Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

История->Реферат
Восстание в лагере Ла-Куртин (фр. Mutinerie des soldats russes à La Courtine) — события 1917 г., произошедшие в лагере русского экспедиционного корпус...полностью>>
История->Реферат
Бутан — одна из немногих стран, которые за всю свою историю не были покорены, оккупированы, и никогда не находились под управлением другой страны. Нек...полностью>>
История->Реферат
Часто источники указывают, что гомосексуальность в Бутане преследуется по закону (статьи 213 и 214 уголовного кодекса Бутана) и наказывается лишением ...полностью>>
История->Реферат
Гали́ция (также Галичина́ [2][3][4]) (укр. Галичина, польск. Galicja, нем. Galizien) — историческая область в Восточной Европе, расположенная на терри...полностью>>

Главная > Реферат >История

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Українська революція 1917—1920 pp.

Проголошення ЗУНР і включення Східної Галичини до складу Польщі

Після розпаду Австро-Угорської імперії на зборах політичних і громадських діячів Галичини і Буковини у Львові 18—19 жовтня 1918 р. була створена Українська Національна Рада, яка 1 листопада проголосила утворення національної держави. її назву й територію уточнив закон, ухвалений Радою 13 листопада 1918 p.: держава отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка» (ЗУНР) зі столицею у Львові. ЗУНР, у тому числі Буковина та Закарпаття, займала територію майже 70 тис. кв. км з 6-мільйонним населенням.

З метою протидії агресивній політиці Польщі 3 січня 1919 р. Національна Рада у Станіславі затвердила проект договору про возз'єднання ЗУНР з УНР, а 22 січня 1919 р. в Києві на Софійському майдані відбулося урочисте проголошення Злуки (об'єднання) двох частин України, Акт якої ратифікував Трудовий Конгрес. Водночас це було тільки формальне об'єднання. Кожна частина України мала свої органи влади і місії за кордоном і втрачала в цей час і свої позиції, і свою територію.

Після Акту злуки армія (майже 60 тис.) Західної області Української Народної Республіки (ЗОУНР) — такою була назва ЗУНР після об'єднання з УНР — разом з військами УНР протистояла збройним силам більшовиків і Польщі. Однак необхідної згоди в їх політиці не було. Керівництво ЗОУНР орієнтувалося на союз з Денікіним при підтримці Антанти в боротьбі проти більшовиків, а Директорія і уряд УНР вважали основним противником білу і червону Росію, і через те для отримання допомоги від Антанти готові були укласти союз з Польщею. Проте Денікін не збирався особливо рахуватися з формальними урядами Є. Петрушевича і С. Петлюри. Наприкінці листопада 1919 р. він видав наказ про розпуск Державного секретаріату ЗОУНР, міністри якого емігрували в Польщу і Румунію, а УГА перейшла тимчасово в його підпорядкування.

Після поразок польської армії і військ УНР у листопаді 1920 р. територія польської Галичини, згідно з Ризьким договором 1921 p., була відокремлена від Східної Галичини і відійшла до Польщі.
Рішенням конференції міністрів закордонних справ Великобританії, Франції, Італії та Японії, що відбулася 14 березня 1923 р. в Парижі, за Польщею визнавалися всі права суверена над Східною Галичиною.

Політичне становище Буковини і Закарпаття.

У Північній Буковині (що була захоплена Румунією) в результаті виступів українського народу в листопаді 1918 р. влада перейшла до Українського крайового комітету. Його представники домовилися з румунами про етнічний поділ Буковини і приєднання української частини землі до спільного зі Східною Галичиною «коронного краю» у складі Австрії. Це викликало невдоволення буковинських селян, а скликане 3 листопада в Чернівцях крайове віче постановило перебрати правління українською частиною краю, висловившись і за приєднання її до України.

Однак і тут збройним шляхом Румунія розправилася з трудящими масами і наприкінці листопада 1918 р. оголосила про включення цієї території до свого складу. На мирних конференціях щодо підсумків Першої світової війни в Сен-Жермені (10 вересня 1919 р.) і Севрі (10 серпня 1920 р.) Буковина визнавалася за Румунією.

У Закарпатті після розпаду Австро-Угорської імперії утворилися народні ради, які в більшості своїй виступали за приєднання до України. 21 січня 1919 р. з'їзд рад у Хусті в складі 420 делегатів від 176 міст і сіл Закарпаття прийняв рішення про возз'єднання цієї території з Україною. Але через наступ військ Румунії і Чехословаччини на українське Закарпаття в квітні 1919 р. народна влада була ліквідована. 8 травня 1919 р. в Парижі було ухвалено рішення про передачу Закарпатської України Чехословаччині, і в той же день представники рад Ужгорода, Хуста і Пряшева створили Центральну народну руську раду, яка під впливом закарпатської еміграції проголосила об'єднання Карпатської Русі з Чехословаччиною. Сен-Жерменський договір 10 вересня 1919 р. оформив приєднання Закарпаття до Чехословаччини.

