Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Экономика->Реферат
Развитие мировой экономики во второй половине ХХ века характеризовалось рядом специфических тенденций. Одной из наиболее заметных стало опережающее ра...полностью>>
Экономика->Реферат
Эффект международного перемещения капитала принципиально не отличается от последствий внешней торговли или миграции рабочей силы. Международные потоки...полностью>>
Экономика->Контрольная работа
Промышленно развитые страны занимают доминирующее положение в мировом хозяйстве по всем параметрам экономической деятельности. В 90-е годы их позиции ...полностью>>
Экономика->Контрольная работа
Реформа (франц. reforme, от лат. reformo - преобразовываю) - преобразование, изменение, переустройство какой-либо стороны общественной жизни (порядков...полностью>>

Главная > Курсовая работа >Экономика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1 Посилення ролі держави у розвитку і розміщенні продуктивних сил

Розміщення продуктивних сил та визначення напрямів регіонального розвитку має стратегічно важливе значення для будь-якої держави, оскільки впливає на рівень її економічної та соціальної безпеки. Тому держава, керуючись національними інтересами, забезпечує планомірний і цілеспрямований розвиток власних продуктивних сил. Світовий досвід показує, що жорстко централізована модель державного управління стримує повноцінний розвиток місцевого господарства, залишає невирішеними соціальні проблеми територій. Тому оптимальною є така модель державного втручання в процес розміщення продуктивних сил та регіональний розвиток, яка б повною мірою враховувала національні інтереси та інтереси самих регіонів, забезпечувала міжрегіональну єдність відтворювальних процесів.

Перехід до ринкових принципів господарювання в Україні посилює нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів та загострення територіальних суперечностей. Ця обставина вимагає посилення спрямовуючих та координуючих функцій держави. Необхідно подолати депресивність окремих територій, підтримати трудову мобільність населення, створити умови для функціонування нових суб'єктів господарювання.

Державні органи управління повинні забезпечити прискорений розвиток регіонів на основі ефективного використання їх природного, трудового, виробничого потенціалу; стимулювати комплексний соціально-економічний розвиток територій; зміцнювати позиції України в міжнародному економічному співробітництві; попереджати загострення багатьох економічних, соціальних та екологічних проблем.

Вирішення всіх цих завдань здійснюється на основі розроблення і реалізації ефективної державної регіональної економічної політики. Саме держава визначає цілі та завдання регіональної політики, регулює регіональний розвиток через грошово-кредитну, бюджетно-фінансову, інвестиційну, митну політику.

За умов ринкового господарювання держава виконує такі основні економічні завдання у сфері регіонального розвитку: створює необхідні умови для ефективного функціонування регіональної господарської системи; здійснює захист вільної конкуренції; забезпечує перерозподіл доходів а громадян та суб'єктів господарювання, здійснює трансфертні платежі; налагоджує виробництво суспільних товарів і послуг; стимулює економічне зростання, здійснює контроль за рівнем зайнятості та інфляцією.

Держава визначає пріоритети соціально-економічного розвитку країни і відповідно до цього здійснює регіональну економічну політику. Міра її втручання в економічну діяльність залежить від загальної соціально-економічної ситуації в країні. За кризової ситуації вплив державних органів управління на соціально-економічний розвиток посилюється. Зокрема, на етапі переходу до ринкової економіки держава виконує широкий спектр функцій: формування обсягів і напрямів розподілу та використання інвестицій; визначення доходів та державних витрат; регулювання рівня внутрішнього попиту та обсягів виробництва; забезпечення зайнятості населення та відповідного рівня доходів; вплив на платіжний баланс.

Розвинуті країни світу, які мають саморегулюючу економічну систему, здійснюють мінімальне втручання в економічний розвиток і господарську діяльність окремих суб'єктів. Держава вирішує лише завдання, які мають стратегічно важливе значення для країни протягом тривалого часу в багатьох країнах світу скорочувався вплив держави на регіональний економічний розвиток, але наприкінці XIX ст. майже в усіх країнах відбулося розширення економічних функцій держави.

