Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Астрономия->Реферат
АБАТ — титул настоятеля монастиря в католицькій релігії, який посідає місце за єпископом. Інколи А. доби­ваються незалежності від єпископів і підкоряю...полностью>>
Астрономия->Реферат
Ще з малолітства дивував він оточення розумом та не відповідною своєму вікові мудрістю. Виховувався Феодосій у благочесті, рано й швидко почав осягати...полностью>>
Астрономия->Реферат
Чернецтво не було винаходом західноєвропейського середньовіччя. Вже в перші століття нашої ери в Єгипті, Сирії, Палестині і Малій Азії, напуваючи, вил...полностью>>
Астрономия->Реферат
Різні люди по-різному розуміють слово екуменізм. Власне екуменізм означає рух за зближення та об”єднання релігійних традицій. Але одні вважають, що ек...полностью>>

Главная > Реферат >Астрономия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Пошукова робота на тему:

ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ СУЧАСНОСТІ.

ДЕМОКРАТІЯ: СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА РОЛЬ

У СУСПІЛЬСТВІ

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Сучасний світ – це багатолика сукупність розвитку, взаємодії, еволюції, втрати одних та здобуття інших характерних рис. Тому в світовій науці політичні режими вивчають у рамках багатьох теоретичних шкіл та напрямів.

Мета лекції - зв`ясувати, як здійснюється політична влада, які теорії суспільно – політичного розвитку та прогнозні тенденції є в її основі; типологічні ознаки сучасних політичних режимів, відомі світовій громадськості теоретичні підходи, що дозволяють розібратися в найскладніших соціальних змінах.

Для такого аналізу доречно розглянути такі питання:

1. Сутнісні характеристики політичних режимів. Типологія політичних режимів.

2. Демократичні основи політичного життя суспільства. Сучасні концепції демократії.

1 СУТНІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ. ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ

При розгляданні першого питання слід зрозуміти, що політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади. Носієм зв`язків та відносин, тобто показником того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи іншого політичного режиму.

Політичний режим складається, принаймні, з трьох компонентів, які зберігають певну автономність. Ця обставина має цілу низку важливих наслідків, зумовлених, передусім, плюралізмом тлумачення політичного змісту режиму.

Перший компонент, який складає зміст поняття “політичний режим” – це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету. Права людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв`язані з рівнем розвиненості самого права, його роллю в механізмі політичного володарювання. Сутність політичного режиму, отже, визначається тим, що у державі є пріоритетним – права держави чи права особистості.

Другий компонент змісту поняття “політичний режим” також має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.

Будь-який політичний режим прагне самолегітимації, тобто намагається викликати віру, прихильність до себе, переконати громадян у правильності та обгрунтованості свого правління, його ефективності. Легітимних політичних режимів самих по собі не існує, бо легітимність досягається створенням емоційно-оціночного стану підлеглих цього режиму. Індикатором легітимності режиму є і характер відносин його з іншими державами (наприклад, режим напівколоніальний, суверенний тощо).

Третій змістовий компонент політичного режиму – це методи здійснення політичної влади.

Таким чином, політичний режим є осередком взаємодії комплексу компонентів, кожний з яких, у свою чергу, містить не менш інтегровані складові. Політичний режим – це вираження політичного напряму здійснення політичної влади, її політичних пріоритетів, тобто він характеризує політичну систему і пов`язаний з нею загалом і з усіма її складовими. Тому політичні режими і відрізняються один від одного, передусім, своєю політичною системою (її структурою, пріоритетами, методами дії тощо). Перефразуючи висловлювання О. Шпенглера про політику, можно сказати, що політичний режим у найвишому розумінні є життя, а життя є політичний режим.

Політологічний енциклопедичний словник (1997 р.) дає таке визначення поняття “політичний режим”. Це – сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявих стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Класифікація політичних режимів достатньо різноманітна. Наприклад, політичні режими можна класифікувати:

  •  за рівнем демократичності (народний – антинародний);

  •  за ступенем розвинутості політичної системи (авторитарно-демократичний, відкритий та закритий, легітимний та нелегітимний);

  •  з точки зору форм правління (режим парламентського типу, президентського правління, монархічні, республіканські тощо) ;

  •  за кланово-груповими критеріями (режим “білої меншості”, “чорних полковників”, “червоних кхмерів” тощо).

