Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Астрономия->Реферат
В минулій лекції ми розглянули питання соціально-стандартного та соціально-нестандартного середовища. Однак оскільки це було наприкінці лекції і часу ...полностью>>
Астрономия->Реферат
Дослідник в першу чергу досліджує різноманітні джерела: архівні, монографічні (наукові) з обраної проблеми, потім конфронтує здобуті результати і на п...полностью>>
Астрономия->Реферат
Ст.23 Конституції гарантує право на вільний розвиток особистості. В цій статті зазначено також межу використання прав громадянами нашої країни. Це пош...полностью>>
Астрономия->Реферат
Педагогічну практику проходила у 115-й школі м. Києва. У школі було створено всі умови для проходження. практики. Всі вчителі української мови й літер...полностью>>

Главная > Реферат >Астрономия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Конституційні засади суспільного життя

Конституційна регламентація суспільного життя в різних країнах неоднакова за формою і обсягом. У сфері економічної організації суспіль­ного життя вона протягом тривалого часу зводилася до закріплення в ос­новних законах права приватної влас­ності. Історично це право розглядалось як природне право людини. «Власність є правом недоторканним і священним, і ніхто не може бути позбавлений 'й інакше, ніж у випадку встановленої законом явної суспільної необхідності і за умов справедливого і попереднього відшкодування», — записано у ст. 17 Декларації прав людини і громадяни­на 1789 p. Отже, наприкінці XVIII ст. право приватної власності не характе­ризувалося як політичний і юридич­ний абсолют. Доля власності, що нале­жала окремим особам, пов'язувалася з об'єктивними соціальними потребами. Відповідні конституційні формулюван­ня вже тоді відбивали намагання узго­дити інтереси особи і суспільства.

Формулювання Декларації прав людини і громадянина знайшли своє відображення у багатьох консти­туціях, прийнятих у XVIII—XIX ст. ст. Проте з часом вже звичайно не йшлося про «священність» власності, а більше уваги приділялося окремим деталям, пов'язаним з її правовим ре­жимом. Прийняті в минулому столітті і чинні сьогодні конституції Бельгії, Люксембургу і Норвегії визнали не­припустимість конфіскації майна у будь-якій формі, а норвезька Конституція ще й встановила вимогу повного відшкодування у випадках позбавлення права власності. У Конституції Нідерландів були визначені основи правового режиму власності під час війни або стихійного лиха, порядок відшкодування у випадках знищення або псування майна та вирішення відповідних спорів тощо.

Особливістю Конституції США є те, що в ній формально не було закріплене право приватної власності. Але це зовсім не означає, що тим самим воно юридичне не визнавалося. Навпаки, це право сприймається як правовий постулат, визначальний для суспільного життя. Юридична регламентація права власності в США, як і в багатьох інших англомов­них країнах, значною мірою здійснюється на основі судових прецедентів. При цьому останні не проголошують таке право, а встановлюють коло об­межень, за рамками яких воно реалізується.

У XX ст. соціально-економічний і політичний розвиток багатьох країн супроводжувався процесом розширення державних функцій, який спочатку не знаходив адекватного відбиття в основних законах. Такий висновок можна зробити, аналізуючи зміст нових конституцій. Вони, зо­крема, здебільшого обмежувалися повторенням формулювань про власність, що містились у конституціях попередніх років.

Відносно, а в деяких випадках значно ширшим є відповідний зміст новітніх конституцій. Майже всі вони уточнили юридичний статус влас­ності в дусі соціалізації її значення. Так, у ст. 14 Основного закону ФРН сказано: «Власність зобов'язує. Користування нею повинно водночас слу­жити спільному благу». У ст. 29 Конституції Японії зазначено, що «право власності визначається законом у такий спосіб, щоб воно не зачіпало суспільного добробуту». Цим за приватною власністю прямо визнається соціальна функція, і сама власність тісніше прив'язується до потреб суспільства в цілому.

Розширення змісту і обсягу діяльності у сфері економіки спричинило зміни в державному механізмі, які знайшли своє відображення в основних законах. Зокрема, в Конституції Франції міститься спеціальний розділ, при­свячений економічній і соціальній раді — органу, до повноважень якого вхо­дять консультування уряду з відповідних питань і розробка законодавчих пропозицій. Утворення подібного консультативного органу — національної ради економіки і праці — передбачено також Конституцією Італії.

