Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Реферат
Учебник представляет собой вариант классического учебника, значитель­но сокращенный и переработанный применительно к новым мировым и рос­сийским реали...полностью>>
Философия->Реферат
В обыденном сознании существует иллюзия непосредственного восприятия социальной реальности. Кажется, что общество, социальная реальность – что-то непо...полностью>>
Философия->Реферат
Для историка прошлое – это данность, которая находится вне его. Для философа прошлое связано с настоящим, как пишет немецкий философ 20 века К. Ясперс...полностью>>
Философия->Реферат
2) Философия - мировоззренческая форма сознания. Однако не всякое мировоззрение можно назвать философским. У человека могут быть достаточно связные, н...полностью>>

Главная > Контрольная работа >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Тема контрольної роботи:

«Людиномірність предмета філософії»

Зміст

1. Філософія як світоглядне знання

2. «Софійний» та «епістемний» способи філософування

3. Етноментальні характеристики філософського знання

Рекомендована література

1. Філософія як світоглядне знання

Філософське знання має свою специфіку, яка полягає в його плюралістичному (поліфонічному), діалогічному й водночас толерантному стосовно інших (відмінних) точок зору характері. Зазначене дає змогу розглядати філософію як «мудрість», як знання «софійного» (від грец. «софія» — мудрість) типу. Проте філософія є мудрістю лише «в ідеалі», реально ж вона є постійним прагненням до мудрості, пристрасним бажанням її, любов'ю до неї (буквальний переклад грецького слова «філософія» і означає любов до мудрості: «філео» — люблю, «софія» — мудрість). Цим і зумовлений процесуальний характер філософського знання, його діяльно-активний характер. Розглядувана в цьому плані філософія виступає в ролі своєрідного мистецтва, вміння «вчити мислити», вміння читати «поліфонію смислів» тексту (а не лише буквальний смисл), вміння творчо, нестандартно, неповторно мислити.

Філософське знання водночас може існувати і як «моністичне», «монологічне», і навіть догматично-категоричне (нетолерантне) знання. І це не суперечить наведеній вище характеристиці філософії. Річ у тому, що філософія — завжди поліфонія (багатоголосся), в якій окремі «голоси» можуть бути монологічними, моністичними тощо, але врешті-решт це завжди поліфонія, плюралізм позицій і точок зору.

Ось така «множинність» філософського знання і характеризує його як знання світоглядне. А що ж таке світогляд? У найелементарнішому розумінні слова — це найзагальніше усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця в ньому, свого ставлення і відношення до цього світу й до себе, своїх претензій і намірів щодо світу та шляхів реалізації цих намірів (життєвих програм). Отже, світогляд є певного роду знанням (про світ, людину та ін.). Водночас — це не просто знання, а й оцінка людиною світу й самої себе.

Ціннісний характер світоглядного знання зумовлює поєднаність у ньому інтелектуально-розумової компоненти з почуттєво-емоційною. Це вказує на наявність у змісті світогляду постійних спонук до активності, дії, що й надає світоглядній формі характеру життєвої програми, а самому світоглядному знанню рис знання-переконання.

Світогляд — це своєрідна інтегративна цілісність знання й цінностей, розуму й чуття, інтелекту й дії, критичного сумніву і свідомої переконаності. Інтегративний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність у ньому різноманітних шарів і рівнів, з-поміж яких насамперед вирізняються емоційно-психологічний рівень (світовідчуття) і пізнавально-інтелектуальний рівень (світорозуміння). Іноді ще вирізняють такий рівень, як світосприйняття, до якого належить досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів (сприйнять).

Таким чином, можна говорити про світогляд як про більш-менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом з життєвими позиціями, програмами та іншими спонуками поведінки, активного діяння взагалі. Тим самим світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну й спонукально-діяльну установки людської життєдіяльності.

Ці функції, спрямовані на забезпечення успішного функціонування специфічно людської життєдіяльності, світогляд здійснює на різноманітних рівнях щодо ступеня загальності (світогляд особистості, груповий, професійний, національний, класовий тощо, нарешті, загальнолюдські світоглядні настанови), або ступеня історичного розвитку (античний, середньовічний та ін. світогляди), або ступеня теоретичної «зрілості» (стихійно-повсякденний, «житейський», теоретичний, філософський світогляди).

