Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Экономика->Реферат
Вывод. Снижение производительности труда одного работника привело к уменьшению фондоотдачи на 0,08руб., сокращение фондовооруженности привело к росту ...полностью>>
Экономика->Реферат
Для нормального функционирования каждого предприятия необходимы оборотные средства, представляющие собой денежные средства, используемые предприятием ...полностью>>
Экономика->Реферат
Актуальность данной темы обуславливается тем, что процесс производства и продажи продукции не может осуществляться бесперебойно без наличия оборотных ...полностью>>
Экономика->Реферат
Прошлое столетие ознаменовалось глубокими изменениями в соотношении между средствами производства, капиталом, природными ресурсами и человеческим капи...полностью>>

Главная > Курсовая работа >Экономика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

До категорії інвестиційного кредиту, як правило, відносять середні і довгострокові кредити, т. е, кредити на термін зверху одного гола. Існує безліч різновидів таких кредитів, що розрізняються як механізмом фінансування, так і забезпеченням.

Основною проблемою при отриманні інвестиційного кредиту є надання фінансовому інституту адекватного забезпечення.

Найчастіше використовуваним до українських умовах забезпеченням інвестиційних кредитів є різні форми запоруки, переуступання прав, поручительство і банківська гарантія. Найбільш ліквідною запорукою є запорука грошових коштів на депозитних або поточних рахунках фірми-позичальника, а також на спеціальних рахунках, що відкриваються банкам для акумуляції засобів на обслуговування і погашення заборгованості. Досить ліквідною є запорука державних цінних паперів. Проте цього рідко буває досить, тому використовується додаткове забезпечення. Найпоширеніша форма забезпечення - це запорука основних активів, т. е, технологічного устаткування і нерухомості При фінансуванні інвестиційних проектів практично завжди передається в заставу те устаткування, яке отримується на кредитні гроші.

Незважаючи па ряд недоліків для підприємства (з одного боку, погіршення структури пасивів фірми, необхідність запоруки частини майна, з іншої - необхідність тимчасових і фінансових витрат на підготовку кваліфікованого бізнес-плану і на опрацювання кредитної заявки і кредитно-фінансових установах), вказаний спосіб як і раніше є одним з найбільш ефективних шляхів фінансування розвитку фірми [11, с. 19-23].

Нарешті, порівняно новим в умовах української економіки і вже досить традиційним за кордоном шляхом залучення необхідних ресурсів для реконструкції і розвитку являється фінансовий лізинг, На жаль, прийнятні для виробників умови лізингової угоди можуть на сьогодні надати, за рідкісним виключенням, тільки зарубіжні лізингові фірми. Найбільш серйозною вимогою таких фірм до лізингоотримувача може стати банківська гарантія на суму лізингових платежів надана банком лізингоотримувача на користь зарубіжного лізингоотримувача.

Використання цього способу залучення інвестиційних ресурсів має ряд переваг перед звичайним кредитом. Це відноситься, зокрема, до бухгалтерського обліку витрат, пов'язаних з угодою, яка передбачає стосунки фінансового лізингу. На відміну від інвестиційного кредиту у разі фінансового лізингу на собівартість продукції можуть бути віднесені не лише відсотки, але і основні платежі. Саме цей аспект обліку лізингових операцій створює реальну базу для їх ширшого впровадження.

Крім того, згідно з українським законодавством, майно, що придбавалося в лізинг, не ставитися на баланс лізингоотримувача, відбивається на рахунку як орендоване майно, Ця обставина істотно знижує розмір податку на майно підприємства. Відмітимо, проте, що ця норма йде врозріз з міжнародними правилами обліку угод фінансового лізингу, яких дотримується значне число зарубіжних держав. Ці міжнародні норми пропонують відбивати майно придбане на умовах фінансового лізингу, не на балансі формального власника - лізинговій компанії, а на балансі реального користувача - лізингоотримувача. Така практика порушує давню традицію, згідно якої саме власник майна тримає його у себе на балансі, але відбиває істоту реальних економічних взаємин лізинговій компанії і лізингоотримувача, коли останній фактично несе вагу риски, пов'язані з придбаним майном [8, с. 118-123].

