Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Реферат
Как в прошлом, так и в современных условиях три великих ценности остаются высоким мерилом деяний и самой жизни человека – его служение истине, добру и...полностью>>
Философия->Реферат
В мире нет более сложного, противоречивого, таинственного и до конца еще неопознанного феномена как человек. Философия уделяет ему исключительно больш...полностью>>
Философия->Реферат
Эпоха Просвещения создала настоящий культ разума. Его воз­можности в познании и анализе как природного, так и социального мира казались безграничными....полностью>>
Философия->Диссертация
Защита состоится “ ” 2 г. в часов на заседании Диссертационного совета К 063.57.18. по защите диссертаций на соискание ученой степени кандидата филосо...полностью>>

Главная > Шпаргалка >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

1 Кантівська критика метафізики.

Кант піддає нищівній критиці метафізику, так само як і діалектику, за її догматизм, вказує на те, що всі спроби побудувати систему такої науки зазнали поразки. Вони руйнувалися власними суперечностями, а філософи, які створювали ці системи, навіть не замислювалися над їхніми причинами, не спробували з’ясувати пізнавальні можливості розуму у досягненні метафізичного знання. Метафізика лише продукує іллюзорне знання. Про це і свідчать суперечності, які необхідно виникають у розумі, коли він виходить за межі досвіду. Тож метафізика як наука неможлива.

У „Пролегоменах” Канта гносеологічна концепція зводиться до вияснення причин невдач попередньої метафізики та спроби знайти спосіб перетворення метафізики у справжню науку. Кант намагається вияснити умови того, як можливі людські форми наукового знання. Ці намагання конкретизуються у трьох запитаннях: Як можлива чиста математика? Як можливе чисте природознавство? Як можлива метафізика? Кант визнає науковий статус математики та природознавства. А третє питання точніше треба було сформулювати наступним чином: Чи можлива метафізика як наука і якщо так, то як вона може стати наукою? Наукове знання є достовірним знанням, тобто об’єктивним. Об’єктивність ототожнюється із всезагальністю та необхідністю (для того, щоб знання носило достовірний характер, воно повинно мати риси всезагальності та необхідності). Основа наукового знання не споглядання розумово осяжної сутності, а діяльність по його конструюванню, що породжує ідеальні об’єкти. Основа наукових істин апріорна.

Але, не дивлячись на це, Кант сам вважав свою критику лише вступом до майбутньої метафізики. Річ у тім, що вона виростає із потреб самого розуму, вкорінена в ньому. Тільки треба усвідомити її реальне значення й можливості. Тобто можна сказати, що Кант виступав не просто критиком попередньої метафізики (Вольфівської метафізики), а скоріше реінтерпритатором її.

2 Критика метафізики з боку позитивізму і аналітичної філософії

Позитивізм ставить перед собою завдання – реформа філософії. Філософія повинна спиратися на такі дані, які не можна ніяк заперечити, на зразок будь-якої природничої науки. Для цього вона повинна звільнитися від всякої метафізичної проблематики.

Аналітична філософія:все перевіряється через очевидність емпіричних данних; судження мають стосуватися фактів та законів мислення.

Позитивізм: І – ший Конт, Спенсер, Міль; ІІ – гий(емпіріокритицизм) Манн і т.д.

Мета: показати, що світ від нас не залежить, природа не має крім теперішнього, іншого часу. Загальне не рефлектується.

Позитивізм – кинув реальний виклик метафізичній традиції і проголосив настання епохи справді наукового знання.

  • Наука не потребує спекулятивного обгрунтування (вона сама здійснює будь-які грандіозні синтези знань).

  • Філософія виправдовується тільки тією мірою, якою вона пояснює щось, що не було зрозумілим до її втручання.

Аргументи проти метафізики

  1. апеляція до особистого буття – але річ змінюється, а ми її представляємо незмінною;

  2. вся дійсність речово-предметна – але далеко не все із нашого знання можна пояснити як поняття __тоді наш досвід доводиться переглядати.

