Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Астрономия->Реферат
Издержки на рабочую силу по прежнему остаются одной из основных составляющих общих издержек фирмы. И в связи с этим как нельзя более актуальными стано...полностью>>
Астрономия->Реферат
Світовий досвід показує, що формування ринку як форми організації товарного виробництва відбувалося еволюційним шляхом протягом тривалого часу при від...полностью>>
Астрономия->Реферат
Міжнародні договори. В останні десятиріччя все гострі­шою стає необхідність врегулювання прямих змішаних пере­везень вантажу ("від дверей до дверей")....полностью>>
Астрономия->Реферат
Одно из узких мест осуществления перестройки экономики в нашей стране - проблема управленческих кадров. По некоторым оценкам, "критическая масса" руко...полностью>>

Главная > Реферат >Астрономия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Державна доля України вирішувалась разом з про­цесом розпаду великих світових імперій. Революційні події 1917р. активізували національно-визвольний рух українського народу. Керівництво ним взяла створена у березні того ж року Центральна Рада. У своїх чис­ленних працях ідеолог і керівник Центральної Ради М. С. Грушевський обгрунтував не тільки походження та історичний поступ українського народу до держав­ної незалежності, а й адекватний цьому процесу дер­жавно-політичний устрій України. Як стверджує вче­ний, держава незалежно від своїх характеристик — «се суверенний союз народу, який... задовольняє індивідуальні, національні і загальнолюдські со­лідарні інтереси в напрямі поступового розвою грома­дянства»

Концепція М. С. Грушевського щодо процесу ста­новлення державності України зовсім не схожа на ту, яку ми звикли бачити в підручниках з історії держави і права УРСР. Там викладалась досить стандартна схема: первіснообщинний лад; виникнення і розвиток феодалізму; наростання антифеодальної та визвольної боротьби; визвольна війна і возз'єднання України з Росією, початок розкладу феодалізму та зародження капіталістичних відносин; Україна в період .розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи, скасування кріпосного права і розвиток капіталізму і т. д.

М. С. Грушевський пропонує інший варіант. Для нього історія України складається з кількох етапів, або епох, а саме: «період, що передував утворенню Київ­ської держави», «епоха державного життя», «литов­сько-польська епоха, «козацька епоха», «занепад ко­зацтва і українського життя», «українське відроджен­ня» тощо Він доводить, що не Україна «вийшла» з Київської Русі, а навпаки, саме Київська Русь була державою українського народу.

З поваленням царату з'явилася реальна надія на створення Української республіки, яка «буде керува­тися виключно волею самої української демократії і на ній лежатиме відповідальність за долю нашого народу і краю».

Після того як у жовтні 1917р. Тимчасовий уряд було повалено і до влади прийшли більшовики, Цент­ральна Рада Третім універсалом від 20 листопада про­голосила створення Української Народної Республіки, а також поширила компетенцію практично на всі етні­чні українські землі, що входили до складу Російської імперії. Так було зроблено реальний крок до практи­чного втілення ідеї першого президента УНР М, С. Гру-шевського еро утворення національної державності соборної України.

Розпад Австро-Угорщини сприяв подальшому .роз­гортанню національно-визвольного руху на західно­українських землях. У листопаді 1918 р. у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Кульмінацією демократичного державного відродження стала велика злука УНР і ЗУНР 22 січня 1919р. Не­зважаючи на певну декларативність цього акту, він мав непересічне значення для державного становлення українського народу.

Нову сторінку в історії української національної державності було відкрито 16 липня 1990 p., коли Вер­ховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. У ній проголошувався державний суверенітет як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Україна, підкреслювалося далі, як суверенна національ­на держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією права на самовизна­чення. Вона, є самостійною у вирішенні будь-яких питань державного життя, а державна влада в Рес­публіці здійснюється за принципом розподілу її на зако­нодавчу, виконавчу та судову.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла «Акт проголошення незалежності України». В ньому урочи­сто наголошувалось, що з моменту схвалення Акту утворюється незалежна держава —- Україна, її територія є неподільною і недоторканою. Нова Конституція України, концепцію якої у загальних рисах затвердила Верховна Рада, приведе до логічного правового завершення державотворчого процесу.

Право — один з найважливіших засобів здійснення державної влади. Природа державної організації

Суспільства потребує, з одного боку, обов'язкового використання права як основного і вирішального засобу реалізації державно-владних велінь, а з другого — втілення державної влади в правову форму. Забезпечен-/ ня додержання норм права за допомогою відповід­ного апарату — один з важливих каналів реалізації державної влади.

Необхідно пам'ятати, що який би шлях створення національної державності не обирав той або інший Народ, залишаються незмінними об'єктивні закономір­ності державного розвитку людства; вони відбивають історію розвитку держав, зміни їх соціальної сутності, типів держав, видів державного правління, устрою, режиму тощо.

Перш за все зупинимося на понятті історичного типу держави. Тип держави — це система суттєвих рис, притаманних усім державам, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин і які виражають соціально-змістовну сутність і соціальне призначення держави.

