Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Религия и мифология->Статья
Как прекрасно, когда человек или народ, имеет друзей среди Божиих друзей на небесах Святые, которые любят и Бога и которые пострадали за Христа - друз...полностью>>
Религия и мифология->Контрольная работа
Давние торговые и политические связи Запада и Востока когда-то сформировали на обширных просторах Азии разветвлённую систему караванных дорог – Велики...полностью>>
Религия и мифология->Реферат
Духовные ценности и культурные традиции Востока характеризуются многотысячелетней историей их развития Обращение к ним показывает, что трактовать исто...полностью>>
Религия и мифология->Контрольная работа
Эта религия родилась в условиях разложения рабовладельческого строя и первоначально была выражением протеста рабов и беднейших слоев населения против ...полностью>>

Главная > Реферат >Религия и мифология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Міністерство освіти і науки України

Український державний Університет водного господарства та природокористування.

Кафедра філософії.

Реферат на тему:

Язичницький пантеон східного слов’янства.

Виконав студент 1-го кусу МФ

група АА-11 Лотоцький Андрій

Перевірив: Плахотнюк Ю. А.

Рівне-2002р.

УТВОРЕННЯ СЛОВ'ЯНСЬКОГО НАРОДУ

Протягом 3 ст. до н. е. слов’янство органічно підключається до господарсько-культурної системи народів Середньої Європи. Внаслідок розпаду Великої Скіфії, міграція кельтів на схід та загальних зрушень в світі населення України певною мірою звільняється з-під впливу іраномовних кочовиків і дедалі більше орієнтується на центральноєвропейський світ.

Протягом 2-3 ст. н. е. територія римських володінь поширюється в нижні течії Дністра та Дніпра. Як наслідок, значна частина лісостепових слов’ян приєднується до загальної системи пізньоантичної цивілізації в її римському варіанті. Так складаються передумови для формування спільної середземноморсько-європейської цивілізації. Однак, внаслідок дії ряду чинників (внутрішні соціально-економічні чинники, міграція готів та гунів тощо) утворюється своєрідна “точка біфуркації”, що веде в кінцевому підсумку до загибелі Західної Римської імперії та перетворення Східної у авторитарну-бюрократичну Візантію. Це мало епохальні наслідки для дальшого розвитку українського народу та його культури. Процес середземноморсько-загальноєвропейської інтеграції обірвався. Ситуацію ще більше ускладнила арабська експансія 8ст. Н. Е. Та діяльність кочівницьких об’єднань Середнього Подунав’я та південно-східних степів.

Однак незважаючи на скорочення безпосередніх зв’язків зі світом Середземномор’я, у світоглядну систему стародавніх слов’ян увійшло багато елементів вірувань фракійських племен, які в першому тисячолітті до н. е. населяли південно-західну частину України (Галичина, Поділля, Південна Волинь), малоазійські простори, території нинішніх Болгарії, Румунії, частину Сербії та Греції. У 5ст. до н. е. існувала міцна Фракійська держава, яка відстоювала свою незалежність у боях зі скіфами і греками. Але в 1 ст. н. е. вона стала Римською провінцією. Частина фракійських племен переселилася в Подніпров’я, Подністров’я, Побужжя і разом зі слов’янськими та сарматськими племенами узяла участь у формуванні Черняхівської культури і стала живильним середовищем для формування українського етносу та дальшого розвитку його світогляду.

Духовні культури кельтів і слов’ян мали багато спільного. На думку дослідників, пантеон богів у кельтів сформувався шляхом синкретизму власних вірувань і елементів релігійної системи підкорених племен, зокрема слов'янських. Чітко простежується наявність матеріально-світоглядних взаємовпливів та єдність релігійних витоків. Так, джерелом всього живого, символом Матері-Землі кельти вважали воду. У мові кельтів слово „Русь” означало воду. Це слово засвоєне в нас у назвах річок (Рось у Київській області, Русиловка в Полтавській), а також слові „русло”, що означає середину річки. Головним божеством кельтів, аналогом слов’янського Перуна, був бог блискавки та грому Тараніс. У кельтів, як і у слов’ян, склалася своєрідна інституція жерців, пам’яті яких вони довіряли всі свої закони, знання, вірування. Серед кельтських жерців особливо виділялись друїди, які займалися відправленням релігійних обрядів та жертвоприношенням. Ось як характеризує друїдів Ю. Цезар: „Понад усе намагається друїди переконати в безсмерті душі, душа за їх вченням, переходить після смерті з одного тіла в інше, і вони думають, щ оця віра переборює страх перед смертю і цим збуджує хоробрість. Окрім цього, вони багато говорять своїм молодим учням про світила та їх рух, про велич світу і землі, про природу і могутність та владу безсмертних богів ”. Служителями язичницького культу слов’ян були волхви – засновники вчення про першотворця. Вони володіли секретами лікування травами, створили своєрідну медицину, зберігали і передавали з покоління географічні, астрономічні, математичні знання. Подібно до кельтів слов’яни мали священні гаї, що заміняли їм храми. В уявленнях слов’ян і кельтів навколишня природа є живою, дерева і трави говорять між собою та з птахами і з людьми.

