Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Банковское дело->Реферат
В современных условиях деньги являются неотъемлемым атрибутом хозяйственной деятельности. Поэтому все сделки, связанные с поставками материальных ценн...полностью>>
Банковское дело->Реферат
В такой стране как Россия, инвестиции играют важную роль в развитии среднего и крупного бизнеса. Предприятия не могут самостоятельно выбраться из криз...полностью>>
Банковское дело->Реферат
В условиях кризиса проблема профессионального управления банковскими рисками, оперативный учет факторов риска приобретают первостепенное значение для ...полностью>>
Банковское дело->Реферат
Под банковскими рисками принято понимать вероятность, а точнее угрозу потери банком части своих ресурсов, недополучения доходов или произведения допол...полностью>>

Главная > Реферат >Банковское дело

Сохрани ссылку в одной из сетей:

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

Конституційне право зарубіжних країн”

на тему:

Поняття та особливості виборчого права, виборів у зарубіжних країнах.

ПЛАН

1. Поняття та особливості виборчого права в зарубіжних країнах

2. Проведення виборів в зарубіжних країнах

Використана література

1. Поняття та особливості

виборчого права в зарубіжних країнах

На особливу увагу заслуговує таке політичне право, як виборче. Наслідком реалізації його є формування таких ланок державного ме­ханізму, як парламент і нерідко глава держави. Як зазначалося, саме з наявністю в особи виборчого права звичайно пов'язують стан її громадян­ства. Однак у деяких країнах припускається можливість участі у голосу­ванні на місцевих і навіть загальних виборах іноземців.

Так, згідно зі ст. 26 Конституції Австрії, виборче право на основі встановленої за міждержавними угодами взаємності може бути надане осо­бам, які не є громадянами цієї держави. Існують і інші подібні приклади.

Саме ж виборче право як суб'єктивне право особи (громадянина) поділяється на активне і пасивне виборче право. Активне виборче право — це встановлене законом право громадянина брати участь у виборах в орга­ни державної влади насамперед шляхом голосування. Пасивне виборче пра­во означає право балотуватись на відповідні посади, тобто право бути обра­ним. Можливість надання активного і пасивного виборчого права завжди зумовлювалась певними вимогами до потенційних учасників виборів. Ці вимоги визначено в конституціях і виборчому законодавстві.

Згідно з концепціями виборчої дієздатності, що були запропоновані теоретиками XVIII ст. і певний час домінували в Європі та Америці, на­явність виборчого права зумовлювалася цензами майнового характеру. Од­нак з середини XIX ст. загальна картина поступово почала змінюватися. Об­меження майнового характеру були поступово скасовані або зведені нанівець. Ще однією рисою розвитку виборчого права у XIX—XX ст.ст. було те, що при встановленні вікового цензу для активного виборчого права виходили з необхідності зрівняти його з віком повноліття. Проте спочатку у більшості європейських країн відповідний віковий ценз становив 21—25 років.

Такий підхід об'єктивно обмежував політичну активність молоді. І тільки в другій половині XX ст. динаміка суспільно-політичного життя при­звела до зниження вікового цензу для активного виборчого права. У 1969 p. у Великобританії він становив 18 років. Наступного року такий самий ценз законодавче визначили ФРН і США, а згодом — Франція, Італія, Швеція, Іспанія, Греція та інші країни. Однак у Туреччині, Швейцарії та Японії відповідний ценз і нині дорівнює 20 рокам.

Разом з тим у наші дні зберігається різниця між віковими цензами для активного і пасивного виборчого права. Як і раніше, перший за за­гальним правилом нижчий. Наприклад, на виборах у нижні палати пар­ламентів Бельгії, Великобританії і Росії відповідних прав набувають у віці 18 і 21 року, Франції і Румунії —18 і 23 років, Італії, Канади, США та деяких інших країн — 18 і 25 років, Японії — 20 і 25 років. Водночас у Данії, Нідерландах, Фінляндії, Швейцарії, Угорщині і Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права збігаються.

Характерним є і те, що на виборах у верхню палату парламенту там, де вона існує і обирається, віковий ценз для пасивного виборчого права зви­чайно вищий, ніж у нижню. Так, у США правом бути обраними до палати представників наділені громадяни з 25-річного віку, а в сенат — з 30-річно-го. В інших країнах відповідні цензи становлять: в Італії — 25 і 40 років, Чехії — 21 і 40 років, Франції — 23 і 25 років, Румунії — 23 і 35 років, Японії — 25 і ЗО років.

