Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Государство и право->Курсовая работа
Актуальность данной темы подчеркивается, тем, что после принятия нового гражданского законодательства в РФ проблема исполнения обязательств не рассмат...полностью>>
Государство и право->Доклад
Мониторинг земель является разновидностью государственных контрольных мероприятий и представляет собой комплексную систему наблюдений за состоянием зе...полностью>>
Государство и право->Реферат
Законы Хаммурапи - первый в истории достаточно полный и многосторонний свод правовых норм и административных регламентов. Законы начертаны на каменном...полностью>>
Государство и право->Реферат
“Государственную власть в Российской Федерации осуществляют Президент Российской Федерации, Федеральное Собрание (Совет Федерации и Государственная Ду...полностью>>

Главная > Реферат >Государство и право

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Специфічною особливістю сільського господарства є існування взаємозалежності і взаємодоповнюваності оремих галузей, що ви-магає всебічного обгрунтування галузевої структури підприємства. Виявом цієї особливості є, зокрема, та обставина, що значна частина продукції даної галузі не набуває товарної форми, а використовується в наступних циклах відтворення.

Проблема кредитування для сільського господарства значно ускладнюється ще і тим, що ця галузь розцінюється комерційними банками як кридитно-ризикована. Тому крадитна ставка для аграрних підприємств встановлюється вищою порівняно з рівнем для підприємств інших галузей. Якщо, скажімо, у березні 2000р. процентні ставки за кредитами комерційних банків для будівель-ної індустрії становили 35,3% , торгівлі і громадського харчування

становили 36,3% , промисловості – 38,7% , то для сільського господарства – 44,6%.

Крім високих процентних ставок, відбувалося і блокування кредитування аграрного сектора економіки через неможливість використання землі як об’єкта застави, спричиненою нерозвиненістю ринку цього ресурсу, а також через звужену можливість використання готової продукції як об’єкта застави у зв’язку з існуваннням протягом тривалого часу першочерговості розрахунків. Адже відповідно до їх вимог продукції могло і не вистачити для задоволення потреб кредиторів, оскільки вона могла бути використана для задоволення вищих за рангом забов’язань.

Отже, втрати аграрними підприємствами обігових коштів і неможливість залучення кредитних ресурсів призвили до блокування процесу відтворення основних засобів сільськогоспо-дарського призначення і матеріальних оборотних засобів. Підприємства не мали змоги оновити зруйнований машинно-

тракторний парк, придбати необхідну кількість мінеральних добрив, запасних частин отрутохімікатів, пального, насіння вищих репродуктивних кондицій, пальномастильних матеріалів. У результаті аграрні товаровиробники вимушено перейшли на екстенсивний тип розвитку, що супроводжується деіндустріалі-зацією виробництва і застосуванням у виликих маштабах ручної праці. Наслідки не забарилися – рік у рік скорочувався обсяг сільськогосподарського виробництва і обсяг продажу сільського-

господарської продукції, а відтак сформувалася “петля” аграрної кризи.

Насамперед слід зазначити , що на початку 2000р. аграрні підприємства мали вкрай несприятливу структуру активів. В їх загальній вартості понад 84% становили необоротні активи, в тому числі 75 процентних пунктів припападало на будівлі і споруди, які переважно пустують і мають незадовільний фізичний стан. Через постійне вимагання оборотного капіталу його частка становила 16%, з них на грошові кошти, розрахунки та інші оборотні активи припадало лише 3,4 процентних пункта дорівнювала 21%. За такої структури активів ліквідна частка майна аграрних підприємств стала надто низькою , що вкрай ускладнило розв’язання проблеми кредитозабезпеченості. Постійно зростала заборгованість підприємств , і в 1999р. вона становила 15,4 млрд грн, перевищуючи їх дебіторську заборгованість у 7 разів. Через важний фінансовий стан підприємства істотно знизили заробітну плату працівників і нерідко її невиплачували роками. Відсутність грошових коштів зумовила перехід від грошової оплати переважно до натуральної. Однією з основних форм прояву аграрної кризи, як уже зазнача-лося, є істотне зниження обсягу виробництва валової прдукції сільського господарства. У 2000р. валова продукція зменшилася порівняно з 1990р. у 1,9 раза. Особливо швидкими темпами зменшувався обсяг виробництва продукції тваринництва.За вказаний проміжок часу зменшення становило 2,4 раза, що негативно відбилося на структурі споживчого кошика. У 2000р. в економіці країни в цілому, в тому числі і в сільському господарстві, виникли паростки подолання руйнівної сили, що тривала майже тисячоліття. Реальний валовий внутрішній продукт зріс порівняно з 1999р. на 6%, а валова продукція промисловості – на 12,9%. Найвищі темпи збільшення обсягів виробництва порівняно з попереднім роком досягло в галузях, продукція яких наповнює внутрішній ринок і задовольняє потреби споживачів, - харчовій, легкій, деревообробній та ін. Намітилася тенденція до посилання інноваційної активності, насамперед у напрямі оновлення продукції і впровадження нових технологій. Набула подальшого посилення тенденція нарощування обсягів інвестицій в основний капітал. Досягнута стабільність гривні, зросли експортні надходження валюти, збільшилися іноземні інвестиції. У 2000р. вперше за останні 10 років зросло виробництво продукції сільського господарства на 7,6% проти 1999р. , а продуктивність праці на 4,9%.

