Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Право, юриспруденция->Курсовая
Нельзя не согласиться с мнением российского государствоведа начала ХХ в. А. Паршина о том, что без глубокого и всестороннего понимания природы и сущно...полностью>>
Право, юриспруденция->Реферат
Ядром Москвы самого её основания был Кремль. Вокруг этой крепости возводились другие крепостные стены, опоясавшие Китай - город, Белый город и Земляно...полностью>>
Право, юриспруденция->Реферат
В правоохранительном блоке Российского законодательства значительное место принадлежит нормам об административной ответственности. Реализация этих нор...полностью>>
Право, юриспруденция->Контрольная работа
Административно-процессуальные нормы, определяющие основы правового статуса участников процесса (нормы, регулирующие предметную и территориальную подв...полностью>>

Главная > Лекция >Право, юриспруденция

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Правове регулювання соціального партнерства.

План:

1. Соціальне партнерство: загальна характеристика.

2. Правове регулювання соціального партнерства в Україні.

3. Сторони та інші суб'єкти соціального партнерства.

  1. Соціальне партнерство: загальна характеристика.

У сучасний період в Україні відбуваються процеси, які мож­на визначити як формування колективного трудового права. Кризовий стан економіки загострив потребу суспільства досяг­ти соціального балансу між найманими працівниками, власни­ками (роботодавцями) і державою. Зараз наочно видно, що пра­вовими засобами індивідуального трудового права, в якому ос­новними суб'єктами виступають індивідуальний найманий пра­цівник і окремий роботодавець, не вирішити нагальних проблем. На перший план виходять, умовно кажучи, суб'єкти інших "ва­гових категорій" — колективи найманих працівників і колек­тиви роботодавців. Узгодження соціально-економічних інтересів між вказаними суб'єктами, а також між ними і державою утво­рює цілу систему суспільних відносин, які отримали у зарубіж­них країнах назву інституту соціального партнерства, котрий пронизує соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного підприємства (роботодавця).

Є декілька визначень соціального партнерства на науковому і законодавчому рівні. В цілому інститут соціального партнер­ства являє собою комплекс процедур узгодження інтересів між найманими працівниками і роботодавцями і широко застосовується у краї­нах із розвиненою соціальною ринковою економікою.

Процес законодавчого закріплення колективно-договірної си­стеми в більшості країн Заходу розпочався на початку XX сто­ліття. Окремі норми колективно-договірної системи було внесе­но до датського Цивільного кодексу в 1907 р., швейцарського Кодексу зобов'язань у 1911 р. У подальшому, в процесі виділен­ня норм трудового права в окрему галузь права (законодавства), набуло поширення прийняття спеціальних законодавчих актів з колективно-договірного регулювання трудових відносин. У Нор­вегії такий акт прийнято в 1915 р., Німеччині — у 1918 р., Фінляндії — у 1924 р.

Соціальне партнерство здійснюється шляхом соціального діа­логу, шляхом взаємних консультацій, переговорів між соціаль­ними партнерами. Тому поряд із терміном "соціальне партнер­ство" у практиці держав застосовується термін "соціальний діа­лог". Він досить широко використовується МОП та на європейсь­кому рівні. З 2005 р. соціальний діалог набув організаційно-правового змісту й в Україні.

МОП розуміє під соціальним діалогом переговори, консульта­ції, обмін інформацією між урядом, роботодавцями і працівни­ками, або на рівні МОП, на теми, що пов'язані з економічною або соціальною політикою, і такі, що становлять спільний інтерес.

МОП ухвалила низку конвенцій і рекомендацій у сфері соці­ального діалогу, які становлять основу міжнародного колектив­ного трудового права на всесвітньому рівні:
  • Конвенцію № 87 (1948 р.) про свободу асоціації і захист права на організа­цію;
  • Конвенцію № 98 (1949 р.) про застосування принципів пра­ва на організацію і ведення колективних переговорів;
  • Рекомен­дації №91 (1951р.) про колективні договори, №94 (1952р.) — про консультації та співробітництво між підприємцями і трудя­щими на рівні підприємства, № 113 (1960 р.) — про консультації та співробітництво між державною владою та організаціями підприємців і трудящих;
  • Конвенцію № 154 (1981 р.) про спри­яння колективним переговорам.
Україна ратифікувала у різні роки вказані конвенції МОП, таким чином, вони входять до сис­теми національного законодавства і є обов'язковими до виконання.

На рівні Ради Європи принципи соціального партнерства за­кріплено в Європейській соціальній хартії 1961 р. та у Перегля­нутій Європейській соціальній хартії 1996 р.

