Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Культура и искусство->Реферат
В узком смысле слово керамика обозначает глину, прошедшую обжиг. Однако современное использование этого термина расширяет его значение до включения вс...полностью>>
Культура и искусство->Реферат
ВВЕДЕНИЕ. Искусство с древности являлось одним из универсальных способов выражения духовного опыта, прежде всего эстетического, одним из главных, наря...полностью>>
Культура и искусство->Курсовая работа
Перед педагогом при решении воспитательных, образовательных задачи задач физического развития в процессе физического воспитания, спортивной тренировки...полностью>>
Культура и искусство->Реферат
Ф синонимы – близкие или тождественные по значению обороты, сходные по грамматической или функциональной роли, по разному характеризуют какие-либо явл...полностью>>

Главная > Реферат >Культура и искусство

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Культура середньовічного суспільства Київської Русі:

Від язичництва до християнства.

План.

  1. Дохристиянські вірування східних слов'ян.

  2. Поширення християнства на території Східної Європи і причини його розповсюдження.

  3. Прийняття християнства за Володимира Святославовича.

Культура середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях . В історії України маємо дві релігійні, а відтак і культурні епохи. Простежимо, як кожна з релігій впливала на тогочасне суспільство.

Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно пов'язане з християнською релігією. Проте до самого процесу формування нової спільноти і появи першої східнослов'янської держави має стосунок інша релігійна система - язичництво. Під ним слід розуміти частину величезного загальнолюдського комплексу первісних поглядів, вірувань, обрядів тощо, які приходять з глибини тисячоліть і стають основою всіх пізніших світових релігій.

"Немає більш туманного й невизначеного терміна, ніж "язичництво"; виникнувши в церковному середовищі, він спершу означав усе дохристиянське й нехристиянське; ним покривалась і ведична гімнографія Індії, і літературно оброблена міфологія класичної Греції, і річний цикл слов'янських чи кельтських аграрних обрядів, і шаманство сибірських мисливців". ( Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. -М.,1981. -С. 3.)

Ранні релігії класового суспільства були загалом досить розмаїтими. Це пояснюється особливостями розвитку тих чи інших народів кожна з таких релігій пов'язана з певною етнічною спільнотою і становить невід'ємну частину такої спільноти. Усі ці релігії були політеїстичними, тобто кожна з них являла собою сукупність культів великого числа богів. І хоча один із них вважався головним, жодна з таких релігій ще не мала ознак чітко виявленої стрункої системи. З цього погляду східнослов'янське язичництво кінця I тисячоліття н.е. також відповідало "міжнародним нормам".

На початковому етапі формування Київської Русі язичницький світогляд наших предків являв собою складну суміш пережитків сивої давнини (уявлень, що виникли ще в часи первісного ладу) з новими їх формами, які вироблялися свідомістю в перебігу зародження класових відносин. Наприклад, широко зберігалося обожнювання сил природи, тварин та рослин. Проте досить швидко ці стихійні сили набувають у релігійній системі уявлень вигляду людиноподібних божеств: русалок, берегинь, рожаниць. Водночас розвивається культ предків. Подальший розвиток суспільства спричиняється до того, що на перший план поступово виходять божества, котрі уособлюють сили природи, від яких залежали праці землероба. У середньовічні часи саме землеробство було основним для слов'янського населення території сучасної України.

В IX - X ст. на Русі існували не лише наївні забобони села, а й державна язичницька релігія міста і соціальних верхів з добре виписаним космологічним епосом, з уявленням про божественне походження великокнязівської влади зі складним ритуалом і розгалуженим станом жерців, який володів таїнствами напрочуд деталізованої символіки, а також різноманітних магічних діянь.

Важливе місце в житті східних слов'ян посідали культові споруди: капища, святилища, - де стояли виконані з різного матеріалу зображення язичницьких богів. Згадуються вони в деяких писемних джерелах, зокрема, в "Слові про закон і благодать" митрополита Іларіона. Археологічні розкопки підтверджують свідчення про наявність у Київській Русі язичницьких культових споруд - вони виявлені в Києві, Чернігові, Новгороді, інших містах і селах. Одне з них на Старокиївській горі (біля приміщення сучасного Національного музею історії України) 1908 року розкопав відомий археолог В.В.Хвойка. Час будівництва точно встановити не вдалося: Y/YI - X ст. н.е. Зберігся лише кам'яний фундамент, що складався з різних за величиною брил сірого пісковику. Навколо збереглися елементи підлого, виліпленої з товстого шару глини білуватого кольору. Поблизу знайдено багато кісток і черепів тварин. За висновком дослідника, залишки будівлі належали язичницькому капищу, а стовп являв собою жертовник, на якому протягом тривалого часу здійснювалися жертвоприношення.

В пошані у слов'ян були також священні дерева і дикі тварини, насамперед могутні старі дуби й дикі кабани - вепри. Про полювання на вепра та урочисте споживання його м'яса розповідається в літописах і билинах. Підтвердженням того "Добрий дуб", що міститься під Києвом на "Желяні", назва якого відбилася в найменуванні урочища, що згадувалося в літопису під 1169 роком.