Еволюція виборчого права призвела до скасування так званого стате­вого цензу і надання відповідних прав жінкам. Уперше активне виборче право було надане жінкам у США: в період з кінця XIX ст. і до першої світо­вої війни воно було встановлене законодавством шести штатів. На початку XX ст. емансипація жінок на виборах мала місце в Австралії, а на європей­ському континенті — в Норвегії та Фінляндії, причому в двох останніх країнах жінки могли не тільки голосувати, а й балотуватися на виборах.

Після першої світової війни почався процес відповідного розширен­ня виборчого корпусу і в інших країнах. Цей процес був досить тривалим і для багатьох розвинутих країн завершився лише після другої світової війни. Наприклад, якщо в США на федеральному рівні виборчі права бу­ли надані жінкам у 1920 р., то в цілому ряді європейських країн це було зроблено після другої світової війни, а у Швейцарії — в 1971 р. В наш час формальних обмежень виборчих прав за ознаками статі в розвинутих країнах практично не існує.

Одна з характерних рис виборчого права XIX—XX ст.ст. — на­явність цензу осілості. Це відповідає історично зумовленим поглядам на ви­борчий округ як на територіальну корпорацію, населення якої є певною єдністю з різноманітними спільними інтересами. Однак на сьогодні виборчі округи далеко не завжди збігаються з адміністративно-територіальними одиницями, які могли б претендувати на визнання такими корпораціями. Як би там не було, ценз осілості впроваджений у багатьох країнах. У США він дорівнює одному місяцю, в Австралії, ФРН і Японії — трьом, у Бельгії і Франції — шести, у Канаді та Фінляндії — дванадцяти місяцям тощо. Звичайно цей ценз зумовлює необхідність проживання протягом встановле­ного строку на території відповідного виборчого округу або адміністратив­но-територіальної одиниці.

В окремих країнах ценз осілості виражений узагальнено. Наприк­лад, у Конституції Ісландії зазначено, що для участі в голосуванні на пар­ламентських виборах потрібно проживати в країні не менше п'яти років (ст. 33). Аналогічний строк осілості для надання активного виборчого пра­ва визначений у Норвегії, для пасивного права він становить десять років (§§ 50 і 61 Конституції). В Австралії, крім тримісячного цензу осілості у відповідному виборчому окрузі, запроваджена вимога проживати в країні протягом не менше півроку до початку складання виборчих списків. Іноді ценз осілості встановлюється в непрямій формі. Зокрема, у Великобританії до участі в голосуванні не допускаються ті громадяни, які хоч і мають ви­борчі права, але за місяць до дня виборів не були зареєстровані.

Сучасне виборче право сприймається як загальне при оптимальному обмеженні виборчого віку. Як зазначалося, майнові цензи в розвинутих країнах практично відсутні. Єдиним реальним цензом у більшості випадків залишається ценз осілості. Це не виключає обмеження громадян у виборчих правах за законом. Звичайно, такі обмеження встановлюються для тих, хто вчинив злочин і відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. Законодав­ство ряду країн застерігає, що у виборчих правах обмежуються банкрути, ті, хто утримується за рахунок суспільних фондів, та деякі інші особи. Іноді встановлюються більш загальні обмеження щодо соціальної поведінки ви­борців: у Конституції Італії припускається обмеження виборчих прав у ви­падках скоєння «негідних вчинків, вказаних у законі» (ст. 48).

Конституції і законодавство закріплюють принцип рівного виборчого права. На практиці це означає, що, по-перше, кожний виборець має один го­лос і, по-друге, всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах.

Законодавство передбачає необхідність утворення рівних за кількістю виборців або населення округів, хоча вимога рівності виборчих округів звичайно розглядається як загальна і майже повсюдно не вико­нується. Для нерівності округів є певні об'єктивні підстави. Зокрема, ви­борчі округи намагаються більш-менш точно узгодити з існуючим в тій чи іншій країні адміністративно-територіальним поділом. Відповідні одиниці за кількістю населення можуть помітно різнитися. Нерівна ж кількість виборців, які проживають у різних округах, призводить до того, що голос, поданий в одному окрузі, «важить» більше, ніж поданий в іншому. Як ре­зультат, порушується принцип рівного виборчого права.

Проте ще більшою мірою таким порушенням сприяють свідомі маніпуляції з виборчими округами, відомі як «виборча географія (гео­метрія)». Оскільки визначення виборчих округів є звичайно прерогативою державних органів, правлячі партії здобувають можливість забезпечити собі завищене представництво в парламенті. Робиться це так: менша час­тина округів формується таким чином, щоб там мешкала переважна більшість прибічників опозиції. Остання буде домінувати в цих округах на виборах, а її представники будуть обрані. В кожному з решти округів більшість серед виборців, хоч і незначну, становитимуть ті, хто підтримує уряд. Звідси при однаковій підтримці конкуруючих партій в цілому по країні в більшому числі округів переможуть представники правлячої партії, що забезпечує їй збереження влади. Подібна практика тією чи іншою мірою застосовується в різних країнах, починаючи з часів проголо­шення самого принципу рівного виборчого права.

