Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Право, юриспруденция->Реферат
В отличие от других органов власти в отношении прокуратуры законодатель ограничился лишь одной статьей. В силу стоящих перед ней задач прокуратура в о...полностью>>
Право, юриспруденция->Конспект урока
-Здравствуйте, ребята! Наша жизнь связана с правом, с действующими законами, юридическими нормами. Что бы человек ни делал, он вступает с другими людь...полностью>>
Право, юриспруденция->Конспект
В нем раскрываются определения понятий Жилищного права, его предмета и метода, проводится анализ основных принципов в сфере жилищных правоотношений, р...полностью>>
Право, юриспруденция->Доклад
Так, за прошедшее десятилетие приняты законы, как закрепляющие права и свободы личности, так и регулирующие развитие основных направлений СКД. Среди н...полностью>>

Главная > Лекция >Право, юриспруденция

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Правоохоронна і правозахисна діяльність

Мета заняття. Ознайомити студентів із завданнями та структурою судової влади. Дати характеристику судоустрою та судочинства. Охарактеризувати правоохоронну діяльність, правоохоронні та правозахисні органи України. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

  1. Судова влада та її завдання. Структура судової влади. Судоустрій та судочинство.

  2. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи.

  3. Правозахисні органи України.

Реферати:

  1. Конституційні основи судової системи України.

  2. Цивільне судочинство.

  3. Кримінальне судочинство.

Питання для самостійного опрацювання:

  1. Органи прокуратури.

  2. Адвокатура в Україні.

  3. Нотаріат в Україні.

Рекомендована література:

  1. Конституція України.

  2. Закон України „Про судоустрій України”,

  3. Закон України „Про Конституційний суд України” від 16.10.1996.

  4. Закон України „Про прокуратуру” від 05.11.1991 //ВВР, 1991 № 53.

  5. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 //ВВР, 1993 № 9.

  6. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 //Голос України від 05.10.1993.

  7. Законодавство України про судову та правоохоронну діяльність. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – с. 17-22, с. 181-291.

  8. Котюк В. О. Основи держави і права. Навч. посібник, К.: Атака, 2001. – с. 164-177.

  9. Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастукв, В. Ф. Пеньківський, О. М. Пацан. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 160-190.

  10. Правознавство: Підручник За ред. В. В. Копєйчикова, 7-е вид. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 653-709.

  11. Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастукв, В. Ф. Пеньківський, О. М. Пацан. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 225-230, с. 230-240.

  12. Правознавство. Тести для перевірки знань./ С.І. Куксенко. – Черкаси, 2005. – с. 106-116.

    1. Судова влада та її завдання. Структура судової влади. Судоустрій та судочинство.

Судова влада - це система державних органів, які здійснюють правосуддя, тобто розв'язують суперечності, що ви­никають у процесі правовідносин.

Традиційно до системи судо­вих органів належать:

1) Конституційний Суд, який покликаний приймати рішення та робити висновки про відповідність Конституції право­вих актів та міжнародних дого­ворів, давати офіційне тлумачен­ня Конституції та інших законів України, а також робити виснов­ки з інших питань, передбаче­них Конституцією;

2) суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя шля­хом розгляду і вирішення в су­дових засіданнях цивільних, гос­подарських, адміністративних, кримінальних та інших справ.

Слід звернути увагу й на те, що в зв'язку зі зміною прин­ципів здійснення державної вла­ди у пострадянських країнах суди визнані органами держав­ної влади. Як наслідок, з'явила­ся точка зору, що, ставши орга­нами державної влади, суди пе­рестали бути правоохоронними органами. Але за такого підходу плутають різні аспекти характе­ристики державних органів — системно-структурний і функці­ональний.

Отже, суди, здійснюючи пра­восуддя, на засадах верховенства права покликані забезпечувати захист гарантованих Конститу­цією та іншими законами Украї­ни прав, свобод і законних інте­ресів фізичних і юридичних осіб, інтересів суспільства та держави і, таким чином, сприяти підтри­манню правопорядку. А оскіль­ки Конституція України визна­чила головним обов'язком дер­жави утвердження та забезпечен­ня прав і свобод людини, то вона істотно змінила значення й місце судових органів у системі державних органів. Вони визнані органами судової влади, а їх юрисдикція поширена на всі різновиди правовідносин.

Саме тому правосуддя в Україні здійснюється лише судами. Ви­конання цих функцій іншими органами або посадовими особа­ми, як і створення надзвичай­них та особливих судів, не до­пускається. Правосуддя здій­снюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу пе­ред законом і судом. Кожен під час вирішення його справи в суді має право користуватися право­вою допомогою, для надання якої діє адвокатура. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або пись­мової інформації про результати розгляду його судової справи. Розгляд справ у судах відбу­вається відкрито, крім випадків, передбачених законом. Перебіг судового процесу фіксується тех­нічними засобами.

Судочинство в Україні прова­диться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, ма­ють право в судовому процесі ко­ристуватися рідною мовою та по­слугами перекладача.

Судове рішення, яким закін­чується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набули за­конної сили, є обов'язковими для виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх по­садовими особами, об'єднання­ми громадян та іншими органі­заціями, громадянами та юри­дичними особами на всій тери­торії України.

Учасники судового процесу та інші особи у випадках і по­рядку, передбачених процесуаль­ним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскар­ження судового рішення.

