Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Астрономия->Реферат
Давид Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Він народився в сім'ї лондонського біржового маклера. Два роки навчавс...полностью>>
Астрономия->Задача
Виробничий кооператив ’Будівельник’ ставши співвласником товариства ’Вікторія’ зобов’язався внести до статутного фонду товариства 100 тис гр. До реєст...полностью>>
Астрономия->Реферат
Транспорт – одна з галузей матеріального виробництва світу. Він є необхідною умовою виконання і розвитку територіального поділу праці. Територіальний ...полностью>>
Астрономия->Реферат
Кризи неплатежів між підприємствами, якщо її оцінювати співвимірно з масштабами та темпами зростання заборгованостей з податків та заробітної платні, ...полностью>>

Главная > Реферат >Астрономия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Кониський відомий тим, що подає історичний огляд вивчення душі, завершуючи його аналізом тогочасної психологічної традиції поділу душі на вегетативну, чуттєву й раціональну. Крім того, він виділяє та описує й інші різновиди душі, зокрема, «бажальну» й «рухову», зауважуючи, однак, що цей поділ є штучним і що треба мати на увазі єдину душу, що має певні властивості, потенції.

Прогресивною виявилася позиція Кониського щодо визнання активного характеру відображення органами чуття предметного світу. Визнаючи необхідність «згоди» між душею і тілом, він вважає, що головними властивостями раціональної душі є її нематеріальність і безсмертя.

У цей же період входить в історію України і в світову історію своєю феноменологією самопізнання як пізнання найглибшого в бутті, як вихідної позиції для пізнання світу Г.Сковорода (1722— 1794). Значення творчості Сковороди полягає в тому, що вона при­вертає увагу людини до пізнання себе як мікрокосмосу, який є образом і подобою макрокосмосу: через самопізнання своєї суті пізнати суть світу. Самопізнання як пошук самого себе у творах Сковороди ще не переходить у самопізнання через і заради самот-ворення, хоч ідея спорідненої діяльності, діяльнісного самовизна­чення виводить до ідеї самоздійснення як смислового мотиву існу­вання людини у світі. Підтвердженням тому є життєвий шлях філо­софа, його власний емпіричний досвід мислителя-мандрівника.

Емпіричні підходи до наукового розгляду проблем, намагання вивести психологію за межі метафізики, щоб не вирішувати питань, які принципово вирішити не можна, залишаючись у межах емпірико-чуттєвих засад (К.К. фон Крейц, Й.Г.Крюгер), все ж відступали під тиском вічно актуальної для філософії і психології проблеми про природу душі. До цієї проблеми звертається І.Кант (1724— 1804). На його думку, у випадку, коли душа й тіло визнаються двома специфічними відмінними субстанціями, взаємодія яких становить людину, жодна філософія не може вирішити, чи не втратила б душа всілякі уявлення (споглядання, відчуття та мислення), якби одну з цих субстанцій було відокремлено від іншої. За Кантом, люди не можуть пізнати окремо природу душі поза тілом, адже для цього слід було б спробувати відокремити душу від тіла ще за життя, а така спроба була б схожа на те, якби хтось став перед дзеркалом із заплющеними очима й на запитання, чого він хоче цим досягти, відповідав: «Я хочу дізнатись, який у мене вигляд, коли я сплю».

Шлях проходження душею своїх формоутворень, що наближає її до абсолюту, до злиття з ним, ствердження принципу історизму в інтерпретації свідомості, стає одним з основних предметів філо­софсько-психологічних пошуків у творчості Г.В.Ф.Гегеля (1770— 1831). Геніальним було відкриття Гегелем того, що свідомість форму­ється в діяльності. Психології він відводив місце одного з розділів учення про суб'єктивний дух (індивідуальну свідомість).

У середині XIX ст. широку популярність здобули погляди україн­ського філософа П.Д.Юркевича, який починав свою діяльність вик­ладачем у Київській Духовній академії. Ствердження індивідуаль­ності людської істоти, визнання пріоритету переживань, почуттів, що йдуть від серця, над розумом, вичленення особистісного «су­щого», яке переводить те, що може бути (ідею), в те, що є (дійсність), спроба поєднати сутність та існування, гносеологічний та аксіо-логічний аспекти у вивченні людини відрізняють наукову позицію Юркевича від поглядів Гегеля і набагато випереджають ідеї пред­ставників таких філософсько-психологічних напрямів початку XX ст., як філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм та ін.

Новим кроком у поясненні психологією природи людської душі, свідомості, життєдіяльності загалом стало вчення К.Маркса про істо­ричний розвиток суспільства як основу розвитку людського духу в різних формах його існування.

