Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Религия и мифология->Реферат
Древнерусское язычество прошло сложный многовековой путь от архаических, примитивных верований древнего человека до государственной "княжеской&qu...полностью>>
Религия и мифология->Реферат
Яўрэі, якія вызнавалі іудаізм, лічылі сябе богаабраным народам, а прыхільнікаў іншых рэлігій называлі проста "народы", па-старажыт-наяўрэйск...полностью>>
Религия и мифология->Реферат
Соединённые Штаты Америки были образованы в 1776 году при объединении тринадцати британских колоний, объявивших о своей независимости Война за независ...полностью>>
Религия и мифология->Курсовая работа
В шариате существует три категории предписаний В первую категорию входят нормы, касающиеся религиозной догматики, изучаемые богословием Во вторую – пр...полностью>>

Главная > Реферат >Религия и мифология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Реферат на тему:

Українські легендарні оповіді. Уособлення днів тижня: Святий Понеділок, Свята Неділя та Свята Пятниця.



1. Святий Понеділок

Звичай умисного святкування деяких днів тижня, опріч церковних свят і загальноприйнятого, із введенням християнства, святкування неділі, вкорінився на Україні з давніх-давен і породив навіть уособлення самих цих днів у досить виразних образах. До таких днів належать понеділок, неділя і п'ятниця.

Особливо знаменним і незвичайним є, на перший погляд, начебто безпідставне святкування понеділка, або так зване «понеділкування». Звертає, між іншим, на себе увагу насамперед та обставина, що святкування понеділка і п'ятниці (подекуди почасти ще й четверга) практикується майже виключно серед заміжніх жінок (частіше — немолодих) і полягає не лише в настійливій молитві і пості (так «понеділкують» і знахарі), але й в утримуванні від деяких — переважно затяжних і важких — жіночих робіт. Аж до останнього часу в м. Борисполі Полтавської губернії зберігся особливо своєрідний звичай «понеділкування», що зводився лише до неробства всіх заміжніх жінок у цей день з повним відхиленням будь-яких релігійних, благочестивих мотивів. Мало того, — право нічого не робити по понеділках на все наступне життя виговорювалося нареченою нареченому ще до того, як вони візьмуть шлюб, і входило окремою статтею до передшлюбного договору. Правом «понеділкування», якщо лиш бажали, користувалися й дівчата з інших місцевостей, які виходили заміж за бориспільців, але позбавлялись його ті з місцевих наречених, котрі виходили заміж в інші села. У бориспільському звичаї мимоволі впадають у вічі такі його особливості: 1) «понеділкування» не пов'язується — подібно, наприклад, до вшановування п'ятниць — до якихось свят чи постів, а відбувається самостійно — і до того ж без черги, тобто щопонеділка; 2) воно практикується тільки серед жінок, притому заміжніх; 3) що найвартіше відзначити — право «понеділкувати» входить окремою статтею до передшлюбного договору. Зазначені особливості дали привід п. Чернишову, на основі праць Баховена, Моргана, Льоббока, а в новітній час — Поста і Жиро-Телона, дійти у своїй «Спробі витлумачення звичаю понеділкування» того цілком правдоподібного висновку, що звичай цей у його, так би мовити, бориспільській формі виник за найвіддаленішої доби початкового становлення шлюбних взаємин моногамічного типу. За первісної доби життя людства всі жінки певного племені вважалися пошлюбленими одночасно з усіма чоловіками того ж племені. Ця форма шлюбного співжиття відома під назвою «общинного», або «комуністичного» шлюбу. Шлюб «комуністичний» не відразу перейшов у шлюб типу моногамічного і на проміжних щаблях поступового переходу породив чимало досить оригінальних звичаїв, серед яких особливий звичай, названий Льоббоком «шлюбом на три чверті», який виразно виступає в житті гасанидських арабів — племені, що живе на Білому Нілі. Сутність цієї перехідної форми шлюбу полягає в тому, що дружина, згідно з шлюбним договором, зобов'язана зберігати цнотливість тільки у відомі дні тижня, в інші — має цілковите право розпоряджатися собою на свій власний розсуд. Занесені до стародавніх хронік перекази (приміром, переказ чеського народу, записаний Козьмою Празьким, та інші), дає підставу припускати, що і в житті слов'янського племені була доба, за якої шлюбні відносини мали характер «общинного» шлюбу. М. Г. Ковалевський, зробивши систематичний огляд фактів архаїчної старовини слов'ян і зокрема українців, визнає за можливе вважати стадоподібний стан з повним усуспільненням жінок найнижчим щаблем їхнього суспільного розвитку. До решток первісного «комунізму» жінок п. Ковалевський, слідом за професором Сумцовим, відносить, між іншим, нинішні українські «вечорниці» і великоруські «посиделки», а також деякі народні весільні обряди. Якщо це так, то в українському звичаї «понеділкування» в його бориспільській формі (святкування понеділка щотижня, участь у цьому святкуванні лише заміжніх жінок і, зрештою, внесення права на «понеділкування» до шлюбного договору) не можна не бачити решток свого роду «шлюбу на три чверті». Звичай цей, таким чином, започатковано за часів становлення моногамічних шлюбних відносин. Коли згодом шлюбні відносини остаточно вже склалися як моногамічні, такі, що вимагали від жінки цілковитої подружньої цноти, «шлюб на три чверті», що є прототипом «понеділкування», міг утриматися лиш за умови абсолютного зникнення з нього еротичного елемента або ж за умови видозміни цього елемента в простий обряд, який анітрохи не ображає почуттів чоловіка, — як видозмінився, приміром, болгарський звичай, за яким цнота нареченої належала друзям нареченого, у весільний обряд. Цей обряд у французькому весіллі дає право братові нареченого на перший поцілунок нареченої, в лауенбурзькому — право поїжджанам на той же перший поцілунок, а в швабському — право дружка на перший танок з нареченою. Право на вільність від шлюбних обов'язків, що становило суттєву рису «шлюбу на три чверті», як несумісне вже з поняттям про сувору подружню цнотливість, поступово витискається посиленим розвитком іншої сторони того ж звичаю — трудової, доки, врешті-решт, не щезає зовсім, змінившись правом заміжньої жінки на вільність від праці у відомі виговорені (обумовлені) дні тижня. Стародавній звичай утримав своє реальне життєве значення, але був пристосований до нових цілей, і відповідно до цих останніх змінив свій колишній характер: еротичний елемент зовсім відпав, а натомість його висунуто елемент економічний. Та оскільки право заміжніх жінок на звільнення у відомі дні тижня взагалі від будь-якої праці завдавало очевидної шкоди родинному господарству, то під тиском економічних потреб і в міру того, як родина набувала характеру рівноправної спілки чоловіка й жінки, однаково зацікавлених у процвітанні родинного господарства, це право неминуче мало обмежитися як у часі, так і в обсязі: кількість днів, коли жінка звільнялася від праці, що існує в бориспільському звичаї, звелася до утримання по понеділках лиш від деяких видів жіночих робіт.