Згідно із Законом «Про су­доустрій України», який набув чинності 1 червня 2002 року, судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі конституційного, цивільного, гос­подарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Характеризуючи судоустрій України, насамперед слід звер­нути увагу на те, що в Законі з'явилась велика кількість най­менувань судів, зокрема: місцеві суди, місцеві загальні суди, тери­торіальні суди, спеціалізовані суди, суди окремих судових юрис­дикцій, господарські суди, місцеві господарські суди, військові суди, адміністративні суди, місцеві ад­міністративні суди, окружні суди, апеляційні суди, загальні апе­ляційні суди, спеціалізовані апе­ляційні суди, військові апеляційні суди регіонів, апеляційний суд Військово-морських сил України, апеляційні господарські суди, апе­ляційні адміністративні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди. Вищий госпо­дарський суд України, Вищий ад­міністративний суд України, суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції, суд присяж­них тощо.

Принцип територіальності, проголошений ст. 125 Консти­туції, означає, що система судів загальної юрисдикції України визначається особливостями її адміністративно-територіального устрою. Зокрема, територіальни­ми судами загальної юрисдикції є: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Ка­саційний суд України, вищі спеціалізовані суди, які є вищи­ми судовими органами спеціалі­зованих судів, та Верховний Суд України як найвищий су­довий орган у системі судів за­гальної юрисдикції.

Окремою ланкою судів за­гальної юрисдикції, які здійсню­ють правосуддя у Збройних си­лах України та інших військових формуваннях, є система військових судів, серед яких функціо­нують: військові суди гарнізонів як місцеві суди та військові суди регіонів і Військово-морських сил як апеляційні суди.

А принцип спеціалізації озна­чає, що при здійсненні право­суддя мають враховуватись особ­ливості окремих видів право­відносин, врегульованих відпо­відними процесуальними зако­нами (кодексами). Саме тому в системі судів загальної юрис­дикції функціонують загальні та спеціалізовані суди окремих су­дових юрисдикцій.

Зокрема, спеціалізованими визнаються господарські суди, що розглядають справи, які ви­никають із правовідносин у сфері господарської діяльності, адміністративні суди, які роз­глядають справи, що виникають з правовідносин у сфері уп­равлінської діяльності (вони ма­ють бути сформовані протягом трьох років), та інші суди, ви­значені як спеціалізовані.

Нині в Україні діють такі гос­подарські суди: Вищий господарський суд України, апе­ляційні господарські суди та місцеві господарські суди, яки­ми є Господарський суд Авто­номної Республіки Крим, госпо­дарські суди областей, міст Киє­ва та Севастополя. Вони здійснюють судочинство у гос­подарських справах, віднесених до їх підсудності Господарським процесуальним кодексом.

А необхідність практичної реалізації вимог Конституції щодо права людини оскаржува­ти в суді рішення, дії або без­діяльність органів державної вла­ди, органів місцевого самовря­дування, посадових та службо­вих осіб, а також вимагати від держави відшкодування мораль­них чи матеріальних збитків, зу­мовила створення системи адмі­ністративних судів — окружних (як місцевих судів), апеляційних та Вищого адміністративного суду України.

Слід взяти до уваги, що, крім господарських та адміністратив­них, Закон передбачає також можливість створення інших спеціалізованих судів, наприк­лад, трудових, земельних, по­даткових тощо.

Крім того, з метою реалізації принципу спеціалізації, згідно із Законом, у судах різних судових юрисдикцій може запроваджува­тися й спеціалізація суддів з роз­гляду конкретних категорій справ даної юрисдикції (цивіль­них, господарських, адміністра­тивних або кримінальних).

В ході характеристики судів слід звернути увагу на те, що місцеві суди як суди першої інстанції вирішують приблизно 90% справ. Апеляційні суди роз­глядатимуть апеляції на ці 90% рішень, а справи, в яких сторо­ни не погоджуються з рішенням апеляційного суду, направляти­муться до Касаційного суду, який щорічно переглядатиме близько 55 тисяч справ.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя та забезпечує однакове застосування законодав­ства усіма судами загальної юрисдикції.

Вищі спеціалізовані суди є ви­щими судовими органами спе­ціалізованих судів. Зокрема, це Вищий господарський суд Украї­ни, Вищий адміністративний суд України, а також інші вищі спеці­алізовані суди, що можуть утво­рюватись Президентом України в порядку, встановленому зако­ном.

Вищі спеціалізовані суди діють як суди касаційної інстанції щодо рішень місцевих та апеля­ційних судів, а у випадках, пе­редбачених законом, — як суди апеляційної інстанції, а також переглядають справи за новови-явленими обставинами.

Вищі спеціалізовані суди складаються із суддів, обраних на посаду безстрокове, голови суду та його заступників. Роз­гляд справ у вищому спеціалі­зованому суді здійснюється колегіально.

У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих кате­горій справ за визначеною спеці­алізацією в межах відповідної судової юрисдикції.

Для вирішення організацій­них питань у вищому спеціалі­зованому суді діє президія у складі голови суду, його заступ­ників, заступників голів палат, а також суддів даного суду, об­раних до складу президії.

Для вирішення загальних питань діяльності спеціалізова­них судів у вищому спеціалізо­ваному суді діє пленум вищого спеціалізованого суду.

А для опрацювання питань, пов'язаних з роз'ясненням зако­нодавства, а також для надання висновків щодо проектів право­вих актів та з інших питань, пов'язаних із необхідністю нау­кового забезпечення діяльності вищого спеціалізованого суду, при ньому створюється науко­во-консультативна рада.

Вищі спеціалізовані суди зна­ходяться у місті Києві.