Подальше реформування економіки, здійснення у 2000р. глобальних соціально-економічних перетворень на селі – створен-

ня на базі колишніх колективних сільськогосподарських підприємств ринкового типу, а також завершення найвідповідаль-

нішого етапу земельної реформи – приватизації землі дали змогу вказані позитивні зрушення розвинули далі. Так, у 2001р. валовий внутрішній продукт держави зріс порівняно з 2000р. на 9%, причому темп його зростання був одним з найвищих серед країн Європи. Валова продукція цієї галузі зросла на 9%. Стало поліпшуватися соціальне середовище на селі. Вдвічі зменшилася заборгованість по заробітній платі селян, зросли їх заробітки. У 2001р. Власників земельних і майнових паїв було нараховано 2 млрд гривень орендної плати, або на 25% більше , ніж у минулому році. Доходи в особистих селянських господарствах зросли в 1,6 раза. Проте дані позитивні зрушення – це лише перші паростки економічного зростання, які потрібно завершити і створити сприятливі умови для їх подальшого розвитку та набуття тенденції незворотності.

3.Державна підтримка аграрних підприємств в Україні

Глибока економічна криза, в якій опинилася Україна в першій половині 90-х

років, має багато причин, але одна з найголовніших серед них – це криза

управління економікою. Вона виникла внаслідок того, що адміністративні методи

управління були відкинуті, але для зміни їх не було своєчасно створено ринкових

економічних і правових важелів регулювання економічної системи. Ці важелі

знаходилися лише на стадії становлення при незадовільному використані тих їх

елементів, що вже напрацьовані. Життєздатність народного господарства в цих умовах підтри-

мувалася головним чином за рахунок кредитної і грошової емісії.

Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану впродовж майже 10 років, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефективності, посиленням безробіття, особливо прихованого, розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу держави, зниженням життєвого рівня населення.

Скажімо, неконтрольовані інфляція і гіперінфляція, особливо в 1993-1994рр., значною мірою зумовлені відміною державного контролю за цінами і заробітною платою. Ця функція була передана підприємствам, абсолютна більшість яких за своїм юридичним статусом, впродовж довгого періоду, були державними. Реалізація ними цієї функції за відсутності належних ринкових важелів, породила гонку заробітної плати і цін, негативний вплив якої на економіку очевидний. Крім того, відсутність у цих умовах дійового державного контролю за діяльністю комерційних банків призвела до того, що вони на свій розсуд використовували кредитні ресурси, чим істотно підштовхували розвиток інфляційних процесів, одержуючи при цьому надприбуток.

Зрозуміло, що за належного державного регулювання економіка України не була б доведена до такого стану. Негативну роль тут відіграло ідеалізоване сприйняття ринку значним прошарком керівної еліти і вчених, як системи, що само організовується без будь-якого втручання держави.

Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою

економікою перконує, що її створення і ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва

найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва і

соціальної сфери. Необхідність у такому регулюванні найрельєфніше виявилася ще під час світової кризи в 1929-1933рр.
Для того щоб запобігти таким катаклізмам у майбутньому ,
капіталістичні держави почали здійснювати активну антимонопольну політику, надавали матеріальну підтримку малозабеспеченим верствам населення і різнобічну допомогу суб’єктам господарської діяльності, а також через економічні важелі впливати на структурну перебудову економіки, домагаючись її збалансованості. І нині проблема державного регулювання економіки не втратила своєї актуальності в усіх країнах незалежно від того, яка питома вага в них приватного сектора. Можна констатувати , що державне регулювання зробилося органічною складовою частиною ринкової економіки. Його головна функція – нейтралізація внутрішніх і зовнішніх збурень, що виникають через внутрішні протиріччя , які притаманні ринку і можуть призвести до таких негативних явищ, як перевиробництво , безробіття, невиправдана диференціація доходів населення тощо. Мистецтво державного регулювання економікою – це ефективна компенсація негативних дій ринкового механізму, недопущення небажаних соціально-економічних наслідків.
Проте з усіх галузей народного господарства найбільш радикального і дійового державного регулювання та підтримки для нормального розвитку вимагає сільське господарство. Це зумовлено тим , що по-перше, дана галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обгрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни;по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової і довгострокової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.
В умовах ринку сільське господарство піддається негативному впливу різних факторів нестабільності: природних, економічних, соціальнихю Тому невипадково в розвинутих країнах Заходу державне регулювання сільськогосподарського виробництва, підтримки доходів аграрних товаровиробників , їх захист займають чільне місце в соціально-економічній політиці цих держав. Вільна конкуренція в чистому вигляді на ринку сільськогосподарських продуктів давно тут перестала існувати. Держава через різні важелі почала впливати на процес самореруляції попиту і пропозицій в інтересах сільських товаровиробників і суспільства в цілому.Стало очевидно , що ринок як основний регулятор виробництва сам стає суб’єктом регулювання з орієнтацією на досягнення соціального процесу. Досвід розвинутих країн переконує, що існує протиріччя між державним регулюванням економіки і ринковим саморегулюванням не має антогоністичного характеру. Більше того, в умовах досконалої економіко правової бази ці два регулятори взаємодоповнюють один одного, забеспечують високий рівень виробництва і споживання. Іншими словами, державне регулювання економіки повинно бути адекватним ступеню розвитку в країні конкурентного та антимонопольного середовища. Чим менше створено умов для конкуренції і чим монополізованіше виробництво, тим держава повинна втручатися в економіку, і навпаки.
В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки повинно здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб’єктів господарської діяльності , а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких тарифи, відсотки, податки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, державне замовлення і контракт, резерви, субсидії, субвенції, державне мито. Вони використовуються як прямі і опосередковані регулятори розвитку економіки, забеспечують умови для саморегуляції в бажаному напрямі.
Крім економічних, соціально-орієнтована ринкова економіка вимагає адміністративних методів втручання і саме в ті її сфери, де перші з них не мохуть дати бажаних результатів. Це стосується викорестання землі і корисних копалин, захисту навколишнього середовища , соціальнихгарантій шодо мінімальної заробітної плати, тривалості робочого дня і підтримки безробітних , політики протекціонізму з метою захисту внутрішнього ринку, обгрунтування і реалізації державних програм, що мають глобальне значення длярозвитку економіки країни,регулювання розвитку соціальної інфраструктури і витрат держави, підтримки валютного курсу тощо.Тепер стає очевидним ,що державне регулювання економіки має бути збалансованим і неповинно підміняти ринковий механізм, а лише доповнювати його завдяки привалюванню економічних важелів впливу на розвиток суспільного виробництва в межах дії економічних законів ринку.
Як бачимо, державне регулювання економіки – це складне і багатоаспектне явище. Воно включає економічні, правові і адміністративні регулятори, що забезпечують активне функціонування економіки і соціальний захист населення. Державному регулюванню сільськогосподарського виробництва також притаманні такі регулятори і напрямкиїх дії. Тому в розгорнутому трактуванні підцим поняттям в умовах ринкової економіки розуміють систему економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів, здійснюваних державою з метою забеспечення ефективного і стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва та повного забезпечення населення якісним продовольством за прийнятими ринковими цінами.
У процесі державного регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічна підтримка доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони за нормального господарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон’юктури, а також були матеріально заінтересованими вести сільськогосподарське виробництво в тому обсязі і асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.З кінця 1991р. в Україні розпочався відхід від командно-адміністративних методів державного регулювання сільськогосподарського виробництва і водночас були здійснені перші кроки до формування ринкових відносин у народному господарстві , в тому числі і у цій важливій його галузі. Проте ринкові реформи в аграрному секторі здійснювалися переважно непослідовно , некомплексно, без узгодженості з темпами втрати управління економікою через адміністративні важелі.Все це негативно відбивалося на економіці аграрних підприємств. Стан справ у сільському господарстві погіршувався і через неефективний механізм реалізації законодавчих актів.
Заходи, що вживалися державою нерідко були спрямовані не стільки перспективу, скільки на ліквідацію або пом’якшення негативних явищ, виникли через розбалансованість економіки.
Найбільших втрат сільськогосподарські товаровиробники почали зазнавати втрат через неконтрольовану лібералізацію цін на матеріально-технічні ресурси, оскільки ціни на сільськогосподарську продукцію підвищувалися значно швидшими темпами ніж на ресурси, що поставлялися селу, то це призвело до істотного зростання кредиторської заборгованості аграрних підприємств, багато з них опинилися на межі фінансового краху.Адже лібералізація цін на рисурси при збереженні монополії їх виробників призводить до встановлення не ринкових , а монопольних цін, що супроводжується значним погіршенням економічного стану споживачів і новими витками інфляції.
В результаті глибокого диспаритету цін втрати сільського господарства за перід 1991-1998рр. оцінювалися відчизняними економістами в сумі 95,5 млрд грн.Отже, ситуація склалася таким чином, що сільське господарство довгі роки , і особливо останнє дисятиріччя(1991-2000рр.), було головним доногом інших галузей народного господарства, що призвело до визначення його ресурсного і фінансового потенціалу. Стало очевидним , що без радикального державного втручання в процес формування доходів аграрних підприємств неможливо буде досягти в найближчій перспективі істотних зрушень у нарощуванні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції , а отже, розв’язувати проблему задоволення потреб населення у продовольстві.