Причини поразки, історичне значення та уроки Української національно-демократичної

Причини поразки революції

Українська революція була наслідком логічного розвитку подій, що відбувалися у контексті європейської і світової історії. Прагнення українського народу до самовизначення і незалежності вилилися в могутній вибух національно-визвольного руху 1917—1920 рр. В Україні визвольні змагання набули специфічних рис, що було пов'язано з її місцем у геополітичній системі, особливостями соціально-економічного, національно-культурного, релігійного життя.

Причини поразки Української революції, яка увібрала в себе і національні, і соціальні проблеми, зумовлені низкою об'єктивних і суб'єктивних факторів, аналітичне висвітлення яких було здійснено в працях М. Грушевського, В. Винниченка, П. Христюка, М. Шаповала, С. Петлюри., Д. Дорошенка, І. Мазепи та ін. Спираючись на їх досвід, сучасна історіографія визначає основні причини поразки Української революції:

1. Соціальна структура української нації потенційно не відповідала завданням, що їх мала розв'язати національно-демократична революція. Одержане в спадщину після 250-річного гноблення неструктуроване українське суспільство було надзвичайно важко організувати на осмислені, цілеспрямовані дії передусім через низький ступінь свідомості його громадян.

«Революція 1917 року застала українців скаліченими національно, соціально і культурно», — писав І. Мазепа.

Причини поразки Української національно-демократичної революції .

Лише селянство залишалося українським щодо мови та національних традицій. Всі інші верстви українського суспільства були денаціоналізовані. Відсіль недостача української інтелігенції — мозку нації — і взагалі мала національна свідомість в народних масах.

Бракувало людей добре дисциплінованих, з характером, людей з фаховою та загальнополітичною освітою. Наслідком того в багатьох галузях державного життя ширилася безвідповідальна «отаманщина» та сваволя на шкоду українській визвольній боротьбі»1.

2. Політичні розбіжності між партіями, які очолювали визвольний рух. Своєрідним каталізатором був більшовизм. Соціалістичні партії намагалися відповідною революційною тактикою «відтягнути» українські маси від впливу московських більшовиків і повести їх за собою. Несоціалістичні групи, навпаки, залякані більшовицькою пропагандою, в кожному революційному кроці українських соціалістів вбачали «більшовизм» і національну небезпеку. Своєю консервативною політикою, зокрема в справах суспільно-господарських реформ, праві групи гальмували боротьбу з поширенням більшовицьких впливів на Україну.

3. Гетьманський режим, який сприяв успіху більшовицької пропаганди, призвів до розвалу єдиного національного фронту, що склався за Центральної Ради. Один з авторитетних фахівців з історії революційних рухів, суспільно-політичної думки П.Феденко перемогу більшовизму пов'язує насамперед із самою Гетьманщиною. «Прикриваючипанування російських реакційних націоналістів в Україні титулом гетьмана Української держави, — пише він, —Скоропадський допомагав їм руйнувати український національний рух і цим полегшував здійснення планів російського більшовицького уряду, що готувався до нової окупації України».

4. Отаманщина. Як зазначав В. Винниченко, «...розгони робітничих і селянських з'їздів, розстріли й пороння різками робітників і селян, ...залишання на адміністратив них посадах гетьманів, безчинства, сваволя балбачанівської офіцерні, яка здебільшого була руська, все це без усяких декларацій цілком загітувало проти Директорії весь лівий беріг, робітництво й селянство, без ріжниці національності». Отаманщина створила сприятливі умови для дій внутрішніх і зовнішніх ворогів України.

5. Розбіжності, суперництво всередині українського проводу, відсутність чіткої революційної програми, брак підготовлених кадрів. М. Шаповал підкреслював, що «...провідні особи української революції не мали виробленої програми революції: найбільш свідомими щодо цього були Винниченко і Петлюра, що меншовики на початку революції обстоювали буржуазний характер революції, а потім еволюціонували в протилежному напрямі (весною 1919 року): Винниченко став комуністом, а Петлюра перейшов до дрібної буржуазії. Грушевський еволюціонував планомірно вліво, прийняв соціальну революцію і відмовився від боротьби з більшовиками. Петрушевич політично орієнтувався по черзі: на німців, на Антанту, на Денікіна, на більшовиків, при чім в останній орієнтації прийняв не ідею соціальної революції (не став соціалістом), а лише в даній ситуації знайшов за більш доцільне орієнтуватись на більшовиків (на уряд, а не більшовизм)».

Великою вадою лідерів Української революції М. Шаповал вважав відсутність послідовності, витримки, сили духу, динамізму, оперативності.

6. Регіональна роз'єднаність України, намагання керівництва різних державних утворень без погодження з іншими йти до мети. «Один народ, — зазначав М. Шаповал, —а будується одночасно три українські держави: Кубанська республіка (Кубань він вважав українським тереном. — Авт.), Українська Республіка, Західноукраїнська Республіка. 1918—1919 рік був цікавий: аж три українських держави, три уряди, три армії, кілька орієнтацій, посольств, представництв. Нація свідома так не робила б».

