Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Психология->Реферат
В последнее время много внимания уделяется проблемам детей 6-7-летнего возраста Одно из важнейших мест занимает вопрос переходного этапа развития Совр...полностью>>
Психология->Контрольная работа
В обществе всегда существовали социальные нормы, то есть правила, по которым это общество живет Нарушение или несоблюдение этих норм является социальн...полностью>>
Психология->Реферат
Исследования эмоциональной сферы детей последнее время приобретают все большую популярность Известно, что в приспособлении человека к социальной среде...полностью>>
Психология->Контрольная работа
Детство, как социокультурный феномен, носит конкретно-исторический характер и имеет свою историю развития На характер и содержание отдельных периодов ...полностью>>

Главная > Курсовая работа >Психология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Зміст

ВСТУП

Розділ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ВИДИ АДИКЦІЇ

    1. Підходи до визначення понять «адикція» і «адиктивна поведінка»

    2. Види адитивної реалізації, механізм розвитку і деструктивна сутність адиктивної поведінки

Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ

АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

2.1 Вплив соціального середовища на формування адиктивної

поведінки підлітків

2.2 Психологічні особливості підліткового віку, як фактор ризику

формування адиктивної поведінки

Розділ 3. ПСИХОЛОГІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД КОМП’ЮТЕРНИХ

ІГОР ЯК ПРОЯВ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

3.1 Вплив комп’ютерних ігор на формування адиктивної

поведінки підлітків

3.2 Виявлення сталої схильності підлітків до комп’ютерних ігор і її

профілактика

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Актуальність. Людське життя знаходить свій прояв у поведінці і діяльності. Складне взаємопереплетіння цих форм активності дуже часто приводить до того, що їх трудно розрізнити. Людині притаманна розумова поведінка, але багато наших вчинків згодом стають звичками, тобто автоматичними діями. Іншими словами, звичка – це дія, виконання якої стає потребою.

Набуття звички з фізіологічної точки зору, є не що інше, як утворення у мозкових структурах стійких нервових зв’язків. Система таких зв’язків слугує основою більш-менш складних форм поведінки. В комплекс нервових структур, які забезпечують звичний образ дій, як правило, включаються і механізми емоційного реагування. Вони викликають емоційно позитивне відчуття у період реалізації звички, і навпаки, породжують негативні переживання в обставинах, заважаючи її здійснення.

Враховуючи важливу властивість нервової системи легко формувати і закріплювати звички, навіть у тому разі, коли вони є непотрібними чи шкідливими (куріння, вживання алкоголю та ін.), можливо стверджувати, що процес розумового управління звичками є, по суті, управління поведінкою. Оскільки навіть шкідливі звички, які суттєво негативно впливають на стан здоровя, з часом начинають сприйматися як нормальне явище, як щось необхідне і приємне.

В силу зазначених вище природних властивостей психіки автоматично напрацьовувати і закріплювати стереотипи і форми поведінки (звички) деструктивні форми поведінки стають для людини стилем життя, основними формами поведінки позбавитися яких дуже складно для окремого індивіда.

У недавньому радянському минулому превалювала позитивна тенденція. Але, як звісно, заборонений плід завжди солодкий, і руйнування соціалістичного ладу дало поштовх протилежній тенденції – негативної. І молодіж, підростки, які є частиною соціуму, віддзеркалюють загальну тенденцію до руйнування, запереченню, відторгненню. Проблеми девіантної поведінки – це лише окремий випадок, лише поведінка, за якою стоять цінності, переконання, і які є негативними за своєю суттю.

Підлітки із властивими їх віку чуттєвістю виявляються найбільш незахищеними і психологічно безпомічними перед життєвими труднощами. Не маючи достатніх навичок для їх рішення, не вміючи чи небажаючі обирати адаптивні способи зняття напруги, вони можуть прибігати до адиктивних засобів. У зв’язку з цим велика увага практичних психологів приділяється проблемі адикції і адиктивної поведінки підлітків, яка як одна з форм деструктивної (руйнуючої) поведінки наносить шкоду не тільки молодій людині, а й усьому суспільству.