- позитивістське обгрунтування метафізики буття не має тільки аргументи проти неї. І позитивізм і не позитивізм (аналітична філософія):

- критикуючи метафізику відкидають поняття субстанції як предмет буденської свідомості і хибного подвоєння світу.

+ вводиться аргумент риторсії – Віденський кружок – 30-ті роки 20 століття –спростування метафізики --- логічний позитивізм робить логічний аналіз мови науки.

Для позитивістів 2 типи суджень, які мають наукове значення: 1) ті, які виражають факти – протокольні, без інтерпритації; 2) правила самого мислення – але нічого не говорять про дійсність – принцип варифікації – те судженння ідеї, яке можна співставити зфактами.

3 Поняття буття і предметне самовизначення філософії

Буття – найзагальніша визначеність речей з якої починається процес пізнання; як об”єктивне існування напротивагу фактичному, ілюзорному.

Періоди: 1. міфологічне тлумачення буття; 2. розгляд буття “саме по собі” (натуралістична онтологія); 3. філософія Канта.

Буття розглядається як дещо пов”язане з практичною і пізнавальною діяльностю людини. Для грецьких Богів не має ні минулого, ні майбутнього. За Арістотелем: буття – це всезагальний предикат який відноситься до всіх категорій. Пояснив взаємозвязок у бутті загального і одиничного – те що існує тільки і “где либо и теперь”, можна чуттєво сприйняти. Загальне – те що існує в будь-якому місці і в будь-який час (“повсюду и всегда”), проявляючись при певних умовах в одиничному через яке воно пізнається. Загальне складає предмет науки і “постигається умам”. В матерії бачив пасивне начало, а суті буття приписав вічність і незмінність.

Християнство – проводить різницю між божим і створеним буттям.

Епоха відродження – буття розглядається як реальність яка протистоїть людині і освоюється нею в її діяльності. Кант не заперечуючи існування речей самі по собі, - буття – не як якість речей а як зв’язка суджень. Добавляючи до поняття характеристики буття ми не добавляємо нічого нового до його змісту. Для Гегеля буття співпадає з абсолютним духом, є не реальність, а об”єкт діяльності повний руху і фіксований у формі суб’єкта, тобто діяльність.

Питання що вивчає філософіє є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки проблематика її історично змінювалася. У різні епохи у філософії домінували то бачення про буття, то – пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Еволюція предмета філософії не є чимось винятковим в істор. науки. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення розумом всезагального. Найбільш загальні засади сущого (буття – небуття, простір – час і т.д.) з яких конструюється світ і є предметом філософії. При цьому філософія намагалася звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу – Бога, мсатерії тощо.

. у Гегеля- чисте буття

- буття- 1) синонім існування – (“є”).- воно універсальне - стосується всього;

2) ось “це” – існуюче тут і тепер – Гегель позначав конкретні явища і речі;

3) безпосередня дійсність – ще не роздвоєна на явище і сутність – з неї починається пізнання (у Гегеля – основні атрибути – якість, кількість. міра ).

4) протилежність свідомості – одна із частин опозиційної пари “буття і свідомість” --- це співвідношення становить основне питання і принцип філософії.

- буття - вічне і досконале; в буття все входить (на противагу сущому – змінне,

- буття - єдино існуюча реальність, яка дана нам в множині і досконале) в розумі , а не в чуттях; - небуття (Парменід).

Метафізика як наука – про всезагальне – її предмет позаімпіричний.

Х. Вольф розділяє: Метафізику генералізму і метафізику спеціалізму: 1) метафізика про душу (res cogitans) – вчення про душу; 2) вчення про річ протяжну (res exstensa) – космогонія; 3)вчення про Бога (філософська теологія)------ цьому всьому має передувати буття (онтологія) – метафізичний генералізм.

