Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

История->Реферат
Вильгельм II фон Урах, (нем. Wilhelm Karl Florestan Gero Crescentius von Urach, лит. Vilhelmas Urachas, лит. Mindaugas II; 30 марта 1864, Монако — 24 ...полностью>>
История->Реферат
Вильнюсский ОМОН — Отряд милиции особого назначения города Вильнюс. Образован в 1988, в январе-августе 1991 подчинявшийся МВД СССР. Расформирован из-з...полностью>>
История->Реферат
Временное правительство Литвы — правительство, сформированное 22 апреля 1941 г. в Германии членами Литовского фронта активистов. Предполагалось, что п...полностью>>
История->Реферат
Прибалтийская операция 1944 года — наступательная операция советских войск, проведённая с 14 сентября по 24 ноября 1944 года на территории Прибалтики ...полностью>>

Главная > Конспект >История

Сохрани ссылку в одной из сетей:

За князювання Ярослава будівництво держави завершилось. Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, зрівнявшись із Візантією та Германською імперією. Стабілізувалися державна територія й кордони, вдосконалився дер­жавний апарат. Було нарешті подолано місцевий сепаратизм. Полюддя все більше замінювалось м’якшими, прогресивнішими формами данини, що відповідало прогресуючій феодалізації суспільства.

Помер князь на 76-році життя і був похований у мармуровому сар­кофазі в Софійському соборі. На жаль, сини Ярослава не змогли підтримати державу на тому рівні, на який во­на піднеслася за їхніх діда й батька.

[[Суспільний устрій, господарство, розвиток культури. Великий київський князь зосереджував у своїх руках всю повноту влади – законодавчу, виконавчу, судову та військову. У своїй діяльності він спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну – церкви. Дружина становила собою постійне військо, що у внутрішніх справах виконувало роль апарату примусу. За свою службу старші дружинники (бояри, великі феодали) одержували землі, молодші («отроки», «діти боярські», «пасинки») – частину військової здобичі або плату. На перших порах дарувалась не територія, а право стягувати з відповідного міста чи села податки. Така форма феодального землеволодіння – помісна – не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. Згодом дедалі більшого поширення набирає вотчина – спадкове, вільно відчужуване володіння.

На політичні рішення князя могли впливати поради та позиція боярської ради, утвореної зі старших дружинників, міської верхівки, вищого духовенства. Боярська рада користувалася правом «вето».

У періоди послаблення князівської влади важливу роль відігравали віча – народні збори дорослого чоловічого населення. Крім жителів міста, право їхнього скликання мали князь та митрополит. Віче володіло досить широкими можливостями впливу – аж до вигнання неугодного князя та запрошення іншого.

Основними верствами феодально залежного населення були:

смерди – більшість селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

закупи – люди, які втративши в силу різних обставин власне господарство, змушені були подаватися в кабалу до феодала за купу (грошову позичку);

рядовичі – селяни, котрі уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції;

челядь – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала, їх могли продавати, дарувати, передавали у спадщину;

холопи – населення, яке перебувало у цілковитій власності феодала.

Переважна більшість мешканців міст була ремісниками різних спеціальностей. Вони об’єднувались у корпорації на кшталт західноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринки становили водночас головні площі, на яких вирувало життя, зокрема збиралися віча.

Могутньою і прекрасною були ма­теріальна та духовна культура Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми в містах та дерев’яні церкви в селах, розкішні палаци, здебільшого з каме­ню й цегли, в два, три й більше поверхів – для князів, пишні дерев’яні хороми для великих бояр, ошатні дерев’яні зрубні жит­ла – для середніх прошарків населення (бідно­та тулилась у напівземлянках), створював могутні фортифікаційні споруди своїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків, що увійшли до народної пам’яті під поетичним наймен­ням «змійові вали». Навіть порівняно невеликі гради являли собою справжні фортеці з могутніми земляними валами, на яких стояли дубові стіни з численними баштами.

Значного розвитку в Київській Русі набула церковна архітектура. За Володимира Святославича будується храм Богородиці, який потім назвали Десятинною церквою (на його утримання князь брав десяту частину доходів своїх підданців). Вона була прикрашена фресками, мозаїкою. Ярославом Мудрим було зведено найбільший храм держави – Софійський собор. За його зразком побудовані: Спаський собор у Чернігові, Софійські собори – у Новгороді та Полоцьку.

Витривалі й працелюбні русичі вирощували хліб (основні зернові куль­тури: жито, просо, ячмінь, пшениця й овес; у лісовій зоні використовувалась підсічна система із застосуванням легкої сохи; в степах й лісостепу – перелогова система, плуг із залізним на­ральником). Не останнє місце посідало скотарство (великими стадами корів і кіз, табунами ко­ней, отарами овець володіли князі й багаті бояри). Русичі мали розвинені ремесла: ковальське, ювелірне, гончарне, обробку шкіри, дерева й кістки, виготовлен­ня виробів із скла – браслетів, намиста, перснів, кубків, пляшок, віконного скла. Залізо масово добувалося з болотяної руди. Кожна жінка досконало володіла домашніми ремеслами: прядінням, ткацтвом, виготовленням одягу. Багато продукції постачали промисли: мисливство й рибальство, бортництво – добування меду диких бджіл, бджільництво.

