Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Религия и мифология->Биография
Тихон Задонский (в миру Тимофей Савельевич Соколовский; 1724, Короцко, Валдайский уезд, Новгородская губерния — 24 августа 1783, Задонский монастырь) ...полностью>>
Религия и мифология->Реферат
Утвердження християнства в Україні — дуже склад­ний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важ­...полностью>>
Религия и мифология->Биография
Феодор Санаксарский (в миру — Иван Игнатьевич Ушаков; 1718(1718) — 19 февраля 1791) — преподобный Русской православной церкви. Прославлен для общецерк...полностью>>
Религия и мифология->Биография
Митрополит Филофей (в миру Рафал Богуславович Лещинский, в схиме — Феодор; 1650(1650), Украина —1727, Тюмень) — епископ Русской церкви, с 1702 года ми...полностью>>

Главная > Контрольная работа >Религия и мифология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Тема : Релігія як сфера духовної культури: структура та функціональне покликання

План

1 Предмет та функції релігієзнавства

2.Національні релігії. Індуїзм. Іудаїзм

3.Буддизм

4.Християнство

5.Іслам

6.Свобода совісті в Україні

7.Нові релігійні течії та організації в Україні

релігієзнавство буддизм християнство іслам

1. Предмет та функції релігієзнавства

Релігієзнавство - гуманітарна наука, що досліджує соціально-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв'язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу па віруючих. Як самостійна галузь знання воно виникло у другій половині XIX століття.

Предметом релігієзнавства є об'єктивні закономірності виникнення, становлення та розвитку релігій, їх функціонування, структура та різноманітні феномени, взаємозв'язок і взаємодія релігії з іншими галузями знань.

Термін «релігія» походить, за Цицероном, від латинського «ге§е1е» - шанувати, почитати, і означає «богошанування», «культ»; або ж, за Лактанцієм, від слова «геІі§аге» - зв'язувати. Осмислюючи природу і сутність релігії, Лев Толстой показав три значення поняття релігії:

  1. Релігія - це дане Богом щире одкровення і богошанування, що витікає з цього.

  2. Релігія - це зведення марновірних положень і марновірне богошанування, що випливає з цих положень.

  3. Релігія - це зведення філософських положень і моральних законів, створених розумними і владними людьми для керування грубими, неосвіченими народними масами, щоб їх утішити і приборкати.

Релігія є однією з найдавніших форм суспільної свідомості, однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного. Релігія прагне до універсального відображення дійсності, використовуючи при цьому фантастичні образи, які сприймає як дійсні. При такому визначенні релігія пов'язана з фантазією та з вірою у створені образи та вигадування. Саме віра стає основою впевненості у дійсному існуванні фантастичних образів. Релігія як сфера духовної культури має свої особливості, власну структуру та виконує певні функції. До структури релігії належать:

1) релігійна свідомість, що включає два компоненти: релігійну психологію (сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов'язаних з певною системою релігійних ідей) та релігійну ідеологію (систему ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації); 2)релігійні почуття, що спрямовують емоційне ставлення людини до створених їхньою уявою надприродніх сил як до реальних;

2) релігійний культ - сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючі намагаються вплинути на надприродні об'єкти. До культу можна віднести обряди, ритуали, жертвопринесення, таїнства, богослужіння, пости, молитви; сюди належать також культові споруди (храми, собори), культові речі (посуд, одяг, реліквії) та, звісно, культові книги;

3)релігійні організації - об'єднання послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів. Релігійні організації викопують різні функції: як релігійні - задоволення релігійних потреб віруючих, регулювання культової діяльності, розробка та пропаганда віровчень, так і нерелігійні - політичні, правові тощо.

Під специфічними особливостями релігії слід розуміти і ті функції, що вона виконує в суспільстві.

1. Ілюзорно-компенсаторська функція полягає у тому, що для віруючого релігія дає компенсацію (не дійсну, ілюзорну) обтяжливості людського буття і надію на краще існування у потойбічному світі. Таку надію дає віра в райське життя, в ідеальний світ, де панують свобода і рівність.

2. Світоглядна функція полягає в намаганні релігії створити власну картину світу, власну схему вдосконаленого суспільства, визначити місце людини в системі природи та суспільства.

  1. Регулятивна функція виявляється у спрямованості релігії створити свою систему норм і цінностей для віруючої людини, що закріплює і зберігає віру у надприродне. Ця функція реалізується у традиціях, культових діях, сімейно-побутових стосунках.

