Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Исторические личности->Биография
Эмма родилась в 894 году и была родом из династии Робертинов. Она была дочерью короля Франции Роберта I и его второй жены Беатрисы де Вермандуа, но, в...полностью>>
Исторические личности->Биография
В году умирает Теодебальд и его королевство попадает под власть Хлотаря I, который женится на его вдове Вульдетраде. Помимо владений в Австразии, он п...полностью>>
Исторические личности->Биография
После смерти в 1152 году отца, воевавшего на стороне Вельфов и короля Лотаря II, Бертольд унаследовал не только родовые земли Церингенов в Брейсгау, н...полностью>>
Исторические личности->Биография
Карл (Шарль) II де Бурбон (фр. Charles II de Bourbon, 1434(1434), Мулен — 13 сентября 1488, Лион) — архиепископ Лиона с 1444, кардинал с 1476, админис...полностью>>

Главная > Реферат >Исторические личности

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Міністерство освіти і науки України

Кафедра історії і права

Наукова студентська робота

за темою:

«Гетьман П.Орлик і перша Конституція України»

Виконала:

Перевірила:

ЗМІСТ

Вступ 3

І. Українські гетьмани як носії ідеї незалежної самостійної України. 4

ІІ. Деякі сторінки біографії та життєвого шляху гетьмана П.Орлика. 5

ІІІ. Конституція П.Орлика. 7

IV. Боротьба П.Орлика за відтворювання незалежності України. 9

V. У турецькому засланні. Листування П. Орлика. Остаточний розрив з козаками. 11

Заключення 14

Додатки. Документ. Присяга гетьмана Орлика. 15

Література 15

ВСТУП

Основний зміст історії є далеко не повним без присутності в ній люди­ни з її запитами та інтересами, думками, віруваннями, страхами, спо­діваннями, приватним життям і життям у колективі. Те, що складає саме життя людини, відсутнє на сторінках наших книг і підручників.

Смолій В. А.

Складною, тяжкою, підчас трагічною і водночас славною, героїчною є історія України. Протягом багатьох віків у кривавій борні проти числен­них нападників українському народові доводилося відстоювати своє пра­во на Історичне існування, на свою національно-релігійну й державну незалежність. Видатний український письменник і політичний діяч В. К. Винниченко у своєму щоденнику в травні 1918 р. писав: «...до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, за­шарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірні­ше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, росіян, татар, шведів. Уся історія... безупинний, безперервний ряд пов­стань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування...».

Довгий час український народ не мав свою історію. До 1917 року історія Украї­ни розглядалася як «епізоди» історії Російської імперії, а за радян­ської влади — як частина історії СРСР.

Нарешті, 16 липня 1990р. Верховна Рада України прийняла Деклара­цію про державний суверенітет України, в якій проголосила «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту й неподіль­ність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосила Укра­їну незалежною демократичною державою.

Тепер після проголошення суверенітету й незалежності України найнагальнішою потребою є ознайомлення небайдужого громадського загалу з фактами вітчизняної історії, котрі містять у собі заряд високої духовно­сті, формують патріотичну свідомість, вчать зразкам служіння батьківщи­ні, народові. Нинішнє покоління мусить знати правдиву історію, шану­вати минуле своєї землі, пам'ять про своїх пращурів. Слід пам'ятати слова великого українського поета Максима Рильського про те, що «хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього, хто не шанує людей свого народу, той сам не годен пошани».

І. Українські гетьмани завжди були носіями ідеї незалежності самостійної Української держави. Слід відзна­чити, що в процесі формування гетьманської влади та української держав­ної інституції в назву «гетьман» до 1648 р. вкладалося поняття найвищо­го військового керівника. Зокрема, відомий український Історик Михай­ло Грушевський називає першими гетьманами тих козацьких керівників, які діяли із сер. XVI ст. Серед них першим є Дмитро Вишневецький, який прагнув звільнити південні українські степи від панування ханських орд. У сер. XVI ст. він побудував замок — фортецю на Малій Хортиці.

З появою у 70-і рр. XVII ст. реєстрового козацтва започатковано офі­ційно термін «козацький гетьман», або «гетьман Запорозького Війська». Серед них Михайло Дорошенко, Петро Сагайдачний та інші керівники ве­ликих козацько-селянських повстань 30-х рр. XVII ст.— К. Косинський, С. Наливайко.

Гетьмани присвятили своє життя боротьбі за визволення вітчизни від чужоземного панування, за втілення ідеї незалеж­ної, самостійної Української держави, про яких так суперечливо, навіть полярно, судили в різні часи нащадки. Серед них: Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик, якому довелося діяти в еміграції, Кирило Розумовський та ін.