У 2000р. держава стала здійснювати підтримку доходів аграрних підприємств через компенсацію за рахунок державного бюджету частини кредитних ставок за кредити комерційних банків, одержаних сільськогосподарськими товаровиробниками. В згаданому році, зокрема, держава компенсувала комерційні кредитні ставки в розмірі 50% облікової ставки, встановленої Національним банком України, а в 2001р.- 70%. Державним бюджетом України на 2001р.було передбачено направити на часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків у сумі 150 млн грн. У 2002р. на вказані цілі також передбачено виділити 150 млн грн. Завдяки такій державній підтримці кридитного забезпечення сільського господарства значно зріз потік кредитних ресурсів від комерційних банків до сільськогосподарських товаровиробників, що позитивно впливало на результати їх господарської діяльності. Згаданим Указом Презедента України “Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та подальшого розвитку аграрного сектора економіки “(лютий 2002р.) викладений механізм здешевлення банківських кредитів тепер буди використовуватися за умови, якщо процентна ставка комерційних банків при кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників не перевищує двох облікових ставок Національного банку. Даним указом також передбачається поширення цього механізму і на довгострокові кредити з терміном більше 3 років для закупівлі сільськогосподарської техніки.
Велику роль для регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва і підтримки його доходів у найближчій перспективі відіграло прийняття Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004рр.” (від 18.01.2001р.). Ним визначені шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства на цей періо і головне – законодавчо закріплюється уже введені і ними розглянуті економічні важелі державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарського виробництва. Зокрема, зазначається, що цінова політика та підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників спрямовується на забезпечення відтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі впровадження заставних цін, регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій. Передбачається, що на період дії даного Закону не вносяться зміни в законодавство, що можуть спричинити збівльшення додаткового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників, які до 01.01.2004р. продовжуватимуть сплачувати фіксований сільськогосподарський податок. До цього ж терміну в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників залишатиметься податок на додану вартість і виплачуватимуться дотації за реалізовані ними молоко і живу масу тварин , залишатиметься також чинним Закон України “Про збір на розвиток виноградництва, садівництва і хмелянства”.
Закон закріплює введений у 2000р. режим спеціального кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Передбачено, зокрема, за рахунок Державного бюджету України компенсацію ставки за кредитами в розмірі не менше 50% облікокової ставки , встановленої Національним банком України. На якісно нову основу ставляться відносини у сфері страхування ризиків.Так, введено обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприє-
ствами, а врожаю зернових культур і цукрового буряку – аграрними підприємствами всіх форм власності, причому за рахунок Державного бюджету має компенсуватися не менше 50% величини страхових ставок по обов’язковому страхуванню врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.
Принципово є та обставина, що за Законом передбачені чіткі орієнтири використання коштів Державного бюджету України на розвиток сільського господарства України. Встановлено, зокрема, що частка видатків згаданого бюджету на фінансування розвитку сільського господарства має бути не меншою 5% його видаткової частини. Реалізація цієї норми Закону дасть змогу поліпшити фінансування традиційних напрямів державної підтримки галузі, насамперед насінництва, племінної справи, охорони земель тощо, фіксованої частки процентної ставки, що сплачує фермер , а решта погашається державою.
Досвід країн Заходу з пільгового кредитування довів свою ефективність, а тому є цілком виправданим, що Україна стала використовувати цей досвід у широких маштабах.
У зарубіжній економіці широко застосовується податкова форма фінансової підтримки. Невиликі фермерські господарства з низькими доходами сплачують і більш низькі податки. Водночас є податкові пільги і для великих ферм порівняно із підприємствами інших галузей- рівень оподаткування для них установлюється не вище певної ставки , як правило 20% оподаткованого прибутку. Пільгове оподаткування може встановлюватися фермам, які беруть участь у виконанні певних державних програмза умови, що вони дотримуються встановлених вимог при їх виконанні. При порушенні цих вимог ферма не тільки позбавляється податкових пільг, а й виплачує штраф. У ряді країн застосовується пільгове оподаткування при реінвестиціях(вкладення
власних коштів у розвиток свого підприємства) – на прибуток, що спрямовується на розширене відтворення , поширюється пільгова податкова ставка. Крім того, якщо реінвестиції спрямовуються на виконання передбаченої державою певної програми, фермам компенсується відповідна частка фактичних витрат за умови, що вони дотримуються обов’язкових вимог, обумовлених даною програмою.
У деяких країнах ЄС практикуються прямі дотації з державного бюджету фермам, розміщеним у несприятливих природних умовах господарювання. Одержані виплати повинні спрямовуватися на модернізацію виробництва. Значні субсидії держави виділяються на боротьбу з водною і вітровою ерозією. В США, наприклад, питома вага витрат держави на цей захід становить 86%. Крім того тут держава бере на себе витрати на боротьбу з карантинними сільськогосподарськими шкідниками.
Для підтримки високого рівня обсягу і ефективності виробництва за рахунок державного бюджету здійснюється фінансування фундаментальних і прикладних досліджень в аграрній сфері.Швидкому поширенню досягнень НТП допомагає система консультаційних пунтів,які частково фінансуються за рахунок державного бюджету. Для визначення рівня державної підтримки фермерських господарств розраховується спеціальний показник відношенням усіх цінових і позацінових дотацій на виробництво і реалізацію продукції до її фермерської ціни. В багатьох країнах цей показник досягає, як правило, 20-40% , а в окремих – навіть до 70%. Як бачимо, маштаби державної підтримки доходів сільського господарства досить істотні. Стає зрозумілим , що ця галузь в Україні може бути ефективною і конкурентноспроможною на світовому ринку лише за умови, коли вона з галузі-донора, що підживлює інші галузі народного господарства, перетвориться на галузь, що спирається на належну державну підтримку. Стає також очевидним , що державна підтримка сільськогосподарського виробництва повинна мати гнучку структуру, змінюватися від стану галузі.
Насамкінець зазначемо, що в окремих розвинутих країнах, наприклад, у США, розроблені програми по зменшенню державної підтримки доходів фермерських господарств з тим, щоб подальшому не допускати перевиробництва сільськогосподарської продукції. Враховуючи високий рівень розвитку сільського господарства в цих країнах, міцну економіку фермерських фермерських господарств та їх потужний матеріально- технічний потенціал такі експеременти із зменшенням підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників мають право на існування. Проте для України така зміна аграрної політики є не лише непринятною , а була б шкідливою з огляду на слабку економіку аграрних підприємств, виснажений їх основний капітал і низький рівень виробництва сільськогосподарської продукції.



