  2. Інтеграційна функція полягає в спрямуванні релігії на збереження і'зміцнення існуючої соціальної системи, на згуртування прихильників однієї віри і протиставлення їх послідовникам інших релігійних напрямків.

  3. Комунікативна функція реалізується у підтримці зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій та у міжособистісних стосунках.

Релігії поділяють на групи на підставі етнічних ознак, часу виникнення, рівня організації, державного статусу, правового статусу, статистичного аналізу, за формою поширення тощо. За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:

  • ранні форми - релігії первісного суспільства (анімізм, магія, культ предків тощо);

  • політеїстичні - релігії, у котрих визнається багатобожжя (більшість національних релігій, за винятком іудаїзму та сикхізму);

  • монотеїстичні - головною ознакою є поклоніння єдиному богу (християнство, іслам, іудаїзм, сикхізм);

  • синкретичні - релігії, що утворилися внаслідок зрощування або злиття різних релігій (афрохристиянські, абавіти, дзен-буддизм);

  • нові релігійні течії та рухи - релігії, що виникають у сучасності (мунізм, церква Антихриста, йогізм).

Анімізм - це віра в духи і душі, що управляють людьми, предметами та явищами навколишнього світу. Тотемізм позначає комплекс вірувань і обрядів первісного суспільства, пов'язаний з уявленнями про родинні зв'язки між групами людей і' тотемами - тваринами або рослинами, що, відповідно до міфічних уявлень, були предком-заступником даного роду і кожного його члена, символом кровного зв'язку. Фетишизм - це поклоніння неживим предметам, яким приписувалися чудодійні властивості (скелі, дерева, раковини, різні побутові пред мсти тощо). Магія являє собою обряди, пов'язані з вірою в надприродну здатність людини виливати на інших людей та навколишню дійсність. Анімалізм, зоолатрія - це сукупність магічних обрядів і вірувань, в основу яких покладено уявлення про тварин або рослин як покровителів та захисників роду. Аніматизм являє собою перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до природи як до живої істоти.

2. Національні релігії. Індуїзм. Іудаїзм

Серед багатьох спроб класифікувати усі релігії найчастіше використовується така схема класифікації релігій:

  1. Ранні форми релігії (родоплемінні), тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, анімалізм, шаманство, культ природи, культ предків, язичництво, політеїзм.

  2. Національні релігії.

  • ранні національні релігії: релігія Стародавнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігія Стародавньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Давнього Риму, релігії доколумбової Америки та інші;

  • пізні національні релігії, іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

  1. Світові релігії, буддизм, християнство (у його конфесійних проявах - православ'я, католицизм, протестантизм), іслам.

  2. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:

  • неохристиянство: Богородична церква, церква Ісуса Хри-ста, Новоапостольська церква та інші;

  • релігії оріенталістського (східного) напрямку: Товариство свідомості Крішни, послідовники Саї Баби, центри Шрі Чіпмоя, Вселенська чиста релігія;

  • синтетичні релігії: Велике Біле братство, церква Єднання, Всесвітня віра Бахаї;

  • езотеричні об'єднання: теософія, братство Грааля;

Неоязичництво: Рідна віра, РУНвіра, Собор Рідної Віри;

сайентологічні рухи (наукоподібні): діанетика, наука розу му, християнська наука;

сатанізм.

Ранні національні релігії - це релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом верхні та середні верстви населення у межах однієї національної держави і існували в той час, коли була можливість тримати найбільш пригнічені низи суспільства у покорі лише завдяки грубому насильству.

Пізні національні релігії - релігії, що існували в період феодальних відносин, відстоювали інтереси нації без соціального протистояння низів та верхів.

До числа найдавніших національних релігій належить індуїзм, що сповідує переважна більшість населення Індії протягом століть. Для початкового періоду індуїзму (його іноді називають ведичною релігією) характерним є шанування природи як такої, тотожність людини і природи, і навіть творіння світу відбувається в процесі принесення в жертву першолюдини Пурупіі, з різних частин його тіла. Важливого значення набуває та має своє продовження у наступному розвитку людства орієнтування людини на досягнення трьох основних завдань (триварга): 1) дхарма - слідування основним релігійно-моральним настановам; 2) артха - все, що зв'язане з користю та вигодою у суспільному житті; 3) кама - повне задоволення тілесних потреб, передусім любов.

Головні джерела класичного індуїзму, окрім Вед, - це народний епос «Махабхарата» і «Рсшаяна», а також пурині, зведення переказів.

