Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Экономика->Реферат
Рыночная экономика в Российской Федерации набирает всё большую силу. Вместе с ней набирает силу и конкуренция как основной механизм регулирования хозя...полностью>>
Экономика->Реферат
Во-первых, основной чертой чисто конкурентного рынка являетс­я нали­чие огромного множества независимо действующих продавцов, обычно предлагающих свои...полностью>>
Экономика->Реферат
Каждый человек является покупателем, приобретая ежедневно хлеб, молоко, газеты или другие товары. При этом он выбирает нужное ему среди имеющихся пред...полностью>>
Экономика->Реферат
В течение нескольких лет после окончания холодной войны многим казалось, что соперничество между нашей страной и США уступило место сотрудничеству. Ул...полностью>>

Главная > Курсовая работа >Экономика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

СЄВЄРОДОНЕЦЬКИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра ‘‘Економіка підприємства’’

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни ‘‘Політекономія’’

Сєвєродонецьк 200_ р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сутність, мета і завдання регіональної політики

1.1 Сутність державної регіональної політик

1.2 Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики

1.3 Цілі державної регіональної економічної політики

1.4 Завдання державної регіональної економічної політики

1.5 Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил

Розділ 2. Регіональна економіка і регіональна політика

2.1 Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики

2.2 Організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики

2.3 Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної економічної політики та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

2.4 Спеціальні (вільні) економічні зони як засіб реалізації регіональної економічної політики

2.5 Міжрегіональне і прикордонне співробітництво як інструменти реалізації регіональної економічної політики

2.6 Регіональні засади управління державним та комунальним секторами економіки

Розділ 3. Державне регулювання регіональної економіки

3.1 Посилення ролі держави у розвитку і розміщенні продуктивних сил

3.2 Підвищення ролі територій у розвитку і розміщенні продуктивних сил

3.3 Гармонійне поєднання державного управління і місцевого самоврядування

3.4 Сучасна концепція розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Політична економія як наука досліджує і розкриває економічну анатомію суспільства, її категорії, закони функціонування і розвитку. Будучи суспільною системою типу, в її предметі особливе місце посідають характер і соціальний зміст зв’язку і відносин, в які вступають люди в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно корисних благ, соціально-економічний статус окремої людини, соціальних груп і класів у цьому процесі.

Вступ України у нове, XXI століття і реалізація природного прагнення інтегрування у світове співтовариство зумовили нові завдання у сфері розвитку і розміщення продуктивних сил, і насамперед з позицій наукового обґрунтування їх принципово нових теоретико-методологічних засад з урахуванням сучасних світових тенденцій глобалізації ї регіоналізації. Введення соціальних та екологічних приорітетів у ранг стратегічних завдань, необхідність підтримки екологічної безпеки держави, актуальність трансформаційних перетворень вимагають створення необхідних передумов для виходу держави на траєкторію сталого розвитку й відновлення потенціалу продуктивних сил держави як першооснови економічного зростання та забезпечення добробуту членів суспільства.

Мета курсової роботи – ознайомитися з принципами, сутністю, завданням регіональної економіки в аспекті політичної економії.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, МЕТА І ЗАВДАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Сутність державної регіональної політики

Регіональна політика є невід'ємною складовою загальнодержавної економічної політики. Вона ґрунтується на пріоритетності національних інтересів, економічній самостійності регіонів та сприяє ефективному використанню внутрішнього потенціалу територій. Здійснення цієї політики повинно забезпечити єдність державних, регіональних та місцевих інтересів. Поняття регіональної політики виникло у XX ст. Спочатку нею позначали зусилля національного уряду щодо подолання істотних відмінностей між рівнями розвитку різних регіонів, а надалі — всю сукупність дій, спрямовану на вирішення внутрішніх проблем регіонів.

Державна регіональна економічна політика — це цілеспрямована діяльність держави щодо управління соціальним, економічним, екологічним розвитком регіонів. Вона містить комплекс державних рішень та конкретних заходів, які відповідають економічній стратегії держави. Ця політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які визначають її стратегію і тактику; передбачає врахування широкого спектра національних, політичних, соціальних чинників, що і дозволяє впливати на тенденції регіонального розвитку. Вона охоплює всю систему взаємовідносин між державою і регіонами, з одного боку, та між регіонами — з другого.

