Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Социология->Реферат
Возникновение феноменологии как философского течения связано с творчеством Эдмунда Гуссерля (1859 — 1938). После защиты диссертации по математике, он ...полностью>>
Социология->Курсовая работа
Актуальность изучаемой темы. В современной России происходит сложный и противоречивый процесс обновления, демократизации всех сторон общественной жизн...полностью>>
Социология->Реферат
На первый взгляд, военнослужащие находятся в нормальных социальных условиях. По самому характеру своей деятельности, набору личностных качеств, соотве...полностью>>
Социология->Реферат
Социология началась с попыток разгадать “смысл” истории и установить законы социальных изменений. Основоположники социологии О. Конт и Г. Спенсер став...полностью>>

Главная > Курсовая работа >Социология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теорія девіантної поведінки

1.1 Історія девіантної поведінки

1.2 Поняття "норми" і його зв'язок з девіантною поведінкою

1.3 Форми і засоби соціального контролю корекції поведінки індивідів і груп

Розділ 2. Основні форми девіантної поведінки

2.1 Злочинність

2.2 Алкоголізм

2.3 Наркоманія

2.4 Суїцид

2.5 Проституція

Розділ 3. Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні

3.1 Фактори, що впливають на поширення наркоманії в Україні

3.2 Аналіз рівня поширення наркоманії у південному регіоні України

3.3 Порівняльний аналіз епідеміологічної ситуації поширення наркотиків у Харківському регіоні та в Україні в цілому

Висновок

Список використаної літератури

Аннотация

Annotation

Анотація

Вступ

Тенденція до відхилення від загальноприйнятих правил поведінки має давню історію, вона з'явилася одночасно з зародженням людства. Уже тоді суспільство ставило на її шляху якісь перешкоди, що утримували людей від учинків, що суперечать уявленням людей про правила поведінки. Спочатку такими обмеженнями стали міфи і заборони - табу. Надалі поняття про дозволене і недозволене змінювалися, складалися інші правила. Тривалий час визначені правила встановлювала релігія. Поступово, у міру розвитку людського суспільства, стали формуватися і більш стійкі правові, моральні позиції людей стосовно девіантної поведінки.

Практично все життя будь-якого суспільства характеризується наявністю відхилень. Відхилення, або як вони називаються науковим терміном - девіації присутні в кожній соціальній системі.

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбала в останні роки масовий характер і поставила цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Динамізм соціальних процесів у період трансформації, кризова ситуація в багатьох сферах громадського життя, аномічний стан українського суспільства, неминуче приводять до збільшення девіацій, що проявляються в поведінкових формах, що відхиляються від норм. Поряд з ростом позитивних девіацій (політична активність населення, економічна заповзятливість, наукова і художня творчість) підсилюються девіації негативні - насильницька і корислива злочинність, алкоголізація і наркотизація населення, підліткова делінквентність, аморальність. Зростає соціальна незахищеність громадян. У цих умовах об'єктивно підвищується попит на наукові дослідження девіацій, їхніх форм, структури, динаміки взаємозв'язків.

Об'єктом даного дослідження є українське суспільство.

Предметом дослідження - девіантна поведінка та її форми.

Мета - вивчення девіантної поведінки, її конкретних форм та їх особливостей.

Досягнення мети припускатиме рішення наступних задач:

  • теоретико-методологічний аналіз девіантної поведінки;

  • аналіз конкретних форм девіантної поведінки (злочинність, алкоголізм, наркоманія, суїцид, проституція);

  • вивчення проблеми молодіжної наркоманії в Україні.

Робота складається з 3 розділів. В першому розділі розкриваються теоретичні основи девіантної поведінки. В другому міститься аналіз форм девіантної поведінки (наркоманія, злочинність, проституція, суїцид). В третьому розділі - соціологічний аналіз поширеності молодіжної наркоманії в Україні і харківському регіоні

В емпіричній частині роботи був використаний аналіз даних соціологічних досліджень (Державного Центру соціальних служб для молоді).