Історично першою великою релігією, що почала використовувати Одкровення, надане Богом, є іудаїзм. Організаційним центром ного став храм на горі Сіон, жреці котрого довгий час збирали і редагували міфи про Ягве та його пророків. Головне джерело зведень про релігію євреїв - Біблія. Книги Старого Заповіту поділяються на три частини: 1) ІГятикнижжя Мойсея - Тора; 2) ранні і більш пізні книги пророків -Небігм; 3) інші книги - Кетубім.

Релігійна істина відображена у Десятислів'ї Мойсея, де висловлені десяті, заповідей. У першій із них відкривався народу сам Ягве, як Бог. Це він вивів їх із Єгипту, відчинив їм шлях по морю і скинув могутність фараона і його воїнство. Хоча він близький до людей, милостивий, виявляється єдиним живим Богом, проте він невидимий і немає Йому ніякої подоби ні на небі, пі на землі. Третя заповідь: народ не повинен зображувати собі Бога як кумира. Дотримання суботи притіненням усякої роботи в сьомий день (четверта заповідь) тепер було підтверджено законодавчою силою як необхідний чинник для посилення релігійного почуття, періодичного відновлення сил і надання відпочинку людині і тваринам. Повага до батьків здавна вважалася моральним обов'язком дітей, але тепер заповідалось, що син, навіть ставши головою сімейства, повинен так само почитати свою матір, як почитав батьків (п'ята заповідь).

Людське життя мало цінувалося в давнину в умовах панування культу воїна, але в Біблії заповідалось: «не убиті». Людина створена за подобою Божою і тому .життя її повинно бути священним (шоста заповідь). Стародавній світ потопав у тваринних інстинктах, був отруєний тваринною похітливістю, а самі боги зображуватися далеко не зразками цнотливості. Це засуджувалося, упорядковувалися відносини між чоловічою та жіночою статями, що знайшло виявлення в сьомій заповіді «не чини перелюбу». Власність проголошена священною, недоторканою і злодійство затавроване як злочин (восьма заповідь), так само як і неправдиве свідчення (дев'ята заповідь). Але новий закон не тільки засуджував зовнішню злу справу, тобто дію, а навпаки, він проникав в глибини людської душі і засуджував саму злу думку, тобто мотиви, інтереси, заповідав «не побажай» нічого такого, що огидне основним законам моральності (десята заповідь).

Релігійні свята та обряди в іудаїзмі присвячені певним подіям в історії єврейського народу. В їх основу покладені побутові свята, пов'язані зі зміною календарного циклу. Іудейські свята супроводжуються особливими богослужіннями та обрядами.

  • Обрізання - найбільш значущий іудейський обряд, що символізує союз між євреями і Богом. Це символ боїооб

  • раності євреїв.

  • Ритуальне обмивання - рабпни приписують віруючим напередодні суботи, релігійних свят та перед молитвою

здійснювати обмивання рук у мікві (спеціальний басейн з дощовою або джерельною водою).

  • Йом кіпур (Судний день) - головне свято, тісно пов'язане з культом Ягве. У цей день Бог визначає долю людини на майбутній рік.

  • Рош Гаиіана (свято Нового року) - відзначають його за дев'ять днів до Йом кіпура. В цей день Бог Ягве подумки оглядає все, а Судного дня виносить вирок.

  • Суккот - свято, пов'язане зі спогадами про міфічний вихід євреїв з Єгипту, триває вісім днів.

  • Ханука -- відзначають під час зимового сонцестояння вісім днів. Свято повинне нагадати про запалювання перших свічок в Єрусалимському храмі. Ця подія сприймається як врятування релігії євреїв.

  • Пурім - відзначають його в березні як етап підготовки до Песах. Свято сповнене ідеї богообраності єврейського народу.

  • Песах - свято, що неодноразово змінювало своє сакральне значення. Спочатку його пов'язували з весняним вигоном тварин на пасовисько, потім воно перетворилось у свято першого снопа, надалі його стали пов'язувати з виходом з Єгипту. Песах сприймається також як родинне свято.

  • Шабат - щотижневе свято суботи.

Священою книгою іудаїзму є Талмуд ( від євр. - вивчення) - багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, моральних і побутових уявлень. Структурними складовими його є Мішна та Гемара - об'ємний коментар до Старого заповіту та збірник тлумачень до трактатів Мішни.

Іудаїзму притаманне протиставлення євреїв іншим народам, неєвреїв він ставить поза законом. В сучасному Ізраїлі іудаїзм проголошений державною релігією. З іудаїзмом тісно пов'язаний сіонізм - політична течія, що сформувалась в кінні XIX ст. і пропагує одну з провідних ідей іудаїзму - ідею «богообраності» євреїв як вищої раси.