3.2 Підвищення ролі територій у розвитку і розміщенні продуктивних сил

Необхідність підвищення ролі територій у розвитку і розміщенні продуктивних сил зумовлена тим, що просторовий (територіальний) чинник істотно впливає на ефективність національної економіки. Макроекономічний підхід не враховує внутрішній потенціал саморозвитку територій та можливі резерви зростання ефективності за рахунок удосконалення просторових пропорцій господарства. Існує численна група проблем суто територіального характеру — демографічних, структурних, соціальних, інституційних, вирішення яких можливо і доцільно здійснювати силами самих регіонів.

Сформувалося дві системи управління — галузева і територіальна. Галузеві органи управління, тобто міністерства і відомства, здійснюють управління переважно державним сектором економіки. Територіальне управління здійснюється як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому згідно з політичним і адміністративно-територіальним устроєм країни.

В умовах, коли інтенсивно розвиваються недержавні форми власності, галузеве управління стає неефективним. Воно має певні недоліки, які звужують сферу його застосування. Це — орієнтація на централізовану систему формування і розподілу фінансових і матеріально-технічних ресурсів, використання переважно адміністративних методів управління, високий рівень керованості господарськими процесами.

Розвиток ринкових відносин вимагає опрацювання нових підходів до формування системи управління регіональним розвитком на основі чітко визначених повноважень, відповідних управлінських структур та ефективних методів управління. В Україні постійно здійснюється пошук шляхів удосконалення системи регіонального управління. Основний стратегічний курс полягає в забезпеченні реальної економічної самостійності регіонів на основі розвитку місцевого самоврядування. Одержуючи статус цілком самостійної економічної одиниці, регіон набуває широких прав і повноважень у сфері економічної діяльності.

Економічна самостійність регіону повинна ґрунтуватися на його самодостатності та врахуванні власних економічних і соціальних інтересів. Забезпечуючи необхідні умови для ефективного розвитку власного господарського комплексу, регіон налагоджує еквівалентні міжрегіональні зв'язки, обмін фінансовими і матеріально-технічними ресурсами, товарами, робочою силою з іншими територіями. Головними передумовами економічної самостійності регіонів є: обмеження впливу центральних органів управління на економічну діяльність населення певної території; чітке визначення компетенції кожного територіально-адміністративного утворення; розвиток ринкових відносин; реалізація можливостей у підвищенні рівня соціально-економічного розвитку території. Економічна самостійність регіону тоді набуває реального змісту, коли результати господарювання в межах певної території безпосередньо впливають на рівень життя його населення. Удосконалення структури господарського комплексу регіону, підвищення ефективності його функціонування, вдале розміщення нових виробництв повинні спричинити розширення сфери зайнятості населення регіону і зростання рівня його доходів. В основу економічної самостійності регіону покладено територіальну власність, об'єктом якої є природні ресурси, підприємства сфери матеріального виробництва, окремі заклади соціальної сфери. Розрізняють загальнодержавну та муніципальну власність. До муніципальної належить власність областей, районів, міст та сіл. Суб'єктом муніципальної власності виступають ради відповідних рівнів.

Посилення ролі територіального чинника в економічному і політичному житті суспільства, яке спостерігається в усьому світі, дає підстави для висновку про феномен «регіоналізації». Традиційно регіоналізм пов'язували з протидією певних територій прогресивним змінам, з їх прагненням зберегти власну самобутність.

Нині вирізняють два напрями регіоналізму: перший пов'язаний із зростанням активності суб'єктів регіону; другий — з формуванням державної регіональної політики з урахуванням територіальної специфіки. Під політичним регіоналізмом розуміють прагнення територій здобути політичну автономію і поєднати самоврядність з економічною модернізацією. У цілому регіоналізм являє собою досить складний феномен. Він може проявлятися в прогресивній формі як зростання економічної активності суб'єктів регіональної економіки, і в деструктивній — як діяльність політичних течій, що негативно впливає на міжрегіональні і міжнародні відносини.

Важливо зазначити, що у світовій економіці істотно змінюється місце і значення регіонів. Зокрема, у другій половині XX ст. регіони Європейського Союзу значно зміцнили свої економічні та політичні позиції і тому не можуть сприйматися тільки в ролі адміністративно-територіальних об'єднань. Враховуючи світовий досвід, в Україні важливо надати нового статусу регіонам на основі поєднання національних, регіональних і місцевих інтересів. Конкретними шляхами щодо цього повинно стати: визначення ієрархії, статусу регіонів за нормами європейського міжнародного права; реформування адміністративно-територіального устрою держави; створення ієрархічної системи органів регіонального самоврядування з урахуванням територіальної специфіки. Враховуючи активну участь України в європейському регіональному співробітництві, необхідно концептуально опрацювати основні напрями єврорегіональної політики.