Висновок
Досвід аграрних перетворень в Україні переконливо свідчить про недостатнє теоретичне обгрунтування проблем трансформації відносин власності, входження в ринкову економіку і розвиток підприємницької діяльності. Важливе значення має розробка методології і об’єктивний аналіз практики, виявлення переваг і недоліків тих чи інших видів підприємницьких структур, розробка пропозицій і підходів до їх формування і функціонування, побудови внутрішньогосподарських економічних відносин.
Ринкові відносини формуються під впливом саморегулюючих і регульованих економічних механізмів, їх співвідношення може сприяти створенню стимулів для організації ефективного виробництва з метою отримання прибутку. Забезпечення прибутку, орієнтація на попит і конкуренцію стимулюють виробництво і є методом для запровадження інновацій.
Організаційний аспект підприємницької діяльності в аграрній сфері полягає в забеспеченні : високого життєвого рівня сільськогосподарських товаровиробників
  • через розширення виробництва та високої купівельної спроможності населення
  • через зайнятість і оплату праці.
Стосовно сільського господарства суб’єктами підприємництва виступають колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, кооперативи, господарські товариства з різним ступенем відповідальності, інші приватні формування , державні підприємства. Основними напрямами формування цих суб’єктів є приватизація майна радгоспів і реструкторизація колгоспів та колективних сільськогосподарських підприємств. Ключовим підходом до цього є орієнтація індивіда на задоволення своїх потреб і інтересів через працю, здібності і підприємливість. Усвідомлення потреб працівником через інтерес служить дійовим чинником задоволення цих потреб і спонукає його до участі у підприємницькій діяльності.
Формування ринкових відносин зосереджується на різноманітності форм власності та конкретних формах її прояву. Активізувати підприємницьку діяльність неможливо без середовища суб’єктів ринкового господарства. Тому для підвищення підприємницького потенціалу необхідно, поряд з індивідуальним, розвивати і колективне підприємництво.
Розвиток піприємницької діяльності у великих господарських структурах можна забезпечити шляхом поглиблення внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин. В рамках таких структур суб’єктами підприємницької діяльності млжуть бути повністю сільськогосподарські кооперативи , колективні підприємства, фермерські, сімейні господарства, господарські товариства, агрофірми і інші організаційні форми, що будують свою діяльність на приватній і колективно-пайовій формі власності.
Підприємництво в Україні вже має свою історію, певний досвід. Його слід розглядати як самостійну,інніціативну , систематичну діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку. Проте для етапу формування ринкового середовища важливо переосмислити окремі теоритичні передумови і методичні підходи до розвитку підприємницької діяльності.



