Повноваження вищого спе­ціалізованого суду: 1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції та інші справи, визначені про­цесуальним законом; 2) веде та аналізує судову статистику, ви­вчає й узагальнює судову прак­тику; 3) надає методичну допо­могу судам нижчого рівня з ме­тою однакового застосування норм Конституції та інших за­конів України у судовій прак­тиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики, а також рекомендаційні роз'яс­нення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрис­дикції; 4) здійснює інші повно­важення, передбачені законом.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрис­дикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя та за­безпечує однакове застосування законодавства усіма судами за­гальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

1) розглядає у касаційному по­рядку рішення загальних судів у справах, що належать до його підсудності; переглядає в поряд­ку повторної касації справи, роз­глянуті судами в касаційному порядку; розглядає інші справи, пов'язані з виключними обста­винами;

2) дає судам роз'яснен­ня з питань застосування зако­нодавства на основі узагальнен­ня судової практики та аналізу судової статистики; у разі необ­хідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду;

3) дає ви­сновок щодо наявності в діян­нях, у яких звинувачується Пре­зидент України, ознак злочину;надає за зверненням Верховної Ради України письмове подан­ня про неможливість виконан­ня Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

4) звертається до Конституцій­ного Суду України у випадках виникнення в судів загальної юрисдикції сумнівів щодо конституційності правових актів, а також щодо офіційного тлума­чення Конституції та інших за­конів України;

5) веде та аналі­зує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практи­ку;

6) у межах своїх повнова­жень вирішує питання, що ви­пливають з міжнародних дого­ворів України; представляє суди загальної юрисдикції у відноси­нах із судами інших держав;

7) здійснює інші повноважен­ня, передбачені законом.

Верховний Суд України очо­лює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Вер­ховного Суду, обрані на посаду безстрокове, кількість яких вста­новлюється указом Президента за поданням Голови Верховно­го Суду, погодженим з Радою суддів України.

У складі Верховного Суду України діють:

Судова палата у цивільних справах;

Судова па­лата у кримінальних справах;

Судова палата у господарських справах;

Судова палата в адміністративних справах;

Військо­ва судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду.

А для вирішення ор­ганізаційних, кадрових та мето­дичних питань у Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду.

З метою науково-методично­го забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції при Вер­ховному Суді утворюється Нау­ково-консультативна рада.

Організаційно-методичне та інформаційне забезпечення діяльності Верховного Суду Ук­раїни здійснює апарат Верховно­го Суду.

Верховний Суд України зна­ходиться у місті Києві.

Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках - народні засідателі та присяжні.

Професійними суддями є гро­мадяни України, які відповідно до Конституції призначені чи обрані суддями і обіймають штатну суддівську посаду в од­ному із судів.

На посаду судді кваліфіка­ційною комісією суддів може бути рекомендований громадя­нин України, не молодший 25 років, який має вищу юридич­ну освіту і стаж роботи в галузі права не менш ніж три роки, проживає в Україні не менш ніж 10 років і володіє державною мо­вою. А щодо окремих категорій суддів встановлюються і додат­кові вимоги. Приміром, суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має стаж роботи в галузі права не менш як п'ять років, в тому числі не менш як три роки на посаді судді. Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не молод­ший 30 років, зі стажем роботи в галузі права не менш як сім років, у тому числі не менш як п'ять років на посаді судді. Суд­дею Верховного Суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має стаж роботи в галузі права не менш як десять років, у тому числі не менш як п'ять років на посаді судді.

Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена су­дом у дієздатності або визнана недієздатною.

Суддя не може належати до політичних партій та проф­спілок, брати участь у політичній діяльності, мати представниць­кий мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, викону­вати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Судді Конституційного Суду призначаються Президентом, Верховною Радою та з'їздом суддів України (по 6 суддів).

Судді судів загальної юрис­дикції обираються Верховною Радою безстроково, а судді, які пройшли конкурсний відбір уперше, призначаються на по­саду судді терміном на п'ять років Президентом.

Обов'язковою умовою зай­няття посади судді є успішне складання кваліфікаційного іспи­ту, після чого претендент звер­тається до кваліфікаційної комісії суддів із заявою про рекоменда­цію його на посаду судді. У разі підтримки його заяви комісія ре­комендує кандидата для призна­чення або обрання на посаду судді Вищій раді юстиції, яка готує відповідне подання Пре­зиденту або Верховній Раді.

Суддя, призначений на по­саду вперше, складає присягу перед Президентом України.

Народними засідателями є громадяни України, які у випад­ках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професій­ними суддями, забезпечуючи, згідно з Конституцією, безпосе­редню участь народу у здійсненні правосуддя.

Під час здійснення правосуд­дя народні засідателі користу­ються усіма правами судді.

Список народних засідателів затверджується місцевою радою за поданням голови місцевого суду. Вони залучаються до здійснення правосуддя в поряд­ку черги на термін не більше одного місяця на рік, крім ви­падків, коли продовження цьо­го терміну зумовлене необхідні­стю закінчити розгляд справи, розпочатої за їх участі.

У здійсненні правосуддя спеціалізованими судами народні засідателі участі не беруть.

Присяжними визнаються гро­мадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпе­чуючи, згідно з Конституцією, безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя.

Суд присяжних утворюєть­ся для розгляду в першій інстанції судових справ, визна­чених процесуальним законом.

Список присяжних за по­данням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відпо­відно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, .київсь­ким та севастопольським міськи­ми головами.

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателя­ми, а у випадках, передбачених законом, і судом присяжних.

Суддя, який розглядає спра­ву одноособово, діє як суд.