У такому вигляді звичай «понеділкування» існує нині в усій Україні, та тільки він набув уже суто християнського забарвлення, внаслідок чого «понеділкують» часто за обітницею, притому здебільшого літні жінки та знахарі. Звичай цей полягає в тому, що в понеділок ніколи не їдять скоромного, а також (жінки) вважають за гріх «спускать лугу» (Слов'яносербський та Старобільський повіти). Хто в понеділок поститься, тому не лише добре житиметься на землі, але не страшно й помирати; а хто не вшановував «святого Понеділка, то тому скверно йти на той світ», — все одно, що подорожньому без палиці йти з двору. Перша зустріч на тому світі — із святим Понеділком, який розпитує про гріхи: він і так усе знає, та допитується, чи була душа »на дрімливому полі», тобто чи проводила біля небіжчика ніч, в яку спати не можна, а треба весь час молитися (Білгородський повіт).

Святий Понеділок уособлюється в образі сивого діда: у такому вигляді він і являє себе людям. Він виконує не лише обов'язки райського брамника, як ми це вже бачили, а й грецького Харона — переводить через вогненну ріку, що протікає в межах загробного світу, душі померлих, а також супроводжує на той світ душі змертвілих людей, що тимчасово залишають свою тілесну оболонку, щоб ще до смерті побачити пекло і рай. Ось що розповідала одна дівчина (Куп'янський повіт), яка змертвіла була, але за дві години знов ожила. «Коли я заснула, до мене явився старий сивий дід і повів мене крутою горою. Звідти він показав мені рай і пекло. Після того я перейшла з ним вогненну ріку, і не обпеклася. Тоді ми стали переходити через вузеньку річку. Дід стрибнув, перескочив та й каже мені: «Перестрибуй і ти!» Стрибнула я, але невдало: правою ногою ступила в річку і обпеклася. А річка та вся травою заросла. Нарешті, дід сказав мені: «Ну, дочко, тобі лишилося на землі жити тільки десять років, і час уже тепер повертатися додому; заміж хочеш — виходь, а хочеш — як знаєш». Тоді я прокинулась, і ось — як бачите». Присутні відразу ж подивилися на праву ногу дівчини і побачили, що нога справді обпечена, посиніла, та так і не відходить. Звідтоді дівчина та почала весь час молитися Богові і ходити по монастирях; а коли живе вдома, то вийде з хлібиною на шлях і дає жебракам по кусню хліба й по грошику. Заміж не йде, а все чинить добрі справи і чекає смерті.

Зображення святого Понеділка в образі сивого старого, який то перебуває при брамі раю, то показує душі пекло і рай, очевидно, дає підстави вважати, що на нього перенесено риси воротаря (брамника) раю святого апостола Петра, який до того ж, за деякими редакціями апокрифа «Ходіння Богородиці по муках», є замість архангела Михаїла проводирем Богоматері у пеклі.

2. СВЯТА НЕДЛЯ

Культ Святої Неділі, якого так суворо дотримуються в усій Україні, легко пояснити, з одного боку, високим значенням недільного дня в християнському світі, з іншого, — самим етимологічним смислом слова Неділя (від давньоруського — не дълать). Звідси — звичне уособлення народом, що звик усе мислити тільки образами, святкового дозвілля. Але особливо сильний вплив на виникнення культу Святої Неділі, без сумніву, справив відомий апокриф «Епістолія про Неділю», або «Лист з неба», «Лист Ісуса Христа», «Лист небесний».

Вперше апокриф цей згадано наприкінці VI сторіччя: карфагенський єпископ Лиціан докоряє в листі іншому єпископу за надмірну довірливість до названого апокрифа. В наступні сторіччя про нього згадують щораз частіше й частіше. Різні редакції «Епістолії про Неділю», здебільшого західноєвропейські, досить докладно розглянуто академіком Веселовським, ним же ґрунтовно викладено зовнішню історію недільного культу. Стосовно долі «Епістолії» на Русі, то апокриф цей є одним з найпопулярніших, бо за зберігання його в себе і розповсюдження серед інших обіцяно всілякі блага — земні й небесні, ті ж, хто не довіряє небесному походженню його і не поширює апокрифа, зазнають прокляття в цьому житті і вічних пекельних мук у житті майбутньому: «Я, Ісус Христос, Син Бога живого, — говориться у варіанті апокрифа, що ходив по руках у 1884 році серед народу в Богодухівському повіті, — наказую вам, щоб ви сього листа, якого Своєю рукою писав, поважали й шанували; а який чоловік не повірить, той буде проклятий і загине навіки, в пекельному вогні горітиме. А хто сього листа матиме і даватиме читати й переписувати, той хоч мав би у себе стільки гріхів, скільки в морі піску, на деревах листя, на землі трави, на небі зірок, то всі йому відпущені будуть. А хто матиме й не даватиме читати й переписувати, той буде проклятий і загине, відречений царствія Божого. Котрий чоловік сього листа матиме, матиме повагу і шану, то лист цей має таку силу: хто його читатиме або приязно слухатиме, той одержить відпущення гріхів, і жоден супротивник йому шкоди не завдасть, і котра наречена вагітна буде, то отроченя народить легко, і збереже її Господь, і дитя матиме від Бога найвищу ласку, як душа інша, так і тілесна. А хто сього листа матиме, той Святе Письмо одержить. Амінь. Амінь. Кінець».