Питання про філософію постає саме у зв'язку з мовою про ступені зрілості (як історичної, так і теоретичної) світогляду. Виникнення філософії, її становлення пов'язані з особливостями найдавнішої світоглядової форми, яка, по суті, була ровесницею самої людської історії — міфології. На самому порозі свого історичного існування, коли крізь товщу ще по суті тваринної, інстинктивної психіки ледь починало жевріти світло інтелекту, людина з подивом відчула неспокійний потяг сягнути за межі безпосередніх тваринних відправлень. Тьмяна думка — власне ще не думка, а ледь усвідомлюваний інстинкт — незграбно, з неймовірним зусиллям почала відриватися від поверхні безпосереднього животіння в середовищі існування. І в міру того, як відрив ставав помітнішим і значнішим, людина зачаровано й водночас із острахом спостерігала, як середовище поступово перетворюється на розмаїтий навколишній світ, сама ж вона, власне, первісний колектив їй подібних (з-поміж яких ще несила було вирізнити свою індивідуальність), перетворюється на своєрідний «фокус», «клубок», активне «ядро» зв'язків, стосунків, претензій і намірів щодо цього світу. Так народжується міфологія (від грец. «мітос» — слово, сказання) — первісна світоглядна форма, покликана забезпечити далеко не легкі вимоги існування людини на перших щаблях історичного буття.

Будучи первісною світоглядною формою, міфологія виявилася єдиною формою існування суспільної свідомості й тому містила в собі в нерозчленованому, зародковому (синкретичному) вигляді всі наступні форми суспільної свідомості — релігію, мистецтво, науку, мораль та ін., у тому числі філософію. Відмітною рисою первісної міфології була своєрідна «дифузність» її змісту, яка відображала специфічні риси первісного людського колективу — «гомінідні» (від лат. поїш — людина). На перших ступенях людської історії ці риси належали лише первісному колективові, а не індивідуальному її члену. Вирваний з колективу, діючи окремо від нього, індивід був ще цілком твариною. Специфічні людські риси були притаманні йому лише в тій мірі, в якій він належав до колективу, «розчинявся» в ньому (недаремно члени первісних колективів не мали навіть індивідуальних імен, а звалися, згідно з належністю до того чи іншого колективу, — «син орла», «донька змії» тощо).

«Розмитість» якісних меж між індивідом і колективом знаходила світоглядне відображення в «розмитості» меж між образом і реальністю, думкою та дією, предметом і словом. Первісні люди уникали вимовляти назви страшних і лютих звірів, замінюючи їх іносказанням, побоюючись, що вимовлене слово (назва) автоматично приведе до появи реального звіра або іншої названої вимовленим іменням страшної істоти. Саме такі слова-іносказання трапляються, наприклад, у «Лісовій пісні» Лесі Українки для позначення фантастичних істот — «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве». До речі, сам міф для первісної свідомості був не словом-оповіддю, а словом-реальністю. Первісні люди не розповідали міфи, а колективно їх «переживали», «програвали», «відтворювали» в колективних містеріях-діяннях. Саме такою (реально-діяльною, емоційно-життєвого) і була первісна міфологія, яка фактично ототожнювала образ-слово з самою реальністю.

Первісне суспільство було суспільством рутинним, тобто орієнтованим на традицію, постійне відтворення наявного стану речей. Зміни в ньому відбувалися настільки повільно, що практично залишалися непомітними протягом життя кількох поколінь. Звідси і практичні орієнтації міфологічного світогляду були спрямовані не на творчий пошук нових, досконаліших форм і способів взаємовідношень з навколишнім світом, а на постійне відтворення традиційного (наявного) стану речей, який уявлявся єдино можливим і тому гармонійним «порядком» буття. Цілком відповідали подібним світоглядним установкам міфологічної свідомості й притаманні їй часові уявлення: час тлумачиться тут як циклічний, а не лінійний за своєю суттю, тобто часовий плин уявлявся процесом нескінченного повторення того, що вже було.

І все ж, хоч би яким малопомітним був процес розвитку на перших етапах історії людства, його темп неухильно зростав, і, нарешті, настав час, коли первісна колективність перестала бути єдино можливою «гармонійною» організацією людської життєдіяльності. Водночас втрачає свій сенс і первісна міфологія, яка стала нездатною світоглядно забезпечувати ефективне функціонування нових форм людської спільноти, що розвинулися на руїнах первісного роду. Проте відмирання первісної міфології відбувалося як процес формування на основі елементів, що становили колись (ще в межах міфології) синкретичну цілісність автономних форм суспільної свідомості. За нових умов (і, звичайно, по-новому) ці форми продовжують і виконувати світоглядні функції. У такій ролі виступають насамперед І релігія та філософія. Таким чином, філософія є однією з форм суспільної свідомості, що розвинулася десь близько двох з половиною тисячоліть тому на базі первісної міфології, успадкувавши значною мірою в процесі розкладу останньої її світоглядні функції. Але що ж у філософії є спільним і що відмінним порівняно з іншими формами суспільної свідомості?

Вже на ранніх етапах існування філософії її тлумачать як специфічний різновид знання — мудрість. Остання виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, «знання про причини та начала», про «сутність», «про суще як таке взагалі» (Арістотель).