Перегляд справ в апеляцій­ному і касаційному порядку, а також за нововиявленими та іншими обставинами здійс­нюється судом колегіальне у складі не менше трьох профе­сійних суддів.

Центральним органом вико­навчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрис­дикції, а також інших органів та установ судової системи, є Дер­жавна судова адміністрація яка складається з Державної судової адміністрації України та її тери­торіальних управлінь, які утво­рюються в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

В Україні діє Вища рада юс­тиції, до відання якої належить:

внесення подання про призна­чення та звільнення суддів;

прийняття рішення стосовно по­рушення суддями і прокурора­ми вимог щодо несумісності;

здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного і вищих спеціалізо­ваних судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складаєть­ся з 20 членів.

Верховна Рада, Президент, з'їзд суддів, з'їзд адвокатів, з'їзд представників вищих юридич­них навчальних закладів та нау­кових установ України призна­чають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська кон­ференція працівників прокурату­ри — двох членів.

До складу Вищої ради юстиції за посадою також входять Голова Верховного Суду, міністр юстиції та Генеральний прокурор.

Система судів загальної юрисдикції

Верховний Суд України — найвищий судовий орган


Судова палата у цивільних справах

Судова палата у кримінальних справах

Судова палата у господарських справах

Палата в адміністративних справах

Військова судова колегія

Перегляд окремих рішень у касаційному порядку та справ у порядку повторної касації, та

апеляції судами загальної юрисдикції в касаційному порядку

Президія Верховного Суду

Пленум Верховного Суду

Науково-консультативна рада

Організаційне забезпечення

Організаційно-методичне забезпечення

Науково-методичне забезпечення

Вищі спеціалізовані суди

Адміністративний (1)

Господарський (1)

Інші спеціалізовані суди

Перегляд рішень апеляційних і місцевих адміністративних судів у касаційному порядку

Перегляд рішень апеляційних і місцевих господарських судів у касаційному порядку

Перегляд рішень апеляційних та інших спеціалізованих місцевих судів у касаційному порядку

Вищі спеціалізовані суди

Президія вищого спеціалізованого суду

Пленум вищого спеціалізованого суду

Науково-консультативна рада

Організаційне забезпечення

Організаційно-методичне забезпечення

Науково-методичне забезпечення

Касаційний суд України (1)

Перегляд у касаційному порядку справ, віднесених до його підсудності

Судова палата у цивільних справах

Судова палата у кримінальних справах

Військова судова палата

Президія Касаційного суду

Апеляційний суд України (1)

Перегляд справ у апеляційному порядку відповідно до процесуального закону

Судова палата у кримінальних справах

Судова палата у цивільних справах

Військова судова палата

Президія Апеляційного суду

Апеляційні суди (40)

Загальні (31)

Спеціалізовані (9)

АРК, областей, м. Києва і Севастополя (27)

військові регіонів і Військово-морських сил України (4)

господарські (9)

адміністративні

Перегляд рішень в апеляційному порядку та розгляд окремої категорії справ у першій інстанції

Перегляд рішень місцевих господарських судів в апеляційному порядку

Перегляд рішень в апеляційному порядку та розгляд окремої категорії справ у першій інстанції

Суд присяжних

Розгляд справ, визначених процесуальним законом

Місцеві суди (791)

Загальні (764)

Спеціалізовані (27)

районні, міські, районні у містах, міськрайонні (740)

військові гарнізонів (24)

господарські АРК, областей, м. Києва і Севастополя (27)

адміністративні (окружні)

Розгляд кримінальних, цивільних та ін. справ у першій інстанції

Розгляд справ щодо військовослужбовців у першій інстанції

Розгляд господарських справ у першій інстанції

Розгляд адміністративних справ у першій інстанції

Примітка. Цифрами позначена кількість відповідних судів.

    1. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи.

Правоохоронна функція держави полягає у забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки, правового порядку; вона спрямована на охорону конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також на відновлення порушених прав.

Правоохоронна діяльністьдержавна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку упов­новаженого державою органу (їх посадових осіб) шляхом охорони правопорядку, виявлення або розслідування по­рушення права, відновлення права з обов'язковим дотри­манням встановлених у законі процедур цієї діяльності. Така діяльність має специфічні ознаки.

Головна ознака правоохоронної діяльності полягає у здат­ності компетентних органів держави охороняти права фізич­них або юридичних осіб певними юридичними процедурами. При цьому до правопорушників може застосовуватися пра­вомірний примус. Протидія правоохоронній діяльності є не­бажаною, а в певних випадках, передбачених законом, осо­би, які перешкоджають правоохоронній діяльності, можуть бути притягнуті до відповідальності.

У процесі правоохоронної діяльності можуть бути вико­ристані тільки офіційні (офіційна інформація) і правомірні (правомірним шляхом встановлені факти тощо) засоби впли­ву. Неофіційна інформація може бути використана тільки в інтересах держави, а не органу, який її використовує. Проте використати такі дані для погіршення захисту прав і свобод людини правоохоронний орган не має права, оскільки конституційні права і свободи людини, громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (Конституція ст. 64).

Правоохоронні органи зобов'язані виконувати дії, що мають упорядкувальне, контрольне та охоронне призначен­ня. Так, на органи податкової служби, які виконують певні правоохоронні дії (виявлення та розслідування злочинів у сфері оподаткування, контроль за правильністю сплати податків), за Законом України «Про державну податкову служ­бу України» покладено завдання формувати та вести Дер­жавний реєстр фізичних осіб (платників податків та інших обов'язкових платежів) і Єдиний банк даних про платників податків (юридичних осіб), а також роз'яснювати законодав­ство з питань оподаткування серед платників податків.

