Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Религия и мифология->Биография
Марк получил домашнее образование, изучал риторику и математику. В 13 лет он лишился отца и продолжил обучение у двух знаменитых профессоров того врем...полностью>>
Религия и мифология->Биография
Как отмечает А. В. Поппэ, «согласно закрепившейся в XVI в. традиции, Михаил был первым киевским митрополитом, наследовал Леон (Леонтий). Источник этой...полностью>>
Религия и мифология->Биография
Св. Торибио Альфонсо де Могровехо-и-Робледо (исп. Toribio Alfonso de Mogrovejo y Robledo; 18 ноября 1538, Майорга (Вальядолид), Испания — 23 марта 160...полностью>>
Религия и мифология->Биография
Антонио Гислиери родился 17 января 1504 года в Боско (около Александрии) в бедной семье. В 14 лет он вступил в доминиканский орден. После окончания уч...полностью>>

Главная > Курсовая работа >Религия и мифология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Курсова робота

Уявлення стародавніх слов’ян

Зміст

Вступ

І. Теоретична характеристика та формування уявлень

ІІ. Міфи і релігійні вірування східних слов’ян

ІІІ. Демонологічні уявлення та повір’я

Висновки

Список літератури та джерел

Вступ

В роботі ми будемо досліджувати народну демонологію і міфоритуальну традицію східних слов’ян.

Предмет дослідження – особливості міфотворчого процесу, формування народного світогляду та уявлень.

Об’єкт дослідження - східні слов’яни.

Актуальність роботи полягає в тому, що в ній розкривається найважливіші складові духовного життя слов’янського народу, їх вірування, повір’я, обрядовість. Про який народ можна говорити, не знаючи його культури? Щоб ці народи не вважались «безкультурними», чи просто «поганськими», треба знайти те, що було насправді в наших Предків і показати це всім. Особливо зараз, коли ми будуємо демократичні, суверенні держави, як ніколи постає питання про власні досягнення кожного народу і чим більше досягнень було, тим краще для репутації цього народу і взагалі - держави. Це наукова і історична цінність, бо вони, на відміну від матеріальних цінностей, зазнають менше перекручень і фальсифікацій. Ці дані дозволяють розглянути історичний процес у всій його повноті, отримати максимально об’єктивну інформацію.

Завдання роботи:

- дати теоретичну характеристику міфам її складовим;

- розглянути процес формування народних уявлень;

- дослідити релігійні вірування, як результат міфотворення;

- проаналізувати політику Християнської церкви щодо язичників;

- розкрити особливості етнічних звичаїв;

- охарактеризувати демонологічні вірування;

- виявити основні проблемні питання і спробувати дати на них відповіді.

В процесі роботи були використані наступні методи дослідження:

- проблемний;

- порівняльний-історичний;

- системний;

- описовий.

При дослідженні, в роботі ми дотримувались таких принципів:

- історизму;

- логізму;

- об’єктивності;

- системності.

Враховуючи актуальність даної роботи, її наукове значення, зважаючи на недостатній рівень її розробленості, спираючись на праці попередніх дослідників, ми поставили мету: дослідити міфо-ритуальну традицію та народну демонологію слов’ян.

Про міфо-ритуальні традиції і народну демонології у художніх творах, історичних працях як зарубіжних, так і вітчизняних написано чимало, але майже всі вони описували, характеризували і вивчали їх по-своєму. Єдиної думки щодо цього питання й досі не має, бо вивчається народна фантазія, яка не є однаковою для всіх. Кожен мав право думати так як він захоче, вірити в щось більше, а в щось менше, чи взагалі не вірити. І коли дослідники починають розглядати ці питання, виникають природні труднощі, яких уникнути практично неможливо. Або, як це роблять деякі дослідники, просто не звертають увагу на деякі протиріччя, викладають матеріал шляхом найменшого опору. І коли сучасні дослідники або просто студенти починають розглядати першоджерела, праці попередніх дослідників з одного і того ж питання, намагаються знайти правильні відповіді на питання, отримати об’єктивну інформацію, то хочемо ми цього чи ні, але виникає проблемне питання. А щоб вирішити його, треба підійти до нього системно, подивитись з усіх точок зору.

