Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

История->Реферат
В 1713 году Пётр I в честь достойного поведения своей супруги Екатерины Алексеевны во время неудачного для него Прутского похода 1711 года учредил орд...полностью>>
История->Реферат
Письмо Александра Румянцева к Титову Дмитрию Ивановичу (Убиение царевича Алексея Петровича) — получивший распространение в середине XIX века текст, ко...полностью>>
История->Реферат
Роман Пётр Первый охватывает время после смерти Фёдора Алексеевича — сына Алексея Михайловича и практически до взятия русскими войсками Нарвы. Роман м...полностью>>
История->Реферат
Родился в Санкт-Петербурге 29 октября (9 ноября) 1715 года, через 17 дней после своего тёзки и племянника — великого князя Петра Алексеевича (будущего...полностью>>

Главная > Конспект >История

Сохрани ссылку в одной из сетей:

По смерті Лева його син Юрій І (1301–1308 чи 1315) знову очолив єдину Галицько-Волинську державу, оскільки після Василька династія Романовичів на Волині фактично не продовжилася. Столицею князівства став Володимир-Волинський.

Скориставшись з внутрішніх заколотів у Золотій Орді, Галицько-Волинське князівство змогло на дея­кий час знову пересунути південні межі своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. По­казником могутності Юрія І було те, що він теж прийняв королівський титул, іменуючи се­бе королем Русі (тобто, Галицької землі) і князем Володимирії (Волині). Йому вдалося домогтися від константинопольського патріарха встановлення у 1303 р. окре­мої Галицької митрополії, до якої входило кілька єпархій – володимирська, луцька, перемишльська, турівсько-пінська. Підпорядковувалась вона безпосередньо Вселенському патріархові в Константинополі (перед тим вся Русь входила до складу однієї митрополії – київської). Утворення Галицької митрополії сприяло розвиткові традиційної культури і допомагало захищати політичну неза­лежність об’єднаного князівства.

У культурному житті Галицько-Волинської землі, як і всюди у той час, велику роль відігравали церковні установи – монастирі, єпископії, парафії. Освічені люди, знавці інозем­них мов працювали в князівських і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, вели ди­пломатичне листування. Велика книгописна майстерня діяла при дворі кня­зя Володимира Васильковича. Він «був книжник і філософ, якого не було у всій землі, і опісля нього не буде». Князь робив щедрі по­жертви церквам. В Холмі за Лева Даниловича переписано два Євангелія, в яких типово народні ук­раїнські мовні риси чітко проступають крізь церковнослов’янську основу тексту літургійних книг.

Літописання в Галицькій землі з’явилось рано. «Повість про осліплення Василька», яка ввійшла в «Повість временних літ», – винятково таланови­тий твір.

Яскравий вияв високого рівня культури краю – архітектура. Будівництво велося переважно з дерева, кам’яними спершу зводилися лише храми, рідше князівські палати. Місцевий іконопис розвивався під впливом київського.

У культурі галицько-волинської доби ще ви­разніше, ніж раніше, спостерігалося оригінальне поєднання слов’янської спадщини і нових рис, зумов­лених зв’язками з Візантією, Західною і Цент­ральною Європою, країнами Сходу.

Сини Юрія І Андрій і Лев ІІ (1308 чи 1315–1323) були останніми з роду Романовичів галицько-волинськими князями і правили разом. На міжнародній арені вони орієнтува­лись на союз з Тевтонським орденом. Це було корисно як для забезпечення торгівлі з Балтикою, так і у зв’язку з тим, що все більш відчутним ставав натиск на північні окраїни князівства Лит­ви. Збереглась грамота Андрія і Лева 1316 р. про підтвердження союзу з Орденом, якому галицько-волинські князі обіцяли захист від Золотої Орди. Отже, хоч галицько-волинське князівство мусило визнавати формальну залежність від Орди, воно здійснювало цілком са­мостійну зовнішню політику.

Крім мирних угод з хрестоносцями, було досягнуто порозуміння з Литвою і Польщею. Польський король Владислав Локетко називав своїх східних сусідів-князів «непоборним щитом проти жор­стокого племені татар». Самі ж Андрій і Лев Юрійовичі титулували себе «божою милістю князі всієї землі Русі, Галичини і Володимирії». Обидва князі померли одночасно за нез’ясованих обставин, існує припущення, що вони загинули у бою з татарами.