Отже, наведені матеріали свідчать про те, що в дохристиянські часи у східних слов'ян була значна кількість культових споруд. Переважно святилища - капища, де стояли зображення язичницьких богів у вигляді статуй. Більша частина з них стояла просто неба і являла собою округлі чи овальні майданчики з ідолами та жертовниками посередині. І тільки окремі могли бути культовими храмовими будівлями (пантеон у Києві та деякі інші комплекси).

Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян у дохристиянські часи служать поховальні пам'ятки - матеріальне відбиття тісно пов'язаного з ідеологічними поглядами ритуалу. Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні і на місці майбутнього поховання. У першому випадку померлих спалювали на загальному для усієї громади вогнищі. Як і в пізніших похованнях (за обрядом інгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові речі, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. В багатих похованнях зафіксовані ще предмети озброєння й спорядження воїна, в окремих комплексах виявлені загнуздані коні та вбиті слуги (найчастіше - наложниці). В окремих могилах небіжчиків не виявлено - то були меморіальні споруди (кенотафи) на честь померлих далеко від домівки.

Всі перераховані елементи похвального обряду вказують на те, що в уявленнях слов'ян перших століть існування Київської русі потойбічний світ нічим не відрізнявся від реального, а небіжчики, переступивши поріг смерті, продовжували своє "життя" без суттєвих змін порівняно із земним.

Розміри окремих комплексів за обрядом кремації і супровідний інвентар у цілому ряді могил на так званих дружинних некрополях перших століть існування русі дозволяють припускати, що у слов'ян так само як у скандинавів тих часів, існували судження про кшталт наведеного в тексті «Саги про Інглінгів»: "Тоді вірили, що чим вище здіймається, в повітря дим, тим вище посяде на небі місце той, кого спалювали, і що він буде тим багатший, чим більше майна згорить разом із ним." (Стурлуссон С. Сага об Ингилингах // Средние века. - 1973. - Вып. 36. - С. 241.)

Яскравим прикладом такого поховання може бути чернігівський курган Чорна могила, написаний за князювання Святослава Ігоревича в 60-ті роки Х ст. Пам'ятку дослідив Д.Я. Самоквасов. Крім князя тут було поховано, ще підлітка та жінку. Біля померлих покладено різноманітні речі, що являлися необхідними для них на "тому світі": предмети озброєння і військового спорядження (шоломи, кольчуги, мечі), кінська упряж (стремена, сідло), побутові речі (ножі, ключі, замки, сокири, наповнений кістками тварин казан), довгі ритуальні ножі, елементи одягу, прикраси, монети, численні зливки кольорових металів - рештки розплавлених у вогні речей. У ногах небіжчиків лежали забиті бики і коні. Б.О. Рибаков інтерпретував Чорну Могилу як захоронення князя місцевої династії.

Що стосується шляху досягнення іншого світу, а також його місцеперебування за уявленнями середньовічних слов'ян, слід зауважити, що інформація щодо цього в наявних писемних джерелах відсутня. Тому слід брати до уваги найбільш загальні вірування давніх індоєвропейців, до яких належало і східноєвропейське слов'янство.

У більшості індоєвропейських народів Космос був упорядкований і систематизований у вигляді трьох просторово-часових пластів: нижнього (підземний світ), середнього (земний) і горішнього (небесний). Це так звана "концепція світового дерева". У східних слов'ян така модель досить підтверджується композицією Збруцького ідола.

Ведучи мову про тричленний поділ Космосу, слід враховувати, що в міфології чітко простежується циклічна структура часу, коли все йде по заведеному, раз і назавжди встановленому колу. Тому, кожен об'єкт, перебуваючи в одному зі вказаних "світів", через певний час переміщувався до іншого. Це положення важливе тим, що під час обряду кремації можна уявляти лише один початковий напрямок переміщення померлого в просторі - разом із димом угору, до "небесного світу". Та й згодом, коли вже ховали за обрядом інгумації, душа відлітала "на небо".

Підтвердженням цього є один із міфів Давньої Греції про Геракла, якого боги з поховального вогнища на хмарі під гуркотіння грому віднесли на Олімп.

Отже, прадавні уявлення слов'ян, у яких був присутній увесь міфологічний світ землеробів східної Європи в купі з відголосками уявлень, ще давніших часів, нічим не відрізнялися од світогляду сусідніх народів.

Але в суспільстві обов'язково мали бути особи, які досконало знали всі обряди і звичаї, стежили за неухильним дотриманням прадідівських канонів, а також доповнювали традиції новими реаліями. Такі люди були й на Русі, їх називали волхвами, чаклунами, відунами.

Найдавніше літописне повідомлення про них датується 912 р. і міститься в повісті про смерть Олега. Йдеться в ній про чаклуна, який віщував князю Олегу смерть від власного коня.

Про існування волхвів в останні століття I тисячоліття н.е. свідчать також окремі поховальні комплекси, виявлені в різні роки на могильниках сучасних українських земель. Це так звані "скорочені поховання" в яких померлого було покладено на бік з підігнути ногами. Таких поховань не багато, але вони все-таки присутні на деякому числі могильників.