В умовах перехідної економіки ця політика націлена на подолання кризових явищ і дезінтеграційних процесів. Через соціально-економічне піднесення регіонів зміцнюється економічний потенціал держави. Головне її спрямування — це забезпечення раціонального використання природних ресурсів регіонів, нормалізація життєдіяльності населення, досягнення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної структури економіки. Державна регіональна економічна політика України формується таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних господарських комплексів. Вона ґрунтується на таких основних принципах:

конституційності та законності, тобто реалізація політики відбувається відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної систем;

наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;

диференційованості надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;

стимулювання співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.

Під час здійснення конкретних заходів державної регіональної економічної політики передбачається: сформувати нову територіальну структуру державного сектору економіки; реформувати систему управління державним сектором економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його соціально-економічні функції; здійснити поетапний перехід на обґрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих органів виконавчої влади в бюджетній політиці України,

У більшості країн Європи регіональна політика зародилася в 50—60-ті рр. XX ст. Вона була зорієнтована на підтягування до середнього рівня промислових, периферійних або гірських регіонів. З середини 1970-х рр. поряд з реалізацією регіональної політики кожною європейською державою розпочався процес формування регіональної політики Європейського Співтовариства з метою допомоги відсталим регіонам країн — членів ЄС. Це були переважно вугільні та металургійні регіони, що перебували в умовах стагнації. У зв'язку зі вступом до ЄС нових членів відбувалися істотні зміни в цілях, завданнях та механізмі формування цієї політики. Протягом 1975-—1988 рр. ЄС здійснювало регіональну політику через Європейський фонд регіонального розвитку. Надалі почав відчуватися вплив зовнішніх чинників глобального характеру — збільшення чисельності безробітних в країнах ЄС, загострилися проблеми збуту продукції, дефіциту торговельного балансу тощо. За цих умов були визначені нові регіони, що потребують допомоги.

Протягом 1980-х рр. була розроблена нова стратегія регіонального розвитку, в центрі якої знаходились такі пріоритети: стимулювання малого і середнього бізнесу, сприяння розробці нових масштабних регіональних проектів, нарощування інноваційного потенціалу територій. Основними принципами сучасної регіональної політики ЄС визнано: субсидіарність, децентралізацію, партнерство, програмування, концентрацію, адиціоналізм. Базовим серед них є принцип субсидіарності, згідно з яким вищі суспільні одиниці повинні розв'язувати лише ті проблеми, які не можуть бути вирішені нижчими структурами. Децентралізація передбачає розподіл повноважень, ресурсів, бюджетних коштів на користь менш розвинутих регіонів. Ці два принципи активізують місцеву ініціативу і мають принципове значення для регіональної політики. Принцип партнерства стимулює активне співробітництво між суб'єктами з метою досягнення єдиної мети. Міжрегіональне співробітництво, розвиток транскордонного співробітництва посідають провідне місце у регіональній економічній політиці країн світу.

Принцип програмування означає, що в політиці ЄС важливу роль відіграє розробка стратегій програмного характеру з урахуванням довгострокових цілей. Відповідно до цього програмування передбачає чітке визначення порядку дій, джерел фінансування, виконавців, негативних і позитивних наслідків здійснюваних заходів. Програмування забезпечує цілеспрямоване виконання певних проектів — від визначення мети до її повного досягнення, а також координацію дій у просторі й часі.

Важливе значення в регіональній політиці мають принципи концентрації та адиціоналізму. Вони є взаємодоповнюючими і забезпечують розвиток місцевих ініціатив, пошук додаткових джерел фінансування програм регіонального розвитку. їх реалізація в політиці означає зниження навантаження на національні бюджети і залучення для здійснення регіональних проектів місцевих ресурсів.

Відповідно до названих принципів встановлено 6 пріоритетних напрямів регіональної політики ЄС: сприяння структурній перебудові та розвитку депресивних регіонів; надання фінансових ресурсів регіонам, в яких спостерігається стагнація промисловості; боротьба з тривалим безробіттям та підтримка зайнятості; адаптація підприємців, робітників у промисловості та виробничій сфері до системних змін, що загрожують безробіттям; фінансування розвитку сільськогосподарських територій та прискорення структурної перебудови сільського господарства; допомога північним країнам з низькою густотою населення.