Розділ 1. Теорія девіантної поведінки

1.1 Історія девіантної поведінки

За всіх часів суспільство намагалося придушувати, позбуватися небажаних форм людської життєдіяльності і їхніх носіїв. Методи і засоби визначалися соціально-економічними відносинами, суспільною свідомістю, інтересами правлячої еліти. Проблеми соціального "лиха" завжди привертали увагу вчених. Філософи і юристи, медики і педагоги, психологи і біологи розглядали й оцінювали різні види соціальної патології: злочинність, пияцтво й алкоголізм, наркотизм, проституцію, самогубства і т.п. У становленні соціології як науки дослідження негативних явищ (Г. Тард і Э. Дюркгейм, А. Кетле і Г. Зиммель, П. Сорокін і Р. Мертон) зіграло свою роль.

У надрах соціології зародилася і сформувалася спеціальна (приватна) соціологічна теорія - соціологія девіантної поведінки і соціального контролю. Саме під такою назвою функціонує один з 40 дослідницьких комітетів Міжнародної соціологічної асоціації. У джерел соціології девіантної поведінки стояв Э. Дюркгейм, а конституюванню в якості самостійного наукового напрямку вона зобов'язана - насамперед Р. Мертону й А. Коэну. [6]

У колишньому СРСР поведінка, що відхиляється, тривалий час вивчався переважно в рамках спеціальних дисциплін: кримінології, наркології, суїцидології і т.п. Соціологічні дослідження почали в Ленінграді наприкінці 60-х - початку 70-х рр. В.С. Афанасьєв, А.Г. Здравомислов, И.В. Маточкін, Я.И. Гилинський. У розвитку і інституалізації соціології девіантної поведінки велика заслуга належить академікові В.Н. Кудрявцеву.

Безумовною заслугою Я.И. Гилинського є правильне визначення перспективних напрямків розвитку соціології девіантної поведінки. Необхідно, відзначав він, по-перше, подальша "фундаменталізація", розгляд об'єкта соціології девіантної поведінки як моменту єдиного світового процесу саморуху матерії; по-друге, вивчення соціальних девіацій у кризові, бифуркаційні періоди, коли від співвідношення різних форм негативних і позитивних девіацій залежить майбутнє.

Спробуємо розглянути девіантну поведінку на основі соціосинергетічної парадигми. Вивчення взаємодії особистісної і надіндивідуальної свідомості дозволяє сьогодні показати вплив соціальних девіацій на суспільний розвиток у повному обсязі. Цьому сприяє і наробітку в області західної соціальної психології. Мається багато теорій, що пояснюють появу і сутність девіацій. Досить повне представлення про них дає, зокрема, робота Н. Смелзера. На жаль, поза полем зору американського соціолога залишився соціально-психологічний підхід.

Соціально-психологічний підхід найбільш переконливо представлений у концепції соціальних відхилень Р. Харре і теорії поведінки добровільного ризику С. Лінга. Названі дослідження пояснюють причини появи девіантної поведінки через вивчення психологічного стану девіанта з урахуванням зміни його положення в системі соціально-політичних координат. Соціально-психологічний підхід дозволяє заглянути в глибинні причини, що впливають на появу девіантної поведінки, скласти більш об'єктивне представлення про механізм соціальної еволюції, тому що намагається пояснити: [2]

а) чому девіантна поведінка найчастіше з боку зовнішнього спостерігача з'являється як акт агресії;

б) чому в сучасних умовах усе більше людей устають на шлях навмисного ризику, невід'ємного атрибута будь-який девіації;

в) як відхиляється поведінка - з'являється "з середини", не з боку зовнішнього спостерігача, а суб'єкта девіацій, який ціннісний зміст останній знаходить у такій нестандартній формі поведінки.

Дослідження соціальних психологів підводять до висновку: девіантна і нормативна поведінка - дві рівноцінні складові соціально-рольової поведінки. Девіантна поведінка - результат складної взаємодії процесів, що відбуваються в суспільстві і свідомості людини. Девіації спрямовані на подолання фрустрації - перешкоди, що встали на шляху досягнення мети, і виявляються через соціально значимі дії. Будь-яка девіантна поведінка припускає не тільки прагнення зруйнувати або змістити фрустируючий блок, але і концентрацію енергії (фізичної і психічної), необхідної для здійснення цього задуму. Антифрустируюча дія завжди супроводжується визначеною часткою ризику, але не обов'язково носить руйнівний характер. [6]