До колективних прав за Хартією належать такі:

  • всі працівники і роботодавці мають право на свободу об'єд­нання в національні й міжнародні організації для захисту еко­номічних і соціальних інтересів (ст. 5);

  • всі працівники і підприємці мають право на укладення ко­лективних договорів (ст. 6);

  • працівники мають право брати участь у визначенні та в по­ліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві (ст. 22);

  • представники працівників на підприємстві мають право на захист від дій, що завдають їм шкоду, та їм має бути надано відповідні можливості для здійснення їх функцій (ст. 28);

  • всі працівники мають право на інформацію і консультації протягом здійснення колективних звільнень (ст. 29).

Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" від 14 вересня 2006 р. № 137-У взято зобов'язання за усіма зазначеними статтями та пунктами.

У Європейському Союзі під соціальним партнерством розумі­ється взаємодія різних складових сил суспільства, передусім праці і капіталу, досягнення ними взаємоприйнятних комп­ромісів при вирішенні проблем, що зачіпають спільні інтереси.

Мета соціального партнерствауникнути конфліктів, викори­стовуючи арсенал різноманітних матеріальних, моральних, полі­тичних, юридичних засобів урегулювання проблем, що виника­ють. Однією з головних складових сучасної соціальної політи­ки є соціальний діалог, який на практиці реалізує ідею соціаль­ного партнерства.

Європейська комісія визначає соціальний діалог, як процес постійної взаємодії соціальних партнерів з метою дійти згоди з економічних або соціальних питань на рівні держави, сектору економіки або підприємства.

Незважаючи на певні успіхи, досягнення згоди у цій сфері вимагає значних зусиль.

Соціальне партнерство широко застосовується на Заході, прі цьому моделі в різних країнах відрізняються організаційно-пра­вовим механізмом.

Відомі дві моделі соціального партнерства — трипартизм і біпартизм.

Для трипартизму (США, Канада, Великобританія) характерною є на­явність трьох сторін у соціальному партнерстві — представників від найманих працівників, роботодавців і держави.

Біпартизм (Франція, ФРН, Швеція, Австрія) передбачає наявність двох сторін переговорного процесу — пред­ставників від найманих працівників і роботодавців.

Світовий досвід переконливо доводить, що проблеми економі­ки і суспільного життя, в тому числі у сфері застосування най­маної праці, вирішуються оптимально, якщо реалізується орієн­тація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнем соці­ального партнерства є принцип співробітництва між роботодав­цями і найманими працівниками, який реалізується у формах проведення переговорів, укладення колективних договорів та ко­лективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях.

2. Правове регулювання соціального партнерства в Україні.

В Україні були окремі організаційно-правові способи соціаль­ного партнерства на виробничому рівні:

  • укладення колективних договорів;

  • проведення виробничих нарад;

  • діяльність рад трудо­вих колективів;

  • участь трудових колективів в управлінні органі­заціями тощо.

Однак ніде в радянській юридичній літературі ці форми співпраці працівників і роботодавців не визначались як соціальне партнерство. Перехід до ринкових відносин, економічна криза, яка зумовила певну соціальну напруженість між праців­никами і роботодавцями та державою, а також необхідність адап­тації трудового законодавства до європейських міжнародних стандартів, поставили на порядок денний питання про створен­ня нового правового механізму регулювання колективних тру­дових відносин у суспільстві. Якщо на рівні підприємства ко­лективна співпраця між соціальними партнерами була врегульо­вана певним чином, то на регіональному, галузевому, національ­ному рівнях необхідно було встановлювати цілком нову для нашої держави правову модель.

Етапи розвитку сучасної системи соціального партнерства:

  • Указом Президента України "Про національну раду соціального партнерства" від 8 лютого 1993 р. № 34 було ство­рено Національну раду соціального партнерства . Указом ПУ від 27 квітня 1993 р. № 151 затверджено Положення про Національну раду соціального партнерства.

  • 1 липня 1993 р. було прийнято Закон України "Про колективні договори і угоди". Окрім традиційно­го укладення колективних договорів на рівні підприємств, з 1993 р. було започатковано укладення колективних угод на га­лузевому, регіональному та національному рівнях. Першим та­ким актом, укладеним на національному рівні, стада Тарифна угода (1993 р.), а згодом акти такого роду отримали назву "Гене­ральна угода", яка укладається переважно щороку.

  • 24 березня 1995 р. ухвалено Закон України "Про оплату праці", який передбачив дві сфери правового регулювання оплати пра­ці — державну і договірну.

