Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Экономика->Контрольная работа
Описова статистика дозволяє узагальнювати первинні результати, отримані при спостереженні або в експерименті Процедури тут зводяться до угрупування да...полностью>>
Экономика->Курсовая работа
Изучение потребительского спроса в целом и на рынке благ в особенности является важнейшей задачей для экономистов любой мало-мальски развитой страны И...полностью>>
Экономика->Реферат
Оборот оптовой торговли Российской Федерации по данным Федеральной службы государственной статистики постоянно растет, однако темпы его ежегодного при...полностью>>
Экономика->Реферат
Совсем недавно менеджеры использовали любые средства в борьбе за увеличение объема продаж В кризис приходится больше заботиться о безопасности предпри...полностью>>

Главная > Реферат >Экономика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

- змогу власникам землі та майна існуючого господарства добровільно визначатися в подальшому формуванні нових ефективних господарств на приватній основі та створювати конкурентне середовище;

- право здавати свою земельну частку та майновий пай в оренду ефективним господарям;

- можливість державним органам здійснювати реальне управління і контроль за процесом роздержавлення та перерозподілом земель.

Орендні відносини забезпечують власників земельних часток в разі банкрутства існуючого господарства від позбавлення власності на землю через заборгованість чи заставу. Новоутворені на приватній основі господарства можуть одержувати землю також у колективну власність чи у власність юридичних осіб тільки в межах своєї сумарної земельної частки за заявами власників сертифікатів. Землі пенсіонерів, працівників соціальної сфери, інших галузей сільського господарства використовуються товаровиробниками на орендних відносинах, включаючи оренду з правом викупу. На 1 січня 1997 року відповідно до проектів роздержавлення та приватизації видано майже 150 тисяч сертифікатів обласного зразка на 87 відсотків усіх земель, що підлягають приватизації.

Становлення малого підприємництва має специфіку не лише в галузевому, але й в регіональному (територіальному) розрізі. Характеризуючи розвиток малого підприємництва в регіональному аспекті, слід зазначити, що Україна являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна із яких має неповторний профіль, притаманні тільки їй властивості. Розвинутими в індустріальному відношенні областями є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська. Області, де переважає сільське господарство, - Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська. Є також області, де врівноважені сільське господарство та індустрія, - Одеська, Київська, Харківська.

Рівень розвитку малого підприємництва в областях України також неоднаковий.

Однією з причин труднощів та структурних збочень у недержавному секторі є відсутність системи територіального управління та територіальної політики щодо розвитку підприємницької діяльності.

Цей висновок можна підкріпити аналізом стану малого підприємництва в Україні з урахуванням регіонального аспекту.

Проаналізуємо кількість діючих малих підприємств у розрахунку на 1000 чоловік. У середньому по Україні цей показник дорівнює 1,46. Стосовно зареєстрованих малих підприємств цей чинник вищий, майже в три рази - 4,6 (мал. 2.7). В регіональному аспекті цей показник має великі розбіжності. Так, набагато вищий показник, ніж у середньому по країні, у Дніпропетровській та Харківській областях (2,22 і 2,19 відповідно), в місті Києві (2,6), Автономній Республіці Крим (2,0). Разом з тим у таких областях як Чернігівська, Вінницька, Житомирська він нижче від середнього більш як у два рази (0,61; 0,63; 0,72 відповідно). Значно нижче показники у Тернопільській (0,80), Кіровоградській (0,81), Херсонській (0,82) та Закарпатській (0,83) областях.

Досить широкий діапазон коливання і показника продуктивності праці (відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності робітників). Низькі показники продуктивності праці зокрема у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Аналіз свідчить, що розвиток малого підприємництва залежить від багатьох фактів, серед яких найважливішу роль відіграють регіональні (територіальні) умови. До них слід віднести: економічний потенціал, наявність ресурсів, господарську структуру, підготовку кадрів, ставлення місцевих органів влади та населення до підприємництва, стан ринкової інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення даного регіону тощо. Ці та інші фактори повинні враховуватись при розробці та впровадженні системи регіонального управління, здійсненні ефективної територіальної політики щодо розвитку малого підприємництва, що сприятиме формуванню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.

. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МАЛОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

В структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого - особливості, які зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

- жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;

- фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб’єктів господарювання та основні напрями їх використання;

- формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

- безумовне використання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні і оборотні фонди.

У 1994 році вартість основних виробничих фондів малих підприємств становила 14826,9 млрд.крб., або 5,8% від загальної вартості виробничих основних засобів, в той час, коли у 1993 році цей показник досягав лише 2,2%. Вартість оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей у 1994 році становила 34547,5 млрд.крб., тобто 4,2% від загальної вартості оборотних коштів (табл. 2.6). У 1995 році вартість всіх основних фондів малих підприємств досягла 106016,6 млрд.крб., у тому числі виробничих основних фондів - 70640,5 млрд.крб. Оборотні кошти в запасах товарно-матеріальних цінностей на кінець 1995 року становили 144375,5 млрд.крб.

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу грамотної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб’єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку, суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також - у неформальному секторі. До першої групи слід відносити діючі суб’єкти підприємницької діяльності, які:

- здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;

- сплачують відповідні податки;

- звітують в органах статистики.

До неформального сектора або тіньової економіки слід відносити суб’єкти малого підприємництва, які:

- зареєстровані, але не сплачують податки і не звітують в органах державної статистки;

- не пройшли відповідну державну реєстрацію;

- здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством економічну діяльність, або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів слід виділити такі категорії:

- індивідуально зайняті;

- працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

- офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;

- діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;

- неврахована діяльність працівників формального сектора, яка здійснюється на робочому місці тощо.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки у неформальному секторі, а також, такі, хто зайнятий як у неформальному, так і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор (тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у “класичній” формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і “напівформальний” сектор (діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо).

Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він існував і раніше і був представлений репетиторами, будівельниками-“шабашниками”, кравцями, домопрацівниками, перекупниками (які іменувалися “спекулянтами”) тощо, існувала і тіньова економіка. Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектора різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з’явилися істотно нові для нас явища - вулична торгівля, “човникарі”, розширилися масштаби “класичної тіньової економіки”. Неформальний сектор став фактично самостійним сегментом ринкової економіки. Крім того, значна частина людей поєднує роботу у формальному та неформальному секторах.

Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є “об’єктивною” реальною нішею для неформального сектора. Однак роль цього сектора для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного боку, очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та доходів населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному секторі відсутні соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці. Відбувається відтік частки кваліфікованих та перспективних працівників з формального сектора, що негативно впливає на його ефективність. Зайнятість людини у неформальному секторі, насамперед у таких сферах малого бізнесу, як торгівля і громадське харчування (72,3% за загальним обсягом балансового прибутку у липні 1996 року), побутове обслуговування населення (57,1%), постачання та збут (23,4%), призводить до втрати кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність характеру зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Все це є наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а насамперед, загальноекономічних труднощів кризового характеру.

Лібералізація економічних процесів не привела до скорочення неформального сектора економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його зростанню. Багато в чому це зумовлено неефективною економічною політикою держави. Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою, режимом регулювання тих чи інших сфер економічної діяльності держава “заганяла” у “тінь” цілі галузі економіки. Невідповідність між новим законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела до деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу держави на розвиток економіки. Було створено легітимну основу криміналізації економіки, тіньового накопичення капіталу, його застосування в цілях, що не відповідають інтересам розбудови національної економіки.

Головною причиною зростання неформального сектора економіки є можливість швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, - з одного боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері виробництва - з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку власників-підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті підприємницької діяльності.