До найдавніших джерел, з яких ми можемо дізнатись про культуру й звичаї східних слов’ян ми можемо віднести «Літопис руський», який складається з «Повісті временних літ»[1.5; 21], Київського літопису й Галицько-Волинського літопису. Він писався 300 років. Його авторами були дванадцять поколінь. В цьому літописі подають відомості про культуру і звичаї слов’янських племен, при чому для кожного племені окремо – це свідчення того, що навіть тоді вже розрізняли особливості культур кожного племені, а не робили загального висновку. «Усі племена мали свої обичаї і закони предків своїх і заповіти…» [1.3; 38] Саме з «Повісті временних літ» ми дізнаємося про князівський пантеон богів, що був закладений Володимиром Великим, а потім ним і знищено, але в народній пам’яті він залишився ще надовго. Саме за часів Володимира, в період сформованої держави народ відчув язичницьку релігію як державну, офіційну і тому навіть за цей короткий строк в народній пам’яті як ніколи залишала багатюща уява про Богів, віра в них і в князя, як хоронителя релігії. В літописі говориться також про оплакування Перуна, коли його волокли до річки: «…оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення» [1.3; 48] З цих слів ми бачимо, що у населення були сильні вірування в своїх ідолів. Автор називає язичників невірними, що свідчить про вплив християнської ідеології.

Наступним, одним з найдавніших джерел можна назвати «Велесову книгу». [1.1] Її можна вважати історичним і духовно-культурним документом. Вона, не дивлячись на те що дуже релігійно забарвлена, бо написана, ймовірно, волхвом (жрецем), дає цінні, багатющі відомості про давніх слов’ян, про їх культуру, звичаї, вірування, історію з XX тис. до н.е. до IX ст. н.е. Написана, як вважають дослідники, Ягайло Ганом з роду Ганів Старгородських, в Новгороді -Великим, Сурове и Києві. Навколо цієї книги (43 дощечок) відбуваються наукові дискусії. Головне питання: кому вона належить – росіянам чи українцям? Росіяни, як і українці хочуть отримати права на цю безумовно цінну пам’ятку історії, бо це було б значним придбанням для культури народу. Цю пам’ятку використовують як історичне джерело. Саме в «Велесовій книзі» перераховуються практично всі Боги яким поклонялися слов’янські народи.

Також відомості про культуру і вірування слов’ян нам дає візантійський історик Прокопій,[1.3;45] що був юрисконсультом у відомого візантійського полководця Велізарія. В його праці «Історія» він описуючи війни Візантії надає дані про слов’ян, зокрема про головного Бога – «громовержця».

Також відомості про культуру слов’ян нам дає візантійський імператор Маврикій (582- 602),[1.3; 57] історик, в своїй праці «Стратегія», зокрема про звичаї населення.

Іншим, серед найдавніших пам’ятків історії і культури є «Слово о полку Ігоревім»[1.5; 76] написане близько 1185 р., кимсь із дружинників. В цьому літературному пам’ятнику містяться згадки про язичницьких богів (це вже після прийняття Християнства). Це свідчить, що на Русі ще сильною була язичницька віра.

Також до найдавніших джерел можна віднести пам’ятники літератури, усної народної творчості, які донесли до нашого часу міфи та легенди, казки, звичаї і ритуали тощо. [1.2; 1.4; 1.5; 1.7; 1.8; 1.9]

До більш пізніх джерел відноситься «Синопсис».[1.9; 155] В ньому теж перераховуються язичницькі боги і за значимістю автор поділяє їх на кілька місць (рівнів). Але це джерело, досить сильно, проникнуте християнською ідеологією і тому в ньому негативне ставлення до язичницьких (поганських) Богів.