Такий звичай захоронення пояснюють етнографічні матеріали ХІХ-ХХ ст., в яких відбиті традиції давнішніх часів. Згідно з ними одну групу населення, дуже нечисленну, ховали в мішках, підрізаючи або м'язи ступні щоб "померлий не ставав із домовини". Це були чаклуни, попередниками яких у давньоруські часи саме були волхви. На зламі І-ІІ тисячоліть, як і в пізніші століття люди бажали убезпечити своє існування від посмертних витівок язичницьких жерців та чаклунів через зв'язування їх мотузками, обгортання саваном тощо, внаслідок чого і з'являлось скорчене положення кістяка.

На чолі пантеону поставлено Перуна - володаря грому і блискавок, покровителя великого князя та його єдиновладдя. Перун був грізним божеством. Але водночас це був і мудрий бог, адже його зображали сивою головою та золотими вусами. На посаді "першого серед перших" він змінив Рода. Згодом його не порубали, як інших ідолів, а під наглядом та в супроводі князівських слуг спустили до Дніпра й сплавили за межі держави.

Другим богом пантеону був Хорс. Окремі давні дослідники вважали, що це бог сонця і тепла. Наступний Даждьбог - одне з головним божеств язичницької Русі. Під цим ім'ям обожнювалося сонце, яке згідно з віруваннями наших предків, давало життя, живило все наше середовище.

Антиподом Даждьбогу був в пантеоні 980 р. Стрибог - бог, який знищує добро. В ньому ще уособлювалися холод, непогода. Наступним богом вважався Сімаргл, образ якого трактується як охоронця зерна і посівів.

Єдиною представницею жіночої статті в цьому поважному зібранні богів була Мокош. Вона вважалася заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння, вишивання та інших жіночих занять.

Сьогодні можна з певністю стверджувати відбір до пантеону 980 року був цілеспрямований і продуманий. Всі шестеро богів символізували основні аспекти економічного, політичного та військового зверхництва соціальної верхівки Київської держави .

Визначний політичний діяч Київської Русі великий князь Володимир Святославович релігійною язичницькою реформою 980 року хотів спертися на авторитет окремих богів з різних куточків Східної Європи під час феодалізації підлеглих йому земель. Це засвідчує картографування знахідок амулетів-оберегів, що ототожнювалися з певними божествами, найбільш шановними в конкретних місцевостях. Так, символи Перуна частіше зафіксовані на археологічних пам'ятках Правобережжя Дніпра, а "сонячні" та "місячні" символи - на Лівобережжі.

Зміна функцій божеств окремих племінних угрупувань східних слов'ян має численні аналогії в багатьох народів світу на етапі переходу до цивілізації. Наведені матеріали цілком вписують релігію Київської Русі кінця І тисячоліття н.е. до політеїзму - найбільш уставленої, майже повсюдної форми релігійно-міфологічних систем, що відповідала структурі давніх держав. Хоча поступово в усіх політеїстичних релігіях виокремлювалася фігура верховного, головного божества: у греків - Зевса, у римлян - Юпітера, у вавілонян - Мардука, у японців - Аматерасу, - зверхність одного бога майже ніде не спричинялася до зневаження всього сонму великих і малів богів. З перетворенням племінних богів на великі божества державного культу лише змінюються їхні функції. Відтепер боги охороняють недоторканість держави, захищають її внутрішній устрій, освячують владу царя: цар - улюблений син богів або головного бога, їхній помазанець.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Київська Русь, утворення розвиток та прийнеття Християнства

    Реферат >> История
    ... Київської Русі. 4 Основні напрями зовнішньої політики Київської Русі. 5 Прийняття християнства ... чного розвитку суспільства, ... місті. До середнього класу мі ... християнства. Реформування язичництва ... культури та писемності, піднесенню авторитета Київської Рус ...
  2. Християнство як ціннісний чинник соціокультурного процесу доби Середньовіччя

    Дипломная работа >> Религия и мифология
    ... повернутись до язичництва, реформувавши ... Давньої Русі. Епоха Раннього Середньовіччя стала ... королівської влади ... культурі інтелектуальної еліти, найдосвідченішої частини середньовічного суспільства. Освіта в середні віки ... цінності християнства, до них залучаються ...
  3. Історія України за О Субтельним

    Реферат >> Астрономия
    ... християнства спричини- лося до появи нового класу — духовенства. Словом, населення Київської Русі ... населення Київської Русі займалося сільським господарством. Культура Київської Русі Будь-яка дискусія про культуру середньовічного суспільства зосереджу ...
  4. Орест Субтельний. Україна: Історія.

    Книга >> История
    ... прийняття християнства спричинилося до появи нового класу — духовенства. Словом, населення Київської Русі стало ... Київської Русі займалося сільським господарством. Культура Київської Русі Будь-яка дискусія про культуру середньовічного суспільства зосереджу ...
  5. Софійний характер київського християнства

    Реферат >> Религия и мифология
    ... середнього прошарку" давньослов'янського суспільства ... ічного ... до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва ... київське християнство щиро патріотичним. На думку відомого дослідника історії і культури Київської Рус ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0034058094024658