  • З березня 1998 р. ухвалено Закон України "Про порядок вирі­шення колективних трудових спорів (конфліктів), і для реалі­зації його положень Указом Президента від 17 листопада 1998 р. утворено Національну службу посередництва і примирення.

  • 15 вересня 1999 р. ухвалено Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

  • 24 травня 2001 р. — Закон України "Про організації роботодавців".

Тривалий час у Верховній Раді України перебувають на роз­гляді проекти законів "Про соціальне партнерство", "Про тру­дові колективи", нова редакція Закону України "Про колективні договори і угоди".

  • Указом Президента Украї­ни від 29 грудня 2005 р. № 1871/2005 ліквідовано Національ­ну раду соціального партнерства і утворено Національну три­сторонню соціально-економічну раду як консультативно-дорадчий орган та затверджено Положення про цей орган. Співголовами Національної ради є представники від Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об'єднань, від всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців. На галузе­вому і регіональному рівнях на паритетних засадах формуються тристоронні допоміжні органи із соціально-економічних питань для узгодженого вирішення проблем, що виникають у соціаль­но-економічній сфері, стосуються прав та інтересів працівників і роботодавців.

Соціальне партнерство — багатоаспектне соціальне явище, яке досліджують політологи, економісти, соціологи, соціальні психо­логи, правознавці. Соціальне партнерство у юридичному значенні розглядається принаймні у трьох аспектах:

  • як система суспіль­них відносин;

  • як принцип взаємодії суб'єктів колективних тру­дових відносин;

  • як правовий інститут.

Відносини соціального партнерства мають колективний ха­рактер, у їх основі лежить колективний інтерес сторін. Колектив­ний характер соціального партнерства виявляється в трьох аспек­тах:

  • наявність колективного інтересу всіх суб'єктів у сфері за­стосування найманої праці;

  • наявність колективних відносин у цій сфері;

  • колективна структура сторін соціального партнерства.

Поняття соціального партнерства встановлено у Законі України "Про організації роботодавців", де його визначено як систему колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-еконо­мічних прав та інтересів.

Відповідно до чинного законо­давства склалися такі рівні соціального партнерства:

  • виробни­чий;

  • галузевий;

  • регіональний;

  • національний.

Організаційно-правовими формами соціального партнерства є такі:

  • взаємні консультації;

  • колективні переговори щодо підго­товки та укладення колективних договорів і угод;

  • участь праців­ників та їх представників в управлінні організаціями;

  • участь найманих працівників у розподілі прибутку на умовах, визна­чених у колективному договорі;

  • спільне розв'язання колектив­них трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організація при­мирних та арбітражних процедур;

  • діяльність органів соціального партнерства;

  • паритетна участь представників сторін в управлінні соціальним страхуванням;

  • обмін інформацією між сторонами соціального партнерства;

  • контроль за виконанням спільних рішень та ін.

Національна тристороння соціально-економічна рада у своє­му Регламенті визначила такі форми діяльності: проведення пленарних засідань, консультацій, семінарів, конференцій, надан­ня методичної та інформаційної підтримки територіальним тристороннім радам, підготовку та подання до Верховної Ради України пропозицій до законопроектів, що належать до компе­тенції Національної ради.

Результатом соціального партнерства є прийняття соціаль­ними партнерами рішень, що мають нормативно-правовий харак­тер, це акти соціального партнерства — колективні договори та угоди.

Результатом соціального діалогу є прийняття погоджених належним чином за процедурою соціального діалогу рішень у формі нормативно-правових актів компетентними державними органами із соціально-економічних питань у соціально-еко­номічній сфері, а також тих, що стосуються прав та інтересів працівників і роботодавців.

3. Сторони та інші суб'єкти соціального партнерства.

Слід розрізняти поняття сторін і суб'єктів соціального парт­нерства. Поняття суб'єктів є ширшим за змістом.

Суб'єкти вклю­чають як сторони соціального партнерства, так й інші уповнова­жені органи у цій сфері.

Сторонами соціального партнерства є суб'єкти, які безпосередньо приймають рішення щодо конкрет­них соціально-партнерських угод.

"Сторони соціального партнерствапро­фесійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих пра­цівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; ро­ботодавці, їх організації та об'єднання; держава в особі виконав­чих органів влади і органів місцевого самоврядування". (Ст. 1 Закону України "Про організації робото­давців").

Питання сторін колективно-договірного процесу конкретизо­вано у статті 3 Закону України "Про колективні договори та угоди".

На виробничому рівні укладається колективний договір між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноважени­ми на представництво трудовим колективом органами з другої, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом.