3.3 Гармонійне поєднання державного управління і місцевого самоврядування

Гармонійне поєднання державного управління і місцевого самоврядування є основою успішного соціально-економічного розвитку території, нарощування її потенціалу та вирішення проблем територіального характеру.

Система територіальної влади та управління представлена трьома рівнями — загальнодержавним (національним), проміжним (область, район), низовим (місто, селище, село). Кожному рівню відповідають певні управлінські структури. Організація територіального управління в Україні у цілому відповідає європейській змішаній системі. За державними органами влади та управління закріплюють функції, які мають принципове значення для збереження цілісності господарського комплексу та безпеки держави у цілому. Серед цих функцій виокремлюють такі: забезпечення економічної безпеки держави; вирішення важливих економічних питань геополітичного значення; контроль за функціонуванням потужних енергетичних та транспортних систем; формування системи державних фінансів та соціального захисту населення та ін. Загалом сфера впливу державних органів управління на господарську діяльність має тенденцію до звуження.

Органи територіального управління виконують широкий спектр функцій, які представлені двома групами — виробничими і соціально-економічними. До групи виробничих функцій належать: визначення спеціалізації території у загальнодержавному та міжнародному поділі праці; вирішення питань, пов'язаних з розвитком регіональної виробничої та соціальної інфраструктури; підвищення ефективності використання виробничого, соціального та науково-технічного потенціалу регіону; розвиток територіально-виробничих комплексів; управління господарством та використанням місцевих ресурсів; створення сприятливих умов для функціонування підприємств різних форм власності та розвитку зв'язків за кооперацією між ними.

Соціально-економічні функції органів територіального управління представлені такими: забезпечення працездатного населення регіону продуктивними робочими місцями та відповідним рівнем доходів; вирішення проблем розвитку соціальної інфраструктури та задоволення соціальних потреб населення; створення сприятливих соціально-економічних та екологічних умов для відтворення трудового потенціалу; забезпечення раціональної системи поселень на території регіону; регулювання перебігу соціально-економічних процесів у регіоні.

Сучасна структура управління регіональним розвитком сформована з двох систем — у вигляді рад та їх виконавчих комітетів у містах і селищах (виборна система) і призначеної Президентом — у вигляді державних адміністрацій на рівні областей та районів. Взаємодія цих органів управління повинна забезпечити в нових соціально-економічних умовах не тільки обмеження кризових явищ у сфері господарського життя та скорочення кількості депресивних територій, а й поступове піднесення рівня їх соціально-економічного розвитку. Адміністративна реформа, що проводиться в Україні, спрямована на радикальне покращання системи територіального управління, підвищення ефективності її функціонування.

Систему місцевого самоврядування в Україні формують: районні та обласні ради; виконавчі органи сільської, селищної, міської рад; органи самоорганізації населення; міські, селищні, сільські ради; територіальні громади. Згідно зі статтею 140 Конституції України районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад міст, селищ і сіл. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада, тобто жителі міста, селища чи села. Місцеве самоврядування як основа державного устрою країни дозволяє реалізовувати місцеві інтереси, узгоджувати інтереси різних суб'єктів господарювання на певній території, забезпечувати ефективне використання місцевих ресурсів, підтримувати життєдіяльність найбільш вразливих верств населення.

В Україні розроблено Програму державної підтримки розвитку місцевого самоврядування відповідно до положень Конституції України та Європейської хартії місцевого самоврядування, яка спрямована на зміцнення його засад. Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено основи формування і розвитку місцевого самоврядування. Зокрема, визначено, що органи місцевого самоврядування самостійно розробляють і забезпечують виконання місцевих бюджетів. Цей бюджет складається з двох частин: поточного бюджету та бюджету розвитку. Останній зорієнтований на реалізацію програм соціально-економічного розвитку території, що здійснюються протягом певного терміну часу. Дохідна база бюджетів формується на основі загальнодержавних і місцевих податків і зборів, які визначено чинним законодавством. Система місцевих податків і зборів повинна відповідати певним вимогам: забезпечувати значні надходження для території; бути фіксованою на певний термін часу; зрозумілою для тих, хто сплачує податки; забезпечувати вирішення місцевих проблем; механізм розрахунків, облік і відповідальність за зберігання надходжень має бути достатньо відпрацьований.