Досвід країн Європи показує, що не існує єдиної, універсальної моделі регіональної політики, прийнятної для будь-яких умов господарювання. Відмінність між існуючими моделями зумовлена відмінностями в ідеях, покладених в основу цієї політики. Класична теорія регіональної політики спирається на принципи, обґрунтовані Дж. М. Кейнсом ще у 30-ті рр. XX ст. Він вважав, що утримувати економічну рівновагу без втручання держави просто неможливо. Виходячи з цих ідей, сформувалася концепція регіонального розвитку, що одержала назву «захисної». Вона передбачає активне втручання держави в регіональний розвиток з метою зменшення диспропорцій у рівнях розвитку окремих територій. З цією метою використовується широкий арсенал економічних засобів впливу — фінансові трансферти, прямі інвестиції, зміни в системі оподаткування. У центрі уваги такої політики, як правило, економіка депресивних територій, яка характеризується загостренням проблем структурного безробіття, різким зниженням рівня життя населення.

На інших засадах ґрунтується модель регіонального розвитку, що враховує ідеї неокласичної теорії економічного розвитку, запропонованої американським економістом М. Фридманом. За цією моделлю втручання держави у сферу господарювання є мінімальним, а головне завдання регіональної політики полягає не в подоланні регіональних диспропорцій, а в загальному підвищенні ефективності регіонального господарського комплексу. Вважається, що найбільш гострі проблеми депресивних територій повинні вирішуватися не пріоритетно, а в міру того, як будуть нагромаджені необхідні кошти внаслідок підвищення ефективності функціонування господарських комплексів інших територій.

У цьому плані цікавим є досвід Польщі, де використовується потенціал окремих територій як «локомотивів» економічного зростання та досягнення високої конкурентоспроможності. Водночас держава надає необхідну підтримку територіям, які є осередками соціальної напруженості. На сучасному етапі в регіональній політиці країн світу особлива увага приділяється розвитку інституційної та ринкової інфраструктури, приватного сектору економіки. Визнано, що зростання соціально-економічного відсталих територій не повинно відбуватися за рахунок механічного перерозподілу доходу, створеного у розвинутих регіонах.

В останні роки у зв'язку з посиленням процесів глобалізації та регіональної інтеграції виникла необхідність у розробці нової концепції державної регіональної політики України, враховуючи активну участь України в європейському регіональному співробітництві. Спираючись на норми європейського міжнародного права, необхідно здійснити реформу адміністративно-територіального устрою держави, чітко визначити статус регіонів, опрацювати механізм взаємодії відповідних інститутів на місцевому та регіональному рівнях.

1.2 Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики

Суб'єктно-об'єктні відносини — основа будь-якої політики. Суб'єкти та їх діяльність характеризують активну сторону політики. Між усіма суб'єктами виникають певні відносини — ієрархічності, автономії, залежності. Кожний суб'єкт виступає носієм певних потреб, інтересів. Об'єкти політики — те, на що спрямовується управлінська діяльність суб'єктів; отже, це — пасивна сторона політики. Основними об'єктами економічної політики є суспільні відносини, форми суспільного життя, інтереси різних верств населення і суперечності, що виникають між ними. Суб'єктно-об'єктні відносини мають динамічний характер; реальною є ситуація, коли об'єкт виступає суб'єктом і навпаки. В умовах зростання ролі регіонів у розбудові держави і зміцненні її економічного потенціалу територіальні громади, організації, колективи перетворюються з об'єктів регіональної політики в активних суб'єктів, які разом з державними органами істотно впливають на процес формування і реалізації регіональної політики.