Дітей Андрій і Лев не мали, тож пряма лінія династії Романовичів на них увірвалася. Майже два роки галицько-волинський трон лишався без правителя. Лише у 1325 р. галицькі бояри запросили на княжий стіл 14-річного племінника Андрія та Лева Болеслава, який після переходу з католицької віри у православ’я отримав ім’я Юрій ІІ Тройденович. Юний правитель не став маріонеткою в руках бояр. Себе він називав «божою милістю уроджений князь всієї Малої Русі». Юрій ІІ урегулював стосунки з Золотою Ордою і Великим князівством Литовським, здійснивши у 1337 р. спільний з татарами похід на Люблін. Це в свою чергу викликало відсіч Польщі та Угорщини. Юрій ІІ змушений був підписати Вишеградську угоду про те, що по його смерті трон перейде польському королеві Казимиру ІІІ. Галицькі бояри, не задоволені спробами князя запрошувати на державні посади католиків – чехів та німців, отруїли його у 1340 р.

Виснажлива боротьба із зовнішніми ворогами, гострі внутрішні конфлікти князів з боярами і війни князів між собою ослаблю­вали сили Галицько-Волинського князівства. Цим користувалися сусідні держави. Після смерті Юрія ІІ того ж року польський король Казимир ІІІ напав на Львів, погра­бував княжий палац на Високому Замку (звідки вивіз «дві корони величезної вартості, оздоблені до­рогими каміннями і перлами, а також мантію і трон»), але скоро був змушений відступити. «Управителем і старостою» Га­лицької землі став боярин Дмитро Детько. Очолені ним повстанці не тільки визволили власні землі, але й за допомогою татар спустошили територію Польщі аж до Вісли.

В той же час на Волині укріпився князь литовського походження Любарт (Дмитро) Гедимінович, який прийняв мову і звичаї місцевого населення. В боротьбі за галицькі землі, що йшла із змінним успіхом, симпатії більшості галичан були на боці Лю­барта. Все ж сили були надто нерівними. В 1349 р. Польща знову захопила Галицько-Холмське та Пе­ремишльське князівства, і король Казимир ІІІ проголосив себе ще й «правителем Королівства Русі», тобто Галичини.

З 1370 р. Галицьке князівство опинилось під владою Угорського королівства. В 1372–1378 і 1385–1387 рр. тут правив як васал угорського короля онімечений князь із Сілезії Володислав Опольський. Він прагнув незалежності від Угорщини і навіть почав карбувати у Львові монету з гербом Галичини і власним ім’ям. Однак у 1387 р. Галицька земля і західна частина давньої Волині (Холмщина) були надовго захоплені Польським королівством.

Належні раніше до Га­лицько-Волинського князівства землі між Дністром і Прутом, в тому числі територія сучасної Буковини, опинились у складі Молдавського князівства, яке сформувалось саме в цей час. Поряд з румунською більшістю, значну частину населення цього князівства становили українці, а деякі волості були цілком ук­раїнськими. В устрої і правовій системі Молдавського князівства лишилося чимало рис, що зародились у Га­лицько-Волинському князівстві, навіть грамоти господарів (князів) Молдавії протягом тривалого часу укладались українською мовою.

Так, через сто років після занепаду Київської Русі, Галицько-Волинська держава припинила своє існування.

Велике князівство Литовське. Внаслідок Батиєвої навали Київ, колись могутнє місто, залишився лиш тінню колишньої своєї слави. Місто покинули багато бояр, великих купців, навіть православний митрополит. Протягом тривалого часу й князя Київ свого не мав. Майже 80 років титул володаря українських теренів належав монголо-татарам. Але внутрішні чвари між правителями Золотої Орди заважали їм здійснювати безпосереднє управління цими землями.

Довго так тривати не могло. Першими з такої можливості скористалися литовці – до XІІІ ст. відсталі язичницькі племена. Ще за часів Міндовга (1230–1263) вони рушили на західноруські (білоруські) землі. Під проводом наступника Міндовга Великого князя Гедимінаса (1316–1341) почалося включення до складу Литовського князівства сучасних українських теренів. З метою збирання «руських земель» правитель застосовував як воєнні, так і дипломатичні й династичні заходи. Після раптової смерті Юрія ІІ Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедимінаса Любарт, котрий номінально вважався і галицько-волинським князем.

Крім того, Гедимінас, що іменував себе «королем Литовців і Руських», вів активну боротьбу з Тевтонським орденом, завдав кілька поразок німецьким лицарям.

Справу батька продовжив князь Альгердас (Оль­герд Гедимінович, 1345–1377), який проголосив: «вся Русь просто повинна належати литовцям». До 1350-х років він поширив свою владу на дрібні князівства, розташовані на лівому березі Дніпра, а в 1362 р. його військо зайняло Київ.

Експансії Литви сприяла слабкість Золотої Орди (після смерті хана Джанібека 1357 р. тут розпочинається хвиля міжусобиць, а в 1362 р. Орда розколюється на дві частини з кордоном по Волзі). У 1363 р. литовці рушили на Поділля, зав­да­вши нищівної поразки татаро-монголам у битві біля Синіх Вод (басейн Південного Бугу).

Поступово підпорядкувавши значну частину Білорусі й України, Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі.