Список використаної літератури
1.Андрійчук В.Г.Економіка аграрних підприємств – К.:ІЗМН,1996
2.Аграрна історія України: Підручник\ П.П. Панченко, В.А. Шмарук – 2-ге
видання перероблене і доповнене – К.:Знання,2000
3.Економіка сільського господарства:Підручник\О.І. Здоровцов
К.:УСГА,1993
4.Підприємство в аграрній сфері економіки\Ред. П.Т.Саблук – К.:ІАЕ,1993
5.Мельник Л.Ю. Основи підприємництва та ринкової
економіки\Навч.посібник,- К.:Вища школа, 1995
6.Аппенянский А.Й. Человек и бизнес. Путь совершенства.- М.:1995
7.Статистичний довідник 2002
8.Іnternet

26



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Підприємництво в аграрній сфері (1)

    Курсовая работа >> Экономика
    ... специфіку, державну підтримку аграрних підприємств в Україні. 1. Підприємництво в аграрній сфері 1.1 Аграрне виробництво як єдність ...
  2. Мале підприємництво в умовах ринку

    Курсовая работа >> Экономика
    ... 2034,2 1834,2 1674,2 48,8 У т.ч. в аграрній сфері 78,7 109,4 119,1 130,7 162 ... оді кількість малих підприємств в аграрній сфері збільшилась майже в 1,5 ... підприємництва; надання консультативних послуг у сфері інноваційних технологій. Мале підприємництво не ...
  3. Мале підприємництво і його роль у реформуванні економіки та зміцненні місцевих бюджетів

    Курсовая работа >> Экономика
    ... ідження внеску малого підприємництва в економіку країни: аграрна економіка; індустр ... ї політики у сфері підприємництва». Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльн ...
  4. Державне регулювання підприємництва у сільському господарстві

    Курсовая работа >> Экономика
    ... її виникнення і розвитку. За рівнем поширення аграрного підприємництва можна зробити висновок про масштаби ... пов’язані з проникненням в аграрну сферу промислового, фінансового, приватнопідприємницького капіталу. Насл ...
  5. Процес становлення та розвитку підприємництва в Україні

    Дипломная работа >> Экономика
    ... Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції ... (на 29% більше). Безпосередньо в аграрних підприємствах було в наявності 4,7 млн.т ... розвитку підприємництва в Україні, про сфери діяльності в яких мале підприємництво є найб ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0012259483337402