Серед науковців немає одностайності думок з приводу однозначного визначення суб'єкта і об'єкта державної регіональної економічної політики. Домінує погляд, згідно з яким провідним суб'єктом цієї політики визнається держава, а об'єктами — соціально-економічні процеси, що протікають на певній території, соціальні верстви населення, територіальні чи галузеві пропорції господарства. Відповідно до проекту Закону України «Про Концепцію державної регіональної економічної політики» суб'єктами цієї політики визнано центральні та місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов'язані з соціально-економічним розвитком регіонів. Зазначеним документом до об'єктів державної регіональної економічної політики віднесено територіальні утворення, у межах яких здійснюється державне управління і місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

У широкому розумінні об'єктами державної регіональної економічної політики в ринкових умовах виступають самі регіони, які відрізняються між собою за темпами економічного розвитку, умовами для зайнятості населення та рівнем його життя; у вузькому значенні — їх адміністративно-територіальні утворення. Спеціальним об'єктом регіональної політики можуть бути депресивні чи монопрофільні території, зони стихійного лиха, природних, антропо- і техногенних катастроф. У центрі уваги державної регіональної економічної політики завжди перебувають проблемні регіони, тобто ті території, які характеризуються найвищим загостренням соціально-економічних проблем, пов'язаних з нераціональним розміщенням продуктивних сил. До цієї категорії можуть потрапити території з досить високим економічним потенціалом, які внаслідок неконкурентоспроможності основних галузей спеціалізації опинилися у стані глибокої кризи, про що свідчить високий рівень безробіття, низька інвестиційна активність суб'єктів господарювання. Проблемні регіони існують в усіх країнах світу незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку. Однак різними є причини, що породжують їх виникнення, та форми прояву кризових явищ.

З метою формування і реалізації ефективної регіональної політики здійснюють типологію регіонів як об'єктів цієї політики. В основу типології можуть бути покладені різні ознаки: природно-географічні, геополітичні, демографічні, соціально-економічні.

За рівнем соціально-економічного розвитку вирізняють високо- і слаборозвинуті регіони, а також ті, що мають середній рівень розвитку. В кожній з цих груп виділяють території за спільними рисами стосовно спеціалізації, рівня диверсифікації, структурних зрушень у господарському комплексі. Важливе значення має і поточний стан економіки регіонів, зокрема профільних галузей спеціалізації, а також фінансової, соціальної сфери. Традиційно слаборозвинутими вважаються території з низьким рівнем розвитку економіки і добробуту населення, відставанням від інших регіонів за нагромадженим виробничим і соціальним потенціалом. До основних індикаторів, за якими визначають тип регіону, зараховують: ВВП на душу населення, показники демографічного розвитку та якості життя, техногенного навантаження, фінансового стану, інвестиційної активності, бюджетної забезпеченості.

Залежно від структури економіки регіону вирізняють індустріальні, індустріально-аграрні, аграрні території. У межах індустріальних регіонів розрізняють території з переважанням добувних чи обробних галузей промисловості, виробництв ВПК. З погляду перебігу процесів реформування регіональної економіки вирізняють території, що адаптувалися до нових умов господарювання, і такі, що не адаптувалися. Для успішної реалізації державної регіональної економічної політики необхідно враховувати міжрегіональні і міждержавні економічні зв'язки. Виділяють експортно та імпортноорієнтовані території. Під експортно орієнтованими регіонами розуміють території, продукція яких не тільки забезпечує у повному обсязі власні потреби цих територій, а й вивозиться за межі країни. Імпортно орієнтовані регіони ввозять значні обсяги продукції з інших територій чи виготовляють продукцію на базі довізної сировини. Часто виділяють стратегічно важливі для держави території, зокрема, в плані залучення іноземного капіталу, робочої сили чи ті, які мають унікальні природні ресурси.

Важливе значення мають природно-географічні та геополітич-ні характеристики територій, зокрема, прикордонні, віддалені від основної території держави, приморські території. Оскільки змінити ці ознаки практично неможливо, вони лише враховуються в нормативно-правових актах, що визначають особливості функціонування їх господарства.

Здійснюється класифікація регіонів і за такою ознакою, як рівень економічної чи соціальної безпеки. Внутрішньою загрозою соціальній безпеці регіонів є інтенсивне посилення майнового розшарування населення, зростання бідності та чисельності безробітних. Реальну загрозу економічній безпеці регіонів формують низька конкурентоспроможність продукції, високий рівень спрацювання основних виробничих фондів, незадовільна природоохоронна діяльність, зношеність комунікаційних систем тощо.