Ось як сьогодні пояснює саму історичну необхідність виникнення марксової концепції людської свідомості відомий російський пси­холог М.Г.Ярошевсьтй. На той час, пише він, гострим став конфлікт між механістичним детермінізмом і принципом активності суб'єкта у філософії Канта (критичного періоду). За Кантом, речі впливають іззовні на пасивно сприймаючий субстрат, але все знання про речі, починаючи від їх просторово-часових параметрів, конструюється самим суб'єктом. Німецькі ідеалісти — Й.Фїхте, Ф.Шеллінг, Гегель — спробували повністю звільнитися від механістичного детермі­нізму, від усякої подібності влади зовнішніх предметів над свідо­містю. У Фіхте «He-Я» (зовнішній світ) породжується активністю суб'єкта. Шеллінг проголосив тотожність суб'єкта й об'єкта. Гегель засвоїв шеллінгівський принцип тотожності, але осмислив його як діалектичний саморух абсолютної ідеї, що породжує із себе всю багатоманітність об'єктивного й суб'єктивного буття і досягає в людському дусі повної самосвідомості. Активність свідомості набула тим самим не тільки предметну змістовність (викривлено зображе­ну), а й історичну спрямованість. Маркс взяв за вихідний пункт реальний, а не ідеальний світ і реального індивіда, а не чисту свідомість, але взаємодія між ними була розкрита принципово інак­ше, а саме як предметна діяльність, що перетворює і зовнішню природу, і саму людину.

У XIX ст. емпірична психологія набуває вже виразної самостій­ності й залишає в історії чимало оригінальних теорій, в яких про­довжується дискусія щодо природи душі, психіки, свідомості, на­самперед у напрямі розв'язання психофізичної проблеми.

Так, згідно з теорією психофізичного паралелізму фізіологічні й психічні процеси протікають незалежно один від одного: матері­альні явища в організмі й психічні явища у свідомості збігаються у часі. Пояснювалося це «установленою гармонією» з боку божес­твенного начала.

Теорія психофізичної взаємодії, навпаки, виходила з того, що між психічними явищами й матеріальними процесами існує певна взаємодія: психічні процеси впливають на фізіологічні, і навпаки. Проте з позицій дуалізму, що стверджував лише протилежність ду­шевного й тілесного, ця теорія, як і попередня, не мала перспективи.

У процесі розв'язання психофізичної проблеми, широких емпі­ричних досліджень виникають різні наукові напрями, школи, роз­робляються «авторські» концепції психічного та його окремих меха­нізмів.

Історично першою виникає асоціативна психологія. Згідно з ученням асоціаністів, складні психічні процеси включають простіші психічні елементи, на які вони можуть бути розкладені. Утворення асоціативних зв'язків підпорядковується певним законам (наприк­лад, закон суміжності). Г.Спенсер (1820— 1903), якого традиційно вважають яскравим представником асоціанізму, зазначав, що коли два психічних стани йдуть один безпосередньо за одним, то у процесі відтворення першого виявляється тенденція до того, що другий також обов'язково має відтворюватися. Проте вже сам Спенсер починає згодом ставити асоціацію в залежність від причин і факторів, закладаючи основи еволюційної психології.

Волюнтаристична психологія виникає як певна реакція дослід­ників на приниження ролі активності душі, вольового начала. Психо­логи цього напряму розглядають волю як специфічну енергію свідо­мості, в основі якої лежать імпульсивні чуття, об'єднані в комплекси емоційних переживань. Вундт, відштовхуючись від асоціанізму, від­стоює ідею «психічної причинності». Воля, за Вундтом, має причину в собі самій. Не детермінована ніякими зовнішніми впливами, вона набуває значення суб'єкта.

Психологія як вчення про інтенціональні акти свідомості була започаткована Ф.Брентано (1838— 1917). Психічні явища, на його думку, відрізняються своєю іманентною «об'єктивністю», в кожному психічному акті присутній і його об'єкт, тобто психічний акт завжди інтенціональний, включає суб'єктивну віднесеність до чогось, що не є суб'єктом. Тому психологія визначається як наука про психічні акти.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. формуються різні за своєю науковою ідеологією психологічні школи.

Школу структуральної (інтроспективної) психології започаткував у США Е.Лтченер (1867— 1927), який вважав, що предметом психо­логії мають бути елементи й структури свідомості. Свідомість як така не розкривається простому самоспостереженню, а має свою власну структурну організацію, свій прихований зміст. Самоспос­тереження дає відомості лише про об'єкти. Інтроспекція відкриває можливість вивчати самі психічні явища: відчуття, образи й почуття, що викликаються цим об'єктом.

Вюрбурзька школа психології започаткувала перехід до експери­ментального дослідження психічних явищ шляхом інтроспекції.

Альтернативною до тих підходів, які орієнтувалися на суб'єк­тивне, на свідомість як предмет психології, стала школа біхевіоризму — науки про поведінку. Дж.Уотсон (1878— 1958), наприклад, вва­жав, що предметом психології мають бути не психічні процеси, а поведінкові реакції, дії та вчинки, які можна спостерігати й об'єк­тивно досліджувати. Психічні процеси при цьому визначалися лише як епіфеномени, тобто явища, причинно не пов'язані з реальними, дійсними феноменами, що мають матеріальну природу.