Іншою ознакою правоохоронної діяльності є процедурна (процесуальна) ознака. Вона вказує на те, що способи здійс­нення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур ви­знається суттєвим порушенням процесуального законодав­ства і завжди тягне до визнання дії правоохоронного органу неправомірною. Усі процедури правоохоронного призначен­ня є формально визначеними, вони мають протокольну фор­му. Це означає, що будь-яка процесуальна дія (допит, об­шук, затримання підозрілого, пред'явлення звинувачення тощо) має протоколюватися, при цьому вимоги до складання протоколу є однаковими для всіх учасників кримінального, цивільного судочинства або з провадження адміністративних правопорушень. Це стосується вимог до складання процесу­альних актів усіма суб'єктами правоохорони: прокурора, слідчого, органу дізнання, контролюючого органу.

Ще однією ознакою правоохоронної діяльності визнається статусна (професійна) ознака уповноваженою державою особи. Здійснювати таку діяльність (виявляти та розслідува­ти злочин, підтримувати правопорядок, забезпечувати кон­ституційний порядок і національну безпеку тощо) може тіль­ки компетентна, процесуально уповноважена державою службова особа, яка позбавлена права займати будь-яку іншу посаду або займатися іншою діяльністю (окрім наукової та творчої діяльності) й делегувати свої повноваження іншій особі.

У Законі України «Про державний захист працівників су­ду та правоохоронних органів» подано перелік правоохорон­них органів, до яких, зокрема, належать:

  • органи прокуратури;

  • органи внутрішніх справ;

  • органи служби безпеки;

  • митні органи;

  • органи охорони державного кордону;

  • органи й установи виконання покарань;

  • органи державної податкової служби;

  • органи державної контрольно-ревізійної служби;

  • органи рибної охорони;

  • органи державної лісової охорони;

  • інші органи, які здійснюють правозастосовні або право­охоронні функції (ст. 2 Закону).

Правоохоронні функції вказують на участь того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопорядку. Правопорядок є об'єктивною необхідністю розвитку держави та суспіль­ства. Його забезпечення має відбуватися у межах законнос­ті. Підтримується правопорядок повсякденним додержан­ням, виконанням, використанням і застосуванням норм права учасниками правових відносин. Участь у подібних від­носинах уповноваженого органу накладає на нього виключ­но важливу відповідальність.

Діяльність з підтримання правопорядку, запобігання пра­вопорушенням є обов'язковою і полягає у невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання чи неналеж­ного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб. При цьому недопустимими є протиправні дії стосовно правопорушників з боку працівників правоохорон­них органів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо. Пра­воохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворюють цілісну правоохоронну сферу, охоплюючи відновлення не­правомірно порушеного права, в тому числі й самими право­охоронними органами.

Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет діяльності. У структурі служби безпеки, органів внутрішніх справ, органів з виконання покарань, податкової міліції, державної охорони також є спеціалізовані підрозділи з виконан­ня оперативно-розшукових дій.

Специфіка предмета їх правоохоронної діяльності полягає у пріоритетному й ефективному виконанні функції щодо захисту конституційного порядку, національної безпеки, виявлення та розслідування злочинів, а також функції з виконан­ня покарань. У цьому процесі спецслужби уповноважені використовувати, відповідно до закону, гласні та негласні, пошукові, розвідувальні й контрозвідувальні заходи із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів. Їм надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність.

    1. Правозахисні органи України.

Правозахисна діяльність полягає у захисті прав та інтересів громадян України, іноземців, осіб без грома­дянства (як юридичних, так і фізичних осіб) відносно спірних питань їхніх прав і охоронюваних інтересів, а також у наданні правової допомоги від обвинувачення, посилення правових гарантій охорони прав і свобод від втручання органів влади та управління.

Потреба в існуванні інститутів з правозахисної діяльності пояснюється цілою низкою взаємопов'язаних чинників.

По-перше, тим, що гарантування охорони прав громадян стало одним із принципів правової системи та державного життя, що знайшов відображення в Конституції. Діяльність держав­них органів і окремих службових осіб свідчить про те, що, самостійно виконуючи свої професійні функції і завдання, вони часто-густо порушують конституційні права та право­мірні інтереси фізичних і юридичних осіб. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи конт­ролю за законністю з боку суду, органів прокуратури та інших уповноважених на це органів.

По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділя­ють все більше уваги правам людини в посттоталітарних країнах. Для Української держави дотримання міжнародних стандартів з прав людини стало одним із пріоритетів внут­рішньої політики. Про це свідчить прийняття в нашій країні політичних документів з концептуальних питань роз­витку демократії, захисту прав людини, проведення судово-правової реформи.

По-третє, правозахисні інститути є незалежними від дер­жавних органів; для них характерна відкритість, вільний до­ступ для всіх, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Ме­ханізми захисту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії органів влади та громадянського суспільства і це стало реальним гарантом від відомчого або неправомірного втручання.

Предмет правозахисної діяльності стосується правової допомоги юридичним особам, громадянам України, інозем­цям та особам без громадянства, а також захисту фізичних осіб від обвинувачення. Проте кількість осіб, які потребують допомоги та захисту з кожним роком збільшується.

Правозахисна функція, яку виконують державні й недер­жавні органи, має багато складових. Це, зокрема:

  • роз'яснен­ня громадянам їхніх прав та обов'язків,

  • надання юридичної допомоги,

  • представництво в суді, правоохоронних органах тощо.