Великоруські редакції «Епістолії про Неділю» видані професором Тихонравовим за рукописом XVI сторіччя і академіком Пипіним — за новими списками; південно-руські редакції видані Франком — з Дрогобицького рукописного збірника першої половини XVIII сторіччя і редакцією журналу «Этнографическое обозрение». Південно-руські ізводи — західноєвропейського походження, а не візантійського, як ізводи великоруські, і проникли в Україну через Польщу, а також — є деякі підстави вважати — через галицьких і волинських німців-колоністів. У південно-руських ізводах, порівняно з великоруськими, значно скорочено і спрощено погрози, і зовсім опущено перелік подій старо-заповітної історії, які, начебто, сталися в неділю. Але особливо характерно те, що великоруські ізводи, крім ушанування Неділі, вимагають ще й неодмінного вшанування середи і п'ятниці: «вшановуйте святу неділю, середу й п'яток: тими-бо трьома днями земля стоїть»; південно-руські зводи, як такі, що склалися під впливом західноєвропейських редакцій, нічого не повідомляють про вшанування п'ятниці, а тим паче середи, вшанування якої скасовано було для західної Церкви близько 300 року, на Еліберійському соборі, і замінено вшануванням суботи.

«Епістолія про Неділю» вплинула навіть на місцеву українську творчість і дала життя декільком легендам про Святу Неділю, що уособлюється в образі молодої гарної жінки. Про початок святкування дня на честь Неділі легенда, записана в Новоград-Волинському повіті, розповідає таке.

Ми тому не працюємо в неділю, що Бог подарував цей день Неділі і при тому сказав: «На тобі цей день, тільки дивися ж сама, щоб люди тоді не працювали». Неділя подякувала Богові. А спочатку, кажуть, люди працювали і в Неділю, та було це дуже давно, а тепер припиняють працювати вже в суботу ввечері, після заходу сонця, тому що Свята Неділенька покарає так, що й Господи!

Якось їхали дорогою два чоловіки, і заїхали вони до одного села. Хотіли було розпитати, як їхати далі, та ніде не видно було ні душі. Аж от дивляться — в хаті світиться. Ось один другому та й каже: «Ти лишайся біля воза, а я піду розпитаю про дорогу й запалю люльку». Підходить він під вікно, коли бачить — стоїть верстак, за ним сидить молодиця і тче, а всі решта сплять — хто на лаві, хто на печі, хто на полу. Стоїть він під вікном — чекає, що з усього цього вийде? Коли входить до хати хороша-прехороша панна, та така ж гарна, як сонечко святеє: червона та ясна, і питає молодицю: «Що ти, — каже, — жінко добра, робиш?» — «Та ось лишилося трошки доткати полотна, то я хочу скінчити, щоб воно не валялось». — «А хіба тобі не буде для цього понеділка?» — «Та буде й понеділок, тільки я вже поспішаю скінчити, щоб воно не валялось». — «Ну,ти закінчуй, а я зачекаю». А чоловік усе стовбичить під вікном, дивиться, що буде. Ось молодиця закінчила ткати, взяла ножа й хотіла відрізати. «Дай, — каже панна, — я тобі відріжу, а ти потримай». — «Добре», — каже молодиця. Взяла полотно і тримає. А Неділя взяла ніж, пообтинала їй шкіру на руках, — а тій і не боляче зовсім — здається, ніби панна крає полотно. Тоді Неділя кинула ніж, здерла з молодиці шкіру, повісила її на верстаті й каже: «Ось тобі за те, щоб ти не працювала, коли зайде неділя». Чоловік той страшенно злякався, побіг чим скоріш до воза, і вони з товаришем відразу ж поїхали далі. Під'їхали до корчми і спинилися ночувати. Прокинувся він другого дня й розповідає: «Чи снилося мені, а чи бачив це я насправді, сам не знаю...» І розповів по порядку все, що він бачив учора. Зібрались люди, пішли до тієї хати, дивляться — коли на верстаті справді висить шкіра, а обдерте тіло лежить на полу. Тоді той чоловік сказав, що це Неділя покарала молодицю за те, що та працювала. З того часу люди покинули працювати в неділю*.

Надто сувора кара, яка постигає тих, хто не вшановує Неділі, пояснюється тим, що вони, працюючи, завдають Неділі страшних — відповідних тій чи іншій роботі — страждань.