В основу розрахунків мінімальних розмірів місцевих бюджетів покладено нормативи бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням як соціальних потреб населення, так і природно-економічних особливостей певних територій. Держава здійснює регулювання розмірів місцевих бюджетів на основі положень Закону «Про державний бюджет». У випадках, коли видатки місцевих бюджетів на мінімальні соціальні потреби перевищують доходи, держава надає території певні дотації, субсидії, субвенції.

В Україні існує проблема територіальної нерівномірності податкової бази. Регіони України, які володіють потужним промисловим потенціалом і відповідно мають значну податкову базу, зацікавлені у збереженні і власному використанні дохідної частини своїх бюджетів. Менш розвинуті регіони прагнуть використати механізм перерозподілу бюджетних коштів на власну користь і одержати фінансову допомогу від центральних органів державного управління. Таким чином формуються суперечності між інтересами регіонів різного рівня соціально-економічного розвитку.

Регіони України істотно різняться за економічними можливостями наповнення місцевих бюджетів. За даними 2001 р., найвища сума надходжень доходів до місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення спостерігалася у м. Києві (1882,8 грн.), Київській області (591,5 грн.), АР Крим (556,1 грн.), найнижча — у Луганській області (371,6 грн.), Житомирській (372 грн.), Вінницькій області (356,9 грн.); переважна більшість територій держави мала показник значно менший за середній по Україні (505,2 грн.).

У державі постійно вдосконалюються фінансово-бюджетні відносини між центром і регіонами з тим, щоб зробити економічно самодостатніми низові адміністративно-територіальні одиниці Здійснюється реформування системи міжбюджетних взаємовідносин шляхом переведення місцевих бюджетів на власну дохідну базу. Ведеться розробка і запровадження державних мінімальних соціальних стандартів послуг, що фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів; системи трансфертів як головного інструменту організації взаємовідносин між бюджетами різних рівнів; єдиних стандартів рівня та якості життя на всій території України.

3.4 Сучасна концепція розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів

Будь-яка концепція являє собою цілісну систему поглядів, теоретичних положень, ідей, які відображають можливі напрями і шляхи вирішення тієї чи іншої нагальної проблеми. Формування концептуальних основ розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів не обмежується обґрунтуванням чинників, що впливають на вибір доцільних місць локалізації об'єктів, а передбачає врахування новітніх світових тенденцій технологічного, інноваційного, соціального розвитку. Особливістю концептуальних розробок щодо розміщення продуктивних сил є висока зорієнтованість на потреби практики.

В основу сучасної концепції розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку покладено нові парадигми регіону, просторової організації економіки та міжрегіональних взаємодій. Регіон розглядається не тільки як територіальна підсистема національної економіки, а й як самостійний суб'єкт власності та економічної діяльності, ринок збуту та певний соціум. Сьогодні регіони є активними суб'єктами процесу регіоналізації та глобалізації. Еволюція сучасних поглядів на місце регіону в економічному розвитку тісно пов'язана з новими поглядами на пріоритетність завдань суспільного розвитку, роль людини у цьому процесі, значення нематеріальної сфери для соціально-економічного прогресу.

Основою нової регіональної парадигми є визнання цілісності і рівноправності всіх складових єдиної регіональної системи: природно-ресурсної, економічної, соціальної, інформаційної. Сучасний підхід до розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку вважає пріоритетним не природні і сировинні багатства, а потенціал економічної конкуренції території. Вважається, що регіони повинні самостійно визначати напрями власного соціально-економічного розвитку та фінансово забезпечувати їх реалізацію. У цьому плані важливе значення мають процеси інтеграції різних секторів регіональної економіки, об'єднання зусиль державних, громадських та бізнесових структур. Сучасний етап формування державної регіональної політики зорієнтований на ефективне використання внутрішнього потенціалу території та формування нової інституційної структури її реалізації саме на регіональному рівні. Необхідно зазначити, що сучасна концепція розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку не заперечує здобутки класичних теорій, а збагачує їх новими ідеями і поглядами відповідно до об'єктивних змін у суспільному розвитку.