На весь світ уславились вироби руських майстрів, наприклад дорогоцінні зо­лоті речі з перегородчастими емалями й більш скромні срібні прикраси. Як і золоті діадеми, князівські барми, іконки, ковтки, хрестики тощо, срібні карбовані браслети з черню київського виробництва на­лежать до найвитонченіших зразків середньовічного мистецтва.

Купців руських добре знали на торгах міст Візантії, країн Кавказу й Арабського Схо­ду, Поволжя (Хозарський каганат і Волзька Бол­гарія), Германії, Франції, Угорщини, Чехії, Польщі. На продаж вони везли шкурки куниць, лисиць, бобрів, білок, мед і віск, вироби ремісників (це були шкіряні й металеві вироби, зокрема зброя, витвори ювелірів). Гнали вони й рабів (в самій Русі рабовласництво поширення не набуло). Додому ж поверталися із чужоземними золотими й срібними виробами, посудом, дорогими тканинами (шовк, парча, оксамит), олією, вином, фрук­тами, різноманітними ремісничими виробами.

Торгівля викликала до життя грошовий обіг. Крім традиційного засобу розрахунків – шкурок хутрових звірів – на ранньому етапі (VІІІ–Х ст.) на Русі оберталися арабські дірхеми, візантійські номісми і міліаресії, західноєвропейські динари. За Володимира Святославича та Ярослава Мудрого Русь карбувала власні гроші – срібники і златники. З ХІ ст. при розрахунках у великих торгівельних операціях використовувалися срібні зливки – гривни. Останні відомі трьох типів – київського, чернігівського та новгородського.

Міста виступали культурними осередка­ми. Тут діяли школи й книгописні майстерні, виготовлялися твори прикладного мистецтва, при храмах та мона­стирях існували бібліотеки, писалися ікони, складалися літописи та агіографії – житія святих. Творилася й усна історія у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень та билин, інших фоль­клорних пам’яток.

Найвідоміший монастир – Києво-Печерський, заснований за Ярослава Мудрого преподобним Антонієм, на взірець того, який він же започаткував у Чернігові.

Перші школи в Києві, а можливо і в інших великих містах Русі, започаткував Володимир Святославич. Ярослав Мудрий організував школу в Новгороді, де навчалося триста дітей. Крім початкової освіти, існувало й «навчання книжне», котре передбачало вивчення богослов’я, філософії, риторики, граматики – прообраз майбутньої вищої школи.]]

Занепад Руської держави. Стаття 1054 р. «Повісті» відкривається словами: «Помер великий князь руський Ярослав. Ще за життя свого він дав заповіт синам своїм, мовивши їм: «Ось я залишаю світ цей, сини мої живіть у любові... я доручаю замістити мене на столі моєму в Києві старшому си­нові моєму, брату вашому Ізяславу, слухайтесь його, як слухались мене, він замінить вам мене; а Свято­славу даю Чернігів, а Всеволодові – Переяслав, а Ігореві – Володимир (Волинський), а Вячеславу – Смоленськ».

Запровадивши спільне управління державою всім князівським родом, Ярослав поклав початок удільному устрою. Влада великого князя позбулася своєї економічної основи, що посилило його залежність від уділів. Престолонаступництво мало здійснюватися за встановленою чергою: по смерті київського князя його місце займав чернігівський князь, до Чернігова переходив переяславський, до Переяслава – волинський і так далі. Після смерті всіх синів Ярослава княжити в Києві мав почати найстарший нащадок його першого сина. Життєздатною така громіздка система бути не могла: непорозуміння почалися вже за перших Ярославичів.

Бра­ти Ізяслава не забажали визнавати його верховним володарем і дивились на міста із землями, що заповів їм батько, як на особи­сту спадкову власність – «вотчину». Ізяславу довелося укласти союз із двома мо­лодшими братами – Святославом і Всеволодом. На Русі встановилася незнана раніше форма правління, яку називають тріумвіратом.

Всі державні справи брати вирішували разом: ви­давали закони («Правда Ярославичів»), ходили в походи на торків і половців (кипчаків, куманів), перевели брата Ігоря з Володимира до Смоленська тощо. Але здебільшого дбали про збільшення власних володінь. 1057 р. Ізяслав захопив Волинь, а коли незабаром потому помер Ігор, тріумвірат поділив між собою Смоленську волость, нічого не залишив­ши синам покійного. Ізяслав, Святослав і Всеволод 1067 р. заволоділи Полоцькою землею, а її князя Все­слава кинули до київської в’язниці. Новгород привласнив Святослав, Смоленськ – Всеволод. Все це викликало обурення серед молод­ших Ярославичів і посіяло зерна подальших усобиць.