Варто розрізняти два види девіантної поведінки: творчої і руйнівної спрямованості. Основним критерієм визначення характеру девіантної поведінки є не форма його реалізації, зокрема наявність атрибута насильства, а рівень справедливості перерозподілу джерел поповнення життєвої енергії. Агресивний вид девіацій як у прямій, так і в зміщеній формі націлений на подолання фрустрації шляхом неадекватного в сформованій ситуації перерозподілу соціальних благ, досягнення мети без врахування інтересів оточуючих людей, несправедливе рішення проблеми на користь однієї з взаємодіючих сторін за рахунок погіршення адаптаційних умов іншої. Агресивний характер поведінки обумовлюється не тільки вихованням, але і характером поведінки взаємодіючої сторони. Зміщений вид агресії свідчить про недостатній для подолання фрустрації енергетичному потенціалі людини.

Девіантна поведінка деструктивної спрямованості - здійснення людиною або групою людей соціальних дій, що відхиляються від домінуючих у соціумі (окремій соціальній групі, страті) соціокультурних чекань і норм, загальноприйнятих правил виконання соціальних ролей, що тягнуть за собою стримування темпів розвитку суспільства: руйнування енергетичного потенціалу окремих особистостей і суспільства в цілому. Руйнівну (асоціальну) девіацію не можна ототожнювати тільки зі злочинністю.

Творчі девіації (соціальні інновації, нововведення) - це соціально значимі в діях людини відхилення від загальновизнаних норм поведінки, що визначають найбільш прогресивний в енергетичному, а значить і адаптаційному плані, вектор еволюційного розвитку суспільства. Оскільки будь-яка девіація спочатку зароджується на рівні свідомості окремої людини і через його дії проводиться в життя, то цим ще раз підтверджується, що першопричиною соціальної еволюції, активною руйнівною силою її є людина, точніше внутріособистістний конфлікт, що виникає в процесі вибору їм тієї або іншої форми соціально-рольової поведінки.

Кожна девіація містить у собі руйнівного і творчого початку, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивними девіаціями є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі. Творча девіація повинна розглядатися як зовсім нормальне явище в житті будь-якого суспільства, тому що навіть самий досконалий закон не в змозі врахувати всього різноманіття життєвих ситуацій. Ступінь досконалості закону відносна, оскільки суспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація - за функцію соціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов. Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію, при якій виникає дихотомія сформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливість задоволення старими способами колишньої потреби), а також виникнення нових потреб. [4]

У випадку, якщо той або інший вид девіації здобуває стійкий характер, стає нормою поведінки для багатьох людей, суспільство зобов'язане переглянути принципи, що стимулюють "порушення правил" або провести переоцінку соціальних норм. В останньому випадку поведінка, що вважалася девіантною, оцінюється як нова норма. Для того щоб деструктивна девіація не одержувала широкого поширення, необхідно:

а) розширювати доступ до законних способів досягнення успіху і просування по соціальним сходам;

б) дотримувати соціальну рівність перед законом;

в) постійно удосконалювати саме законодавство, приводити його у відповідність з новими соціальними реаліями;

г) прагнути до адекватності злочину і покарання.

Усе це в сукупності дозволить знизити соціальну напругу в суспільстві, зменшити його криміналізацію. Тільки при виконанні перерахованих вище вимог суспільство має право називатися правовим і демократичним.

Оскільки будь-яка девіантна поведінка - це відхилення від загальновизнаної, неодноразово перевіреною практикою норми поведінки, вона завжди несе в собі елемент непередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіація і ризик - сторони однієї медалі, соціальної мутації. Стан ризику - свого роду границя, риса, що розділяє хаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим менше ризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.

Особливість сьогоднішнього часу - зростання числа осіб, змушених ризикувати, тому що ускладнення соціальної реальності збільшує кількість невідомих ситуацій. Сучасні розробки в області соціальної психології свідчать, що девіантна поведінка усе більше у своїй основі стає раціональною. Основна відмінність девіантів, що свідомо йдуть на ризик, від авантюристів - опора на професіоналізм, віра не в долю і випадок, а в знання й усвідомлений вибір - творчу інтуїцію. Саме цілераціональні дії індивідів визначають соціальний розвиток. Можна припустити, що в умовах стабільного суспільства для суб'єкта дії цінністю є навмисний ризик як процес (психологічна сторона дії); в умовах розбалансованого - навмисний ризик як ціль (енергетична і соціальна сторона дії). На етапі народження інновації велике значення має професіоналізм і знання девіанта, здатність до концентрації психічної енергії, на етапі її реалізації - його біологічний потенціал інформаційно-енергетичний код, темперамент і характер. [36]