Важливе місце відведено вирішенню проблеми регіонального інноваційного розвитку, зокрема формуванню так званих полюсів зростання, якими можуть виступати як провідні галузі з високими темпами зростання, так і конкретні території, що є джерелом економічного зростання і мають істотний вплив на інші території. Ці ідеї втілюються у створенні вільних економічних зон, технопарків і технополісів. При цьому сприятливі умови для інноваційного розвитку часто створюються у менш розвинутих регіонах у вигляді освітніх і наукових центрів.

Сучасна концепція розміщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх сталого розвитку і передбачає: подолання існуючих диспропорцій у територіальній структурі національної економіки; максимальне використання переваг територіального поділу праці, особливостей природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів; удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів; активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових засадах в умовах різних форм власності; забезпечення умов для прискореного розвитку галузей, що випускають конкурентоспроможну продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для цього найбільш сприятливі передумови; створення нормальних умов для життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних ситуацій в окремих регіонах.

У сучасних концептуальних підходах до розміщення продуктивних сил особлива увага приділяється інфраструктурним об'єктам, розвитку телекомунікаційних систем, реструктуризованих промислово-технологічних комплексів. При цьому враховується та обставина, що розміщення нових об'єктів нерідко здійснюється в умовах невизначеності, коливання ринкової кон'юнктури та дії чинників ризику.

Основні концептуальні положення щодо розміщення продуктивних сил реалізуються в таких розробках прикладного характеру, як схеми-прогнози та державні програми розвитку і розміщення продуктивних сил України, економічних районів і областей на перспективу. Вони необхідні для обґрунтування економічно доцільних напрямів розвитку продуктивних сил певних територій та розробки цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б дали змогу забезпечити ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної перебудови економіки країни та послідовному впровадженні ринкових відносин.

Формування і ствердження ринкових відносин вносять певні особливості у процес розміщення продуктивних сил та регіональний розвиток, до їх числа можна зарахувати такі:

органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів у ході розміщення нових об'єктів за мінімального залучення зовнішніх ресурсів та максимального використання місцевих;

формування та інтенсивний розвиток об'єктів ринкової інфраструктури та інформаційних систем з метою створення збалансованих регіональних ринків виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг, на яких спеціалізуються регіони;

пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізації інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;

орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого сектору економіки;

розвиненість недержавного сектору економіки, зокрема підприємницьких структур.

Висновки

Сучасні форми стимулювання розвитку регіональної економіки спрямовані на формування конкурентного середовища, розвиток підприємництва, звуження сфери тіньової економіки. Сприяння розвитку конкуренції охоплює такі напрями діяльності, як регулювання процедури входження на ринок, реєстрації та ліцензування, забезпечення безпеки продукції. У цілому розвиток конкуренції на регіональних товарних ринках, враховуючи реальну ситуацію, передбачає удосконалення державного регулювання та контроль у сфері діяльності суб'єктів природних монополій, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства керівниками державних органів і органів місцевого самоврядування, обмеження можливостей поєднання функцій органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з господарськими функціями. У найближчій перспективі необхідно створити сприятливі умови для збільшення обсягів виробництва на тих підприємствах, які спроможні конкурувати на внутрішніх і зовнішніх ринках, де переважає продукція іноземного виробництва; запровадити обмеження на ввезення в Україну іноземних товарів у випадках, коли це загрожує конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. Особлива увага повинна приділятися, і це закріплено у програмних документах, створенню конкурентного середовища в електроенергетиці, нафтовій і вугільній галузях, будівництві, дорожньо-будівельному господарстві, агропромисловому комплексі.