Конституції окремих держав містять положення, які встановлюють загальні засади економічної організації суспільства. Так, у Конституції Італії в розділі «Економічні відносини» йдеться про форми власності, про свободу приватної господарської ініціативи, про соціальну функцію коопе­рацій та державну підтримку їх, про право трудящих брати участь в управлінні підприємствами тощо. У ст. 80 Конституції Португалії (редакція 1982 p.) записано, що організація суспільства грунтується на підпорядку­ванні економічної влади демократичній політичній владі, співіснуванні різних форм власності, усуспільненні основних засобів виробництва, земель і природних ресурсів, демократичній участі трудящих в управлінні підприємствами, у розвитку суспільного сектора економіки. Частина сьома Конституції Іспанії має назву «Про економіку і господарство». Вона при­свячена викладанню основ правового режиму різних форм власності. Зок­рема, тут закріплено обов'язковість державного планування соціально-еко­номічного розвитку і зазначено, що таке планування має здійснюватися на демократичних засадах. Окремі питання економічної організації суспільст­ва регламентуються у спеціальному розділі Конституції Греції.

До конституційних положень, пов'язаних з регламентацією засад економічної організації суспільства, належать проголошені в більшості новітніх законів принципи державної політики у відповідній сфері. Напри­клад, у ст. 2 Конституції Італії зазначено, що держава вимагає непоруш­них зобов'язань політичної, економічної і соціальної солідарності у зв'язку з необхідністю гарантувати права людини. Або, як записано в ст. З, завдан­ням республіки є ліквідація перешкод економічного і соціального характе­ру, які, фактично обмежуючи свободу і рівність громадян, перешкоджають всебічному розвитку людської особистості і реальній участі всіх трудящих у політичній і соціальній організації країни. Ці та подібні за змістом поло­ження конституцій є, по суті, лише деклараціями намірів держави.

Свої особливості притаманні конституційній регламентації засад еко­номічної організації суспільства в країнах Центральної і Східної Європи, а також у тих, що утворилися на терені колишнього СРСР. Майже в усіх відповідних конституціях проголошений відхід від старих форм господарю­вання і задекларовані принципи ринкової економіки. «Ринок, вільна еко­номічна ініціатива, добросовісна конкуренція є головними чинниками еко­номіки», — зафіксовано у ст. 9 Конституції Молдови. В Конституції Угорщи­ни визначено, що економіка країни має ринковий характер, і публічна та приватна власність користуються однаковою підтримкою і знаходяться у рівних умовах (ст. 9). У ст. 37 Конституції Киргизстану міститься таке поло­ження: «Соціальна діяльність держави не повинна призводити до заміни дер­жавним опікуванням економічної свободи й активності, можливості громадя­нина самостійно досягати економічного добробуту для себе і своєї родини».

Загальною рисою новітніх основних законів, прийнятих у першій по­ловині 90-х років XX ст., є більш широкий обсяг відповідної регламентації. У переважній більшості конституцій визначене коло головних об'єктів дер­жавної власності та викладені основи режиму їх використання і декларовані принципи державного регулювання економічної діяльності. У деяких з цих конституцій регламентації засад економічної організації суспільства присвя­чено спеціальні глави і статті. Зокрема, у структурі Конституції Литви є глава «Народне господарство і праця», а в Конституції Македонії — глава «Основи економічних відносин». Конституція Словаччини містить главу під назвою «Економіка Словацької Республіки», а Конституція Узбекистану — главу «Економічні засади суспільства». Красномовними є також назви окре­мих статей Конституції Молдови: «Основні принципи власності», «Еко­номіка», «Зовнішньоекономічна діяльність» тощо.

Важливою складовою конституційної регламентації засад економічної організації суспільства слід вважати положення основних законів про соціально-економічні права. На думку деяких зарубіжних державознавців, значення відповідних положень не обмежується завданнями такої регламен­тації, і соціально-економічні права є частиною так званого каталогу прав і свобод особи.

Разом з тим багато теоретиків-конституціоналістів не відносить ці пра­ва до загального каталогу прав і свобод. Виходячи з того, що реалізація соціально-економічних прав обмежена навіть у найбільш розвинутих країнах умовами суспільного життя, вони звичайно розглядаються як декларовані державою соціальні сподівання. Відповідні положення конституцій характе­ризуються як програмні. З іншого боку, підкреслюється, що на основі цих положень не виникають суб'єктивні права, які можуть бути захищені в суді. А саме останнє визначає природу реальних прав і свобод особи. На думку ба­гатьох юристів, відсутність можливостей судового захисту спрощує ситуацію і дає змогу без особливих застережень декларувати широке коло відповідних сподівань, що й спостерігається в текстах деяких основних законів.