5 Субстанція і сутність. Модус, атрибуція, акциденція

За Спінозою Субстанцією Спіноза називає те, що існує саме по собі і представляється саме через себе, тобто те, представлення чого не потебує в представленні іншої речі, з якого воно повинно було б утворюватися. Бог- це субстанція, яка складається з нескінченої кількості атрибутів, з яких кожний виражає вічну і нескінчену сутність. Субстанція за своєю природою перша за свої стани. Дві субстанції, які мають різні атрибути, не мають між собою нічого спільного (атрибут – це те, що розум представляє у субстанції як те, що складає її сутність). У природі речей не може бути двох або більше субстанцій однієї і тієї ж самої природи. Одна субстанція не може створюватися іншою. Природі субстанцій присущє існування, оскільки вона є причиною самої себе і її сутність заключає існування. Будь яка субстанція є нескінченою з необхідністю, оскільки в протилежному випадку вона обмежувалася б іншою субстанцією. Окрім Бога, жодна субстанція не може ні існувати, ні бути представлена, оскільки вона повинна була б виражатися якимось атрибутом Бога і було б дві субстанції з однаковими атрибутами, а це неможливо. Все, що існує – існує в Бозі, і без Бога нічого не може ні існувати, ні бути представленим. Існування і сутність Бога – це одне й теж саме. Сутність речей, які вироблені Богом, не заключує у собі існування. Причиною вироблення існування речей та їх сутності є Бог. Могутність Бога і є його сутність. Із його сутності слідує, що він складає причину самого себе і всіх речей. Сутність – це те, через що річ із необхідністю полагається,те без чого річ, і навпаки, те, що без речі не може ні існувати, ні бути представлене. Ідея сутності бога і всього сущого із необхідністю існує у Бозі. Сутність людини не присуща субстанції. Субстанція не складає форму людини.

Модус – якість предмета, яка притаманна йому лише в деяких станах навідміну від атрибутів, як невідємної необхідної властивості предмета.(дещо одиничне)

Атрибут – невідємна, необхідна, істотна властивість предмета або явища без якої вони не можуть бути самими собою.(Спіноза).

Акциденція – неістотне, випадкова зміна, властивість предмета – їй протистоїть субстанційне або істотне( вперше вживалося Арістотелем). Субстанційне існує само по собі( Спіноза). Акциденція – існує при чомусь ( колір – сам по собі не існує); все існуюче – модуси субстанції (дещо одиничне не існує самостійно).

(Декарт, Спіноза, Ляйбніц, Гегель, Кант).

6 Аргумент реторсії у метафізиці

Тема реторсії виникає коли мова йде про обґрунтування метафізики. Таке обґрунтування не є позитивним, воно існує в якості аргументів проти неї. Здатність формулювати безумовно істині висловлювання про позаемпіричну реальність радикально заперечується всіма опонентами метафізики. Існує твердження що ніхто не може мати безумовне знання того про що можуть бути істині висловлюванні про що не можуть, бо таке знання явно поза емпіричного походження. Реторсія полягає в тому, що щоб свідомо щось відкидати, я маю виходити з свідомого переконання в тому що я щось відкидаю. (Думати про те ким я буду після смерті). Аргумент реторсії показує що кожне заперечення можливості істинного вис-ня про неемпіричне реальне містить в собі знання про неемпіричне. Подальшою рефлексією з’ясовано, що таке знання міститься в кожному свідомому акті – це знання про власне буття і через нього про буття взагалі. Лог позитивізм формувався для вигнання метафізики з науки. Осмисленими змістовними вважались лише ті судження які спирались на факт і правила мислення (математики і логіки) – це ґрунтувалось на пр-пі верифікації, але на чому оснований сам цей принцип вони не пояснили. З досвіду він не виводим, тому це метафізика.