Типологія регіонів дає змогу чітко визначити прийнятні методи і форми регулятивного впливу на регіональний розвиток, а також диференціювати їх залежно від реальної соціально-економічної ситуації в регіоні.

Держава відіграє провідну роль у формуванні і реалізації регіональної економічної політики, оскільки є носієм загальнонаціональних інтересів. Вона визначає концептуальні основи та інституційні засади регіональної політики; здійснює її правове, наукове, організаційне забезпечення. Визначальною є роль держави в розробленні стратегічних напрямів цієї політики, визначенні її пріоритетів та ресурсів, необхідних для успішного здійсненням.

1.3 Цілі державної регіональної економічної політики

Формування і реалізація державної регіональної економічної політики ґрунтуються на чітко визначеній системі цілей як загального, так і специфічного характеру. Вони мають бути ранжовані за пріоритетністю вирішення та відповідати сучасному етапові розвитку національної економіки. Система економічних і соціальних цілей повинна враховувати інтереси різних верств населення, трудових колективів, підприємців, а також інтереси зацікавлених у їх здійсненні суб'єктів різних рівнів управління. Головна мета державної регіональної політики охоплює певні групи підцілей в економічній, соціальній та екологічній сферах. Особливого значення набуває система підцілей, зорієнтована на успішне здійснення економічної реформи, підтримку недержавного сектору економіки, формування конкурентного середовища. Надзвичайно актуальним є надання соціального спрямування регіональній політиці. У 117-й Конвенції МОП зазначається, що будь-яка політика повинна бути перш за все спрямована на досягнення добробуту і розвиток населення, а також його заохочення до соціального прогресу.

Співвідношення різних цілей перебувають у діалектичному взаємозв'язку: досягнення цілі нижчого порядку є одночасно засобом реалізації цілі вищого порядку. При цьому стратегічна ціль, в якій акумулюється головний напрям регіональної політики, визначає можливості досягнення всіх інших груп підцілей. Залежно від соціально-економічної ситуації в державі та регіонах цілі політики можуть змінюватися, відповідним чином реагуючи на нагальні проблеми та протиріччя регіонального розвитку.

У проекті Закону України «Про концепцію державної регіональної економічної політики» зазначається, що на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку головною метою державної регіональної економічної політики є збільшення національного багатства країни на основі ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалу регіонів, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрішньорегіональної збалансованості. Ця мета може бути значно деталізована стосовно конкретних сфер суспільного розвитку.

Зокрема, в економічній сфері вона полягає у досягненні економічно доцільного рівня комплексності господарства регіонів та раціоналізації їх структури; створенні економічних передумов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи та приватизації державного майна, інших ринкових перетворень; створенні і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон; удосконаленні економічного районування країни.

У соціальній сфері головна мета державної регіональної економічної політики реалізується в конкретних заходах, націлених на стабілізацію рівня життя всіх верств населення з поступовим підвищенням рівня добробуту; запровадження єдиних соціальних стандартів та посилення всіх форм соціального захисту населення; забезпечення продуктивної зайнятості населення через ефективне регулювання регіональних ринків праці та міграційних процесів; сприяння покращанню демографічної ситуації з метою збільшення тривалості життя та забезпечення природного приросту населення в регіонах; формування раціональної системи розтелення на основі збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізації функціонування сіл та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст. Серед соціальних цілей державної регіональної економічної політики важливо виокремити ті, що пов'язані з формуванням середнього класу — основи соціальної організації суспільства.

В екологічній сфері державна регіональна економічна політика спрямовується на запобігання забрудненню довкілля та ліквідацію його наслідків, впровадження механізму раціонального природокористування, збереження унікальних територій та природних об'єктів. Особливого значення набуває попередження кризових ситуацій у регіонах з надмірним техногенним навантаженням на навколишнє середовище. Необхідно пом'якшити негативні наслідки екологічних катастроф, зокрема Чорнобильської.

