Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Экономика->Курсовая работа
В последние десятилетия широко развивается представление об экономике, как о системе, характеризующаяся наличием определенных элементов и связей между...полностью>>
Экономика->Контрольная работа
Во второй половине 1940-х годов СССР обрел статус великой державы, способной отстаивать свои внешнеполитические интересы Победа над фашизмом, повышени...полностью>>
Экономика->Курсовая работа
В зарубежной практике это понятие чаще всего означает страхование гражданско-правовой ответственности владельцев потенциально опасных объектов в связи...полностью>>
Экономика->Дипломная работа
Целью деятельности любого предприятия жилищно-коммунальной сферы является оказание услуг, выполнение работ установленного объема и качества, в определ...полностью>>

Главная > Курсовая работа >Экономика

Сохрани ссылку в одной из сетей:

ДЕСНЯНСЬКИЙ ТЕХНІКУМ ПРИ МАУП

Циклова комісія економічних дисциплін

Зародження та основні етапи розвитку економічної думки

Курсова робота

студента II курсу,

групи КФ

денної форми навчання

Колосової Анастасії Олегівни

Науковий керівник

Шпильова Олена Степанівна

Київ 2005

План

Вступ

  1. Зародження економічних ідей. Основні представники.

  1. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи.

    1. Основоположники економічних вчень;

    2. Основні етапи розвитку економічної науки;

    3. Різні школи економічної теорії;

    4. Структура загальної економічної теорії.

  1. Економічна думка на сучасному етапі.

    1. Система сучасних економічних наук та їх течії;

    2. Прагматизм політекономії;

    3. Неокласицизм;

    4. Економічний лібералізм;

    5. Економічний дирижизм.

Висновок

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

"Економічна теорія не є набором вже гото­вих рекомендацій, застосовуваних безпосеред­ньо в господарській політиці. Вона є скоріше методом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, яка допо­магає тому, хто володіє нею, приходити до правильних висновків".

Д.М. Кейнс

Економічна наука є однією з найдавніших. Її предмет намагалися окреслити давньогрецькі філософи Арістотель і Ксенофонт1 у IV-III ст. до н.е. Глибокий інтерес до економічної теорії зумовлений тим, що вона вивчає проблеми вирішальної є сфери життя суспільства-виробництва економічних благ, обміну, розподілу та споживання національного багатства в матеріальній та нематеріальній формах, економічні потреби, інтереси й цілі людини, а також закони, які управляють цими процесами і втілюються в раціональній економічній політиці держави.

Наукові дискусії про предмет економічної теорії тривають дотепер. Очевидно, що без з’ясування предмета економічної теорії, найважливіших об’єктів її вивчення та функції неможливе розуміння загальних основ економічного розвитку

Економічна теорія як фундаментальна наука безперервно розвивається формуються нові наукові школи та напрями досліджень, набувають логічної довершеності економічні концепції. Особливих якісних змін набувають теоретичні дослідження економічного життя суспільства на етапі трансформаційних перетворень, виникає потреба у необхідності підготувати суб’єктів господарювання та суспільство в цілому до нових умов економічної співпраці.

В свою чергу, політична економія як наука досліджує і розкриває економічну анатомію суспільства, її категорії, закони функціонування і розвитку. Будучи суспільною дисципліною, в її предметі особливе місце посідають характер і соціальний зміст зв’язків і відносин, в які вступають люди в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно корисних благ, соціально-економічний статус окремої людини, соціальних груп і класів у цьому процесі.

Існує розгалужена система наук, які вивчають економічне життя суспільства. До них відносяться фундаментальні (теоретичні) економічні науки, зокрема економічна теорія, котрі є науками про загальні Ц принципи і закони економічного розвитку, та окремі галузеві (прикладні) економічні науки, які застосовують ці загальні принципи, за­кони, методи дослідження по відношенню до окремих особливих Ч об'єктів, мають свій особливий предмет вивчення.

Курс економічної теорії повинні вивчати всі фахівці, втому числі, а може і в першу чергу, правознавці. Справа в тім, що немає в суспільстві жодної сфери життя, жодної професії, де людина могла б відчути себе незалежною від світу економіки, змогла б дозволити собі нехтувати н законами. Недарма у давні часи вчені, які намагалися у наукових цілях уявити таку вільну від економіки людину, могли це зробити лише у образі Робінзона Крузо — єдиного мешканця безлюдного острова.

