Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Реферат
Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головах людей як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення...полностью>>
Философия->Реферат
Навчальна дисципліна «Релігієзнавство» є органічною частиною в системі дисциплін гуманітарного циклу. Вивчення історії становлення й еволюції релігійн...полностью>>
Философия->Реферат
Слово «релігія» походить від латинського "religio" і означає "зв'язок". У тлумаченні богословів релігія — це все те, що зв'язує, з'єднує людину з бо­ж...полностью>>
Философия->Тесты
Выдающаяся личность - это человек, который...(оказал влияние на ход истории) Выдающийся деятель Возрождения, автор сочинения «Похвала глупости» (Э Рот...полностью>>

Главная > Реферат >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Філософія середньовіччя та ренесансу.

  1. Патристика раннього християнства.

  2. Середньовічна схоластика.

  3. Філософська думка пізнього Середньовіччя.

  4. Новий погляд на людину у філософії Ренесансу.

Патристика.

Загальна характеристика патристики.

Філософія середньовіччя не тільки започатковується в античному світі, але й має в його межах свою класику - патристику. Патристика - загальна назва напрямку, заснованого так званими отцями церкви. В теології патристика є частиною догматики чи патрології, з якою вона здебільшого ототожнюється. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень І-VІП ст.ст., коли її представники -Тертуліан, Климент Олександрійський, Оріген, Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади, котра спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. Починаючи з III ст., патристика, навпаки, починає пристосовуватись до теоретичної форми світогляду - філософії, використовує неоплатонізм для обґрунтування християнського віровчення.

Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом (насамперед - з філософією гностицизму). Починаючи з III ст., патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обгрунтування принципів пізнання бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм - визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, котрий він створив з нічого, його абсолютної благості та справедливості. Людина патристикою тлумачиться як споганена «першородним гріхом» божа істота, а її тіло - як вічне джерело гріха. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога.

Псевдо-Діонісій.

В період становлення феодального суспільства у Візантійській імперії (точніше - в Сірії) у другій половині V ст. були написані грецькою мовою чотири твори, які відіграли визначну роль у наступному розвитку філософської думки середньовіччя на Сході та Заході. Це були твори про проблему пізнання Бога: «Про божественні імена», «Про таємниче богослов'я» (часто зустрічається під назвою «Про міфічну теологію»), «Про небесну ієрархію», «Про церковну ієрархію», які підписані ім'ям Діонїсія Ареопагіта. Проте загальновизнано, що він не міг бути автором цих творів через те, що жив на декілька століть раніше подій, описаних у цих трактатах, тому їх автора стали називати Псевдо-Діонісій (а самі твори -«Ареопагітиками»).

Ареопагітики являють собою синтез християнських ідей з

неоплатоністськими, в якому найчастіше переважали саме неоплатоністські елементи. Теологічні уявлення концентруються в «Ареопагітиках» насамперед навколо шляхів богопізнання.

Першим із них є шлях позитивної теології. Основа позитивної теології -аналогія між реальним світом предметів, особливо людських істот, і Богом як верховним та єдиним творцем. Але Бог - це абсолют, йому притаманні всі імена, що вживаються у Писанні. Звідси назва першого твору Ареопагітик -«Про божественні імена», де обґрунтовується всеіменність Бога. Шлях позитивної теології, на думку автора твору, виявляється далеко неадекватним для пізнання Бога. По-перше, тому, що далеко не всі імена, не всі атрибути, притаманні людині, можуть бути віднесеними і до Бога. По-друге, навіть ту безліч атрибутів, які можна приписати божественній істоті, неможливо визнати вичерпною. Кожен з атрибутів можна розуміти в різноманітних контекстах, але саме адекватний Богові контекст його розуміння не може бути даний людині, адже Бог - надприродна істота.

Інший шлях - негативна теологія, яка становить найбільш адекватний спосіб людського осмислення божественної істоти. Саме з негативною теологією пов'язані містичні вчення Псевдо-Діонісія про Бога, сформульовані в трактаті «Про таємниче богослов'я». Суть негативної, заперечуючої теології полягає в послідовному запереченні відносно Бога будь-яких властивостей, будь-яких атрибутів, що спостерігаються та мисляться в навколишньому світі, через те, що Бог навіть приблизно не може бути схожий з ними. Завдяки цьому «всеіменний» Бог як предмет пізнання в позитивній теології стає «безіменним» Богом як об'єктом пізнання в негативній теології.