Цей перший етап литовського проникнення на Русь історики назвали «оксамитовим». Українці охоче приймали прихід литовців, бо панування останніх було сприятливішим, ніж жорстоке ординське іго. Місцеве населення отримувало захист від нападів татар зі Сходу та Півдня, католиків – із Заходу. Тож опору литовцям воно не чинило, а часто навіть навпаки збройно їм допомагало у боротьбі з ворогом.

За браком людей литовці дозволяли місцевій українській знаті займати найвищі адміністративні посади. Руські князі та бояри на підставі угод з великим князем литовським служили йому як васали. Кредо литовців було: «Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо».

Литовська верхівка сама досить швидко потрапляла під культурні впливи своїх слов’янських підданих, переймаючи мову й звичаї, адже в державі переважав українсько-білоруський етнічний елемент (майже 90% населення). Багато князів з династії Гедимінасів прийняли християнство. Так, 10 з 12 синів Альгердаса були православними. Навіть наприкінці ХVІ ст. у Литовській державі діяло 11 тис. православних церков і лише 700 костелів. Руська мова, а тогочасне населення Білорусі й України називали себе русинами, стала офіційною мовою в литовській державі.

Литовці запозичили руський досвід військової організації, будування фортець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації. Державною правовою основою слугувала «Руська правда».

Литовські князі надавали привілеї – спеціальні особливі грамоти – окремим землям Русі. Хоча українські терени вважалися власністю династії Гедиміновичів, вони зберігали, особливо на перших порах, попередній політико-адміністративний устрій, певну автономію, давні місцеві звичаї. Тож майже до кінця XІV ст. Велике князівство Литовське виступало своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб’єктами якої були землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля.

Всі ці факти дозволяють стверджувати, що Велике князівство Литовське багато в чому продовжило державні традиції Київської Русі. У цій новоутвореній країні від народу-завойовника, по суті, залишилася тільки назва. Навіть офіційний титул литовського князя починався словами: «Великий князь Литовський і Руський».

В історичній науці сформувалися два напрями розгляду політичної історії України цього періоду. Згідно з поглядами багатьох російських істориків, у тому числі радянської доби, українські та білоруські землі були загарбані Литвою, а згодом відійшли до Польщі, тож протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на допомогу Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, за об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике князівство Литовське і Московське князівство як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивалися осібно.

Висновки до теми. Прогресивний розвиток південної частини східнослов’янського соціуму свого найвищого рівня досягнув впродовж ІХ–ХІІІ ст. Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії. Її внесок до се­редньовічного політичного, економічного, суспільного й культурного буття – надзви­чайно вагомий. Вийшовши на світову авансцену з походам Ас­кольда на Константинополь і нажахавши своїх могутніх сусідів, Русь поступо­во перейшла від воєнних сутичок з суміжними країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Київські володарі уклали мирні й союзні угоди з Візантією й Германською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріп­люючи їх при потребі династичними шлюбами, що було тоді нормою міжнародних відносин. Вагому роль відігравала Русь у міждержавних відносинах, її втручання в той чи інший конфлікт бу­вало досить, щоб стримати його.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Історія української культури. Конспект лекцій

    Конспект >> Культура и искусство
    ... сторія України. Курс лекцій. – К., 1992. Бунтян К.П., Мурзін В.Ю. та ін. На світанку історії. – К., 1998. – Т.1 Полонська Н. Історія України ... радимо виписати назви в конспект та знайти місце ... символічній формі. Головними опорними символами поетичної творчості ...
  2. Історія України. Конспект лекцій. Історія України івд найдавніших часів до сьогодення

    Конспект >> История
    ... інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях: Брайчевський М. Конспект історії України. – К.: Знання, 1993. – 204 ... р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами — прибічниками Тимчасового уряду, опорною ...
  3. Історія України від найдавніших часів до сьогодні. Конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... Києва з колонізаційними опорними пунктами в гирлах Дніпра, Дунаю ... . Бойко О. Історія України – К., 1999.- С. 418 – 439. Історія України: Курс лекція .У 2т. – Т.2. – С. 355 – 403. Історія України /Під ряд. В.А. Смол ...
  4. Психологія та педагогіка. Конспект лекцій

    Лекция >> Психология
    ... України Кафедра суспільних дисциплін З. В. ГІПТЕРС Психологія та педагогіка конспект лекц ... , самовдосконалення. Розроблений опорний конспект лекцій віддзеркалює інтеграц ... жна Грушевський М. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913 ...
  5. Соціальна педагогіка. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> Педагогика
    ... 'я України Офіційний веб-сайт: http://www.moz.gov.ua/. Лекція 3 ... виховання, моральне виховання та ін. У вітчизняній історії витоки виховання йдуть у давньослов'янську ... порушення зору, порушення слуху, порушення опорно-рухового аппарату Насамперед пов’язан ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0013999938964844