Можна вважати, що корені сучасної незалежності України певною мі­рою лежать у великій ідеї українських гетьманів, кожен із них — це осо­бистість свого часу, але всіх їх спіткала трагічна доля.

Серед гетьманів України Пилип Орлик посі­дає особливе місце. Обраний гетьманом на чужині, він став гетьманом-емігрантом, гетьманом-вигнан­цем, що понад тридцять років поневірявся по світу. П. Орлик як гетьман продовжив справу гетьмана Мазепи та, вочевидь, багатьох гетьманів-поперед­ників, починаючи з Б. Хмельницького, що плекали ідею української державності й боротьби за неї.

Постать П. Орлика уособлює великого патріо­та України, що намагався піднести українську на­ціональну ідею у світі: суверенної, вільної, єдиної України на нових засадах конституційної, демо­кратичної, правової держави як спадкоємниці попередніх державних ут­ворень в Україні. П. Орлик усвідомлював, що вибороти вільну Україну можливо лише за умови зовнішньополітичного союзу, яким міг стати про­текторат Швеції, Туреччини, Польщі чи Франції.

На жаль, до останнього часу Пилипу Орлику давалася лише негатив­на оцінка. «Зрадник» — цей штамп панував в офіційній дореволюційній історіографії. Радянська історична наука згадувала його ім'я лише в кон­тексті критики «націоналізму». Навіть найкращі представники української історіографії оцінювали діяльність П. Орлика по-різному. Поруч із визнан­ням Орлика як «останнього і найліпшого із яскравих мазепинців» йому відмовляли в ролі політичного діяча. Вперше по-новому, як національно­го героя, в 20-х рр. XX ст. висвітлив постать гетьмана-вигнанця український історик Ілько Боршак, сам емігрант з України.

ІІ. Народився П. Орлик 11 жовтня 1672 р. в селі Кочуті на Віленщині. Здо­був досить гарну освіту — спочатку у єзуїтській Віденській Академії, а піс­ля переселення сім'ї в Україну — в Києво-Могилянській академії, яку за­кінчив у 1694 р. Працював консисторським писарем Київської митропо­лії, що незаперечне свідчить, що того часу П. Орлик був православним, хоча в еміграції у 1721 р. він стане уніатом.

У літописі Самійла Величка під 1702 р. про П. Орлика згадується як про мудрого, проте ще недосвідченого канцеляриста. Але гарна освіта, природні обдарованість і такт досить швидко наблизили П. Орлика до найвищої після гетьмана посади генерального писаря. Разом з кар'єрою зросли його матеріальні статки: села, землі, млини, ліси в Ніжинському, Стародубському полках, рангові маєтності під Гадячем. Одруження з доч­кою полтавського полковника Павла Герцика Ганною додало до його во­лодінь землі на Полтавщині.

Просування щаблями кар'єри збагачувало П. Орлика дипломатичним досвідом, формувало якості політичного діяча. Водночас особисті й про­фесійні риси П. Орлика швидко наблизили його до І. Мазепи, зробили до­віреною особою гетьмана. Прекрасно розуміючи міру ризику через залу­чення до планів Мазепи, Орлик став гетьману надійною опорою — вів та­ємне листування, брав участь у нарадах. За його словами. Мазепа відкрив генеральному писарю свої плани щодо Швеції у вересні 1707 р. А у жов­тні 1708 р., коли Мазепа зі старшиною, скарбом і військом прибув до табору Карла XII, разом з ним був і генеральний писар Пилип Орлик. За­лишаючи столицю Гетьманщини Батурин, він сказав дружині, що Мазе­па «сам згинет, й нас погубит» («что й исполнилося», напише пізніше Ор­лик в одному з листів). Але ж до «зради» Мазепу призвело зіткнення інтересів України й московського уряду. Порушення інтересів українського народу і, зокрема, козацтва штовхнули Мазепу і мазепинців до «зради» ца­реві й пошуків протекції шведського короля. Зауважимо, що тоді мазепинці поставили на карту всі свої життєві блага в ім'я неясного майбутнього своєї батьківщини.

Поразка у Полтавській битві стала чорним днем як для старого геть­мана, так і для всіх його однодумців. Орлик, його дружина й родичі Герцики подалися за гетьманом у вигнання, без перепочинку долаючи дале­кий і небезпечний шлях, «дикі околиці, куди ледве чи ступала коли поль­ська або українська нога...». Пізніше Орлик з жахом згадував; «Я через ті пусті поля... ішов до Очакова і потім до Бендер у товаристві свідомого про­відника, що належав до запорозького війська, і він дивився на небесні сві­тила і, все визначаючи напрям, диригував нашу дорогу. Ледве протягом двох тижнів зміг нас перевести через ту пустелю, хоч як ми прискорюва­ли похід, щоб уникнути погоні».