Однією з найдавніших історичних праць є праця історика, митрополита Іларіона - «Дохристиянські вірування українського народу». [1.7; 129]

До цієї теми звертались багато дослідників, серед яких були і етнографи, і письменники, і професійні історики. Ця епоха відноситься до XIX – XX ст. До них можна віднести відомого чеського історика Павла Йосефа Шафарика (1796 – 1861). Він був членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Він, разом з Яном Колларом, започаткували слов’янознавство як окрему дисципліну, крім того, вони виявили великий інтерес до культури та історичних доль слов’янства. В 1826 році вийшла його робота «Історія слов’янської мови і літератури всіма наріччями»; у 1826 році – «Про походження слов’ян»; 1836-1837 (т. 1-2) «Слов’янські старожитності». Вже тільки з назв цих праць можна зробити висновок, наскільки новими починаннями були на той час праці вченого. Звертався він до української культури, літературної мови та фольклору. Т.Г Шевченко в посвяті «Шафарикові» (поема «Єретик») звертався до чеського і словацького філолога-славіста з такими словами : «Слава тобі, Любомудре, Чеху-слав’янине! Що не дав ти потонути В німецькій пучині Нашій правді. Твоє море Слав’янськеє, нове! Слава тобі, Шафарику, Во віки і віки! Що звів єси в одно море Слав’янськії ріки!».

Відомий громадський і культурний діяч Тадей Розеславович Рильський (1841 – 1902), батько відомого поета Максима Рильського, також вніс свій внесок у вивченні цієї теми. Його непокоїло ставлення польського панства до корінного українського населення, у намаганні розглядати землі Правобережної України як провінцію польської корони. Саме це наштовхнуло його до вивчення культури і побуту населення рідного краю. У першій своїй публікації – «С правого берега Дніпра» в журналі «Основа», 1861, №2, він так окреслив її мету: «принести пользу изучающим общественное и єтнографическое положение юного края». В цій же статті він полемізує з українською школою «польських романтиків», які лише милуються Україною як землею красивих дівчат, русалок та молодикувати ніжно відданих Польщі козаків. Однією з найцікавіших його праць з цієї теми є його наукова розвідка «К изучению украинского народного мировозрения»,[1.8; 25] що містить багатий фольклорний матеріал, цікаві наукові спостереження і узагальнення автора.

Наступним можна виділити талановитого історика, етнографа і письменника Миколу Андрійовича Маркевича (1804-1860). Його ім’я пов’язано з такими працями, як «Украинские мелодии» та «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссіян»,[1.8; 52] «История Малороссии». Він багато працював в архівах, збирав цінний матеріал, який до нього ще не був вивчений. Його наукові пошуки і досі залишаються маловивченими через усталену версію про консерватизм цього дослідника.

Також можна назвати більш «локальних» дослідників:

Василь Петрович Милоградович (1846-1911) – дослідник народного побуту населення Полтавщини. Відома праця: «Житиё-бытиё лубенського крестьянина»,[1.8; 170] «К вопросу об источниках «вия»», «Народные обряды и песни Лубенского уезда Полтавской губернии»;

Петро Васильович Іванов (1837-1931) – етнограф-аматор, невтомний ентузіаліст збирання та збереження старожитностей духовної культури та матеріальної культури населення його рідної Слобожанщини. Його відомі праці: «Кое-что о вовкулаках и по поводу их», «Народные рассказы о доле»,[1.8; 342] «Из области малорусских народных легенд», «Народные представления и верования, относящиеся к внешнему миру», «Дни недели»; Володимир Михайлович Гнатюк (1871-1926) – найвизначніший свого часу дослідник української культури, а в цілому ряді питань і досі неперевершений авторитет. Він був прекрасним збирачем фольклору, видавцем унікальних корпусів української народної творчості та етнографії, автором ґрунтовних теоретичних праць: «Останки перед християнського релігійного світогляду наших предків»,[1.8; 383] «Знадоби до галицько-руської демонології», «Етнографічні матеріали з Угорської Русі»;