Ще кілька років тому необхідно було доводити саме існування феномену комп’ютерної адикції та її зв'язок із такими проблемами, як девіантна поведінка підлітків, психічні розлади у них тощо.. Сьогодні ці проблеми вже відійшли до ряду тих, що потребують ретельних досліджень. Так відомий психолог Ф. Василюк пише: «Індустрія віртуалістики дала зараз ціле покоління нервових хлопчиків, героїв комп’ютерних ігор, для яких інформаційна комп’ютерна реальність є дійсністю в більшій мірі, ніж реальність тілесно-матеріальна» [1]. Аналіз наукових публікацій показує, що нині в основному говорять про вплив комп’ютерної залежності на психічний розвиток дітей і підлітків, та ведуть дискусії навколо питання, чого більше у взаємодії людини з комп’ютером: позитиву чи негативу. Обмаль публікацій присвячено науковим дослідженням комп’ютерних адикцій. Хоча сьогодні комп’ютерна залежність, порівняльно з алкогольною чи наркотичною, багатьом здається менш значущою проблемою, практика свідчить, що несвоєчасне виявлення девіантної поведінки дитини, спричиненої надмірним перебуванням у кібернетичному просторі, часто закінчується її лікуванням в умовах неврологічного диспансеру.

Враховуючи вищесказане, ми вважаємо, обрана теми курсової роботи є актуальною.

Основна мета роботи – аналіз соціально-психологічних чинників адитивної поведінки підлітків.

Завдання роботи:

  • розглянути теоретичні підходи науковців до поняття і визначення адикції і адиктивної поведінки;

  • охарактеризувати види і прояви адиктивної поведінки;

  • розглянути вплив соціальних і психологічних чинників на формування адиктивної поведінки підлітків;

  • детально проаналізувати вплив комп’ютерних ігор на формування адиктивної поведінки підлітків;

  • визначити профілактичні заходи, спрямовані на подолання адиктивної поведінки.

Незважаючи на те, що поняття адикції і адиктивної поведінки порівняльно нові поняття в психології, вже чимало науковців розглядало цю проблему. Так, у джерел розробки цієї проблематики були Ц.П. Короленко, А.С. Тимофєєва, А.Ю. Акопов; велику увагу проблемам адикції і зокрема адитивної поведінки підлітків приділяє С.Ф. Смагін; проблема комп’ютерної адикції розглядається на сторінках українського періодичного видання «Психолог».

Вивчення літератури з даного питання виявило, що спеціально розроблених методик по дослідженню ступеня залежності від комп’ютерних ігор на сьогодні немає, тому у даної роботі ми за основу опитувальника взяли питання, які свідчать про стійке захоплення комп’ютерними іграми на шкоду іншим видам діяльності.

Розділ 1. Поняття, сутність та види адикції

1.1 Підходи до визначення понять «адикція» і «адиктивна поведінка»

Адикція і адиктивна поведінка є відносно новими поняттями і на сьогоднішній час серед психологів існує багато розбіжностей у їх визначенні. Наприклад, Є.П. Ільїн розуміє під адитивною поведінкою, поведінку, яка обумовлена «шкідливими звичками підлітків та юнацтва»; (від addiction – пагубна звичка за тлумаченням Ільїна) [7;с.111]. Згідно до словника англійської мови addiction – схильність. Звичайно ж поняття адикції і адитивної поведінки набагато ширше, і, можливо його зовсім не слід прираховувати до девіантних форм поведінки. На думку С. Смагіна, шкідливі звички, про які говорить Ільїн, у дітей і підлітків ще не існують як стійки психічні звички, а навпаки, відбувається тотальна ломка часових (отриманих від батьків та ін.) норм поведінки, установлень, стереотипів [17;с.155]. У дійсності стійки психічні прив’язаності, звички з’являються набагато пізніше, у зрілому віці і утворюються вони на руїнах порушеного раніше і знову набутого досвіду.

Більшість авторів (Акопов, Короленко,Тимофєєва ін.) , які займаються проблемами адитивної поведінки вважають, що це одна з форм деструктивної ( руйнуючої) поведінки, яка виражається у прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану через вживання деяких речовин чи постійній фіксації уваги на окремих предметах чи активностях (видах діяльності), що супроводжується розвитком інтенсивних позитивних емоцій. При чому, такі форми адиктивних реалізацій, як алкоголізм, наркоманія, - розглядаються цими авторами як хвороба, до виникнення яких привели адиктивні форми поведінки.

Процес прив’язаності настільки захоплює людину, що починає управляти його життям. Людина стає безпомічною перед своєю пристрастю. Вольові зусилля слабшають і не дають змоги протистояти адикції.