3. Буддизм

Назва та поява буддизму пов'язані з ім'ям Сіддхартхи Гаутами (Будди). Найбільш знамениті сказання про життя Будди входять у збірник Джатака, складений близько II ст. до н.е.

Основні положення вчення Будди свідчать про глибину і високу моральність. Будда проголосив повий шлях звільнення, сутність котрого виклав у проповіді «Поворот Колеса Доктрини». Це «серединний шлях» між скрутами аскетичного подвижництва і задоволенням чуттєвих бажань (в однаковій мірі марний). Врешті решт, цей шлях полягає в тому, щоб зрозуміти «чотири шляхетні істини» і жити відповідно до них.

  1. Шляхетна істина про страждання. Страждання - це властивості самого життя, вони полягають в народженні, старості, хворобах і смерті, у поєднанні з неприємним, у роз'єднанні з приємним; у недосяжності бажаного.

  2. Шляхетна істина про причину страждання. Причиною страждання є жагуче бажання, що приводить до нового народження і супроводжується радістю і захопленням від задоволень.

  3. Шляхепна істина про припинення страждання. Припинення страждань - це припинення бажань через відмову від них, поступове звільнення від їхньої влади.

4. Шляхетна істина про шлях, що веде до припинення страждання. Шлях до припинення страждань - це восьмеричний шлях слушності, що керується такими принципами:

1) правильний погляд - розуміння «чотирьох шляхетних істин», тобто страждання, його причин, його припинення і шляху, що веде до припинення страждань;

2) правильна думка - звільнення від похоті, лютої волі, жорстокості і неправедності;

3) правильні висловлювання - уникнення неправди, позбавлення від пліток, грубостей і порожніх балачок;

4) правильна дія - утримання від злочину вбивства, злодійства та статевої розбеще ності;

5) правильний спосіб життя - вибір тих занять, що незаподіють шкоди нічому живому;

6) правильні намагання подолання шкідливих потягів, позбавлення від дурних схильностей, виховання і зміцнення добрих і здорових намагань;

7) правильна увага - спостереження за станом тіла, відчуттів розуму і аналіз об'єктів, на яких зосереджується розум, щоб їх розуміти і контролювати;

8) правильне зосередження зосередження розуму в медитації для висвітлення певних станів свідомості, що ведуть до прозрінь. Просування ним шляхом веде до зникнення бажань і звільнення від страждань.

Вчення Будди відрізняється від ведійської традиції, що спирається на обряди жертвопринесень богам природи, а також протистоїть брахманізму упанішад, послідовники яких відмовились від таких обрядів. Гаутама був глибоко стурбований практичною проблемою звільнення людини через моральне і духовне очищення. Виступаючи проти ідеї незмінної сутності "Я", він вважав , ідо воно мінливе і може, використовуючи правильне намагання, уникнути спонукання до дурних вчинків і відплати за них у вигляді страждання і безупинного круговороту народжень і смертей. Для послідовників, що досягли досконалості (арахата), результатом стане нірвана - стан безтурботного прозріння, безпристрасності і мудрості, порятунок від подальших народжень і трансформацій існування. Це найвища мета людських прагнень. В центрі філософії буддизму - психологічний стан повноти внутрішнього буття, відсутності бажань, досягнення задоволеності і самодостатності, абсолютної відчуженості від зовнішнього світу.

Згідно з вченням Будди Всесвіт знаходиться в процесі постійних змін. Людина також не має нічого постійного, вона являє собою умовну єдність п'яти груп мінливих фізичних і ментальних компонентів: тіла, відчуттів, сприйняття, ментальних утворень і свідомості. Усе має мінливий характер та перебуває в напруженому занепокоєнні, де усе відбувається відповідно до універсальної причинності - карми.

Спостереження за тим, як проходить життя по колу повторюваних народжень, спонукали сформулювати так званий «закон залежності причин», що являє собою ланцюжок із 12-ти чинників, що злагоджено діють у кожній людині. Вони перераховуються в певному порядку: неуцтво, довільні дії. свідомість, розум і тіло, почуття, враження, відчуття, бажання, уподобання, становлення, переродження, старість і смерть. їх дія породжує страждання. Кінцева мета - зникнення всіх бажань і своєкорисливих устремлінь у нірвані. Нірвана буквально означає «згасання» афектів (за аналогією із згасанням вогню після вигоряння палива). При цьому аж ніяк не припускається «ніщо» або «знищення»: скоріше це трансцендентний стан свободи за межами «народження і смерті», що не передається в термінах існування або неіснувапня у звичайному їхньому розумінні.