    Оцінки політичних режимів мають і символічний сенс, і тому дозволяють утворити образ країни, держави, тип правління без конкретного аналізу (наприклад, абсолютистський, царський, “попередній” режим тощо), нерідко в персонофікованій формі, за ім`ям глави держави (режими Гітлера, Піночета, Хусейна, Кастро тощо).

    Широко відомі три типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Кожен з них має свої ознаки, які складають сутнісну основу їх різниці один від одного. Зрозуміло, в реальному житті існує безліч варіантів політичних режимів зі змішаними в різних пропорціях характеристиками. Запропонована загальна типологія дає можливість наочніше зрозуміти певний набір характеристик, які переважають у кожному із зазначених типів політичних режимів.

    ТОТАЛІТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ. Термін “тотальний” (від лат. totalitas – повний, цілісний) належить Беніто Муссоліні і Джовані Джентіле (ідеологам фашистської Італії). У 30-х роках він одержав розповсюдження в англомовній пресі стосовно гітлерівського режиму. У західній політології феномен тоталітаризму гостро обговорювався з 50-х років ХХ століття (Х. Аренд, К. Фридрих, З. Бжезинський, А. Арон та ін.). Автори вважають, що тоталітарним можна називати той політичний режим, який має:

  •  єдину офіційну ідеологію, стосовно якої повинен жити кожен член суспільства і яка відображає все політичне життя;

  •  єдину масову партію, яка очолюється лідером-вождем;

  •  систему терористичного політичного контролю, усунення будь-якої опозиції режимові;

  •  монополію партії на контроль за всіми засобами масової інформації;

  •  монополію партії на контроль за збройними силами;

  •  централізоване керівництво економікою за допомоги бюрократичної координації.

    Американський політолог М. Картис називає більш десяти ознак тоталітарності. Є й ішні точки зору на проблему тоталітаризму. Зрозуміло, що як і кожне соціальне явище, тоталітарний політичний режим може мати багато визначень. Проте, незважаючи на кількість ознак, думки фахівців можна об`єднати одним загальним твердженням, що тоталітарний політичний режим тим і відрізняється від інших типів політичних режимів, що встановлює тотальний контроль над всіма сферами суспільного життя, над кожною особою, її діями і, навіть, думками. Цей загальний момент можна вважати тлумаченням суті тоталітарного політичного режиму.

    Об`єктивними передумовами виникнення тоталітарізму були особливості соціокультурної динаміки періоду індустріалізму, що поєднували процеси швидкого руйнування структур традіційного суспільства, етатизація суспільного життя, посилення соціальних функцій держави.

    Ідейним джерелом тоталітаризму виступали соціалістичні та націоналістичні утопії початку ХХ століття, що містили раціоналістичне обгрунтування позитивно сформульованих цілей майбутнього суспільного розвитку. Політичні провідники тоталітаризму – масові вождистські партії, які прагнули до монополізації державної влади, пропагували “світле майбутнє” згідно із запропонованими ними символами віри.

    Фундаментальною соціально-психологічною основою тоталітарного політичного режиму, який намагається створити “монопольну єдність” людей – є соціальний конформізм. Соціальний конформізм – це некритичне прийняття і прямування пануючим точкам зору і стандартам, стереотипам масової свідомості і пропагандистським кліше. До головних рис соціального конформізму відносяться: відсутність індивідуальності, рабська залежність від влади, маніпульованість, стандартність тощо. Тому соціальну базу тоталітаризму складають маргінальні групи і прошарки населення, які найбільш сприйнятливі до пропаганди тоталітарних доктрин. Прихід до влади тоталітарно орієнтованих партій та їх кадрове злиття з державним апаратом вивели тоталітаризм із галузі політичних уявлень у галузь політичних реалій.

    Таким чином, враховуючи ознаки тоталітаризму, можна стверджувати, що в чистому вигляді він був притаманний фашистським режимам, багато його рис налічував сталінізм і маоізм, а також воєнно-диктаторські режими в країнах Латинської Америки, Африканського континенту і Азії після розвалу колоніальної системи. Політичний досвід ХХ ст. доводить, що тоталітаризм вистуває як глухий кут еволюційної спіралі світового розвитку.

    Одним з альтернативних тоталітарному виступає АВТОРИТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ (від лат. autoritas- влада). В основу авторитарного режиму покладено зосередження більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб.