Незважаючи на викладене, закріплення положень про соціально-економічні права е однією з особливостей новітніх конституцій. Най­повніше вони викладені в основних законах Греції, Іспанії, Італії, Порту­галії, в конституціях більшості держав Центральної і Східної Європи, а також тих, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Одним з визнаних соціально-економічних прав є право на працю. В деяких конституціях йдеться не лише про право на працю, а й декла­рується обов'язок держави заохочувати створення умов, які б зробили це право реальним. За працюючими визнається право на винагороду, що відповідає виконаній роботі і витраченим зусиллям, право на оплачувану відпустку, встановлюється вимога юридичної регламентації максимальної тривалості робочого дня тощо. Іноді для позначення згаданих положень застосовується термін «свобода праці».

До деяких новітніх конституцій включені положення про соціальний захист дітей, молоді, старих та інших категорій населення. Більшість новітніх конституцій містить положення про захист навколишнього сере­довища і про право користуватися ним. Конституційними новаціями ос­танніх десятиліть е положення про так звані соціально-культурні права. Йдеться не тільки про право на освіту, а і про свободу творчості й науко­вих досліджень, свободу викладання у навчальних закладах, право на за­няття фізичною культурою і спортом, на користування досягненнями культури тощо. Конституційне закріплення відповідних положень нерідко супроводжується визнанням необхідності державних заходів що­до їх реалізації.

Формою конституційної регламентації засад суспільного життя можна вважати проголошений в основних законах ряду країн принцип соціальної держави. Уперше він був декларований в Основному законі ФРН: «Федера­тивна Республіка Німеччини є демократичною і соціальною федеративною державою» (ст. 20). У подальшому ідея соціальної держави була зафіксована в конституціях деяких інших держав, включаючи держави Центральної і Східної Європи та ті, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Ідея соціальної держави, попри її абстрактність, по-різному тлума­читься в зарубіжній конституційній теорії. Найбільшу увагу їй приділе­но в німецькій юридичній літературі. Іноді цю ідею пов'язують з узагаль­неним поняттям соціальної справедливості, з наявністю певного рівня економічного добробуту і культури, доступного усім верствам і групам на­селення. В іншому випадку вважають, що ідея соціальної держави відоб­ражає посилення ролі держави в регулюванні різного роду соціально-еко­номічних процесів. Водночас вказують на визнання суспільством відповідальності перед його членами.

Серед конституційних положень, на основі яких здійснюється регла­ментація окремих сторін суспільного життя, можна виділити положення про взаємовідносини держави і церкви. Звичайною практикою є фіксація в основних законах свободи віросповідання (нерідко — свободи совісті). На­приклад, у ст. 16 Конституції Іспанії гарантується ідеологічна, релігійна і культова свобода індивідів і товариств. Ці свободи можуть бути обмежені у своїх проявах лише для підтримання публічного порядку, що охороняється законом. Ніхто не може бути примушений до висловлення своєї думки з питань ідеології, релігії або віросповідання.

За Конституцією Румунії, релігійні культи самостійні, відокрем­лені від держави і користуються її підтримкою, зокрема, через сприяння релігійній присутності в армії, лікарнях, в'язницях, притулках і дитячих будинках (ст. 29).

У прийнятих в XIX ст. конституціях Бельгії і Люксембургу визначено, що цивільний шлюб має передувати церковному. При цьому в усіх випадках позиція держави є нейтральною щодо церкви або однаково при­хильною до всіх конфесій.

Іноді в конституціях акцентується увага на питаннях церковного і світського виховання й освіти. «Релігійне навчання в державних школах, за винятком неконфесійних, є обов'язковим», — зафіксовано в ст. 7 Основ­ного закону ФРН. Але водночас застережено, що держава має право нагля­ду за таким навчанням, і жоден викладач не може бути примушений про­вадити його. У § 2 Конституції Норвегії записано, що ті особи, які сповіду­ють євангелічну лютеранську релігію, зобов'язані виховувати в ЇЇ дусі дітей. У Конституції Туреччини застережено, що «виховання і навчання релігії та етиці має бути проведене під наглядом і контролем держави. Навчання релігійній культурі і моральне виховання повинні бути обов'яз­ковими у програмах початкових і середніх шкіл» (ст. 24).

У конституціях окремих держав та чи інша конфесія проголошена державною або національною. «Євангелічна лютеранська церква є національною церквою» (§ 4 Конституції Данії). Статус євангелічної лю­теранської церкви як національної встановлений основними законами Ісландії та Норвегії. Згідно з положеннями британської конституції, мо­нарх є главою англіканської церкви.