Філософія, отже, є знання загального, що зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука. Остання, як і філософія, відображає світ у загальних поняттях. Зближує філософію з наукою і те, що філософія прагне теоретично обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі. Разом з наукою філософія відрізняється принципово і від релігії — форми суспільної свідомості, орієнтованої на непізнаванне «осяяння» сфери надприродного, потойбічного, «божественного» буття, яке внаслідок своєї неадекватності методам наукового, філософського та інших форм пізнання досягається лише в актах «безпосереднього переживання» її людською душею — віри.

Близькість філософії і науки є об'єктивним ґрунтом їх тісної взаємодії. Та попри всю їх близькість, це різні, багато в чому навіть альтернативні форми суспільної свідомості. Тому будь-яка спроба ототожнення спричинюється до тяжких, часом навіть трагічних наслідків. Такими були наслідки спроб витлумачити філософське знання за образом і подобою знання математичного чи механічного.

Говорячи про певну «спільність» між наукою та філософією, ми вказуємо на теоретичну форму їх змісту. «Спільність» ця виявляє себе і в націленості обох на пізнання загального, яке тому і є загальним, що вбирає у свій зміст не просто «суму» наявного (існуючого «тут» і «зараз») одиничного, а й містить у собі все багатство його (одиничного) можливих проявів, тобто загальне містить у собі не тільки те, що дійсно було в минулому, а й усе те, що могло б тоді бути; не тільки те, що дійсно є тепер, а й усе те, що може бути; не тільки те, що дійсно буде в майбутньому, а й те, що могло б у ньому бути.

Заслуговує на увагу, що «спільна» націленість філософії та науки на загальне орієнтована принципово по-різному. Наука «схоплює» загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів та оцінок — і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, «незацікавлене», «байдуже» знання. Що ж до філософії, то вона обов'язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки суще, а й належне. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання «зацікавлене», «небайдуже», тобто світоглядне.

Відмінність між наукою і філософською орієнтацією виявилася досить чітко вже на ранніх етапах становлення науки та філософії як специфічних форм суспільної свідомості. Розділяючи «мудрість» («софію», філософію) і «знання» («епістеме», науку), античні мислителі вказували на їх якісну несумірність. «Нагромадження знання не навчає мудрості», — стверджував Геракліт іще в VI ст. до н. є.

Говорячи, що на перших етапах своєї історії філософія була «сукупним знанням про світ», яке містило в собі елементи фізичних, хімічних, біологічних та інших знань, котрі згодом поступово відгалужувалися від філософського «загалу», перетворюючись на самостійні галузі наукового (не філософського) знання, слід мати на увазі таке: елементи фізичних, хімічних та інших знань не були науковим («незацікавленим») знанням у лоні філософії. Лише в міру свого кількісного зростання і відповідної систематизації та «автономізації» (перетворення на автономну галузь) ці знання «звільнялися» від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути філософією і стаючи водночас наукою.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Предмет, задача та методи психології і педагогіки

    Реферат >> Психология
    ... в психології і педагогіці. 1.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТА ПСИХОЛОГІЇ І ПЕДАГОГІКИ Психологія пос ... євої душі є мозок людини. Французький філософ Рене Декарт (1596-1650) ... застосовуючи видимих записів; 6) спроможність визначати достовірність інформації, отрима-ної під ...
  2. Предмет, проблеми і функції філософії. Основні питання філософії

    Контрольная работа >> Философия
    ... ум вскружится! Грибоедов. Поняття і предмет філософії Кожна людина від природи прагне до знань ... чи є народження філософії історичною закономірністю чи випадковим ... людина", "масовість", Філософ М. Гайдегер втечею від істини вважав "суєтність, в якій людина ...
  3. Сутність протестантської філософії

    Реферат >> Философия
    ... і його атрибутів, боговідверту теологію, предметом якої є порятунок грішника. Реформатори ... і іманентний людині. Спираючись на філософію екзистенціалізму, він виводив необхідність рел ... є не лише покірність, а й опір, активна діяльність. Висновки Отже, навіть ...
  4. Людина у політичному житті онтологічні аспекти

    Реферат >> Астрономия
    ... , цілісну реальність. Усвідомлення існування людини — ось предмет інтересу і турботи сучасної філософії2. Про ... і, прив'язаності до влади, до людини. Для філософа людина — це істота, що належить ... івіснує» з інваріантністю, ймовірністю та випадковістю).     Отже ...
  5. Предмет і метод економічної теорії

    Учебное пособие >> Экономика
    ... соціально-політичні науки (філософія, соціологія, психологія, право); природнич ... сила - сукупність фізичних і духовних властивостей людини, її здатність до праці; предмети праці - те ... ів акцій, відкриттям філій та дочірніх компаній. Вивіз підприємницького кап ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.001694917678833