Напрями та течії буддизму. Після смерті Гаутами його послідовники провели в Раджагрісі «перший собор», на котрому були сформовані доктрина і правила поводження, котрими керувалась чернеча община - сангха. Пслі напрямок одержав назву тхеравада - школа старійшин. Згідно з вченням тхеравади, людина сама відповідає за свій порятунок і незалежна в цьому від волі вищих сил. Головні об'єкти поклоніння називаються «трьома притулками».

  • Будда не бог, але вчитель і приклад;

  • Карма - істина, котрій вчив Будда;

  • Сангха - засноване Буддою братство послідовників.

На другому соборі відбувся перший розкол, коли ченці заснували власну секту і назвали себе членами Великого ордену. В міру зростання чисельності буддистів і поширення буддизму виникали все нові розколи. «Третій собор» прийняв міри до розсилання буддійських місіонерів за межі царства.

Священні тексти згруповані в трьох збірках, що названі «Трипітака» («Три кошики вчень»): 1) Віная пітака - Кошик дисципліни - містить статути і правила поводження ченців і монахинь, розповіді про життя і навчання Будди, історії чернечого ордена; 2) Сутта пітака - Кошик наставлянь - містить викладення проповідей Будди, де йдеться про те, за яких обставин Будда промовляє свої проповіді, часом використовується власний досвід пошуку і знаходження просвітлення, причому незмінно з огляду па можливості аудиторії; 3) Абхідхамма пітака - Кошик вищої доктрини являє собою систематизовану класифікацію термінів та ідей із двох перших збірок, містить трактати, складені значно пізніше, ніж статути і сутри, присвячені проблемам психології та логіки.

Починаючи з XI ст., як індуїзм, так і буддизм стали відчувати на собі вплив тантризму, назва якого походить від сакральних книг таїггр (керівництв). Тантризм - система вірувань і обрядів, де використовуються магічні заклинання, містичні стилі, діаграми і символічні жести для досягнення почуття містичного єднання з реальністю.

Сьогодні буддизм існує в двох основних формах. Хінаяна (традиційний шлях досягнення нірвани, «мала колісниця порятунку^) поширена в Шрі-Ланці й у країнах Південно-Східної Азії - Таїланді, Лаосі і Камбоджі. Махаяна («велика колісниця порятунку», що надає можливість скорішого досягнення нірвани) переважає в Китаї, включаючи Тибет, у В'єтнамі, у Японії, Кореї, Монголії. Значна кількість буддистів мешкає в гімалайських королівствах Непал і Бутан, у Пакістані, на Філіппінах і в Індонезії. За межами Азії декілька тисяч буддистів живуть у США (600 тис), у Південній Америці (160 тис.) і в Європі (20 тис).

В останні роки виникли асоціації буддистів-мирян, що прагнуть зв'язати вчення махаяни із сучасним життям. Так, у напрямках дзен-буддизму навчають мирян методам медитації як засобу збереження внутрішньої рівноваги в хаосі міського життя. У сектах Чистої землі акцент робиться на чеснотах, співчутливої людини: щедрості, ввічливості, доброзичливості, чесності, співробітництві і служінні. Визнається, що ідеал махаяни - порятунок живого від страждання - цілком може служити спонукальним мотивом для заснування лікарень, дитячих притулків і шкіл. У 1953 році в Пекіні була створена Буддійська асоціація для організації співробітництва з буддистами інших країн, Буддійська асоціація, буддійського мистецтва підтримує вивчення і зберігання пам'ятників буддійської культури, у Сінгапурі і на Філіппінах у махаяністів існують асоціації мирян, що організовують популярні лекції і поширюють релігійну літературу.

Ламаїзм - одна з форм буддизму, поширена в Тибетському регіоні Китаю та у Монголії. Тантричні ідеї і обряди змішувались із послабленими традиціями хінаяни і махаяни, а також увібрали в себе елементи місцевої тибетської релігії бон - форми шамаїзму, поклоніння духам природи, у котрому припускалися людські і тваринні жертвопринесення, магічні обряди, змови, вигнання нечистої сили і чаклунство. Священнослужитель .тама, учитель Атіша, то прибув з Індії в 1042 році, запропонував більш духовну доктрину, стверджуючи, що релігійне життя повинно проходити три стадії:

  • шлях хінаяни, або моральної практики;

  • кілях махаяни, або філософського осмислення;

  • шлях тартраяни, або містичного єднання через ритуали тантри.