Девіантна поведінка, що супроводжується ризиком, сприяє самоактуалізації, самореалізації і самоствердженню особистості. Останнє є найважливішою психологічною причиною, що пояснює бажання людей відповісти на виклик швидко мінливої соціальної реальності. Девіантно-ролевий різновид соціальної поведінки нерозривно зв'язаний з аддикцією, із внутріособистісним конфліктом. Аддикція в загальному значенні слова - прагнення піти від стану внутрішнього психологічного дискомфорту, змінити свій психічний стан, що характеризується внутрішньою боротьбою.

Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що не мають легальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії, чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважають загальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру, змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усе це неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту.

Основні причини мотиваційних конфліктів, витиснутих у підсвідомість, визначаються в даний час не інстинктивними, а соціальними факторами. За даними інституту Бєхтєрєва, тільки 15 % мотиваційних конфліктів мають сексуальну основу, інші - соціальні джерела. Тверде регулювання каналів соціальної мобільності, блокування соціальних "ліфтів", що сприяють перетворенню психічної енергії в соціальну, приводять до посилення напруги системи (системна напруга, відповідно до термінології Р. Мертона) і, як наслідок, до збільшення числа девіантів, латентного формування нової соціальної стратифікації, до переписування сценарію соціально-рольових інтеракцій. Відносини социально-оріентированого "me" (соціальна роль) і імпульсивно-творчого "l" (енергетичний потенціал) у ході девіантної поведінки і мінливої соціальної ідентифікації гармонізуються. Якщо індивідуальна девіація націлена на самоствердження особистості, переосмислення нею власної самоідентифікації, то колективна девіація - на суспільне (нехай і в рамках спочатку неформальної групи) визнання нової самоідентифікації особистості іншими людьми. [6]

Форма відповідної реакції суспільства на той або інший вид девіації повинна залежати від того, які (по ступені суспільства) соціальні норми порушуються: загальнолюдські, расові, класові, групові й ін.

Можна виділити наступні залежності:

  • Чим більш високий рівень (по ступені суспільства) соціальних норм порушується, тим більше рішучими повинні бути дії держави. Найвища цінність - природні права людини.

  • Чим більш низький рівень соціальних норм порушується, тим більш увага повинна приділятися на неформальним мірам соціального контролю (соціальна винагорода або осудження, переконання і т.д.)

  • Чим складніше соціальна структура суспільства, тим багатоманітніше повинні бути форми соціального контролю.

  • Чим більш низький рівень соціальних норм порушується людиною, тим більш терпимою повинна бути реакція на його дії.

  • Чим демократичніше суспільство, тим більше акцент повинний робитися не на зовнішній соціальний, а на внутрішній особистісний самоконтроль.

Підкреслимо ще раз, девіантно - рольова поведінка - природна реакція людини на виникаюче в суспільстві протиріччя між соціальною метою і соціальними нормами її досягнення. Творчі девіації виконують найважливіші позитивні соціальні функції. Вони необхідні, щоб суспільство було гнучким і готовим до змін. Девіантна і нормативна поведінка - два рівноцінні складові соціально-рольової поведінки. Для нормального протікання соціогенеза (що розуміється в широкому змісті,) девіантно - рольова поведінка людини має не менше значення, чим його нормативно-рольова поведінка.

Наука про злочинність і її причини сформувалася в другій половині XIX століття й одержала назву кримінологія. Якийсь час її називали також карною етиологією, карною соціологією або біологією - у залежності від того, фахівцями яких наук були вчені, що вивчали злочинність.

Варто помітити, що ті або інші кримінологічні концепції, а точніше, погляди на злочинність висловлювалися і значно раніш мислителями. Перші теоретичні побудови в цій області ми знаходимо ще в Платона й Аристотеля. Велика увага проблемі злочинності приділяли такі мислителі XVIII століття, як Беккарія, Бентам, Вольтер, Гельвецій, Гольбах, Дідро, Локк, Монтеск'є й інші. Вони бачили причини злочинності в соціальній невпорядкованості суспільства і поганому вихованні громадян і пропонували законодавцям зм'якшити репресії і приділяти більшу увагу запобіжним заходам.