Вибір адитивної стратегії поведінки обумовлюється труднощами адаптації до проблемних життєвих ситуацій (складні соціально-економічні умови, багато чисельні розчарування, руйнування ідеалів, конфлікти в родині і на виробництві, утрата близьких, різка зміна звичних стереотипів тощо).

Реальність така, що прагнення до психологічного і фізичного комфорту не завжди можливо реалізувати. Для нашого часу є характерним те, що дуже стрімко йде зростання змін у всіх сферах суспільного життя. Сучасній людині доводиться приймати велику кількість рішень в одиницю часу. Навантаження на системи дуже великі. Основоположник теорії стресу Г. Сельє, кажучи про адаптацію, пише; «Велика здібність до пристосування чи адаптації, - от що робить можливим життя на всіх рівнях складності. Це основа підтримки постійності внутрішньої середи і опора стресу» [16;с.17].

Є два способи виживання: боротьба і адаптація. Адиктивна особистість шукає свій універсальний і надто однобокий спосіб виживання – відхід від проблем. Природні адаптаційні можливості адикта порушені на психологічному рівні.

Першою ознакою цих порушень є відчуття психологічного дискомфорту. Психологічний комфорт може бути порушений за різними причинами, як внутрішніми, так і зовнішніми. Перепади настрою завжди супроводжують наше життя, але люди по-різному відчувають і сприймають ці становища і по-різному на них реагують.

Одні готові протистояти судьбі, брати на себе відповідальність за те що відбувається и приймати рішення, інші з великим трудом переносять навіть короткочасні і незначні коливання настрою ті психічного тонусу. Такі люди мають низьку витривалість до фрустрацій. У якості способу встановлення психічного комфорту, вони обирають адикцію, намагаючись штучно змінити психічний стан і одержати суб’єктивно приязні емоції [10; с.451].

Таким чином складається ілюзія рішення проблеми. Подібний спосіб «боротьби» з реальністю закріплюється в поведінці людини і стає стійкою стратегією взаємодії із дійсністю.

Приваблюваність адикції для людини в тому, що вона являє собою шлях найменшого опіру. Складається суб’єктивне враження, що таким чином, звертаючись до фіксації на якихось предметах чи діях, можливо не думати про свої проблеми, забути про тривогу, піти від трудних ситуацій, використовуючи різні варіанти адитивної реалізації.

Форми такої поведінки різноманітні і відокремлюються один від другого засобами адикції, а також за наслідками для життя людини (біологічними, особистісними і соціальними). Це може бути епізодичне чи регулярне вживання будь-яких речовин (алкоголю, тютюну, наркотиків, продуктів побутової хімії, медикаментів, солодощів), комп’ютерні і азарті ігри, заняття екстремальними видами спорту, трудоголізм тощо.

Незалежно від обраного засіба адикції, метою адитивної поведінки є утікання від самотності, нудьги, емоційних і міжособистісних проблем, зняття напруженості і переживання інтенсивних емоцій.

1.2 Види адитивної реалізації, механізм розвитку і деструктивна сутність адиктивної поведінки

Бажання змінити настрій по адиктивному механізму, досягається за допомогою різних адиктивних агентів. До таких агентів відносяться речовини, які змінюють психічний стан: алкоголь, наркотики, лікарські препарати, токсичні речовини. До штучної зміни настрою сприяє також захоплення такими видами активності: азарті ігри; комп’ютер; секс; переїдання чи голодування; робота (трудоголізм); постійне прослуховування ритмічної музики, переважно на низьких частотах; телевізор; політика, релігія, сектантство; маніпуляції зі своєю психікою; нездорове захоплення літературою у стилі «фентезі», «дамські романи» тощо. Найбільш деструктивним видом адикції серед підлітків є суіцидальна поведінка. Види адитивної поведінки мають свої специфічні особливості і прояви, вони не рівнозначні за своїми наслідками, але всі вони мають типовий механізм розвитку і закріплення [14;c.4].