Тому можна зробити припущення, що у міру розвитку українського законодавства в розділі, що стосується лізингу, і чіткішого прояснення відмінностей між фінансовим лізингом і орендою слід чекати змін і в правилах обліку таких операцій. Ці і ряд інших недоліків українського законодавства про лізинг, безумовно, гальмують ширше впровадження лізингових операцій в цілях реконструкції виробництва.

Порівнюючи представлені вище дані, слід зробити висновок що в умовах згортання державних програм фінансування інвестиційних проектів, дорожнечі і недоступності банківських кредитів особливого значення набувають власні джерела фінансування інвестицій, такі як нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування і акціонерний капітал.

Проте фінансування за рахунок власних засобів вимагає фінансової стабільності, інакше є небезпека підірвати здатність фірми здійснювати поточні платежі. З іншого боку, у разі залучення засобів на реконструкцію або переозброєння обслуговування заборгованості, що утворилася, може виявитися не під силу підприємству. Тому, як правило для фінансування великих програм виробничо-технічного розвитку жодне з наведених вище інвестиційних джерел не використовується в "чистому" вигляді і відособлено від інших. Найбільш доцільною завжди є оптимальна для фірми комбінація частини або навіть усіх основних варіантів інвестицій.

Численні емпіричні дослідження, що проводилися в різних країнах в умовах ринкової економіки, показують, що зовнішній капітал для підприємства значно вигідніший, ніж власний, тобто витрати використання позикового капіталу нижче за альтернативні витрати фінансування з власних засобів.

В той же час витрати на фінансування з позикових джерел не завжди нижче за альтернативні витрати власних засобів. А саме, з одного боку чим більше доля позикових засобів загальному капіталі фірми за інших рівних умов, тим вище прибуток, що падає на одну акцію. Підвищення квоти позикового фінансування, отже, веде до зростання рентабельності власного капіталу і до збільшення ринкової ціни майна підприємства. Але з іншого боку, збільшення долі зовнішнього фінансування підвищує ризик, пов'язаний з володінням цим підприємством і, отже, вимагає збільшення плати за користування власним капіталом.

Таким чином, збільшення позикових джерел фінансування позитивно впливає на середній відсоток витрат використання капіталу підприємства до певної межі, після проходження якого ці витрати зростають значними темпами. З цих міркувань виходить, що між власним і позиковим капіталами є оптимальне співвідношення відповідне мінімальним середнім витратам на фінансування Ця оптимальна структура капіталу залежить від галузевих особливостей, особливих ситуацій усередині підприємства і умов на ринку капіталу. Найбільш загальною є рекомендація, щоб частка позикового капіталу не перевищувала власних засобів підприємства. Досягши оптимальної структури, щоб дістати можливість додаткові джерела позикового капіталу, не порушуючи при цьому його структури необхідно збільшувати в тому ж розмірі власний капітал [6, с. 241-241].

Слід також відмітити, що головна увага має бути зосереджена не на короткострокових коливаннях норми відсотка і витрат використання власного капіталу, а передусім необхідно враховувати витрати, пов'язані з довгостроковим фінансуванням.

В процесі розробки стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства послідовно вирішуються три головні завдання:

1) визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду;

2) визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності;

3) визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності.

Визначення співвідношення різних форм інвестування пов'язане з функціональною спрямованістю діяльності підприємства. Підприємства, що ведуть виробничу діяльність, переважною формою інвестування матимуть реальні вкладення в інвестиційні проекти, що дозволить їм розвиватися високими темпами, освоювати нові види продукції. Фінансові інвестиції цих підприємств пов'язані в основному з короткостроковими вкладеннями вільних грошових коштів або здійснюються з метою встановлення контролю (впливи) за діяльністю окремих підприємств.