Про злочинність і її причини міркували соціалісти-утопісти.Т. Мор бачив можливість її подолання в перебудові суспільства на соціалістичних початках.Ж. Мельє, викриваючи злочинну діяльність значної частини католицького духівництва, призивав до ліквідації суспільства, заснованого на пануванні приватної власності. Причини злочинності він бачив, насамперед, у нерівності людей, що породжує низинні почуття, і в існуванні паразитуючих елементів - багатих ледарів. Мореллі також думав, що людина стає злочинцем унаслідок неправильної організації суспільства, і бачив джерело всіх зол у приватній власності.А. Сен-Симон, Ш. Фур'є затверджували, що злочинність витікає з самої природи приватновласницького суспільства, заснованого на експлуатації і гнобленні людей, і вказували на безрезультатність боротьби зі злочинністю за допомогою одних лише карних покарань. На подібних позиціях стояв і Р. Оуэн. Для всіх соціалістів-утопістів характерно, що вони не обвинувачували самої людини, що стала на злочинний шлях, а вбачали причини злочинної поведінки в порочній організації суспільства, заснованого на приватній власності й експлуатації людей. [27]

Такі ж ідеї розвивали Ж.П. Марат і А.Н. Радищев. Марат намагався доглянути джерела злочинності в порядках суспільства, що складається з “знехтуваних рабів і господ, що велять”. А.Н. Радищев також зв'язував характеристику стану злочинності із суспільним ладом держави і з історичними змінами, що відбуваються в суспільстві. Ми вправі вважати його і засновником карної статистики в Росії, тому що він поставив як державну задачу систематичний облік чинених злочинів.

А.И. Герцен думав, що злочинність як явище громадського життя підлегла загальному законові причинності і порозумівається зовнішніми умовами життя людей. Він додавав, зокрема, велике значення економічному становищу населення, таким факторам, як соціальна нерівність і убогість, і відзначав, що буржуазне суспільство не здатне ліквідувати ні причини, що породжують злочинність, ні самі злочини.

Розглянемо спеціальні теорії про природу злочинності і її причини, що розроблялися в області соціальних наук.

Історія розвитку навчань про природу злочинності - це в основному історія боротьби двох напрямків. Представники одного з них досліджували злочинність як соціальне явище, представники іншого - як явище біологічне. Відомі спроби з'єднання двох напрямків в одне - природне, на рівні розвитку науки свого часу.

Велику роль у розвитку буржуазної кримінологічної думки зіграла так звана антропологічна школа карного права, засновником якої був італійський психіатр Чезаре Ломброзо (1835-1909). Ім'я його давно вже стало загальним, як і терміни “ ломброзіанство “ і “ неоломброзианство". Філософською основою його теорії з'явився позитивізм, з'єднаний із соціал-дарвиністськими ідеями. Злочин, по Ломброзо, - явище настільки ж природне і необхідне, як народження і смерть людини, як зачаття і хвороби, зокрема психічні. Походження злочинності - біологічне. Також у наслідку він визнавав, що в тім або іншому ступені злочинність зв'язана і з середовищем. Ломброзо затверджував, що існують “ природжені “ злочинці; вони мають специфічні антропологічні, фізіологічні і психологічні ознаки і складають до 35 відсотків усіх злочинців. Ломброзо намагався описати характерний вигляд такого злочинця шляхом вимірів черепа, росту, ваги, виявлення аномалій будівлі тіла і т.п. На цій підставі він прийшов, наприклад, до дивовижного висновку про “ природжену злочинність “ ряду діячів французької буржуазної революції, Паризької комуни і представників I Інтернаціоналу. Пізніше Ломброзо, керуючись тими ж вихідними положеннями, назвав ще 16 груп факторів, що нібито впливають на злочинність, досить різноманітних і в значній мірі непорівнянних (сюди входили метеорологічні, географічні, економічні й інші дані, а також расові ознаки). Система мір попередження злочинів, по Ломброзо, містила в собі лікування, довічну ізоляцію і пряме фізичне знищення “ природжених “ злочинців. Безсумнівно, тут були закладені основи для впровадження в практику людиноненависницьких мір, що одержали державне визнання при фашизмі. [21]

У наступний час популярність біологічних теорій злочинності помітно упала. Проте, пояснення злочинності тільки або головним чином біологічними причинами продовжує існувати, хоча й у модернізованому виді, з урахуванням розвитку природних наук. Чим же викликана живучість біологічних теорій у даній області?

