Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Курсовая работа
Вопрос "Как мы познаём мир?" кому-то может показаться глупым, так как очевидно, что нам известно огромное число вещей, действий, явлений и м...полностью>>
Философия->Реферат
Итак, философ не удовлетворяется объективной картиной мира Он обязательно вписывает в нее человека Следует иметь ввиду, что философия имеет свой особы...полностью>>
Философия->Контрольная работа
В данной работе необходимо исследовать развитие такой философской категории, как диалектика и изучить ее в применении к исследованию истории, поскольк...полностью>>
Философия->Контрольная работа
История – это реально совершающийся во времени и пространстве процесс, который идет своим чередом независимо от взглядов на него индивидов Это же отно...полностью>>

Главная > Контрольная работа >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Сучасна світова філософія: школи і напрямки.

  1. Філософія науки:

    1. позитивізм і неопозитивізм;

    2. діалектичний матеріалізм;

    3. фрейдизм і неофрейдизм.

  2. Філософія ірраціоналізму:

    1. світський екзистенціалізм;

    2. релігійний екзистенціалізм;

    3. волюнтаризм.

Філософія науки зародилася на основі позитивізму XIX ст. (саме поняття філософії науки визначено Д.С. Міллем). її розвиток представлений стадіями позитивізму, ді­алектичним матеріалізмом та постпозитивізмом (які на­зивають філософські вчення, котрі претендують на замі­ну собою філософії науки пізнання). Позитивізм завжди прагнув бути філософським відображенням стану науки. Тому, щоб зрозуміти ідеї та аргументи позитивізму на різ­номанітних стадіях його розвитку, стадіях позитивізму О. Конта, Д.С. Мілля, Г. Спенсера, емпіріокритицизму Є. Маха, Р. Авенаріуса, А.Пуанкаре, неопозитивізму М. Шліка, Р. Карнапа, раннього Л. Вітнгенштейна, Г. Райхенбаха, К.Геделя, А.Айера та інших, треба звернути увагу на найбільш розвинені галузі фундаментальної науки пер­шої половини XIX ст., кінця XIX — початку XX ст. та середини — другої половини XX ст. Фундаментальними науками вважалися фізика, математика та логіка.

Необхідно простежити взаємозв'язок ідей позитивізму першої стадії позитивізму з описуванням, феноменалістичністю механіки, термодинаміки, вчень про електрику та ма­гнетизм, хімії та біології першої половини XIX ст. З особ­ливостями науки того часу пов'язані феноменалізм (об­меження змісту знання, явищ та відношення між ними), індуктивізм (застосування індукції універсальності, при­дбання вихідних передумовних знань для дедукції) та ути­літарний емпіризм позитивного знання.

Кінець XIX — початок XX ст. ознаменувалися револю­цією у фізиці (відкриття природної радіоактивності, заря­джених частин атомів), котра сприяла математизації фізи­ки та релятивізму (відносність) в оцінці пізнавального зна­чення її принципів та законів збереження (принципів даль-нодійності, одночасності, адитивності та законів збережен­ня маси, енергії). Необхідно показати, що емпіріокритицизм Є. Маха та інших був радикальним обмеженням змісту наукового знання з позиції традиційного досвіду, який зво­дить свої результати до даних сприйняття.

Після першої чверті XX ст. позитивізм перейшов у стадію неопозитивізму.

На відміну від попередніх стадій він вніс до розряду позитивного наукового досвіду поряд з досвідно-змістов­ним беззмістовне (формальне) логіко-математичне знан­ня, приписав йому інструментальну роль (роль засобів математизації, пояснення та передбачення).