До основних причин зміни типів держави належать: розвиток продуктивних сил і відповідна зміна виробничих відносин; зміна соціальної (зокрема, класової) структури суспільства; встановлення нового співвід­ношення класових та інших соціальних сил; перехід державної влади до представників іншого класу (союзу класів) або соціальної групи, а отже, зміна соціальної сутності держави.

Будучи залежною насамперед від панівної чи керів­ної групи (класу) у суспільстві, держава є відносно самостійним утворенням. Ознаками такої відносної • самостійності держави е:

організаційна відокремленість держави від суспіль­ства в цілому, будь-якої групи чи класу (зокрема, па­нівного класу);

наявність власної внутрішньої будови (структури) і особливих, специфічних інтересів;

залежність не тільки від панівного класу, а й певною мірою від інших соціальних груп суспільства (зокрема, національних, етнічних спільностей);

залежність не лише від співвідношення класових та інших соціальних сил всередині країни, а й від зов­нішньополітичних умов, подій;

необхідність виконувати не тільки суто класові, групові, а й загальносоціальні функції.

Внаслідок цього можуть існувати держави так зва­ного перехідного типу. Вони, як правило, виражають волю кількох класів (груп) або союзу класів.

Відомі такі історичні типи держави: рабовласниць­кий, феодальний, буржуазний, перехідний від буржуаз­ного до соціально-демократичного.

Крім зазначених типів держави, уже відомих істо­рії людства, є підстави для прогнозування виникнення в майбутньому держави соціально-демократичного типу — держави трудящих-власників. Така держава буде організацією політичної влади трудящих-власни­ків, що становлять більшість суспільства, яка забез­печить реальне здійснення і захист основних прав люди­ни, прав нації і народу на засадах свободи, справед­ливості і солідарності.

Якісно, новому етапу всесвітньо-історичного розвит­ку людства, його переходу до громадянського право­вого суспільства соціальної демократії відповідає перехідний тип держави, орієнтованої на соціальну демократію.

У першій половині XX ст. у багатьох країнах роз­почався поступовий перехід від традиційно буржуазного суспільства “вільного”, монополістичного капіталізму) до громадянського правового суспільства соціальної демократії. Такому суспільству має відповідати правова держава, яка не може не бути державою соціальної демократії.

Соціальна демократія може існувати тільки у такому суспільстві, де ліквідоване відчуження працівників від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, в якому всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії — це післябуржуазне (постбуржуазне) сус­пільство, а держава в такому суспільстві має бути державою трудящих-власників.

У сучасних умовах існує два основних різновиди держав перехідного періоду:

держави промислово-розвинутих країн соціально-орієнтованого, «соціалізованого» капіталізму;

держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізму до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення (зокрема, колишні ра­дянські республіки та історично аналогічні їм дер­жави).

Державою соціально-демократичної орієнтації слід визнати організацію політичної влади більшості насе­лення, яка забезпечує необхідний консенсус усіх його частин, груп та перехід до створення умов, потрібних для реального і безперешкодного здійснення основних прав людини і прав націй, прогресу суспільства на засадах соціальної демократії.

Внутрішніми завданнями, або функціями,, .такої держави повинні стати у гуманітарній сфері —забез­печення кожній людині належних умов життя на заса­дах свободи, справедливості і солідарності; в економі­чній сфері — сприяння формуванню соціально-орієн­тованої ефективної ринкової економіки; у політичній сфері — створення умов для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до вільного волевиявлення більшості народу в умовах. вільної діяльності різноманітних громад­ських об'єднань. Відповідно до сфер діяльності функ­ціями держави є:

гуманістична (забезпечення і охорона, захист основних прав людини);

екологічна (охорона природного середовища);

соціальна (охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);

культурно-виховна (освіта, виховання, підтримка культури, обгрунтування і пропаганда існуючого соціального устрою тощо);

господарсько-стимулююча (створення умов для роз­витку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва);

господарсько-організаторська (програмування й організація виробництва на державних підприєм­ствах, розпорядження об'єктами державної влас­ності) ;

науково-організаторська (організація і стимулю­вання наукових досліджень);

створення демократичних умов, інститутів для віль­ного виявлення і врахування інтересів різних соціаль­них груп суспільства, зокрема для діяльності різноманіт­них політичних партій та інших громадських об'єднань •{«демократизаторська» функція);

забезпечення умов для збереження і розвитку наці­ональної самобутності народів, що проживають на території держави (національно-забезпечувальна функ­ція);

охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку (охоронна функція).

Серед зовнішніх функцій держав соціально-демократнчної орієнтації виділяються такі:

участь у міжнародному забезпеченні і захисті прав людини; -

допомога населенню інших країн (у випадку сти­хійного лиха, кризових ситуацій тощо);

участь у захисті природного середовища;

участь у міжнародному культурному співробіт­ництві;

участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції вироб­ництва і «праці;

участь у розв'язанні глобальних господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового -океану, досліджень і освоєння космосу тощо.);

організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних прий-1 міжнародного права;

оборона країни від зовнішнього нападу, анексії;

участь у забезпеченні миру в усіх регіонах планети;

участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі використання військових засобів).