Псевдо-Діонісій переймає неоплатоністські ідеї, наприклад, ідею Бога як початку, середини й кінця існуючого. Світ був створений Богом, його нескінченною добротою й любов'ю, він же і намагається і повернутись до Бога - нескінченного добра, любові, щастя. Таким чином, трансцендентальний Бог може бути уявлений водночас і як іманентний усім видам існування, що беруть участь у його вдосконаленні. Насамперед цього досягають істоти, які утворюють «небесну ієрархію» (ангели, духи), а потім люди, які за допомогою церкви спілкуються з Богом.

У цій концепції провідну роль відіграє саме концепція про ієрархічне впорядкування світу, котра обґрунтовувала роль церкви. Філософія ієрархії обґрунтовувала як структуру християнської церкви, так і структуру феодального суспільства. Поділ між духовною та світською владою знайшов своє перше теоретичне висвітлення. Звідси виникла величезна популярність «Ареопагітик» у наступні віки та титул їх автора «Ієрархічний доктор».

Августин та його послідовники.

Августин Блаженний Аврелій (13.ХІ.354 – 28.ІІІ.430), епіскоп Гіпона, створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей - ні. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність. Новим філософським досягненням Августина стало висвітлення проблеми реальної динаміки конкретного людського життя у протилежність конкретній історії суспільства. У трактаті «Сповідь» розглядаючи людину від появи немовляти до особи, що самоусвідомлює себе християнином, Августин створив першу філософську теорію, де досліджується психологічна сторона життя.

Досліджуючи історію як цілеспрямований процес, у трактаті «Про град Божий», що був написаний під впливом вражень від покорення Рима ордами Аларіха у 410 р., Августин визнає існування двох видів людської спільноти: «град земний», тобто державність, яка заснована на «самозакоханості, доведеній до презирства Бога», і «град божий» - духовна спільність, основана на «любові до Бога, доведеній до презирства до самого себе».

Послідовники Августина були скоріше істориками, аніж систематизаторами. Вони розв'язували в більшості практичні питання етичного характеру. Виходячи з настанов арістотелевської логіки та філософії, вони міркували про дійсність, а філософію підпорядковували теології.

Видатним діячем та відомим філософом пізньої античності був Аніцій Манлій Северин Боецій (480-524 р.р.), який здійснив велику кількість перекладів із старогрецької мови на латину, що перетворилась у головну мову культури та освіченості. Найбільш цінною визнається його перекладацька та коментаторська діяльність в галузі логіки та гносеології. Боецій переклав та прокоментував усі основні твори з логіки Арістотеля.

Головними теологічними трактатами Боеція вважаються «Про святу трійцю», «Про втішення філософією», де дається не арістотелевська, а платонівська концепція відношення загального до одиничного. Згідно неї, людський розум не потребує чуттєвого пізнання як початкового етапу, а може осягнути сутність простим напруженням своїх вищих пізнавальних здібностей. Загальне, з цієї точки зору, існує само по собі, самостійно і людський розум має здатність його безпосереднього осягнення.

Розвиваючи ідею Августина про вирізнення індивідуального буття людини та суспільного буття в історії, Боецій розповсюджує її на поняття буття взагалі, що дозволило йому поставити проблему, яка стала провідною для наступної середньовічної філософії. Це онтологічна проблема розрізнення у кожній речі її індивідуального існування у всій його конкретності та її загальної сутності, буття взагалі як відповідної речі (дерево, плоди, земля і т.д., як щось загальне у протилежність конкретному яблуку, яблуньці, ділянці землі конкретного господаря). Саме виділенняутності як загального начала для пізнання та тлумачення буття взагалі виявляється більш важливим для пізнання, аніж конкретне існування будь-якої індивідуальної речі. Але тільки по відношенню до них і може бути зроблене розрізнення цих двох різновидів буття - безпосереднього та загального, глибинного.

Тертуліан.

Тертуліан (прибл.160 - 221) є найбільш яскравим виразником впевненості про несумісність філософії та християнського віровчення, тієї основоположної лінії, що була сформульована у «Посланнях апостола Павла» і підкреслювала, що християнське одкровення «усуває мудрість світу всього».

Квінт Тертуліан був вихований у традиціях римської юридичної культури, прохолодно і навіть вороже відносився до абстрактних систем грецької філософії. «Жалюгідний Арістотель» встановив для єретиків діалектику -«мистецтво будувати і руйнувати, мистецтво саме по собі безплідне, але таке, що породжує численні суперечки, а тим самим і єресі».