Я вважаю, що кожний із фахівців, що вступають у світ економіки, ставлять пе­ред собою різні завдання. Але загальні, фундаментальні відомості про устрій цього захоплюючого світу потрібні всім на зразок загальних уяв­лень про теорію держави та права. Для юристів актуальність оволодін­ня економічними знаннями зв'язана перш за все з тим, що прошарки суспільних відносин — економічні та правові, тісно зв'язані між собою, останні відчувають на собі активний вплив перших, а фундаментальні економічні знання дозволяють їм знайти відповіді у широких діапазо­нах проблем — від питання про причинний зв'язок між змінами в еко­номічних відносинах і відповідних необхідних реформах правових си­стем до пошуку закономірностей появи раціональних форм та методів юридичної діяльності в нових умовах..

Понад 11 років Україна функціонує як незалежна країна. Здобуття незалежності поставило перед нею нові, надзвичайно складні завдання. Україна прагне увійти в число високо розвинутих цивілізованих країн світу, тож одне з найскладніших серед цих завдань - формування високо ефективної соціально орієнтованої економіки. Як свідчить світова практика, в сучасних умовах вимогам такої системи відповідає ринкова економіка.

І. Зародження економічних ідей. Основні представники

Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвит­ку. Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочат­ку економічні погляди не виділяли у спеціальну галузь знань, вони були складовою єдиної неподільної науки. Разом з роз­витком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, запові­дей та правил поведінки.

Економічні ідеї дістали відображення в єгипетських папі­русах, збірках законів вавилонського царя Хаммурапі, давньо­індійських ведах. У Китаї поширилося конфуціанство, еко­номічні погляди якого виклав Менцзи (372—329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння.

Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи й методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його орга­нізацію називали економією, а вчення про управління дер­жавою — політикою. Наприклад, Ксенофонт (430—355 до н.е.) у своїй праці «Економікос»2 визначав економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінював гроші як кон­центроване багатство і засіб обігу.

Філософ Платон (427—347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інте­ресів усіх станів.

Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були твори Арістотеля3 (384 — 322 до н.е.). Своє економічне вчення він розвивав виходячи з передумови, що рабство є природ­ним явищем і завжди має бути основою суспільного вироб­ництва.

Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літе­ратурі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Арістотель визнавав лише дві функції — міри вартості та засобу обігу.

Арістотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, ос­кільки воно створюється у процесі виробничої діяльності лю­дей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає у процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: економіку і хрематистику, тобто вміння «робити» гроші.

Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвит­кові економічних відносин.

У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивалися у межах церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій.

У цей період переважали феодальні економічні відноси­ни. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів і селян. Тому економічні вчення представників кла­су феодалів були спрямовані на узурпацію селянських зе­мель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.

Меркантилізм, класична політична економія, марксистська політична економія. Економічна теорія як самостійна наука виникла в XVII ст. — у період становлення капіталістичного способу виробницт­ва та формування національного ринку. Тоді ж з'явився і термін «політична економія».

Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Тому першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм. Меркантилізм (від італ. merkante — купець) — економічне вчення епохи первісного нагромадження капіта­лу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інте­реси торгової буржуазії. Багатство ототожнювалося з гроши­ма, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що дже­релом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.

Меркантилізм у своєму історичному розвиткові прой­шов два етапи. На ранньому етапі (XV — початок XVI ст.) він виступав у вигляді монетаризму, для якого характер­ною була ідеалізація золота та срібла як єдиної форми ба­гатства. Його представники (У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії, Ж. Боден у Франції, О. Ордін-Нащокін в Росії та ін.) висунули теорію «грошового балансу», згідно з якою заборонялося вивезення грошей, золота та срібла з країни, встановлювалися високі мита на ввезення товарів. З середини XVI ст., коли торгівля різко зросла, а контроль за нею став малоефективним, виявилася повна неспромож­ність монетаризму.

Пізній (або зрілий) меркантилізм виник у другій половині XVI ст. і досяг розквіту в середині XVII ст. Його представни­ками були Т. Мен і С. Фортрей в Англії, А. Монкретьєн4 і Ж. Кольбер у Франції, Б. Давантазі й А. Серра в Італії, І. По­сошков і В. Татищев у Росії, Ф. Прокопович в Україні.