Для надання нових стимулів регіональному розвиту необхідно вдосконалити податкову систему — забезпечити рівномірний розподіл податкових навантажень на суб'єктів регіонального господарювання. Важливим кроком у цьому напряму є введення єдиного податку для малих і середніх підприємств. Державна підтримки малого та середнього продукуючого підприємництва повинна забезпечити нагромадження необхідного капіталу саме в цьому секторі економіки, адже він є найбільш пристосованим до змін попиту та товарному ринку. Передбачається посилити фінансову підтримку інноваційних структур малого та середнього бізнесу у вигляді цільового державного фінансування на безвідсотковій основі. Завдяки гнучкості організації виробництва малі підприємства можуть швидко змінити асортимент продукції; організація їх діяльності не потребує значних капіталовкладень і загалом є сприятливою для зростання продуктивності праці. Для потреб малого і середнього бізнесу необхідно створити в регіонах розгалужену мережу спеціалізованих організацій — бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, які б дещо компенсували відсутність у підприємців необхідних фінансових і матеріальних ресурсів, допомогли реалізовувати інвестиційні проекти. Необхідно зазначити, що на найближчу перспективу одним з пріоритетів визнано розвиток підприємництва легкої та харчової промисловості. За існуючими програмними завданнями чисельність працюючих у сфері малого та середнього бізнесу повинна досягти не менше 50 % зайнятого населення до 2010 р.

Важливим напрямом стимулювання регіонального розвитку є покращання загального інвестиційного клімату та створення необхідних передумов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій. Світовий досвід показує, що для стабільного економічного зростання інвестиції повинні бути на рівні не менше ніж 19—25 % від ВВП.

Державні інвестиції направляються, як правило, на пріоритетні напрями регіонального розвитку за рахунок бюджетних коштів та довгострокових кредитів. Приватні інвестиції вкладаються переважно в ті сфери господарювання, які мають високий прибуток. Тому так важливо на державному та регіональному рівнях чітко визначитися з найбільш перспективними напрямами інвестування і конкретними проектами, здатними забезпечити високий економічний ефект, вирішити нагальні проблеми соціально-економічного розвитку.

Особливе місце в зміцненні позицій регіональної економіки має бути відведено активізації інноваційної діяльності. Для фінансування заходів, зорієнтованих на економічний розвиток та впровадження досягнень науки і техніки, в Україні створено Державний інноваційний фонд з регіональними відділеннями в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Крім цільового фінансування інноваційних науково-технічних програм і проектів, діяльність фонду передбачає дослідження потреб економіки в нових технологіях, матеріалах, техніці. Активізація інноваційної діяльності повинна забезпечити пріоритетний розвиток наукомістких сфер і галузей регіональної економіки.

Одним із засобів стимулювання регіональної економіки повинна стати фінансово-промислова інтеграція, що здійснюється шляхом утворення промислово-фінансових груп і транснаціональних корпорацій, здатних мобілізувати внутрішні ресурси для економічного розвитку. Підтримка промислово-фінансових груп здійснюється в першу чергу у сферах, які визначають економічну безпеку держави. Вирізняють такі групи галузей, що є перспективними для формування корпоративних структур. Перша група — експортно орієнтовані галузі, фінансово-промислові групи в яких повинні використовувати внутрішній потенціал розвитку; друга — наукомісткі галузі, що мають потужний науково-технічний потенціал і здатні в короткі терміни забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках; третя група — галузі, продукція яких повністю призначена для потреб споживчого сектору внутрішнього ринку.

Програмними документами визначено, що пріоритетними сферами залучення капіталів промислово-фінансових груп в Україні є такі інфраструктури об'єкти, як транспортні коридори, газонафтові магістралі, газосховища і термінали, а також галузі: гірничодобувна та металургійна промисловість, хімічна, ВПК, зв'язок та мережі телекомунікацій, засоби масової інформації, авіаційна та суднобудівна промисловість, об'єкти сільського господарства.