Державним органом, який повинен сприяти розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, надання їм платних послуг правового й технічного характеру є Міністерство юс­тиції України та його органи на місцях. До складу органів юстиції належать органи з виконавчого провадження, органи реєстрації актів громадянського стану, органи державної ре­єстрації нормативно-правових актів громадських об'єднань, а також нотаріат.

Правозахисну функцію виконує адвокатура, яка не є дер­жавною інституцією. Своєю діяльністю вона на професійній основі забезпечує право на захист від обвинувачення і надає правову допомогу при вирішенні справ у судах та інших ор­ганах влади (ст. 59 Конституції України). Разом з тим грома­дяни України мають право вільного вибору захисника і мо­жуть обирати захисником своїх інтересів особу, яка є фахів­цем у галузі права, якщо така особа може легально надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної осо­би. З 1998 р. в Україні розпочала свою роботу нова правозахисна інституція — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Діяльність Уповноваженого безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення їхніх прав і свобод органами влади, посадовими особами. Ця діяльність водночас є правозахисною, і правоохоронною. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює легітимний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також захист прав кожного на території України в межах своїх повноважень.Уповноважений здійснює свої функції незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Він розглядає скарги про порушення конституційних прав громадян, що звертаються до нього після того, як всі правомірні шляхи для відновлення порушених прав вичерпано. Омбудсман (так цей орган іменується в країнах Заходу) може порушити провадження у відповідних державних органах. Аналізуючи стан справ щодо забезпечення прав людини у країні в цілому, Уповноважений подає щорічні доповіді з цього питання парламенту, пропонуючи водночас відповідні законодавчі заходи для усунення типових причин порушення прав і свобод громадян. Таким чином, інститут Уповноваженого - ефектив­ний правозахисний орган, що відіграє істотну роль у забезпеченні прав людини.

Свою діяльність він будує відповідно до Конституції України, Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» і має на меті:

  • захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами України;

  • сприяння поновленню порушених прав і свобод;

  • сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України та міжнародних стандартів;

  • поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва у галузі прав і свобод людини і громадянина;

  • сприяння правовій інформованості населення та за­хист конфіденційної інформації про особу та інші.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, посадові та службові особи, яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і надавати йому необхідну допомогу.

Уповноваженим може бути призначений громадянин України, який на день обрання досяг сорока років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає Україні. Першою особою, обраною на цю посаду стала Н. Карпачова. У результаті діяльності Уповноваженого підтримується віра людини у справедливість, нейтралізується негативне ставлення її до влади, пом'якшуються конфлікти між державою, її органами і громадянами. Діяльність омбудсмана демократизує суспільство, розвиває правову свідомість.

Актами реагування Уповноваженого на порушення поло­жень Конституції та законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є: кон­ституційне подання Уповноваженого; подання до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань гро­мадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності) та їх посадових і службових осіб.

Уповноважений щорічно письмово докладає Верховній Раді України про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, рганами місцевого самоврядування, об'єднаннями грома­дян, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від форм власності) та їх посадовими і службовими особами.

Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноважений вживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року.

Уповноважений з прав людини для здійснення своїх пов­новажень формує секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.

Органи юстиції традиційно належать до правозастосовчих органів нашої держави.

Органи юстиції очолює Міністерство юстиції України, яке є центральним органом виконавчої влади в Україні. Правову основу діяльності органів юстиції становлять Конституція України, закони України «Про державну виконавчу службу», «Про нотаріат». Положення про Міністерство юстиції Украї­ни, затверджене Указом Президента України, Положення Про Головне управління юстиції Міністерства юстиції Украї­ни в Автономній Республіці Крим. обласні, Київське і Севас­топольське міські управління юстиції та інші нормативно-правові акти.

До завдань органів юстиції щодо здійснення професійної діяльності з юридичної допомоги можна віднести:

• розвиток правової інформатизації, формування у грома­дян правового світогляду;

• державну реєстрацію нормативних актів органів вико­навчої влади, органів господарського управління та контро­лю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, ведення реєстру цих актів, надання інформації з бази даних реєстру;

• легалізацію всеукраїнських, міжнародних і місцевих об'єднань громадян, реєстрацію політичних партій, міжна­родних громадських організацій, неурядових організацій іноземних держав в Україні та їх символіки, контроль за до­держанням ними положень їхніх статутів;

• сприяння розвитку юридичних послуг, здійснення державної реєстрації юридичних осіб та реєстрації прав на нерухоме майно, ведення реєстру застави майна;

• надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг із складних питань правового характеру;

• забезпечення підготовки відповідних документів та представництво інтересів держави в Європейському Суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав лю­дини в Україні, направлення спостерігачів у місії з контролю за додержанням прав і свобод людини і громадянина;

• організацію розгляду звернень громадян з питань, які належать до компетенції органів юстиції, виявлення та усу­нення причин, що породжують скарги громадян.

Одним з основних напрямів діяльності органів юстиції є діяльність, спрямована на виконання рішень (вироків), по­станов судових органів. При цьому органи юстиції організу­ють заходи щодо своєчасного, повного та неупередженого примусового виконання рішень судових органів.

В системі Мін'юсту працює близько 14,5 тис. працівни­ків. Міністерство юстиції України очолює міністр, якого за поданням Прем'єр-міністра призначає Президент України.