7 Аналогія сущого

Аналогія буття – поняття в філософії і богослів’ї, що означає особливий тип співвідношень між об’єктами чи особливий тип предикації при якому базою співвідношення предметів є не принципи тотожності чи розрізнення, а принцип їх подібності своєму іноприродньому джерелу. Філософський сенс поняттю аналогія надає Платон. В діалозі “Тімей” він робить пропозицію принципам космічної гармонії, а в Діалозі “Держава”- соціальний. З його точки зору аналогія з її принципом “кожному своє” є теж “справедливістю Зевса” на відміну від несправедливого урівнюючого розподілення. В метафізиці, етиці та біології Арістотеля аналогія також грає суттєву роль як форма прояву єдиного начала в одинчних сутностях. Особливе значення аналогія набуває в Середньовічній християнській філософії, починаючи з міркувань Августина про одночасну схожість та несхожість Бога та його творіння, а також про неспроможність нашої мови виразити досконалість Творця. Проблема стосувалася того, що проста схожість Творця і тварності стирає межі між Богом і світом, просте розрізнення – розриває їх зв’язки. Тома Аквінський розвивав спеціальну теорію (аналогії сущого), згідно з якою, досконалість буття неоднаково розподілені в універсумі і неоднаково виражаються в кожному окремому випадку: Бог володіє всією повнотою буття тоді як всі інші сутності володіють ним “по аналогії”, в певній співмірності. Але буття при цьому залишається тим самим. Протилежну позицію займав Іоанн Дунс Скотт, що стверджує, що буття завжди має однозначний сенс в усіх співвідношень. Томістська традиція (Капреол, Каетон, Суарес) розвернула концепцію Ф.Аквінського в систематичну доктрину. Каетон деталізує вчення Фоми, виокремлюючи три типи аналогії: 1) аналогія нерівності, коли різні предмети мають одне ім’я і одне поняття, але належать до різних рівнів (тіло небесне – тіло земне); 2) аналогію атрибуції, коли предмети мають одне й те саме ім’я і поняття по відношенню до об’єкту, але по-різному приписуються об’єкту (здоровий спосіб життя – здоровий організм); 3) аналогію пропорційності, коли імені і поняття об’єктів тотожні до певної міри (зір фізичний – зір інтеллігібельний). Таким чином, томізм пропонує третій шлях – по відношенню до позитивного та негативного богослів’я, - який зберігає ідею невиразності Божественної сутності та ідею схожості Творця та творіння. Друге народження теорії “аналогії сущого” відбувається в неотомізмі для якого в новому культурно-історичному контексті постала стала задача зробити абсолютно легітимним предметом теоретичне мислення, при цьому уникнувши з, одного боку, анторопоморфічності, суб’єктивістського перенесення на абсолют властивостей емпіричного світу, з другої – позитивістської самоізоляції розуму в світі явищ. Принцип “аналогії сущого ”активно використовується в аналітиці неотомістаБ. Лакебрінка, полемічно спрямовані проти “негативізму”, властивого, на його думку гегелівській діалектиці. Протестанське богослів’я звернуло увагу на “аналогію сущого” лише в ХХ столітті (Барт, Тілліх, Бультман) певну зацікавленість метод “аналогії сущого” викликає у представників аналітичної філософії.

8 Поняття досвіду. Предметно-чуттєвий та трансцендентальний досвід.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Предмет, проблеми і функції філософії. Основні питання філософії

    Контрольная работа >> Философия
    Предмет, проблеми і функції філософії. Основні питання філософії Поняття і предмет філософії. Форми і методи філософії. Матеріалізм ... ільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індив ...
  2. Питання буття і свідомості в філософії

    Реферат >> Философия
    ... стали «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму» і «Критика здатності судження». Основу ... нейтральну позицію у вирішенні основного питання філософії, Гуссерль запропонував виключити з феноменології «положення ...
  3. Основи філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... знанні не розглядаються практичні питання. Видатний давньогрецький філософ Аристотель писав про філософію: "Всі інш ... через наступні питання: Постановка проблеми свідомості в історії філософії. Предметно-практичні засади виникнення ...
  4. Філософія, її проблематика та функції

    Шпаргалка >> Философия
    ... світу), математику і фізику. Практична філософів складається з етики, політики ... дноситься до так званих "вічних питань" філософії, оскільки вона стосується ... пізнання є аналогом і відображенням практичної діяльності. Саме практичне перетворення об'єктів виявля ...
  5. Основні вопроси філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... ість практично кожної філософської системи. Тому вона і становить основне питання філософії. «Велике основне питання ... вони на це питання. 4. Основне питання, методи і функції філософії Основне питання філософії має різне вир ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0017688274383545