Фрейдизм як психологічний напрям, що дістав свою назву від імені його засновника З.Фрейда (1856— 1939), навпаки, стверджував необхідність включення в предмет психології не тільки й не стільки свідомості (у власному розумінні цього слова), а й того, що в психічній природі людини лежить за її межами, тобто несвідомого, підсвідомого, надсвідомого як детермінант, що по суті визначають і загальний зміст свідомості людини, і прояви її поведінки.

У межах цієї ж традиції будував свою школу глибинної психології і К.Юнг (1875— 1961), який розглядав психічне буття як складну єдність різних систем: «Я», «Маска», «Тінь», «Аніма» — образ душі, а також «особистісне-несвідоме» з різноманітними комплексами й «колективне несвідоме» з архетипами. Всіх їх об'єднує «самість», інтеграція якої з «Я» є актом «індивідуації» — кінцевої мети розвитку особистості.

Тенденціям диференціації світу психіки на структурні елементи, компоненти, рівні, спробам «анатоміювання» психічного протиста­вила себе гештальтпсихологія. Термін «гештальт» означає форму, структуру і вводиться для позначення принципової залежності елементів від цілого, неможливості виведення цілого з суми елементів. При цьому цілісність визнається іманентною для психіки, є «чистою» психічною сутністю. Вихідною для гештальтпсихології стала фено­менологія Е.Гуссерля (1859— 1938).

На початку XX ст., у зв'язку з процесами інтеграції у суспільстві особливий науковий інтерес почали викликати проблеми, пов'язані із впливом соціального оточення на розвиток і поведінку окремої людини, проблеми групової динаміки (У.Мак-Даугалл, Г.Тард, С.Си-геле, Г.Лебон, Ф.Олпорт та ін.).

Поділяючи спочатку ідеї гештальтистів, новий оригінальний для психології напрям і нову школу започатковує КЛевін (1890— 1947). Центральним моментом його наукової концепції було поняття про динаміку поведінки людини в її «життєвому просторі», введення категорії поля у вчення про особистість і мотиви її поведінки в умовах соціального оточення.

В аспекті психології дії розроблялася операціональна теорія інте­лекту Ж.Піаже (1896— 1980), його структура, функції та розвиток через механізм інтеріоризації. В цій же парадигмі здійснював свої дослідження А.Вамон (1879— 1962), з'ясовуючи перехід від дії до думки.

Онтологічний і аксіологічний аспекти психологічного дослід­ження більшою мірою представлені у феноменологічній психології Гуссерля та його послідовників (проблема психічного буття, існу­вання трансцендентної сфери значень, інтенціональних станів свідо­мості, проблема «чистої» психіки та ін.) та в екзистенціальній психо­логії (А.Камю, Ж.Сартр, К.Ясперс), головною проблемою, в якій виступає проблема цінності й смислу людського існування.

З моменту виникнення і до нинішнього часу кожна із зазначених психологічних шкіл зазнала істотних трансформацій, зробила чимало поступок одна одній, орієнтуючись на критерій істинності як основ­ний. Проте й інноваційні форми всесвітньо відомих психологічних теорій (неофрейдизм, необіхевіоризм та ін.) зберігають певною мірою свою прихильність до ортодоксального варіанту на рівні найбільш загальних принципів.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Психологія як наука 2 Загальне уявлення

    Лекция >> Психология
    ... , не враховуються IV Сучасний Психологія як наука, що вивчає факти, закономірності та механізми психіки ... їх вживанню як знарядь праці, що притаманно тільки людині. Психіка людини та її особливості Хоча психіку мають усі жив ...
  2. Психологія як наука (1)

    Реферат >> Психология
    ... ізованої матерії, суть якої полягає у відображенні реальної дійсності. Психологія як наука, вивчає психіку людини і тварин. У системі наукових ... , збереження та поліпшення здоров’я людини; медична психологія, що вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря ...
  3. Історія психології. Лекції. Предмет історії психології

    Конспект >> Психология
    ... рична психологія» (1732) і «Раціональна психологія» (1734), стане загальновживаним для позначення науки, що вивчає психіку людини. Геракл ... іт вважав, наприклад, що сп'яніння є не що інше, як зволоження «психеї», яке ...
  4. Психологія - особлива наука

    Реферат >> Психология
    ... про “дерево” психологічної науки. 2. Основні розділи психології як науки Загальна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальн ...
  5. Психологія як наука (2)

    Курсовая работа >> Психология
    ... . ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА Предмет психології Психологія, як наука вивчає факти, закономірності й механізми психіки. Сам термін «Психічне» ... є домінуюче місце в поводженні окремої людини. Психіку людини розвиває переданий йому суспільний ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0014650821685791