Пояснюючи сутність будь-якої психологічної залежності, дослідники відштовхуються від природного прагнення людини до духовного комфорту та її невміння подолати труднощі на шляху до бажаного. Індивід жадає яскравих вражень, але в житті мало можливостей для цього; він хоче бути захищеним від тривог і страхів, а тривожність і страхи стають його звичними станами; хоче бути сильним і бадьорим, але вантаж депресивних переживань знесилює його; прагне мати задоволення від успіхів в роботі, але життєві обставини та умови праці схиляють до песимізму. Через нерозвиненість механізмів адаптації до життя людина починає пошуки адитивного агента, за допомогою якого можна хоча б на деякий час заглибитися в «альтернативний стан». Це може бути гра, фільм, алкоголь, наркотик тощо. Адитивний агент стає незмінним супутником людини, яка поступово звикає до нього і не здогадується й про можливість потрапити в залежність. Починається шлях до формування іншого життя – адитивного: хімічні або інформаційні задоволення, які людина обрала з часом потребують все більшої дози адитивного агента, що за механізмом зворотного зв’язку призводить до того, що розірвати ланцюги залежності сама людина вже не в змозі. Таким чином психологічна сутність залежності полягає у невмінні керувати своїм психоемоційним станом.

Без перебільшення можна сказати, що проблема адиктивного настановлення стосується всіх, хоча за своєю суттю адитивна поведінка – неповноцінний адаптивний механізм, недосконалий спосіб пристосування до умов діяльності і життя, які виявилися занадто складними для пересічного індивіда. Залежність розглядають як спробу втекти від реальної дійсності у яскравий динамічний сусідній простір, де можна відпочити від негараздів життя й порадіти, але з якого можна повернутися до реальної дійсності.

Адитивний підхід до рішення проблемних ситуацій зароджується в глибинах психіки, він характеризується установленням емоційних відносин, емоційних зв’язків не з іншими людьми, а з неживими предметами чи активністю. При формування адиктивного підходу відбувається заміна міжособистісних емоційних відносин проекцією емоцій на предметні сурогати. На розумовому рівні вони використовують для самозахисту механізми, які звуться «мисленням по бажанню». Це проявляється в тому, що людина всупереч логіці причинно-слідчих зв’язків, вважає реальним, допускає до себе, до області своїх переживань лише те, що відповідає його бажанням, зміст мислення при цьому в свою чергу підлеглий емоціям, які в адикта теж штучно збіднені і, скоріше являють собою не повноцінну картину, а лише деякі емоційні [9;c.41]здвижки

Таким чином, можна сказати, що початок формування адиктивного процесу відбувається на емоційному рівні. Висхідна точка – переживання гострої зміни психічного стану у вигляді підвищеного настрою, почуття радості, екстазу, незвичайного підйому, відчуття драматизму, ризику у зв’язку з певними діями (приймання речовин, які змінюють психічний стан, переживання у зв’язку із ситуацією ризику в азартній грі, почуття незвичайного хвилювання при знайомстві з будь-якою колекцією ін.) і фіксація у свідомості цього зв’язку. У людини, яка відчула подібні емоції, з’являється зрозуміння того, що існують доступі способи достатньо скоро і без особливих зусиль змінити свій психічний стан.

Наступний етап адитивної поведінки характеризується формуванням визначеної послідовності звертання до засобів адикції. Встановлюється визначена частота реалізації адитивної поведінки. Вона залежить від багатьох факторів: особливостей особистості, особливостей виховання, культурного рівня, соціального середовища, змін звичних стереотипів та ін.

На третьому етапі адитивний ритм стає стереотипним, звичним типом реагування, методом вибору при зустрічі з вимогами реального життя. У зв’язку з цим буває тяжко, чи зовсім неможливо переконати людину з розвинутою адиктивною поведінкою у неправильності, безпеці його підходів. Розмова з такими людьми, як зазначає С. Смагін, відбувається у двох плоскостях, які не торкаються одна одної: логічної і емоціональної [18;с.158].

Те, що є очевидним в логічній площині, не впливає на «мислення по бажанню» людини з адиктивною поведінкою. Наприклад, можна сказати людині з адиктивною алкогольною поведінкою (алкогольний адикт): «Неможна вирішити будь-що за допомогою алкоголю, це ілюзія, само обманювання, які ще більше ускладнять ваше життя і доведе до алкоголізму» Адикт на формально-логічному рівні погоджується з вами, але це не відображає його дійсну внутрішню настанову, яка залишається адиктивною і продуцирує свою формулу, яка виправдовує кожну випивку в залежності від нових обставин (щоб зігрітися, щоб підняти настрій, щоб захиститися від простуди, щоб покращити обмін речовин тощо). Спосіб адиктивної реалізації із засобу поступово перетворюється на мету і стає стилем життя.