Для України важливим і корисним є досвід Європейського Союзу щодо чіткого визначення пріоритетних цілей регіонального розвитку. Сьогодні ця мета двоєдина: з одного боку, це «підтягування» регіонів з низькими показниками соціально-економічного розвитку до розвинутих, а з другого — це пом'якшення чи ліквідація територіальних диспропорцій у межах країн Європейського Союзу.

За останні роки багато європейських країн змінили цілі регіональної політики. Якщо раніше вони зводилися лише до зменшення територіальних диспропорцій, то тепер велика увага приділяється саме забезпеченню конкурентоспроможності регіональної економіки, підвищенню продуктивності праці, зростанню інноваційної активності. При цьому зберігається актуальність такого завдання, як збереження міжрегіональної пропорційності та збалансованості. Зокрема, у Фінляндії основними цілями регіональної політики визнано досягнення збалансованого регіонального розвитку, створення робочих місць та незалежний розвиток кожного окремого регіону. Регіональна політика Швеції спрямована на те, щоб забезпечити приблизно однаковий рівень розвитку регіонів у економічному і соціальному плані.

1.4 Завдання державної регіональної економічної політики

На основі чіткого визначення головної мети державної регіональної економічної політики обґрунтовуються її основні завдання. Вони тісно пов'язані з конкретним етапом розвитку економіки і відповідають існуючому в країні нормативно-правовому простору. Визначені завдання конкретизуються залежно від рівня управління і деталізуються за періодом їх здійснення.

Серед пріоритетних завдань на тривалу перспективу державними органами управління визначено структурну перебудову економіки регіонів України, у першу чергу промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною екологічною ситуацією (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь та Макіївка). При здійсненні структурних трансформаційних процесів передбачається поліпшити екологічну ситуацію у промислових центрах Донбасу, Придніпров'я, Прикарпаття та на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення.

На період до 2010 р. основні завдання державної регіональної економічної політики щодо удосконалення регіональної структури економіки полягають у вирішенні таких проблем: вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів та підвищення ефективності територіального поділу праці, раціоналізації розселення; досягнення стабілізації виробництва у кожному регіоні, оптимізація структури господарства на базі ефективного використання наявного природно-ресурсного, виробничо-технічного та трудового потенціалу; удосконалення спеціалізації сільського господарства відповідно до зональних ґрунтово-кліматичних умов; здійснення програм облаштування депортованих народів у південних областях; формування нових територіально-господарських утворень &№ вільних економічних зон.

Основним завданням регіональної політики у сфері соціального розвитку є забезпечення населення робочими місцями, зниження рівня безробіття та залучення працездатного населення до сфери продуктивної зайнятості. У першу чергу це стосується територій, де реально існує загроза поширення масового безробіття та незайнятості населення: вугільних, металургійних, гірничодобувних центрів Донбасу і Придніпров'я, трудонадлишкових територій Карпатського регіону, монофункціональних територій з нерозвинутою сферою прикладання праці. Необхідно стабілізувати сферу зайнятості населення у сільській місцевості.

Правомірною є постановка питання про орієнтацію працездатного населення на збільшення отримуваних доходів за рахунок власних зусиль і можливостей, що відповідає принципам ринкового господарювання. І в цьому плані важливо підвищити адаптаційні можливості працездатного населення через активну професійну перепідготовку. В Україні щорічно близько 15—18 % незайнятого населення проходить перепідготовку через центри зайнятості, в той час як у розвинутих країнах світу понад 70 % незайнятого населення проходять відповідну перепідготовку чи підвищують кваліфікацію.

Передбачається більш повно задовольнити попит населення на ринку праці, створити умови для запровадження ступеневої освіти та інтегрованих навчальних планів, вирівняти по можливості освітній потенціал різних регіонів, створивши потужні регіональні навчальні заклади. До 2010 р. передбачається функціонування 21,3 тис. загальноосвітніх навчальних закладів; створення у кожному обласному і районному центрі спеціалізованих навчальних закладів для обдарованої молоді.