Насамперед, це пояснюється недостатньою вивченістю мотиваційної сторони вчинків людини, глибинних процесів формування її особистості. Справді, іноді дуже важко буває зрозуміти причини антигромадської поведінки тієї або іншої особи, особливо якщо це зв'язано з проявами невиправданої жорстокості. До того ж ще і сьогодні злочин - порушення закону, установленого людьми, - нерідко змішують з поведінкою, обумовленим розладом психіки людини, її хворобливими станом, коли вже неправомірно говорити про злочин у власному змісті слова. Нарешті, успіхи біологічних наук, медицини і генетики породжують у широких шарів населення надії на те, що ці науки допоможуть людям перебороти ті негативні явища - злочинність, алкоголізм, неврози і т.п., - з якими поки ще не справилися суспільні науки і соціальна практика, що спирається на них.

Головна причина живучості біологічних теорій у буржуазному суспільстві полягає в тому, що воно ідеологічно зацікавлено в ідеї спадкоємної схильності людини до злочинів. Адже це дозволяє пояснити всі пороки експлуататорської системи тим, що злочинність, закладена нібито в природі людини, вічна. Біологічні теорії в чистому виді взагалі “ знімають “ соціальну характеристику злочинності, її причин і мір боротьби з нею і тим самим виправдують капіталізм.

В даний час біологічні теорії девіантної поведінки здебільшого сполучаться із соціологічними, культурологічними, психологічними або іншими поясненнями. Вкажемо в цьому зв'язку на деякі основні навчання про причини злочинності, що одержали в даний час достатнє широке поширення.

Чимале число прихильників має теорія спадкоємного нахилу до девіантної поведінки (О. Кинберг, О. Ланге, Е. Гейер, Ж. Пинатель, А. Штумпль і інші). Деякі з них - юристи, інші - медики. Вони думають, що, оскільки в спадщину передаються багато психічних властивостей, це характерно і для схильності до відхилень у поводженні.

Різновидом даної теорії є концепція конституціонального нахилу до злочину. Німецькому психіатрові Э. Кречмеру належить ідея про зв'язок між фізичною конституцією людини, психічним складом і типом поведінки. Він поділяв людей по цих ознаках, затверджуючи, наприклад, що атлетично складені люди можуть бути схильні до тяжких насильницьких злочинів.

Теорія ендокринного нахилу людини до злочину (Ди Туллио, Р. Фунес і інші) зводиться до визнання основною причиною злочинної поведінки наявності аномалій у залозах внутрішньої секреції.

Відомою популярністю користується психоаналітична теорія З. Фрейда і його послідовників. Фрейд розглядав злочин як прояв уроджених, глибоко закладених у психіці людини несвідомих інстинктів і потягів, головним чином сексуального характеру, а також страху смерті. Людина, таким чином, виступала у відриві від реальних умов свого соціального буття. [6]

Заслуговують на увагу дослідження французьких учених П. Дюпати і Ж.-П. Бриссо, що бачили причини девіантної поведінки в пороках соціального життя, у політичній і економічній нерівності людей. Аналізуючи статистичні дані, Дюпати прийшов до висновку, що число щорічно вчинених злочинів повинно бути завжди приблизно однаковим, оскільки існують загальні і постійні причини девіантної поведінки. Цей висновок з'явився передоднем соціальних теорій про вічність злочинності, що були розвиті наприкінці XIX - початку ХХ століття Э. Дюркгеймом, Н.Д. Сергеєвським, а в сучасний період - П. Сооїсом, М. Клайнердом і іншими. Найбільш чітко думка про вічність злочинності як соціального явища виразив французький соціолог Э. Дюркгейм, що вважав, що не можна представити суспільство без злочинів; вони, на його думку, є елементом будь-якого здорового суспільства.