Петро Савич Єфименко (1835-1908) – дослідник у галузі етнографії, правознавства, статистики. Серед най значніших його праць є: «Сборник народных юридических обычаев Архангельской губернии», «Материалы по этнографии русского населения Архангельской губернии», «Упыри (Из истории народных верований)»,[1.8; 498] «Суд над ведьмами»;

Іван Якович Франко (1856-1916) – письменник, учений, громадський діяч. Займався етнографією і фольклористикою. Його відомі роботи: «Діти в українських піснях та повірках», «Сожжение упырей в с. Нагуевичах в 1831 г.», [1.8; 512] «Людові вірування на Підгір’ю»;

Всеволод Якович Дашкевич (1907-?) – вчений-етнограф і фольклорист. Він знав 16 іноземних мов! У лютому 1945 р. йому було присвоєне звання члена-кореспондента АН УССР. Головні праці: «До питання про заложних тварин в уявленнях українського народу»,[1.8; 527] «До питання про фольклор в художній творчості Гоголя», «Досвід реставрації елементів половецького епосу», «Псевдо східні сюжети у світовому фольклорі», «Огляд української етнографії», «Бібліографічний покажчик літератури з української етнографії», «Історія етнографії населення не слов’янського походження, що живе на Україні», «З джерел до етнографії Західної України» ;

Данило Михайлович Щербаківський (1877-1927) – археолог, етнограф, мистецтвознавець, музейний працівник. Його найвідоміші праці: «Сторінка з української демонології» [1.8; 540] (Вірування про холеру), в цій роботі зібрано матеріал з різних регіонів України і Білорусії;

Хрисанф Петрович Ящуржинський (1852-?) – етнограф, археолог та педагог. (Вчився в Київському та Варшавському університетах, викладав російську мову в Одеському інституті ім.. Миколи I та в жіночій гімназії). У легендарних та містичних елементах обрядового фольклору, історичних та балладових піснях, демонологічних оповідях, обрядах та повір’ях шукав останки давніх релігійних уявлень, досліджував їхні міграційні шляхи на основі історико-порівняльних методів. Роботи: «Лирические малорусские песни по преимуществу свадебные сравнительно с великорусскими», «Колядки», «Колядки религиозно-апокрифического содержания», «Культ хлеба в малорусских колядках», «О превращениях в малорусских сказках». [1.8; 554]

Слід виділити також роботи видатного вченого-міфолога, етнографа – Зеленіна Д.К.: «К вопросу о русалках (культ покойников, умерших неестественной смертью и русалки)», «Очерки русской мифологии». [1.8; 631]

Тут, доцільно назвати ім’я всесвітньовідомого російського фольклориста В. Я. Проппа, який активно займався не тільки вивченням фольклору російського народу, а й активно діяв з українськими дослідниками в цій діяльності, вносячи в неї значний внесок. Саме йому належить відоме положення про широку спільність міфологічних персонажів.

Однією з найвідоміших, найзмістовніших є двотомна монографія видатного історика Б.О. Рибакова, академіка Російської Академії Наук, професора Московського державного університету ім.. М,В. Ломоносова, доктора історичних наук, почесного директора Інституту археології Академії Наук РФ, почесного доктора Краківського Ягелонського університету - «Язычество древней Руси» [2.15] і «Язычество древних славян» [2.16]. В своїй першій книзі «Язычество древних славян» автор розкриває джерела народного світогляду росіян, українців і білорусів, прослідковує періодизацію язичництва. Аналізується походження богів, уявлення про світ і керуючими ним сил. Також докладно вивчені уявлення давніх землеробів IV – III тис. до н.е. на території України і її відгомони на уявлення слов’ян. Наступна робота Рибакова, яка є прямим продовженням попередньої праці, можна сказати, «другим томом» - «Язычество древней Руси». Вона присвячена ролі давньої язичницької релігії у Київській Русі до прийняття християнства і аналізу періоду «двовір’я» складного симбіозу язичництва з принесеним ззовні християнством. Книга освічує час від перших згадувань про слов’ян-венедів античними авторами в І – ІІ ст. до н. е. до татарського нашестя у 1237 – 1247 рр. Автор показує високий рівень язичницьких уявлень і обрядів напередодні хрещення Русі, їх виявлення в суспільному житті, у прикладному мистецтві, у церковних обрядах.