Реформи Атіши були продовжені тибетським ченцем Цзон-хавою, що на початку XV ст. заснував секту гелук-па (доброчесного шляху), жадав від ченців дотримання обітниці безшлюбності й учив більш високому розумінню тантричної символіки. Після 1587 року Верховний лама цієї школи став називатися Далай-ламою (далай «океанська широчінь»). Вплив секти зростав, і у 1641 році Далай-лама одержав усю повноту як світської, так і духовної влади в Тибеті.

Священне писання тибетського буддизму зіграло велику роль у поширенні вчення, священні тексти є підвалинами для навчання ченців у монастирях і для наставляння мирян. Найбільшим пієтетом оточені канонічні тексти, що діляться на дві групи: Каджур (108 томів вчення Будди в повному перекладі із санскритського оригіналу) і Чотири Великі Тантри.

4. Християнство

Християнство (від грецьк. Христос - Помазанник, Месія) -одна із світових релігій (поряд із буддизмом та ісламом), одна з так званих «авраамітичних» релігій, спадкоємниця біблійного монотеїзму, що поєднує християнство з іудаїзмом та ісламом. Християнство має три основні напрямки: православ'я, католицизм, протестантизм. В основі християнства покладена віра в Ісуса Христа, який сприймається як Боголюдина, як Рятівник, як утілення другого обличчя триєдиного Божества - так званої Трійці.

Християнство виникло в І ст. н.е. у Палестині. Соціальними причинами його виникнення були наступні: по-перше, боротьба пригноблених верств Римської імперії, надії на зміни; по-друге, централізація влади у Римі, що гармоніювала з ідеєю єдиного бога; по-третє, поєднання політичних, економічних, ідейних відносин у межах однієї держави, що сприяло уявленням про наднаціонального бога; учетверте, розпад рабовласництва, що потребував нових ідеологічних засобів впливу на підлеглі маси.

Основними ідейними джерелами християнства, , яких черпались головні положення релігії, ставали:

  • іудаїзм, від якого християнство успадкувало визнання Старого заповіту з його змістом, образ Ісуса Христа, ідею про месію та інше;

  • ідеологія кумранської общини, що породила вчення про друге пришестя месії;

  • релігії східних народів Римської імперії, з яких було запозичено багато міфічних образів та сюжетів, котрі робили християнство поліетнічною релігією;

  • релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, що привнесли в християнство ідеї про вроджену гріховність, про необхідність спасіння душі як мету життя, про божественну сутність месії, про рівність людей перед Богом, про презирство до земного життя, про любов до ворогів та про покірність долі.

В історії свого розвитку християнство пройшло декілька етапів:

  1. Початкове християнство - часи, за яких відбувається виникнення перших християнських громад;

  2. Раннє християнство - це час формування церкви та основ віровчення;

  3. Період Всесвітніх соборів - час існування християнства як панівної релігії у певних регіонах та відособлення західної та східної церков;

  4. Період розвитку християнства після 1054 року, коли відбувся розподіл християнства на православ'я (східний напрямок) та католицизм (західний напрямок).

Християнство має власні традиції, що відрізняють цю релігію від багатьох інших, В основу християнства покладено Священний Переказ -сукупність форм, до яких належать: усна традиція, релігійні тексти та богослужіння, у яких передається зміст віри, що має своїм джерелом Одкровення. Основою віровчення християнства є Священне Письмо, головною у якому є Біблія; а також «Символ Віри», рішення всесвітніх і деяких но-міських соборів, окремі твори так званих «отців церкви». Згідно з Священним Приданням формується християнське віровчення та вчення про Бога, складається організаційна структура, виконуються обряди тощо.

Основні положення християнського віровчення (догмати) складалися протягом багатьох століть під впливом політики та економіки, соціальних та етнічних процесів, філософії та релігійні течій, Догмати містяться у Біблії та постановах Християнських Вселенських соборів. Крім того, розроблені Символ Віри - стисле викладення християнських догматів, безумовне визнання яких православна і католицька церкви наказують кожному християнинові.

Згідно з Символом Віри, християни повинні вірити в єдиного Бога, що виступає у трьох особах: Бога-Отця, Бога-Сна і Бога Святого Духу (Свята Трійця). Відповідно до догмату Триєдності, внутрішнє життя Божества є особисті стосунки трьох «Іпостасей», або Осіб: Отця - безначального Першопочатку; Сина, або «слова» - «Лотоса»- Початку, що оформляє та надає значення; і Святого Духу - життєздійснюваного Початку. Син народжується від Отця, Святий Дух «із ходить» від Отця (за православним вченням), або від Отця і Сина (особливість католицької доктрини, засвоєна також протестантизмом). Але як «народження», так і «ізходження» відбувається не у часі, а у вічності. Усі три обличчя були завжди і вони є рівними за гідністю. У такому вигляді існує догмат про Трійцю.