У дещо іншій формі відповідні стосунки між державою і церквою відображено в ст. 13 Конституції Болгарії, де поряд з положеннями про відокремленість релігійних установ від держави і про неприпустимість використання їх у політичних цілях зазначено, що «традиційною релігією в Республіці Болгарія є східно-православне віросповідання».

Окремо слід згадати Конституцію Греції. По-перше, вона містить спеціальний розділ «Відносини між державою і церквою», де, зокрема, запи­сано, що «панівною релігією в країні є релігія східно-православної церкви Христової» (ст. 3), визначено засади церковного управління. По-друге, в іншому розділі спеціально визначено статус гори Афон — місцевості, де роз­ташовані монастирі, що належать до різних православних автокефальних церков. Як зазначено в ст. 105, частина Афонського півострова наділена «давнім привілейованим статусом самоврядної частини Грецької держави». В духовному відношенні відповідна територія підпорядкована Вселенському (Константинопольському) патріарху. Всі особи, що ведуть там чернече жит­тя, автоматично стають громадянами Греції. На цій території, що відома як Свята гора, заборонено селитися іновірцям і розкольникам. Докладний ре­жим Святої гори визначається так званою конституційною хартією, яка за­тверджується Вселенським патріархом і грецьким парламентом.

Відносини між державою і церквою належать до сфери конституційного регулювання і в країнах, що розвиваються. Найбільшою мірою це характерно для так званих мусульманських країн, де, як зазначалося, релігія ісламу відіграє важливу роль у суспільному і державно-політич­ному житті. Закріплення цієї ролі здійснюється звичайно шляхом кон­ституційного проголошення ісламу державною релігією. Іноді в консти­туціях зроблено застереження про неприпустимість перегляду їхніх поло­жень щодо статусу цієї релігії (Бахрейн, Марокко).

У більшості країн конституційне закріплення за ісламом статусу державної релігії є лише визнанням того факту, що його сповідує майже все населення. Водночас у конституціях ідеться про відданість іслам­ським традиціям. У конституціях Сирії і Тунісу іслам визначений як «релігія президента». Як правило, визнання ісламу державною релігією сполучається із світськими ідеологічними установками, яких дотриму­ються правлячі кола. Виняток становлять лише ті країни, де ісламські принципи враховані при формуванні політичних і державних інститутів (Саудівська Аравія та країни Перської затоки) або навіть сама держава визначається як ісламська (Афганістан, Іран). Тут іслам покладений в ос­нову офіційної політико-правової теорії і відіграє майже універсальну роль у суспільному житті.

Усе вищевикладене не суперечить висновку про те, що конституції є насамперед основними законами держави, а не суспільства, хоча вони певною мірою і звичайно в самому загальному вигляді регламентують суспільне життя.


Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Конституційні принципи побудови і діяльності державних органів

    Реферат >> Астрономия
    ... виконавчої влади, визначення конституційних засад її організації, функц ... іння державою усіма сферами суспільного життя і перетворити її з гальма ... один з визначальних чинників її прискорення”1. Конституційні принципи побудови і діяльності державних орган ...
  2. Поняття про формування особистості значення цього процесу для суспільного життя

    Реферат >> Астрономия
    ... і, значення цього процесу для суспільного життя Особистість - це і ... , але трохи з інших засад французький учений Сіго зробив спробу ... переважно похмурі, стримані, енергійні, схильні до хвороб легень. ... і співвідносила з конституційними особливостями будови мозку. ...
  3. Конституційні інститупи безпосередньої демократії

    Реферат >> Астрономия
    ... народних депутатів на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями. ... найважливіших питань державного і суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний ... перед населенням. Таким чином, конституційні інститути безпосередньої демократії ...
  4. Засади кримінального процесу

    Лекция >> Право, юриспруденция
    ... Змагальність – принцип судочинства в демократичному суспільстві / В. Шишкін // Право ... свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, ... становлять, безумовно, конституційні засади. Загалом, конституційні засади можна розглядати як ...
  5. Спільне й відмінне в консервативних, ліберальних і соціалістичних моделях суспільного устрою

    Курсовая работа >> Социология
    ... сть належить ще дореволюційній добі. Програмові засади лібералізму з ... противаг і стримувань. Вона знайшла відображення в Конституції США (1787 р.): баланс між центральною ... сприяв втіленню їх у практику суспільного життя. За радянських часів його називали ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0025660991668701