    Авторитаризму, як методу управління, притаманні:

  •  скасування або значне обмеження політичних прав і свобод громадян;

  •  обмеження діяльності політичних партій та інших суспільних угрупувань, можливості опозиції зведені до мінімуму;

  •  народ не визнається як головне джерело і суверен влади;

  •  дії державних інститутів суворо регламентуються;

  •  не реалізується принцип поділу влади.

    Головною опорою авторитарних режимів є домінуючі вертикальні силові структури влади – армія, каральні органи. Способи володарювання переважно силові, жорстоко дисциплінарні, такі, що ігнорують можливості будь-яких конфліктів, а, отже, і необхідність їх розв язання. Західні дослідники вважають важливою характеристикою цього політичного режиму обмежений плюралізм.

    Слід розрізняти авторитаризм і тоталітаризм. На відміну від останнього авторитаризму властиві певні елементи демократизму, зокрема, автономія особистості і суспільства в неполітичних сферах.

    Пом`якшеними варіантами авторитаризму є конституційні форми влади, за яких формально допускається поділ влади, багатопартійність, відмова від тотального контролю над суспільством, обмежені вибори парламенту при домінуванні виконавчої влади.

    Авторитарні політичні режими найбільш поширені в історії людства. Найвідомішими його формами є:

  •  військовий режим, що має кілька різновидів ( військово-диктаторський, військово-демократичний,військового державного перевороту, авторитарний преторіанізм,що базується на насиллі найманих військ);

  •  монархічний режим (абсолютна монархія, дуалістична монархія); теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;

  •  персоніфікований режим (персональна тиранія, в якій влада належить вождю й спирається, передусім, на поліцію; матримоніальна тиранія, де влада впродовж тривалих років передається спадково).

    Починаючи з 60-х років ХХ ст., у багатьох країнах світу встановлювався військовий режим так званного “нового” або “м`якого” авторитаризму. Його головною метою було не тільки утворення “нової держави”, але й реалізація серйозних економічних реформ, які б забезпечили вихід держави посттоталітарного періоду з економічної прірви й подальше еволюційне переростання авторитарного суспільства в демократичне. Приклад тому: Іспанія, Південна Корея, Аргентина, Чілі, держави Східної Европи. Така популярність авторитаризму продиктована його достоїнствами, особливо в екстремальних ситуаціях: здатністю забезпечити суспільний порядок, здійснити швидко реорганізацію суспільних структур, сконцентрувати зусилля на вирішенні певних питань. Все це надає привабливості авторитаризму й спонукає владні структури до застосування його методів як досить ефективного засобу проведення радикальних реформ.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Політична культура (3)

    Реферат >> Культура и искусство
    ... до політичної влади, готовніс-тю брати особисту участь у політичному житті. Але політичні культури сучасних суспільств ... режимам. Так, політичні режими Польщі в часи Владіслава Гомулки та Угорщини в часи Яноша ...
  2. Методичні рекомендації до семінарських занять з курсу Політологія

    Реферат >> Астрономия
    ... суспільства 2 Основні політичні режими сучасності. Демократія: сутність, форми та роль у суспільстві. 2 Політичні партії та суспільні рухи, групи інтересів. 2 Політичне лідерство та політичн ...
  3. Державний політичний режим

    Реферат >> Государство и право
    ... та політичного режимів; – розкрити види та ознаки державного режиму; – проаналізувати особливості демократичних та антидемократичних режим ... Третьою, найпоширенішою в сучасному суспільстві формою політичної участі є представницька демократія. Її суть полягає ...
  4. Політичний режим України і проблема інтеграції української держави до світової демократичної спі

    Реферат >> Астрономия
    ... політичного режиму, що утворився в країні. Основними ознаками сучасного політичного ... демократії Г. О’Доннелла, яка виходить з того, що політичні режими у суспі ... 6. Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичних суспільств. ­–К.: Політична думка ...
  5. Політичні режими та устрої

    Реферат >> Астрономия
    ... , політичний режим та форма ... та привілеїв. Це одна з основних ... ролі монарха в політичних ... подій у суспільстві. Головним і ... політичного розвитку, традицій культури тощо. Разом з тим деякі вчені констатують поширення у сучасному ... ж це є демократія? Не будучи ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0029129981994629