Можливість порушень рівного виборчого права зумовлена і харак­тером прийнятих виборчих систем, розглянутих вище.

Завершуючи розгляд питань конституційної регламентації прав і свобод особи, зупинимось на проблемі їх обмеження. Хоча формулюван­ня обмежень в основних законах різні, всі вони звичайно мають загаль­ний характер. Наприклад, у ст. 12 Конституції Японії записано, що «на­род повинен утримуватися від будь-яких зловживань правами і свобода­ми і несе постійну відповідальність за використання їх на шкоду інтере­сам суспільного добробуту».

Поряд з обмеженнями, що стосуються всього загалу і відповідним чином сформульовані, конституції іноді передбачають позбавлення прав і свобод як індивідуальну санкцію за зловживання ними. Як записано у вже цитованій ст. 18 Основного закону ФРН, «кожний, хто використовує свободу висловлення думок, особливо свободу друку, свободу викладання, свободу зборів, свободу створення спілок і товариств, таємницю листуван­ня, поштовий, телефонний та інший зв'язок, власність або право притул­ку для боротьби проти основ вільного демократичного порядку, позбав­ляється цих основних прав». Однак і ці положення, незважаючи на зовні індивідуалізований їх характер, є загальними за своєю природою.

Мало чим відрізняються від них обмеження прав і свобод, мож­ливість яких передбачена у зв'язку з проголошенням надзвичайного ста­ну, та деякі інші.

Іноді можливість обмеження прав і свобод органічно пов'язується з самою їх природою. «Обмеження прав і свобод не можуть змінювати зміст і сутність цих прав і свобод», — записано в ст. 13 Конституції Словаччи­ни. У ст. 54 Конституції Молдови встановлено, що «обмеження прав і сво­бод мають відповідати обставинам, що їх зумовили, і не можуть заперечувати саме існування права або свободи». Подібні положення, що об'єктив­но є демократичними за характером, можна знайти в основних законах Ес­тонії, Киргизстану, Угорщини та деяких інших держав.

Існування певних обмежень прав і свобод має об'єктивний характер. Реалізація їх для кожного конкретного індивіда здійснюється в умовах встановленого правопорядку і пов'язана з правами і свободами інших осіб. Тому проблемою є не сам факт таких обмежень, а форма юридичного їх закріплення. Формулювання в основних законах таких підстав для можли­вого обмеження прав і свобод, як «необхідність захисту вільного і демокра­тичного ладу», «збереження суспільного добробуту, моралі і здоров'я інших осіб» тощо, мають надто загальне значення і припускають надмірно широ­ке їх тлумачення. Результатом може бути порушення прав і свобод особи.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Законодавча влада в зарубіжних країнах

    Реферат >> Банковское дело
    ... зарубіжних країнах” 1. Поняття і структура парламенту в зарубіжних країнах Державні функції в кожній кра ... багатьох країнах шляхом загальних виборів зам ... та визначенні особливостей представницьких органів конкретних країн ... з питань виборчого права і ратифі ...
  2. Парламент в зарубіжних країн

    Реферат >> Астрономия
    ... ПАРЛАМЕНТ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ. План ... змістом поняття, котре охоплю ... країн застосовуються прямі вибори. Їх нерідко проводять не тільки на основі виборчого права ... сенати). Свої особливості мають прямі вибори у верхні ... країнах Центральної та Східної Європи це право ...
  3. Правовий статус особи в зарубіжних країн

    Реферат >> Государство и право
    ... ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ. План лекції. Зміст правового статусу особи. Політичні права ... нформації. На особливу увагу заслуговує виборче право. Як суб’єктивне право особи (громадянина) ... теорії та практиці Франції та деяких інших країн прийняте ширше поняття безпеки ...
  4. Партійні системи зарубіжних країн

    Реферат >> Астрономия
    ... ІЙНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН. План лекції. Поняття та види партійних ... виборів. У багатопартійній політичній системі, як правило, ... ія проходить у формі виборчої боротьби, де сили ... язкової сили. 3. В зарубіжних країнах особливу важливість набуває інституал ...
  5. Поняття місцевого управління і самоврядування історія розвитку види концепції сучасна практи

    Реферат >> Государство и право
    ... нституту державного права у різних зарубіжних країнах. Також були враховані тенденції та перспективи ... суддями. Вибори проводилися на засадах загального виборчого права чоловіків, ... цих країнах на багато років назад (особливо в СРСР). Теорія прав громади ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0019240379333496