Необхідною передумовою соціального прогресу та одним з важливих завдань регіональної економічної політики є поліпшення демографічної ситуації у регіонах України, покращання соціально-побутових умов життя населення, здійснення заходів щодо підтримки сімей з дітьми та найменш соціально захищених верств населення, зростання рівня споживання населенням товарів та послуг. Передбачається у найближчій перспективі досягти зменшення показників смертності населення за рахунок створення безпечних умов праці, оздоровлення навколишнього середовища, поліпшення медичного обслуговування населення. Очікується, що за межами 2000 р. уповільнюватимуться темпи природного скорочення чисельності населення та відпливу за межі країни.

У виробничій сфері пріоритетними завданнями визначено розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво вплинути на експортний потенціал територій, удосконалити структуру експорту держави, розширити зовнішньоекономічні зв'язки. З метою активізації технологічних змін в ексч портоспроможних галузях (електроенергетика, чорна металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, окремі галузі сільського господарства та харчової промисловості) буде вжито додаткових заходів щодо залучення стратегічних інвесторів. Державне інвестування спрямовуватиметься в першу чергу в галузі, які є малопри-вабливими для приватних інвесторів; через фінансову інфраструктуру до інвестиційної сфери залучатимуться кошти населення.

Особлива увага приділятиметься розвитку сільськогосподарського виробництва на основі удосконалення його спеціалізації та підвищення рівня інтенсифікації з метою нарощування експортного потенціалу, комплексної інтеграції переробних галузей з виробництвом сільськогосподарської продукції та сировини. Передбачається ефективне використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними та природними чинниками районів Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому високорозви-нутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних комплексів державного і міжнародного значення.

1.5 Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил

Розміщення продуктивних сил регіону здійснюється на наукових засадах, які передбачають виконання великого обсягу науково-дослідних робіт, що охоплюють аналітичну, прогностичну, концептуальну та прикладну складові. На етапі аналізу оцінюють раціональність розміщення продуктивних сил, виявляють структурні деформації, галузеві і територіальні диспропорції. Особлива увага приділяється аналізу показників соціально-економічного розвитку території з метою виявлення невикористаних можливостей економічного зростання на основі змін у розміщенні продуктивних сил. Об'єктом дослідження і оцінки є: природно-ресурсний потенціал території; рівень соціально-економічного розвитку території; основні територіально-галузеві пропорції; стан міжгалузевих комплексів; міжрегіональні та зовнішньоекономічні зв'язки; фінансовий стан території. Аналітична інформація є необхідною для виявлення депресивних територій, зон екологічної чи соціальної напруги, що має бути враховано під час розроблення стратегічних напрямів державної регіональної економічної політики. Крім того, ця інформація може бути використана для маркетингових цілей під час вирішення питань щодо вкладання інвестицій у нові регіональні проекти.

Аналітична інформація дає змогу виявити резерви зростання комплексності регіонального розвитку, його стійкості в ринкових умовах господарювання, виходячи з необхідності раціонального використання природних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Важливе значення має регіональний аналіз соціальних процесів, зокрема: дослідження обсягів і причин міграційних потоків; оцінка використання робочої сили в розрізі основних галузей господарства; виявлення специфічних особливостей безробіття в регіоні; оцінка якості життя населення. Необхідно критично оцінити місце регіону в територіальному поділі Чтраці, досягнутий рівень соціально-економічного розвитку з позицій національних інтересів, визначити раціональні співвідношення між виробництвом і споживанням основних видів продукції, оцінити забезпеченість регіону потужностями будівельної та виробничої інфраструктури. Для здійснення такого аналізу розробляється спеціальна система індикаторів, кількісні і якісні шкали для вимірювання обраних показників.

Результати аналітичних досліджень мають бути зіставлені з потребами перспективного розвитку. При цьому важливо врахувати специфіку регіону — багатонаціональний склад населення, наявність вільних економічних зон, прикордонне розташування, високу питому вагу підприємств військово-промислового комплексу, наявність унікальних природних ресурсів тощо.

Під час проведення аналітичних досліджень важливо з'ясувати, наскільки освоєна ця територія в господарському плані, чи має вона потенціал для розміщення нових об'єктів і яких саме галузей. Одержана інформація є основою для визначення оптимальної територіальної структури господарського комплексу, обмежень щодо використання природних ресурсів, а також оцінки відповідності спеціалізації території і рівня її розвитку ресурсному потенціалові. Окремо визначають території, на яких розміщення певних об'єктів чи виробництв не бажано або просто не можливо через їх небезпечність. У першу чергу це стосується територій з високою густотою населення.