Пізні меркантилісти опрацювали теорію «торговельного балансу» і пропонували створити сприятливіші умови для розвитку торгівлі своїх країн з використанням переважно економічних чинників.

У цілому ж меркантилізм був історично прогресивною теорією, яка сприяла розвиткові продуктивних сил, товарно-грошових відносин, та первісному нагромадженню капіталу.

Накопичивши багатий фактичний матеріал щодо внут­рішньої та зовнішньої торгівлі, грошового обігу, цін тощо, меркантилізм створив передумови для виникнення та роз­витку класичної політичної економії.

Класична політична економія надала економічній теорії дійсно наукового характеру. По-перше, вона відкрила реаль­не джерело багатства — процес виробництва. По-друге, еко­номічна наука стала досліджувати господарську діяльність як систему, що охоплює виробництво, розподіл, обмін та спо­живання благ та послуг. По-третє, ця наука не обмежувалася описуванням економічних явищ і процесів, а перейшла до виявлення їхньої сутності та законів розвитку.

У класичній політичній економії утворилися дві школи: французька (фізіократи) та англійська.

Фізіократи (від грец. — природа, влада, тобто влада природи) — представники одного з напрямів класичної політичної економії, що виник у Франції в сере­дині XVIII ст. як реакція на меркантилізм. Засновник цього напряму — Ф. Кене, видатні представники — А.-Р.-Ж. Тюрго, П. С. Дюпон де Немур, В. Р. Мірабо. Крім Франції, теорію фізіократів розробляли також в Італії, Англії, Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах. Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із «утворів землі». Заслуга фізіок­ратів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежили виробництво тільки галуззю землероб­ства.

Великим досягненням Ф. Кене було розроблення «Еко­номічної таблиці» - першої спроби кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матері­альних цінностей у народному господарстві країни. В ціло­му вчення фізіократів було прогресивним для свого часу і відіграло значну роль у розвитку економічної науки. Деякі їхні ідеї зберігають своє значення і сьогодні: необхідність економічної свободи виробників і ринку, пріоритетна роль сільського господарства як основа економічного розвитку, секторний і галузевий аналізи суспільного продукту та його частин.

ІІ. Зародження і розвиток політичної економії,

її напрями і школи

2.1. Основоположники економічних вчень

Політична економія як самостійна наука виникла в період зародження капіталізму, формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як класу, що народжувався в ту по­ру. Як зазначалося раніше, термін «політична економія» ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн (1575—1621), який у 1615 р. опублікував працю «Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)», де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.

Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали най­більший розвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрям полі­тичної економії — меркантилізм (від італійського слова «мерканте» — торговець, купець) — виходив з того, що торгівля є дже­релом багатства. З усіх видів діяльності пріоритет надавався пра­ці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, яке ототожнювалось тоді з грошима, золотом.

У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694—1774) — перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробниц­тва. Щоправда, останню вони обмежили тільки сільськім господар­ством, уважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі.

Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійських економістів Адама Сміта (1723—1790) і Давида Рікардо (1772—1823). Основним об'єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галу­зевих особливостей, а також: розподіл благ. Вони висунули й обґрунтували систему понять і категорій, що являють собою науко­ве відображення багатьох економічних процесів.

У середині XIX ст. сформувався пролетарський напрям у по­літичній економії, який розробив її основоположник Карл Маркс (1818—1883). Марксизм висунув положення, що предметом по­літекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв'язку з продуктивними силами. У рамках марксистської політекономії було розроблено вчення про суспільно-економічні формації, за­кономірності їх розвитку та зміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості, а також розроби­ла теорію додаткової вартості.

У другій половині XIX ст. було сформульовано теорію гранич­ної корисності маржиналізму, в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеру (1840—1926) і Євгенію Бем-Баверку (1851—1914). Тоді ж виникла й американська школа граничної продуктивності на чолі з її основоположником Джоном Кларком (1847—1938). Велике значення для розвитку політекономії мали праці видатного анг­лійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1923), який 1890 p. опублікував «Принципи економічної науки». Дана праця започаткувала новий напрям у політекономії неокласичний.

Цей напрям є однією зі складових частин сучасної політеко­номії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фун­датором якого став видатний англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946), опублікувавши 1936 р. працю «Загальна теорія зай­нятості, процента і грошей».