Схожість, аналогічність або збіг основних функцій ox (проте не всіх) існуючих нині держав свід­чать про зближення їхньої соціальної сутності і про втілення у сучасні міжнародні відносини нового політико-правового мислення, про посилення взаємозалеж­ності і взаємозв'язку всіх країн, про об"єктивно зумов­лену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв'язанні серйозних глобальних проблем. Так людство поступово здійснює поворот до цивілізації нового типу.

Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утво­рення, має бути певним чином організована, побудо­вана, сформована, так само і здійснювати владу вона повинна певними способами, методами. До них перш за все належить форма держави як спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади, її елемен­тами є: державне правління (спосіб організації вищої державної влади) державний устрій (спосіб поділу держави на певні складові частини та розподіл влади між нею та цими частинами державний режим (спо­сіб здійснення державної влади певними методами і способами).

Історично склалися дві форми:

монархія, де вища державна влада здійснюється однією особою і передається у спадок;

республіка, коли вища державна влада здій­снюється виборним колегіальним органом, який оби­рається населенням (або його частиною) на певний строк.

У сучасних державах є такі форми правління: президентська республіка, де глава держави (президент) одноосібне або з наступним схваленням верх­ньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам (наприклад США, Аргентина, Іран, Швейцарія)

напівпрезидентська республіка, де глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насам­перед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов’язковому затвердженню парламентом наприклад, Україна, Фінляндія, Франція);

парламентська республіка, де глава держави (пре­зидент) не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується виключно парламентом і під­звітний лише йому (Італія, ФРН);

парламентська монархія, де глава держави (мо­нарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду. Уряд формується виключно парламентом і під­звітний лише йому (Англія, Швеція, Японія);

дуалістична монархія, де глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра.

До основних видів державного устрою належать:

проста (унітарна) держава, де частини її не мають 1 свого суверенітету, всіх ознак державності. Деякі унітарні держави (наприклад, Іспанія, Італія, Португалія, І Україна) включають автономні утворення;

складна держава, де частини її мають суверенітет, усі ознаки державності. Складні держави поділяються на федерації — союзні держави і конфедерації — об'єд­нання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань.

Основні види державного режиму:

демократичний — державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини; забезпечуються легальні можливості вільного волевиявлення і враху­вання інтересів усіх груп населення через демокра­тичні інститути (вибори, референдуми), вільно діють різноманітні громадянські об'єднання, які представ­ляють ці інтереси і впливають на вироблення і здій­снення політики держави. Демократичний режим має такі різновиди, як демократично-ліберальний, де­мократично-консервативний, демократично-радикаль­ний;

тоталітарний — державна влада здійснюється шля­хом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних мож­ливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення (зокрема, через діяльність гро­мадських організацій, об'єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольовадої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму має назву «автократія» або «вождизм». Тоталітаризм існував у вигляді таких державних режимів, як расистський, фашистський, військово-диктаторський.

У другій половині 80-х років в Україні (як і в інших колишніх радянських республіках) відбувається посту­повий, хоча й не завжди послідовний перехід від тоталітаризованого державного режиму до демократичного.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Політична система суспільства

    Реферат >> Астрономия
    ... елементами політичної системи. Держава — базовий інститут політичної системи Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи ... в політичній соціології Вебера як особлива форма влади, як основний інститут у системі держави ...
  2. Політичні погляди гетьманів Б. Хмельницького та І

    Реферат >> История
    ... у бажанні підкоритися іншим державам. Так, політичний діяч А. Кисіль у ... ізовані суспільно-політичні джерела представляють систему політичних позицій і державного ... прагнення створити незалежну Козацьку державу виявлялося в політичній позиції гетьмана, ...
  3. Походження держави як політичного інституту Місце і роль держави і політичній системі суспільст

    Реферат >> Астрономия
    Вступ Походження держави як політичного інституту. Місце і роль держави і політичній системі суспільства Форми державного правл ... в політичній організації суспільства і в усіх його політичній системі. Місце держави як визначального елемента політично ...
  4. Політичні партії і партійні системи зарубіжних країн

    Реферат >> Международное публичное право
    ... партій: Поняття політичної партії, визначення місця і ролі партій в політичній системі і державному ... закону 1974 р. "Про участь держави у фінансуванні політичних партій", пов'язані з ... до влади третьої політичної сили. Класичним зразком держави з двопартійною ...
  5. Політичний статус змі за системи поділу влади

    Реферат >> Астрономия
    ... не посідають належного їм місця в політичній системі держави, є їхня власна неготовність до ... ідного високого місця в суспільно-політичній системі посттоталітарного суспільства, необх ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0013470649719238