Важливо дослідити і визначити шляхи вирішення проблем, пов'язаних з оптимальним розміщенням підприємств різних галузей господарства, формуванням територіально-виробничих комплексів.

Особлива увага приділяється проблемам місцевого економічного розвитку, зокрема, ефективному використанню потенціалу місцевих трудових, організаційних та фінансових ресурсів. Необхідно визначити напрями активізації діяльності місцевих органів щодо створення нових робочих місць та пожвавлення економічної діяльності на основі розміщення нових об'єктів, формування нових ринків збуту продукції місцевого виробництва, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури. Піднесення місцевого економічного розвитку — це одне з важливих завдань, яке вирішує регіональна економічна політика.

Поряд з цим розробляється система прогнозів для обґрунтування перспектив розвитку продуктивних сил регіонів з визначенням найбільш прийнятного варіанта. Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» передбачається розроблення прогнозів і програм на національному рівні, на рівні автономної республіки, областей, районів, міст. Перевага надається методам активного прогнозування, яке не обмежується екстраполяцією існуючих тенденцій на перспективу. Виявлені проблеми та можливі шляхи їх вирішення значною мірою залежать від наявних фінансових ресурсів регіону.

Важливе місце в науковому забезпеченні розміщення продуктивних сил належить розробленню концептуальних положень, які по суті визначають стратегічні напрями регіонального розвитку на перспективу. Стратегічне планування розміщення продуктивних сил здійснюється в багатьох країнах світу, великий досвід у цій сфері нагромаджено у США і Великобританії у зв'язку з появою територій, які опинилися у надзвичайно важкому економічному становищі.

У системі наукового забезпечення розміщення продуктивних сил особливу роль відіграють прикладні розробки, зокрема, територіальні схеми розвитку та розміщення продуктивних сил, цільові комплексні соціально-економічні програми. На основі територіальних і галузевих схем розробляють генеральну схему розміщення продуктивних сил країни. У цілому територіальні схеми широко використовують і на низовому рівні управління для вирішення перспективних завдань, пов'язаних з будівництвом нових виробничих об'єктів, розміщенням соціальної і виробничої інфраструктури. Велике прикладне значення мають розробки районного планування, які здійснюються в селах, містах, районах окремих міст. їх головне призначення — досягнення комплексного і раціонального розміщення об'єктів виробничого і невиробничого призначення з метою загального покращання умов життєдіяльності населення цієї території, Особливо важливе значення районне планування має для санаторно-курортних зон, сільських адміністративних районів, приміських зон великих міст.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Етнонаціональні відносини й національна політика (2)

    Реферат >> Астрономия
    ... ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ Й НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА Глибокі соціально-економічні та політичн ... і зміни в різних рег ... національна бюрок­ратія, сили безпеки і правопорядку, армія). Тому специфіка нечисленних ...
  2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка (2)

    Учебное пособие >> Экономика
    ... органах економічної і політичної влади, специфіка і структура відносин власності, регіональна бюджетно-фінансова політика ...
  3. Національна і регіональна економіка України

    Учебное пособие >> Экономика
    ... регіону і регіонального господарства 3. Регіональна структура і регіональна політика 1. Учбовий курс " Проблеми національної і регіональної економі ... регіональних планів та програм 1. Займаючи певну нішу в системі економічних наук, регіональна економіка ...
  4. Регіональний розвиток соціальної інфраструктури України

    Курсовая работа >> Экономика
    ... КОЛЕДЖ КУРСОВА РОБОТА з курсу «Регіональна економіка» на тему «Регіональний розвиток соціальної інфраструктури ... . Ця сфера безпосередньо пов’язана з політикою, економікою, соціологією, демографічними ...
  5. Економічний аналіз державної політики

    Реферат >> Астрономия
    ... відповідно до національної економічної політики. За формами впливу на суб ... механізм регулю­вання не відпрацьований, економіка регулюється переважно за допомо­гою ... власності до виконання державних та регіональних цільових комплексних про­грам; антимонопольні ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0019340515136719