виконавчої влади ...

5. Конституційне право Франції

   Реферат >> Государство и право
   ... органів виконавчої влади - Державною радою. Конституційна рада включає дві категорії член ... , головами парламентських палат і з Конституційною радою. Конституційна рада, крім того, спостер ... “з метою привернути увагу уряду до реформ, які на думку Ради, будуть ...

Хочу больше похожих работ...