Э. Дюркгейм затверджував, що девіація відіграє функціональну роль у суспільстві, оскільки девіація і покарання девіанта сприяють усвідомленню границь того, що вважається припустимою поведінкою, і виконує роль факторів, що спонукують людей підтвердити свою прихильність моральному порядку суспільства. Дюркгейму належить ідея аномії - суспільного стану, що характеризується розкладанням системи цінностей, обумовленим кризою всього суспільства і його соціальних інститутів, протиріччям між проголошеними цілями і неможливістю їхньої реалізації для більшості. Люди виявляють, що їм важко координувати свою поведінку відповідно до норм, що в даний момент стають слабкими, неясними або суперечливими. У періоди швидких суспільних змін люди перестають розуміти, чого чекає від них суспільство, і випробують труднощі в узгодженні своїх учинків з діючими нормами. "Старі норми" вже не вважаються підходящими, а нові, що зароджуються норми ще занадто мрячні і не чітко сформульовані, щоб служити ефективними і значимими орієнтирами в поведінці. У такі періоди можна чекати різкого зростання кількості випадків девіації.

Піддаючи критиці антропологічні теорії, багато представників соціологічної теорії злочинності призивали до соціальних реформ, однак, характеризуючи причини злочинності, вони не змогли виділити най головніше серед безлічі економічних, культурних, географічних, кліматичних і інших факторів. Соціальні причини злочинності не зв'язувалися ними з основними закономірностями розвитку суспільства, із суспільними відносинами.

Американський соціолог Роберт Мертон спробував застосувати поняття аномії і соціальної солідарності Дюркгейма при аналізі соціальної дійсності у США. Для більшості американців, життєвий успіх особливо виражений у матеріальних благах, перетворився в культурно визнану мету. При цьому тільки визначені фактори, наприклад, гарна освіта і високооплачувана робота, одержали схвалення, як засоби до досягнення успіху. Ніякої проблеми не було б, якби всі американські громадяни мали однаковий доступ до засобів досягнення матеріального успіху в житті. Але біднякам і представникам національних меншостей часто доступні лише більш низькі рівні утворення й убогі економічні ресурси. Якщо ж вони інтерналізували цілі, що полягають у матеріальному успіху (а це відноситься не до всіх індивідів), сильні обмеження можуть штовхнути їх до нонконформізму і здійснення не традиційних учинків, тому що вони не в змозі досягти загальновизнаних цілей законними засобами. Вони намагаються домогтися престижної мети будь-якими засобами, в тому числі порочними і злочинними. [14]

Суспільство з твердою класовою або кастовою структурою може не давати усім своїм членам рівних шансів висунутися, але в той же час вихваляти багатство; так було у феодальних суспільствах середньовіччя. Тільки тоді, коли суспільство проголошує загальні символи успіху для всього населення, обмежуючи при цьому доступ безлічі людей до визнаних засобів досягнення таких символів, створюються умови для антигромадської поведінки. Мертон виділив 5 реакцій на ділему мети - засобу, 4 з яких являють собою девіантні адаптації до умов аномії.

Конформізм має місце, коли члени суспільства приймають як культурні цілі досягнення матеріального успіху, а також затверджені суспільством засоби для їхнього досягнення. Подібна поведінка складає опору стабільного суспільства.

Інновація спостерігається, коли індивіди твердо дотримуються культурно встановлених цілей, але відкидають схвалені суспільством засоби їхнього досягнення. Такі люди здатні торгувати наркотиками, підробляти чеки, шахраювати, привласнювати чуже майно, красти, брати участь у крадіжках зі зломом і в розбійних пограбуваннях або займатися проституцією, вимаганням і купувати символи успіху.

Ритуалізм має місце, коли члени суспільства відкидають культурні цілі або принижують їхня значимість, але при цьому механічно використовують схвалені суспільством засобу для досягнення таких ціліше. Наприклад, мети організації перестають бути важливими для багатьох ревних бюрократів, однак вони культивують засоби як самоціль, фетишизуючи правила і паперову тяганину.

Ретритизм полягає в тому, що індивіди не визнають і культурні цілі і законні засоби і їхнього досягнення, нічого не пропонуючи в замін. Наприклад, алкоголіки, наркомани, бурлаки і занепалі люди стають ізгоями у власному суспільстві; "вони живуть у суспільстві, але не належать до нього".

Бунт полягає в тому, що бунтарі відкидають культурні цілі суспільства і засоби їхнього досягнення, але при цьому заміняють їх новими нормами. Такі індивіди поривають зі своїм соціальним оточенням і включаються в нові групи з новими ідеологіями, наприклад, радикальний суспільний рух.