Слід розкрити зв'язок неопозитивізму зі станом сучас­ної фундаментальної науки (фізики, хімії, біології), прони­заної математикою та логікою. Важливою є ступінь успішності застосування неопозитивістських критеріїв до розрізнення наукового та ненаукового знання, а саме — верифікації (перевірюваності даних досліду) та редукції (зведення всіх осмислених висловів до висловлювань до­сліду, або логіко-математичних висловлювань). Тут необ­хідно показати, що названим критеріям не задовольняють загальні принципи та критерії природознавства (напри­клад, принцип інерції, принцип збереження кількості руху, імпульсу, енергії і т.д.). Принципи та закони інтуїтивно беруть за основу, але формально — логічно не виводяться нього (іноді навіть здаються такими, що суперечать йому, як у випадку з галілеївським принципом інерції: будь-яке тіло зберігає спокій або рівномірний прямолінійний рух, доки не прикладена до тіла сила, а в досліді, навпаки, спокій та рівномірний прямолінійний рух підтримуються прикладе­ними до тіла силами). Не-бажаючи приписувати беззмістов­ність принципам та законам науки, неопозитивізм виму­шений був послабити вимоги щодо їх зведення до вислов­лювань досліду, складною виявилась і різноманітність син­тетичних (дослідно-змістовних) та аналітичних (тавтологіч­них та логіко-математичних, формальних, беззмістовних) висловлювань. Тавтології змістовні (типу «війна є війна») та формальні (А=А, прямі, які не перетинаються на пло­щині — паралельні) звичайно вважаються висловлюван­нями з частин, пов'язаних із синонімами, тотожними за змістом, але сама синонімія не піддається мовному визна­ченню, оскільки воно дається на основі знання синонімії. Інші визначення синонімії (з використання мови та наоч­них уявлень) мають вигляд неточних та ситуативних.

Неточність (приблизність) верифікації та редукції ви­словлювань науки та невизначеність мети редукції (типів висловлювань, до яких повинні зводитися інші) дозволила критикам неопозитивізму заявити про розмитість його кри­теріїв розрізнення наукового та ненаукового знання, змі­стовних та беззмістовних висловлювань і признати право­мірними претензії до науковості та осмисленості більшість з того, що було відвернуто неопозитивізмом: філософії ма­теріалізму, моделей об'єктів, що не спостерігаються змістовності пояснень, інтуїції в математиці та логіці та ін.

Не зважаючи на недоліки неопозитивізму, слід запа­м'ятати очевидні його переваги, а саме: ним створені від­носно визначені та зрозумілі схеми точних мов позитив­ного знання, співвідношення чутливого та раціонального в пізнанні, критерії розрізнення осмисленого та неосмисленого, запропоновані основні нейтральності науки по від­ношенню до ненаукових суперечок, неопозитивізм приму­шує думати, перш ніж говорити!

Хронологічно позитивізм постійно супроводжував діа­лектичний матеріалізм К. Маркса і Ф. Енгельса, який в подальшому розвинули Г.В. Плеханов, В.І.Ленін та інші. Слід згадати критику діалектичним матеріалізмом пози­тивізму на всіх його стадіях. У той же час діалектичний матеріалізм прагнув і прагне створити універсальну теорію пізнання та методологію науки. Важливо показати, що в цьому напрямку він досяг більшого, ніж інші філо­софські вчення. При цьому слід не втрачати з виду те, що універсалізм вчення дається ціною відлучення від потреб, тобто ціною втрати точності, визначеності своїх ідей. Ос­новні ідеї діалектичного матеріалізму можна вивчати за науками психологізму, соціологізму, індивідуалізму і т.д. Достатньо ефективно застосовувані до природних наук, ці процедури виявилися неефективними в гуманітарних нау­ках, котрі більше спираються на природну, а не штучну мову. Тому слід приділити увагу лінгвістичній філософії пізнього Л.Вітгенштейна («Філософські вишукування», 1953), який розкрив пріоритет щоденної мови в пізнанні та розумінні.

Далі, зводячи змістовні знання в науці до даних дослі­ду, які здебільшого інтенсивністю і ступенем, а не якістю відрізняються від природного розмаїття явищ, неопозити­візм недооцінює стрибки, революції в науці та дотриму­ється накопичувальної (кумулятивної) моделі розвитку науки. На противагу цій моделі були запропоновані інші моделі розвитку науки. Тут доречно відтворити ідеї Т.Куна, І.Лакатоса. П.Фейерабенда та інших, звернувши увагу на розмаїття факторів розвитку науки.