На національному рівні сторонами Генеральної угоди виступа­ють: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колектив­них переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колек­тивних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприєм­ствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

На галузевому рівні сторонами угоди є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єд­нання профспілок або інших представницьких організацій тру­дящих, які мають відповідні повноваження, достатні для веден­ня переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять до сфери їхньої дії.

На регіональному рівні угода укладається між місцевими орга­нами державної влади або регіональними об'єднаннями підпри­ємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднання­ми профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колек­тивами органами.

До інших суб'єктів соціального партнерства належать спеці­альні органи, які здійснюють повноваження у цій сфері — На­ціональна тристороння соціально-економічна рада, Національна служба посередництва і примирення.

Теми рефератів

  1. Становлення та розвиток соціального партнерства в Україні.

  2. Організаційно-правові форми соціального партнерства.

  3. Суб'єкти соціального партнерства в Україні.

  4. Генеральна угода основний акт соціального партнерства в Україні.

Література

  1. Бонвичини Роберто. Социальное партнерство и трудовьіе от-ношения в Европе. Приемлемьі ли для России европеиские модели? — М.: "Права человека", 2005. — 336 с.

  2. Большаков С, Григорьев А. Динамика трудових отношений и социального партнерства в странах ЗС // Человек и труд. — 2007. — № 1. — С. 66—68.

  3. Головко МЛ., Дубровський М.Л., Жуков В.І. Соціальне парт­нерство (сучасний міжнародний досвід). — К., 1994.

  4. Жернаков В. Соціально-трудові відносини: поняття, суб'єкти, правове регулювання // Право України. — 1999. — №10. — С. 41—45.

  5. Забрамная Е., Микола М. Европейское и российские мини-мальньїе стандарти социального диалога. Анализ законодатель-ства и рекомендации для России. — М.: "Права человека", 2005. — 488 с.

  6. Кисельова Т. Шлях до соціальної злагоди // Праця і зар­плата. — 2007. — № 20 (травень). — С. 4—5.

  1. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. — М.: Дело, 1999. — С. 226—263.

  2. Комарницький В.І. Правове регулювання соціального парт­нерства в Україні // Держава і право: 36. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — Вип. № 13. — К., 2001.

  3. Лушников А.М., Лушникова М.В. Курс трудового права. — Т.1: Историко-правовое введение. Общая часть. Коллективное трудовое право. — М., 2003.

10. Політика соціального діалогу в дії // Праця і зарплата.

— 2007. — № 23 (червень). — С. 4.

  1. Соціальне партнерство на ринку праці України. — К., 1998.

  2. Українець С. Соціально-трудові відносини в Україні: зміст і розвиток // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 3. — С. 35—41.

  3. Шопіна І. Соціальне партнерство або корпоративізм: по­шук концептуальної моделі // Право України. — 2005. — № 11. — С. 44—49.

  4. Циганчук НА. Професійні спілки як сторона соціально­го партнерства // Держава і право: 36. наук. пр. — Вип. 11.

— К., 2005. — С. 377—382.

15. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: тео-
ретико-правовий аспект: Монографія. — О.: Юрид. літ-ра,
2001.— 328 с.


Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства

    Контрольная работа >> Экономика
    ... ії його сторін та державного регулювання ним. Правовою основою соціального партнерства в Україні є національні ... -правовою основою захисту інтересів усіх суб’єктів соціального партнерства. Для ефективного державного регулювання соціально-трудових партнерств ...
  2. Держава в системі соціального партнерства

    Реферат >> Социология
    ... ідного трудового та соціального законодавства. В даний час правова база соціального партнерства в Росії слабка. Розвиваючи ... займатися вирішенням завдань розвитку соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин; сприяння розширенню участ ...
  3. Соціальна політика та соціальне партнерство

    Контрольная работа >> Социология
    ... Соціальне партнерство Соціальне партнерство як механізм регулювання соціально- ... соціального обслуговування. [9] Таким чином, кожному виду соціального обслуговування (наприклад, послугам: соціально-побутовим, соціально-правовим, соціально-медичним, соціально ...
  4. Державне регулювання соціальної політики

    Курсовая работа >> Финансовые науки
    ... — соціальне партнерство. → Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми ... і, а також тарифне регулювання через механізм соціального партнерства, удосконалення системи соціальних податків і внеск ...
  5. Соціально-орієнтована ринкова економіка як оптимальна модель ринку

    Курсовая работа >> Экономика
    ... альне, соціально орієнтоване ринкове господарство; у соціальній сфері - соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних ... життя, правовою і соціальною захищеністю. Соціал ... ів регулювання доходів населення є виплата соціальних трансфертів. Соціальні ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0015809535980225