У другій половині XX ст. неокласичну політекономію успіш­но розробляє видатний американський економіст, лауреат Нобе­лівської премії Пол Самуельсон (1915 р. нар.). У його визначен­ні нова політекономічна школа трактується як «неокласичний синтез». Принципи неокласичного синтезу ґрунтовно викладені в підручниках, які мають назву «Економікс» або «Економіка».

Представники економіксу вважають його предметом дослі­дження «проблеми ефективного використання обмежених вироб­ничих ресурсів або управління ними з метою досягнення макси­мального задоволення матеріальних потреб людини».5

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці XIXна початку XX ст. у різних модифікаці­ях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

З другої половини 70-х pp. на передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтри­мали гасло «Назад до Сміта», що означало відмову від методів ак­тивного державного втручання в економіку. Глава монетаристів Мелтон Фрідмен (1912 р. нар.) доводить, що «грошові імпульси», грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на госпо­дарське життя. Нагадаємо, що економічний курс, названий «рейганомікою», значною мірою спирався на погляди монетаристів.

За своїм змістом пропонований навчальний посібник не є ні неокласичним, ні марксистським, ні інституціональним. Він по­єднує у собі найважливіші здобутки неокласичного, марксист­ського та інституціонального напрямів і шкіл у політекономії. У ньому використовуються досягнення економічної теорії, ви­кладені в працях А. Сміта, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. Кейнса, М. Туган-Барановського, П. Самуельсона, Дж. Гелбрейта, М. Фрід-мена, В. Ойкена та вітчизняних економістів. Визначаючи здобут­ки певної теоретичної школи, вони знаходять своє відображення в певних темах курсу. Ураховуються також відповідні досягнен­ня політекономії радянських економістів.

2.2. Основні етапи розвитку економічної науки

Економічна наука — це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематиза­ція об'єктивних знань про закони і принципи розвит­ку реальної економічної дійсності.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та рим­ських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ве­дення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, ба­гатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність еконо­мічних процесів та явищ почала складатися лише в XVIXVII ст., коли ринкове господарство почало набувати за­гального характеру. (рис. 1)

Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним дже­релом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багат­ство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промис­ловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.

Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму. її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосе­реджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірно­стей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегу­люючу систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничо­го класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вар­тості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонува­ли свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктив­ності праці, відтворення, економічних криз, земельної рен­ти. Однак положення марксизму про заперечення приват­ної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху ка­піталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони підда­ються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні про­цеси і явища, виходячи з універсальної концепції викори­стання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витра­ти" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких ле­жать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій інди­віда. Представники маржиналізму К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за мето­дами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослі­дження. Концептуально відрізняються і підходи до вирі­шення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез. (рис.2)

Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання дер­жави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану еко­номічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропози­цією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовни­ки — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію ре­альних очікувань та ін. Особливою популярністю корис­тується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За прави­лом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою:




Похожие страницы:

  1. Основні етапи еволюції економічної думки

    Шпаргалка >> Экономика
    ... народів був пов´язаний із зародженням, пануванням та розкладом феодалізму. Економіка доби середньов ... ї економії, етапи її розвитку та основні представники Класична політична економія як перша наукова школа в історії економічної думки прийшла ...
  2. Історія економіки та економічної думки. Курс лекцій

    Конспект >> Экономическая теория
    ... ію етапів і напрямів розвитку економічної думки. Він пропонує поділити історію економіки та економічної думки (економічних учень) на три етапи: 1) економ ... істю економічної думки раннього канонізму було те, що в період зародження середньов ...
  3. Основні питання економічної теорії

    Конспект >> Экономическая теория
    ... економічної теорії. Питання перше. Економічні знання: поняття, зародження та етапи розвитку. Економі ... Сенеки) були продовженням економічної думки Стародавньої Греції. Як ... інтенсифікація грошового обороту. Основні етапи розвитку економічної науки (з ХVІІ до ...
  4. Зародження та розвиток політичної економії

    Реферат >> Экономика
    ... визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм; по-друге, помилкове ... різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню пол ... кілька етапів: зародження ідей, пов'язане з іменами В. Петті (Англія) та П. ...
  5. Історія економіки та економічної думки. Предмет і метод історії економіки та економічної думки

    Конспект >> Экономическая теория
    ... ї системи та зародження капітал ... розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) 8.1. Основні положення та економ ... та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічно ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0049290657043457