Християнство успадкувало дозрілу у старозавітній традиції ідею про єдиного Бога, що має Свою причину в Собі Самому. Всі особистості, істоти і предмети є творіннями Божими,' причому утворені з нічого, а всеблагість, всебачення і всемогутність виступають як унікальні атрибути Бога.

Особливого значення набуває в християнстві догмат бого-втілення, згідно з яким Ісус Христос з Бога став людиною, народившись від Діви Марії. Цей догмат покликаний обгрунтувати особливу особисту роль Христа, а крім того, надає всім євангельським повчанням статус «божественних істин».

Триєдність і боговтілення - це два центральних догмати, що складають найважливішу відмінність християнства від іудаїзму та ісламу.

Значну роль відведено догмату спокутування, згідно з котрим Ісус Христос своїми стражданнями та смертю на хресті приніс себе у жертву Богу-Отцю за гріхи людей - спокутував їх. Цим він відкрив їм шлях «спасіння від влади гріха». Догмат воскресіння Ісуса Христа проголошується як запорука майбутнього воскресіння людей із мертвих. Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що Ісус мешкає на небі поруч із Богом-Отцем, що показує нікчемність тілесного, земного існування порівняно до вічності, що очікує душу. З останніх трьох догматів християнство розвиває ще три положення: віра в безсмертя душі, уявлення про потойбічні пекло та рай, ідея про небесне вшанування та богоугодне життя на земля тощо.

  1. Однією з найбільш значущих відмінностей християнства від інших релігій є відношення та сприйняття другої іпостасі Трійці -Ісуса Христа. Втілення Бога розуміється в християнстві як єдинократне і неповторне, що не припускає будь-яких перевтілень. «Раз помер Христос за гріхи наші, а по воскресінні з мертвих більше не вмирає!» -така теза відстоюється Августином Блаженним проти доктрини вічного перевтілення. Ісус Христос - Єдинородний, Єдиний Син Єдиного Бога. Всесутність Бога вміщується в межах одного людського тіла, а Його вічність - у межах неповторного історичного моменту. Четвертий Вселенський Халкідонський Собор встановив, що при втіленні (народженні) Ісуса божественне і людське з'єдналось в ньому як в єдиній особі, незмінно, нероздільно.

В XIX ст. дослідники, що займалися проблемою історичності особи Ісуса, утворили так звані міфологічну та історичну школи. Перші заперечували можливість існування реальної історичної особи на ім'я, Ісус Христос, представники другої вважають, що в основі його образу покладене життя цілком реальної людини, що з часом набуло міфологічного забарвлення. Історичні свідоцтва про життя Ісуса практично відсутні, тому ми можемо судити про його особу тільки на підставі звісток, що залишили автори євангелій.

Десять заповідей Божих, які дійшли до людей через Мойсея і знаходяться у Старому Заповіті, та головні заповіді, що були дані Христом в Новому заповіті, складають морально-етичний комплекс християнина і вважаються найголовнішими. Згідно з цими заповідями складаються обов'язки християнина:

  1. Неділі і свята святкувати.

  2. У неділю і свята відвідувати церкву і брати участь у службі Божій та інших церковних богослужіннях.

  3. Установлених святою церквою постів дотримуватись.

  4. Принаймні один раз на рік, у святий Великий піст, сповідатися і причащатися святих Тайн.

5. Весілля в заборонений святою Церквою час не справляти. Не слід забувати і про сім смертних гріхів, яким протистоять християнські чесноти:

  • гордість - смиренність,

  • захланність - щедрість,

  • нечистота - чистота,

  • заздрість - доброзичливість,

  • нестриманість - поміркованість,

  • гнів - лагідність,

  • лінь - працелюбність.

Головними чеснотами, що протиставляються усім гріхам людини, християни вважають Віру, Надію, Любов.

Важливим елементом християнської релігії є християнський культ, основний зміст якого складає розгалужена система свят, постів, жертвопринесення, поклонінь, молитов, богослужінь, таїнств, релігійних треб тощо.