Після невдалої битви з половцями на р. Альті (1068 р.) тріумвірат дав тріщину й став розпадатися. 1073 р. Святослав звинуватив Ізяслава у змові з не­давнім ворогом Всеславом полоцьким, з допомогою Всеволода вибив старшого брата з Києва і сів на йо­го місце. Так скінчився майже 20-літній тріумвірат Ярославичів. Ізяслав утік до Польщі, далі до Германії, та зміг повернутися до Києва лише по смерті Свято­слава, наприкінці 1076 р.

Тим часом у чвари втрутилися обійдені дядьками й жа­даючі багатих волостей-вотчин їх небожі Олег Святославич і Борис Вячеславич. Вони вигнали з Черніго­ва, вотчини Олега, Всеволода Ярославича, де той сів, коли Святослав утвердився в Києві. Ізяслав прийшов на допомогу братові, разом 3 жовтня 1078 р. по­близу Чернігова вони розгромили Олега з Борисом. Але Ізяслав сам загинув у тій битві, й у Києві вокняжився Всеволод. На Русі відновилась одноосібна монархія. Та їй було далеко до минулої могутності.

Всеволод Ярославич виявився слабким правителем. Його влада поширювалася лише на частину держави – Волинська, Турівська, Муромська землі не підкорились йому. Оскільки князь не любив воювати й ходити в походи, а віддавав перевагу бесідам з вченими людьми й читанню книжок (знав 5 іноземних мов), військову справу він доручив синові Володимиру, як тільки тому виповнилося 12 чи 13 років (в історію він увійшов за родовим іменем матері, доньки візантійського імператора Марії, – як Мономах). Практично державою правив сімейний дуумвірат.

Посадивши сина Володимира князем у Чернігові, Всеволод зневажив переважні права на місто синів свого старшого брата Святослава. Тож довелося йому захища­тися від небожів – Святославичів, Давида й Святослава Ігоровичів, а також троюрідних онуків – Рюрика, Володаря й Василька Ростиславичів.

Кончина Всеволода у 1093 р. круто змінила перебіг політичних подій. Сталося несподіване: Володи­мир, що за життя батька став фактичним правителем Русі й мав найбільшу військову силу, не бажаючи розпалювати чвар, добровільно поступився престолом на користь кузена Свято­полка (той, як син старшого брата Всеволода Ізяслава, мав переважні права на Київ).

Та міжкнязівські усобиці тривали. Святополк не зумів власними сила­ми приборкати бунтівників, тому уклав союз із Мономахом. Разом вони збройно змусили Свято­славичів утихомиритися. В 1096–1113 рр. Руссю пра­вив дуумвірат Святополк – Володимир.

Відновлення державної єдності було украй необхідним, адже ще з кінця 1070-х рр. половецькі ха­ни посилили натиск на Переяславщину й південну Київщину. Крім того, Олег Святославич, а за ним й інші князі (переважно чернігівські), почали використовувати степовиків у боротьбі з суперниками на Русі.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Історія української культури. Конспект лекцій

    Конспект >> Культура и искусство
    ... сторія України. Курс лекцій. – К., 1992. Бунтян К.П., Мурзін В.Ю. та ін. На світанку історії. – К., 1998. – Т.1 Полонська Н. Історія України ... радимо виписати назви в конспект та знайти місце ... символічній формі. Головними опорними символами поетичної творчості ...
  2. Історія України. Конспект лекцій. Історія України івд найдавніших часів до сьогодення

    Конспект >> История
    ... інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях: Брайчевський М. Конспект історії України. – К.: Знання, 1993. – 204 ... р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами — прибічниками Тимчасового уряду, опорною ...
  3. Історія України від найдавніших часів до сьогодні. Конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... Києва з колонізаційними опорними пунктами в гирлах Дніпра, Дунаю ... . Бойко О. Історія України – К., 1999.- С. 418 – 439. Історія України: Курс лекція .У 2т. – Т.2. – С. 355 – 403. Історія України /Під ряд. В.А. Смол ...
  4. Психологія та педагогіка. Конспект лекцій

    Лекция >> Психология
    ... України Кафедра суспільних дисциплін З. В. ГІПТЕРС Психологія та педагогіка конспект лекц ... , самовдосконалення. Розроблений опорний конспект лекцій віддзеркалює інтеграц ... жна Грушевський М. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913 ...
  5. Соціальна педагогіка. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> Педагогика
    ... 'я України Офіційний веб-сайт: http://www.moz.gov.ua/. Лекція 3 ... виховання, моральне виховання та ін. У вітчизняній історії витоки виховання йдуть у давньослов'янську ... порушення зору, порушення слуху, порушення опорно-рухового аппарату Насамперед пов’язан ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0020449161529541