Іде собі якось один чоловік, поганяє поволі, аж тут чи молодиця, чи дівчина, хто її там уже знає. «Здрастуйте, дядечку!» — «Здрастуйте!» — «Підвезіть мене!» — «Сідайте, паніматко», — чи як він там уже назвав. — «Хто ви такі, звідкіля й куди прямуєте?» — розпитує чоловік той. — «Я — Неділя, чоловічку.» — «Як же це так, що ви йдете пішки?» — «Тому що люди тепер Закону Божого не знають, ні на що не зважають: вони мене спекли, зварили, підсмажили, із шкварили, посікли, з'їли!» Побалакала, побалакала, коли глянув потім чоловік, а вона — хтозна-де й ділася; шукав, шукав, та так і не знайшов (Чигиринський повіт).

Якщо хтось працює пізно проти неділі, бо має нагальну потребу, Неділя в таких випадках навіть сама допоможе, та без суворої кари проте не залишить того, хто не вшановує її.

Діло було ще за часів панщини. В однієї жінки, на ім'я Марфа, тільки й було часу попрясти, що в суботу: це вже був її день. Пряде це вона собі якось під неділю. Задзвонили до вечерні. їй би облишити працю, а вона каже: «Дай ще надіну переділочку, спряду, хоч і неділя вже — прости мене, Господи, — зайшла; а то як піду на панщину, не скоро потім знов удасться попрясти: хоч гріх, хоч два — а треба!» Наділа переділку, пряла, пряла — не допряла, та так і лягла, залишила; біля порога був маленький привалочок, вона й поставила туди гребінь з мичкою, а веретено відірвала й поклала в куток. Повечеряли всі, лягли спати. Сплять. Раптом входить до хати така хороша жінка, у плахті добрій, у очіпку убрана, та й каже: «Марфо!» — «Га!» — озивається Марфа. «Ти допряла переділку?» — «Ох ні, бабусю, не допряла!» — «Я — не бабуся, я — тітка. Уставай же, — каже, — та допряди!» А Марфа лежить, як камінь. «Бач, поставила, — хто ж її допряде? Видно, мені доведеться допрядати!» Марфа лежить, не ворухнеться, а вона дістала днище з-під лавки, сіла біля вікна і давай прясти ту переділку. Марфа лежить та тільки поглядає. Допряла вона, а після того як зведеться з тим гребенем та як урепіжить ним Марфу тричі уздовж: «Не лежи, а вставай Богу молись, коли я сама допрядаю! Чи знаєш ти, хто я? Ти проти неділі наділа переділку, ось тобі Неділя тепер і допряла!» Після того Марфа так і не підвелася вже ніколи: пролежала тиждень і померла (Білгородський повіт).



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Українські легендарні оповіді про надприродних істот. Доля.

    Реферат >> Религия и мифология
    Реферат на тему: Українські легендарні оповіді про надприродних істот. Доля. Однією з ... вже на християнському ґрунті уособлення деяких днів тижня. Література про Долю доволі ... ім у церкву, Виконуючи обітницю, дану святому Миколі, з півпудовою свічкою. У ...
  2. Орест Субтельний. Україна: Історія.

    Книга >> История
    ... кобзарі в дні ярмарків чи релігійних свят, у козацьких ... , який, немов легендарний Робін Гуд, ... українські оповідання, навіть написані українською ... українські армії вразила епідемія тифу. За якихось кілька тижн ... стосунків з українцями. Уособленням цього нового пі ...
  3. Історія України за О Субтельним

    Реферат >> Астрономия
    ... кобзарі в дні ярмарків чи релігійних свят, у козацьких ... Довбуш, який, немов легендарний Ро- бін Гуд, ... готовністю публікували українські оповідан- ня, наві ... австрійцям кількома тижнями перед тим), яких ... них дивилися як на уособлення старої гнобитель- ської ...
  4. Історія України від найдавніших часів до сьогодні. Конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... була зроблена легендарним літописцем ... рковану і радикальну. Уособленням поміркованої ... ії в Україні. Щоб зламати опір суц ... тривати від кількох тижнів до кількох ... 3-й і 4-й Українські фронти. У перші дні листопада розпочалися ... найбільших свят в Україні. Україна сто ...
  5. Украинские сочинения

    Сочинение >> Литература и русский язык
    ... привабливими були українські дівчата у свята! Ось Мотря ... і УПА за два тижнінаписав роман «Тигролови» ... легендарний поет, якого вважають засновником жанру бай-ки. Байки Езопа прозові, оповідн ... ією, з морем-життям. Він — уособлення віри, якаможе бути порадою в ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0014669895172119