Підприємства - інституціональні інвестори здійснюють інвестиційну діяльність переважно на фондовому ринку. Питома вага реального інвестування у таких підприємств може коливатися в межах, дозволених законодавством. Співвідношення різних форм інвестування в тривалій перспективі істотно коливається залежно від стадій життєвого циклу підприємства. На стадіях народження, дитинства і юності велика доля інвестицій носить реальну форму. Тільки на пізніших стадіях (остаточна зрілість) підприємства істотно розширюють долю фінансових інвестицій.

Розміри підприємства також впливають на співвідношення різних форм інвестування. Як правило, невеликі і середні підприємства здійснюють реальні інвестиції більшою мірою, що обумовлено складністю формування "критичної маси інвестицій".

Великі підприємства мають вищий рівень фінансової гнучкості, що дає їм можливість проводити фінансове інвестування у великих масштабах.

Характер стратегічних змін операційної діяльності підприємства безпосереднім чином позначається на співвідношенні форм інвестування. Стратегічні зміни операційної діяльності підприємства можуть бути поступовими (обумовлені внутрішньою логікою динаміки операційної діяльності і пов'язані з невеликими об'ємами її нарощування) і переривчастими (характеризуються істотними і стрибкоподібними відхиленнями об'ємів операційної діяльності від традиційних). У першому випадку інвестиційні ресурси підприємства використовуються на потреби реального інвестування в плановому порядку, а фінансове інвестування носить короткостроковий характер використання тимчасово вільних інвестиційних ресурсів. У другому випадку у підприємства накопичується досить значний об'єм тимчасово вільних інвестиційних ресурсів, який може використовуватися в процесі як короткострокового, так і довгострокового фінансового інвестування.

На співвідношення реальних і фінансових інвестицій чинить вплив загальний стан економіки, що визначає кон'юнктуру окремих сегментів інвестиційного ринку. В умовах нестабільності економіки, високих темпів інфляції, постійної зміни податкової політики ефективність реального інвестування істотно знижується при одночасному зростанні рівня ризиків. У такі періоди фінансові інвестиції, особливо короткострокові, є ефективнішими. Слід зазначити що реальні інвестиції мають високий рівень захисту, оскільки ціни на об'єкти реального інвестування зростають зазвичай пропорційно темпу інфляції [7, с. 118-119].

Визначаючи галузеву спрямованість своєї інвестиційної діяльності, підприємства вибирають дві принципово різні інвестиційні стратегії: конкурентна, спрямована на максимізацію інвестиційного прибутку у рамках однієї галузі, або портфельну, спрямовану на зниження рівня інвестиційного ризику і максимізацію інвестиційного прибутку за рахунок використання переваг міжгалузевої діяльності.

Для визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності необхідно досліджувати доцільність:

  • галузевій концентрації (чи диверсифікації) інвестиційної діяльності;

  • різних форм диверсифікації інвестиційної діяльності (у рамках певної групи галузей або в розрізі різних, не пов'язаних між собою груп галузей).

Як правило, початкові етапи діяльності підприємства пов'язані з концентрацією його інвестиційної діяльності на одній, добре знайомій галузі. Західна практика показує, що багато хто з найбільш удачливих інвесторів досяг високого рівня прибутків завдяки цій стратегії. В той же час серед інвесторів, що використовують цю стратегію, спостерігається найбільше число банкрутств, що пов'язано з вищим рівнем ризику.

Стратегія галузевої концентрації може використовуватися лише на трьох перших стадіях життєвого циклу підприємства. На наступних стадіях у міру задоволення потреби ринку в продукції їй на зміну повинна прийти стратегія галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності.

Галузева диверсифікація інвестиційної діяльності у рамках певної групи галузей дозволяє інвесторам ширше використовувати накопичений досвід в області маркетингу, виробничих технологій і тим самим підвищувати ефективність інвестування при істотному зниженні рівня інвестиційних ризиків. Стратегія диверсифікації інвестиційної діяльності підприємства реалізується при формуванні стратегічних зон господарювання на яких лежить повна відповідальність за розробку асортименту конкурентоздатної продукції, ефективної збутової, а також інвестиційної стратегій.