Т.Кун зобразив розвиток науки чередуванням еволюцій та революцій в нетрадиційному розумінні. Еволюція представлена періодом рішення головоломок науковим суспільством, об'єднаним парадигмою — розпорядження­ми, що визначають предмет вишукування, засоби форму­лювання і рішень проблем вишукування, мову спілкуван­ня. Парадигма незмінна, визнає існуючим тільки те, що має відбиття її мовою, та допускає тільки ті вишукування, які відбуваються за її розпорядженнями, процедурами. Мова парадигми замкнена, несумісна з мовами інших парадигм. У змаганні парадигм виграє та, яка більше дозволяє голо­воломок, породжених подіями дійсності. Крах парадигми змушує до прийняття нової парадигми. Перехід до іншої парадигми — революція в науці. І цей перехід ірраціональ­ний, з ним губляться всі надбання попередньої парадиг­ми. Нова парадигма — це нова картина світу, нові факти і нові пояснення, головоломки і їх рішення. Замість безпе­рервного накопичення знань наука, на думку Т.Куна, дає лише безладну череду замкнених сукупностей знання змі­нюваних у часі парадигм.

Критики моделі розвитку науки, запропонованої Т. Куном, вказали на ігнорування в ній відкритості мов науки, та основної мети науки, здобуття істинних знань, пере­більшування ролі групових інтересів в розвитку науки.

І. Лакатос запропонував розвиток науки у вигляді по­слідовності замінюваних дослідницьких програм, що є су­перниками. З його точки зору, у розвитку науки постійно стикаються не дві сторони, як прийнято вважати, не теорія та експеримент, а три сторони: конфліктуючі, дослідницькі програми та експеримент. Стан програм характеризуєть­ся співвідношенням її теоретичного та емпіричного зро­сту. Якщо теоретичне зростання (введення нових гіпотез) супроводжується зростом пророкованого емпіричного знан­ня, то програма має прогресивний крок і виправдовує своє існування. Якщо теоретичне зростання виправдовує емпі­ричне зростання (тобто все більшою кількістю гіпотез вда­ється пояснення і пророкування фактів), то програма має регресивне зрушення і приречена на поразку в боротьбі з програмами, які мають прогресивне зрушення.

Потрібно звернути увагу на те, що модель розвитку науки І.Лакатоса відтворює безперервність розвитку на­уки та збереження її конкретних напрямків перед лицем суперечливих їм дослідних даних, тобто показує поступо­вість виходу з дослідницької програми з тих, що змага­ються. В той же час у цій моделі занадто невизначеним виглядає перехід від однієї дослідницької програми до ін­шої відповідно до підручників 60-80 рр. XX ст.

Вони зводяться до наступного.