При Мін'юсті також діє Уповноважений у справах додер­жання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Уповноважений представляє Україну під час розгляду справ про порушення нашою державою положень Конвенції, а та­кож інформує про виконання Україною рішень Комісії та Су­ду; вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропози­ції про усунення порушень положень Конвенції, недопущен­ня таких порушень у майбутньому тощо.

До структури органів юстиції входять також органи нота­ріату та реєстрації актів громадянського стану. Повноважен­ня цих органів визначені в Законі України «Про нотаріат», у Сімейному кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

Відділи реєстрації актів громадянського стану ра­йонних, районних у містах, міських (міст обласного значен­ня) управлінь юстиції проводять реєстрацію юридичних фактів, таких як: народження, смерті, одруження, розірван­ня шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та у встановленому по­рядку зберігають актові книги.

У системі правозахисних органів важливе місце посідає нотаріат – система органів і посадових осіб, на які покладе­но обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», для надання їм юридичної вірогідності.

Предметом нотаріальної діяльності є посвідчення безспірних прав, безспірних фактів і вчинення інших дій, що випливає із повноважень нотаріальних органів і посадо­вих осіб. Діяльність нотаріату спрямована на охорону та за­хист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, на запобігання правопорушенням шляхом правильного і своє­часного вчинення нотаріальних дій.

Джерелами нотаріального права є Конституція України, де закріплено теоретичні положення, які зумовлюють діяль­ність нотаріату, а також Закон України «Про нотаріат». За­коном вперше було передбачено запровадження приватного нотаріату. Нотаріуси у своїй діяльності керуються також по­становами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами та інструкціями Міністерства юстиції.

Нотаріуси і службові особи, які виконують ці функції, діють згідно з чинним законодавством (ст. 7 Закону) та мають вимагати додержання законності всіма громадянами і юридичними особами, які звертаються до них з проханням виконати певну нотаріальну дію; відмовляти у виконанні дій, що суперечать закону; не приймати документи, які оформле­ні з порушеннями закону або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян. Не менш важливим у діяльності нотаріату є додержання таємниці виконуваних нота­ріальних дій. Саме тому довідки й документи нотаріальні контори і приватні нотаріуси видають лише тим громадянам, державним установам і організаціям, для яких або за дорученням яких виконувалися нотаріальні дії. Важливе значення у діяльності нотаріату має також додержання об'єктив­ної істини, тобто обгрунтованості дій нотаріусів та інших посадових осіб, які виконують нотаріальні дії. Підставою для виконання нотаріальних дій є дійсні обставини, підтверджені необхідними й достатніми письмовими доказами (документа­ми). Подані матеріали нотаріус оцінює з точки зору їх на­лежності, допустимості й достовірності (ст. 4 Закону).

За вчинення нотаріальних дій нотаріуси справляють дер­жавне мито у розмірах, встановлених декретом Кабінету Мі­ністрів України з наступними змінами та доповненнями.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справ­ляють плату, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін (ст. 31 Закону). З доходу приватного нотаріуса справ­ляється прибутковий податок за ставками, встановленими чинним законодавством.

Посадовими особами виконавчих комітетів сільських, се­лищних, міських рад народних депутатів України у населе­них пунктах, де немає державних нотаріусів, можуть вчиняти певні нотаріальні дії.

У державних нотаріальних конторах вчиняються такі но­таріальні дії(ст. 34 Закону):

1) посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та ін.);

2) вживаються заходи щодо охорони спадкового майна;

3) видаються свідоцтва про право на спадщину;

4) видаються свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя;

5) видаються свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;

6) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

7) накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

8) засвідчується вірність копій документів і виписок з них;

9) засвідчується справжність підпису на документах;

10) засвідчується правильність перекладу документів з однієї мови на іншу;

11) посвідчується факт, що громадянин є живим;

12) посвідчується факт перебування громадянина в пев­ному місці;

13) посвідчується тотожність громадянина з особою, зоб­раженою на фотокартці;

14) посвідчується час пред'явлення документів;

15) передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

16) приймаються на депозит (тобто на зберігання на пев­ний строк) грошові суми та цінні папери тощо.

Цей перелік не є вичерпним. Чинним законодавством на державних нотаріусів може бути покладено вчинення й ін­ших нотаріальних дій. Приватні нотаріуси вчиняють подібні нотаріальні дії, за винятком деяких. Так, зокрема, вони не мають права накладати і знімати заборону відчуження жило­го будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, зе­мельної ділянки, іншого нерухомого майна; видавати сві­доцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя; видавати сві­доцтва про право на спадщину тощо.

Адвокатура

Конституція України гарантує кожному право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­садових і службових осіб.

У будь-якому правовому суспільстві адвокату відведено особливу роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клі­єнта, а й в інтересах права в цілому. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на VIII Конгресі 00Н по запобіган­ню злочинам, що відбувся у серпні 1990 р., вказують на особливість адвокатської діяльності в суспільстві, яка має поважатися і гарантуватися урядами при розробці націо­нального законодавства та його застосуванні як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та вико­навчої влади і суспільством у цілому. Після здобуття неза­лежності в українському законодавстві зроблено перші кроки на шляху створення дійсно незалежної адвокатури. 19 грудня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про адво­катуру», за яким адвокатура в Україні визначалася як добро­вільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян, іноземних грома­дян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм ін­шу юридичну допомогу (ст. 1 Закону).