- Католицька та православна церкви визнають за необхідне причетність кожного віруючого до Бота, що здійснюється за допомогою особливих обрядів - таїнств, які, за традиційним християнським розумінням, реально вводять божественні/ присутність у життя людини. Найважливішими з таїнств, визнаними усіма віросповіданнями, є такі:

  1. Водохрещения - цс ініціація, що вводить у християнське життя і припиняє дію інерції першорідного гріха, Гріхопадіння.

  2. Євхаристія, або причащання - не вкушання хліба і вина, що за церковною вірою, символізують Тіло і Кров Христа заради дійсного з'єднання віруючого з Христом. Православ'я і католінизм визнають ще п'ять таїнств, сакраментальний статус яких заперечується протестантизмом,

  3. Миропомазання, що має на меті повідомити віруючим про містичні дарунки Святого Духу.

і. Покаяння - сповідь перед священиком і відпущення гріхів.

  1. Священство, або Рукоположення, або ординація - зведення в духовний сан, що дає повноваження не тільки наставляти віруючих, а також насамперед, надає владу чинити таїнства.

  2. Шлюб - здійснення в храмі церковного шлюбу, вінчання, що тлумачиться як співучасть у містичному шлюбі Христа і Церкви.

  3. Соборування, або єлеєосвячепня, або маслосвяття - це помазання, що супроводжується молитвами та нанесенням єлею на тіло важкохворого як останній засіб повернути до життя й одночасно побажання смерті.

Важливим елементом культу є також богослужіння - сукупність церемоній та обрядових дій, звернених до Бога з метою отримати від нього милість. Існує система богослужінь: протягом року, протягом тижня (неділя - воскресіння Ісуса Христа, понеділок - ангелам Бога, вівторок - пророкам, середа - зраді Ісуса Христа, четвер - святійшим християнства, п'ятниця розп'яттю Ісуса Христа, субота - всім святим). Протягом доби богослужіння включає дев'ять служб: вечірніх та нічних - вечірня, завечірня, опівнічна, і ранішня, та денних - першої, третьої, шостої та дев'ятої години.

Християнські свята посідають важливе місце в культовій практиці. Серед них видоюються великі, так звані Двонадесяті свята:

  1. Пасха (Великдень):

  2. Різдво Христове (7.01 або 25.12);

  3. Трійця (П'ятидесятниця, на 50-й день після Паехи);

  4. Стрітення Господнє (15.02);

  5. Хрещення Господнє (Богоявлення, 19.01);

  6. Спас (19.08);

  7. Вхід Господній в Єрусалим або Вербна неділя (за тиждень

до Пасхи);

  1. Вознесінпя Господнє (па 40-й день після Великодня);

  2. Здвижепия Чесного і Животворного Хреста Господнього (27.09);

  1. Уведення в храм Пресвятої Богородиці (4.12);

  2. Благовіщення (7.04);

12. Успіння Пресвятої Богородиці або перша Пречиста



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Структура сучасних релігій. Походження та ранні форми релігій

    Реферат >> Философия
    ... Структура сучасних релігій. Походження та ранні форми релігій Особливості віри. Рел ... функціями головного мозку і має таке саме право на існування, як і раціональне ... сфер духовної культури людства. Отже, істотна особливість рел ... шаманське покликання як на заклик ...
  2. Функції мови як поліфункціональної системи

    Лекция >> Иностранный язык
    ... потоку національної літератури. Лінгвістична компетенція забезпечує пізнавальну культуру особистості молодо ... – як живе свідоцтво й природний ґрунт культурно-духовної самобутності. Магічна („заклинальна”) функц ...
  3. Структурно-функціональні фактори розвитку міжнародного ринку туристичних послуг

    Реферат >> Физкультура и спорт
    ... інням культури та туризму ... структурі, передусім випереджаючий розвиток сфери ... матеріальних та духовних запитів ... функціональною диверсифікацією через задоволення широкого спектру потреб, запитів та інтересів, задовольнити які покликаний ... розташування та рельєфу ...
  4. Релігійний ренесанс в сучасному суспільстві: його зміст, причини та основні напрямки

    Дипломная работа >> Социология
    ... і релігії відбувається на двох основних рівнях — структурному та функціональному. Структура пол ... дині стандарти у сферах економіки, політики, права, духовної культури. Тенденції до ... віровчення, поєднати і поширити яке і покликаний Собор Рідної віри. Така ...
  5. Релігія в структурі духовних цінностей

    Реферат >> Астрономия
    ... на тему: “Релігія в структурі духовних цінностей” Перш ніж розглядати релігію в структурі духовних цінностей та культурних надбань, спробу ... його фантастичність. релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0026760101318359