Тривалий час основа світоглядних уявлень – вірування та повір’я, залишались поза увагою дослідників, а бо ж описувались ними однобічно. Ставлення до них було переважно негативним – як до пережиткових явищ культури. Постулатом вважався відомий вислів Ф.Єнгельса про те, що релігійні вірування – не що інакше, як фантастичні відображення в головах людей тих зовнішніх сил, котрі панують в їхньому повсякденному житті. Цю правильну тезу в більшості наукових досліджень гіпертрофували, що призвело до звуження функціональності вірувань та повір’їв. Слід було зважувати на проблему, яка існує: система вірувань та повір’їв є надзвичайно строкатою і складалася з цілого ряду регіональних варіантів.

На сучасному етапі ведуться широкі дослідження, видаються монографії, ведуться дискусії, які призводять до об’єктивності. Можна назвати таких дослідників: Марія Гімбутас (США) – всесвітньовідомий археолог і етнограф, на основі археологічних, лінгвістичних і історичних матеріалів пише роботу «Слов’яни. Сини Перуна»[2.4]; Олександр Асов (Росія) – письменник, літератор. Зібрав джерела з слов’янської язичницької культури: «Свято-Русские Веды. Книга Велеса»[1.1], «Славянские Боги и Рождение Руси», «Славянская Астрология»[2.1]; Наталя Велецька – «Языческая символика славянских архаических ритуалов»[2.3], за цю книгу вона отримала медаль на Міжнародній книжковій виставці, до неї в радянських и зарубіжних наукових виданнях було опубліковано десять рецензій; Олекса Воропай (Німеччина, Англія) - «Звичаї нашого народу»[1.4], матеріал збирався на її Батьківщині – Україні; Всеволод Наулко – «Культура і побут населення України»[2.10]; Галина Лозко (народознавець)– «Коло Свароже: відродження традицій»[2.9]; Григорій Клочек – «Світ Велесової книги»[1.6]; Олексій Соболев (Росія) – «Мифология славян. Загробный мир по древнерусским представлениям»[2.17], а також Мирослав Попович ]; М. Закович [2.5]; Л. Левчук [2.8] та багато інших.

Одним з дискусійних питань, де стікаються погляди різних учених є питання про наявність і час появи жерців у слов’ян. На думку С. О. Токарева, ритуали родового культу виконувалися старійшинами сімей та родів, общинні ж культи були прерогативою професійних виконавців сакральних дій. Писемні джерела називають їх відунами, волхвами, чародіями, чудесниками, ворожбитами, віщунами. Характеризуючи міфологію давніх слов’ян, В.В. Сєдов, висловив думку, що родові, племінні й міжплемінні ритуали здійснювалися родовими та племінними старійшинами і князями, а наявність касти жерців він заперечує. Проте досить високий рівень організації міфологічних вірувань давніх слов’ян передбачає, безперечно, ранню появу спеціальних служителів культу – виконавців ритуальних дій. Свідченням цього є общинні святилища, відомі у слов’ян вже в перших століттях нової ери, - спеціальні місця для молінь і жертвоприношень, що їх необхідно було тримати в порядку, виконувати на них ритуальні дії або принаймні урядувати ними. Цим-то й займалися жерці. Однак це, звісно, не виключало участі у сакральних церемоніях старійшин, вождів, князів. Очевидно, саме вони першими почали виконувати жертовні функції, оскільки зберігали звичаї та міфи родів і племен, і через це їм віддавалася перевага при здійсненні найважливіших ритуальних дійств.