Адвокатом може бути громадянин України, який має ви­щу юридичну освіту, стаж роботи за фахом юриста або по­мічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, має свідоцтво про право на заняття адвокатською ді­яльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, держав­ному нотаріаті, органах внутрішніх справ, службі безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Він має право: представляти і захищати пра­ва та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема за­питувати й отримувати документи або їхні копії від підпри­ємств, установ, організацій та об'єднань, а від громадян за їхньою згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання дору­чення документами та матеріалами, за винятком тих, таєм­ниця яких охороняється законом; отримувати письмові вис­новки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;

застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати про клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб і відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг.

При здійсненні професійної діяльності адвокат зобов'яза­ний неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення. Законом України «Про адвокатуру» передбачені й інші обов'язки адвоката.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принци­пах верховенства закону, незалежності, демократизму, гума­нізму і конфіденційності (ст. 4 Закону).

Принцип незалежності адвокатської діяльності поля­гає у забезпеченні таких умов виконання професійних прав і обов'язків адвоката, які б забезпечували його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів. Адвокат зобов'язаний не допускати у своїй професійній діяльності компромісів, які б применшували його незалежність, з метою догодити суду, ін­шим державним органам, третім особам або клієнтові, якщо такі компроміси розходяться із законними ітересами клієн­та і перешкоджають належному наданню йому правової до­помоги.

Сутність принципу додержання законності у діяльнос­ті адвоката полягає в тому, що він зобов'язаний не порушувати чинного законодавства України, сприяти утверджен­ню і практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не може давати клієнтові поради, свідомо спря­мовані на полегшення вчинення правопорушень, або іншим чином умисно сприяти вчиненню їх. У своєму приватному житті адвокат також зобов'язаний додержуватися закону, не вчиняти правопорушень і не сприяти їх вчиненню.

Додержання принципу конфіденційності е необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвока­том і клієнтом, без яких неможливо належне надання право­вої допомоги. Отже, збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта або інших осіб у процесі здійснення адвокатської ді­яльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації. та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Конфіденційність певної інформації, що охороняється пра­вилами ст. 4 Закону «Про адвокатуру» може бути скасована тільки особою, заінтересованою в її додержанні (або спадко­ємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридич­ної особи), у письмовій чи іншій зафіксованій формі.

Адвокат не відповідає за порушення цього принципу в ра­зі допиту його у встановленому законом порядку як свідка щодо обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоч і охоп­люється предметом конфіденційної інформації.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства й суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею.

Адвокату, помічникові адвоката, посадовим особам адво­катських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, та використо­вувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомос­тей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань во­ни не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, області, міста Києва.

Не може бути внесено подання органом дізнання, слід­чим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду що­до правової позиції адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасника­ми процесу. Кримінальну справу проти адвоката може пору­шити тільки Генеральний прокурор України, його заступни­ки, прокурори Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягти до кримінальної, матері­альної та іншої відповідальності або погрожувати її застосу­ванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадя­нам та організаціям згідно з законом.

Адвокат має право займатися адвокатською діяльністю ін­дивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, відкривати адвокатські фір­ми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відпо­відно до закону та статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські бюро, колегії, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають розрахунковий рахунок та інші ра­хунки в банках на території України, а у встановленому чин­ним законодавством порядку – і в іноземних банках; мо­жуть мати печатку та штампи зі своїм найменуванням.

З метою підвищення кваліфікаційного рівня адвокатури, посилення правозахисної діяльності адвокатів у складі органів адвокатури діє Вища кваліфікаційна комісія адво­катури.

Положення про неї підписано Указом Президента Украї­ни від 5 травня 1999 р. № 155/931.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру» та зазна­ченого Положення, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів України. Утворюється Вища кваліфікаційна комісія адвокатури з представників від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України,

Спілки адвокатів України.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури в межах своїх повноважень приймає або затверджує положення, рекомен­дації, роз'яснення, рішення, обов'язкові для виконання ква­ліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, адвока­тами та адвокатськими об'єднаннями, на яких поширюється їхня дія.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Правоохоронна і правозахисна діяльність (1)

    Лекция >> Право, юриспруденция
    Правоохоронна і правозахисна діяльність Мета заняття. Ознайомити студентів із завданнями ... характеристику судоустрою та судочинства. Охарактеризувати правоохоронну діяльність, правоохоронні та правозахисні органи України. Удосконалювати ...
  2. Правоохоронна та правозахисна діяльність органів суду та прокуратури

    Лекция >> Право, юриспруденция
    ... ій: правосуддя та судового контролю. 4.1. Правоохоронна та правозахисна діяльність суду. Правоохоронна і правозахисна діяльність суду реалізується ... і інтересів держави, організацій і громадян. Правоохоронна і правозахисна діяльність суду реалізується під час ...
  3. Правоохоронна та правозахисна діяльність посадових осіб органів внутрішніх справ

    Лекция >> Право, юриспруденция
    ... ія. – К.: Правові джерела, 1999. – 268с. Правоохоронна та правозахисна діяльність. Навчальний посібник. (Мельник М.І., Хавронюк ... щодо забезпечення прав і свобод людини. Правозахисна діяльність правоохоронних органів буде відповідати вимогам ...
  4. Сутність та обов язковість судового рішення

    Реферат >> Психология
    ... що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності. По- ... №3. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: Закони і коментарі:Навч. пос ... сник ВСУ. - 1998. - № 3. - С. 7. 2 Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право Укра ...
  5. Податковий облік і звітність

    Учебное пособие >> Финансовые науки
    ... впорядкованого узагальнення інформації про господарську діяльність, стан і рух майна та зобов ... ) письмово сповіщає про це правоохоронні органи та наказом призначає ком ... , що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів (копію акта ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0021388530731201