МІФОЛОГІЯ СЛОВ’ЯН

Велика подібність українських міфів і легенд з скандинавськими. Так, у скандинавській Едді говориться про світове дерево ясенок, що розпустив гілля на весь світ. З-під його коріння течуть свячені криниці, з листя капає роса, на гілках сидять гадюки, олені й білки, над ними – орел. Уявлення про дерево посідає одне з центральних місць у міфопоетичних картинах світу різних народів. Численні історичні, етнографічні і мовні дані свідчать про наявність культу дерева у слов’янських і балтійських народів. У давніх греків та італійців дерево (дуб) асоціювалося з найвеличнішим з богів – Зевсом. За Гесіодом, Зевс створив третє покоління людей з дерева. Одна із давньогрецьких епіграм свідчить про те, що давні елліни називали дуби “першими матерями”. Показовим є також найменування уже згадуваних кельтських священнослужителів – друїди, тобто “дивознавці”, а слово яким вони позначали своє св’ятилище, за походженням і за значенням тотожне латинському “лісова пісня”.

Головну роль у Великому переселенні народів у 2-7 ст. н. е. відігравали германські, тюркські, фіно-угорські та слов’янські племена. У середині 4 ст. н. е. об’єднання готських племен займали землі між Дунаєм і Дніпром та між Дніпром і Доном. До складу цих союзів входили не тільки германські, а й фракійські, сарматські та слов’янські племена. Своєрідне світобачення і світовідчуття принесли германці, для яких Були характерні войовнича енергія та почуття нероздільності світу людей і богів. Боги і люди, в уяві германців, ведуть постійну боротьбу зі злими силами, які населяють ліси, ріки, пагорби у вигляді карликів, перевертнів, драконів тощо. Боги германської міфології – це уособлення не тільки природних, а й соціальних сил. Глава германського пантеону Один – бог бурі, але він і вождь – воїн, що стоїть на чолі героїчного небесного воїнства. Зв’язок та взаємовплив образів і сюжетів германської міфології з слов’янською видається безсумнівним. У результаті в останній помітно зросла роль соціальних характеристик давніх богів і культів. У природу дедалі відчутніше втручається суб’єктивний фактор – людська воля і думка.

ЗМІНА НАРОДІВ

З другої половини 4 ст. н. е. на зміну кочовим іраномовним племенам приходять народи алтайської мовної групи - гуни, авари, болгари, хозари. У 375 р. остготський союз був розгромлений гунами – кочівниками тюркського походження, що прийшли з Центральної Азії, підкоривши перед цим деякі угорські і сарматські племена. Всі ці народи брали активну участь в етногенетичних і культуротворчих процесах, що відбувалися на території України в першому тисячолітті н. е. Внаслідок взаємодії різноманітних культурних пластів у свідомості населення України цього часу поєднувалося нашарування архаїчних стереотипів практичного та інтелектуально-духовного освоєння світу. Релігійні та світоглядні уявлення пов’язувалися з одушевленням і одухотворенням природи, з наданням їй антропоморфних властивостей і рис.

Конкретно-історичні умови, за яких відбувався розвиток давньослов’янського суспільства протягом першого тисячоліття н. е., визначали певні форми реалізації державотворчого процесу, щ озавершився лише у 9 ст. Він посувався від росколанії 1-2 ст. через Антсько – Полянське “королівство Божа” 4 ст. та відповідну конфедерацію 6 ст. до переддержавного об’єднання “Руська земля” 7-8 ст. , і, нарешті, первинного ядра Давньоруської держави з столицею у Києві. Суспільна система останньої спиралася на індивідуальні домогосподарства, автономні в економічному та громадському відношенні. Їх голови, повноправні вільні власники общини (а при необхідності - воїни) були повноцінними суб’єктами права і складали основу так би мовити громадського суспільства у його ранньосередньовічно – європейському вигляді подібно до того, як це мало місце в Центральній Європі або Скандинавії, за межами колишніх римських володінь. З іншого боку, як і за скіфських часів, середньодніпровське слов’янство вже у 8 ст. підпало під могутній вплив східних суспільств :з одного боку – Хазарії та, через неї, мусульманського світу, а з іншого, - автократичної Візантії. Певною противагою став варязький фактор подібно до того, як дещо пізніше, за часів Ольги та, особливо, Ярослава Мудрого, поступово зростала орієнтація у бік західноєвропейського світу. Показово, що посилення подібної організації в умовах Київської Русі йшло паралельно зі зростанням ролі і значення давньоукраїнської культури та символізувало не сприйняття народним середовищем церковного аскетизму типу християнства візантійського. За своєю сутністю світ уявлень широких верств давньоруського суспільства багато в чому був тотожний західноєвропейському.