Стратегія диверсифікації ефективна лише при сприятливому прогнозі кон'юнктури відповідних товарних ринків. Це обумовлено певними її недоліками. По-перше, суміжні галузі, як правило, мають аналогічний в часі галузевий життєвий цикл, що збільшує інвестиційний ризик (особливо в традиційних галузях). По-друге, продукція суміжних галузей зазвичай схильна до впливу однакових в часі кон'юнктурних циклів, що ще більше збільшує інвестиційний ризик.

Необхідність використання стратегії галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності в розрізі різних, не пов'язаних між собою груп галузей визначається тим, що для багатьох великих підприємств, що ведуть свою діяльність упродовж тривалого періоду часу, традиційно обрані галузі стримують темпи перспективного розвитку, отримання високої віддачі від інвестицій. Для таких підприємств забезпечити нові можливості розвитку і підвищити рівень конкурентоспроможності може інвестування в інші альтернативні групи галузей. Умовою такої диверсифікації інвестиційної діяльності є формування стратегічних центрів господарювання, до складу яких включається декілька стратегічних зон господарювання.

Вибір регіональної спрямованості інвестиційної діяльності підприємства разом з іншими чинниками, що визначають інвестиційний клімат конкретних територій і їх інвестиційну привабливість, визначається розмірами підприємства і тривалістю його функціонування [7, с. 118-119].Невеликі і середні підприємства, так само як і підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, направляють увагу на інвестиційну діяльність в основному в межах одного регіону. Обмежені можливості регіональної диверсифікації для них пов'язані з недоліком інвестиційних ресурсів і складністю управління інвестиційною і господарською діяльністю.

Принципова можливість регіональної диверсифікації з'являється лише при фінансових інвестиціях. Але через невеликі об'єми фінансового інвестування управлінські рішення приймаються не у рамках інвестиційної стратегії, що розробляється, а на стадії тактичного управління інвестиційною діяльністю, тобто при формуванні інвестиційного портфеля. Потреба в регіональній диверсифікації для "молодих" підприємств виникає у міру їх розвитку і збільшення тривалості їх функціонування.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Аналіз управління інвестиційною діяльністю підприємства

    Курсовая работа >> Экономика
    ... результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції ... ефективності інвестиційної діяльності на стадії розробки інвестиційного проекту ... Методичні рекомендації по розробці інвестиційної політики підприємства.//Вісник ХДЕУ.–2001 – №3(19). ...
  2. Інвестиційна політика банку та шляхи підвищення її ефективності

    Дипломная работа >> Банковское дело
    ... і, окремого підприємства визначається і рівень інвестиційної привабливості даної галузі, підгалузі, підприємства. Прибутковість ... 3.2. Види банківської інвестиційної політики Критерії порівняння Види інвестиційної політики Консервативна Поміркована ...
  3. Підвищення економічної ефективності використання основних фондів операційної діяльності підприємства

    Курсовая работа >> Экономика
    ... ється в процесі управління інвестиційною діяльністю торговельного підприємства. Проміжок часу, протягом ... і підприємства та його фінансового стану. Вибір аварійної ремонтної політики передбачає розробку програми дій підприємства в раз ...
  4. Організаційно-правове регулювання інвестиційної діяльності (на прикладі Вінніцької області)

    Дипломная работа >> Финансовые науки
    ... є надзвичайно важливим етапом розробки інвестиційної політики (загальнодержавної і регі ... рівні підприємства. Основною метою інвестиційної політики повинно стати досягнення ... активності насамперед у сфері послуг, торговельно-посередницькій діяльності, а також ...
  5. Комерційна діяльність торгового підприємства по продажу товарів і обслуговуванню покупців

    Курсовая работа >> Финансы
    ... . В оточенні підприємства постійно відбуваються зміни ... асортименту Товарна політика торговельного підприємства значною мірою ... розробки товарів, дослідження тенденцій на ринку нових товарів. Товарна політика ... Поточні фінансові інвестиції 220 2092,5 23,4 ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0020358562469482