Проблему неформального сектора економіки не можна вважати як таку, що сама вирішиться у процесі економічних реформ. Без дієвого державного впливу (відповідної державної політики) на ці процеси, механізм відтворення цього сектора економіки не буде подолано. Поступова легалізація неформального сектора - важливий шлях його інтеграції у суспільне виробництво.

Основними напрямами державної політики щодо підтримки малого бізнесу, ефективного використання фінансів на найближчу перспективу, на нашу думку, повинно бути:

- створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла б ефективному формуванню та використанню фінансів малого бізнесу;

- розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових організацій;

- удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування малого бізнесу;

- забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого бізнесу (лізинг, франчайзінг та інші);

- розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків, які б надавали пільгові кредити малим підприємствам, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних напрямах;

- удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектора економіки, поступової легалізації тіньового капіталу.

В даний час в Україні склалася ситуація, що коли переважає частина підприємств, особливо невеликих і вперше створених, має потребу у фінансових ресурсах для забезпечення нормальної діяльності. Потреби в коштах не можуть бути задоволені державним бюджетом. Необхідне інвестування, що повинне стати основним джерелом надходження засобів. Однак многим рядовим інвесторам самостійно важко визначити, у які саме підприємства, без великого ризику, варто інвестувати свої засоби. До того ж самостійне придбання цінних паперів є не тільки ризикованим, але й іноді безприбутковим. Для ефективного рішення цієї проблеми здійснюється спільне інвестування за допомогою інвестиційних фондів і інвестиційних компаній. У цьому випадку інвесторам немає необхідності турбуватися про придбання цінних паперів, оскільки питання ризику і прибутковості інвестиційних засобів лягає на плечі фахівців зазначених організацій.

Основними перевагами спільного інвестування є: сприяння створенню і нагромадженню капіталу; ефективність як інструмент приватизації; перетворення складних інвестиційних рішень у більш прості для дрібних інвесторів з одночасним здійсненням диверсифікованості при формуванні інвестиційного портфеля; здійснення ефективного переливу капіталів між галузями народного господарства і стимулювання діяльності підприємства; сприяння залученню іноземного капіталу.

Розвиток спільного інвестування в Україні погодиться з аналогічною тенденцією на світовому фінансовому ринку, де понад 40 відсотків притягнутих і вкладених засобів приходиться саме на інвестиційні фонди й інвестиційні компанії.

У ході приватизації понад 25 відсотків громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів допущені лише закриті інвестиційні (взаємні) фонди, що дозволяє значно скоротити процес приватизації, юридично стабілізувати положення закритих інвестиційних фондів шляхом прямої законодавчої заборони надання яких-небудь гарантій власникам приватизаційних паперів у відношенні прибутковості їхніх вкладень в інвестиційні сертифікати фонду. На закриті інвестиційні (взаємні) фонди приходяться близько 60 відсотків акумульованих фінансовими інститутами приватизаційних паперів і понад 50 відсотків усіх вкладень приватизованих засобів серед фінансових інститутів. Це свідчить також про популярність закритих форм цього типу посередницької діяльності на фондовому ринку. У цифрах статистика по інвестиційним (взаємним) фондах виглядає в такий спосіб: в Україні на початок 1997 року нараховувалося 263 закритих інвестиційних фондів інвестиційних компаній, 215 закритих інвестиційних фондів, 17 відкритих взаємних фондів інвестиційних компаній і 4 відкритих інвестиційних фондів.