Четвертий етап повна домінація адитивної поведінки. Відбувається повне погруження в адиктивний процес, остаточне відчуження і ізоляція від суспільства. Адикт нічого не залишає від свого внутрішнього світу. Залишається лише зовнішня оболонка.

Форми адикції можуть змінюватися, що робить ілюзію вирішення проблем ще більш усталеною і сильнішою. Це небезпечно не тільки для самого адикта, а й для тих, хто його оточує. Адиктивна реалізація замінює дружбу, любов, інші види активності. Вона поглинає час, сили, енергію та емоції до такого ступеню, що адикт стає неспроможним підтримувати рівновагу в житті, включатися в інші форми активності, отримувати задоволення від спілкування з іншими людьми, розвивати інші сторони особистості, виявляти симпатії, співчуття, емоційну підтримку навіть самим близьким людям.

Загальнолюдський досвід, соціальні норми, цінності, знання і способи діяльності усвоююється і особистість формується у спілкуванні з іншими людьми. Адикт відгороджує себе від цих процесів, перестає збагачувати свій життєвий досвід, порушуючи тим самим важливіші функції спілкування.

Виникають взаємні труднощі у процесі сумісної діяльності адикта з іншими людьми. Потреба у самопізнанні, самоутвердженні особи з адитивними особливостями реалізуються перш за все у своєму контакті з адитивними агентами, але не в спілкуванні. Поряд із дисфункціональними процесами в спілкуванні, порушуються, перекручуються і втрачають цінність такі значимі механізми міжособистісної перцепції, як ідентифікація, емпатія, рефлексія. Таким чином, втрачається здатність ставити себе на місце партнера, співчувати, уявляти, яким тебе сприймають оточуючі [10;с.463].

Адикт обмежує в собі основні потенціали, які характеризують особистість: комунікативний, пізнавальний, моральний, творчий і естетичний. Отже, намагання втекти від проблеми і ілюзія комфорту прирікає адикта на особистісний застій, неспроможність чи повний крах.

Оточуючи адикта люди починають відчувати все більш наростаюче незадоволення з приводу такої його поведінки, зростають і посилюються конфлікти. Намагаючись уникнути складних конфліктних ситуацій, адикт навпаки все більш поширює зону конфлікту і збільшує частку невирішених проблем, що в значному ступеню ускладнює життя не тільки самого адикта, а й близьких йому людей.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Процес попередження адиктивної поведінки дітей і підлітків

    Курсовая работа >> Социология
    ... чинники, що сприяють переходу адиктивної поведінки у хворобу : соціальні (доступність речовини для підлітка ... – 308 с. Максимова Н.Ю., Толстоухова С.В. Соціально-психологічні аспекти профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. — К., 2000. ...
  2. Профілактика наркотичної залежності серед учнів, молоді у роботі соціального педагога

    Курсовая работа >> Педагогика
    ... чної та соціальної літератури дозволяє визначити чинники, що сприяють виникненню адиктивної поведінки: неспроможні ... – 308 с. Максимова Н.Ю., Толстоухова С.В. Соціально-психологічні аспекти профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. — К., 2000. ...
  3. Профілактика та корекція поведінки підлітків

    Курсовая работа >> Психология
    ... біологічні, психологічні, соціальні та педагогічні чинники. Зрозуміло ... мати справу з підлітками, в яких ... ж) відсутні чіткі уявлення про норми поведінки, обмежені почуття ві ... Яковець Ш. Соціально-педагогічні основи профілактики адиктивної поведінки учнів: Навч ...
  4. Психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними людьми

    Дипломная работа >> Социология
    ... які стосуються адиктивної поведінки. На наш погляд, соціальним явищем наркотизм і ... . До чинників, які сприяють формуванню належать біологічні, соціальні, психологічні та ... об'єктивними передумовами: особливостями психології підлітків, несформованістю їх психі ...
  5. Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи

    Курсовая работа >> Психология
    ... соціально-психологічний феномен 1.3 Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків 1.4 Види психолог ... чинниками поведінки, чинниками, що закладають відповідні межі поведінки ... С.141-150; Максимова Н.Ю. Психологія адиктивної поведінки: Навч. посіб. - ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0015268325805664