Не вагаючись, Пилип Орлик поставив на карту свій матеріальний ста­ток і втратив його заради втілення в життя великої ідеї Мазепи про незалежну Українську державу. Сам Орлик свідчив, що «все мои животи в 30 возах с сребром й с грошми над Днепром пропали». Його дружина, ря­туючись від кари Петра І, змогла зберегти лише одну шкатулку з листами Мазепи до Станіслава Лєщинського, трьома царськими грамотами у спра­ві Кочубея та Іскри і «клейнотами жони моей й килка тьісяч червоних».

Турки прийняли втікачів, призначивши місцем проживання Бендери, куди ті прибули 1 (10) серпня 1709 р. Ситуація ускладнилася зі смертю І. Мазепи в ніч з 21 на 22 вересня. Козацтво було збентежене й налякане непевним майбутнім. Перед ним і старшиною, перш за все, постала ціла низка питань- Які державницькі завдання мали бути вирішені й могли бу­ти вирішені в еміграції? Кого обрати гетьманом? Нарешті, треба було ви­рішити долю державного й приватного скарбів Мазепи. Гетьман не зали­шив ніяких розпоряджень щодо скарбів, як і не дав рекомендацій про кан­дидатуру майбутнього гетьмана. На думку шведського короля й емігрантів найбільш вірогідним претендентом на гетьманство мав стати Андрій Войнаровський, найближча до Мазепи особа, племінник (власних дітей у гетьмана не було), що разом з ним у складі гетьманського війська пішов у вигнання. Проте легковажний та пожадливий Войнаровський забрав усю казну та дорогоцінності, але обійняти посаду гетьмана не хотів, оскільки в умовах емігрантського життя гетьманство обіцяло бути обтяжливим і до­кучливим. Як свідчив П. Орлик, А. Войнаровський забрав 180 тис. дука­тів, більше ніж на 200 тис. ріксдалерів військових клейнодів, діамантовий письмовий прибор на 20 тис. і шаблю, оздоблену діамантами, на 10 тис. ріксдалерів та інші коштовності. Орлик зазначав, що «він несправедливо й незаслужено присвоює собі право мати все те, що належить до всього війська...», що «на це не мав права навіть син гетьмана згідно звичаю і дав­нього Закону, котрий міг отримати лише якусь частку згідно прилюдної ухвали запорозького війська».

Отже, козацтво й старшина залишилися на чужині без коштів. Тому не дивно, що Пилип Орлик, якому запропонували гетьманську булаву, ва­гався, адже гетьманство в умовах еміграції вимагало значних коштів як для облаштування козацького війська, так і для зовнішньополітичної діяль­ності. При цьому Войнаровський, аби відвести від себе нарікання за від­мову від гетьманства, обіцяв Орлику виплатити 3 тис. дукатів, а кошово­му К. Гордієнку 200 дукатів за схилення козацтва до цього вибору. Обран­ня гетьмана відбулося 5 квітня 1710 р. на загальній Раді під Бендерами в присутності всієї старшини, реєстрового козацтва, запорожців, через цілих півроку по смерті Мазепи. На Україні Петро І вже затвердив геть­маном І. Скоропадського. Старшина в Бендерах не визнала його гетьма­ном, сподіваючись на перемогу Карла XII та повернення назад в Україну й перевибори гетьмана.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710 рік

    Доклад >> Астрономия
    ПЕРША КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА 1710 рік I Оскільки поміж ... яких завдано Україні воєнними діями. Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися ... старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів Війська Запорозького захоплювали собі ...
  2. Конституція України (2)

    Реферат >> Астрономия
    Конституції України 1. Конституція Орлика 1710р. У 1710 році було обрано гетьманом Пилипа Орлика (1710 - 1742рр.). Одночасно було схвалено ... судом першої та другої інстанції та мати функції адміністративної влади». Конституц ...
  3. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... найближчий радник П.Орлик (1672–1742). У 1710 р. ним була укладена перша конституція України (за місцем ... створення – Бендерська). Вона мала форму угоди між гетьманом, що ...
  4. Велика Руїна. Гетьманщина. Ліквідація української автономної державності

    Лекция >> История
    ... ї України. Відстоював державні інтереси України у відносинах з Московщиною. В 1687 р. очолював козацькі полки в першому Кримському ... ість усіх земель Української держави. Гетьман П. Орлик та його Конституція України. У жовтні 1709 р. у с. Варниця ...
  5. Історія україни Опорний конспект. Методична розробка

    Конспект >> История
    ... 2. Конституція П.Орлика Козацька Рада 1710 р. обирає гетьманом в еміграції П.Орлика. Він склав проект першої Конституції України, яка ... отримала назву «Конституція прав ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0017130374908447