Представників малого бізнесу в Україні можуть цікавити й інші зведення про фондовий ринок. За період з жовтня 1991 року по вересень 1996 року Міністерством фінансів України було видано 973 дозволу на здійснення діяльності по випуску і звертання цінних паперів, у тому числі 145 - комерційним банкам. Найбільше число торговців цінними паперами знаходиться в Києві і Київській області (261), у Харківській (86), у Донецькій (46) і Дніпропетровської області (34). На початок 1997 року Комісія з цінних паперів і фондового ринку видала 222 дозволу незалежним реєстраторам, серед яких цей статус одержав 21 банк. Одна третина всіх реєстраторів зосереджена в Києві і Київській області. Продовжується організаційне формування фондового ринку України. Протягом 1996 року в Україні було створено 24 територіальні відділення Комісії з цінних паперів і фондового ринку, яким були передані дуже широкі повноваження, зокрема, що стосуються контролю за дотриманням законодавства, за діяльністю емітентів, реєстраторів, фінансових посередників, за біржовою і позабіржовою торгівлею цінними паперами, а також за процесом інформування населення й учасників фондового ринку про зміни в правовій базі і про ринкову кон'юнктуру.

Процес становлення українського фондового ринку продовжується, і ще чимало проблем підлягають рішенню. Має бути перебороти труднощі методологічного, інформаційного й організаційного порядку, однак, незважаючи на складності формування фондового ринку і на поки ще не задовольняючі результати розвитку економіки країни в цілому, у наявності явний прогрес у сфері емісії і звертання цінних паперів. У 1996 році в Україні в порівнянні з 1995 роком цінних паперів було випущено в 3 рази більше, у тому числі акцій і векселів - у 4 із зайвим разу більше. У 1996 році було повторно продане на фондовому ринку цінних паперів на 15,4 млн. гривень, насамперед акцій (97% загального обсягу продажу), що свідчить про упевнене формування вторинного ринку коштовних як більш високої ступіні їхнього звертання і використання, що неодмінно приверне увагу малого бізнесу.

3 регіонів України найбільшу активність у залученні іноземних інвестицій проявляють м.Київ, Одеська область, Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Львівська області (питома вага у загальному обсязі складала відповідно 39,5%; 9,3; 7,6; 7,5; 5,9 та 4,1%).

Прямі іноземні інвестиції з України на 01.10.96р. складають 88886,5 тис.дол.США і збільшились проти відповідного періоду минулого року у 4,6 раза. Тенденції руху інвестицій у поточному році змінилась на протилежну - спостерігається значний приріст українських інвестицій за кордоном (+4,8 млн.дол.США за 9 місяців 1996p. проти скорочення на - 0,9 млн.дол.США за 9 місяців 1995p.). Найбільш привабливим для українських інвесторів виглядає інвестиційний клімат Росії (в її економіку вкладено 62,5% від загального обсягу українських інвестицій), а серед галузей російської економіки — охорона здоров’я та будівництво.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Фондовий ринок та перспективи його розвитку в Україні

    Курсовая работа >> Финансовые науки
    ... тему: Фондовий ринок та перспективи його розвитку в Україні Виконала: Студентка ... ійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ... ринку, є оподаткування. Проблема оподаткування на ринку ці ... проблем, які роблять його мало прозорим, або прозорим ...
  2. Малий бізнес України в розвиткові національної економіки

    Реферат >> Экономика
    ... . Особистий внесок: визначено проблеми оцінки місця і ролі малого бізнесу в розвитку територій, окреслено особливо ... із світового досвіду розвитку малого бізнесу та його адаптація до розвитку малого бізнесу в Україні з урахуванням особливостей національно ...
  3. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні

    Закон >> Экономическая теория
    ... ІІІ. Проблеми малого бізнесу та напрямки його розвитку. Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні 32 Шляхи забезпечення позитивного розвитку малого підпри ...
  4. Малий бізнес в Україні

    Курсовая работа >> Экономика
    ... ідність розвитку в Україні малого бізнесу, в дійсності стан його розвитку залишається незадовільним. Проблема полягає нав ...
  5. Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та місті Харкові

    Дипломная работа >> Политология
    ... його приклад на плакаті № 3. 3 питання розкриває стратегію соціального та економічного розвитку Укра ... і соціального розвитку в Україні; 5) Визначити проблеми місцевого самоврядування ... розвитку малого і середнього бізнесу та інфраструктури підтримки малого ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0012059211730957