Типи індивідуальної адаптації Мертона характеризують рольову поведінку, а не типи особистості. Людина може переходити від одного типу адаптації до іншого.

Представники соціологічної школи в кримінології звичайно дотримували двох - або тричленної класифікації причин (чинників) злочинності. Ці фактори поділялися на індивідуальні (стать, вік, раса і т.д.); фізичні (географічне середовище, час року, клімат і т.д.); соціальні у власному змісті слова (безробіття, рівень цін на продукти, заробітна плата, споживання алкоголю і т.д.). Характерно, що мова завжди йшла про злочинність незаможних класів. У теорії факторів, що стала методологічною основою соціологічних теорій, вигадливо сполучилися несумісні і непорівнянні поняття. В одному ряді знаходилися явища дійсно істотні і явища, що роблять на злочинність незначний вплив. Один з видних американських учених, Э. Сатерленд, автор теорії “ диференціальної асоціації “, назвав теорію факторів “ каталогом непорівнянних цінностей “.

Про теорію Сатерленда варто сказати докладніше. Він розрізняв фактори, що характеризують соціальні процеси, Сатерленд приходив до висновку про існування “диференціальної асоціації", під якою він розумів прийняття особистістю одних цінностей і заперечення інших. Особливу популярність він придбав у зв'язку з аналізом злочинності “ білих комірців", тобто представників буржуазного класу. Спроби увічнити злочинність, зв'язавши її безпосередньо з науково-технічною революцією, з розвитком суспільства, антиісторичні по своїй істоті. Подібне тлумачення західними вченими наслідків науково-технічної революції ще більш загострило теоретичну різноголосицю по проблемі злочинності. Нерідкі твердження, що треба відмовитися від вироблення загальної концепції причин злочинності. Американські соціологи Р. Мертон і Д. Белл, наприклад, вважають, що при вивченні причин злочинності варто обмежуватися дослідженням поводження індивідів або, у крайньому випадку, невеликих груп.Э. Сатерленд думав, що можна вивчати лише причини окремих злочинів. Найбільше чітко дану концепцію виразив Г. Манхейм: “ прийшов час взагалі відмовитися від пошуків причин злочинності". Зі сказаного видно, що як біологічні, так і соціологічні теорії в інтерпретації багатьох західних теоретиків ведуть, у кінцевому рахунку, до примирення з думкою про увічнення злочинності і не обіцяють людству ніяких перспектив у боротьбі з нею. [8]



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Соціологічний аналіз соціально демографічної структури

    Реферат >> Социология
    ... робота «Соціологія» на тему: Соціологічний аналіз соціально – демографічної структури План Місце соціально ... да, адже головна особливість молодіжної свідомості - надмір­на ... сть серед молоді в Україні зросла на 16%, а серед наркоманів 80% складає молодь, в тому ...
  2. Соціологічний аналіз девіації

    Реферат >> Социология
    ... І НАУКИ УКРАЇНИ Наці ... Соціологічний аналіз девіації Норма і девіація : соціологічний підхід . Біологічні , психологічні , соціолог ... ість) пияцтво, наркоманія, проституція, самогуб­ство ... захопленням, як й молодий службовець, що робить ... центр запобіжної роботи ...
  3. Соціологія молоді – як важлива складова соціології

    Курсовая работа >> Социология
    ... сть серед молоді в Україні зросла на 16%, а серед наркоманів 80% складає молодь, в ... У західних країнах соціологічний інтерес до молодіжної проблематики посилювався у пері ... А. Український молодіжний рух у XX столітті (історико - політологічний аналіз основних ...
  4. Соціологія молоді як галузь соціологічної науки

    Контрольная работа >> Социология
    ... аналіз буття молоді, чим і покликана займатися соціологія молоді. Сутність, предмет, об'єкт, функції соціології молоді. Соціологія молод ... . У західних країнах соціологічний інтерес до молодіжної проблематики посилювався у періоди ...
  5. Молода сім я в Україні

    Дипломная работа >> Социология
    ... сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на ... соціального захисту молодої сім'ї в Україні. Глазунов С.В. Шлюбно-сімейні цінності сучасної учнівської молоді(соціологічний аналіз) // "Соц ... іторинг державної молодіжної політики ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0020749568939209