Щоб усвідомити насиченість у глибину української культурної традиції, згадаємо основні складники української культури, на основі яких сформувався багатоманітний світ релігійних і світоглядних уявлень та вірувань слов’янства першого тисячоліття н. е. Вчені розрізняють десять складників, а саме: до індоєвропейські, індоєвропейські, праслов’янські, балканські, іранські, алтайські, античні, германські, візантійські, західноєвропейські. На думку О. Пріцака, злиття перших шести складників дало базу нашій культурі;останні чотири творять культурні епохи, що їх пережила Українська культура у своєму розвитку. М. Алексієвець і В. Цвіркун вважають, щ одо базових складників української культури слід додати ще близькосхідний компонент. Численні паралелі між Близьким Сходом і Україною, є загальновизнаними.

Найбільш адекватними термінами, які відображають основні тенденції у розвитку праукраїнської культурної свідомості і уявлень та вірувань як її конкретних проявів, на сучасному етапі дослідження є ”міфологія” або “релігійно-міфологічні уявлення”. Цінність української міфології як певної закодованої системи морально-етичних цінностей, що відтворюють глибини народної культури, відчували вчені 19 ст. М. Костомаров, зокрема, бачив у народній поезії безпосереднє (спонтанне, несвідоме) виявлення вроджених якостей людського духу, первородну форму пізнання, найкоротший шлях до пізнання істини (мистецтво вище за науку). Природа, вважав учений, є першим об’єктом, який породив у людині естетичну потребу (естетичне пізнання починається з осягнення суті природних явищ). Естетична свідомість на ранньому етапі розвитку людини є синкретичною, що проявляється в біоантропоморфності художнього сприйняття. Людина не відділяє себе від природи та не бачить межі між природнім і людським. Потім ця тенденція проявилася в культурі Київської Русі, особливо, в її літературі.

Міфологія як стихійна поезія є необхідною умовою і початковим матеріалом будь-якого мистецтва, його арсеналом та підґрунтям. Той же М. Костомаров на місце природи ставить Бога, оскільки він є животворним духом. Перша релігійна ідея, на його думку, виникає в результаті одухотворення природи, з чим пов’язані символічні персоніфікації як наслідок максимального узагальнення міфології цілісних чуттєвих виражень ідеї. Міфологічна символіка як явище ще до національне, несе в собі вічні проблеми буття і в художній формі передає їх наступним поколінням, поступово формуючи духовну субстанцію етносу та виступаючи об’єднуючим початком національної самосвідомості і мистецтва. Чим глибше дослідник може проникнути в найдавніші часи, тим чистішим ”постає національний „дух” (так, суть відношення людини до природи в українській народній поезії можна зрозуміти тільки сягнувши в часи панування міфологічної свідомості). Народна поезія з її міфологічним початком стає для Костомарова підставою обґрунтування самобутності українського етносу.

На думку багатьох дослідників, міфорелігійна свідомість є духовним осердям кожної народної культури. Обрядове коло сприяє узгодженню духовно- природного життя людини з річними циклами пульсації духовної й космічно-сонячної енергії. Обрядове священнодійство підносить душу над проминущим, тлінним, виводить розум за межі звичного, гнітючого і відкриває перспективу Безвічного Життя. У кожні міфологічнй системі знаходимо спільні теоретичні, естетичні, світоглядні моменти. Але важливо пам’ятати, що кожний народ створив свої міфи, перекази і легенди, які втілив свою „ душу ”, помисли, надії і прагнення, свої уявлення про буття, природу і саме життя. Українська міфологія і фольклор є скарбницею нашої національної культури, яка зберігає тисячолітній досвід духовного життя предків.