Доводячи тезу про несумісність філософії та християнського віровчення, Тертуліан став раннім виразником його практичного розуміння. Воно виходить з того, що соціальна функція філософії відмінна від релігії. Соціальна функція є незалежною від того чи іншого філософського обгрунтування, якого вона, власне, не потребує. Між Афінами та Ієрусалимом, між Академією та церквою, між язичниками-єретиками та християнами не може бути нічого спільного. Після Христа немає потреби у якій-небудь допитливості, а після Євангелія немає потреби в дослідженнях. Відкидаючи філософію Платона, Арістотеля, Епікура, Геракліта, Емпедокла, він проголошує філософів патріархами єретизму.

Тертуліан висуває тезу про несумісність віри та розуму, підкреслюючи, що сила віри прямо пропорційна безглуздості положень, у котрі віриш. Дана позиція є досить показовою для ірраціонального світогляду не тільки християнського віровчення, але, по суті, і для будь-якого монотеїстичного віровчення, для будь-якої ірраціоналістичної філософії.

Програмна зневага до розуму, проголошена Тертуліаном, усе ж не могла вберегти його від вирішення важливих питань шляхом логічної побудови думки, без чого не могла обійтись молода християнська теологія: про природу Бога і людської душі. І тут християнський апологет підпав під вплив уявлень римського стоїцизму. Він дійшов висновку, що єдиний Бог, звісно, є не чимось іншим, як дух, проте це дух, рівний ніщо. Він аж ніяк не матеріальний, а тілесний, як це уявлялось стоїками у їх вченні про пневму. Аналогічним чином і душа, яка відрізняється від людського тіла як щось більш тонке і текуче, все ж тілесна. Адже інакше неможливо пояснити, як дух розповсюджується по всьому тілу, використовує їжу та відчуває. В зв'язку з цим Тертуліан, всупереч Платонові, висловлюється навіть на користь сенсуалізму. У відповідності до цього він уявляв будь-яку людську душу не як таку, що вселилась іззовні, а як таку, що виникла за допомогою Бога із сім'я і передається з тих пір від покоління в покоління і зберігає в собі як образ верховного творця, так і першородний гріх прабатьків Адама та Єви, зберігається в людській душі як деяка пневма, рівна ніщо. Дане вчення відкидало розповсюджене в міфології уявлення про вічне переселення душі з тіла в тіло. З ніщо приходить - в ніщо піде.

Ориген.

Ориген (185 - 254) пішов шляхом поєднання елементів християнства з
платонізмом. Олександрійський вчений написав велику кількість



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Філософія Середньовіччя і Відродження

    Реферат >> Философия
    ... ЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І ВІДРОДЖЕННЯ ЗМІСТ 1. Філософія Середньовіччя 2. Філософія Відродження ЛІТЕРАТУРА 1. Філософія Середньовіччя Середньовічна філософ ... автономне становище філософії та науки стосовно ві ... мир. — М., 1990. Эстетика Ренесанса: В 2-хт. — М., ...
  2. Філософія. Світоглядні та філософські істини. Конспект лекцй

    Конспект >> Философия
    ... 2. Філософія Середньовіччя, Відродження та Нового часу План Філософія Середньовіччя Філософія Відродження Філософія Нового часу Питання 1. Філософія Середньовіччя розгорта ... мов, античної спадщини, ідей Середньовіччя і Ренесансу, тут він проникся повагою до ...
  3. Філософія доби Відродження

    Реферат >> Философия
    ... епоха Відродження, Ренесансу. 1.в. Третім важливим фактором відходу в минуле Середньовіччя став занепад впливу ... і призначення власного життя. Філософія Середньовіччя та Відродження. Реферат Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її розвитку ...
  4. Основні вопроси філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... речі навколишнього світу. ТЕМА 3. ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ. Вивчення цієї теми зд ... ітектора, скульптора, митця стає символом Ренесансу. Проблема діяльності. В епоху Відродження будь ...
  5. Культурологія. Конспект лекцій. Зміст та історія становлення. Феномен культури

    Книга >> Культура и искусство
    ... , стилістика картин світу Середньовіччя та ренесансноновочасної культури досить однозначно упредметнюються ... ії. Творчість Ф. Достоєвського і філософія “російського Ренесансу”, на чолі котрого стояв ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0019140243530273