Єдиною філософією, постійно орієнтованою на наукове та щоденне пізнання, є діалектичний матеріалізм. Він явно приймає переконання щоденного пізнання в існуванні об'єктивного світу, який існує незалежно від свідомості, оскільки таке прийняття передує будь-якій практичній та пізнавальній дії, а не виводяться з них. Загальний шлях пізнання об'єктивного світу: від живого спостереження (тобто чутливого сприйняття) до абстрактного мислення (в поняттях та діях) від нього — до практики (тобто кон­кретно-чутливої матеріальної діяльності, яка втілює знання). Результат пізнання — знання, істинне або поми­лкове. В ученні про істину діалектичний матеріалізм до­тримується визначення істини як знання, яке відповідає дійсності. Розрізняють об'єктивну, абсолютну, відносну істину і уявляють відношення між ними у вигляді діалектичного процесу (взаємозв'язок та взаємопереходи в різ­номанітних умовах). Діалектичний підхід (тобто розгля­дання його у взаємозв'язку різних сторін, взаємопереходів станів, розвитку) до процесу пізнання та його результат дозволяє уникнути крайнощів емпіризму, раціоналізму, прог-націоналізму і т.д. Однак такий універсалізм і невразли­вість теорії пізнання діалектичного матеріалізму досяга­ється відволіканням від указання процедури пред'явлен­ня значень його висловлювань. Наприклад, незрозуміло, що означають висловлювання «поняття є абстрактними, узагальненими образами об'єктивної реальності». Образ звичайно відтворює дещо, прообраз, і містить схожість з відтворюваним прообразом. Але в чому схожість між по­няттям як ідеальним відображенням (позбавленим всіх матеріальних ознак) та матеріальним об'єктом, або про­цесом, або відображенням? Зрозуміло, між символами по­нять (словами, знаками) і об'єктами несхожість зрозумі­ла. З таких правдоподібних висловлювань складається теорія пізнань діалектичного матеріалізму. Інтуїтивно вони прийнятні, але всі спроби надати їм буквальний зміст ве­дуть до нездоланних труднощів.

В уявленнях про будову та властивості об'єктивного світу діалектичний матеріалізм самокритичний і готовий до зміни своїх позицій при революціях у природознавстві.

Діалектичний матеріалізм в уявленні суспільних явищ, тобто історичний матеріалізм, допускає законоподібність суспільних явищ, аналогічну природним, але застерігає від спрощень, вказуючи на складні взаємозв'язки та усеред­нення суб'єктивного й об'єктивного та суб'єктивного в історії.

Звертаючись до науки в другій половині XX ст., слід підкреслити поступовий перехід пізнавальної зацікавле­ності в бік біології та психології, соціології, лінгвістики та ін. Неопозитивізм звів на еталон знання фізики (одна з течії неопозитивізму навіть називається фізикалізмом). Зараз схиляються до того, що сучасну біологію (такі роз­діли, як популяційна генетика, теорія еволюції та ін.) не вдається будувати за образом фізичної теорії. Ще менш очевидне орієнтування на фізику, як на зразок наукового знання в галузі гуманітарних наук (психології, лінгвісти­ки і т.д.).



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Сучасна філософська антропологія. Основні школи і проблеми

    Реферат >> Философия
    ... період між двома світовими війнами. У самiй назвi цього напрямку конкретизується його ... ідеї були освоєні іншими напрямками сучасної філософії і донині продовжують впливати на ... дослідники, становленню світоглядно-антропологічної школи в Україні сприяла ...
  2. Основні вопроси філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... лософія Середньовіччя. Філософія Відродження. 3. Філософія Нового часу та Просвітництва. 4. Класична німецька філософія. 5. Сучасна світова філософ ... обряди. Елейська школа. Представників цієї школи називали елеатами ... Методом протилежного напрямку є дедукція, ...
  3. Проблема знання мови розуміння у філософії XX ст

    Реферат >> Астрономия
    ... провідних течій сучасної світової філософії, безперечно, є позитивна філософія, яка своїм джерелом ... 1981) та ін. Для цієї школи характерне різко негативне ставлення до ... використовувались провідними напрямками класичної і сучасної філософії. Головними об'є ...
  4. Світогляд і філософія

    Шпаргалка >> Философия
    ... них. 2. Предмет філософії. Основні філ. проблеми і напрямки Філ. - це така ... аф демократії. Філ розвиток почався в школі Сократа. У містах ю. Італ ... . предметом ф. - буття. "Сучасна філ, як і в минулі часи ... ії і свід, віднош свідомості до мат світові. Ідеальне ...
  5. Світовий досвід в управлінні персоналом

    Реферат >> Астрономия
    ... місце в структурі школи займають програми навчання (підвищення ... найближчим часом (і напрямку навчання). Істотна риса ... морські порти з інфраструктурою, сучасні транспортні і інформаційні ... лософію управління персоналом, слід виходити з досвіду провідних світових ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0071620941162109