Нових стимулів регіональному розвитку надає створення кластерів, тобто таких об'єднань за територіальною ознакою, які пов'язують між собою підприємства та установи, здатні вплинути на формування конкурентного середовища в регіоні. Головне призначення регіональних кластерів — це не тільки стимулювання інноваційної діяльності та зростання продуктивності економіки регіону, а й формування зон активної співпраці наукових установ, підприємницьких структур, органів влади, неурядових організацій, об'єднаних спільною метою. Механізм формування регіональних кластерів широко використовується в країнах Європи. В Україні є перший досвід створення кластерних об'єднань — це програма «Поділля Перший», діяльність за якою розпочата у 1998 р. в Хмельницькій області. її головною метою передбачено відродження промислового виробництва на основі розвитку кооперації, підтримки малих і середніх підприємств, об'єднання зусиль самих підприємств без залучення державних коштів. Кластерними об'єднаннями охоплено підприємства швейної промисловості, промисловості будівельних матеріалів, переробки сільськогосподарської продукції. Програмою передбачена система заходів, спрямованих на випуск конкурентоспроможної продукції широкого асортименту. Реалізація програми має наукове забезпечення, допомогу експертів з питань модернізації виробництва, впровадження новітніх технологій, прогресивної системи маркетингу і менеджменту.

Важливо зазначити, що протягом 80-х рр. XX ст. була розроблена нова стратегія регіональної політики ЄС, основними детермінантами якої стали: пріоритет інтересів економічного розвитку; стимулювання приватного підприємництва, малого та середнього бізнесу; делегування регіонального планування територіально-адміністративним одиницям нижчого ієрархічного рівня; стимулювання інноваційної спроможності самих регіонів; розроблення спеціальних механізмів впливу на депресивні чи периферійні території. Для реалізації стратегічних напрямів державної регіональної політики в країнах Центральної Європи створюються агентства регіонального розвитку. Якщо на початку 80-х рр. головною метою їх створення було сприяння промисловому розвитку, а надалі — надання інформації та консультацій, то нині новітніми зав« даннями визнано підтримку і посилення конкурентоспроможності регіону на основі розроблення і реалізації нових перспективних регіональних проектів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка.: Підр. С.І. Дорогунцов, Т.А. Заєць, Ю.І. Пітюренко та ін. – К., КНЕУ, 2005 – 988 с.

  2. Економічна теорія. Політологія. Підр. /За ред.. В.Д. Базидевича – К., Знання – Прес, 2004 – 615с.

  3. Мочерний С.В. Політекономія: Підр. – К., Вікар, 2005 – 386с.

  4. Політична економія: Навч. посіб. / За ред.. К.Т. Кривенка – К., КНЕУ, 2005 – 508с.

  5. Конспект лекций по дисциплине "Политэкономия" / Разработ. Овечкина Е.А. – Северодонецк, СТИ, 2000 – 67с.

  6. Конспект лекцій з дисципліни " Політична економія" / Укл. Овечкіна О.А., Моісеєнко Н.С. – Сєвєродонецьк, СТІ, 2005 – 61с.

  7. Методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни "Політекономія" / Укл. Бугайова І.М. – Сєвєродонецьк, СТІ, 2005 – 16с.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Етнонаціональні відносини й національна політика (2)

    Реферат >> Астрономия
    ... ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ Й НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА Глибокі соціально-економічні та політичн ... і зміни в різних рег ... національна бюрок­ратія, сили безпеки і правопорядку, армія). Тому специфіка нечисленних ...
  2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка (2)

    Учебное пособие >> Экономика
    ... органах економічної і політичної влади, специфіка і структура відносин власності, регіональна бюджетно-фінансова політика ...
  3. Національна і регіональна економіка України

    Учебное пособие >> Экономика
    ... регіону і регіонального господарства 3. Регіональна структура і регіональна політика 1. Учбовий курс " Проблеми національної і регіональної економі ... регіональних планів та програм 1. Займаючи певну нішу в системі економічних наук, регіональна економіка ...
  4. Регіональний розвиток соціальної інфраструктури України

    Курсовая работа >> Экономика
    ... КОЛЕДЖ КУРСОВА РОБОТА з курсу «Регіональна економіка» на тему «Регіональний розвиток соціальної інфраструктури ... . Ця сфера безпосередньо пов’язана з політикою, економікою, соціологією, демографічними ...
  5. Економічний аналіз державної політики

    Реферат >> Астрономия
    ... відповідно до національної економічної політики. За формами впливу на суб ... механізм регулю­вання не відпрацьований, економіка регулюється переважно за допомо­гою ... власності до виконання державних та регіональних цільових комплексних про­грам; антимонопольні ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0019559860229492