7. Відсутність належної уваги до релігійно-церковних питань, зокрема до автокефалії Української православної церкви. Петлюра зазначав: «.. .ми не продумали до логічного кінця поставленого перед українською державністю питання про націоналізацію нашої церкви».

8. Згубний вплив зовнішнього чинника, всуціль вороже оточення УНР, перманентні військові втручання тощо. «Великі природні багатства України, як і її геополітичне положення (на шляху між Європою і Азією), — писав І. Мазепа, — завжди притягали до себе увагу різних сусідніх держав, і це власне було одною з поважніших причин постійних нападів на Україну різних чужонаціональних сил [...] Цим пояснюється, що, напр., держави Антанти (Англія, Франція, Америка) після закінчення війни з Німеччиною 1918 р. помагали російським монархістам боротися за відновлення "єдиної неділимої Росії". Так само проти нас був світ революційно-большевицький, що намагався перетопити всі народи колишньої Росії в єдину совєтську націю і утворив свої організації не тільки на Україні, але в цілій Європі. А ми знаємо з історії, що то значить, коли народ, навіть організований, не має в світі прихильників і примушений захищати себе перед багато сильнішим ворогом»1.

9. Небажання і невміння керманичів революції створити регулярні збройні сили, інші силові ефективні й дієздатні структури держави.

Загалом, підсумовуючи причини поразки революції, перші її історіографи підкреслювали, що об'єктивних підстав для остаточної перемоги було замало. І саме це, а не лише помилки та прорахунки, вирішило долю боротьби. Хиби і невдачі боротьби, за оцінками І. Мазепи, «випливали насамперед з загального недозрілого стану української нації, в якому її застала революція. Україна була ще неготова до великих подій. [...] Нація, що втратила свої освічені верстви, не була в стані за один-два роки утворити потрібні кадри інтелігенції, опанувати міста, перебрати в свої руки промисел, торгівлю та всі інші ділянки свого національного життя».

Історичне значення Української революції.

Надзвичайно критично оцінюючи досвід 1917— 1920 pp., політичні діячі революційної доби не були схильні перекреслювати значення Української революції. Вони зовсім не вважали боротьбу марною або такою, в якій українці продемонстрували лише свою «мізерність».

Ще на політичній нараді 26 листопада 1919 p. C. Петлюра зазначав: «Наша боротьба в історії українського народу буде записана золотими буквами... Ми виступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісовою, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свободу й державну незалежність. Ті, що легковажили наш рух, тепер побачили, що ми така сила, якої не можна не брати на увагу. .. За час двохлітньої нашої боротьби ми створили українську націю, яка й надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно й ні від кого незалежно порядкувати на своїй землі»1.

Емоційно оцінював історичне значення Української революції М. Шаповал: «Передовсім, в ній народ знайшов своє ім'я. Украдене ворогом ім'я наше вернулось. Тепер кожний селянин і робітник знає, що він українець. Це великий здобуток революції... Але що більш! По цілому світі прокотилось і прогриміло ім'я України, яка змучена і обкрадена повстала до боротьби за своє людське право. Кілька років цілий світ чув і чує й тепер ім'я України, це веде до того, що світ таки пізнає справу нашу, визнає її за справедливу і своєю опінією підтримуватиме існування України, як рівноправного члена всесвітнього суспільства. Наша справа, наше ім'я вже не загине».

Великим завоюванням революційної боротьби було зростання національної свідомості мас, повернення інтелігенції до лона українського народу, відродження ідеї соборності українського народу, вкорінення її у масову свідомість.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Українське відродження або нова русифікація

    Книга >> Политология
    ... зводу 1037-1039 рр., написання й проголошення знаменитого "Слова о законі і благодаті", розробка ... загартуватися перед новими випробовуваннями. Українська національна революція 1917-1920 pp Діалект! А ми його надишем ...
  2. Історія України 2 Становлення та

    Шпаргалка >> Исторические личности
    ... і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917-1920 pp створення СРСР. Друга ... зацій і груп в Україні були: - Українська робітничо-селянська спілка, ... Після проголошння "Акта проголошення незалежності України" Україна стала рівноправним субє ...
  3. Короткий нарис розвитку історичної науки в Україні

    Реферат >> История
    ... сля проголошення суверенітету й незалежності України. Розбудова незалежної Української ... періоду революції і громадянської війни 19171920 pp. «Хто такі українці і ... Винара, «Українська культура» й «Українська церква» І. І. Огієнка, «Історія Української держави ...
  4. Націоналізм після комунізму Росія Україна Білорусь та Польща

    Реферат >> Астрономия
    ... поступкою» вимогам часу стало проголошення гасла «Православ’я, ... Саме таким шляхом українська культура несподі ... Росію — у вигляді революційного руху. Значна частина асим ... українців і білорусів (принаймні частини з них) відокремитися від Росії у 1917-1920 pp ...
  5. Історія української політичної думки

    Конспект >> Политология
    ... Винниченко про причини поразки в революції 1917—1921 pp. В. Винниченко «Заповіт ... Революційна Українська Партія). Програмою цієї партії на першому етапі її існування став проголоше­ний ... причини невдачі української національної революції 19171920 рр., він ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0019669532775879