Також дискусійним є питання про верховне божество слов’ян. Б.О. Рибаков вважає, що до X ст. таким божеством був Род, Перуна ж – бога грому і блискавки – ввели до язичницького пантеону лише в X ст. – за часів Володимира Святославовича. На погляд В.В. Сєдова, Перун став загальнослов’янським богом грому і блискавки з другої половини I тис., а Род, домінуюча роль якого у слов’янській міфології визначається ще з глибокої давнини, перетворюється в цей час на домашнє божество; при цьому автор посилається на таке повідомлення Прокопія Кесарійського, проте, там не згадується ім’я самого божества, - творцем блискавок міг бути і Род, і Перун, або ще якийсь міфічний персонаж. Інший дослідник С.О. Токарєв заперечив точку зору Б.О. Рибакова щодо Рода як верховного божества всіх слов’ян дохристиянської епохи, він твердить, що давні слов’яни ніколи не мали політичних об’єднань, а відтак не могли мати і спільних богів та спільні культи.

Проблемним залишається питання про духовні сили. Поняття демон досі в нашій науці не має чітких обрисів. Існує неправомірне твердження, на думку Г. Лозко, що пізніше демоністичні вірування послужили первісним матеріалом для вироблення образів духів-богів. «Насправді ж, давні Боги-духи були перетворені світовими релігіями (християнством та ісламом) в «злих демонів»».[2.9; 57] Російський дослідник В. Іванов стверджує, що в найточнішому смислі «демони – злі духи». Однак А. Лосєв звернув увагу на те, що «демон» - це «узагальнене уявлення про якусь непевну і неоформлену божественну силу, злу чи благодійну, часто визначальну для життєвої долі людини… Іноді олімпійські Боги також називалися демонами, але тільки в узагальнено-невизначеному смислі або у випадку, коли Бог не проявив себе індивідуально і таємно своє ім’я.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Відношення українців до географічного середовища в міфах стародавніх словян

    Реферат >> Философия
    ... ІВ ДО ГЕОГРАФІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА В МІФАХ СТАРОДАВНІХ СЛОВЯН" Мамулькіної Олени Григорівни ... Однак початковому етапу розвитку наукових уявлень було притаманне органічне вплет ... обабіч шляхів, за космогонічними уявленнями народу наша Галактика є початком утворення ...
  2. Стародавня культура східних слов ян

    Реферат >> История
    ... вивчення культури стародавніх слов'ян ……………………………… 3 2. Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян ……………... 7 3. Ранні рел ... . Міфологія стародавніх слов'ян, як припускають вчені, була своєрідною системою фантастичних уявлень про ...
  3. Стародавні релігії

    Контрольная работа >> Религия и мифология
    ... тільки безсмертям. РОЗДІЛ ІІІ. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНІХ СЛОВ'ЯН Давні словяни, як і інші народи, пройшли ... вважався предком-родоначальником. Це уявлення втілилося у слові „пращур”, прапредок. ... змі, уявленні богів напівлюдьми-напівтваринами; у східних словян тотем ...
  4. Міфологія стародавніх слов'ян

    Реферат >> Религия и мифология
    ... подібними. 1. Міфологія стародавніх словян – головні герої міфів Слов’янське язичництво було одн ... випадковість це чи ні,давні слов'яни мали уявлення про форму Землі і зм ... робило свій внесок у культурну спадщину. Стародавня слов'янська культура на українських ...
  5. Стародавня Русь

    Шпаргалка >> Исторические личности
    ... тебе. Милостивий, помилуй занепалого!..». Високі уявлення про етичні цінності автор «Повчання» ... ійської історії. М., 1987. Рыбаков Б.А. Язичество стародавніх слов'ян. М., 1981. Сахаров А.Н. Дипломатія Святослава. М., 1991 ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.001788854598999