Характерною особливістю української міфології є пантеїзм філософсько-світоглядна система, в якій бог ототожнюється з природою. Обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння могутнім зовнішнім силам виступають у стародавньому українському світобаченні у вигляді багатобожжя, тобто політеїзму. В українців існувала своєрідна ієрархія богів: на чолі світу стояв найголовніший всемогутній бог, біля нього були найстарші боги, котрі керували Всесвітом, далі йшли нижчі за статутом боги, а також демони-духи, через яких боги виконували своє основне призначення-впорядковували людське життя. Ще нижче стояли люди, які мали надзвичайні властивості спілкуватися з богами і навіть могли певною мірою впливати на прийняті ними рішення. Це - „волхви”, ”чаклуни”, серед яких виділялись певні категорії:”волхви-хмаропрогонителі”, ”волхви-цілителі”, ”волхви - оберігальники” (керували виготовленням амулетів-оберегів), „волхви-відуни”(могли передбачати майбутнє за допомогою спостереження за небесними тілами світилами тощо), жінки-чарівниці („відьми”), „баяни”(від”баяти” – розповідати, співати). Саме ці розповідачі й їхні нащадки донесли до нас багатющий пласт українського фольклору.

Дослідники виділяють три історичні типи уявлень слов’ян першого тисячоліття н. е. про надприроднє: „чутєво-надчутєво”, демоністичний і теїстичний. Перший тип репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії. Для них характерним були уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та орудна функція (здатність не творити, а лише орудувати, впорядковувати уже готову дійсність). Слов’янські племена та їх попередники успадкували їх і почасти злили з віруваннями більш високого порядку.

Продуктом власного духовного розвитку літописних слов’ян став другий тип вірувань в неприродне – демоністичний, який полягав у віруванні в духів. Ці вірування, сформовані в умовах розвинутого родоплемінного суспільства, була уявленнями про існування безплотних надприродних істот – духів, які вже мають досить велику сферу впливу на довкілля, можуть переселятися з речі в річ або в людину і виявляють деякі ознаки творчості. Демоністичні вірування були найважливішою і найпоширенішою формою освоєння світу і усвідомлення себе в ньому. Цей тип вірувань виявився найбільш стійким у народній свідомості і зберігся до наших днів у народних уявленнях і в офіційному християнстві.

В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально диференційованого розвитку, поступово зароджувався третій тип уявлень про надприродно–теїстичний, пов’язаний з вірою в богів. Для цього типу, що існує спочатку у вигляді політеїзму, а потім набирає монотеїстичного змісту, характерне уявлення про надприродне як могутню, всевладну істоту –Бога з відповідною деміургічною функцією щодо природних і суспільних явищ, щодо світу в цілому. У слов’ян початки таїстичного типу вірувань зародилися ще в надрах демоністичної релігійності й розвивались в давньоукраїнський політеїзм.

Такий поділ уявлень у цілому відображає історичну еволюцію духовного розвитку слов’ян. Однак пам’ятаючи принципи полілінійності і стадійності, можна припустити, що конкретні умови сприяли широкій варіативності розвитку вірувань в різних слов’янських племенах. Можливо тому і у поясненні смислового навантаження давніх українських богів спостерігаються дещо відмінні одне від одного висновки.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... іті – богиня домашнього вогнища. До пантеону богів також входили: Папай – ... – венедського – масиву. До формування ж східно­го словянства – антів – безпосереднє відношення мало ... ї держави. В Києві відновився язичницький культ. Олегове князювання (882–912 ...
  2. Історія української культури. Конспект лекцій

    Конспект >> Культура и искусство
    ... (очевидно, зведених до єдиного державного пантеону). Греки ототожнювали ці божества зі сво ... Доба VI—IX ст. в історії східного слов'янства характеризується глибокими якісними ... у ній диктувалася насамперед тим, що язичницька Русь повинна була скористатися давно ...
  3. Стародавня культура східних слов ян

    Реферат >> История
    ... Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян ……………... 7 3. Ранні ... в ланцюгу історичного розвитку слов'янства. Подібні теоретичні ... ння в Києві звів пантеон язичницьких богів: "І поставив князь ... селах зображення родовідного дерева на дверях ...
  4. Язичництво та християнство

    Реферат >> Религия и мифология
    ... історію східного словянства на два періоди: язичницький та християнський. ... переконався, що з встановленням язичницького пантеону на старокиївській горі ... Хрещенню киян передувало знищення загальнодержавного язичницького пантеону, зовсім недавно спорудженого в ...
  5. Зародження Української державності. Київська Русь

    Конспект урока >> История
    ... язичницькій вірі великий князь намагався протиставити культ верховного божества Перуна цілому пантеону ... двовір’я: поряд із християнством збереглися язичницькі звичаї та обряди. Таким ... південну та західну гілку східного словянства, сприяло їхній консолідації ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0019369125366211